Бути щасливiше. Сьогоднi. Зараз. Завжди Тал Бен-Шахар Я почав вести семiнар з позитивноi психологii в Гарвардi 2002 року. Записалося на нього вiсiм студентiв; двое накивало п’ятами. Щотижня на семiнарi ми шукали вiдповiдь на питання, котре, як на мене, е питанням над питаннями: яким чином ми можемо допомогти собi та iншим – окремим особам, колективам або суспiльству загалом – стати щасливiшими? Ми читали статтi в наукових часописах, перевiряли рiзноманiтнi iдеi та гiпотези, розповiдали iсторii з власного життя, розчаровувались i радiли, i наприкiнцi року в нас з’явилося виразнiше уявлення про те, чого може нас навчити психологiя в прагненнi щасливiшого й повноцiннiшого життя… Тал Бен-Шахар Бути щасливiше Сьогоднi Зараз Завжди © Tal Ben-Shahar, 2007 © DepositPhotos.com / Deedman, обкладинка, 2016 © Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2016 © Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад i художне оформлення, 2016 * * * Передмова Усi ми живемо задля одного – бути щасливими; нашi життя такi рiзнi, але такi схожi.     Анна Франк Я почав вести семiнар з позитивноi психологii в Гарвардi 2002 року. Записалося на нього вiсiм студентiв; двое накивало п’ятами. Щотижня на семiнарi ми шукали вiдповiдь на питання, котре, як на мене, е питанням над питаннями: яким чином ми можемо допомогти собi та iншим – окремим особам, колективам або суспiльству загалом – стати щасливiшими? Ми читали статтi в наукових часописах, перевiряли рiзноманiтнi iдеi та гiпотези, розповiдали iсторii з власного життя, розчаровувались i радiли, i наприкiнцi року в нас з’явилося виразнiше уявлення про те, чого може нас навчити психологiя в прагненнi щасливiшого й повноцiннiшого життя. Наступного року наш семiнар здобув популярнiсть. Мiй наставник Фiлiп Стоун, який першим познайомив мене з цiею сферою знань i, до того ж, був першим з професорiв, який почав викладати позитивну психологiю в Гарвардi, порадив запропонувати лекцiйний курс iз цiеi теми. Записалося на нього триста вiсiмдесят студентiв. Коли в кiнцi року ми пiдбивали пiдсумки, понад 20 % слухачiв вiдзначило, що «вивчення цього курсу допомагае людям полiпшити якiсть життя». І коли я запропонував його ще раз, на нього записалося вже 855 студентiв, отож курс став найвiдвiдуванiшим у всьому унiверситетi. Зрештою, Вiльям Джеймс – той самий, який понад сто рокiв тому заклав основи американськоi психологii, – не дав менi збитися на манiвцi, закликавши до розважливостi й порадивши «оцiнити вартiсть правди у твердiй монетi емпiрики». Готiвкова цiннiсть, так потрiбна моiм студентам, вимiрювалася не у твердiй валютi, не в розмiрах успiху i пошани, а в тому, що я згодом назвав «загальним еквiвалентом», оскiльки це i е та кiнцева мета, до якоi спрямованi всi iншi цiлi, – щастя. І це були не просто абстрактнi лекцii про «хороше життя». Студенти не тiльки читали статтi та студiювали науковi данi з цього питання, я просив iх застосовувати пройдений матерiал на практицi. Вони писали есеi, у яких намагалися подолати своi страхи, i мiркували над перевагами свого характеру, ставили перед собою амбiтнi цiлi на найближчий тиждень i на найближче десятилiття. Я закликав iх ризикнути й спробувати знайти свою зону росту (золоту середину мiж зоною комфорту i зоною панiки). Особисто я не завжди здатен був знайти цю золоту середину. Боязкий iнтроверт, я почувався досить комфортно вперше, коли проводив семiнар з шiстьма студентами. Утiм, наступного року, коли менi довелося читати лекцii майже чотирьомстам студентам, це, звiсно ж, вимагало вiд мене неабиякого напруження. А коли на третьому роцi моя аудиторiя бiльш нiж подвоiлась, я не вилазив з панiчноi зони, надто вiдколи в лекцiйну залу наторували дорогу батьки студентiв, iхнi бабусi й дiдусi, а потiм i журналiсти. Вiдтодi як газети «Harvard Crimson», а вiдтак i «Boston Globe» прохопилися про те, якою популярнiстю користуеться мiй лекцiйний курс, мене накрило зливою запитань, i вона не вщухла й досi. Люди вiдчувають, причому вiдчувають уже деякий час, що потрапили у вир якоiсь революцii, i не можуть зрозумiти, чому так вiдбуваеться. Чим можна пояснити шалений попит на позитивну психологiю в Гарвардi та в iнших унiверситетських мiстечках коледжу? Звiдки взявся цей дедалi бiльший iнтерес до науки про щастя, який стрiмко поширюеться не тiльки в початкових i середнiх школах, а й серед дорослого населення? Чи не тому, що в нашi днi люди сильнiше схильнi до депресii? Про що це свiдчить – про переваги освiти в XXI столiттi чи про недолiки захiдного способу життя? Насправдi наука про щастя iснуе не тiльки в Захiднiй пiвкулi, та й зародилася вона задовго до епохи постмодернiзму. Люди завжди i всюди шукали ключ до щастя. Ще Платон у своiй Академii злегалiзував викладання особливоi науки про хороше життя, а його кращий учень, Аристотель, заснував суперницьку органiзацiю – Лiцей – задля пропагування власного пiдходу до проблем особистiсного розвитку. Бiльш нiж за сто рокiв до Аристотеля на iншому континентi Конфуцiй ходив iз села в село, радячи людям, як iм стати щасливими. Жодна з великих релiгiй, жодна з унiверсальних фiлософських систем не обiйшла стороною проблему щастя – чи то в нашому свiтi, чи то в потойбiчному. А вiднедавна полицi книжкових крамниць буквально вгинаються вiд книжок популярних психологiв, якi до того ж окупували величезну кiлькiсть конференц-зал по всьому свiту – вiд Індii до Індiани, вiд Єрусалима до Джидди. І все ж попри те, що iнтерес пересiчних землян i науковцiв до «щасливого життя» не знае кордонiв анi в часi, анi в просторi, наша доба характеризуеться деякими аспектами, якi залишаються колишнiм поколiнням. Цi аспекти допомагають зрозумiти, чому в нашому суспiльствi такий високий попит на позитивну психологiю. У Сполучених Штатах на сьогоднi кiлькiсть депресiй удесятеро вища, нiж це було в 60-х роках минулого столiття, а середнiй вiк настання депресii – чотирнадцять з половиною рокiв, тодi як у 60-х вiн становив двадцять дев’ять з половиною рокiв. Опитування, яке недавно проводили в американських коледжах, свiдчить про те, що майже 45 % студентiв «були такi пригнiченi, що заледве змогли повернутися до нормального життя». Та й iншi краiни практично йдуть у ногу зi Сполученими Штатами. 1957 року 52 % жителiв Великоi Британii заявляли, що вони дуже щасливi, тодi як 2005 року таких знайшлося лише 36 % – i це попри те, що за другу половину столiття свiй матерiальний добробут британцi потроiли. Нарiвнi зi швидким зростанням китайськоi економiки стрiмко збiльшуеться кiлькiсть дорослих i дiтей, якi вiдчувають страх i потерпають через депресiю. Як заявляють у китайському мiнiстерствi охорони здоров’я, «стан душевного здоров’я дiтей i молодi в краiнi справдi викликае занепокоення». Одночасно з пiдвищенням рiвня матерiального добробуту зростае i рiвень схильностi до депресii. Хоча в бiльшостi захiдних краiн, як i в багатьох краiнах на Сходi, наше поколiння живе багатше за своiх батькiв i дiдiв, це не робить нас щасливiшими. Провiдний науковець у галузi позитивноi психологii Мiхай Чiксентмiхайi ламае голову над елементарним питанням, на яке не так просто знайти вiдповiдь: «Якщо ми такi багатi, то чому ми такi нещаснi?» Поки люди свято вiрили, що повноцiнне життя немислиме без задоволення основних матерiальних потреб, виправдати свое невдоволення життям було як на воду плюнути. Однак нинi, коли мiнiмальнi потреби бiльшостi людей у iжi, одязi й житлi вже задоволенi, у нас бiльше не залишилося загальноприйнятих аргументiв невдоволення життям. Дедалi бiльше людей намагаються вирiшити цей парадокс, адже виникае враження, що свое незадоволення життям ми купили за своi ж грошi, – i багато з цих людей удаеться до позитивноi психологii. Чому саме позитивна психологiя? Позитивна психологiя, що ii найчастiше визначають як «науку про оптимальне функцiонування людини»[1 - Визначення взято з «Манiфесту позитивноi психологii», уперше опублiкованого 1999 року. Ось як це визначення звучить повнiстю: «Позитивна психологiя – це наука про оптимальне функцiонування людини. Вона покликана вивчати й пропагувати тi чинники, якi сприяють щасливому життю окремих iндивiдiв i спiльнот. Позитивна психологiя як особливий напрям у науцi являе собою новий пiдхiд з боку вчених психологiв, у межах якого пропонують зосередити максимум уваги на витоках психiчного здоров’я i таким чином вiдкинути колишнiй пiдхiд, який наголошував на хворобах i розладах». Повний текст манiфесту можна знайти на iнтернет-сторiнцi: http://www.ppc.sas.upenn.edu/akumalmanifesto.htm. (Тут i далi прим. авт., якщо не зазначено iнше.)], була офiцiйно проголошена самостiйною галуззю наукових дослiджень 1998 року. Основоположник ii – президент Американськоi психологiчноi асоцiацii Мартiн Селiгман. Аж до 1998 року наука про щастя, себто про те, як полiпшити якiсть нашого життя, була переважно узурпована популярною психологiею. Семiнарiв i книжок з цiеi тематики, якi iнодi були по-справжньому цiкавi й здобули заслужений успiх, було на той час хоч греблю гати. Однак бiльшiсть таких книжок (хоча не всi) були занадто легковажнi. Вони пропонували п’ять простих шляхiв до щастя, три таемницi швидкого успiху й чотири способи зустрiти прекрасного принца. Зазвичай нiчого, крiм непевних обiцянок, у них не мiстилося, i за цi роки люди зневiрилися у власне iдеi самовдосконалення за допомогою книжок. З iншого боку, у нас е академiчна наука з ii статтями i дослiдженнями, цiлком змiстовними i здатними вiдповiсти на питання по сутi, але до звичайних людей вони не доходять. Як я розумiю, роль позитивноi психологii мае полягати в тому, щоб перекинути мiст мiж мешканцями «веж зi слоновоi кiстки» i жителями якого-небудь маленького американського мiстечка, мiж суворiстю академiчноi науки i цiкавiстю популярноi психологii. Така сама мета й цiеi книжки. Бiльшiсть книжок про самовдосконалення забагато обiцяють i замало дають, адже написане в них не проходило перевiрку наукою. Натомiсть iдеi, якi з’являються на сторiнках наукових журналiв i якi пройшли великий шлях вiд концепцii до публiкацii, зазвичай набагато змiстовнiшi. Автори цих праць не такi претензiйнi, не роздають абикому направо-налiво обiцянки, та й читачiв у них менше, проте слова вони найчастiше додержують. І все-таки, попри те, що позитивна психологiя вже перекинула мiст мiж вежею зi слоновоi кiстки, де живуть професори й академiки, i свiтом простих людей, навiть найтверезiшi науковi рекомендацii позитивних психологiв – у виглядi книжок, лекцiй або статей, викладених в Інтернетi, – найчастiше видаються настановами вiд якого-небудь гуру популярноi психологii. Цi вiдомостi простi й доступнi – до пари популярнiй психологii, – проте простота i доступнiсть iхня мають цiлком iнший характер. Суддя Верховного суду Олiвер Венделл Голмс зауважив якось: «Я копiйки щербатоi не дам за простоту по цей бiк складностi, але за простоту по той