Мистецтво мрiяти. Як отримати те, чого насправдi бажаеш Еннi Готтлiб Барбара Шер «Мета цiеi книги – зробити вас переможцем» – так уперше звернулася до читачiв 1978 року колишня офiцiантка та 44-рiчна самотня мати двох дiтей Барбара Шер. За майже 40 рокiв ii перша з семи книг-бестселерiв була видана мiльйонами примiрникiв та стала справжньою бiблiею для коуч- тренерiв по всьому свiтi. Написанi легко та натхненно, ii книги допомогли мiльйонам людей стати успiшними, краще зрозумiти себе й здiйснити своi мрii, перетворивши iх на чiткi цiлi та зробивши реальнiстю. Пригадайте, ким ви мрiяли бути, допоки життя не внесло жорсткi корективи, якими талантами були обдарованi. І дайте вiдповiдь на непросте запитання: «Ким би ви могли стати?» Цiкавi й оригiнальнi вправи допоможуть визначитися з цiлями, розробити та вiзуалiзувати стратегiю iх досягнення та навчать долати труднощi. Переборiть свiй страх, вiдпустiть минуле й рухайтеся вперед, бо життя надто коротке, а ваш унiкальний потенцiал надто цiнний, аби марнувати його! Невпинно мрiйте, мiцно стiйте ногами на землi та втiлюйте своi мрii в життя! Барбара Шер Еннi Готтлiб Мистецтво мрiяти Як отримати те, чого насправдi бажаеш © Barbara Sher, 1979 © Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2016 © Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад i художне оформлення, 2016 Вiдгуки на книжку Одна з найсумнiших фраз у свiтi звучить так: «О, припини це – будь реалiстом!» Проте найкраще, що е в цьому свiтi, створене аж нiяк не реалiстами. Воно е результатом працi тих смiливцiв, якi наважилися пильно придивитися до своiх бажань i дати iм коней у дорогу… У мене е кiлька примiрникiв «Мистецтва мрiяти». Книжка була дуже популярною… Нещодавно я згадав ii у своему «Парашутi»!     Рiчард Нельсон Боллс, автор книжки «Якого кольору ваш парашут?» Чудова книжка! Супутник, провiдник, що е результатом працi людини, яка мае багату уяву та надiлена даром передбачення!     Джудi Коллiнз Найсмiливiший та найоригiнальнiший посiбник iз самовдосконалення, що е зараз на ринку. Ця енергiйна, весела та практична книжка обов’язково допоможе тим, хто, здаеться, на якийсь час забув про свое справжне призначення в цьому свiтi.     Журнал «New Age» Дякую за «Мистецтво мрiяти». Я прочитав усю книжку за вихiднi й повернувся зараз, аби зробити чудовi вправи… Я завжди сподiвався, що хтось вiзьме на себе вiдповiдальнiсть i передасть словами те, чого я прагну, чого справдi хочу. Крок за кроком ви провели мене туди, де туман розсiявся i я чiтко побачив свою мету.     Престон С., Де-Мойн, Айова Сповнена мудростi, спiвчуття та прагматизму. Написана справжнiм експертом для людей будь-якого вiку, якi серйозно прагнуть чогось у своему життi.     Теодор Ісаак Рубiн, доктор медицини Моя родина постiйно пiдкидала менi всiлякi книжки з самовдосконалення, i можу сказати, що «Мистецтво мрiяти» – перша книжка з цiеi серii, яка мене зачепила. Менi подобаеться ваш практичний пiдхiд, особистiсно орiентований спосiб планування, але насамперед – ваше переконання, що самого лише позитивного мислення замало. Яке полегшення! Гаразд, нарештi я готовий слухати. Дякую.     Джеймс М., Даллас, Техас Я не дуже вправний у словах, але дiйсно хочу подякувати вам i сказати, як вашi слова сильно допомогли менi. Ця книжка – едина, яка дозволила менi позбутися вiдчуття безвиходi та пригнiченостi. У мене були мрii, але вони здавалися такими нереальними, що я продовжував ходити колами, фактично тупцюючи на одному мiсцi. Уперше я роблю крок за кроком i кожного дня наближаюся до мети, отримуючи насолоду вiд життя, якого хочу.     Воллес С., Фресно, Калiфорнiя Маю сказати, що «Мистецтво мрiяти» мене врятувало. Я знаю, що це звучить драматично, але менi подобаеться ця книжка, кожна фраза, кожне речення, кожен знак оклику! Я не можу до кiнця висловити свою подяку за те, що ви ii написали. Дивовижно, якi змiни вiдбуваються всерединi вас, коли ви бачите, як це розумно – просто дати волю прагненню отримати те, чого справдi бажаете, яким би нереалiстичним воно не здавалося, а далi – працювати над цим за допомогою вашоi смiшноi блок-схеми та написаного вiд руки розкладу! Так, на заводах будують у подiбний спосiб кораблi й лiтаки, i коли я про це подумала, зрозумiла, що ви правi. Я здатна була так само побудувати свое iдеальне життя. І я це зробила.     Г. К., Мiчиган Дякую за те, що показали менi «як», Барбаро. Шiсть рокiв тому, пропрацювавши вiсiмнадцять рокiв секретаркою, я прочитала вашу книжку й вирiшила стати вчителькою. Це завжди було моею мрiею, але я так i не закiнчила коледжу й думала, що вже нiколи цього не зроблю. Я завжди була невпевнена в собi, але дослухалася до ваших слiв i почала навчати до того, як продовжила освiту! Я зголосилася працювати помiчником людини, котра викладала англiйську iноземцям, i менi це страшенно сподобалося. Я подала документи до коледжу i в сорок шiсть рокiв отримала бакалаврський ступiнь. А два роки тому почала працювати на пiвставки, гордо зайшовши до «справжнього» класу – менi здалося, що я повернулася додому… Кожного разу, почуваючись невпевнено, я знову беру до рук «Мистецтво мрiяти», i все стае на своi мiсця. Говорити про мрiю легко, а от зважитися дiйсно спробувати ii втiлити – важко. Вашi слова стали для мене наче провiдником у дикiй глушинi.     Боннi Дж., Калiфорнiя Я 47-рiчна жiнка, яка нiколи не була одружена i до сорока рокiв жила для iнших… Я зробила успiшну кар’еру й забезпечила себе фiнансово, працюючи у великiй корпорацii, що, однак, мало мене втiшало. Я навiть ненавидiла свiй шикарний будинок (щоправда, iнодi вiн менi подобався). Пiсля того як у сорок рокiв мене скоротили, мое життя нарештi почало належати менi самiй. За допомогою «Мистецтва мрiяти», прибутку вiд продажу будинку та бонусних програм авiакомпанiй, що заохочують пасажирiв, якi часто користуються iхнiми послугами, я робила все, чого менi хотiлося, – подорожувала пiшки по Непалу, тренувалася бiгати на Гаваях, отримала магiстерський ступiнь, займалася дайвiнгом на Фiджi й народила дитину, коли менi було сорок три! Тепер я на пiвставки викладаю в коледжi та придiляю решту свого часу тому, що люблю найбiльше у свiтi, – пiклуванню про свою донечку.     С. М., Пiвнiчна Каролiна Керуючись вашими книжками, я трохи бiльш нiж за три роки досягла своеi мети – стала туристичним гiдом i органiзовую тури Європою. Найважливiше, що дали менi вашi поради, – це здатнiсть продовжувати рухатися вперед та вмiння забезпечити собi якомога бiльше контактiв iз людьми, котрi могли б менi допомогти. Дякую вам за такi кориснi книжки, якi дозволили менi розробити цiлком реальний план дiй, котрий привiв мене до того, що я маю зараз, та виявити перешкоди, якi заважають досягненню наших життевих цiлей.     Т. Б., Калiфорнiя Якби не «Мистецтво мрiяти», цiлком iмовiрно, я б досi працював до пiвночi, отримуючи копiйки та не усвiдомлюючи хибностi своiх мотивiв. Тепер я ходжу на роботу пiшки, закiнчую о п’ятiй вечора та йду на навчання. Я почуваюся надзвичайно щасливим i дуже задоволеним. Велике вам спасибi, панi Шер.     В. С., Нью-Йорк Я сподiваюся, ви не образитеся на цю фамiльярнiсть, але для мене ви наче давня й близька подруга… Десь у тридцять рокiв, одразу пiсля розлучення, я прочитала «Мистецтво мрiяти», яке змiнило мое життя. Замiсть того щоб шукати рольову модель, я вирiшила стати нею. Я рекомендувала цей твiр людям, купляла iм примiрники й давала почитати свою книжку багатьом iншим. Я знаю, що декому вона допомогла. Про всiх менi невiдомо, але вашi iдеi такi розумнi, розсудливi та оригiнальнi, що менi завжди здавалося: це одна з найкращих справ, що я можу зробити для людей. Я просто хотiла подякувати вам i розповiсти, який позитивний вплив ви мали на мое життя упродовж багатьох рокiв.     Анiта Л., Колорадо Слова вдячностi Присвячуеться моiй мамi, яка завжди в мене вiрила Оскiльки я завжди намагалася бути гарною людиною, доля подарувала менi зустрiч саме з тими, хто мiг допомогти викласти моi iдеi в книжцi. Це Рода Вейр, мiй агент, Еннi Готтлiб, мiй спiвавтор, Аманда Вейл, редактор, та Полетт Лундквiст, яка виконувала роботу за нас двох, працюючи в офiсi. Вони найкраща команда, про яку можна тiльки мрiяти. Без них цiеi книжки не було б. Також я не можу не згадати цих чоловiкiв: Джона, який пiдтримував мене та змушував iти вперед, коли робити це було тяжко, Деннi, Метью та Фреддi, якi завжди пишалися мною (i на котрих хоч якось трималося господарство всi цi десять рокiв), та мого тата, який навчив мене бути людиною, котра вiрить у себе й не здаеться. Без них не було б нiякоi Барбари. Барбара Шер Особливо я вдячна своiм бабусям, якi подарували менi талант i любов до слова: Енн Прiскiл Стерн, котра навчила мене читати, та покiйнiй Доротi Куг Готтлiб, вiд якоi я успадкувала свою пристрасть до книжок. Також висловлюю подяку Жаковi Сандулеску, Маргарет Вебб, Гiтi, Гаррi та Джин Готтлiбам, Дж. Барнсу та Мiнi Крiч. Еннi Готтлiб Мистецтво мрiяти Як отримати те, чого насправдi бажаеш Передмова до тридцятоi рiчницi видання книжки Важко повiрити, що минуло тридцять рокiв iз того дня, як я тримала в руках свою першу книжку, вдивляючись у слова «Мистецтво мрiяти» на обкладинцi та свое iм’я прямо пiд ними. Мое життя тодi не змiнилося, принаймнi спочатку. Я була самотньою матiр’ю двох синiв i так само тяжко працювала, як i впродовж попереднiх десяти рокiв. Я ледве зводила кiнцi з кiнцями, не кажучи вже про те, що менi було майже сорок п’ять, а в 1979 роцi це означало для будь-кого, а особливо жiнки, що людина трохи застара, аби розпочинати щось нове. Однак того дня я почувалася Попелюшкою на балу, адже стала письменницею, твори якоi друкують! Це було наче увi снi. Я завжди в душi боялася, що пройду дорогою життя, а нiхто цього навiть не помiтить. Тепер моiм страхам настав кiнець: пiсля мене залишиться щось на згадку. Я написала книжку й упевнена, що непогану, бо вона грунтуеться на досвiдi ретельно та дбайливо розроблених семiнарiв, котрi я проводила майже три роки. Я знаю, що вони справдi зарадили багатьом людям, адже на власнi очi бачила, як тi люди використовували моi прийоми, аби допомогти одне одному втiлити в життя найнеймовiрнiшi мрii: вiдкрити власний маленький бiзнес; знайти шляхи поставити своi п’еси на сценах нью-йоркських театрiв; усиновити дитину; отримати гранти, щоб мати змогу подорожувати Аппалачами, фотографуючи дiтей; вступити на юридичний факультет й успiшно його закiнчити. Цi мрii були такими ж унiкальними, як i тi, хто прагнув iхнього здiйснення. Я сподiвалася, що «Мистецтво мрiяти» допоможе людям так само, як моi семiнари, але не була впевнена, що це можливе. Я записувала на плiвку всi своi заняття (а оскiльки кожен дводенний семiнар тривав загалом дванадцять годин, для цього знадобилася чимала купа аудiокасет), бо знала, що вони того вартi: я змогла точно вiдтворити в книжцi думки та почуття учасникiв цих тренiнгiв. Але пiд час семiнарiв люди працювали плiч-о-плiч, у командi, тому я сумнiвалася, чи матиме книжка той самий ефект. Довго хвилюватися менi не довелось. За кiлька тижнiв пiсля виходу у свiт «Мистецтва мрiяти» менi почали надходити листи – написанi вiд руки, у простеньких конвертах iз дбайливо приклееними марками. Спочатку – по кiлька листiв кожного тижня, а далi – усе бiльше й бiльше, аж за пiвроку я почала складати iх у картоннi коробки та зберiгати в комiрчинi. Читачi писали, щоб подякувати за те, що моi поради практичнi й конкретнi, що я розумiю реальнi проблеми iхнього життя та допомагаю iм чiтко визначити своi мрii. Вони оцiнили той факт, що я передбачила iхнi страхи та негатив, якi очiкували iх на шляху до мрii, i iм сподобалася iдея «сеансiв скарг та нарiкань», якi я порадила проводити в таких випадках. Деякi люди зрозумiли, що основою «Мистецтва мрiяти» стали семiнари, i протягом року збиралися з друзями, аби разом читати книжку та втiлювати крок за кроком своi мрii. Дехто розповiв менi, що «Мистецтво мрiяти» було в обов’язковому списку лiтератури певних дисциплiн, якi вони вивчали в коледжi. Хтось хотiв домовитись про тренiнг iз проведення семiнарiв «команд успiху», заснованих на використаннi моеi книжки. Бiльшiсть, звiсно, читали ii самостiйно, наголошуючи при цьому, що тепер не почуваються самотнiми. Своiми листами вони запросили мене у свое життя, адже хотiли повiдомити, що завдяки «Мистецтву мрiяти» iх нарештi помiтили, зрозумiли та належно оцiнили. Я нiколи нiчого подiбного не вiдчувала. Минуло тридцять рокiв, а я досi знаходжу в поштовiй скриньцi листи з подякою вiд людей, якi перечитали книжку через багато рокiв i вирiшили написати, аби я знала, що вона допомогла iм знову й знову. Я отримую вiдгуки навiть вiд iхнiх дорослих дiтей! Зараз у мене залишилося кiлька листiв iз тих, якi надсилали менi поштою протягом перших рокiв. Я також зберiгаю деякi електроннi повiдомлення, котрi продовжують надходити майже щодня. Але скiльки б листiв я не отримувала, для мене досi велика честь i задоволення iх читати, i я намагаюсь особисто вiдповiсти на стiльки з них, на скiльки можу. «Мистецтво мрiяти» мало також комерцiйний успiх. Книжку нiколи не припиняли друкувати з того часу, як я вперше тримала ii в руках у 1979 роцi. Видавцi з радiстю дивилися на моi новi рукописи та опублiкували ще кiлька книжок, доля яких також склалася досить вдало. Завдяки «Мистецтву мрiяти» я стала «кимось». Журналiсти зверталися по дозвiл процитувати мене у своiх статтях. Сотнi разiв мене запрошували виступати перед зовсiм рiзними аудиторiями – вiд персоналу корпорацiй, якi входять до списку 100 найуспiшнiших компанiй США за версiею журналу «Fortune», та мiжнародних фiрм iз працевлаштування штатно скорочених працiвникiв – до батькiв, якi е прихильниками методики «анскулiнгу»[1 - Анскулiнг (вiд англ. unschooling: un – «не» та schooling – «навчання у школi») – фiлософiя та методика освiти, що грунтуеться на важливостi дотримання iнтересiв дитини, коли вона навчаеться природним шляхом – через досвiд повсякденного життя, гру, розвиток своiх захоплень тощо. Термiн «анскулiнг» створив i використовував у 1970-х роках педагог Джон Голт, вiдомий як батько домашнього навчання (homeschooling). (Тут i далi прим. перекл., якщо не зазначено iнше.)], та обдарованих дiтей у сiльських школах. Я виступала в Сполучених Штатах, Канадi, Австралii, Захiднiй Європi, навiть у краiнах, якi щойно позбулися «залiзноi завiси» й хотiли знову навчитися мрiяти. На цей момент я вже створила п’ять спецiальних випускiв телешоу, якi вийшли в ефiр на каналах громадського телебачення, i не планую на цьому зупинятись. Інколи люди впiзнають мене в аеропортах, що мене дуже дивуе, бо зазвичай я прилiтаю з-за кордону втомлена, зi скуйовдженим волоссям, ще й iз песиком на руках. Я зовсiм не схожа на знаменитiсть, тож люди й не ставляться до мене як до недосяжноi зiрки: вони розмовляють зi мною так, нiби ми знаемо одне одного сто рокiв, i це подобаеться менi найбiльше. «Мистецтво мрiяти» перевершило всi моi сподiвання з точки зору реалiзацii особистих душевних прагнень. Менi справдi випала унiкальна можливiсть допомагати людям утiлювати своi мрii, запропонувавши iм практичнi та ефективнi методи досягнення мети – навiть якщо вони ще не знають, у чому полягае iхня мета, не можуть зважитися повiрити в себе або не здатнi бути постiйно налаштованими на позитив. Я даю iм шанс посмiятися зi свого негативного свiтовiдчуття й показую, що вони вiд народження надiленi всiм необхiдним, аби створити життя, якого прагнуть. Я також доводжу, що iзоляцiя вбивае мрii i що пiдтримка друзiв значно важливiша, нiж будь-якi позитивнi налаштування. На сьогоднi мое послання, уперше сформульоване в «Мистецтвi мрiяти», знайшло вiдгук у душах мiльйонiв людей. Завдяки цьому я можу вже кiлька десятилiть заробляти на життя, займаючись улюбленою справою. Як i кожна людина, я буваю в пiднесеному настроi i в поганому, але менi нiколи не ставало нудно. Анi на мить! Саме тому тридцять рокiв пролетiли так непомiтно. І все це почалося з книжки, яку ви зараз тримаете в руках. Я щиро сподiваюся, що «Мистецтво мрiяти» стане для вас, як i для мене, стартом дiяльного, сповненого сенсу життя. Навiть бiльше, я вiрю, що книжка також надихне вас допомогти iншим людям утiлити iхнi мрii. Це те, що зробить мене найщасливiшою. Вступ Мета цiеi книжки – зробити вас переможцем. Не Вiнсом Ломбардi[2 - Вiнс Ломбардi (1913–1970) – видатний тренер в американському футболi, один iз найуспiшнiших в iсторii цього виду спорту.], який пiд’юджував своiх гравцiв закликами: «Ідiть i розтопчiть iх там усiх!» – звiсно, якщо саме це не е вашим заповiтним бажанням. Але я не вiрю в подiбну тактику. Не думаю, що комусь iз нас дiйсно сподобаеться розтоптати суперникiв i самотньо стояти на уявнiй вершинi. Це лише примарна нагорода для тих, кому свого часу не пояснили, що таке справжня перемога. У мене е власне визначення, дуже просте й радикальне. На мою думку, перемогти – це отримати те, чого хочеш. Не те, чого хотiли для вас тато й мама, не те, що е для вас цiлком досяжною метою в цьому свiтi, а саме те, чого ви хочете, – вашi бажання, фантазii та мрii. Людина може вважати себе переможцем, коли любить свое життя, кожного ранку прокидаеться, радiючи новому дню, i робить те, що iй подобаеться, навiть якщо iнодi трохи нервуе чи боiться. Усе це про вас? Якщо нi, то що треба змiнити, аби стати переможцем? Що е вашою заповiтною мрiею? Можливо, жити тихим, спокiйним життям на власнiй фермi у два гектари чи гордо виходити з величезного «роллс-ройса» пiд спалахи камер? Фотографувати носорогiв в Африцi чи стати вiце-президентом компанii, де ви зараз працюете на дрiбнiй посадi; усиновити дитину або зняти фiльм; розпочати власну бухгалтерську справу чи навчитися грати на роялi; вiдкрити театр iз рестораном або отримати лiцензiю пiлота? Ваша мрiя так само унiкальна, як ви. Однак якою б вона не була – грандiозною чи скромною, фантастичною чи реальною, далекою, як мiсяць на небi, чи зовсiм близькою – я хочу, щоб просто зараз ви