бiк складностi я вiддав би життя». Голмса цiкавить тiльки та простота, яка приходить пiсля довгих пошукiв i дослiджень, глибоких роздумiв i ретельних перевiрок, а зовсiм не та, яка мiститься в голослiвних загальниках та iмпровiзованих розумуваннях. Позитивним психологам довелося дуже глибоко копати, перш нiж вони опинилися потойбiч складностi, вже озброенi дохiдливими думками, практичними теорiями, а також простими методиками й зручними пiдказками, якi допомагають досягти намiченоi мети. Це мудрований трюк. За багато столiть до Голмса уславлений мислитель Леонардо да Вiнчi дотепно зауважив, що «простота – це вiнець витонченостi». Намагаючись збагнути iстинну сутнiсть щасливого життя, позитивнi психологи – плiч-о-плiч з фiлософами i фахiвцями в iнших галузях соцiальних наук – витратили купу часу й зусиль, щоб досягти цiеi простоти потойбiч складностi. Їхнi iдеi, деякi з яких я згадую в цiй книжцi, допоможуть вам жити щасливим, повноцiнним життям. Сам знаю, що таке можливо, бо ж свого часу цi iдеi допомогли й менi. Як користуватися цiею книжкою Ця книжка покликана допомогти зрозумiти природу щастя, ба бiльше – допомогти стати щасливiшим. Але якщо ви просто читатимете ii (як будь-яку iншу книжку), то навряд чи досягнете успiху. Не вiрю я, що iснують якiсь обхiднi шляхи, якi дозволяють за мить геть усе змiнити, i якщо ви хочете, щоб ця книжка справдi вплинула на ваше життя, то ставитися до неi вам слiд як до пiдручника. Працюючи з нею, вам доведеться не тiльки багато розмiрковувати, але й активно дiяти. Самого лише бездумного ковзання очима по тексту тут явно недостатньо; слiд обмiрковувати кожну фразу. З цiею метою в книжцi передбаченi спецiальнi вставки з позначкою «Час замислитися» (звiсно, це щось iнше, нiж «Час вiдпочити»)[2 - Тут гра слiв: в англiйському текстi «Time-In» i «Time-Out». (Прим. пер.)]. Це зроблено для того, щоб дати вам можливiсть – i нагадати про необхiднiсть – на кiлька хвилин зупинитися, помiркувати над тим, що ви зараз прочитали, i неупереджено заглибитися в себе. Якщо ж не робити перерви, не брати хвилину на роздуми, то значна частина матерiалу, викладеного в цiй книжцi, переконаний, залишиться для вас найчистiшою абстракцiею i дуже швидко вилетить з вашоi голови. Крiм вiдносно коротких хвилин на роздуми, розкиданих по всьому тексту, у кiнцi кожного роздiлу е i довшi вправи, щоб змусити вас мiркувати й дiяти i в такий спосiб допомогти вам засвоiти матерiал на глибшому рiвнi. Імовiрно, якiсь iз цих вправ припадуть вам до душi бiльше за iншi, наприклад, може з’ясуватися, що вести щоденник вам легше й зручнiше, нiж запам’ятовувати. Починайте з тих вправ, виконуючи якi ви почуватиметесь як риба у водi, а тiльки-но вони почнуть вам допомагати, поступово розширюйте свiй дiапазон, долучаючи iншi вправи. Якщо ж яка-небудь вправа в цiй книжцi не полiпшуе вам настрiй, просто не виконуйте ii – переходьте до наступноi. В основi всiх цих вправ лежать, як на мене, найкращi методи корекцii, якi тiльки можуть запропонувати нам психологи, – i що бiльше часу ви придiлятимете цим вправам, то вам простiше буде вести у цiй книжцi свою гру. Книжка мае три частини. У першiй частинi, з першого по п’ятий роздiл, я розмiрковую над тим, що ж таке щастя i якi необхiднi складовi щасливого життя; у другiй частинi, з шостого по восьмий роздiл, я розглядаю питання про те, як втiлити цi iдеi в життя – у навчаннi, роботi i в особистому життi; заключна частина мiстить сiм медитацiй, у яких я спробував сформулювати деякi думки про природу щастя i його мiсце в нашому життi. Перший роздiл починаеться з розповiдi про тi подii i переживання, що спонукали мене податися на пошуки кращого життя. У наступному роздiлi я, всупереч усталенiй думцi, заявляю про те, що щастя не виникае анi з простого задоволення наших насущних потреб, анi з нескiнченного затримування задоволення. У зв’язку з цим розглядаеться ставлення до щастя гедонiста, який живе лише задля миттевоi втiхи, й учасника щурячих перегонiв, який вiдкладае всi радощi життя на потiм заради досягнення якоiсь майбутньоi мети. Насправдi жоден iз цих пiдходiв не стае в пригодi бiльшостi людей, адже i той, i той легковажить нашу основну потребу в тому, щоб будь-яка справа, якою ми займаемося, йшла нам на користь i зараз, i в майбутньому. У третьому роздiлi на конкретних прикладах я демонструю, чому для щастя нам необхiдно знайти сенс, отримувати насолоду – вiдчувати, що ми живемо недаремно, i водночас зазнавати позитивних емоцiй. У четвертому роздiлi я доводжу, що за загальний еквiвалент, яким вимiрюють якiсть нашого життя, треба брати не грошi й престиж, а щастя. Я розмiрковую над тим, як спiввiдносяться мiж собою матерiальний добробут i щастя, i ставлю питання, чому, незважаючи на безпрецедентний рiвень матерiального достатку, така величезна кiлькiсть людей перебувае у небезпецi духовного банкрутства. У п’ятому роздiлi робиться спроба пов’язати iдеi, поданi в цiй книжцi, з уже наявною лiтературою з психологii iснування. У шостому роздiлi я починаю застосовувати теорiю на практицi й ставлю питання, чому майже всi учнi терпiти не можуть школу. Потiм я намагаюся збагнути, що можуть зробити батьки й учителi, щоб допомогти учням бути одночасно щасливими й успiшними. Я пропоную два радикально рiзних пiдходи до власне процесу навчання: навчання за типом заглиблення i за типом любовноi гри. Сьомий роздiл пiддае сумнiву загальноприйняте, але цiлком безпiдставне припущення щодо неминучостi компромiсу мiж внутрiшнiм почуттям задоволення i зовнiшнiм успiхом у роботi. Я розповiм вам про методику, що дозволяе заздалегiдь визначити, яка робота могла б бути для нас джерелом сенсу й насолоди i в якiй би нам добре велося. У восьмому роздiлi розглянуто одну з найважливiших складових щастя – особисте життя. Я розповiм вам про те, що насправдi означае кохати i бути коханим беззастережно, чому цей рiзновид кохання так потрiбен для щастя в особистому життi i яким чином беззастережне кохання дозволяе вiдчути ту насолоду, що ii знаходимо в iнших сферах життя. У першiй медитацii, яка вiдкривае заключну частину книжки, я мiркую про те, як спiввiдносяться мiж собою щастя, егоiзм i альтруiзм. У другiй медитацii вперше з’являеться таке поняття, як «пiдсолоджувачi» – будь-якi заняття, здатнi служити для нас джерелом сенсу й насолоди, що справляе найбезпосереднiший вплив на сумарний рiвень нашого духовного добробуту. У третiй медитацii я пiддаю сумнiву наявне уявлення про те, що властивий нам рiвень щастя нiбито зумовлений будовою наших генiв або подiями раннього дитинства i його годi змiнити. У четвертiй медитацii ми будемо шукати способи подолання деяких психологiчних бар’ерiв – тих внутрiшнiх обмежень, якi ми часто самi на себе накладаемо i якi заважають нам жити повноцiнним життям. У п’ятiй медитацii ми спробуемо провести уявний експеримент, який дасть пiдставу для подальших роздумiв i вiдповiдей на «питання над питаннями». У шостiй медитацii йдеться про те, яким чином нашi спроби втиснути чимраз бiльшу кiлькiсть справ у дедалi меншi промiжки часу позбавляють нас будь-якоi можливостi жити щасливiшим життям. І нарештi, заключна медитацiя присвячена революцii щастя. Я вiрю, що, якщо достатня кiлькiсть людей збагне справжню природу щастя i почне сприймати його як загальний еквiвалент, ми станемо свiдками небаченого розквiту не тiльки щастя, а й доброчесностi в масштабах всього суспiльства. Подяки Пiд час написання цiеi книжки менi стали у добрiй пригодi друзi, вчителi та учнi. Коли я вперше попросив Кiм Купер допомогти менi з чорновим рукописом цiеi книжки, я очiкував, що вона обмежиться декiлькома дрiбними рекомендацiями, вiдтак я вiдразу ж зможу надiслати книжку видавцям. Та не так сталося, як гадалося. Згодом ми провели сотнi годин, спiльно працюючи над цiею книжкою, – ми сперечались, перебирали все по кiсточках, дiлились iсторiями з власного життя, смiялися, перетворивши написання цiеi книжки на безкорисливу працю, сповнену щастя. Я хочу висловити особливу подяку Шоновi Ейчару, Ворреновi Беннiсу, Джохановi Берману, Алетi Камiллi Бертельсен, Натанiелю Брандену, Сандрi Ча, Ай-Джиновi Ч’ю, Лiмуровi Дефнi, Марго й Удi Ейранам, Лiет i Шаi Фейнберг, Дейвовi Фiшу, Шейнi Фiтц Кой, Джесiцi Глейзер, Адамовi Гранту, Рiчардовi Гекману, Нетовi Гаррiсону, Енн Хванг, Охадовi Камiну, Джою Каплановi, Еллен Ленджер, Марен Лау, Пет Лi, Брайановi Лiттлу, Джошуа Марголiсу, Деновi Меркелю, Боннi Месленд, Сашi Матту, Джеймi Мiллеру, Мiхнов Молдовеану, Демiановi Московiцу, Роненовi Накашу, Джефовi Перроттi, Джозефiнi Пiчанiк, Семюелу Рескоффу, Шеннону Рiнгвелскi, Емiр i Роннiту Рубiним, Фiлiповi Стоуну, Моше Телмону i Павловi Васильеву. Рясно ущедрили мене новими iдеями – i щастям – професори й студенти, якi вiдвiдували мiй курс позитивноi психологii. Неабияк прислужилися менi колеги i друзi з «Tanker Pacific» – у ходi наших спiльних семiнарiв i в неквапливих балачках визрiло чимало думок цiеi книжки. Мушу скласти подяку Ідан Офер, Г’ю Гангу, Семовi Нортону, Анiловi Сiнгху, Тадiковi Тонгi й Патрiсii Лiм. Я вдячний своему агентовi Рейфу Сегалайновi за його терпiння, пiдтримку i вмiння пiдбадьорити мене у скрутi. Джон Ейхерн – мiй редактор у видавництвi «McGraw Hill» – вiрив у мою книжку з першого дня, i саме з його легкоi руки власне процес публiкацii був для мене такий приемний. Бог благословив мене великою й дружною родиною – вона править за коло щастя для мене. Величезна подяка iм усiм – Бен-Шахарам, Бен-Поратам, Бен-Урам, Гроберам, Колодним, Марксам, Мiллерам, Мозесам i Роузам – за тi незлiченнi години, якi ми провели й проводитимемо, обговорюючи й смакуючи прекрасне життя. А ще спасибi бабусi й дiдусевi за те, що вони пережили найгiрше i зумiли стати наочною iлюстрацiею кращого. Чимало iдей з цiеi книжки народилася у розмовах з моiми братом i сестрою – Зеевом i Атерет, двома блискучими й проникливими психологами. Тамi – моя дружина й супутниця життя – терпляче вислуховувала моi iдеi, коли вони були ще сировi, а потiм читала i обговорювала зi мною все, що я написав. Поки ми з дружиною розмовляли про книжку, нашi дiти Девiд i Шiрель терпляче сидiли на моiх колiнах (час вiд часу вони оберталися й посмiхалися менi, наче бажаючи нагадати про те, у чому полягае справжне щастя). А моi батьки заклали в менi тi основи, завдяки яким я зумiв написати про щастя i, що ще важливiше, знайти його у власному життi. Бути щасливiше Сьогоднi Зараз Завжди Моiй родинi Частина I Що таке щастя? 1 Проблема щастя Сприятлива можливiсть ховаеться серед труднощiв i проблем.     Альберт Ейнштейн Менi було шiстнадцять рокiв, коли я виграв iзраiльський нацiональний чемпiонат зi сквошу. Саме завдяки цiй подii тема щастя стала центральною в моему життi. Я завжди був упевнений у тому, що, коли менi пощастить виграти чемпiонський титул, це зробить мене щасливим i заповнить порожнечу, яку я так часто вiдчував. Готуючись до цього турнiру, всi п’ять рокiв я вiдчував, що в моему життi бракуе чогось вельми важливого, – i скiльки б кiлометрiв я не пробiгав, якi б тягарi не пiдважував i якi б запальнi промови знову i знову не прокручував у себе в головi, – нiщо не могло менi цього замiнити. Але я вважав, що це всього лише питання часу i рано чи пiзно «щось вiдсутне» саме прокладе собi дорогу в мое життя. Зрештою, менi здавалося очевидним, що для перемоги в змаганнях слiд докласти багато фiзичних i душевних сил. А без перемоги на чемпiонатi годi було зазнати втiхи. Втiха була потрiбна для щастя. Саме ця логiка керувала тодi моiми вчинками. І справдi, коли я виграв нацiональний чемпiонат Ізраiлю, то був на горi блаженства, куди щасливiший, нiж мiг уявити. Пiсля фiнального матчу ми з друзями й рiдними вирушили в ресторан i разом вiдсвяткували цю подiю. Нинi я анiтрохи не сумнiвався в тому, що моя вiра, яка допомогла менi витримати п’ять рокiв тренувань, виправдалась; i моi великi зусилля, фiзичнi й душевнi страждання окупились у стократ. Ми святкували цiлу нiч, а потiм я пiшов до себе в кiмнату. Я сидiв на лiжку i хотiв востанне перед сном подумки повернути пережите того дня вiдчуття превеликого щастя. Менi вдалося в реальному життi досягти того, що так довго видавалося найпотаемнiшою i найпристраснiшою мрiею; i раптом, коли нiщо не вiщувало бiди, раювання – наслiдок того, що менi вдалося досягти в життi, – кудись випарувалось, i повернулося те ж таки безвихiдне вiдчуття порожнечi. Я був здивований i переляканий. Сльози радостi, якi лилися з моiх очей лише кiлька годин тому, перетворилися на сльози болю й безпорадностi. Адже якщо я не був щасливий тепер, коли, здавалося, менi вдалося досягти всього, чого хотiла моя душа, чи мiг я сподiватися на щастя, яке триватиме вiчно? Я спробував переконати себе, що це – тимчасове зневiр’я, що його я вiдчув пiсля приголомшливого успiху. Проте спливали днi, тижнi й мiсяцi, а я не почувався щасливiшим – насправдi я вiдчував ще бiльшу спустошенiсть, адже розумiв дедалi яснiше, що проста пiдмiна мети – скажiмо, перемога на свiтовому чемпiонатi – сама по собi не принесла б менi щастя. Здавалося, логiчноi послiдовностi крокiв, якi мали привести мене до мети, бiльше не iснуе. Час замислитися Згадайте два-три випадки зi свого життя, коли досягнення тiеi чи iншоi важливоi вiхи не давало вам нiчого з того, на що ви сподiвалися з емоцiйного погляду. І тодi я усвiдомив необхiднiсть змiнити своi уявлення про щастя – глибше зрозумiти власне його природу або навiть подивитися на нього геть iншими очима. Я з головою заглибився у пошуки вiдповiдi на одне-едине питання: як знайти щастя, яке тривало б до кiнця моiх днiв? Я пристрасно шукав вiдповiдi на це питання – дивився на зовнi щасливих людей i мiркував над питанням, що зробило iх такими; прочитав про щастя все, що тiльки змiг знайти, – вiд Аристотеля до Конфуцiя, вiд античноi фiлософii до сучасноi психологii, вiд солiдних наукових праць до популярних посiбникiв iз самовиховання. Сподiваючись продовжити своi дослiдження на iншому рiвнi, я вирiшив вивчати фiлософiю й психологiю в коледжi. Менi пощастило зустрiти на своему шляху безлiч надзвичайних людей – письменникiв, мислителiв, художникiв, педагогiв, якi все свое життя намагалися осягнути «великi питання буття». Я навчився читати й аналiзувати будь-який текст буквально пiд лупою, прочитав те, що Платон писав про «благо», а Емерсон – про «прямовитiсть вашоi власноi душi». Усе це виявилося для мене чимось на зразок нових лiнз, через якi i мое власне життя, i життя тих людей, що мене оточували, сприймалося набагато яснiше. Я не був самотнiй у своему нещастi, бо ж бачив, що багато хто з моiх однокурсникiв як у воду опущенi. І при цьому мене дивувало, як мало часу вони присвячували тому, що здавалося менi питанням над питаннями. Весь час вони ганялися за високими оцiнками, спортивними досягненнями i престижною роботою, але хай як пристрасно вони прагнули своiх цiлей, навiть якщо iм вдавалось iх досягти, це не давало iм вiдчуття твердих гараздiв. І хоча пiсля закiнчення коледжу iхнi конкретнi цiлi багато в чому змiнювалися (наприклад, замiсть успiхiв у навчаннi вони починали мрiяти про кар’ерне зростання), але загальна схема життя залишалася тiею самою. Складалося враження, нiби всi цi люди сприймають своi душевнi проблеми як неминучу цiну успiху. Невже мав рацiю Торо, зауваживши одного разу, що бiльшiсть людей ведуть життя «в тихому розпачi»[3 - Ідеться про головний твiр Торо – «Уолден, або Життя в лiсi» (Walden; or, Life in the Woods, 1954). (Прим. пер.)]? Я наполегливо вiдмовлявся прийняти цей зловiсний постулат як невiдхильний факт життя i заходився шукати вiдповiдi на такi питання: «Як можна бути людиною водночас успiшною i щасливою?»; «Як примирити мiж собою амбiцii i щастя?»; «Невже не можна раз i назавжди викинути з голови горезвiсну сентенцiю: „Без труда нема плода“?» Намагаючись вiдповiсти на цi питання, я зрозумiв: перш за все менi необхiдно з’ясувати, що ж таке щастя. Це емоцiя? Чи, може, задоволення i насолода? А може, вiдсутнiсть болю i страждань? Або стан блаженства? Навперемiнку зi словом «щастя» часто використовують такi слова, як «насолода», «блаженство», «екстаз» i «вдоволення», проте жодне з них не може точно описати, що я маю на увазi, коли думаю про щастя. Цi емоцii швидкоплиннi, i, хоча самi собою приемнi й значущi, вони не е анi мiрилом щастя, анi його твердинею. Інодi, звичайно, ми можемо вiдчувати печаль i заразом далi вволю насолоджуватися щастям. Отже, для мене було зрозумiло, якi слова й дефiнiцii не стосуються визначення щастя, куди важче виявилося пiдiбрати слова, якi могли б адекватно означити його природу. Всi ми не проти помiркувати про те, що таке щастя, i, звiсно, знаемо, коли його вiдчуваемо, але нам не вистачае когерентного, себто логiчно послiдовного, визначення щастя, яке допомогло б нам iдентифiкувати його антецеденти. Англiйське слово happiness (щастя) походить вiд iсландського happ, що означае «удача», «шанс», «щасливий випадок»; той-таки корiнь i в англiйських слiв haphazard (випадок, випадковiсть) i happenstance (несподiванка, нагода). Я не хотiв зводити переживання щастя до удачi або безглуздого випадку, тому прагнув визначити i зрозумiти, що ж це таке. Час замислитися Як би ви визначили, що таке щастя? Що це слово означае для вас? У мене немае вичерпноi вiдповiдi на те едине питання, яке я поставив собi в шiстнадцять рокiв, i пiдозрюю, що справжньоi вiдповiдi я нiколи й не матиму. Скiльки б я не читав, не дослiджував, не спостерiгав i не розмiрковував на цю тему, я так i не знайшов жодноi секретноi формули, жодних «п’яти простих шляхiв до щастя». Моя мета пiд час написання цiеi книжки полягала лише в тому, щоб краще усвiдомити принципи, якi лежать в основi щасливого й повноцiнного життя. Зрозумiло, цi загальнi принципи – аж нiяк не панацея; до того ж у пригодi вони стають не всiм людям i не у всiх ситуацiях. Я обмежився здебiльшого розглядом тих питань, якi належать до компетенцii позитивноi психологii, i не згадував питання про те, що робити з бiльшiстю внутрiшнiх перешкод, якi заважають людинi вiдчути щастя, примiром глибокою депресiею або гострим тривожним розладом. Не застосуеш викладенi тут iдеi i до численних зовнiшнiх перешкод, якi порушують щасливий перебiг життя. Шкода й казати, що тим, хто живе в регiонах, охоплених вiйною, у страшенних злигоднях або за полiтичних репресiй, часом просто не до застосовування теорii, з якою я ознайомлю вас на наступних сторiнках. Чи можливо собi уявити, щоб хтось з нас, втративши близьку людину, краяв би собi мозок «питанням над питаннями»? Навiть у ситуацiях простiших – якщо людина у всьому розчарувалась, у неi негаразди на роботi або ж вона мае купу проблем в особистому життi, – який сенс просити ii серйозно зайнятися власним щастям?! За певних обставин найкраще, що ми можемо зробити, – це пережити негативнi емоцii i пустити справи самопливом. Деякi страждання в життi неминучi, тож iснуе чимало зовнiшнiх i внутрiшнiх бар’ерiв, якi неможливо подолати одним махом, скiльки б розумних книжок ми не прочитали. Однак переважна бiльшiсть людей у багатьох ситуацях може стати щасливiшою, якщо навчиться краще розумiти саму природу щастя i, що ще важливiше, застосовувати на практицi певнi iдеi. Не в щастi рiч, а в тому, щоб стати щасливiшими Коли я писав цю книжку або читав, що пишуть про щастя iншi, коли розмiрковував над тим, що таке добре життя, i спостерiгав за поведiнкою тих, хто поряд, я часто ставив собi запитання: «Чи щасливий я?» Те ж таки запитання ставили менi й iншi. Менi знадобився певний час для того, щоб усвiдомити, що запитання це марне, особливо коли ставлять його з найкращих мiркувань. Як менi визначити, щасливий я чи нi? У якiй точцi для мене починаеться щастя? Чи iснуе якийсь унiверсальний стандарт щастя, а якщо так, то яким чином можна його визначити? Невже все залежить вiд того, яке велике мое щастя, порiвняно зi щастям iнших, а якщо так, то як зняти змiрок зi щастя iнших людей? Певноi вiдповiдi на цi питання немае, а якби навiть вона й iснувала, то не зробила б мене щасливiшим. «Чи щасливий я?» – це закрите питання, котре наводить на думку, що у своему прагненнi жити хорошим життям ми сповiдуемо подвiйний, «чорно-бiлий» пiдхiд: ми або щасливi, або ж нi. Згiдно з цим пiдходом, щастя – це завершення якогось процесу, визначувана кiнцева точка, яка, якщо ми ii досягли, знаменуе собою межу всiх наших прагнень. Однак такоi кiнцевоi точки не iснуе, i, якщо й далi вперто вiрити в ii iснування, це викличе лише незадоволення й завдасть розчарування. Ми завжди можемо стати щасливiшими, нiж е; жодна людина у свiтi не почуваеться як у Бога за пазухою, коли iй немае чого довше прагнути. Тому, замiсть запитувати, щасливий я чи нi, кориснiше поставити iнше питання: «Як менi стати щасливiшим?» У ньому е розумiння власне природи щастя i визнання того факту, що це безперервний процес, який найпростiше уявити у виглядi нескiнченного континууму, а не якогось там абстрактного кiнцевого пункту. Сьогоднi я щасливiший, анiж був п’ять рокiв тому, i сподiваюся, що рокiв за п’ять буду ще щасливiшим, анiж сьогоднi. Не треба впадати у вiдчай через те, що досi не досяг тiеi точки, у якiй щастя стае досконалим; не варто даремно витрачати сили, намагаючись вимiряти, наскiльки ти щасливий; натомiсть нам необхiдно зрозумiти, що мiра щастя нiчим не обмежена, i подумати про те, як стати щасливiшим. Адже щастя – це дорога завдовжки з життя. Вправи Як створювати ритуали Усi ми знаемо, як важко бувае щось змiнити. Бiльшiсть вчених переконуе у своiх працях, що навчитися нових трюкiв, опанувати новi моделi поведiнки або зламати старi звички часом бувае ще важче, нiж ми навiть можемо собi уявити, i що бiльшiсть спроб щось змiнити, хоч би хто iх робив – люди або органiзацii, – приреченi на невдачу[4 - Дослiдження, проведене Денiелом Гоулманом, Рiчардом Бояцiсом i Еннi Мак-Кi, наочно демонструе, як i чому бiльшiсть спроб змiнити свое життя з трiском провалюються одразу пiсля завершення «фази медового мiсяця» – початковоi стадii впровадження. Див. Kotter, J. P. (1996). Leading Change. Harvard Business School Press.]