почали сприймати ii дуже-дуже серйозно. Хоча багатьох iз нас завжди вчили, що мрii – то щось несерйозне, поверхове, насправдi це зовсiм не так. Це не розкiш, яка може зачекати, поки ви подбаете про всi «серйознi» справи в життi. Це необхiднiсть. Те, чого ви хочете, – це те, що вам потрiбне. Ваша заповiтна мрiя випливае iз самiсiнькоi вашоi сутностi й мiстить життево важливу iнформацiю про те, хто ви е i ким можете стати. Ви повиннi плекати ii. Ви маете ii поважати. Насамперед – вона повинна у вас бути. І вам це до снаги. Зачекайте хвилинку! Десь ви це вже чули. Якщо ви схожi на мене, самих тiльки слiв: «Ви це можете! Вам це до снаги!» – достатньо, аби у вашiй головi пролунав тривожний дзвiночок. «Востанне, коли я на це купився, переламав собi всi кiсточки! Свiт такий жорстокий, а я далеко не в найкращiй формi, аби його пiдкорювати. Не думаю, що знову готовий до всiх цих експериментiв, пов’язаних iз позитивним мисленням. Можливо, ви можете це зробити. Я ж зi свого власного сумного досвiду знаю, що менi це не пiд силу». Розчарувавшись у купi книжок та програм, якi обiцяли менi десять простих крокiв до самоповаги, самодисциплiни, сили волi й позитивних налаштувань, я цiлком упевнено можу стверджувати, що ця книжка – iнакша. Я написала ii для таких людей, як сама. Людей, котрi народилися без видатних здiбностей i втратили надiю iх виявити чи розвинути. Ви можете з наполегливiстю й завзяттям домагатися своеi мети? Я – нi. Ще не було такоi «дiети» – фiзичноi, емоцiйноi чи фiнансовоi, – яку я б не кинула до середи, розпочавши ii в понедiлок. Самодисциплiна? Одного разу я виходила вранцi на пробiжку. Десь так рокiв iз чотири тому. Упевненiсть у собi? Вона переповнювала мене пiсля вiдвiдання десятка семiнарiв iз досягнення успiху, однак безслiдно зникала за три днi. Я майстер iз вiдкладання справ на потiм. Наприклад, цiлком природно для мене дивитися старi фiльми пiзно ввечерi, коли треба робити щось важливе. Моi позитивнi налаштування неминуче змiнюються перiодами зневiри. Як сказав один мiй доброзичливий, але, м’яко кажучи, не дуже тактовний друг: «Барбаро, якщо ти це можеш зробити, будь-хто зможе». І я зробила. Я приземлилася в Нью-Йорку одинадцять рокiв тому без копiйки за душею, розлучена, з двома маленькими дiтьми та зi ступенем бакалавра антропологii. (Посмiхаетесь? Значить, ви в курсi, яка користь вiд цього ступеня.) Ми мусили жити на державну допомогу, поки я шукала роботу. Але, на щастя, я знайшла те, що менi подобалося, – працю з людьми, а не паперами. Упродовж наступних десяти рокiв я розпочала двi власнi прибутковi справи й успiшно керувала ними, написала двi книжки та навчальний посiбник для своiх семiнарiв, а також виростила двох здорових i милих хлопчикiв. (А ще схудла майже на десять кiлограмiв. І навiть кинула палити. Двiчi.) І при цьому нiтрохи не просунулася на шляху самовдосконалення. Я все ще не можу зосередитися на чомусь одному та постiйно вiдволiкаюсь. У мене частенько жахливий настрiй. Але я сама всього досягла й люблю свое життя навiть у тi днi, коли ненавиджу себе. За моiм власним визначенням, я переможець. А отже, ви також можете ним стати. Як? До цього коротенького слова я ставлюся з такою ж повагою, як голодний до хлiба. Якби десять рокiв тому якась добра душа чiтко пояснила менi, як утiлити моi мрii, замiсть того щоб просто ласкаво запевняти, що це взагалi можливо, я б не змарнувала стiльки дорогоцiнного часу й не мучилася. Намагаючись вiрити в себе й змiнювати своi поганi звички, я неминуче зазнавала невдач i звинувачувала себе. Усе це тривало доти, доки я не покинула марних спроб самовдосконалення й не розробила набiр допомiжних засобiв, який би в будь-якому разi працював на мене (тому що я не збиралася залишити цей свiт, не отримавши того, чого хочу, байдуже, заслуговую я на це чи нi). Саме тодi я натрапила на справжнiй ключ до таемницi, що е основою успiху в життi людини. Це не мiфiчнi гени супергероя чи сталева щелепа. Це щось значно простiше. Це ноу-хау та пiдтримка. Аби почати створювати життя, якого ви хочете, вам не потрiбнi мантри, самонавiювання, програми загартовування характеру або нова зубна паста. Зате вам точно потрiбнi практичнi методи для розв’язання проблем, планування й отримання матерiалiв, умiнь, iнформацii та контактiв. (Див. роздiли 6, 7 та 8 частини «Як спланувати шлях до мети».) Вам потрiбнi розумнi й практичнi стратегii для того, аби впоратися з такими людськими почуттями та слабкостями, як страх, депресiя чи лiнощi, котрi нiкуди не зникнуть. (Див. роздiл 5 «Важкi часи, або Сила негативного мислення» i роздiл 9 «Як упоратись зi страхом i перемогти: перша допомога».) Також вам потрiбно знати способи, як пережити тимчасовi емоцiйнi бурi в стосунках iз близькими, що можуть бути викликанi змiнами у вашому життi, – i при цьому отримати додаткову емоцiйну пiдтримку, необхiдну для того, щоб зважитися на ризик. (Див. роздiл 10 «Не-робiть-цього-самi».) Щойно я прокоментувала ту частину «Мистецтва мрiяти», яка стосуеться вмiнь досягти мети. Цi вмiння грунтуються на потребах та можливостях людини як вона е, а не тiеi, якою вона мае бути. Менi довелося з’ясувати все це самiй, методом спроб та помилок. Думаю, вам не слiд iти таким самим важким шляхом. Тому я подiлюся з вами результатами свого експерименту – прийомами, що вже апробованi тисячами людей, якi використали iх у командах успiху, аби втiлити своi мрii – вiд розведення коней на власних ранчо до виготовлення книжкових палiтурок ручноi роботи, вiд хорового спiву до проектування мiст, вiд мрii стати дитячим письменником до продажу акцiй великих компанiй. Уся друга половина цiеi книжки е детальною вiдповiддю на питання «Як?» Усе, що я збираюся сказати вам просто зараз, – це те, що вам не треба змiнюватись, оскiльки, по-перше, це неможливо, а по-друге, з вами й так усе гаразд. За допомогою лише олiвця й паперу, власноi уяви, а також вашоi родини та друзiв ви зможете створити систему життезабезпечення, яка виконае за вас бiльшу частину важкоi роботи й дасть вам можливiсть дiяти якнайбiльш ефективно. Але спочатку, звiсно, вам потрiбно знати, чого ви хочете. Уся перша частина книжки стосуеться ваших бажань. На вiдмiну вiд утiлення мрiй у реальнiсть, що потребуе конкретних практичних умiнь, як iнженерiя чи теслярська справа, мистецтво бажати не вимагае оволодiння чи вивчення. Це природна здатнiсть людини, як умiння лiтати в птахiв. Лише дозвольте своiй спраглiй уявi злетiти – i жоднi додатковi знання не потрiбнi. Однак цiлком iмовiрно, що дечого, навпаки, доведеться позбутися: могутнього культурного прокляття, яке повторюе: «Це неможливо», а також важкого тягаря зневiри, що може бути результатом невдалих попереднiх спроб. Оскiльки багатьом iз нас нiколи не розповiдали, як утiлити своi мрii, пiсля кiлькох таких марних намагань ми дiйшли висновку, що це неможливо або принаймнi неймовiрно складно. Тож, спустивши очi долу, ми зосередилися на тих речах, якi, на нашу думку, здатнi отримати. Проте цiкаво, що правила мистецтва мрiяти не спрацюють у випадку, якщо ви не вiдкриете своiх найзаповiтнiших бажань та найамбiтнiших прагнень. Тактики й стратегii вiдповiдають на питання, як досягти мети, а нашi бажання при цьому – це вкрай важливе навiщо, тобто джерело живлення, що рухае весь цей механiзм. У нашiй мовi чимало висловiв, якi переконують нас, нiби бажання – щось нереалiстичне та безплiдне: «самого бажання замало», «мiсяць iз неба забажати», «порожнi фантазii», «невиправний мрiйник». Це нiсенiтницi! Бажання та мрii – основа всiх людських починань. Дивiться: людина протягом столiть марила Мiсяцем – i у ХХ столiттi ми таки потрапили туди. Ось що може зробити бажання + умiння – воно може змiнити реальнiсть. Справдi, самого тiльки бажання недостатньо. Пара без постiйноi роботи двигуна розсiюеться дуже швидко. Але вмiння без бажання – нiби холодний i порожнiй двигун, який не буде рухатися. Якщо ви колись вiдчули, що вам важко робити певнi речi, зупинiться й подумайте, що саме було для вас складним: друкувати? копати рiвчаки? мити пiдлогу? Ви можете все це робити, якщо е така необхiднiсть, але надзвичайно важко вкласти душу в таку дiяльнiсть i присвятити iй усе свое життя. У нашому суспiльствi дуже багато працьовитих, вiдповiдальних людей, котрi дiйсно знають, як досягти результату в певнiй справi, але нiколи не почувалися достатньо вiльними, аби дослiдити себе та з’ясувати, що б вони хотiли робити. Якщо ви один iз них, перша частина книжки стане для вас одкровенням. Вона покаже, як i чому ви могли втратити зв’язок зi своiми мрiями, та дасть можливiсть виконати простi й приемнi вправи для того, щоб наново iх вiдкрити. Далi вона допоможе вам сформувати конкретну мету на основi того, що ви любите. А це, до речi, аж нiяк не можна вважати нереалiстичним чи безвiдповiдальним. Насправдi робити те, що вам найбiльше до душi, – це нiби знайти нафту та приеднатися до могутнього джерела енергii, яке пiднесе вас до вершин успiху. З iншого боку, якщо ви взяли до рук цю книжку вже знаючи, чого хочете, i просто шукаете чiткi iнструкцii щодо того, як цього досягти, у вас може виникнути спокуса взагалi пропустити першу частину. Проте я вам раджу все-таки знайти час i в будь-якому разi прочитати роздiли, у яких iдеться про бажання. Ця частина книжки допоможе визначити вашi цiлi якнайчiткiше – а отже, половину битви за iх досягнення вже буде виграно. І я обiцяю: це суттево розширить вашi уявлення про те, чого можливо досягти впродовж одного людського життя. Вiдомий психотерапевт Ролло Мей одного разу написав книжку пiд назвою «Любов i воля». Моя книжка – про любов i вмiння, що е двома життево важливими складниками справжнього успiху. У цьому випадку – вашого. Частина І Плекання людського генiя Роздiл 1. Ким ви себе вважаете? Ким ви себе вважаете? Це дуже цiкаве питання. Або ж воно могло б бути цiкавим, якби люди, котрi ставили його вам у дитинствi чи юностi, справдi очiкували на серйозну, вдумливу вiдповiдь. На жаль, iм узагалi не були потрiбнi вiдповiдi. У них вони вже були. Ось що вони, наприклад, говорили: «За кого ти себе маеш? Сару Бернар? Знiми цю шаль негайно та вимий посуд!» Або: «Хто ти, по-твоему? Чарльз Дарвiн? Прибери цю огидну черепаху з обiднього столу та йди робити математику». Або: «Ти – космонавт? Науковець, як Марiя Кюрi? Кiнозiрка? За кого ти взагалi себе маеш?» Знайома ситуацiя, так? Бiльшiсть iз нас колись чули це питання в дитинствi – зазвичай у певний вразливий момент, коли ми наважувалися на здiйснення якоiсь милоi нашому серцю мрii, прагнення або задуму. Але уявiть, що цi слова говорять вам iз зацiкавленням, щиро, вiдкрито, а не тим уiдливим, зневажливим тоном, який навiки закарбувався в нашiй пам’ятi. Хочу запропонувати простий експеримент. Я поставлю вам це питання знову, тiльки цього разу спробуйте почути його як справжне, тобто таке, що дiйсно потребуе вiдповiдi. Ким ви себе вважаете? Хто ви, на вашу думку? Вправа 1: Ким ви себе вважаете? Вiзьмiть чистий аркуш паперу (ми будемо використовувати багато паперу в цiй книжцi, адже вiн е опорою всього життя) i кiлькома реченнями, але не бiльш нiж на пiвсторiнки, спробуйте дати вiдповiдь на питання: «Хто ви, на вашу думку?» Мене справдi цiкавить вiдповiдь. Що ви вважаете чотирма або п’ятьма найприкметнiшими характеристиками, якi визначають вашу особистiсть? Немае правильних чи неправильних вiдповiдей, е лиш одне правило: не думайте надто довго й глибоко. Занотуйте першi та найпевнiшi речi, якi спадають на думку й говорять: «Це я». Тепер подивiться на свою вiдповiдь. Я бiльш нiж на 50 вiдсоткiв упевнена, що ви написали щось на зразок: «Менi 28. Я католичка, незамiжня, працюю секретаркою у фiрмi електронiки й мешкаю в Баффало». Або: «Зрiст – 178 см, вага – 80 кг. Чорне волосся, карi очi, iталiець, колишнiй футболiст, голосую за демократiв, ветеран В’етнаму, продавець електроприладiв». Або: «Колишня вчителька, замiжня за коханим чоловiком; маю ступiнь доктора медицини i е мамою трьох чудових дiтей: Мартi, 13 рокiв, Джиммi, 8 та Елiс, 5 з половиною рокiв». Або: «Афроамериканець, народився в Детройтi, найстарший iз п’яти дiтей. Батько працював у корпорацii „Дженерал Моторз“. Маю ступiнь бакалавра унiверситету Вейна, штат Мiчиган. Програмiст. Наступного лiта одружуюся зi своею коханою, яку зустрiв ще в школi». Усi варiанти на кшталт: «ким я працюю, де мешкаю, одружений / неодружений, заробляю грошi чи нi, я мати стiлькох дiтей, до якоi церкви я належу, де навчаюся тощо» – це звичайнi речi, якi ми розповiдаемо одне одному при зустрiчi. Обмiнявшись цiею життево важливою iнформацiею, вiдомостями про рiд занять та «географiчного» характеру, ми думаемо, що повiдомили основне про себе й тепер знаемо одне одного. Що ж, ми помиляемося. Без жодного сумнiву, усi цi речi важливi в життi кожного. По сутi, вони зазвичай i формують наше життя. Це досвiд, iсторiя, життевi ролi, стосунки, засоби до iснування, умiння та навички. Деякi з них е нашим вибором. Деякi, зокрема й тi, якi ми називаемо вибором, – це насправдi компромiс. Деякi – взагалi випадковiсть. І жоднi з них не е нашою iдентичнiстю. Можливо, вас це здивуе, але якби я сiла поряд iз вами, аби допомогти обрати мету й накреслити схему життя, яке б iдеально вам пiдходило, то не питала би про жоден iз цих фактiв. Мене б не цiкавило, чим ви заробляете на життя, якби ви справдi не захоплювалися своею роботою. Не запитувала б i про речi, якi е типовими складниками будь-якого резюме: ваше походження, досвiд, умiння. Надто вже часто ми квалiфiковано виконуемо те, чого насправдi нiколи не обирали, а лише змушенi це робити (як-от друкувати чи мити пiдлогу – це були моi вмiння), але не те, що дiйсно любимо. Коли треба обрати справу, яку ми могли б виконувати з радiстю й завзяттям, ту сферу, де мали б можливiсть досягти приголомшливого успiху, повсякденнi навички не тiльки не мають значення – вони можуть навiть заважати, хiба що ви здатнi чiтко вiдвести iм другорядну роль у своiй системi цiнностей. Я хочу, аби на якусь мить ви взагалi забули про них. Що? Так-так. І просто зараз я хочу, щоб ви забули про роботу (хiба тiльки ви ii любите), родину (навiть попри те, що ви ii любите), вашi обов’язки, освiту – усi речi, якi нiбито складають вашу «реальнiсть» та «особистiсть». Не хвилюйтеся. Вони нiкуди не зникнуть. Я знаю, що вони важливi для вас. Деякi з них необхiднi, дорогi. Однак вони – це не ви. А зараз усе мае бути зосереджене тiльки на вас. Що ви любите – ось головне питання, яке мене цiкавить. Можливо, ви здатнi вiдповiсти на нього, а можливо, й нi. Якщо так, це може бути ваша робота, хобi, спорт, або улюблений спосiб провести дозвiлля (сходити в кiно, наприклад), або те, про що ви завжди любили читати, або ж предмет, який хотiли колись вивчати в школi, або просто щось, вiд чого у вас перехоплюе подих, але про що ви знаете дуже мало. Цiлком iмовiрно, що у вас кiлька таких захоплень. І що б це не було – гра на гiтарi, бридж, спостереження за птахами, шиття, ринок цiнних паперiв, iсторiя Індii, – завжди iснуе дуже-дуже вагома причина, чому ви це любите. Кожне з них – це ключ до чогось важливого всерединi вас: таланту, здiбностi, унiкального свiтогляду. Можливо, ви й не усвiдомлюете цього. У вас щось на зразок амнезii. І ця амнезiя може бути такою всеосяжною, що ви вже навiть не впевненi, що саме любите. Однак – це ви! Це ваша iндивiдуальнiсть, ваша сутнiсть. І навiть бiльше. Тому що вiдповiдь на питання «хто ви е» не може бути пасивною й статичною i не зазнавати змiн. Це, за словами одного фiлософа, життево важливий проект, який слiд розгортати й утiлювати впродовж усього свого земного шляху. Цей унiкальний вiзерунок талантiв i здiбностей, схований серед речей, якi ми любимо, е мапою нашоi життевоi стежки. Чи вирушали ви колись на пошуки скарбiв у дитинствi або читали оповiдання Едгара По «Золотий жук»? Тодi ви знаете, що перший крок, який маете зробити, аби вiдшукати скарб, – це знайти мапу. Вона може бути схована, розiрвана навпiл чи на дрiбнi шматочки, але ваше завдання – знайти ii й скласти наново, як пазл. Це те, що ми будемо робити для вас у першiй частинi книжки. Дороговкази до вашоi життевоi стежки не втрачено навiки. Вони тiльки розкиданi всюди або прихованi – деякi, щоправда, прямо перед носом, на виднотi. Їх треба зiбрати докупи й ретельно вивчити, доки ви не почнете усвiдомлювати, як побудувати життя, що справдi вам пiдходить, життя, яке змусить вас прокидатися зранку та схоплюватися з лiжка назустрiч новому дню, можливо, i вiдчувати iнодi страх, але завжди бути сповненим ентузiазму. Якщо вам бракуе енергii, постiйно хочеться спати й ви часто ледве волочите ноги, iмовiрно, причина криеться не в нестачi вiтамiнiв чи низькому рiвнi цукру в кровi. А в тому, що ви не знайшли свого життевого призначення. Ви впiзнаете власну стежку, як тiльки зробите нею першi кроки, тому що раптово вiдчуете всю потрiбну вам енергiю та iдеi для нових звершень. Це частина таемницi всiх справдi успiшних людей: вони знайшли свiй шлях. Їм також пощастило мати певнi особливi вмiння для реалiзацii власних задумiв. Це дуже важливо, i про це ми поговоримо в другiй частинi книжки – я поясню вам, як оволодiти такими вмiннями. Але спочатку ви маете звiльнити свою оригiнальнiсть та драйв, i единий шлях зробити це – знайти свою стежку. Вона едина, яка справдi захопить вас. І скарбом наприкiнцi шляху стане успiх. Просто зараз хочу попросити вас зробити дещо символiчне. Вiзьмiть той аркуш, на якому ви вiдповiдали на питання: «Ким ви себе вважаете?» Прогляньте його ще раз. А тепер зiбгайте його й викиньте в кошик для смiття. Це единий папiрець, iз яким я прошу так учинити, а, як я вже згадувала, вам доведеться писати на великiй кiлькостi аркушiв у процесi нашоi роботи. Хiба, можливо, ви схочете зберегти цей папiрець як сувенiр. Вiн буде промовистим першим елементом картинки пiд назвою «До i пiсля». Назвiть його символом неправильних уявлень. Адже, якщо ви схожi на бiльшiсть людей, ви зовсiм не той, за кого себе маете. Хто ж ви насправдi? Ви