. Виявляеться, що, коли доходить до виконання власних обiцянок – навiть, на нашу думку, корисних для нас самих, – самоi лише самодисциплiни зазвичай недостатньо. Ось тому-то бiльшiсть новорiчних рiшень нiхто й нiколи не виконуе. У книжцi «Велика сила самовiддачi» Джим Лоер i Тонi Шварц пропонують вiдкинути звичнi уявлення про те, як змiнити свое життя, i, замiсть фанатично культивувати самодисциплiну, почати впроваджувати новi ритуали. Як пишуть Лоер i Шварц, «щоб виробити ритуал, слiд дуже точно визначити порядок дiй i виконувати iх в абсолютно конкретнi моменти – виходячи iз внутрiшнiх моральних мотивiв». Часто почати виконувати новий ритуал бувае нелегко, зате пiдтримувати його досить просто. У спортсменiв свiтового класу теж е своi ритуали. Вони чiтко знають, що в певнi години щодня виходять на поле, тодi прямують до гiмнастичноi зали, а вiдтак виконують вправи на розтягнення[5 - Коли я грав у сквош i тренувався по шiсть годин на день, про мене часто говорили, що я «дисциплiнований», але для мене це було зовсiм нескладно. Хоча на кортi й у гiмнастичнiй залi менi доводилося змушувати себе працювати до сьомого поту, похiд на корт або до гiмнастичноi зали не вимагав вiд мене жодних зусиль – це був автоматичний ритуал, який я виконував щодня.]. Для бiльшостi з нас чистити зуби щонайменше двiчi на день – це теж ритуал, i тому вiн не вимагае вiд нас особливоi дисциплiнованостi. Той-таки пiдхiд нам слiд застосовувати завжди, коли хочеться щось змiнити у своему життi. Для спортсменiв мораль полягае в тому, щоб бити рекорди, тим-то вони й обставляють процес тренування всiлякими ритуалами. Для бiльшостi людей гiгiена – це непорушна вимога моралi, i тому вони створюють ритуал чищення зубiв. Якщо для нас моральною нормою е особисте щастя i ми хочемо стати щасливiшим, то нам теж варто було б обставити цей процес ритуалами. Якi ритуали зробили б вас щасливiшими? Що нового ви хотiли б додати до свого життя? Наприклад, почати тричi на тиждень займатися фiзкультурою, або вранцi п’ятнадцять хвилин присвятити медитацii, або дивитися по два фiльми на мiсяць, або по вiвторках ходити з чоловiком у ресторан, або раз на два днi по годинi читати книжки задля власноi втiхи i так далi. Впроваджуйте не бiльше одного-двох ритуалiв за раз, i, перш нiж братися за вироблення нового ритуалу, перевiрте, наскiльки колишнi вашi нововведення вже стали звичками. Як каже Тонi Шварц, «навiть якщо змiни на краще вiдбуваються зi швидкiстю равлика, це куди краще, нiж амбiтний провал… Успiх пiдживлюеться успiхом». Як тiльки ви визначите, якi ритуали у своему життi ви хотiли б запозичити, впишiть iх у свiй щоденник i починайте виконувати. Часом бувае важко завести новий ритуал, але за якийсь час – зазвичай щонайбiльше протягом тридцяти днiв – виконання цих ритуалiв стане такою ж звичною справою, як чищення зубiв[6 - Якщо вiрити Вiльяму Джеймсовi, формування новоi звички тривае двадцять один день. На думку Лоерi й Шварца (2004), бiльшiсть дiй стають звичними менше нiж через мiсяць. При цьому вони посилаються на Далай-ламу, який сказав: «Немае такоi речi, яку не можна було б полегшити за допомогою постiйного тiсного спiлкування з нею i навчання. За допомогою навчання ми можемо змiнитися, ми можемо перетворити самих себе».]. Звичок зазвичай важко позбутися – i це добре, якщо йдеться про звички хорошi. Як сказав Аристотель, «звичка – це друга натура. А отже, моральна чеснота – це не вчинок, а звичка». Інодi люди геть не сприймають власне iдею ритуалiв, бо гадають, буцiмто така поведiнка може звести нанiвець спонтаннiсть або творчий потенцiал. Особливо в мiжособистiсних ритуалах, таких як регулярнi романтичнi побачення з чоловiком або дружиною, або в художнiх ритуалах на кшталт занять живописом. Однак якщо ми не перетворимо своi дii на ритуал – чи то тренування в гiмнастичнiй залi, чи то посиденьки з сiм’ею, чи то читання книжок задля власноi втiхи, – то ми, найпевнiше, так за них i не вiзьмемося i, замiсть дiяти спонтанно, дiятимемо реактивно (себто вiдгукуватимемося на вимоги iнших, якi зазiхають на наш час i сили). Якщо все наше життя добре структуроване, упорядковане й перетворене на ритуал, нам, звичайно ж, нi до чого розмiчати все за годинами, i тому в нас залишаеться час для спонтанноi поведiнки. Що ще важливiше, ми можемо iнтегрувати спонтаннiсть у ритуал, наприклад, спонтанно вирiшивши, куди ми пiдемо пiд час нашого ритуалiзованого побачення. У бiльшостi творчих людей – художникiв, бiзнесменiв чи батькiв – е своi ритуали, яких вони неухильно дотримуються. Як це не парадоксально, рутина вивiльняе в них спонтаннiсть i творчий потенцiал. У своiй книжцi я повертатимуся до цiеi вправи щоразу, коли ви опановуватимете рiзнi методики i вводитимете у свiй побут усiлякi ритуали, якi допоможуть вам стати щасливiшими. Як висловлювати вдячнiсть Пiд час опитування, що його проводили Роберт Еммонс i Майкл Мак-Каллоф, з’ясувалося, що люди, якi ведуть подячний щоденник i щодня вписують у нього щонайменше п’ять речей, за якi вони вдячнi долi, можуть похвалитися вищим рiвнем духовного добробуту й фiзичного здоров’я. Щовечора перед сном записуйте у свiй подячний щоденник щонайменше п’ять речей, якi зробили або роблять вас щасливими, – тi речi, за якi ви вдячнi долi. Це може бути все що завгодно, вiд малого до великого: вiд смачноi iжi до змiстовноi бесiди з другом, вiд цiкавого проекту на роботi до Господа Бога. Регулярно виконуючи цю вправу, ви, звiсно, будете часто повторюватися, що абсолютно нормально. Весь секрет у тому, щоб, попри якiсь повтори, зберегти свiжiсть емоцiйного сприйняття. Записуючи кожен наступний пункт, намагайтеся уявити, що вiн для вас означае, i максимально наберiться пов’язаних iз ним вiдчуттiв. Регулярне виконання цiеi вправи допоможе вам навчитися цiнувати те хороше, що е у вашому життi, а не приймати це як належне. Ви можете виконувати цю вправу наодинцi або з кимось, кого ви любите: з чоловiком або дружиною, з дитиною, батьком, матiр’ю, братом чи сестрою або з близьким другом. Якщо ви дякуватимете одне одному, це iстотно позначиться на ваших взаеминах. 2 Як помирити сьогодення i майбутне Природа подарувала можливiсть щастя кожному з нас, знати б тiльки, як цiею можливiстю скористатися.     Клавдiан Наближався один iз найважливiших в роцi турнiрiв зi сквошу. Я не бачив свiту бiлого за тренуваннями i вирiшив на додачу до цього сiсти на особливу дiету. Попри те, що я завжди вважав за краще здорову iжу – це було необхiдною складовою мого тренувального режиму, – я iнодi дозволяв собi «поласувати» фаст-фудом. Однак у цi чотири тижнi, що передували турнiру, я харчувався самою лише пiсною рибою i нежирною курятиною, цiлим зерном, свiжою садовиною i городиною. Я вирiшив, що маю якось нагородити себе за пiст, i це буде дводенний бенкет, пiд час якого я наiмся гамбургерiв як лин мулу. Тiльки-но турнiр закiнчився, я рушив прямiсiнько до свого улюбленого закладу, де давали гамбургери. Я замовив чотири штуки, i поки йшов зi своею «нагородою» вiд прилавка до столика, зрозумiв, як почувалися собаки Павлова, коли чули дзеленчання дзвiночка. Я сiв i квапливо розгорнув перший пакунок зi своею нагородою. Але варто було менi пiднести гамбургер до рота, як щось мене зупинило. Цiлий мiсяць я нетерпляче чекав, коли зможу покуштувати цю смакоту, а тепер, коли вона була просто передi мною, на пласкiй пластмасовiй тацi, я не хотiв iсти. Я спробував зрозумiти, чому так вiдбуваеться, i саме тодi менi спала на думку метафора щастя, яку я згодом назвав «модель гамбургера». До мене раптом дiйшло, що весь цей мiсяць я добре харчувався, мое тiло очистилося i я вiдчував приплив енергii. Я знав, що залюбки з’iм цi чотири гамбургери, але по всьому ще довго почуватимусь нездоровим i стомленим. Втупившись у тарiлку з незайманою iжею, я замислився над тим, що на свiтi iснуе чотири рiзновиди гамбургерiв, кожен з яких являе собою вiдмiнний вiд iнших архетип i характеризуеться специфiчними для нього психологiчними установками i зразком поведiнки. Рiзновиди гамбургерiв Перший архетипний гамбургер – той самий, вiд якого я тiльки-но вiдмовився, – смачна, але шкiдлива для здоров’я булочка iз сумнiвною начинкою. Поiдання такого гамбургера зараз було би благом, адже дало б менi насолоду («нинiшне благо»), але в майбутньому неодмiнно обернулося б на зло, бо ж згодом я недобре почувався («майбутне зло»). Характерна особливiсть, яка визначае собою архетип гедонiзму, достоту i полягае в тому, що все, що дiеться наразi, сприймаеться як благо, але в майбутньому неодмiнно обернеться злом. Гедонiсти живуть за принципом: «Прагни насолод i уникай страждань»; усi iхнi старання спрямованi на те, щоб насолоджуватися життям сьогоднi й зараз i водночас iгнорувати потенцiйнi негативнi наслiдки iхнiх вчинкiв у майбутньому. Другий тип гамбургера, який спав менi на думку, – це несмачна булочка з пiсною вегетарiанською начинкою, приготована виключно з корисних для здоров’я складникiв. Поiдання такого гамбургера позитивно вплинуло б на майбутне, бо ж унаслiдок цього я був би здоровий i добре почувався («майбутне благо»), але наразi завдало б менi шкоди, бо ж я бридився iсти цю гидоту («нинiшне зло»). Цьому гамбургеровi вiдповiдае архетип щурячих перегонiв. З точки зору «щура», сьогодення не варте виiденого яйця порiвняно з майбутнiм, отож бiдолаха страждае в iм’я якогось сподiваного зиску. Третiй тип гамбургера – найгiрший з усiх можливих – одночасно i несмачний, i шкiдливий для здоров’я. Якби я його з’iв, це завдало б менi шкоди зараз же, бо ж у цього гамбургера огидний смак, i в майбутньому, адже, з’iвши його, я неабияк пiдпсував би собi здоров’я. Найточнiша паралель для такого гамбургера – це архетип нiгiлiзму. Вiн характерний для людини, яка втратила смак до життя; такiй особi не до снаги анi насолоджуватися хвилинними радощами, анi прагнути до великоi мети. Однак цi три згаданих мною архетипи аж нiяк не вичерпують усi можливi варiанти – залишаеться ще один, який нам необхiдно розглянути. Що ви скажете про гамбургер, який був би анiтрохи не менш смачний, нiж той, вiд якого я вiдмовився, i водночас анiтрохи не менш корисний для здоров’я за пiсну булочку з вегетарiанською начинкою? Гамбургер, який би одночасно мiстив у собi i нинiшне, i майбутне благо? Цей гамбургер – жива iлюстрацiя архетипу щастя. Щасливi люди живуть спокiйно, твердо впевненi, що тi самi заняття, якi дарують iм безмiр задоволення в сьогоденнi, забезпечать повноцiнне життя в майбутньому. Подана нижче дiаграма наочно демонструе, як спiввiдноситься в межах кожного з цих чотирьох архетипiв користь теперiшня i користь для майбутнього. Вертикальна вiсь символiзуе майбутне: що вище розташовуеться точка на цiй шкалi, то iстотнiше майбутне благо, що нижче – то вiдчутнiше майбутне зло. А горизонтальна вiсь дiаграми символiзуе наше нинiшне життя: що правiше – то iстотнiше нинiшне благо, що лiвiше – то вiдчутнiше нинiшне зло. Архетипи, якими я тут iх подаю, – це суто теоретичнi схеми, якi характеризують той чи iнший тип особистостi, проте аж нiяк не конкретних i реальних людей. Певною мiрою i в рiзних комбiнацiях у кожному з нас прозирають тi чи iншi риси, характернi для учасника щурячих перегонiв, гедонiста, нiгiлiста й щасливця. Оскiльки моя мета полягала в проясненнi найiстотнiших характеристик кожного архетипу, то моi описи нагадуватимуть радше карикатури, нiж реальних людей, одначе з акцентуацiею i перебiльшенням певних особистiсних рис. Для того щоб наочно проiлюструвати всi нашi архетипи, простежмо за життям уявного персонажа на iм’я Тiмон. Час замислитися У якому з цих чотирьох секторiв ви проводите бiльше часу? Назвiть один або два. Архетип щурячих перегонiв Поки Тiмон був маленькою дитиною, вiн i гадки не мав про майбутне, зате повсякденнi заняття захоплювали хлопчину й породжували в ньому вiдчуття дива. Але коли йому виповнилося шiсть рокiв i вiн пiшов до школи, тут i почалася його кар’ера учасника щурячих перегонiв. Батьки й учителi постiйно нагадували йому, що до школи вiн ходить задля того, щоб отримувати гарнi оцiнки i забезпечити таким чином свое майбутне. Йому не говорили, що вiн мае бути щасливим у школi або що навчання може бути – i повинно бути – веселим i цiкавим заняттям. Наляканий тим, що вiн погано складе iспити, Тiмон боявся пропустити бодай слово в поясненнях учителя i весь час журився i нервувався. Вiн нетерпляче чекав кiнця кожного уроку i кожного шкiльного дня, i едине, що тримало його на плаву, – це думка про те, що ось-ось почнуться канiкули i йому бiльше не доведеться думати про уроки й оцiнки. Тiмон засвоював накинутi дорослими моральнi норми, що шкiльнi оцiнки – це i е мiра його Успiху, i, попри те що школу хлопець ненавидiв, вiн i далi працював не покладаючи рук. Якщо вiн добре вчився, батьки i вчителi його хвалили, а однокласники, теж охопленi цiею доктриною, йому заздрили. На той час, коли Тiмон перейшов у старшi класи, вiн уже повнiстю засвоiв формулу успiху: пожертвуй задоволенням тут i тепер заради того, щоб бути щасливим у майбутньому. Без труда нема плода. І хоч Тiмон не вiдчував анi найменшого задоволення нi вiд навчання в школi, нi вiд факультативiв i гурткiв, нi вiд громадськоi роботи й участi в художнiй самодiяльностi, вiн занурювався в цi заняття цiлком. Ним керувала потреба здобути якнайбiльше звань i почестей, а коли ця ноша ставала непiдйомною, вiн говорив сам собi: «Тiльки б менi вступити до коледжу, а там вже я вiдiрвуся на всю котушку!» І ось Тiмон подае заяву до коледжу i вступае на обраний ним факультет. З величезним почуттям полегшення вiн читае список прийнятих до коледжу i буквально плаче вiд радостi. «Тепер, – каже вiн собi, – я нарештi зможу вiдчути себе щасливою людиною!» Утiм, невдовзi вiдчуття полегшення як вiтром здувае. За кiлька мiсяцiв Тiмона знову охоплюе той самий неспокiй, який мордував його довгi роки. Вiн боiться, що не зможе успiшно конкурувати з кращими студентами в коледжi. А якщо йому не дано помiрятися з ними знаннями й умiннями, то як вiн отримае омрiяну роботу? Отже, щурячi перегони тривають. Усi чотири роки свого перебування в коледжi вiн працюе у потi чола, щоб його резюме було якнайпереконливiшим. Вiн засновуе якусь студентську асоцiацiю i стае президентом ще однiеi, яка пропонуе безхатченкам притулок i iжу. Тiмон бере участь в унiверситетському чемпiонатi з легкоi атлетики. Вiн надзвичайно ретельно вибирае, якi лекцiйнi курси та семiнари вiдвiдуватиме, i записуеться на них не тому, що цi навчальнi курси його цiкавлять, а тому, що iхнi назви звучатимуть ефектно у вкладцi до диплома. Час вiд часу Тiмон справдi «вiдриваеться», надто здавши чергову контрольну роботу або склавши iспит. Однак приемнi моменти, якi виникають внаслiдок того, що Тiмон на якийсь час з полегшенням скидае з себе ненависний тягар, тривають зовсiм недовго; турботи його знову мало-помалу зростають, як снiгова куля, а разом з ними з’являеться i почуття занепокоення. Навеснi на останньому курсi коледжу одна престижна фiрма запрошуе його на роботу. Тiмон охоче пристае на цю пропозицiю. «Ось тепер, – думае вiн, – я нарештi зможу насолоджуватися життям!» Незабаром, проте, вiн усвiдомлюе, що вiсiмдесятигодинний робочий тиждень – втiха така, що й вороговi не побажаеш. І вiн знову говорить собi, що йому доведеться ще раз на деякий час пожертвувати всiма радощами життя – але тiльки поки вiн не стане на ноги. Час вiд часу вiн навiть почуваеться щасливим – коли отримуе зарплатню i ще понад неi, велику премiю або просування по службi або ж коли на людей справляе враження його солiдна посада. Але це почуття задоволення миттю випаровуеться, щойно вiн знову встромляе шию в ярмо. Пропрацювавши на фiрмi багато-багато рокiв, на знак подяки за нескiнченно довгi години гарування Тiмон отримуе пропозицiю стати партнером. Чоловiк, мов у туманi, пригадуе, як колись дуже давно вiн думав, як тiшитиметься, ставши партнером, але нинi йому не до того. Тiмон був найкращим студентом у коледжi; наразi вiн партнер у престижнiй фiрмi; мешкае разом зi своею чудовою родиною у великому будинку у фешенебельному районi; у нього розкiшний автомобiль i набагато бiльше грошей, нiж вiн зможе витратити до кiнця своiх днiв. Але, попри все це, Тiмон нещасний. Утiм, iншi беруть його за взiрець успiху. Знайомi сприймають Тiмона як людину, з якоi iхнiм дiтям слiд брати приклад, i кажуть своiм дiтлахам: «Якщо ви наполегливо працюватимете, то будете такими, як Тiмон». Сам вiн спiвчувае цим дiтям, але йому не до снаги навiть уявити, що можна жити якось iнакше, не беручи участi в щурячих перегонах. Тiмон навiть не знае, що порадити власним дiтям: не горбатитися над шкiльними пiдручниками? Не вступати до хорошого коледжу? Чи, може, не намагатися отримати хорошу роботу? Невже бути успiшним – те саме, що бути жалюгiдним i нещасним? Хоча Тiмон щасливий через те, що бере участь у щурячих перегонах, дуже важливо вiдзначити, що на свiтi повно бiзнесменiв, ладних стирчати у себе в офiсi по вiсiмдесят годин на тиждень. Працювати до кривавого поту або вчитися на самi «вiдмiнно» – це аж нiяк не те саме, що брати участь у щурячих перегонах; е напрочуд щасливi люди, якi годинами працюють над своею роботою i цiлком присвячують себе навчанню чи професiйнiй дiяльностi. Учасники щурячих перегонiв вiдрiзняються перш за все нездатнiстю тiшитися власними заняттями, а також незламною вiрою в те, що варто iм досягти якоiсь конкретноi мети – i вони удосвiта будуть щасливi. Ба бiльше, якщо я i взяв Тiмона за приклад, то я зовсiм не маю на увазi, що потенцiйними учасниками щурячих перегонiв е самi лише бiзнесмени. Людина, яка вирiшила стати лiкарем, часом ставиться до життя точнiсiнько так само i демонструе точно таку саму поведiнку. Їй здаеться, що вона мае будь-що вступити до найкращого медичного унiверситету, потiм пробитися в найкращу iнтернатуру, потiм стати завiдувачем вiддiлення i так далi. Те саме можна сказати i про художника, який не натхненно творить, а, обливаючись потом, уже не може вiдчути ту радiсть, яку йому колись давав живопис. Тепер такий художник думае тiльки про те, яку нагороду отримае за свою працю, i про те, як вiн коли-небудь здiснить «великий прорив», що i зробить його щасливим. Причина того, що навколо нас так багато людей, якi беруть участь у щурячих перегонах, криеться в нашiй культурi, яка сприяе змiцненню таких забобонiв. Якщо ми закiнчуемо семестр на самi «вiдмiнно», то отримуемо подарунок вiд батькiв; якщо ми виконуемо план на роботi, то в кiнцi року дiстаемо премiю. Ми звикаемо не думати нi про що, крiм мети, яка бовванiе на горизонтi, i не звертати уваги на те, що вiдбуваеться з нами зараз. Ми тiльки те й робимо, що женемося за щоразу далекою примарою майбутнього успiху. Нас нагороджують i хвалять не за те, що вiдбуваеться з нами дорогою, а лише за успiшне завершення подорожi. Суспiльство винагороджуе нас за результати, а не за власне процес; за те, що ми досягли мети, а не за те, що ми пройшли той шлях, який до неi веде. Варто нам тiльки досягти пункту призначення, себто досягти своеi мети, i ми негайно вiдчуваемо полегшення, яке так легко переплутати зi щастям. Що важчий тягар, який ми несемо в дорозi, то сильнiше й приемнiше вiдчуваеться полегшення. Коли ми плутаемо це хвилинне полегшення зi щастям, ми тим самим змiцнюемо iлюзiю, нiби щасливими нас зробить просте досягнення мети. Почуття полегшення, звичайно ж, дещо важить для нас – хай там як воно приемне i цiлком реальне, – проте не слiд плутати його зi щастям. Почуття полегшення можна вважати чимось на кшталт негативного щастя, бо джерело його – це тi ж таки стрес i занепокоення, хiба що взятi з протилежним знаком. За своею природою полегшення передбачае неприемнi переживання, i тому щастя, що виникло через почуття полегшення, не може тривати довго. Якщо жiнцi, яка потерпае через головний бiль, що аж свiт в очах тьмариться, раптом легшае, то через саму тiльки вiдсутнiсть болю вона почуватиметься найщасливiшою людиною у свiтi. Але оскiльки такому «щастю» завжди передуе страждання, то вiдсутнiсть болю – це всього лише хвилинне полегшення вiд вкрай негативних переживань. До того ж вiдчуття полегшення завжди е тимчасовим. Тiльки-но в нас зникае стукотiння в скронях, сама лише вiдсутнiсть болю дае нам певне задоволення, але потiм ми дуже швидко звикаемо до цього стану i вважаемо його чимось природним. Учасник щурячих перегонiв, який плутае полегшення зi щастям, проводить все життя в гонитвi за своiми цiлями, вважаючи, що для щастя йому достатньо просто досягти чогось. Час замислитися Чи не здаеться вам iнодi, що ви – точнiсiнько такий саме учасник щурячих перегонiв? Якби ви спромоглися поглянути на свое життя збоку, яку пораду ви дали б самому собi? Архетип гедонiзму Гедонiст шукае насолоди й уникае страждань. Вiн дбае лише про задоволення власних бажань i хiба що почасти або й узагалi не зважае на майбутнi наслiдки. Повноцiнне життя, на його думку, зводиться до послiдовностi приемних вiдчуттiв. Якщо наразi щось дае йому втiху, це е достатнiм виправданням для того, щоб цим займатися, поки нове захоплення не змiнить колишне. Гедонiст з ентузiазмом заводить нових друзiв i коханих, але тiльки-но iхня новизна примеркае, вiн моментально розпочинае стосунки з кимось iншим. Оскiльки гедонiст зациклений тiльки на тому, що вiдбуваеться з ним зараз, то вiн задля хвилинного задоволення ладен робити те, що згодом може йому неабияк зашкодити. Якщо наркотики дають йому насолоду, вiн iх прийматиме; якщо йому