забули, хоча й знали колись, коли були ще зовсiм маленькою дитиною. Отже, настав час розпочати пошуки втраченоi мапи скарбу ваших талантiв. А шукати ми будемо, повернувшись до п’яти безцiнних i таемничих рокiв вашого життя, якi е найважливiшим перiодом пiзнання для кожного. Я скажу вам, ким ви тодi були. Ви були генiем. Ваш унiкальний генiй Зараз ви, мабуть, смiетесь, але я кажу це абсолютно серйозно. Менi байдуже, чого ви досягли в життi або який у вас коефiцiент iнтелекту – ви народилися з вашим власним унiкальним генiем. І я вживаю це слово в його прямiсiнькому значеннi. Не генiй iз малоi лiтери – на противагу Альбертовi Ейнштейну. А справжнiй Генiй – схожий на Ейнштейна. Ми надiляемо почесним титулом «генiй» лише тих рiдкiсних людей, котрi, на нашу думку, народилися з якоюсь таемничою додатковою рисою чи талантом: видатним розумом, оригiнальним поглядом на свiт чи надзвичайною рiшучiстю. І ми переконанi, що ця «додаткова риса» не може не виявити себе з неймовiрною силою, здатною побороти найскладнiшi обставини. Погляньте на Моцарта. Вiн народився нiби сповнений музики. Ще один визнаний генiй – Пiкассо, який, за словами скульптора Луiзи Невельсон, «малював, наче янгол у колисцi». Оце справжнi генii, а не ми з вами. Або принаймнi так можна стверджувати, орiентуючись на традицiйнi стандарти. Гаразд, вiзьмiмо три критерii, якi я назвала, визначаючи генiя: видатний розум, оригiнальний погляд на свiт, надзвичайна рiшучiсть – i подивiмося, чи мали ви iх у вiцi двох рокiв. «Видатний розум» досить складно визначити. Уже з’ясовано, що тест на визначення коефiцiента iнтелекту не такий уже й надiйний. Але навiть якби можна було застосувати його цiлком ефективно, вiн вимiрюе лише дуже вузьку сферу знань та вмiнь. Тому доречнiше вважати «видатний розум» особливим випадком «оригiнального погляду на свiт» – iнтелектуального погляду, на вiдмiну вiд художнього, музичного та десятка iнших, уже вiдомих чи невiдомих: полiтичного, емоцiйного, спортивного, гуманiтарного… можете самi доповнити цей перелiк. Ви були надiленi оригiнальним баченням у вiцi двох рочкiв. Ви, мабуть, i не пам’ятаете, але це тому, що завжди важко запам’ятати речi, яким складно дати назву. Рiч у тiм, що в ранньому дитинствi ви дивилися на свiт у такий оригiнальний спосiб, що жодна людина не могла допомогти вам знайти слова для визначення того, що ви бачили. Якщо ж ви самi знаходили цi слова, зазвичай нiхто iх не розумiв! Якщо вам коли-небудь доводилося слухати дуже маленьку дитину – наприклад, коли ви мама, то розумiете, про що я, – ви не могли не помiтити, що вона говорить вельми дивнi й навiть дивовижнi речi. Це вiдбуваеться тому, що вона намагаеться сказати нам, який вигляд мае свiт, коли бачиш його вперше, з унiкальноi точки зору, що нiколи не iснувала ранiше! Видатнi поети – це люди, якi зберегли здатнiсть бачити речi по-новому й говорити у вiршах, що вони бачать, але всi ми колись умiли це робити. Умiли, коли вам було 2 роки. Ви були тодi дуже зайнятою особою. Ви не лише заново придумували рiдну мову для власних потреб. Ви, як сказав би мiй друг-фiзик, проводили оригiнальне дослiдження природи всесвiту. Отже, ви мали оригiнальне бачення. Новий погляд на свiт – ваш власний i неповторний. Ви також мали «надзвичайну рiшучiсть». Чудово знали, що любите й чого хочете. І йшли до цiеi мети без жодних вагань чи сумнiвiв. Якщо ви бачили печиво на столi, то не думали: «Чи можу я його взяти? Чи заслуговую я на нього? Чи не стану я посмiховиськом? Я знову вiдкладаю на потiм?» Ви просто думали: «Печиво». І плакали, пiдлещувалися, повзли, дерлися, будували пiрамiду з якихось коробок, аби дiстатися нагору, зрештою, робили все можливе, аби дiстати те печиво. Якщо вам не вдавалося його отримати, ви зчиняли галас, потiм засинали й змiнювали свою мету. І цей невдалий досвiд аж нiяк не зупиняв вас на шляху до наступноi чудовоi речi, яка привертала вашу увагу. Прикметно, що в такiй ситуацii вам не потрiбна «впевненiсть у собi». Цей вираз не мае тут жодного сенсу. Ви навiть не усвiдомлюете свого «я». Ви повнiстю зосередженi на речi, яку хочете отримати. Ось ми й перелiчили тi «рiдкiснi» й «особливi» риси, якi, на нашу думку, вiдрiзняють генiiв вiд решти людей. Насправдi, i ви iх мали, i я. Куди ж вони зникли? Поки ви були надто малi, аби дослухатися до розуму, i поки вас не навчили робити тiльки «корисне», ви володiли дивовижною свободою бути тим, хто ви е. До того часу, як вам виповнилося 5 чи 6, або й ранiше, дорогоцiнне право робити вибiр на основi ваших власних бажань почало зникати. Як тiльки ви стали достатньо дорослими, аби контролювати себе та сидiти тихо й непорушно у школi, вважайте, медовий мiсяць закiнчився. Ви, мабуть, забули, як воно – йти в перший клас. У вас був уже солiдний п’ятирiчний досвiд – ви багато бачили, пiзнавали, вiдчували, щось ненавидiли й любили. Однак мета будь-якоi школи – не дiзнатися про щось вiд вас; школи призначенi для того, аби вас навчити. Мимоволi там складалося враження, що вашi знання, уподобання та думки нiчого не вартi. Просто iгноруючи той факт, хто ви е, вони нiби викреслили весь багатий внутрiшнiй свiт, який ви принесли iз собою. Вони дивилися на вас, мов на чисту дошку, яку слiд заповнити всiм, що треба знати. Якщо пiд час вивчення таблицi множення вам було важливо поговорити з найкращим другом, помрiяти чи помалювати, вас карали. Якщо вам пощастило вмiти розмовляти з рослинами, учителi не питали: «Ти хочеш навчитися писати чи в тебе щось iнше на думцi?» Вони просто категорично наказували: «Вiдiйди вiд тих квiтiв, i давай подивимося, як швидко ти можеш вивчити абетку». Якщо ви розмовляли з рослинами чи собаками, або лiпили скульптури з багна, або збиралися стати кiнозiркою чи помандрувати на ковзанах до Арктики, то дуже швидко усвiдомили, що це не варте було й дiрки вiд бублика. І тому помалу ви забули своi мрii та плани. У вас розвинулася своерiдна амнезiя щодо цього. Тепер, якщо вас питали: «Що ви вмiете добре робити?» – ви з легкiстю вiдповiдали: «Нiчого», – маючи на думцi: «Нiчого, що люди вважають корисним чи важливим». Або ж могли сказати: «Менi непогано даеться математика» чи «Я вправно друкую». Вам уже нiколи не спадало на думку вiдповiсти: «Я люблю рослини. Я пам’ятаю всi iхнi назви i, здаеться, розумiю, як зробити iх щасливими». Усi, кого ми вважаемо генiальними, – це люди, котрим якось вдалося не приспати в собi допитливу й цiкаву дитину. Натомiсть вони присвятили життя тому, аби спорядити цю дитину всiма необхiдними засобами й надiлити вмiннями, потрiбними для того, щоб продовжити гратися на дорослому рiвнi. Альберт Ейнштейн грався, ви знаете. Вiн був здатний робити великi вiдкриття саме через те, що зберiг оригiнальнiсть i захват маленькоi дитини, котра вперше починае дослiджувати всесвiт. Перше, що вам потрiбно зробити, – це знову розбудити в собi цi дитячi якостi. Тому повернiмося в минуле й спробуймо поглянути на генiя, яким ви були. Це перший важливий ключ до вашого життевого плану – вiдкриття дiяльностi, якою ви будете щасливi займатись, i сфери, у якiй будете найкращим. Це правда, що оригiнальнi досягнення, видатнi твори мистецтва та людськi життя, схожi на такi твори, майже завжди сягають своiм корiнням дитинства. Запитайте про це будь-яку вiдому людину, i ви, ймовiрно, з’ясуете, що вона цiлком чiтко усвiдомила свое життеве призначення ще в ранньому дитинствi. У журнальнiй статтi, присвяченiй спiвачцi Лiндi Ронстадт, я прочитала, що вона пам’ятае, як зовсiм крихiтною прохала батькiв: «Зiграйте менi якусь музику…» Їй було всього чотири роки, коли, спiваючи одного вечора з батьками, Лiнда почала iмпровiзувати. Тато сказав iй: «Ти спiваеш не пiд цю мелодiю». Вона вiдповiла: «Я знаю». Скульптор Луiза Невельсон у своiх мемуарах «Свiтанки i сутiнки» згадуе: «Ще в ранньому-ранньому дитинствi я знала, що стану митцем… Я почувалася митцем… Спочатку я малювала, далi почала кожного дня писати картини… Ще малою дитиною, зайшовши до кiмнати, я запам’ятовувала все навколо. Менi достатньо було лише одного погляду, аби зрозумiти суть речей, якi я бачила. Це i е вiзуальне мислення». Єдина справжня рiзниця мiж цими людьми й вами полягае в тому, що в них не розiрвано зв’язок мiж тими дiтьми, якими вони були, i дорослими, якими вони стали. Ми будемо працювати над тим, аби вiдновити цей зв’язок для вас. Однак спочатку нам потрiбно знати: хто була та дитина? Що вона любила? Дитинство – проект нашого життевого шляху в мiнiатюрi, нiби гени в насiннi, якi визначають, що з нього виросте: помiдори, пальма чи троянда. Отже, я хочу, щоб ви повернулися думками в дитинство й спробували згадати якомога бiльше фактiв, якi б указували на ваш особливий тип генiя. Або, оскiльки це слово досi звучить надто самовпевнено для нашого вуха, у мене е навiть краща назва для цього. Нехай це буде ваша «оригiнальна сутнiсть». І я маю на увазi обидва значення слова «оригiнальний», тобто «початковий, первiсний» та «унiкальний, самобутнiй, новий, нiколи ранiше не бачений». Вправа 2: Ваша оригiнальна сутнiсть Дозвольте собi помандрувати вашими дитячими спогадами, особливо в той чудовий, казковий час, коли вам дозволяли гратися, мрiяти чи робити будь-що з того, що вам подобалося. Тепер на новому аркушi спробуйте вiдповiсти на такi питання: Що найбiльше приваблювало й зачаровувало вас, коли ви були дитиною? Яким чуттям ви насамперед жили: зором, слухом, дотиком? Чи всi вони були важливi для вас однаковою мiрою? Що ви найбiльше любили робити, про що найчастiше мрiяли – байдуже, наскiльки «дурним» чи неважливим це здаеться вам зараз? Із чим були пов’язанi вашi потаемнi фантазii та iгри, про якi ви нiколи й нiкому не розповiдали? Чи немае у вас вiдчуття, що в глибинi душi ви досi любите цi речi? Про якi таланти або здiбностi могли б свiдчити вашi дитячi iнтереси та мрii? Марсiя, 32 роки, дуже жваво зреагувала на це питання й вiдповiла на нього з певною ностальгiею: «Я дiйсно повернулася до того, що вiдчувала в першi п’ять рокiв свого життя. Вiдтодi все перевернулося. Ця вправа збурила в менi цiлий вир емоцiй i мала своерiдний лiкувальний ефект, адже я нiколи ранiше не усвiдомлювала, наскiльки гарними для мене були цi роки дитинства». Ось iще декiлька вiдповiдей. Еллен, 54: «Пам’ятаю, як любила дерева. Я частенько просто стояла й дивилася на них або мiцно обiймала стовбури руками. Здаеться, я розумiла, як воно – бути деревом». Джон, 35: «Я був схиблений на ритмi. Постiйно вiдбивав якiсь своi ритмiчнi фiгури, сiдаючи за обiднiй стiл. Нiхто при цьому не мiг нормально поiсти». Бiлл, 44: «Я обожнював колiр. Знаю, що почав малювати з того моменту, як тiльки змiг тримати в руцi крейду чи олiвець. Я розмальовував цiлi аркушi паперу, сторiнки книжок i навiть стiну бiля свого лiжка яскравими, барвистими карлючками». Анна, 29: «Це, мабуть, звучить смiшно, але на мiсцевому телебаченнi колись постiйно крутили рекламу пива „Геммс“ iз Мiннесоти. Там була пiсенька – я досi пам’ятаю слова й музику: „Із краiни небесно-блакитних вод, / Краiни ялин i пахучих бальзамiв / Прийшло до нас освiжаюче пиво / „Геммс“, освiжаюче пиво!“ Індiанськi мотиви звучали в нав’язливiй мелодii, а на екранi з’являлася картинка з прекрасним озером, що мерехтiло в мiсячному сяйвi. Що ж… уночi я залазила пiд ковдру й уявляла себе iндiанською принцесою з Краiни небесно-блакитних вод». Якщо у вас не було мети, коли ви починали читати цю книжку, приймiть моi вiтання. Можливо, ви й не повiрите, але щойно ви зробили перший крок до того, щоб вибрати ii. Молодша донька Еллен нещодавно поiхала до коледжу, давши iй можливiсть замислитися над пошуком кар’ери. Вона могла свого часу – i досi може! – стати ботанiком, лiсничим, садiвником, поетом або художником, навiть психотерапевтом. Джон – квалiфiкований механiк. Вiн мало що знае про музику, але мiг i все ще може бути чудовим джазовим барабанщиком або танцiвником. Бiлл пiшов шляхом свого батька, ставши адвокатом. Вiн непогано заробляе, i ця робота загалом йому подобаеться, але прихований у глибинi його душi талант художника або дизайнера iнтер’еру лише чекае на вiдкриття. Анна працюе секретаркою у видавництвi. Однак вона мала й досi мае яскраву уяву, що дозволила б iй стати письменницею, режисеркою або головним редактором. Яка ваша вiдповiдь? Чи говорить вона вам про те, чого ви хочете i в чому б могли досягти успiху? Тепер постае справжне питання. Як вийшло так, що Альберт Ейнштейн змiг стати Альбертом Ейнштейном, а Марсiя, Еллен, Джон, Бiлл та Анна – i, ймовiрно, ви самi – не використали сповна власних талантiв? Якщо ми справдi всi прийшли в цей свiт надiленi оригiнальнiстю й енергiею для ii втiлення, як тодi пояснити феномен Альберта Ейнштейна, Мерi Кассатт[3 - Мерi Кассатт (1844–1926) – американська художниця, представниця iмпресiонiзму.], Лютера Бербанка[4 - Лютер Бербанк (1849–1926) – видатний американський бiолог та селекцiонер.] чи Маргарет Мiд[5 - Маргарет Мiд (1901–1978) – американський антрополог, вiдома насамперед дослiдженнями людських взаемин мiж рiзними вiковими групами в традицiйних (папуаси, самоа) i сучасних суспiльствах.]? Усi вони пройшли через перший клас. Їм також доводилися зростати й платити за рахунками. Але як iм вдалося зберегти неушкодженою свою мапу скарбiв? Мабуть, вони носii певноi таемничоi якостi – сили характеру, наполегливостi, упевненостi в собi, самодисциплiни, вiри в себе, навiть неврiвноваженостi, яка межуе з божевiллям, – якоiсь риси, що виокремлюе цих «особливих» людей у специфiчну категорiю, до якоi не належимо ми з вами. Це правда. «Генii», тобто дiйсно успiшнi люди, котрi реалiзувалися в життi, мали дещо, чим були обдiленi ми. Але в цьому аж нiяк немае нiчого таемничого. Це не риса, з якою треба народитись, i не позитивна якiсть, що ii треба розвивати в собi роками шляхом тяжкоi боротьби. Я скажу вам точно, що мав Альберт Ейнштейн. Це земля пiд ногами та повiтря навколо, вода i сонце. Середовище Якщо насiнина потрапляе в родючий грунт i мае вдосталь сонця й води, iй не потрiбно намагатися прорости. Їй не потрiбнi впевненiсть у собi, самодисциплiна чи наполегливiсть. Вона просто розкриваеться. Власне кажучи, вона не може не розкритися. Якщо ж насiнина мусить проростати крiзь товщу камiння, або в глибокому затiнку, або ж без достатньоi кiлькостi води, вона нiколи не розвинеться у здорову рослину нормального розмiру. Вона буде намагатися, тому що внутрiшнiй iмпульс виконати свое призначення неймовiрно сильний. Але в найкращому випадку вона стане нiби привидом того, чим мала стати: блiдим, низьким i похиленим. Якоюсь мiрою це стосуеться нас усiх. Я маю на увазi пiдживлення, пiклування. На мою думку, рiзниця мiж генiем i нами криеться в нашому середовищi, тобто перших людях, якi оточують нас у дитинствi, – нашiй родинi. По сутi, що мав Альберт Ейнштейн? Хтось – не знаю, хто саме, може, його мама, тато, дiдусь чи дядько – сказали йому, що цiлком нормально й добре для нього робити те, чого вiн хоче. Вони бачили щось у ньому: щось уперте, сором’язливе, незвичайне, – i поважали та плекали цю якiсть. Мене зовсiм не здивувало б, якби я дiзналася, що хтось дав йому компас, гiроскоп, якiсь книжки i, змовницьки усмiхнувшись, залишив на самотi з усiм цим приладдям. Це справдi так просто. І дуже рiдко трапляеться. Важко повiрити в себе, якщо нiхто нiколи в нас не вiрив, i майже неможливо не покинути свою мрiю, коли переважна бiльшiсть людей навколо вiдмовляють тебе вiд неi. Навряд чи ми вiзьмемося майструвати книжкову полицю, якщо нiхто нiколи не казав нам, що ми на це здатнi, не дав нам матерiали й не показав, як це робиться. Така вже наша природа. Ми так влаштованi. В епоху екологii ми, мабуть, единi створiння, вiд яких чомусь очiкують пишного розквiту в середовищi, яке не дае нам того, що потрiбне для розвитку! Нам би нiколи не спало на думку наказати павуковi сплести вишукану павутину на порожньому мiсцi або ж вимагати вiд насiнини, аби вона пустила паростки на поверхнi столу. Однак це саме те, чого ми очiкуемо вiд себе. У результатi бiльшiсть iз нас не усвiдомлюють, що ми зростали не в тому середовищi, яке плекало б генiiв. Просто думаемо, що ми не генii, i покладаемо провину за те, що чогось не досягли, на спадковiсть чи брак характеру. Що б не було неправильним у нашому середовищi, ми вважаемо, що «генii» мали такi самi проблеми, а то й гiршi. Просто iм була властива та загадкова сила духу, за допомогою якоi вони все це подолали. Ми не бачимо тiеi дбайливоi бабусi чи уважного вчителя, якi були поряд iз ними, любили iх i допомагали в потрiбний момент. Ми нехтуемо очевиднiстю визначальних чинникiв середовища, яке здатне плекати генiiв. У наступному роздiлi я покажу вам, яким мае бути це середовище i як воно вiдрiзняеться вiд того, у якому зростали бiльшiсть iз нас. Далi я продемонструю вам, що всi по-справжньому успiшнi люди – тi, хто любить свое життя, – виховувалися в такому середовищi, цiлком або частково, або ж iм вдалося створити його самотужки. І тодi ми почнемо створювати його для вас. Роздiл 2. Середовище, де виростають переможцi Зараз я хочу поставити вам кiлька питань стосовно родини, у якiй ви зростали. Якщо ви вiдповiсте «так» на всi або бiльшiсть iз них, приймiть моi вiтання. Я вам заздрю. Ви щасливчик, якi трапляються так рiдко. Вам страшенно поталанило виховуватися в середовищi, що е колискою переможцiв, тобто оптимальному для розвитку та розквiтання людини. Рiч у тiм, що мало хто з нас мав таку щасливу можливiсть. Я – точно нi. Це не провина наших батькiв. Вони також не зростали в подiбному середовищi, i вони й гадки не мали, як створити його для вас. Зважаючи на iхне виховання, дивуе i зворушуе навiть те, що бiльшостi батькiв все ж таки вдалося забезпечити для своiх дiтей хоча б одну-двi риси такого середовища – бо вони нас любили. Кожне «так» у вiдповiдь на запропонованi питання – це одна з опор усерединi вас, на якiй ви можете побудувати мiсток мiж вашим дитячим генiем i його повною дорослою реалiзацiею. Кожне «нi» – нагода подумати, яким було б ваше