здаеться, що праця – штука занадто тяжка, вiн ii уникатиме. Гедонiст припускаеться помилки, ототожнюючи будь-яке зусилля зi стражданням, а насолоду – зi щастям. Вагу цiеi помилки добре розкривае старий епiзод серiалу «Сутiнкова зона», у якому жорстокого злочинця, вбитого пiд час спроби втекти вiд полiцii, вiтае янгол, посланий спецiально для того, щоб задовольнити будь-яке бажання. Оскiльки негiдник чудово усвiдомлюе всю злочиннiсть свого життя, то, потрапивши на небеса, вiн не вiрить власним очам. Спочатку харцизяка геть збитий з пантелику, але потiм вирiшуе, що йому вельми пощастило, i заходиться перераховувати всi своi бажання. Злочинець просить, щоб йому принесли силу-силенну грошей, – тут вони й уродилися. Вiн вимагае, щоб йому подали його улюблену страву, – i ii негайно приносять. Вiн просить, щоб до нього привели красунь, – i дiвчата мов з-пiд землi виростають. Здавалося б, про краще життя (пiсля смертi) годi й мрiяти. Однак з часом та насолода, яку людина зазнавала, потураючи власним бажанням, мало-помалу минае; легкiсть буття дошкуляе до живих печiнок. Бiдолаха просить у янгола роботи, яка змусила б його бодай трохи попотiти, але у вiдповiдь йому кажуть, що в цьому мiсцi вiн може отримати все, що йому заманеться, крiм можливостi самому заробляти на хлiб. Не маючи потреби чимось займатися, злочинець чимраз бiльше впадае в тугу. Зрештою, весь у розпачi, вiн говорить янголовi, що хотiв би пiти геть, пiти в «iнше мiсце». Помилково припускаючи, що вiн – у раю, злочинець вирiшуе податися до пекла. Цiеi митi камера робить наiзд, i нiжний лик янгола раптом кам’янiе й лякае. Зi зловiсним диявольським реготом вiн вiдказуе: «А це i е iнше мiсце». Це пекло, яке гедонiст вважае небесами. Без довгостроковоi мети, без зусиль i клопотiв життя втрачае для нас будь-який сенс. Ми не зможемо знайти щастя, якщо шукаемо самоi лише насолоди й уникаемо страждань. І разом з тим гедонiст, який живе всерединi кожного з нас, у невичерпнiй тузi за якимось райським садом i далi ототожнюе працю зi стражданням, а байдикування – з насолодою. Було проведено експеримент з тiеi ж теми, що й згаданий епiзод серiалу «Сутiнкова зона». Психологи платили студентам коледжу за те, що тi били байдики; матерiальнi потреби молодих людей повнiстю задовольняли, працювати ж iм було заборонено. За 4–8 годин студенти вогнем палилися, попри те, що заробляли вони значно бiльше, нiж деiнде. Їм потрiбен був азарт подолання труднощiв, i вони вважали за краще швидше вiдмовитися вiд цiеi добре оплачуваноi «синекури»[7 - Добре оплачувана посада, на якiй майже нiчого не треба робити. (Прим. пер.)] задля працi, яка не тiльки вимагала вiд них бiльше зусиль, але й була менш вигiдна з матерiального погляду. 1996 року я проводив управлiнський семiнар для групи пiвденноафриканських керiвникiв, якi свого часу були учасниками боротьби проти апартеiду. І вони розповiли менi, що, коли вони боролися проти апартеiду, у них було чiтке вiдчуття того, що вони живуть не даремно, i виразно виднiла попереду майбутня мета, а тому iхне життя, нехай навiть часом важке й небезпечне, було азартним i захопливим. Коли апартеiду поклали край, кiлька мiсяцiв тривали святкування з цiеi нагоди. Мало-помалу ейфорiя зникла, i чимало людей, якi колись брали участь у боротьбi, сповнилися нудьги й вiдчули на власнiй шкурi порожнечу життя, дехто навiть впав у депресiю. Зрозумiло, iм аж нiяк не хотiлося повертатися в часи апартеiду, коли вони являли собою пригноблену бiльшiсть, але вiдсутнiсть справи, у яку вони поринали до самозабуття, породила вiдчуття моторошноi порожнечi. Декому вдалося знайти новий сенс життя в родинi, у допомозi спiвгромадянам, у роботi або в хобi, натомiсть iншi навiть за кiлька рокiв по тому, як i ранiше, борсалися в пошуках нових життевих орiентирiв. Мiхай Чiксентмiхайi, який у своiй науковiй роботi дослiджуе майже виключно стани найвищоi творчоi активностi й душевного пiдйому, стверджуе, що «найкращi моменти в життi людини зазвичай настають тодi, коли ii тiло або розум до краю напруженi в добровiльному прагненнi виконати якесь важке завдання або зробити щось важливе». Гедонiстичне iснування без боротьби – це аж нiяк не рецепт щастя. Як сказав колишнiй мiнiстр охорони здоров’я, освiти i соцiального забезпечення США Джон Гарднер, «ми створенi для того, щоб дертися вгору, а не для того, щоб вигулюватися, – байдуже, чи в долинi, чи на вершинi гори». А тепер повернiмося до Тiмона, який, ганяючись то за однiею майбутньою метою, то за iншою i так i не ставши щасливим, вирiшуе жити тiльки сьогоднiшнiм днем. Вiн багато п’е, вживае наркотики i спить з ким трапиться. Тiмон надовго йде з роботи i годинами засмагае на пляжi, потопаючи в блаженствi безцiльного й безглуздого iснування та не вважаючи за необхiдне думати про завтрашнiй день. Певний час Тiмон уявляе себе щасливчиком, але, як злочинець у «Сутiнковiй зонi», дуже швидко пойнятий тугою, починае почуватися глибоко нещасним. Час замислитися Вернiться подумки у тi часи – чи то единий епiзод, чи то досить тривалий промiжок часу, – коли ви жили як гедонiст. Що ви придбали i що втратили, тримаючись такого способу життя? Архетип нiгiлiзму У контекстi цiеi книжки нiгiлiст – це людина, яка розчарувалася у самiй можливостi щастя i покiрно змирилася з тим, що в життi немае жодного сенсу. Якщо архетип щурячих перегонiв вельми вдало характеризуе стан людини, яка живе заради свiтлого майбутнього, а архетип гедонiзму – стан людини, яка живе сьогоднiшнiм днем, то архетип нiгiлiзму достеменно вiдбивае стан людини, прикутоi ланцюгами до минулого. Тi, хто змирився зi своiм нинiшнiм нещастям i заздалегiдь упевнений, що таке саме життя чекае на них i в майбутньому, нiяк не можуть викинути з голови колишнi невдалi спроби стати щасливими. Таку прихильнiсть до своiх минулих невдач Мартiн Селiгман називае «ученою безпораднiстю». Вивчаючи це явище на собаках, Селiгман роздiлив iх на три експериментальнi групи. У першiй групi собаки дiставали удари електричним струмом, але мали можливiсть вiдiмкнути електрику, натиснувши на педаль. У другiй групi вони дiставали удари незалежно вiд своеi поведiнки. На третю – контрольну – групу взагалi не впливали за допомогою струму. Потiм усiх собак замкнули в боксах, де вони дiставали удари, але з цих боксiв можна було легко втекти, перестрибнувши через низенький бар’ер. Собаки, якi ранiше мали можливiсть вимикати струм (перша група), а також тi, на яких досi струмом не дiяли (третя група), швидко перестрибнули через бар’ер i повтiкали. А собаки з другоi групи, що ранiше нiяк не могли запобiгти ударам, не робили спроб утекти. Коли цих собак било струмом, вони просто лягали на пiдлогу i скиглили. Вони навчилися бути безпорадними. Селiгман виконав аналогiчний експеримент i з людьми – вiн дiяв на них гучним шумом, вельми неприемним для слуху. В однiй групi люди мали змогу якось вплинути на цей шум i навiть припинити його, тодi як люди в другiй групi такоi можливостi не мали. Згодом обидвi групи було пiддано випробуванням гучним шумом, який можна було вимкнути, але люди з другоi групи навiть не намагалися цього зробити – вони цiлком змирилися з тiею халепою, у яку вскочили. Дослiдження, проведене Селiгманом, наочно демонструе, як легко ми навчаемося бути безпорадними. Якщо нам так i не вдаеться досягти бажаного результату, ми часто робимо з цього висновок, що в нашому життi нiчого не змiниш або що над якимись його аспектами ми не владнi. Такий спосiб мислення неминуче призводить до розпачу. Час замислитися Спробуйте згадати той час – чи то единий епiзод, чи досить тривалий промiжок часу, – коли ви почувалися нiгiлiстом, який не мiг виборсатися зi свого тодiшнього нещастя. Якби у вас була можливiсть подивитися на цю ситуацiю збоку, що б ви порадили собi самому? Тiмон, не вiдчуваючи розради анi вiд участi в щурячих перегонах, анi вiд безцiльного життя гедонiста i не пiдозрюючи про якiсь iншi можливостi, упокорюеться перед своiм нещастям i перетворюеться на нiгiлiста. А що тодi вiдбуваеться з його дiтьми? Тiмон-бо не хоче, щоб вони прожили життя, сповнене «тихого вiдчаю», але вiн поняття не мае, як вказати iм потрiбний шлях. Чи треба йому вчити iх страждати нинi, щоб досягти мети в майбутньому? Як Тiмон може вчити iх цього, якщо сам чудово знае про тi страждання, на якi приреченi учасники щурячих перегонiв? То невже йому потрiбно вчити iх жити сьогоднiшнiм днем? Але Тiмон не з таких: занадто вже добре вiн усвiдомив усю порожнечу гедонiстичного життя. І учасник щурячих перегонiв, i гедонiст, i нiгiлiст – усi вони, кожен на свiй лад, помиляються – неправильно тлумачать дiйснiсть, не розумiють iстинну природу щастя i не знають, що потрiбно для повноцiнного життя. Учасник щурячих перегонiв страждае внаслiдок «облудностi будь-яких досягнень» – помилковоi вiри в те, що якщо ми досягнемо дуже важливоi мети, то будемо щасливi до кiнця своiх днiв. Гедонiст потерпае через «облуднiсть поточного моменту» – помилкову вiру в те, що щастя можна пiзнати, занурившись у нескiнченний потiк хвилинних насолод у вiдривi вiд нашого життевого призначення. Нiгiлiзм – це також помилка, хибне тлумачення дiйсностi – помилкова вiра в те, що хай би що ти робив, а щастя все одно тобi не досягти. Згадана омана виникае через нездатнiсть розгледiти можливiсть синтезу мiж прагненням чогось досягти i поточним моментом – третього шляху, який допомiг би виборсатися зi скрутного становища. Архетип щастя Одна студентка, яка навчалася у мене в Гарвардi, прийшла порадитися зi мною з приводу пропозицii роботи, яку вона незадовго до того отримала вiд однiеi престижноi консалтинговоi фiрми. Студентка зiзналася, що iй глибоко не цiкава робота, яку доведеться там виконувати, проте дiвчина вiдчувала, що не мае права втрачати цей шанс. У неi були пропозицii i вiд багатьох iнших компанiй, деякi з них пропонували роботу, яка подобалась iй куди бiльше, але жодна з цих пропозицiй не давала iй шансу «так добре влаштуватися в життi». І ця дiвчина хотiла знати мою думку про те, у який момент життя, тобто в якому вiцi, iй можна буде не думати про майбутне i почати насолоджуватися щастям. У мене ii питання викликало рiзке неприйняття, бо в його основi лежала прихована неминучiсть вибору – «або-або». Я сказав студентцi, що замiсть питання про те, чи бути щасливою тепер або в майбутньому, вона повинна спитати себе про зовсiм iнше: «Як менi бути щасливою i тепер, i в майбутньому?» Часом нинiшне i майбутне благо починають мiж собою страшенно конфлiктувати, адже iнодi ситуацiя вимагае, щоб ми вiдмовилися вiд чогось одного в iм’я чогось iншого, утiм, у нас майже завжди е можливiсть насолоджуватись i тим, i iншим. Наприклад, студенти, якi по-справжньому люблять навчатися, неабияк захопленi власне процесом засвоення нових знань i тим самим беруть iз цього користь, але водночас на iхню долю випадае i майбутне благо, бо ж цi новi знання готують iх