життя, якби ви мали змогу вiдповiсти ствердно. Навiть якщо вiдповiдь на всi питання виявиться заперечною, не впадайте у вiдчай. За допомогою цiеi книжки ви зможете побудувати цей мiст зараз. Ну що ж, почнiмо! У вашiй родинi, коли ви зростали: 1. Чи ставилися до вас так, як до того, хто мае унiкальний дар, який люблять i поважають? Сподiваюся, вам пощастило мати змогу вiдповiсти «так» на це питання. На жаль, якщо ви схожi на бiльшiсть людей, до вас не лише не ставилися як до унiкальноi особистостi, котру варто цiнувати, але й швиденько охолоджували ваш запал, якщо ви самi дозволяли собi таку розкiш. Найсумнiше, що нашi батьки робили це з любовi, бо хотiли захистити нас вiд розчарувань i принижень, якi самi колись вiдчули. Упевненi у своiй унiкальностi та озброенi цiею крихкою, але смiливою надiею, багато з них намагалися досягти чогось у життi, але зазнали нищiвноi поразки. Через це вони вирiшили обмежити нашi сподiвання – знищити iх у зародку, так би мовити, – аби вберегти нас вiд болю. Це щось на зразок гiркого попередження: «Не намагайся цього робити, сонечко, тобi буде тiльки боляче. Я вже спробувала i обпеклася, повiр менi». Звичайно, iнодi трапляються й бiльш темнi мотиви. Заздрiсть. У ваших батькiв, iмовiрно, було набагато менше можливостей отримати вiд життя те, чого вони хотiли. Погляньмо правдi у вiчi. Скiльки наших мам дiйсно мали шанс займатися чимось, окрiм домашнього господарства, виховання дiтей i, у кращому випадку, заробiтку, який би трохи доповнював сiмейний бюджет? Скiльки наших татусiв справдi мали можливiсть розкрити своi таланти чи iнтереси? Бiльшiсть iз них уже були змушенi заробляти на життя й утримувати родину, коли iхне доросле життя ледве почалось. У моiх батькiв склалося саме так. Якщо у ваших було так само, уявiть, як вони почувалися, коли з’явилися ви. Гордими. Задоволеними. Сповненими надiй. Але ви почали рости… i вимагати… i раптом вони побачили, як у вас починають розквiтати тi якостi, що iм довелося придушити в собi: вiдкрите, зухвале бажання, вiльна фантазiя, оригiнальнiсть, амбiцii, гордiсть. Вони побачили, що ви притягуете до себе свiтло рампи, тодi як iм цього завжди бракувало. Вони навчилися цiною великих внутрiшнiх зусиль бути скромними та самовiдданими й вiдiйшли в тiнь – часто заради вас – i тому з повним правом говорили: «Я засвоiв цей урок. Ти це також зробиш». Навiть маленькими ми вже вiдчували цей месидж i ладнi були забути про свое призначення, щоб не ризикнути образити чи розгнiвати людину, любов якоi для нас – саме життя. І тому, мабуть, варто цьому впертому «особливому» вiдчуттю пiдвести голову, його вiдразу змiнюе хвиля сорому й автоматична маленька платiвка всерединi нас починае питати: «За кого ти себе маеш?» Якщо подiбне траплялося з вами, це певний знак того, що на перше питання ви вiдповiли «нi». Подумайте про це: як би змiнилися ви та ваше життя за умови, що в дитинствi до вас ставилися б по-iншому? Де б ви були зараз? 2. Чи казали вам, що можна робити все, чого прагне душа, – i що вас при цьому будуть любити й захоплюватися вами незалежно вiд ваших уподобань? Це не що iнше, як любов i повага в дii. Справдi плекати чийсь генiй – значить дати йому повну свободу обирати власний спосiб вираження, а далi пiдтримувати й шанувати цей вибiр. Це означае, що коли ви прийшли додому зi школи й оголосили: «Я вирiшила стати лiкарем, коли виросту», або «Я мрiю бути кiнозiркою», або «Я хочу працювати клоуном у цирку», – вашi батьки вiдповiли зi щирим захопленням: «О, це чудово! Думаю, тобi це справдi вдасться». Натомiсть бiльшiсть iз нас чуе щось на кшталт такого: «Лiкарем? Ну, дорога, ти можеш стати медсестрою». Або: «Якби було так легко стати кiнозiркою, усi б так i робили. Припини фантазувати й починай думати про бали, необхiднi для вступу до коледжу». Або: «Фу, що за бридка iдея. Цирк такий брудний!» І подiбне. Саме в такi моменти наша поведiнка й майбутнi амбiцii починають формуватись у такий спосiб, аби вiдповiдати батькiвським уявленням про те, що можливе й правильне для нас, навiть якщо це зовсiм вiдрiзняеться вiд того, ким насправдi ми е i жадали б стати. У потенцiйнiй небезпецi перебувае син сталевара, народжений бути великим ученим. Проблеми також можуть виникнути в доньки адвоката, яка мрiе про кар’еру жокея. Багато родин упевненi, що деякi професii або «недоступнi для нас», або «не гiднi нас», i передають цi упередження своiм дiтям, у результатi чого вибiр можливостей обмежений вiд самого початку. Поза сумнiвом, одне з найбiльш потужних упереджень, що формують нашi уявлення про себе, стосуються того, яким мае бути хлопчик i якою – дiвчинка. Якщо ви чоловiк, б’юсь об заклад, у дитинствi вас не характеризували за допомогою антонiмiв «егоiстичний – неегоiстичний». Цi слова вживають щодо жiнок. Можливо, звiсно, час вiд часу мама говорила, що ви егоiст, але навряд чи вона серйозно так думала. Зрештою, ви не такий, як вона. Згiдно з загальноприйнятим уявленням, хлопчики настiльки зайнятi своiми справами, що iм вибачають брак уваги до безладу в кiмнатi чи малопомiтних змiн настрою в людей навколо. Вас любили саме таким, яким ви були, – активним, зануреним у власнi думки та вправним у багатьох речах. (Яких речах – це теж питання, але я повернуся до нього трохи пiзнiше.) Якщо ж ви жiнка, вам, мабуть, не дорiкали, що ви егоiстка, доти, доки ви не намагалися зробити щось особливе для вас, те, чого б вам дуже хотiлося. Ось тодi – особливо якщо ви захоплювалися цим настiльки, що забували бути милою й уважною до маленького брата чи накрити вчасно на стiл, – вам негайно давали зрозумiти, що вам бракуе якостi, необхiдноi для того, аби вас любили, i вам потрiбно працювати над цим. Жiнок виховують для любовi. Щоправда, любовi, яку можна одержати, лише вiддавши ii спочатку. Наше виховання навчило нас плекати iнших людей. Ми маемо бути добрими до дiтей, аби вони виросли й самореалiзувалися. Ми повиннi пiдтримувати чоловiкiв, щоб тi почувалися вiльними й могли втiлити в життя своi амбiтнi плани. Іншими словами, квiти народженi, аби рости, а хто ж тодi ми i яке наше призначення? Вочевидь, добриво, м’яко кажучи… Не бути квiтами – саме так бiльшiсть iз нас навчено отримувати любов. Якщо ж ми все-таки насмiлимося квiтнути – бути активними, зануреними у власнi думки та вправними, – нiхто не стане пiдживлювати наше корiння, i ми помремо. Принаймнi так здаеться. Психолог Абрагам Маслоу стверджував, що в усiх людей е певна iерархiя потреб. І для того щоб почати думати про бiльш високi потреби, слiд задовольнити основнi. По-перше, iжа та дах над головою – речi, необхiднi для виживання. Далi йдуть емоцiйнi потреби – ми не мислимо свого iснування без любовi iнших людей, якi б сприймали нас такими, якими ми е, та без вiдчуття належностi до певноi спiльноти. І лише коли всi цi потреби задоволенi, ми почуваемося справдi достатньо впевненими, аби думати про самореалiзацiю. Любов – це настiльки фундаментальна потреба, що люди беззастережно готовi йти за нею, як рослина тягнеться до води чи сонця. Наша культура вчить нас виконувати певнi ролi, спрямовуючи любов у певному напрямку. Так ми зростаемо! І вся рiч у тiм, що в нашiй культурi донедавна бiльшiсть чоловiкiв отримували любов за самореалiзацiю, а жiнки – за те, що допомагали iншим реалiзувати себе. Це означае, що чоловiк може – якщо йому пощастить – задовольнити всю свою iерархiю потреб одночасно. Чи ви коли-небудь чули про хлопця, який би мав обирати мiж кар’ерою i дружиною?! Навпаки, чим бiльш успiшною буде його кар’ера, тим кращу дружину вiн мае шанс отримати! Однак якщо ви жiнка, то вже в дитинствi починали пiдсвiдомо розумiти, що вам доведеться робити цей вибiр. Звiсно, ви могли йти вперед i досягати успiху, але любили б вас, мабуть, так само мало, як героiнь Джоан Кроуфорд[6 - Джоан Кроуфорд (1904–1977) – популярна американська акторка, яка часто грала ролi амбiтних дiлових жiнок, готових пожертвувати особистим щастям заради кар’ери.], тобто взагалi не любили б. Не дивно, що багато хто з нас ставиться до успiху зi змiшаними почуттями або й однозначно боiться його! Ми мусимо обирати мiж двома людськими потребами – бiльш високою, тобто самореалiзацiею, i базовою – любов’ю. І це неможливий вибiр. Маленьких дiвчаток виховують зараз по-iншому. Але якщо ви народилися, скажiмо, до 1968 року, iснуе велика ймовiрнiсть, що вам притаманнi «чудовi» риси, якi завжди були складниками традицiйного жiночого стереотипу: 1. Вам складно думати з точки зору того, чого ви хочете – ким бути, що робити, що мати, на що подивитися, – бо вас нiколи не заохочували думати в такий спосiб. 2. Якщо вам вдалося зберегти своi мрii, ви, мабуть, не сприймаете iх серйозно, тому що вас нiхто й нiколи серйозно не сприймав. Вашi таланти й захоплення в найкращому випадку вважалися якостями, котрi б могли зробити вас бiльш привабливою для чоловiка, за умови, звiсно, що ви не розвинули iх настiльки, аби перелякати його! 3. Ви не знаете, як попросити про допомогу в досягненнi того, чого ви хочете, адже звикли думати, що це ви повиннi надавати допомогу, а не навпаки. 4. Навiть якщо ви звертаетесь по допомогу, то не знаете, як спрямувати цей людський ресурс у потрiбне рiчище для ефективного виконання конкретних завдань. Бiльшiсть жiнок орiентованi на особистiсть. Ми надто чутливi до проблем та емоцiй iнших людей i можемо загрузнути в них по вуха. 5. І нарештi, найбiльш деструктивна якiсть: ви боiтеся, що, насмiлившись на спробу отримати те, чого хочете, залишитеся на самотi, бо це егоiстично – а егоiзм означае самотнiсть. Не бiйтеся! Ми обов’язково поговоримо про всi цi проблеми згодом – i знайдемо справжнi розв’язання для них. У чоловiкiв iншi труднощi. Якщо ви чоловiк, найiмовiрнiше, вас завжди сприймали серйозно – мабуть, надто серйозно. З раннього дитинства ви знали, що повиннi будете заробляти на життя, коли станете дорослим… але вашi батьки могли мати дуже чiткi уявлення щодо того, як саме ви це робитимете. Вони хотiли, аби ви стали успiшною людиною, однак це був iхнiй iдеал успiху. Ви мали вступити до престижного коледжу, або потрапити до редколегii шанованого юридичного журналу, або взятися до керування сiмейним бiзнесом. Ви однозначно повиннi були займатися чимось, притаманним «справжньому чоловiковi». Ким би не був цей взiрцевий чоловiк у вашiй родинi – професором, президентом компанii або вантажником у порту, – цей iдеал був чiтко окреслений i непохитний. І вашi дитячi iгри та мрii також мали йому вiдповiдати. Наприклад, ви любили читати, чи грати на пiанiно, чи гратися з ляльками (ляльки – це iграшковi люди, i тому маленькi хлопчики, якi також е людьми, часто цiкавляться ними). Що ж ви робили, якщо помiчали невдоволення й навiть жах в очах вашого тата, який дивився на все це? Ви вiдкладали книжку або ляльку, брали бейсбольну рукавицю i йшли надвiр трохи з ним пограти. У результатi не пiзнiше нiж у п’ять рокiв у вас уже розвинулася повна амнезiя щодо того, якими були вашi унiкальнi таланти й захоплення. Пiдозрюю, що на вулицi можна зустрiти багато поетiв, кухарiв i танцiвникiв, «замаскованих» пiд адвокатiв, якi навiть самi не здогадуються зараз про свое справжне «я». Чоловiк ви чи жiнка, якщо ваша вiдповiдь на друге питання була «нi», подумайте: що б змiнилось у вашому життi, якби в дитинствi вам iз любов’ю говорили, що весь свiт людських можливостей вiдкритий перед вами, тiльки обирайте! Де б ви могли зараз бути? 3. Чи допомагали вам насправдi й заохочували до того, щоб з’ясувати, чим ви хочете займатися, – пояснюючи при цьому, як цього досягти? Це трете питання надзвичайно важливе. Оскiльки без нього, навiть якщо ви вiдповiли «так» на першi два, усе це втрачае сенс. Таке ставлення й пiдтримка могли навiть якоюсь мiрою нашкодити вам. Запитайте про це в тих людей, яким говорили, що вони можуть стати ким забажають, але не сказали як. У чому ж полягае справжня допомога й заохочення? Це означае, що коли ви сказали: «Ви знаете, я б дуже хотiв бути вченим», – або ви постiйно малювали чи розбирали механiзми та iншi речi на частини, аби з’ясувати, як вони працюють, батьки помiтили ваше захоплення, лагiдно заохочували його та пiдтримували, забезпечуючи вас усiма необхiдними ресурсами: книжками, матерiалами й людьми. Вони допомогли вам записатися до бiблiотеки й показали, де там полиця з цiкавою та доступною науковою лiтературою. Вони допомогли з установленням терарiуму або подарували мiкроскоп чи гарний набiр пастельних фарб на день народження. Вони познайомили вас iз ученим або вчителем малювання, винахiдником чи iнженером, якi справдi займалися тим, що дiйсно вiдповiдало вашим захопленням, i були радi дати вам можливiсть спостерiгати i, головне, вчитися, як це робити. Іншими словами, вони використовували свое доросле знання свiту й досвiд, аби показати вам чудовi речi, якими можна займатись i якими займаються такi ж люди, як ви. Багато батькiв iз найкращих мiркувань не робили цього, оскiльки вважають, що цим би «пiдштовхували» вас. Або ж це могло бути пiдступне пуританське випробування мотивацii: якщо вам справдi небайдуже, то вашоi винахiдливостi й сили волi вистачить, аби з’ясувати все самотужки. Однак коли вам п’ять чи навiть вiсiм рокiв, яким чином ви можете дiзнатися про те, що iснуе кольорова крейда всiх кольорiв i вiдтiнкiв веселки, доки хтось не покаже ii вам? Коли вам десять або дванадцять, ви iз захватом спостерiгаете за дивовижною вправнiстю дорослого танцiвника, лiкаря чи теслi i не розумiете, як можна цього навчитися, – доки хтось не вiзьме на себе клопiт сказати, що також колись починав, як ви, не маючи за плечима нiчого, крiм цiкавостi та любовi. З талантом народжуються. А вмiнь можна тiльки набути. І ви не отримуете цих умiнь iз повiтря, ви навчаетеся iх вiд людей, якi ними володiють. Якщо ваша родина була достатньо впевненою та свiдомою, аби допомогти вам пiзнати хоча б малу частинку великого й захопливого свiту дорослих – свiту рiзноманiтних умiнь, занять та iдей, – вам пощастило. Вiдносно мало жiнок отримали таку допомогу, i вони переважно походять iз заможних або освiчених родин, як це було у випадку з Марiею Маннс[7 - Марiя Маннс (1904–1990) – вiдома американська письменниця та журналiстка.] чи Маргарет Мiд. Чоловiкам поталанило бiльше, бо вважаеться, що вмiння та захоплення хлопчикiв важливо розвивати. Але, з iншого боку, вiд них цiлком можуть очiкувати, що вони робитимуть це самостiйно. Тепер скажiть (це дуже важливо): Якщо ви вiдповiли «так» на першi два питання i «нi» – на трете, чи звинувачуете ви себе в тому, що не стали тим, ким могли б стати, як вам тодi говорили? Б’юсь об заклад, що принаймнi один раз, а ймовiрнiше разiв одинадцять, ви брали себе в руки, повторювали, що точно це зможете, виходили на вулицю… а потiм гадки не мали, що робити далi. Звичайно, що не мали! Нiхто й нiколи не пояснював вам цього. Але замiсть того, щоб пiдiйти до когось i спитати: «Вибачте, ви не пiдкажете, куди менi йти далi?» – ви говорили собi: «Ось, вигадала, нiби я якась особлива. Це неправда. Менi краще задовольнитися тим, що я друкую зi швидкiстю 80 слiв за хвилину i що я хороша людина». І ви поверталися додому, сiдали й радiли з того, що нiхто знайомий вас не побачив. Це тривало рiк чи два, доки жага мрiй знову не давалася взнаки i ви не робили ще одну спробу, опинялися в тому ж мiсцi, на тому самому тротуарi, i думали: «Це вже вдруге. І це доводить, що я дурна». І все це трапляеться тому, що нiхто нiколи не сказав вам, що ви й повиннi вийти з дверей необiзнаною i що потiм вам мають дати всю необхiдну iнформацiю, навчити, допомогти й порадити! Якщо ваша вiдповiдь на трете питання була «нi», подумайте: як могло скластися ваше життя, якби вам допомогли вирiшити, чого ви хочете, – а тодi допомогли навчитися, як цього досягти? Де б ви могли бути зараз? 4. Чи заохочували вас дослiджувати всi вашi таланти й захоплення, навiть якщо вони змiнювалися кожного дня? Це означае, що коли в сiм рокiв ви заходили до кiмнати й казали: «Матусю, я буду кiнозiркою», – вона вiдповiдала: «Так, мабуть, тобi це вдасться». Далi дiставала свою аматорську кiнокамеру, дозволяла взяти свою косметику й накласти макiяж, знiмала вас, дозволяла подивитися плiвку та показувала вам i вашiй найкращiй подружцi, як працювати з камерою. А коли за два днi або мiсяцi ви оголошували: «Я передумала робити акторську кар’еру. Я вирiшила бути пожежником i рятувати людей», мама казала: «Що ж, непогано. Хочеш пiти до пожежноi частини й подивитися на машини?» Ключове слово тут – дослiджувати. Дитинство – чудовий час для того, аби спробувати незлiченну кiлькiсть можливостей, вiдкритих перед вами. (Дорослий вiк також непогано пiдходить для цього, як ви невдовзi з’ясуете.) І сприймати дитячi таланти й захоплення «серйозно» не означае очiкувати, що семирiчна дiвчинка чи хлопчик обере собi кар’еру на все життя. Якщо ви вiдповiли «нi» на четверте питання, подумайте, як могло б змiнитися ваше життя, якби вас заохочували дослiдити всi своi таланти й захоплення? Тому що бiльшiсть людей, як ви знаете, мае далеко не один iз них. 5. Чи дозволяли вам скаржитися, коли щось iшло не так, i чи спiвчували замiсть того, щоб переконувати кинути все? Це питання слiд подiлити на двi частини: 5а. Чи дозволяли вам скаржитися, коли щось iшло не так? Тобто було цiлком природним для вас прийти й сказати: «Це надто тяжко. Я не можу. У мене не вийде. Я все завалю. Я не знаю як. Вони кричали на мене. Я ненавиджу це. Я передумала. Я нiколи в життi бiльше цим не займатимусь». І… вони слухали. Вони не впадали в iстерику й не вигукували: «Я так i знала – вона не зможе! Саме цього я й боялася». Вони не казилися й не галасували: «Припини це! Вiзьми себе в руки!» Вони справдi слухали, слухали так, що було зрозумiло: вони вболiвають за тебе, i цi сумнiви, страх i збентеження – це нормальнi, прийнятнi почуття в такiй ситуацii – iх не треба соромитися чи лякатися. 5б. Чи спiвчували вам замiсть того, щоб переконувати кинути все? Багатьом iз нас – особливо жiнкам – спiвчували якраз для того, аби переконати кинути все. «Ласкаво просимо додому, бiдолашна! Ти права, це надто тяжко. Звiсно, ти маеш кинути. Іди в лiжко й вiдпочинь. Це все не мае нiякого значення. Ми все одно любимо тебе. І ми про тебе подбаемо». Я знаю жiнку, яка дуже сумнiвалась у своiх здiбностях у студентськi роки i почала навчання в медичному унiверситетi, коли iй було 27 рокiв. Вона була приголомшена величезним обсягом матерiалу, який мусила вивчати, але завзято боролася, доки одного вечора iй не зателефонував батько й не сказав: «Ти знаеш, ми все одно любитимемо тебе, навiть якщо ти зазнаеш невдачi». Звiсно, вiн дiяв iз добрих мiркувань, хотiв зменшити тиск, який вiдчувала донька. Вона ж ладна була його вбити. Що нам справдi потрiбне й чого ми практично нiколи не отримуемо – це пiдтримка на кшталт: «Так, звучить жахливо. Дiйсно тяжко. Згадую свою школу – мороз по шкiрi». А далi, коли хвилин п’ятнадцять ви поскиглили, поскаржилися на життя й вiдчули невелике полегшення, сказати: «Все? Ну годi вже. Час рухатися вперед i спробувати знову. Так, це дiйсно важко. Однак ти можеш це зробити». Або й навiть: «Я допоможу». Якщо ви вiдповiли «нi» на одну або обидвi частини п’ятого питання, подумайте, як могло б змiнитися ваше життя, якби свого часу батьки виявили таку водночас лагiдну й тверду наполегливiсть. 6. Чи отримували ви допомогу, коли щось було вам не до снаги, – без дорiкань? Це питання також варто розбити на двi частини. 6а. Чи отримували ви допомогу? Якщо ви потрапляли в халепу та кликали маму й тата, чи рятували вас? Зазвичай так. 6б. Але без дорiкань? Навряд чи. Бiльшiсть iз нас чудово пам’ятае, якого прочухана ми дiставали в машинi по дорозi додому, коли зважувалися на якийсь трохи ризикований чи iмпульсивний учинок, як нас безцеремонно витягали за шкiрку з якоiсь небезпечноi пригоди. Цей гнiв, звiсно, пояснювався тривогою та болем батькiв, якi б волiли вберегти нас вiд неприемного, але безцiнного досвiду власних помилок. Також iм могло бути нiяково за нашу поведiнку, що кидала тiнь i на них. Але ж якщо ви намагалися щось зробити й зазнали невдачi – це важливий урок, який треба засвоiти самостiйно. Усе, що можуть зробити в такiй ситуацii батьки чи вчителi, – вказати на це. Гнiватися чи звинувачувати когось, хто вже страждае вiд скоеноi помилки, – це лише руйнуе нашу самооцiнку та вбивае бажання спробувати знову. Однак як же тiльки рiдко нам доводилося чути: «Помилки не означають, що ти нi на що не здатний. На них люди вчаться». Якщо ви вiдповiли «нi» на шосте питання, подумайте, як могло б змiнитися ваше життя, якби вам казали саме це. А тепер найважче i найважливiше: 7. Чи у вашому оточеннi були переможцi, якi радiли, коли перемагали ви? Це означае: члени вашоi родини справдi досягли успiху в життi, тобто отримали свiй шанс i використали його, а отже, коли перемагали ви, почувалися на сьомому небi вiд щастя? У них не було сум’яття почуттiв. Вони трiумфували: «Чудово! Ще один на борту! Ми просто гроно талантiв!» Це звучить майже для всiх нас наче рай небесний. Ми живемо в суспiльствi, яке зробило надзвичайно, несамовито складним для людей досягти бажаного або навiть повiрити в те, що можна й треба ставити це за мету. Тому бiльшiсть iз нас зростали в оточеннi людей, котрi або нiколи не мали шансу, або не мали пiдтримки та заохочення для його реалiзацii. Вони не досягли бажаного й звинувачували або обставини («сувору дiйснiсть»), або самих себе. У будь-якому разi, вони не могли не мати змiшаних почуттiв щодо перспективи нашого успiху… боялися за нас, коли ми робили першi спроби, були не в змозi допомогти, заздрили й почувалися самотнiми, якщо нам вдавалось увiйти до свiту переможцiв. Зрозумiли секрет? Ця едина риса iдеальноi родини – ключ до всього. Середовище, де виростають переможцi, майже завжди складаеться саме з них. І це не обов’язково вiдомi люди, мегаперспективнi чи iз супердосягненнями. Це люди задоволенi й допитливi, вiдкритi й енергiйнi, якi вiрять у життя i поважають себе настiльки, що можуть дозволити вам i навiть заохотити наважитися на унiкальний експеримент. Люди, якi дiйсно захопленi своею справою, – це досяжнi «рольовi моделi» для власних дiтей. Їхнi дiти можуть спостерiгати зблизька, як справдi що робиться – не за допомогою магii, але крок за кроком – реальним кроком. І стосуеться це будь-чого: вiд гри на пiанiно до майстрування книжковоi полицi. Понад те, батьки, що е «переможцями» (i якi зовсiм не схожi на тих, у кого завжди «немае часу» на захоплення своiх дiтей), найiмовiрнiше, заохочуватимуть iх отримати задоволення вiд речей, якими вони люблять займатися. Такi батьки знатимуть, як допомогти дiтям у набуттi потрiбних умiнь, iнформацii та ресурсiв, бо самi це робили. Люди, якi на щось наважувалися, зазнавали невдачi (за що iм нiхто не докоряв), пробували знову, в iнакший спосiб, i досягали успiху – а всi переможцi без винятку через це пройшли, i то не раз, – будуть здатнi допомогти своiм дiтям подолати зневiру й учитися на власних помилках. Оскiльки iнформацii про те, як знайти шлях до перемоги, немае у вiльному доступi в нашому суспiльствi, здаеться, едина можливiсть навчитися цього – опинитися поряд iз людьми, котрi знають, як це зробити. Якщо вам не пощастило народитися в родинi переможцiв, залишався тiльки один спосiб дiзнатися секрет досягнення успiху. Менi самiй довелося пройти цей довгий i важкий шлях – шлях спроб i помилок, долаючи потужнi внутрiшнi й зовнiшнi перешкоди: страх, самотнiсть та незнання. Я хочу все це змiнити. Думаю, вам не слiд iти таким само довгим, тернистим шляхом. Життя надто коротке, й унiкальний людський потенцiал кожного з нас надто цiнний, аби марнувати його. Мета цiеi книжки – подiлитися з вами секретною iнформацiю про те, як справдi досягають перемоги. Але насамперед я хочу, аби ви поставили собi, можливо, трохи болiсне запитання. Мати смiливiсть вiдповiсти на нього, попри бiль, – важливий перший крок на шляху до успiху. Припустiмо, що ви – з родини переможцiв, людей, котрi отримали вiд життя що хотiли, котрi знають, як допомогти вам досягти бажаного, i готовi беззастережно радiти вашим успiхам. Як у такому разi могли б змiнитися ви та ваше життя? Де б ви були зараз? Зараз я ще раз перелiчу риси iдеальноi родини, щоб дати вам можливiсть зiбрати докупи всi думки, якi виникали пiд час читання цього роздiлу. Вправа 3: Ким би ви могли стати Пам’ятаете, що ви дiзналися в попередньому роздiлi про «вашу оригiнальну сутнiсть»? Тепер уявiть, що талановита дитина – ви – зростали в родинi, у котрiй: • до вас ставилися так, як до того, хто мае унiкальний дар, який люблять i поважають… • казали, що можна робити все, чого прагне душа, – i що вас при цьому будуть любити й захоплюватися вами незалежно вiд ваших уподобань… • вам насправдi допомагали й заохочували до того, щоб з’ясувати, чим ви хочете займатися, – пояснюючи при цьому, як цього досягти… • заохочували вас дослiджувати всi вашi таланти й захоплення, навiть якщо вони змiнювалися кожного дня… • дозволяли вам скаржитися, коли щось iшло не так, i спiвчували замiсть того, щоб переконувати кинути все… • ви отримували допомогу, коли щось було вам не до снаги, – без дорiкань… • поряд iз вами були переможцi, якi радiли вашим успiхам. Чим би, на вашу думку, ви тодi займалися зараз? Чого б ви вже досягли? Якою б людиною були? Вiдкиньте всi обмеження! Сягайте думкою так далеко й високо, як хочете. Менi потрiбна зараз ваша найбiльша, найсмiливiша мрiя, яку б ви здiйснили, коли б усе було на вашому боцi. Якщо ви справдi вважаете, що могли б стати президентом, так i скажiть. Зрештою, ми зараз говоримо про те, «що, якби…» Усi правила «реальностi», «можливостей» чи «скромностi» – навiть закон гравiтацii, якщо вiн вам заважае, – треба вiдкинути на час виконання цiеi вправи. Ми подбаемо про це згодом. Просто зараз я хочу, аби ваша уява звiльнилася й полетiла якомога далi в тому напрямку, який вона обере. Ви можете вiдчути бiль тiеi митi, коли усвiдомите, як багато могли б зробити за iнших обставин. Але, попри такi неприемнi вiдчуття, це добрий знак. Це означае, що ви починаете цiнувати й поважати себе – а без цього ви нiколи не дiзнаетеся, скiльки всього ще вам пiд силу. Тому дозвольте гнiву та болю позичити вашiй уявi зухвалi крила. Ваша здатнiсть дiяти залежатиме вiд здатностi мрiяти, тож доведiть, що принаймнi це вмiння лишилося цiлим i неушкодженим. Ким би ви могли бути? Я б стала вiдомою кiнозiркою, якiй би так обридла слава, що я б уже давно покинула цю кар’еру! Ось iще низка вiдповiдей абсолютно «звичайних» людей: «Я була б чи то Джудi Коллiнз[8 - Джудi Коллiнз (нар. у 1939 р.) – американська фолк- та поп-спiвачка, яка була особливо популярною наприкiнцi 1960-х – на початку 1970-х рокiв.], чи то президентом якоi-небудь великоi корпорацii». «Я став би фантастично багатим». «Видатним хiрургом». «Сарою Бернар нашого часу». «У мене була б власна компанiя». «Став би журналiстом-мiжнародником i мандрував би по всьому свiту». «Працювала б у керiвництвi мiсцевого вiддiлу освiти». «Я був би архiтектором». «Усесвiтньо вiдомим органiстом». «Телеведучою». «Це дуже нескромно з мого боку, але я б стала президентом компанii „Дженерал Мiллз“[9 - «Дженерал Мiллз» (General Mills, Inc.) – одна з найбiльших американських компанiй-виробникiв продуктiв.]». Хвилинку уваги! Я попросила вас вiдкинути скромнiсть, однак ця жiнка сказала: «…дуже нескромно». Це прикметна жiноча риса: варто нам зiзнатися, що ми маемо великi мрii чи амбiцii, нас охоплюе почуття нiяковостi або провини. Покажiть менi чоловiка, який вiдчувае, що це «нескромно» – досягти вершин будь-якого бiзнесу чи професii! Не треба обов’язково мрiяти про те, аби стати телезiркою чи президентом корпорацii. Вiдкрити квiткову крамницю або навчитися грати на гiтарi – це теж непогано як для мрii, але якщо це те, чого ви справдi прагнете, не вибачайтеся! «Я б знiмав фiльми, подорожував свiтом, записав кiлька хiтiв». «Позмагалася б iз самою Марiею Кюрi». «Став би триразовим олiмпiйським чемпiоном». «Упевнена, була б не гiршою ведучою, нiж Джоннi Карсон[10 - Джоннi Карсон (1925–2005) – вiдомий американський телеведучий, комiк, актор i музикант.]». «Видала б роман, грала б на фолк-гiтарi та барабанi, вивчала б пантомiму, мову жестiв, а заразом iспанську та японську мови!» «Знала б кiлька мов i працювала б перекладачем в ООН». «Заснувала б та очолила дуже незвичайний текстильний центр, де б не лише виготовляли тканини й створювали вiзерунки, але й навчали людей цiеi справи. Або ж стала художником. Чи антропологом. А може, на додачу, спiвала б народнi пiснi двадцятьма мовами». Так. Усе це свiдчить про те, що кожен iз нас, принаймнi потенцiйно, – «людина Вiдродження»; що в глибинах нашого мозку криеться набагато бiльше можливостей, анiж ми усвiдомлюемо. Тепер подивiться на свою вiдповiдь. Чи були ви настiльки ж безстрашнi, як люди, мрii яких я щойно згадала? Вивчiть свою вiдповiдь уважно. Я маю бути впевнена, що ви не стримували себе, задовольнившись чимось «можливим» чи «реалiстичним». Якщо ви це робили, зупинiться й подумайте про вищi цiлi. Згадайте, що це фантазiя. Ми говоримо про те, ким би ви могли стати за умови наявностi оточення, яке б любило, заохочувало й навчало вас, середовища, яке було б спрямоване на те, щоб плекати ваш генiй. Я впевнена, ви могли б досягти фантастичних результатiв. Ви все ще хочете цим займатись? Або багатьма iншими справами, якi так само цiкавi й грандiознi? Ви досi можете це собi дозволити. Менi байдуже, скiльки вам рокiв або який у вас минулий досвiд чи нинiшнi обставини: ви все ще здатнi робити, мати й бути тим, ким ви справдi хочете. Як цього досягти? Створити навколо середовище, де виростають переможцi, просто зараз. Поза межами «фаталiзму Фройда» «Але ж хiба не запiзно? – запитаете ви. – Шкоду вже зроблено. Я сама розумiю, що вiдповiдне виховання могло б зробити мене творчою, сильною й хороброю. Проте я виросла в iнакшiй родинi, а отже, втратила своi найкращi роки для засвоення вмiнь i навичок, i в мене немае тiеi чарiвноi внутрiшньоi сили, яка формуеться завдяки правильному ранньому вихованню, – упевненостi в собi, самоповаги та мужностi, необхiдноi для вмiння ризикувати. Менi, вочевидь, доведеться й далi прокладати собi шлях у життi без них – якщо я, звiсно, не зможу щось змiнити за допомогою, наприклад, психотерапii. А це дуже довгий i повiльний процес». Я вiрю в терапiю. Однак якби я очiкувала вiд неi зцiлення, менi б виповнилося 90 рокiв, поки я б змогла вийти у свiт i розпочати щось робити. Не лише розплутування всiх емоцiйних вузлiв забирае час. (Зрештою, знадобилися роки, аби зав’язати iх, i то дуже вразливих рокiв.) Рiч у тiм, що розумiння – це одна справа, а дii – зовсiм iнша. Ви можете витратити роки, аби зрозумiти причини вашого страху води, проте так нiколи й не пiдiйти до краю басейну i не стрибнути. Але ви не приреченi на неповноцiнне життя через середовище, у якому зростали. Дайте нам можливiсть опинитись у сприятливому середовищi, навiть у пiзньому вiцi та пiсля складних випробувань, i ми розквiтнемо! Помилкова концепцiя, яку я називаю «фаталiзмом Фройда», уже в минулому. Сьогоднi багато психотерапевтiв самi вiдкидають iдею, що характер майже безповоротно формуеться в першi роки життя. Вони з’ясували, що ми нiколи не втрачаемо здатностi рости або навчатися чогось нового. Однак у нас також завжди лишаються базовi потреби: iжа, дах над головою, розумiння й схвалення, любов. І якщо ви знаете когось, хто досяг перемоги й отримуе вiд цього задоволення (а це едине визначення успiху, яке я визнаю), не сумнiвайтеся, що в життi цiеi людини обов’язково е джерело пiдтримки. І я не маю на увазi – лише в минулому. Нi, зараз. Вам знайомий образ упевненого в собi пiдприемця, який покладаеться тiльки на себе й досяг усього самотужки? Будьте певнi, у нього е дружина. Жiнка, яка пiдбадьорюе, коли йому кепсько, терпляче вислуховуе всi його скарги, запевняе, що вiн здатен це зробити, друкуе його бiзнес-плани й заявки та годуе обiдом. У роздiлах 5 i 10 ви навчитеся створювати таку пiдтримку для себе, не змушуючи когось жертвувати своiм життям, – при цьому немае рiзницi, чоловiк ви чи жiнка. У цього пiдприемця е також iще щось, а саме маленький чорний записник iз купою телефонних номерiв – однокласникiв, приятелiв, колег, друзiв. Вiн знае, що, коли йому знадобиться якась iнформацiя, порада, рекомендацiя для знайомства, позика чи послуга експерта, вiн може звернутися до цих людей. Це щось на зразок братства старих друзяк, i в роздiлi 7 ви навчитеся створювати таке братство, навiть якщо ви зовсiм не старий друзяка або взагалi жiнка. А як щодо «самодисциплiнованоi» письменницi, яка видае на-гора повну чернетку роману за дев’ять мiсяцiв, тодi як ви нiяк не подужаете першу сторiнку. У неi е план. Є кiнцевий термiн. Є редактор, який чекае на ii роботу. Мiсце, де iй нiхто не заважатиме пiд час роботи. Певний щоденний графiк. Конкретна кiлькiсть слiв чи сторiнок на день. А також поряд е людина, яка подасть iй фiлiжанку кави й скаже якiсь добрi слова вранцi, а потiм зустрiне ii о третiй i запитае: «Ну, як у нас справи?» – i, можливо, навiть прочитае, що вона написала за день. У Вiрджинii Вульф був Леонард. У письменницi, вiдомоi пiд псевдонiмом Джордж Елiот, – Джордж Генрi Льюiс. У Гертруди Стайн – Алiса Б. Токлас. Земля i повiтря, вода i сонце. Вам вiдомо, наскiльки важко зробити щось значуще цiлком самостiйно. Ви шукаете будь-який привiд, аби вiдволiктись: або щось забуваете, або олiвець зламався, або палець застряг у друкарськiй машинцi. Ви не займаетеся справою. І нiхто цього не помiчае. Справи найчастiше в життi робляться тодi, коли хтось визначае для вас завдання, бачить i протестуе, коли ви iх не виконали, – нiби в офiсi або школi, де ви мали щось зробити або написати твiр. Це не така вже й жахлива слабкiсть. Це людська натура. Нам потрiбнi план i контроль, як верстат для ткалi або отвiр дверей для павука. Тому перше, з чого починають усi «самовмотивованi люди», – це встановлюють план, який не лише допомагатиме iм, але й змусить iх робити те, що вони хочуть робити! Ви навчитеся створювати його для себе в роздiлах 6—11: це план, що подiляе вашу мету на посильнi завдання й призначае iх одне за одним, а також система звiтiв, яка стане вашим своерiдним начальником i «зовнiшнiм сумлiнням». Щоб досягти успiху в розрiдженiй i прохолоднiй атмосферi нашого життя на Землi, вам потрiбна портативна система життезабезпечення – така, як рюкзаки в астронавтiв на Мiсяцi, що були джерелом кисню, дозволяли пiдтримувати комфортний тиск та зв’язок. Наступна частина цiеi книжки стане для вас портативною системою успiхозабезпечення, яка допоможе створити середовище, де виростають переможцi. Оскiльки ви – унiкальна особистiсть, ви адаптуете цю систему до своiх потреб. Що в нiй виявиться для вас найбiльш корисним, залежить вiд того, яких рис вам бракувало в минулому: • Якщо до вас нiколи не ставилися так, як до того, хто мае унiкальний дар, вартий любовi й поваги, ви побачите, що з вашим генiем усе гаразд, у роздiлi 3 «Пошуки стилю». • Якщо вам нiколи не говорили, що можна робити все, чого прагне душа, i бути тим, ким хочете, роздiл 4 «Пошуки мети» допоможе серед усiх можливостей цього свiту знайти те, що потрiбне саме вам. • Якщо вам не допомагали з’ясувати, чим ви хочете займатись, i не пояснювали, ЯК цього досягти, роздiл 4 подбае про першу проблему, а вся друга частина книжки вiдповiсть на питання «як». • Якщо вас не заохочували дослiджувати ВСІ вашi таланти й захоплення, роздiли 3 i 4 (особливо пункт «П’ять життiв») допоможуть згадати тi з них, про якi ви самi геть забули, i покажуть, як ефективно iх задiяти. • Якщо вам не дозволяли скаржитись i не спiвчували, натомiсть переконували кинути все, вам стане в пригодi роздiл 5 «Важкi часи, або Сила негативного мислення». • Якщо вас не рятували з якоiсь халепи без дорiкань, ви отримаете беззастережний дозвiл робити безглуздi помилки в роздiлi 9 «Як упоратись зi страхом i перемогти: перша допомога». • Якщо поряд iз вами