до обраного фаху. Що ж до кохання, то бувають щасливi пари, для яких найбiльша радiсть – це бути разом i допомагати одне одному рости й розвиватися. Тi, хто займаеться улюбленою справою – хай то бiзнес, медицина чи мистецтво, – прямують чимраз вище i вище кар’ерними сходами i водночас дiстають величезну втiху вiд того, що вiдбуваеться з ними дорогою. Проте якщо ми сподiваемося, що наше щастя буде вiчним, ми заздалегiдь програмуемо самих себе на невдачi й розчарування. Не все з того, що ми робимо, однаковою мiрою загрожуе i нинiшнiм, i майбутнiм благам. Інодi варто вiдмовитися вiд якогось миттевого зиску задля суттевiшого пожитку в майбутньому, i хай яке успiшне твое життя, не зарiкайся: трапляеться, що й на мудрому чорт катаеться. Зубрити перед iспитом, економити грошi на старiсть або, будучи молодим фахiвцем, аж зi шкури вилазити на роботi – все це часто не надто приемно, але необхiдно, щоб стати щасливим насправдi й надовго. Але навiть тодi, коли нам доводиться жертвувати миттевим прибутком в iм’я суттевiшого зиску в майбутньому, не можна залишати поза увагою нашу головну мету – проводити якнайбiльше часу, займаючись тими справами, якi несуть для нас джерело не тiльки справжнiх, а й майбутнiх благ. Жити на гедонiстичний манер часом теж бувае корисно. Той, хто живе сьогоднiшнiм днем, молодiе душею – аби в довгостроковому планi це не призвело нi до яких негативних наслiдкiв (на зразок тих, якi бувають через прийом наркотикiв). Якщо ми трошки розслабимося, побайдикуемо i порадiемо життю – поваляемося на пляжi, змотлошимо кiлька гамбургерiв з фаст-фуду, а потiм ще й поласуемо морозивом з фруктами i збитими вершками або просто полупаемо очима на телевiзор, – ми вiд цього станемо тiльки щасливiшими. Час замислитися Згадайте один або два перiоди у вашому життi, коли ви насолоджувалися одночасно справжнiми i майбутнiми благами. Ілюзiя учасника щурячих перегонiв полягае в тому, що якщо вiн коли-небудь у майбутньому зможе досягти намiченоi мети, то буде щасливий до кiнця своiх днiв; йому невтямки, що шлях до мети нiтрохи не менш важливий, анiж сама мета. Ілюзiя гедонiста, навпаки, полягае в тому, що для нього важливий тiльки шлях, але не мета. Нiгiлiст, зневiрившись у тому, що йому вдасться досягти мети, i махнувши рукою i на неi, i на шлях до неi, повнiстю розчарувався в життi. Учасник щурячих перегонiв стае рабом майбутнього, гедонiст – рабом теперiшнього, а нiгiлiст – рабом минулого. Для того щоб стати щасливим надовго, треба насолоджуватися власне дорогою до мети, яку ми вважаемо гiдною. Щастя не в тому, щоб пiднятися на вершину гори, i не в тому, щоб безцiльно блукати горами; щастя – це те, що ми вiдчуваемо, коли пнемося на вершину. Вправи Чотири сектори Опитування людей, якi регулярно ведуть щоденник, свiдчить про те, що нотування подiй нашого життя – як негативних, так i позитивних – сприяе пiдвищенню рiвня нашого душевного i фiзичного здоров’я[8 - Див.: Pennebaker, J. W. (1997). Opening Up. The Guilford Press; and Burton,C. M., and King, L. A. (2004). The Health Benefits of Writing About Intensely Positive Experiences. Journal of Research in Personality, 38, 150–163. Крiм працi Пеннбейкера «Розкривання» («Opening Up»), е й iншi книжки, що допоможуть вам дати собi раду з веденням щоденника, примiром «Як вести щоденник» («At a Journal Workshop») Айри Прогофф i «Самоаналiз» («Self Analysis») Карен Горнi.]. Протягом чотирьох днiв поспiль щонайменше по п’ятнадцять хвилин на день пишiть про те, що з вами вiдбувалося в кожному з цих чотирьох секторiв. Напишiть про тi часи, коли були учасником щурячих перегонiв, гедонiстом i нiгiлiстом. Четвертого дня напишiть про щасливi моменти у вашому життi. Якщо ви захочете написати про якийсь конкретний сектор бiльше, так i зробiть, але не пишiть бiльше, нiж про один сектор на день. Не переймайтеся граматикою або правописом – просто пишiть. Важливо, щоб у своему творi ви чесно розповiли про тi емоцii, якi ви вiдчували колись або ж вiдчуваете зараз, а також про те, який саме поведiнковий сценарiй ви реалiзували (себто якi вчинки ви тодi робили) i якi думки при цьому були у вас в головi або виникли пiд час написання цього тексту[9 - Ось три кити психологii: афект (вашi емоцii), поведiнка (вашi вчинки) i пiзнання (вашi думки). Для того щоб закрiпити досягнутi змiни, краще поеднувати всi три.]. Ось деякi iнструкцii з приводу того, що писати в кожному з цих чотирьох секторiв: • УЧАСНИК ЩУРЯЧИХ ПЕРЕГОНІВ. Розкажiть про який-небудь перiод у своему життi, коли ви почувалися щуром, який без упину бiжить вперед i вперед бiговою дорiжкою до «свiтлого майбутнього». Навiщо ви це робили? Яку користь ви мали з такого життя, якщо, звичайно, у цьому була якась користь для вас? Яку цiну ви за це платили або не платили жодноi? • ГЕДОНІСТ. Розкажiть про який-небудь перiод свого життя, коли ви жили як гедонiст або поринали в гедонiстичнi втiхи. Яку користь ви мали з такого життя, якщо, звичайно, в цьому для вас була якась користь? Яку цiну ви за це платили або не платили жодноi? • НІГІЛІСТ. Розкажiть про найважчi хвилини у своему життi, коли ви, махнувши на все рукою, примирялися зi своею гiркою долею. Або про те, що вiдбувалося з вами за довший промiжок часу, впродовж якого ви почувалися безпорадним. Подiлiться найпотаемнiшими почуттями i думками, якi спадали вам тодi й тепер, коли ви пишете цей текст. • ЩАСЛИВА ЛЮДИНА. Розкажiть про якусь неймовiрно щасливу пору у своему життi або про тi хвилини, коли ви були на вершинi блаженства. Перенесiться в уявi в ту пору, спробуйте повторно вiдчути тодiшнi емоцii й потiм напишiть про них. Хоч би що ви писали, це призначено тiльки для ваших очей. Якщо ж, закiнчивши писати, ви захочете прочитати те, що у вас вийшло, близькiй людинi, то, звiсно ж, ви маете право це зробити, але важливо, щоб, виконуючи цю вправу, ви не почувалися нi в сих нi в тих. Що бiльше ви зумiете вiдкритися, то бiльшу користь матимете зi своiх зiзнань. Сектор нiгiлiзму i сектор щастя необхiдно буде опрацювати ще щонайменше двiчi. Коли ви виконуватимете вправу повторно, можна згадати тi самi подii або написати про щось iнше. Час вiд часу переглядайте наново все написане, – робити це можна раз в три мiсяцi, раз на рiк або раз на два роки. Медитацiя про щастя Завдяки науковим дослiдженням на кшталт тих, якi проводили Герберт Бенсон, Джон Кабат-Зiнн i Рiчард Девiдсон, з’ясувалося, який сильний вплив справляе на нас регулярна медитацiя. Медитуйте! Знайдiть який-небудь затишний куточок. Умостiться на стiльцi або пiдлозi, згорнувши навхрест ноги. Перевiрте, чи зручно вам сидiти, спину й шию тримайте прямо. Очi можна заплющити або ж не заплющувати iх. Увiйдiть у стан спокою – глибоко вдихайте повiтря носом або ротом так, щоб з кожним вашим вдихом повiтря заповнювало весь простiр у животi, i повiльно через нiс або рот випускайте його назовнi. Подумки проскануйте свое тiло. Якщо в якому-небудь конкретному мiсцi вiдчуваеться напруження, спрямуйте дихання туди, щоб його розслабити. Потiм – упродовж щонайменше п’яти i щонайбiльше двадцяти хвилин – зосередьте всю свою увагу на тому, щоб дихати повiльно й глибоко. Якщо ви вiдчуете, що втрачаете концентрацiю i вашi думки несуться ген-ген, просто й без жодних зусиль повернiть думки в колишне русло i знову сконцентруйтеся на диханнi. Дихаючи й далi глибоко, зосередьтеся на якiй-небудь позитивнiй емоцii. Можна викликати в уявi якийсь момент, коли ви були особливо щасливi, – хай то хвилини наодинцi з коханою людиною або солодка мить, коли ви отримали пiдвищення по службi. Десь пiвхвилини або трохи довше, але не бiльше п’яти хвилин, ще i ще раз переживайте заново цi позитивнi емоцii, нехай вони розквiтнуть у вашiй душi. Можливо, згодом – особливо пiсля того, як ви привчитеся виконувати цю вправу регулярно, – вам уже не доведеться уявляти собi якийсь конкретний випадок; у вас з’явиться здатнiсть будити в собi позитивнi емоцii, просто вимовивши подумки слова: «Щастя, спокiй i радiсть». Перетворiть медитацiю на ритуал. Вiдведiть на неi вiд десяти хвилин до години щодня – вранцi, коли ви прокидаетеся, в обiд або пiсля полудня. Пiсля того як ви якийсь час регулярно помедитуете, то, ймовiрно, вам достатньо буде однiеi-двох хвилин занять, щоб скористатися деякими перевагами цiеi вправи. У будь-який момент, коли ви вiдчуете, що ви пригнiченi або засмученi, чи коли просто захочете насолодитися миттю спокою або радостi, ви можете зробити кiлька глибоких вдихiв i вiдчути прилив позитивних емоцiй. В iдеалi займатися медитацiею потрiбно в якому-небудь затишному куточку, але робити це можна де завгодно – коли ви подорожуете потягом, або сидите на задньому сидiннi таксi, або й за своiм робочим столом. 3 Як пояснити, що таке щастя Щастя – це сенс i мета життя, едине прагнення й кiнцева мета людського iснування.     Аристотель Усiм нам знайома неспинна цiкавiсть дiтей. Варто тiльки дитинi зацiкавитися певним явищем у навколишньому сповненому чудес свiтi – i ii вже не зупинити. Чому падае дощ? Чому вода пiднiмаеться на небо? Чому вода перетворюеться на пару? Чому хмари не падають на землю? Байдуже, чи дiстають дiти реальнi вiдповiдi на своi питання. Їхне невпинне дослiдження розгортаеться за моделлю «нескiнченного ланцюжка „чому“», – незалежно вiд того, чи дiстала дитина вiдповiдь, вона вперто ставить наступне запитання: «Чому?» Проте е одне питання, яке дозволяе дорослому взяти й обiрвати цей ланцюжок «чому» без будь-якого почуття провини або власноi неадекватностi. Це питання: «Чому ти хочеш бути щасливим?» Коли нас питають, чому ми хочемо тi чи iншi речi – будь-якi, за винятком щастя, – ми завжди можемо пiддати сумнiву iхню цiннiсть, поставивши ще одне запитання: «Чому?» Наприклад, чому ти стiльки сил вiддаеш навчанню? Чому хочеш виграти цей приз? Чому хочеш стати багатим i знаменитим? Чому хочеш купити престижний автомобiль, домогтися просування по службi або ж цiлiсiнький рiк не працювати? А коли ми ставимо запитання: «Чому ти хочеш бути щасливим?» – вiдповiдь проста й категорична. Ми прагнемо щастя, бо це закладено в нашiй природi. Коли у вiдповiдь на запитання ми чуемо: «Бо тодi я буду щасливий», – нiхто i нiщо не мае права оскаржити законнiсть i остаточнiсть цiеi вiдповiдi. Щастя розташоване на самiй вершинi iерархii цiлей – це кiнцева мета, до якоi ведуть усi iншi цiлi. Британський фiлософ Девiд Г’юм стверджуе, що «велика кiнцева мета всiеi людськоi промисловостi в тому, щоб досягти щастя. Заради цього були винайденi мистецтва, культивувалися науки, видавали закони й виникали суспiльства»[10 - Ідеться про його твiр «Есеi з теми моралi, полiтики й лiтератури» (Essays, Moral, Political, and Literary, 1742). (Прим. пер.)]