не було переможцiв, якi радiли вашим успiхам, роздiл 7 («Толока»), роздiл 10 («Не-робiть-цього-самi») та епiлог («Вчимося жити з успiхом») порадять, як заохотити друзiв i родину перемагати разом iз вами. Але вся ця книжка написана з надiею, що ми зможемо поступово перетворити пустелю навколо нас – iз рiдкiсними оазами знаменитостей – на всесвiтнiй сад переможцiв, якi радiють успiхам одне одного. Частина ІІ Вчимося бажати Роздiл 3. Пошуки стилю Я хочу, щоб ви почали справжне життя, поглянувши з любов’ю на власний стиль: як ви вдягаетесь, як декоруете свою квартиру або будинок, якi кольори, iжа, фiльми, музика й книжки вам подобаються, i ще на тисячу дрiбних деталей, яким ви надаете перевагу, обираючи щось до смаку. Ми зазвичай вважаемо особистий стиль чимось не дуже важливим – цiкавим, але доволi банальним та необов’язковим; дивимося на нього як на гру, що ii можна дозволити собi у вiльний час, коли вже подбали про серйознi справи. Ми думаемо про стиль в останню чергу, намагаючись знайти ключ до успiху. Однак пiсля спогадiв про те, яке заняття вам найбiльше подобалося в дитинствi, та фантазiй на тему, ким би ви хотiли бути, ваш стиль – це найцiннiша пiдказка для розкриття власного генiя. Саме через те, що йому не надають великого значення, стиль залишаеться для вас якнайширшим полем вiльноi гри та вiльного вибору. Вашi найглибшi ресурси: талант, уява, iндивiдуальнiсть – не можуть бути повнiстю придушенi. Вони повиннi якось про себе заявляти. І вони роблять це – у тiй единiй «безпечнiй» сферi, яку суспiльство залишило вiльною вiд очiкувань та можливих наслiдкiв. Ваш стиль необхiдно тiльки помiтити й серйозно взяти до уваги, аби розпочати плести цiнну провiдну нитку в напрямку дизайну вашого життя. Якщо це здаеться вам перебiльшенням, можете переконатися самi. Ось проста вправа, яка вiдкрие для вас неочiкувану значущiсть власного стилю. Їi придумав Джек Кенфiлд, директор Інституту холiстичних дослiджень в Амхерстi, штат Массачусетс, i це одна з моiх улюблених. Вправа 4: Я – колiр Оберiть колiр, який вам найбiльше до душi. Це не означае, що вiн завжди ваш улюблений або що йому ви постiйно надаете перевагу в одязi – хоча таке теж може бути. Найкращий спосiб обрати – подивитися на палiтру кольорiв. Також я б хотiла, щоб пiд час виконання вправи цей колiр був у вас перед очима. Отже, ви можете проглянути яскравий глянцевий журнал… або роззирнутися навколо в пошуках кольору, який впаде вам в око, – може, ви побачите його на картинi чи естампi, стiльцi чи килимi в кiмнатi, де сидите зараз. Або ж у вас е дитячий набiр кольоровоi крейди, олiвцiв чи фарб, який дасть широкi можливостi для вибору. (Пам’ятаете те чудове вiдчуття, яке охоплювало вас, коли ви вiдкривали абсолютно нову коробку iз сорока вiсьмома гостро заточеними олiвцями й вирiшували, яким першим почати малювати: срiблястим? рожевим? зеленим?) Далi я пропоную вам рольову гру. Маете уявити, що ви е цим кольором, i говорити вiд його iменi. Вiн-бо сам не може сказати, що означае бути фiолетовим, жовтим або чорним. А ви повиннi розповiсти, як воно – бути вашим кольором. Вiзьмiть аркуш i починайте писати: «Я червоний», або «Я жовтий», або «Я небесно-синiй» – будь-який колiр, що ви обрали. Не пишiть: «Менi подобаеться синiй, тому що…» або «На мою думку, блакитний – це…» З цiеi митi ви е кольором. Тепер кiлькома словами або реченнями скажiть, якi риси притаманнi вам саме як цьому кольору. Наприклад: «Я темно-синiй. Я спокiйний i глибокий, наче океан». Або: «Я жовтий. Енергiйний, розумний, професiйний, але теплий». (Увага: не дайте цим вiдповiдям вплинути на вашi. Правильних вiдповiдей у цiй вправi немае. Якщо чорний колiр здаеться вам затишним, бiлий – гнiтючим, а синiй – життерадiсним, чудово!) Це оманливо проста вправа, котра насправдi може дуже багато розповiсти про вас, тому я подiлю iнформацiю, яку вона дае, на три частини, i кожна з них веде до окремого блоку питань i вправ, предметом яких е: вибiр та особистiсть, унiкальнiсть проти змагальностi, позитивнi якостi та «об’ективнiсть». І. Вибiр та особистiсть Перше, на що ви, мабуть, звернули увагу, – це те, що вам знадобилося досить багато часу, щоб обрати улюблений колiр. Ви почувалися дуже вибагливим, обирали ретельно, i вам було складно прийняти рiшення. Це властиво багатьом людям, i для цього е вагома причина: ви не хотiли зробити хибний вибiр. Десь у глибинi душi залишилося дуже мало речей, якi ви готовi вiдстоювати. Саме до них належать вашi смаки. Ви будете за них боротися. Коли йдеться про колiр, чи кращий рецепт приготування курки, чи про те, який вигляд матиме ваш будинок, яку зачiску обрати, або що краще – опера чи Елвiс Преслi, ви стоятимете не на життя, а на смерть – тому що це визначае вашу iндивiдуальнiсть. Ви обираете колiр так ретельно, адже пiдсвiдомо, напiвсвiдомо вiдчуваете: стиль – це щось нетривiальне. Обираючи колiр, музику, краватку або вiзерунок для фiранок, ви не просто робите приемнiсть чи догоджаете собi. Ви заявляете про себе. Ви говорите: «Ось такий я е!» Саме тому подiбнi ситуацii нiбито «звичайного» вибору такi важливi для вас. Пам’ятаючи про це, подивiмося уважнiше на ваш стиль. Вправа 5: Гра в приватного детектива Зiграйте в детектива. Понишпорте по своему будинку чи кiмнатi, нiби ви приватний детектив, який намагаеться з’ясувати, хто тут живе, орiентуючись на стиль помешкання. Зрештою, якоюсь мiрою ви також робите спробу дiзнатися щось про незнайомця. Ви йдете стежками й вивчаете вiдбитки пальцiв унiкальноi особистостi, якою можете виявитися для себе пiсля закiнчення пошукiв. Зазирнiть у шафи для одягу, на кухню, полицю з книжками та дисками. Подивiться на меблi, килими, фiранки, картини на стiнах, iжу в холодильнику, кольори. Звернiть увагу на порядок чи безлад, розташування речей у примiщеннi. Складiть реестр якомога бiльшоi кiлькостi прикметних рис або схильностей, котрi впадуть вам в око. Наприклад, що б ви сказали про людину, яка тут мешкае? Органiзована вона чи легковажна? Товариська чи самотня? Що для неi важить бiльше – почуття або розум? Чи, можливо, одне й друге? Вона читае здебiльшого художню лiтературу чи науковi видання з iсторii? Їй подобаеться Бах чи Ерiк Клептон[11 - Ерiк Клептон (нар. у 1945 р.) – британський рок-музикант, лауреат кiлькох премiй Греммi.]? Чи обидва? Меблi в цiй кiмнатi свiдчать про те, що ii мешканець надае перевагу грубим, натуральним матерiалам чи ретельно обробленим та стильним? Чи е в цього будинку або квартири якась головна прикметна риса або улюблене мiсце, де явно проводять найбiльше часу, як-от: кухня, письмовий стiл, камiн, музичний центр? Що каже одяг у шафi про свого власника? (Я, наприклад, зроду не зустрiчала людини, яка б ретельно не добирала свiй гардероб!) І так далi. Коли всi можливi пiдказки зiбрано, сядьте й прочитайте складений вами звiт приватного детектива. Це ваш власний портрет. Здивованi? Рут, 38-рiчна вчителька англiйськоi, дiйсно здивувалася. Вона нiколи не вважала себе людиною, орiентованою на вiзуальне сприйняття. На ваше запитання вона б вiдповiла, що цiкавиться переважно лiтературою та музикою й нiчого не знае про живопис. Однак вона оббила цiлу стiну своеi квартири дерев’яними панелями й розмiстила на них листiвки в такий дотепний спосiб, що не залишав сумнiвiв у ii iнстинктивному вiдчуттi кольору та дизайну. Вона зробила це просто тому, що це iй подобалося – бо листiвки мали гарний вигляд i пiднiмали настрiй! Рут нiколи над цим особливо не замислювалася. Лише зiгравши в приватного детектива, вона збагнула, що, виявляеться, надзвичайно вiзуально чутлива, потребуе цього i знае, як створювати речi, здатнi радувати око. Маргарет, 26 рокiв, працюе програмiстом в офiсi, що вимагае певного дрес-коду – слiд одягатися скромно й консервативно. Вона вважае себе професiйною, охайною та стриманою. Однак коли йде кудись на вихiднi, надае перевагу яскравому одягу та ефектним аксесуарам. Їй подобаються великi капелюхи, глибокi декольте, пелеринки та блискiтки. Коли Маргарет поглянула на всi своi вечiрнi сукнi, якi висiли разом у шафi, вона почувалася, наче Кларк Кент[12 - Кларк Кент – персонаж комiксiв про Супермена, скромний журналiст, пiд маскою якого герой ховаеться у звичайному життi.], який дивиться на плащ Супермена. Цей одяг вiдкрив ii друге «потаемне» «я»: акторки й шукачки пригод, зухвалоi та драматичноi, котра любить розкiшно вдягатися та привертати увагу. Бiлл, бухгалтер, якому доводиться багато працювати вдома, розробив власну систему швидкого доступу до файлiв, позначених рiзними кольорами, яку вiн вважав не бiльш нiж зручнiстю. Поглянувши на неi як детектив, вiн усвiдомив, що ця система свiдчить про притаманну йому логiку й винахiдливiсть, талант органiзовувати та планувати. Джейкоб, 45-рiчний поет, який живе й працюе в маленькому коледжi в Новiй Англii, звернув увагу на те, що в його будинку не один центр, а два: бiблiотека й кухня! Його полицi для прянощiв так само щiльно й дбайливо заповненi, як книжкова шафа, а мiднi казанки з такою ж любов’ю начищенi до блиску, як фiлiгранно вiдшлiфованi його сонети. Зрештою, вiн мав визнати, що чоловiк, який мешкае тут, значно бiльш товариський i чутливий до земних потреб, нiж меланхолiйний вiдлюдник, яким вiн себе вважав. Гра в приватного детектива може стати своерiдним приемним струсом для вашого уявлення про себе. У будь-якому разi вона його неодмiнно збагатить. Смаки та вибiр часто вiдкривають такi гранi вашоi особистостi, про якi ви самi не здогадувались або не сприймали iх серйозно. Якщо ви вважали себе звичайною людиною без особливих талантiв чи захоплень, ця вправа покладе край такому уявленню! Можливо, ви спантеличенi й не знаете, як перетворити вiдкриття, якi ви зробили, на мету, дiяльнiсть або професiю, але не хвилюйтеся про це зараз. У наступному роздiлi я покажу вам, як сформулювати мету – цiлком реальну для втiлення – на основi всiх характеристик, що iх вам вдалося виявити. Просто зараз ваше завдання – отримати задоволення вiд iх вiдкриття. Розпочнiть знайомство iз широким спектром талантiв, якими ви точно надiленi! Ця вправа також корисна в тому випадку, якщо ви, навпаки, цiлеспрямована особистiсть iз однiею чiтко визначеною метою. Ваш стиль може бути своерiдним сейфом для всiх iнших талантiв, яких ви не використовуете зараз, – як вiзуальнi здiбностi Рут. Ви просто маете знати про iснування цих природних умiнь. Вам не треба ставати дилетантом чи «розпорошувати» iх, але ви повиннi усвiдомлювати: чим бiльше талантiв зможете задiяти, тим яскравiшим буде ваше життя й тим бiльше енергii ви матимете. Далi ви дiзнаетесь, як знайти час для реалiзацii всiх здiбностей i захоплень. Ваш стиль – це сфера, у якiй ви досi користуетеся творчими здiбностями для формування свого свiту та власноi особистостi. Це доказ того, що ви ще остаточно не втратили цю здатнiсть. Усе, що вам потрiбне, – дозвiл, заохочення та керiвництво щодо того, як поширити цей стиль на все ваше життя. ІІ. Унiкальнiсть проти змагальностi Зараз я хочу повернутися до вправи з кольором i продемонструвати вам ще один ii аспект. Погляньте на кiлька вiдповiдей, якi дали свого часу iншi люди. «Я червоний. Я завзятий, голодний i сердитий, як вогонь». «Я червоний. Енергiйний i самовiдданий». «Я червоний. Я наче кiмната з червоним оксамитовим диваном, освiтлена вогнем камiна, – запальна, пристрасна та водночас тепла й затишна». «Я червоний, наче кров, – дуже глибокий i сповнений життя». «Я блакитний. Холодний, стриманий, але розумний». «Я блакитний. Тихий i спокiйний». «Я блакитний – яскравий сталево-синiй, який аж потрiскуе вiд енергii». «Я жовтий. Я нова кухня, сонячна й заставлена горщиками квiтiв. Я весела i люблю компанiю, порядок i комфорт». «Я жовтий. Спокiйний, простий, чесний i вiдкритий». «Я жовтий. Я важкий, багатий i коштовний, як золото, як вершки». Одразу впадае в око дивовижне розмаiття вiдповiдей. Понад те, звернiть увагу, наскiльки рiзним виявляеться один колiр для рiзних людей! Навiть на рiвнi фiзичного сприйняття. Я бачила двох людей, якi дивилися на той самий колiр, але один iз них сказав: «Я iржавий», а другий вiдповiв: «Я рожевий». Пам’ятаете, пiд час нашоi розмови про ранне дитинство я говорила, що кожен iз нас бачить рiзний свiт? Можемо пересвiдчитися в цьому зараз на прикладi такоi простоi, маленькоi вправи. Ваш стиль – це стиль сприйняття, спосiб бачення й вiдчуття свiту, так само унiкальний, як вiдбитки пальцiв. Ви народжуетеся з ним, вiн розвиваеться разом з вами, i вiн не схожий на жоден iнший. Вiн унiкальний i в буквальному сенсi незрiвнянний. Існуе тiльки один спосiб порiвняти людей – узяти рису, яку можна вимiряти кiлькiсно. Наприклад, зрiст. Вочевидь, хтось вищий за iнших, хтось, навпаки, нижчий. І це аж нiяк не говорить нiчого про них як про особистостей, але, по сутi, це достатня пiдстава для порiвняння. На жаль, у нашому суспiльствi порiвняння, своею чергою, часто стае основою для оцiнки й вибудування певноi iерархii. У нас просто нав’язлива потреба – з’ясувати, хто «кращий». Ми беремо якийсь критерiй – академiчну успiшнiсть у школi або рiвень доходу в дорослих – i оцiнюемо людину за цим единим мiрилом. Коли справдi вдуматися, це не менш абсурдно, нiж оголосити, що високi люди кращi за низьких або що апельсин кращий за троянду, тому що бiльше важить! Проте саме так нас навчили думати – зiставляючи себе з iншими та переймаючись, чи «вiдповiдаемо» ми стандартам. Подумайте. Заходячи до кiмнати, де багато незнайомих людей, хiба не починаете ви одразу напiвсвiдомо «класифiкувати» присутнiх за вашим улюбленим критерiем – розумний / дурний, багатий / бiдний, гарний / негарний, квалiфiкований / неквалiфiкований тощо, – а далi оцiнювати себе вiдносно них за тiею ж шкалою? Наприклад, якщо ваше власне мiрило «гарний / негарний», ваш хiд думок може бути приблизно таким: «Так… Я вдягаюся з бiльшим смаком, нiж вона, але он у тiеi очi красивiшi, а…» Трохи соромно визнати, але дуже мало хто з нас не починае грати в цю гру. Але що б сталося з цiею системою, якби ви оцiнювали й класифiкували людей – а вони вас – iз погляду iндивiдуального стилю? Припустiмо, ви зустрiли людей, якi говорили «вiд iменi кольору» в прикладах, наведених вище. Як би ви розмiстили «за рангом» iхнi вiдповiдi? На якiй би сходинцi були ви в цiй iерархii? Хто був би «кращим»? Авжеж. Їх i зiставити не можна, не те що вибудувати певний рейтинг. Правда в тому, що люди непорiвнюванi. Їх неможливо порiвняти, так само як не порiвняеш троянди й апельсини, гори i море чи Францiю й Англiю. Цiлком iмовiрно, що вам бiльше подобаеться жити бiля моря, нiж у горах. А може, ви краще поiдете у вiдпустку до Англii, нiж до Францii. І, звiсно, вам деякi люди бiльш симпатичнi, нiж iншi. Надання чомусь переваги – вагома й серйозна рiч, у якiй ваш стиль також самостверджуеться. Однак ви б явно по-дурному почувалися, кажучи, що «Англiя – краща краiна, нiж Францiя» або «Море краще, нiж гори». Але не менша дурниця говорити, що ви кращi за Мерi, але Джо – кращий, нiж ви. Поняття змагальностi – iдея, що десь е хтось такий, як ви, тiльки кращий, – неправильне. І воно заважае вам зосередитися на собi, натомiсть змушуе концентруватися на боротьбi за вiдповiднiсть хибним стандартам, орiентованим на iнших людей, – i це замiсть того, щоб зазирнути в себе й вiдкрити свое «я». Ваша iндивiдуальнiсть i «незрiвняннiсть» – едина основа, на якiй можна будувати свое життя, що приноситиме задоволення саме вам. І саме ви маете бути задоволеним. Немае жодного авторитета поза вами, який мiг би вирiшувати, що правильно й добре для вас. Тiльки усвiдомивши свою унiкальнiсть, ви зможете дiйсно почати цiнувати й поважати себе – i поважати iнших! Сприймаючи людей на основi iхнього стилю, ви iнстинктивно поважатимете кожного, а вони поважатимуть вас. І це буде справжнiй взаемний iнтерес та цiкавiсть. Якщо ми не змагаемося один з одним – якщо нас не лякають нашi вiдмiнностi або ми не займаемося оцiнюванням та рейтингами, – тодi цi вiдмiнностi стають ресурсами. Я не така, як ви, i не хочу бути такою, а то не буде нiкого бiля мене, хто б сказав менi щось, чого я не знаю, або показав те, чого я не здатна побачити. У мене була б тiльки я сама. А менi потрiбнi ви, тому що ви – iнакшi. ІІІ. Позитивнi якостi та «об’ективнiсть» Коли ви говорили вiд iменi свого кольору, чи вразило вас те, що ви могли казати будь-що? «Я червоний. Я завзятий i сердитий. Так, я цiлком можу назвати себе сердитим! Я ж червоний, правда?» Чи не здалося вам при цьому складним сказати щось на кшталт: «Я розумний, я пристрасний, я сумний, я самовiдданий»? Чи не соромилися ви? Це була досить прозора вправа, чи не так? Упевнена, ви одразу зрозумiли, що говорите про себе – принаймнi про якусь грань своеi особистостi. Якби вас попросили обрати улюблений колiр iншого дня, можливо, ваш вибiр був би iншим. Але, безперечно, цей колiр вiдобразив частину вас, вiдкривши при цьому деякi дуже особистi речi. Ось чому, можливо, вам було складно про це говорити. Ви порушували правило нашоi культури, яке забороняе вислови на кшталт: «Я людина, котра…» Скiльки з нас iде по життю, голосно говорячи собi та всiм iншим: «Я пристрасна! Може, я й не органiзована, але в менi е вогонь та енергiя»? Нi, ми говоримо: «Боже, я товстуха!» Ми робимо так, бо дуже рано засвоiли, що вiдкрито говорити про себе – особливо щось гарне – це табу. Якщо ви схожi на мене, то не раз у життi, зустрiчаючи потенцiйного коханого чи роботодавця i вважаючи, що виявляете чеснiсть та «об’ективнiсть», казали: «Я одразу хочу знати все, що зi мною не так!» На щастя, у цьому табу е кiлька лазiвок – сфер, у яких вам дозволено, хоча б у формi гри, заявити: «Я людина, котра…» Це журнальнi тести та астрологiя. Саме тому, до речi, вони такi популярнi! Зауважте, що ваш знак зодiаку не говорить, що ви iдеальнi. Згiдно з гороскопами, ви вправно робите однi речi, але вам погано вдаються iншi, оце вашi чудовi якостi, а оце жахливi. І ви любите iх усi. Я Лев. Це дозволяе сказати менi: «Я люблю хизуватися й грати на публiку. Я захоплююся всiм. Менi потрiбнi любов i турбота», – i все це без найменшого знiяковiння. Це справжня об’ективнiсть – об’ективнiсть, яка з любов’ю говорить, що ви чудовi й прекраснi саме такi, як ви е. Але знявши маску астрологiчного знака, ви раптом вiдчуете, що вам заборонено надалi казати такi речi. Власна безпосередня характеристика вважаеться об’ективною тiльки за умови своеi негативностi. Позитивна ж дорiвнюе суб’ективнiй. «Об’ективна» – значить точна, правильна, тодi як «суб’ективна» – це марнославство й самообман. У всiх нас у головi постiйно грають платiвки з перелiком наших недолiкiв, повторюючи iх доти, доки вони не закарбуються в пам’ятi навiки. Дуже мало кому вдаеться почути записи, якi б розповiдали про те, що в нас е гарного й правильного! Однак лише за умови чiткого, не затьмареного нiяковiстю погляду на своi переваги ви матимете справдi об’ективне уявлення про себе, на яке зможете спиратися, плануючи творче життя, що приноситиме вам насолоду. Отже, вам украй потрiбнi якiсь позитивнi платiвки, якi б ви могли вмикати, якщо негативнi лунатимуть надто гучно й набридливо. Знайти позитивну iнформацiю про себе не так уже й складно, як може здатися на перший погляд. Якби вас попросили сiсти й дати вдумливий, точний перелiк позитивних якостей вашого найкращого друга, ви б могли це зробити? Думаю, з легкiстю i хвилини за двi. Що ж, ваш найкращий друг може зробити те саме для вас. Правду кажучи, ви не ховаете цих якостей нi вiд кого, крiм себе. Вони помiтнi й очевиднi для всiх, хто вас знае, i навiть тих людей, котрi бачать вас уперше. Ви б вiдчули здивування й задоволення, якби справдi побачили себе iншими очима. І саме це я хочу запропонувати вам зробити в наступнiй вправi. Вправа 6: Побачити себе очима iнших Ця вправа мае два варiанти: один – для екстравертiв, другий – для iнтровертiв (ще одна цiкава класифiкацiя). Якщо у вас е трохи мужностi, спробуйте версiю № 1. Якщо ви сором’язливi, але надiленi багатою уявою, вам буде зручнiше працювати з версiею № 2. Версiя № 1: Слава похвалi! Вiзьмiть аркуш та ручку (нiяких олiвцiв i гумок!) i попросiть людину, яку ви любите i якiй довiряете: друга, чоловiка чи дружину, коханого або дитину – протягом трьох хвилин розповiсти вам про вашi найкращi якостi. А ви записуйте – слово в слово. Це буде ваша позитивна платiвка, отже, зробiть усе як слiд. Не дозволяйте вашому спiврозмовнику вiдбутися фразами на кшталт: «Ти милий, чудовий» тощо. Це единий вид похвали, який бiльшiсть iз нас чула ранiше, i користi з неi мало. Вам необхiдно почути щось на зразок: «У тебе дивовижна уява», «Мене вражае твое вмiння чiтко висловлюватися, а нестримна енергiя надихае», «Ти готовий допомогти кожному побачити свiт у нових, яскравих барвах». Або: «Ти знаеш, що прекрасно рухаешся? Ти така грацiйна – i при цьому добра й щедра. Ти можеш достукатися до серця будь-якоi людини – i допомогти. Ти здатна втiшити кожного, хто потрапить у бiду». Це не лестощi, а iнформацiя. Точна, вдумлива похвала – рiдкiсне явище в нашому суспiльствi. А так не мае бути. Вона потрiбна нам усiм, i ми всi залюбки готовi дати ii – просто нiхто нiколи не казав нам, що це нормально. Що ж, я кажу вам це зараз. Усiм потрiбна практика як для того, щоб хвалити, так i для того, щоб сприймати похвалу. Тому пiсля того, як ваш партнер розповiв вам про вашi позитивнi якостi, помiняйтеся ролями. Є лише кiлька простих правил, яких слiд дотримуватись. Для того, хто хвалить: Не дозволяйте критицi жодним чином прокрастись у вашу похвалу, навiть якщо вона «конструктивна» або доброзичлива й чуйна. (Це правило насамперед важливе для чоловiкiв, дружин i коханих; друзям рiдше спадае на думку вдосконалювати одне одного.) Не треба казати: «Якби ти лише зняла окуляри й розпустила волосся, була б справжньою красунею» або «Може, хтось i скаже, що ти самовпевнений i впертий, але я думаю, що ти сильний i рiшучий». Людина, яку ви хвалите, уже знае напам’ять увесь цей негатив про себе, i iй зовсiм не треба повторювати його знову. Будьте чесними, але позитивними. Ви здивуетеся, наскiльки сильнiше почнете цiнувати близьку людину, висловивши те хороше, що бачите в нiй. Для того, кого хвалять: Хай як складно – хоч i приемно – це буде, три хвилини вам можна лише сидiти, слухати й занотовувати все, що вам говорять, як сумлiнний секретар. Не перебивайте. Не сперечайтесь. І не намагайтеся подумки «знижувати вартiсть» кожного слова, яке чуете. Ви завжди готовi до критики й чекаете на неi, але похвала пiдкрадаеться зненацька i здатна збити вас iз нiг неочiкуваним ударом. У когось мурашки забiгають по спинi, хтось навiть заплаче. Тому ви можете спробувати ухилитися вiд неi. Якщо ваш партнер говорить: «Ти дуже чутлива», – ви робите висновок: «Ну звичайно, тонкосльоза, слабка, iстерична». Якщо вам кажуть: «У тебе розкiшна фiгура», – ви розумiете це як «товста». Не робiть цього. Сприймайте слова вашого партнера буквально – i обов’язково фiксуйте iх на паперi, щоб не мати можливостi щось переглянути, вiдредагувати або применшити згодом у вашiй пам’ятi. Якщо вам справдi настiльки важко приймати похвалу «прямо в очi», можна виконати цю вправу в iнакший спосiб. Наприклад, попросити вашого партнера записати слова самому. Інший варiант, навiть кращий, – покликати двох друзiв, повернутися до них спиною i слухати, як вони обговорюють одне з одним вашi позитивнi якостi. Далi повернутися й посадити в «гаряче крiсло» наступного «гравця». Але якщо ви таки не в змозi попрохати когось повiдомити вам гарнi новини, е спосiб дiзнатися про це самому. Версiя № 2: Створення групи пiдтримки Правда в тому, що насправдi ви знаете своi позитивнi риси. Коли вам випадае шанс розповiсти про себе, вдягнувши безпечну маску – як в астрологii, – це знання одразу виходить назовнi. Вправа з кольором була, до речi, однiею з цих масок. Говорячи вiд iменi свого кольору, б’юсь об заклад, ви гордо перелiчили всi його сильнi, гарнi та нiжнi якостi. Ви ж не обрали цей колiр за те, що вiн бридкий чи одноманiтний, правда? А цей колiр – ви або принаймнi життево важлива частина вашого ества. Час зiрвати маски й визнати, що всi цi позитивнi якостi дiйсно вам притаманнi. Однак без допомоги обiйтися важко. Як i кожнiй людинi, вам потрiбен позитивний зворотний зв’язок вiд когось, хто пiдтримуе вас, аби почуватися вiльним i не соромитися думати про себе добре. Можливо, ваша родина не знала, як забезпечити такий зв’язок у дитинствi. Але зараз ви виросли й можете подбати про це самi. Ви можете створити уявну iдеальну родину, яка стане вашою особистою групою пiдтримки. Саме вони розкажуть усе гарне про вас – те, що ви насправдi знаете, але не дозволяете собi вiдкрито про це заявити. Уява – надзвичайно потужний iнструмент, який ми часто будемо використовувати в цiй книжцi. Зазвичай ми думаемо, що тiльки письменники й казкарi здатнi вигадувати персонажiв i давати iм життя. Неправда! Це пiд силу кожнiй людинi – i ми робимо це в наших снах. Я покажу вам, як свiдомо використати цю здатнiсть, аби втiлити своi мрii. Прийом, який ми застосуемо в цiй вправi, мае назву рольовоi гри. Удаючи з себе когось iншого: маму, тата, знаменитого бейсболiста, ескiмоса, шпигуна, – ви вiдкриваете глибшi джерела iнформацii й розумiете, що вам насправдi вiдомi такi речi, про знання яких ви ранiше не здогадувалися. Зараз вам потрiбно уявити себе дуже особливими людьми, котрi з любов’ю дивляться на вас i говорять, що вони бачать. Подумайте кiлька хвилин, аби визначити чотирьох або п’ятьох людей, яких би ви хотiли бачити членами вашоi родини, – це може бути будь-хто: iсторичний дiяч, лiтературний персонаж тощо. Майте на увазi, що мова йде про iдеальну родину, таку, яка вiдповiдае визначенню «середовища, що е колискою переможцiв». Тобто це група людей, якi цiнують вашу iндивiдуальнiсть, заохочують вас дослiджувати всi вашi таланти й допомагають iти далi, коли ви натикаетеся на перешкоди й занепадаете духом. Не поспiшайте, обдумайте все серйозно, тому що вам доведеться зустрiчатися з цими людьми й надалi. Коли ви почнете працювати над досягненням справжньоi мети, вони допоможуть вiдчути, що ви не самотнi, що вас пiдтримуе найкраще, обране товариство. Обирайте людей, iз якими у вас е певна спорiдненiсть душ: людей, чиi iдеi або дiяльнiсть вам близькi, чий життевий досвiд або темперамент дозволить iм зрозумiти вас i спiвчувати вам (Кетрiн Гепберн[13 - Кетрiн Гепберн (1907–2003) – видатна американська акторка театру та кiно, вiдома своiм незалежним характером i запальною вдачею.], наприклад, могла б сказати: «Я знаю, як воно – бути запальною»), людей, чиi обличчя ви любите. Вибiр «родини» – це як вибiр кольору: ви утверджуете ваш стиль, ваше право формувати свiт навколо вас. Кожного члена вашоi родини ви оберете з певноi вагомоi причини. Я обрала Альберта Ейнштейна, тому що вiн такий же добрий на вигляд, як мiй дiдусь, i тому що вiн мав проблеми з математикою в школi й працював звичайним клерком у патентному бюро, але був настiльки захоплений своiми iнтересами, що такi дрiбницi нiколи його не зупиняли. Я також вибрала Беттi Девiс[14 - Беттi Девiс (1908–1989) – американська акторка, популярна в 1930—1940-х роках.], адже вона сильна й водночас вразлива, самодостатня, кмiтлива та дотепна, i я б хотiла мати ii в спiльниках у якiйсь суперечцi чи бiйцi! Серед iнших моiх «улюбленцiв» – Маргарет Мiд та офiцiантка – подружка Елiс у фiльмi «Елiс тут бiльше не живе». Моя знайома письменниця обрала видатного австрiйського поета Р. М. Рiльке, який без мети мандрував Європою, постiйно вiдчуваючи брак грошей та звертаючись по допомогу до друзiв-аристократiв, шукав натхнення й журився через свою неорганiзованiсть та неприкаянiсть. Іншi ii «родичi» – Джон Кiтс[15 - Джон Кiтс (1795–1821) – видатний англiйський поет-романтик.], Гленда Джексон[16 - Гленда Джексон (нар. у 1936 р.) – англiйська акторка й полiтик, здобула популярнiсть, виконуючи ролi вольових, розумних жiнок у кiно та театральних виставах 1960—1970-х рокiв.], Колетт[17 - Колетт (1873–1954) – французька письменниця, романи якоi були успiшно екранiзованi в рiзних краiнах.] i Пеле[18 - Пеле (нар. у 1940 р.) – легендарний бразильський футболiст, визнаний найкращим гравцем ХХ столiття за версiею ФІФА.] – iй просто подобаеться його усмiшка! Напишiть iмена членiв вашоi «родини» на одному або двох аркушах, залишаючи досить вiльного мiсця пiд кожним з iмен. Тепер заплющте очi й уявiть, що ви один iз цих людей i бачите себе – нiби ви заходите до кiмнати. З точки зору цього «родича» подивiться на те, як ви рухаетесь, як спiлкуетеся з людьми, як добираете слова, який у вас вираз обличчя. Дивiться доброзичливо, з цiкавiстю, захопленням та любов’ю, так нiби ви спостерiгаете за вашою дитиною. Занотуйте всi позитивнi якостi, якi бачите. Тiльки позитивнi! (Дiе те саме правило, що i в першiй версii вправи, i з тiеi ж причини: вам не треба вкотре повторювати весь негатив про себе.) Наприклад: Ейнштейн: «Я бачу, що в Барбари гострий розум – швидкий, допитливий та багатогранний. У неi купа оригiнальних iдей, i вона знае, як донести iх до iнших. Вона говорить дуже чiтко й вдало добирае слова. Вона чуйна, iй небайдужi люди, що ii оточують. Менi подобаеться, як вона реагуе на те, що вiдбуваеться навколо. Вона не стоiть осторонь. І дуже енергiйна». Коли ваш перший член родини сказав усе, що мав сказати, рухайтеся далi й починайте думати як наступний. Кожен мае власну точку зору й помiтить у вас рiзнi позитивнi якостi. Зокрема: Беттi Девiс: «Вона сильна, з почуттям гумору, так щиро й гучно смiеться. Барбара не боiться життя. Вона добре спiвае – при цьому тужливо й нiжно, що контрастуе з ii силою та стiйкiстю». (Якби я описувала себе сама, мабуть, сказала б: «Я неорганiзована, iмпульсивна й забагато розмовляю». Для мене було маленьким шоком уперше подивитися на себе очима iнших людей!) Я вже розповiдала вам про свiй характер i життевий досвiд, отже, повiрте: якщо я змогла це зробити, ви зможете. Коли ви по черзi зiграли ролi всiх членiв вашоi «родини», прочитайте всi вiдповiдi. Тепер у вас е вичерпний опис ваших позитивних якостей. Здивованi? Тепер залишилася тiльки одна вправа для пошуку вашого стилю, яка допоможе вам дiзнатися дещо корисне про себе, перш нiж зробити наступний крок – створити в уявi проект усього вашого життя. Ваш власний стиль у дii Пам’ятаете, я просила, щоб вашi уявнi «родичi», зокрема, звернули увагу на те, як ви рухаетеся? Ваш стиль – це не лише спосiб бачення свiту, але також унiкальний спосiб рухатися в ньому. Якщо кольори та речi, що вас оточують, розкривають ваш вiзуальний стиль, то заняття, котрi вам подобаються, вiддзеркалюють ваш стиль дii. Сiд Саймон, автор книжки «Вивчення цiнностей», розробив метод класифiкацii ваших улюблених занять, щоб скласти рейтинг життевих цiнностей – стислу характеристику того, як вам подобаеться жити. Швидко чи в повiльному темпi? Займатися переважно фiзичною чи iнтелектуальною працею? Любите компанiю чи схильнi проводити бiльше часу наодинцi з собою? Яким мае бути баланс цих та iнших чинникiв? Якби хтось прямо поставив цi запитання, мабуть, ви б могли дати на них приблизну вiдповiдь. Але виконавши цю вправу, зможете навiть вирахувати вiдсотковi спiввiдношення, якщо у вас е схильнiсть до математики (наприклад, 60/40 на користь фiзичноi дiяльностi). І знову, цiлком iмовiрно, результати вас здивують, адже ви чiтко побачите, чому надаете перевагу, а не будете покладатись на туманнi уявлення про себе, як це робили впродовж багатьох рокiв. Вправа 7: Двадцять улюблених занять Двадцять?! Так. Вам потрiбно назвати двадцять. Це едине правило. Менi байдуже, якими звичайнiсiнькими вони вам здаються – наприклад, «iсти морозиво», – i так само байдуже, чому ви любите цим займатися. Якщо ви занотували дев’ятнадцять i справдi нiчого не спадае бiльше на думку, напишiть: «Чухатися, коли свербить». Що завгодно! Намалюйте просту таблицю. У стовпчику лiворуч напишiть одне за одним вашi двадцять улюблених занять у будь-якiй послiдовностi. Не намагайтеся розташувати iх за ступенем важливостi для вас, бо це неможливо – така ж ситуацiя, як iз трояндами й апельсинами. У верхньому рядку таблицi напишiть такi питання (якщо повернути аркуш i писати iх вертикально, мiсця вистачить): Як давно ви цим востанне займалися? Для цього потрiбнi грошi чи це безкоштовно? Ви робите це самi чи разом iз кимось? Це заздалегiдь плановане чи спонтанне заняття? Чи це пов’язане з роботою? Чи е якийсь фiзичний ризик? Це щось швидке чи повiльне? Для розуму, тiла чи душi? Можна додати якiсь iншi пункти, якi вас цiкавлять. (Наприклад: це заняття було в моему списку п’ять рокiв тому? Тато й мама також це люблять? Цим можна займатися в мiстi чи в сiльськiй мiсцевостi? Удома чи на вулицi?) Усе, що ми робили в цьому роздiлi, мало на метi продемонструвати, що у вас е можливiсть i право «перекроiти» свiт пiд себе. Це також стосуеться вправ у цiй книжцi! Якщо ви можете iх удосконалити або пристосувати до своiх потреб та здiбностей, робiть це не вагаючись! Заповнивши таблицю, погляньте на результати. Що ви дiзналися про себе? Яке життя ви маете зараз i яке б хотiли мати? Ось як вiдповiли деякi iншi люди: Марiанна, 32 роки, дружина й мама: «Я здивувалася, дiзнавшись, що в мене справдi е двадцять улюблених занять, i я з легкiстю iх усi згадала!» Дорiс, 45 рокiв, медсестра: «Спочатку я була пригнiчена i сказала собi: „Я нiколи в життi не зможу займатися всiм цим“. Трохи ж згодом подумала: „А чому нi?“» Еллен, 28 рокiв, студентка-медик: «Це розмаiття мене приголомшило. Мое життя стало таким однобiчним… а виявляеться, у менi е стiльки вимiрiв, якi зараз просто не мають вираження». Джим, 43 роки, юрист: «Як давно це було, коли я знаходив сили й час робити 90 вiдсоткiв речей, що приносять менi задоволення!» Люсiль, 25 рокiв, секретарка: «Для мене набагато важливiшi, нiж я усвiдомлювала, фiзична активнiсть та спонтаннiсть. Я справдi не повинна сидiти за столом в офiсi по вiсiм годин на день». Аллен, 19 рокiв, студент: «Бiльшiсть занять, якi я люблю, дiйсно не вимагають великих витрат. Це стало справжнiм вiдкриттям, тому що батько переконав мене свого часу, що я маю отримати професiю, яка б забезпечила менi зарплатню, не меншу за шестизначну суму на рiк. Виконавши цю вправу, я подумав: „Навiщо це менi?