. Багатство, слава, загальне захоплення й усi iншi цiлi залежнi й вториннi щодо щастя; хоч би якими були нашi бажання – суто матерiалiстичними або спрямованими на благо всього суспiльства, – це лише засоби для досягнення однiеi-единоi кiнцевоi мети – щастя. Час замислитися Виконайте вправу «Запитайко», взявши двi-три речi, якi вам хотiлося б мати, – хай то бiльш просторий будинок, просування по службi або щось iще. Спробуйте пiдрахувати, скiльки «чому» вам знадобиться, щоб дiйти першопричини – щастя. Можливо, когось не переконуе аргумент, що щастя потрiбно прагнути, бо ж це i е найвища мета. Проте було проведено безлiч соцiологiчних дослiджень, i результати iхнi переконливо доводять: щастя – це ще й засiб, який дозволяе досягти вищого сукупного рiвня успiху. Пiдбиваючи пiдсумки одного iз соцiологiчних обстежень самопочуття людей, психологи Соня Любомiрськi, Лора Кiнг i Ед Дiнер зробили одне вельми прикметне зауваження: «Численнi дослiдження свiдчать про те, що щасливi люди домагаються успiху в багатьох сферах життя, таких як шлюб, дружба, рiвень доходiв, продуктивнiсть працi й стан здоров’я». Це опитування наочно показуе, що мiж щастям та успiхом iснуе вельми тiсний взаемозв’язок: успiх – чи то у роботi, чи то у коханнi – сприяе щастю, а щастя – успiху. За iнших рiвних умов щасливi люди бiльш щасливi у коханнi, iм легше домогтися пiдвищення на роботi, та й узагалi живуть вони довше i краще. Щастя варте того, щоб за нього боротися, – байдуже, йдеться про самодостатню кiнцеву мету або ж про засiб для досягнення будь-яких iнших цiлей. Щастя – це… Щойно ми повiрили, що нам вдалося вгамувати безмiрну цiкавiсть нашого чада, як малий уже знову тут як тут з черговими викрутасами. Тепер, замiсть щоб увесь час запитувати «Чому?», вiн змiнюе тактику i починае чiплятися з нескiнченними запитаннями «Що таке?» i «Як?». Але на запитання «Що таке щастя?» i «Як стати щасливим?» вiдповiдь так просто не даси – тут потрiбно щось мудрiше. Я визначаю щастя як «насолоду одночасно з вiдчуттям сенсу життя». Щаслива людина вiдчувае позитивнi емоцii i разом з тим сприймае свое життя як сповнене особливого сенсу. Це визначення стосуеться не якогось одиничного моменту, а всiеi сукупностi того, що вiдбуваеться з нами в життi: людина може часом вiдчувати душевний бiль, але водночас залишатися щасливою. Можна подумати i про те, як сформулювати це визначення в термiнах архетипу щастя. Насолода пов’язана з переживанням позитивних емоцiй тут i тепер – це теперiшня користь; натомiсть сенс виникае з вiдчуття свого життевого призначення, з майбутньоi користi, джерелом якоi е нашi сьогоднiшнi справи i вчинки. Насолода Зрозумiло, що емоцii вiдiграють основну роль у всiх наших справах i прагненнях, зокрема й у нашiй гонитвi за щастям. Майже неможливо уявити життя, позбавлене пристрастей. Спробуйте-но уявити байдужого робота, у якого е тi самi фiзичнi й пiзнавальнi здiбностi, якi притаманнi людинi, за винятком здатностi вiдчувати будь-якi емоцii. Робот мислить i поводиться точнiсiнько так само, як i люди. Вiн здатний обговорювати глибокi фiлософськi проблеми i стежити за складним ходом мiркувань; вiн умiе рити канави й будувати хмарочоси. Але хоч би яким хитромудрим був цей робот, йому бракуе будь-якого спонукання до дii. Причина в тому, що навiть найпримiтивнiшi з наших спонук залежать вiд емоцiй – але ж це едина рiч, якоi нема в нашого робота. Навiть якби в нього i справдi були тi самi фiзiологiчнi потреби, як i в людей, вiн не мiг би смакувати iжу i не вiдчував би потреби поiсти; не вiдчував би мук голоду i не втiшався б, наiвшись. Тому вiн навряд чи прагнув би знайти якийсь поживок i невдовзi помер би з голоду. Але спробуймо припустити, що робот був запрограмований таким чином, щоб регулярно iсти й пити. Навiть у цьому разi – попри те, що на фiзiологiчному рiвнi наш робот i далi був би живий i здоровий, – у нього не було б нi спонуки, анi стимулу до дii. Досягти високого соцiального становища, розбагатiти або закохатися – до всього цього йому було б i горя мало. Першопричиною наших спонук е емоцii[11 - В оригiналi гра слiв, в основi якоi однокореневi слова – «Emotions cause motion». (Прим. пер.)], саме звiдси беруться мотиви наших вчинкiв. Власне мова, якою ми користуемося, розкривае перед нами одну вельми суттеву рiч – емоцiя, мотивацiя i моторика тiсно пов’язанi мiж собою. У перекладi з латини дiеслово «movere» означае «рухати, давати рух, рухатися»[12 - Cловник А. Вальде подае ще одне значення, на наш погляд, близьке до того, що асоцiюеться зi словом мотив, – «струшувати, торсати» (A. Walde. Lateinisches Etymologisches Woerterbuch. 3e Auflage, bearb. bei J. B. Hoffmann. Heidelberg, 1938. – S. 116). (Прим. пер.)], а префiкс «е» означае вiддiлення, позбавлення, звiльнення, завершення. Слово «мотив», вiд якого походить слово «мотивацiя», вiдповiдно, утворилося вiд латинського слова «motivum», що означае «рушiйна причина». Емоцii звiльняють нас вiд стану вiдсутностi будь-яких бажань, даючи нам мотивацiю до дii. Невролог Антонiо Дамасiо наводить найяскравiший приклад зв’язку мiж емоцiею i мотивацiею, взятий безпосередньо з реального життя. Пiсля операцii з видалення пухлини головного мозку один iз пацiентiв Дамасiо, Елiот, зберiг усi своi когнiтивнi здiбностi – пам’ять, математичнi здiбностi i здатнiсть до сприйняття, вмiння користуватися мовою. Утiм, пiд час операцii лобна частка Елiота, тiсно пов’язана зi здатнiстю вiдчувати емоцii, була почасти пошкоджена. Стан Елiота був схожий на стан того ж таки байдужого робота: вiн мав усi фiзiологiчнi й когнiтивнi характеристики нормальноi людини, проте система, що «вiдповiдае за почуття й емоцii», не функцiонувала. Життя Елiота стало догори дригом. До операцii вiн був щасливим чоловiком i успiшним адвокатом, але пiсля операцii, попри те, що «рацiональний мозок» його не був пошкоджений, поведiнка Елiота попсувала стiльки кровi ближнiм, що вiд нього пiшла дружина, вiн втратив роботу i дуже довго не мiг знайти нову. Але що вражало найдужче у його нещастi, так це його апатична реакцiя на те, що дiялося: його бiльше не цiкавила анi кар’ера, анi сiм’я. Якби ми були позбавленi емоцiй i, вiдповiдно, спонук до дii, ми б нiчого не прагнули. Нам були би байдужi нашi думки i вчинки, а також iхнi наслiдки. Оскiльки емоцii – це основа мотивацii, то вони природним чином виконують центральну роль у спонуках, якi змушують нас прагнути щастя. Однак просто бути здатним до переживання будь-яких емоцiй недостатньо. Для щастя нам потрiбно переживання позитивних емоцiй; насолода – це найважливiша передумова повноцiнного життя. Як стверджуе психолог Натанiель Бранден, «насолода – це не розкiш, а глибока психологiчна потреба». Якщо в життi людини немае й ознаки якоiсь втiхи i вона постiйно вiдчувае душевний бiль, то про жодну можливiсть щастя не може бути й мови. Коли я говорю про насолоду, я аж нiяк не маю на увазi переживання постiйного «пiку» або екстазу. Усi ми вiдчуваемо емоцiйнi пiднесення i спади. Час вiд часу, переживаючи втрату або невдачу, ми засмучуемося, але це не заважае нам i далi жити щасливим життям. Насправдi нереалiстично було б сподiватися, що все наше життя пройде на вершинi щастя; це неминуче призведе до розчарування i почуття власноi неповноцiнностi, а отже, до негативних емоцiй. Для того щоб бути щасливим, не треба безперервно вiдчувати екстаз, не потрiбнi для цього й суцiльнi позитивнi емоцii[13 - У третiй медитацii я поясню бiльш детально, у чому полягае рiзниця мiж емоцiйними злетами або падiннями i глибоким вiдчуттям щастя.]. Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=27351214&lfrom=362673004) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом. notes Примiтки 1 Визначення взято з «Манiфесту позитивноi психологii», уперше опублiкованого 1999 року. Ось як це визначення звучить повнiстю: «Позитивна психологiя – це наука про оптимальне функцiонування людини. Вона покликана вивчати й пропагувати тi чинники, якi сприяють щасливому життю окремих iндивiдiв i спiльнот. Позитивна психологiя як особливий напрям у науцi являе собою новий пiдхiд з боку вчених психологiв, у межах якого пропонують зосередити максимум уваги на витоках психiчного здоров’я i таким чином вiдкинути колишнiй пiдхiд, який наголошував на хворобах i розладах». Повний текст манiфесту можна знайти на iнтернет-сторiнцi: http://www.ppc.sas.upenn.edu/akumalmanifesto.htm. (Тут i далi прим. авт., якщо не зазначено iнше.) 2 Тут гра слiв: в англiйському текстi «Time-In» i «Time-Out». (Прим. пер.) 3 Ідеться про головний твiр Торо – «Уолден, або Життя в лiсi» (Walden; or, Life in the Woods, 1954). (Прим. пер.) 4 Дослiдження, проведене Денiелом Гоулманом, Рiчардом Бояцiсом i Еннi Мак-Кi, наочно демонструе, як i чому бiльшiсть спроб змiнити свое життя з трiском провалюються одразу пiсля завершення «фази медового мiсяця» – початковоi стадii впровадження. Див. Kotter, J. P. (1996). Leading Change. Harvard Business School Press. 5 Коли я грав у сквош i тренувався по шiсть годин на день, про мене часто говорили, що я «дисциплiнований», але для мене це було зовсiм нескладно. Хоча на кортi й у гiмнастичнiй залi менi доводилося змушувати себе працювати до сьомого поту, похiд на корт або до гiмнастичноi зали не вимагав вiд мене жодних зусиль – це був автоматичний ритуал, який я виконував щодня. 6 Якщо вiрити Вiльяму Джеймсовi, формування новоi звички тривае двадцять один день. На думку Лоерi й Шварца (2004), бiльшiсть дiй стають звичними менше нiж через мiсяць. При цьому вони посилаються на Далай-ламу, який сказав: «Немае такоi речi, яку не можна було б полегшити за допомогою постiйного тiсного спiлкування з нею i навчання. За допомогою навчання ми можемо змiнитися, ми можемо перетворити самих себе». 7 Добре оплачувана посада, на якiй майже нiчого не треба робити. (Прим. пер.) 8 Див.: Pennebaker, J. W. (1997). Opening Up. The Guilford Press; and Burton,C. M., and King, L. A. (2004). The Health Benefits of Writing About Intensely Positive Experiences. Journal of Research in Personality, 38, 150–163. Крiм працi Пеннбейкера «Розкривання» («Opening Up»), е й iншi книжки, що допоможуть вам дати собi раду з веденням щоденника, примiром «Як вести щоденник» («At a Journal Workshop») Айри Прогофф i «Самоаналiз» («Self Analysis») Карен Горнi. 9 Ось три кити психологii: афект (вашi емоцii), поведiнка (вашi вчинки) i пiзнання (вашi думки). Для того щоб закрiпити досягнутi змiни, краще поеднувати всi три. 10 Ідеться про його твiр «Есеi з теми моралi, полiтики й лiтератури» (Essays, Moral, Political, and Literary, 1742). (Прим. пер.) 11 В оригiналi гра слiв, в основi якоi однокореневi слова – «Emotions cause motion». (Прим. пер.) 12 Cловник А. Вальде подае ще одне значення, на наш погляд, близьке до того, що асоцiюеться зi словом мотив, – «струшувати, торсати» (A. Walde. Lateinisches Etymologisches Woerterbuch. 3e Auflage, bearb. bei J. B. Hoffmann. Heidelberg, 1938. – S. 116). (Прим. пер.) 13 У третiй медитацii я поясню бiльш детально, у чому полягае рiзниця мiж емоцiйними злетами або падiннями i глибоким вiдчуттям щастя.