“» Джудi, 35 рокiв, письменниця: «Менi потрiбно набагато бiльше заробляти, аби жити таким життям, якого я справдi хочу. Подорожувати, кататися на лижах, вiдвiдувати концерти, театри й ресторани – усе це важливе для мене й коштуе грошей. Можливо, менi слiд серйозно замислитися над написанням бестселера». Морiс, 68 рокiв, колишнiй ресторатор: «Я люблю, коли навколо мене метушиться купа зайнятих справою, галасливих людей! Що я, чорт забирай, роблю в цьому тихому й шикарному курортному будинку?» Долорес, 24 роки, касирка в книгарнi: «Я почуваюся найщасливiшою, коли бiльшу частину свого часу можу провести наодинцi з коханим або поряд iз ним». Пильний погляд на ваш власний стиль може розповiсти багато цiкавого, чого ви про себе ранiше не усвiдомлювали, i допомогти зрозумiти, хто ви насправдi та чого хочете. Вiн може дати вам нову впевненiсть у собi. Коли ви бачите, що кожен рух i вибiр, зробленi вами, залишають у свiтi ваш унiкальний вiдбиток, то усвiдомлюете, що вам уже пiд силу змiнити свое життя. Тепер ви готовi розширити сферу дii цих сил за допомогою ще однiеi вправи на уяву. Репетицiя вашого нового життя Використовуючи iнформацiю, зiбрану про себе пiд час пошуку стилю, ви спробуете упорядкувати простiр i час у такий спосiб, який би вiдповiдав вашим потребам. Насамперед ви сформуете середовище, котре настiльки б добре пiдходило вам, що в ньому з легкiстю б могли виявитися всi вашi найкращi якостi. А далi ви створите в уявi свiй iдеальний день. Ваше середовище найчастiше формують не потреби й захоплення, а те, з ким ви живете, i те, що можете собi дозволити. Вашi обов’язки здебiльшого визначають те, як ви проводите свiй день. Ми вважаемо, що цi чинники практично неможливо змiнити – то наша «сувора дiйснiсть». Звичайно, ми могли б жити саме так, як нам хочеться, – якби виграли в лотерею або покинули родину! Але перше малоймовiрне, а про друге й помислити не можна. Тому ми час вiд часу просто мрiемо про життя, «скроене й пiдiгнане» пiд нашi прагнення, знаючи, однак, що такi мрii «нереалiстичнi» й лише «потурають марним бажанням». У справжньому життi все не так. Проте мрiяти надзвичайно важливо. Вам слiд частiше це робити – i ставитися до цього серйозно, – тому що мрii намагаються сказати вам про щось. Це ваш генiй, у якого аж руки сверблять узятися до роботи й почати будувати новi свiти з часу та простору. То даймо йому волю i з’ясуймо, який же свiт вiн хоче створити! Є тiльки одне правило, за яким ви будете мрiяти в наступних двох вправах. Ви маете забути про обмеження, якi зазвичай ставить нам реальнiсть! У свiтi гри, так само як у свiтi мрiй, немае закону тяжiння, немае смертi та податкiв – i конфлiктiв, якi не можна розв’язати. Отже, якщо у вас два бажання, якi, здаеться, суперечать одне одному, не хвилюйтеся. Смiливо мрiйте про здiйснення обох! Якщо ви кохаете двох людей, нехай у вас буде двое коханих. Якщо ви хочете жити i в сiльськiй мiсцевостi, i в мiстi, або водночас любите самотнiсть i товариство, або хочете мати двох прекрасних дiтей i при цьому повноцiнну кар’еру, так i скажiть. У цих фантазiях вам не треба робити те, що вам наказували у вiцi 5 рокiв: «Визначайся». Тут ви можете отримати все! Вправа 8: Ваше iдеальне середовище Одним абзацом (але можна написати бiльше, якщо хочете) дайте вiдповiдь на питання: у якому уявному середовищi ви могли б найкращим чином виявити себе? Бiльшiсть iз нас нiколи не запитували себе про це, адже не думали, що це взагалi можливо. Для нас звичним е запитання на кшталт: «Як я можу вписатися в певне вже наявне середовище? Як я можу змiнитись, аби пристосуватися до свiту?» Ідучи до крамницi, ми сподiваемося, що нам пiдiйде одяг, розвiшаний на плiчках. Якщо джинси надто довгi чи вузькi, ми вважаемо себе низькими на зрiст чи надто товстими. Якби раптом виявилося, що в нас три руки, ми краще вiдрiзали б одну, замiсть того щоб увiчливо, але твердо наполягати, аби нам знайшли куртку з трьома рукавами. Хоча б у своiй уявi спробуйте створити свiт, який би вiдповiдав вашим потребам. Уявiть середовище, iдеальне для когось iз вашими нинiшнiми характеристиками, – свiт, який настiльки пiдходить саме вам, що ви можете реалiзуватися в ньому якнайкраще, анiтрохи не змiнюючи при цьому себе. Дозвольте середовищу виконати всю роботу за вас. Зараз я хочу зупинитися й уточнити свою термiнологiю. «Середовищем» я називаю не просто матерiальнi речi. Звiсно, було б чудово мати будинок iз внутрiшнiм двориком, басейном та величезним камiном, а ще краще – нiжитися зараз пiд пальмою на Багамах. Однак я не хочу, аби ви зосереджували свою увагу на кольорi стiн, клiматi чи рослинностi, якщо це, звичайно, не е життево важливим для вашого душевного стану. А таке може бути. «Середовище» для мене – насамперед ваше оточення: люди, яких ви б хотiли мати поряд; скiльки часу вам необхiдно для себе i скiльки – для спiлкування та взаемодii з iншими; якоi допомоги ви потребуете; якоi реакцii чекаете на вашi iдеi. Можливо, у вас е потреба в тому, аби вам кидали виклик… або просто вислухали. (У будь-якому разi вам необхiдна повага.) Може, ви хотiли б стати вчителем i отримати шанс надихати ваших учнiв або, навпаки, самi б хотiли опинитися в товариствi людей, якi могли б навчити вас чогось нового й захопливого. Можливо, ви бажали б очолити велику компанiю зi згуртованим колективом сумлiнних, вiдданих працiвникiв, готових виконати будь-якi вашi вказiвки. А може, вам краще працювати з колегами на рiвних правах. Вибiр за вами. Фраза «Дозвольте середовищу виконати всю роботу за вас» означае в цiй фантазii: «Не змiнюйте себе!» Ба бiльше, не вдосконалюйте себе. Вдосконалюйте свiт у такий спосiб, щоб вашi особистi якостi перестали бути проблемою. Якщо ви ненавидите хатню роботу, не намагайтесь уявити, що ви бiльш дисциплiнований чи терплячий. Уявiть вiсiм маленьких гномiв, якi всюди супроводжують вас i прибирають за вами! (Вигадайте будь-яку химеру – це ж фантазiя.) Якщо ви неорганiзованi, вам потрiбно багато любовi й турботи або ви сором’язливi чи схильнi вiдкладати справи на потiм, не вважайте цi риси «слабкостями», з якими слiд боротися. Ставтеся до них як до проблем проектування, тобто викликiв для вашоi винахiдливостi як творця свого свiту. Вигадайте середовище, яке пiдходить вам i пiдтримуе вас таким, яким ви е, – аби почуватися зручно, безпечно й мати можливiсть дiяти якнайбiльш ефективно. Джеррi, 38-рiчний бухгалтер, зiзнався: «Я б хотiв, щоб у моему iдеальному середовищi всi були незграбними – тому що я сам незграба i менi так набридло, що люди це помiчають!» Мiрiам, у якоi дуже тихий голос, сказала: «Нiхто нiколи не чуе мене. Я завжди вiдчайдушно намагаюся говорити гучнiше. У моему iдеальному середовищi я б жила у великому, просторому будинку в лiсi з моею родиною та найкращими друзями, якi б розмовляли тiльки пошепки. Мiй голос був би там найгучнiшим!» Особисто я зi своiм великим досвiдом вiдкладання справ на потiм хотiла б мати у своему iдеальному середовищi безжального начальника, який би точно знав, чим я хочу займатись, i змушував мене це робити! Справжнього тирана, котрий вимагав би вiд мене суворого дотримання мого життевого маршруту. Уявивши власне середовище, зробiть iще одну рiч: складiть перелiк означень для характеристики ваших позитивних якостей – iнтелектуальних, емоцiйних, творчих, – що могли б виявитися за цих iдеальних умов («люблячий», «самовпевнений», «грайливий», «безтурботний», «незалежний», «сексуальний» тощо). Пiд час виконання вправи 6 («Побачити себе очима iнших») ви вiдкрили позитивнi якостi, якими володiете зараз. Цього разу я хочу, аби ви зробили дещо iнше, навiть бiльш зухвале: уявiть себе в повному розквiтi. (Якщо ви досi при цьому почуваетеся вередливим чи зiпсованим або говорите: «За кого я себе маю?» – просто пирхнiть i спекайтеся цих набридливих негативних платiвок. Подякуйте iм за «допомогу» та рухайтеся далi шляхом до своеi мрii.) Ось кiлька прикладiв того, як люди змалювали свое iдеальне середовище – i себе в повному розквiтi сил i можливостей. Звернiть особливу увагу на те, як детально вони описували людське оточення, у якому могли б процвiтати. Джулiя, 32-рiчна письменниця-фрилансерка: «Я б хотiла жити сама, у сiльськiй мiсцевостi, але поряд iз широким колом друзiв, якi б займалися найрiзноманiтнiшими цiкавими справами. Я б хотiла бути з чудовим коханим, котрий би мав власну улюблену роботу i кохав мене, але давав би змогу спокiйно працювати весь день наодинцi, не змушуючи почуватись винною чи тривожитись через це. Я не хотiла б завжди знати напевно, коли вiн приiде, але волiла б мати можливiсть зателефонувати й покликати його, якщо менi самотньо. Одним словом, хотiлося б стабiльностi, але не абсолютного спокою – трохи драми й невизначеностi теж не завадить. Якостi, котрi я змогла б виявити за таких умов, – це незалежнiсть, любов, сила, енергiя, чуттевiсть i творчiсть. Менi вдалося би багато чого досягти». Бетсi, 38 рокiв, мама трьох дiтей: «Я б хотiла, щоб моiми дiтьми опiкувалася людина, схожа водночас на Мерi Поппiнс, Мiстера Роджерса[19 - Мiстер Роджерс – Фред Роджерс (1928–2003), зiрка американського телебачення, педагог, проповiдник, лялькар та композитор. Найбiльш вiдомий як автор та ведучий дитячого шоу «Наш сусiд Мiстер Роджерс», де найбiльшою мiрою виявилися його найкращi якостi: доброта, лагiднiсть, умiння спiлкуватися та налагодити безпосереднiй контакт з аудиторiею.], Фiла Донаг’ю[20 - Фiл Донаг’ю (нар. у 1935 р.) – вiдомий американський журналiст i телеведучий, один iз засновникiв жанру ток-шоу.] та Марло Томас[21 - Марло Томас (нар. у 1937 р.) – популярна американська акторка, продюсерка та громадська активiстка, дружина Фiла Донаг’ю.]; аби вправна хатня помiчниця виконувала всю цю потрiбну, але таку нудну роботу – прибирати, готувати, скуплятися; секретарка дбала б про рахунки й вiдповiдала на телефоннi дзвiнки – а я при цьому могла б зайнятися своею кар’ерою! Якостi, що могли б у менi виявитися: задоволення вiд спiлкування з людьми, почуття гумору та креативнiсть». Том, 55 рокiв, розлучений i в пошуках роботи: «Для мене завжди найважливiшими були любов та емоцiйна пiдтримка – вони необхiднi менi як повiтря. Менi також потрiбен незахаращений простiр, де все добре органiзоване й знаходиться на своему мiсцi, тому що я схильний легко вiдволiкатися. За таких умов я мiг би стати винахiдливим, добрим, безтурботним, веселим, доброзичливим i мудрим». Джордж, 43 роки: «Хатинка бiля озера в горах, невелика, але зi смаком дiбрана бiблiотека, кiлька гарних вудок для форелi, гасова лампа, бар, нiякого телефону, але улюблена газета бiля дверей щоранку i товариство моiх найкращих друзiв-рибалок на вихiдних. Я багато писав би та думав. Мiг би стати мислителем на зразок Генрi Торо[22 - Генрi Девiд Торо (1817–1862) – американський письменник, фiлософ, натуралiст i громадський дiяч. Протягом кiлькох рокiв жив у лiсi в хатинi, збудованiй без сторонньоi допомоги, i самотужки забезпечував себе всiм необхiдним.] й забути про кар’еру консультанта з iнвестицiй. Однак, можливо, десь раз на три мiсяцi я б повертався до мiста попрацювати, подивитися новi фiльми. При цьому був би переконливим, дотепним та ввiчливим. А далi знову б повертався назад у гори». Я знала, що Джордж одружений, проте у своiх фантазiях вiн не згадав про дружину. Коли я запитала його про це, сказав: «Звичайно, вона була б там! Просто для мене це настiльки очевидно, що я подумав…» Продовживши розпитувати, я з’ясувала, що вона б чемно «зникала» кудись, коли йому хотiлося б побути самому або з друзями. Джордж любить готувати, але «вiн просто подумав», що дружина могла б дбати про його хатинку, так само як зараз вона мае обов’язок прибирати iхню квартиру в мiстi. Іншими словами, у Джорджа вже е – i вiн приймае це як належне – емоцiйна й практична пiдтримка, про яку багато хто з нас може тiльки вiдчайдушно мрiяти! Інша людина, жiнка, забезпечуе цю пiдтримку для нього; яка цiна цього для неi i яку винагороду вона мае за це, я можу лише здогадуватися, бо не знайома з дружиною Джорджа. Змiни, якi вiдбуваються мiж чоловiками i жiнками зараз, болiснi та рiшучi саме тому, що чоловiкiв, схожих на Джорджа, змушують усвiдомити, наскiльки iхнiй комфорт, свобода та продуктивнiсть залежать вiд пiдтримки iншоi людини. Можна вiдчувати справжне задоволення вiд пiклування про когось, тобто забезпечення певних виявiв пiдтримки, – це вiдкриття, яке Джорджi цього свiту тiльки починають робити. Артур, 28-рiчний розробник навчальних тестiв: «Щодня я маю приходити до офiсу та йти з нього в чiтко визначений час, що суперечить моiй природi. Я люблю працювати й бути креативним, але не за наказом чи дзвiнком. Менi до душi гнучкий розклад – баланс дисциплiни та свободи. Я потребую пiдтримки та схвалення людей, яким подобаеться моя робота i якi готовi сказати менi про це. Часом менi необхiдно залишитися на самотi. У такому середовищi я був би впевненим, сповненим iдей та енергii, творчим, щасливим, веселим. Я б добре виконував свою роботу; моi iдеi нiколи б не вичерпувалися». Вiкi, 48 рокiв, театральний агент-початкiвець: «Менi потрiбнi енергiйнi люди, якi готовi пiдтримати мене та захоплюються театром. Я була здивована, усвiдомивши, що написала у вiдповiдi на питання: „Менi потрiбно дозволити генерувати й розвивати моi власнi iдеi“. Вочевидь, я все ще чекаю на чийсь дозвiл! У будь-якому разi, риси, що я могла б виявити тодi, – це висока креативнiсть (я червонiю!), ентузiазм, енергiя, завзяття, наполегливiсть, лiдерськi якостi, умiння спiлкуватися, здатнiсть упорядковувати й утiлювати в життя своi iдеi». Джо Енн, 36 рокiв, мати-одиначка, яка навчаеться в магiстратурi: «Постiйна стимуляцiя: навчання, спiлкування, робота над проектами з iншими людьми, засвоення будь-якоi iнформацii, котру можна реально вiдчути й захопитися нею. У такому середовищi мiй мозок стане надзвичайно активним та дiяльним. Я буду просто сяяти й iскритись». Гадаю, я могла б дати вельми точну характеристику бiльшостi жiнок, сказавши, що вони не отримують достатньо стимулiв та викликiв для своiх здiбностей. Їхнiми емоцiями, можливо, зловживають, а от iхнiй розум i таланти використовують не на повну силу. Звернiть увагу, що в бiльшостi середовищ, якi описано вище, згадуються виклики та стимулювання – поряд iз комфортом i пiдтримкою. Прикметно також, що серед якостей, котрi можуть виявитися, чи не кожен назвав творчiсть, креативнiсть. Це означае, що в життедайному, дбайливому середовищi людина починае творити. Бiлл, 39 рокiв, художник i кресляр: «Найважливiша рiч, яка потрiбна менi в моему iдеальному середовищi, – ЦІЛІСНІСТЬ. Усе, що я роблю, мае бути пов’язане з iншим i разом утворювати певну еднiсть. Наразi в мене е кiлька „шматочкiв“ того, чого я хочу, але вони не мають жодного стосунку до решти моiх прагнень. Менi також необхiдна СИСТЕМА й ощадливiсть у виборi – менi треба впорядкувати свое життя, позбувшись зайвих можливостей та речей, що вiдволiкають вiд найбiльш важливих занять. При цьому я мiг би виявити такi позитивнi риси, як оригiнальнiсть, продуктивнiсть i стабiльнiсть». Що ви дiзналися про себе i що потрiбне для того, аби ви могли реалiзуватися в усiх можливих сферах? Ця вправа – важлива репетицiя справжнього проектування вашого життя. Оскiльки, незважаючи на те що це гра й фантазiя, вона справдi виявляе, що необхiдне вам, аби дiяти найбiльш ефективно. Вашим оптимальним середовищем стане те, яке зможе забезпечити реальнi вiдповiдники для основних складникiв вашоi фантазii. І ця книжка допоможе вам створити таке середовище – тому що ви маете на це право. Звiсно, справжнiй процес створення середовища буде дещо вiдрiзнятися вiд простого завдання заплющити очi та мрiяти. На вашому шляху будуть такi «мiцнi горiшки», як час i грошi, звички та страх, а також найбiльш стiйкий та непохитний – iншi люди! Але хоч вiрте, хоч нi, усi цi внутрiшнi та зовнiшнi перешкоди можна подолати. Це лише питання стратегii. А iй передуе фантазiя. Якщо ви не вмiете мрiяти, як дiзнатися, куди ви хочете прямувати? А поки ви не дiзнаетесь, куди хочете йти, як ви можете сiсти й спланувати, як вам туди дiстатися? Я покажу вам, як це зробити; уся друга частина книжки присвячена стратегiям боротьби iз «суворою дiйснiстю». Але спочатку треба уявити цей «пункт призначення». Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (http://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=22966506&lfrom=362673004) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом. notes Примiтки 1 Анскулiнг (вiд англ. unschooling: un – «не» та schooling – «навчання у школi») – фiлософiя та методика освiти, що грунтуеться на важливостi дотримання iнтересiв дитини, коли вона навчаеться природним шляхом – через досвiд повсякденного життя, гру, розвиток своiх захоплень тощо. Термiн «анскулiнг» створив i використовував у 1970-х роках педагог Джон Голт, вiдомий як батько домашнього навчання (homeschooling). (Тут i далi прим. перекл., якщо не зазначено iнше.) 2 Вiнс Ломбардi (1913–1970) – видатний тренер в американському футболi, один iз найуспiшнiших в iсторii цього виду спорту. 3 Мерi Кассатт (1844–1926) – американська художниця, представниця iмпресiонiзму. 4 Лютер Бербанк (1849–1926) – видатний американський бiолог та селекцiонер. 5 Маргарет Мiд (1901–1978) – американський антрополог, вiдома насамперед дослiдженнями людських взаемин мiж рiзними вiковими групами в традицiйних (папуаси, самоа) i сучасних суспiльствах. 6 Джоан Кроуфорд (1904–1977) – популярна американська акторка, яка часто грала ролi амбiтних дiлових жiнок, готових пожертвувати особистим щастям заради кар’ери. 7 Марiя Маннс (1904–1990) – вiдома американська письменниця та журналiстка. 8 Джудi Коллiнз (нар. у 1939 р.) – американська фолк- та поп-спiвачка, яка була особливо популярною наприкiнцi 1960-х – на початку 1970-х рокiв. 9 «Дженерал Мiллз» (General Mills, Inc.) – одна з найбiльших американських компанiй-виробникiв продуктiв. 10 Джоннi Карсон (1925–2005) – вiдомий американський телеведучий, комiк, актор i музикант. 11 Ерiк Клептон (нар. у 1945 р.) – британський рок-музикант, лауреат кiлькох премiй Греммi. 12 Кларк Кент – персонаж комiксiв про Супермена, скромний журналiст, пiд маскою якого герой ховаеться у звичайному життi. 13 Кетрiн Гепберн (1907–2003) – видатна американська акторка театру та кiно, вiдома своiм незалежним характером i запальною вдачею. 14 Беттi Девiс (1908–1989) – американська акторка, популярна в 1930—1940-х роках. 15 Джон Кiтс (1795–1821) – видатний англiйський поет-романтик. 16 Гленда Джексон (нар. у 1936 р.) – англiйська акторка й полiтик, здобула популярнiсть, виконуючи ролi вольових, розумних жiнок у кiно та театральних виставах 1960—1970-х рокiв. 17 Колетт (1873–1954) – французька письменниця, романи якоi були успiшно екранiзованi в рiзних краiнах. 18 Пеле (нар. у 1940 р.) – легендарний бразильський футболiст, визнаний найкращим гравцем ХХ столiття за версiею ФІФА. 19 Мiстер Роджерс – Фред Роджерс (1928–2003), зiрка американського телебачення, педагог, проповiдник, лялькар та композитор. Найбiльш вiдомий як автор та ведучий дитячого шоу «Наш сусiд Мiстер Роджерс», де найбiльшою мiрою виявилися його найкращi якостi: доброта, лагiднiсть, умiння спiлкуватися та налагодити безпосереднiй контакт з аудиторiею. 20 Фiл Донаг’ю (нар. у 1935 р.) – вiдомий американський журналiст i телеведучий, один iз засновникiв жанру ток-шоу. 21 Марло Томас (нар. у 1937 р.) – популярна американська акторка, продюсерка та громадська активiстка, дружина Фiла Донаг’ю. 22 Генрi Девiд Торо (1817–1862) – американський письменник, фiлософ, натуралiст i громадський дiяч. Протягом кiлькох рокiв жив у лiсi в хатинi, збудованiй без сторонньоi допомоги, i самотужки забезпечував себе всiм необхiдним.