2010: Друга одiссея
Артур Чарльз Кларк


Космiчна одiссея #2
Через дев’ять рокiв пiсля загадкового зникнення космонавта Девiда Боумена радянсько-американський екiпаж на космiчному кораблi «Леонов» вирушае в експедицiю на Юпiтер, щоб розгадати таемницю залишеного на орбiтi «Дiскаверi». Дорогою iх випереджае китайський космiчний корабель «Цянь», який вiдкрив життя на Європi, хоч i поплатився за це знищенням. Екiпаж «Леонова» намагаеться вiдновити «Дiскаверi», але невдовзi iм знову доведеться покинути корабель…





Артур Кларк

2010. Друга одiссея



Із шанобливим захопленням присвячую цей роман двом визначним росiянам, чиi iмена тут згадуються: космонавтовi, герою Радянського Союзу, генералу Олексiевi Леонову; митцю, науковцевi, гуманiсту, лауреату Нобелiвськоi премii, академiковi Андрiю Сахарову.







Нотатки автора


Роман «2001: Космiчна одiссея» написано протягом 1964–1968 рокiв i опублiковано в липнi 1968 року невдовзi пiсля виходу однойменного фiльму. Обидва проекти розвивалися синхронно й були щiльно пов’язанi мiж собою. Таким чином, я мав унiкальний досвiд: iнколи доводилося писати текст пiсля перегляду чорнових заготовок до фiльму, базованих на творi, оприлюдненому ще ранiше, – захопливе, але аж нiяк не дешеве джерело творчого натхнення.

Як результат, мiж книгою та фiльмом бiльше спiльного, нiж вважають зазвичай, але е й iстотнi вiдмiнностi. У романi космiчний корабель «Дiскаверi» прямуе до Япета, найзагадковiшого супутника Сатурна. Супутниковоi системи Сатурна «Дiскаверi» досягае за допомогою Юпiтера: корабель наближаеться до гiгантськоi планети i, використавши ii потужне гравiтацiйне поле як пращу, прискорюеться для другого етапу своеi подорожi. Насправдi, такий самий маневр здiйснив космiчний зонд «Вояжер» 1979 року, коли робив першу детальну розвiдку на цих далеких гiгантах.

Однак у фiльмi Стенлi Кубрик вирiшив, що розумнiше уникнути технiчних труднощiв, перенiсши третю зустрiч Людини й Монолiту на один iз супутникiв Юпiтера. Сатурн же повнiстю вирiзали зi сценарiю, хоча пiзнiше Дуглас Трамбалл скористався набутим досвiдом, вiдтворюючи на екранi планету з кiльцями у своему фiльмi «Мовчазна втеча».

У шiстдесятi роки нiхто й уявити не мiг, що дослiдження супутникiв Юпiтера вiдбудеться не в майбутньому столiттi, а вже за 15 рокiв. І нiхто навiть не мрiяв побачити на власнi очi дива, знайденi там. Хоч, очевидно, ми можемо бути певнi, що одного дня якiсь iще неймовiрнiшi дослiдження перевершать знахiдки двох «Вояжерiв». Коли писався роман «2001: Космiчна одiссея», супутники Юпiтера Іо, Європа, Ганiмед i Каллiсто були для людей лише цятками свiтла навiть у найпотужнiших телескопах, а зараз це цiлi свiти, кожен з яких е унiкальним, а Іо, як виявилося, це найбiльш сейсмiчно активне тiло в Сонячнiй системi.

Якщо зважити на цi вiдкриття, то i фiльм, i книга постають у виграшному свiтлi. Насправдi цiкаво порiвнювати зображення Юпiтера у фiльмi та справжню зйомку поверхнi цiеi планети камерами «Вояжера». Одначе зрозумiло, що все написане зараз бере до уваги результати дослiджень 1979 року: супутники Юпiтера – для нас уже не незвiдана територiя.

Проте варто враховувати й iншi, глибшi психологiчнi чинники. Нагадаю, що «2001: Космiчну одiссею» створено перед визначною подiею в iсторii людства – тiею миттю, коли Нiл Армстронг зiбрався ступити на мiсячну поверхню. 20 липня 1969 року було лише вiддаленим майбутнiм, коли Стенлi Кубрик i я почали розмiрковувати над тим, щоб зняти «легендарний науково-фантастичний фiльм» (його фраза). Тепер наукова фантастика й реальнiсть тiсно переплелися.

Перед тим, як висадитися на Мiсяцi, астронавти «Аполлонiв» уже дивилися стрiчку «2001: Космiчна одiссея». Члени команди «Аполлона-8», якi на Рiздво 1968-го року першими з людей мали змогу спостерiгати iнший бiк Мiсяця, казали менi, що мало не спокусилися за допомогою радiосигналу шукати там велетенський чорний монолiт, але, на щастя чи на жаль, здоровий глузд перемiг…

І пiзнiше траплялися випадки, коли реальнiсть копiювала витвiр мистецтва. Найдивнiша iсторiя трапилася в 1970 роцi з «Аполлоном-13». Передовсiм командний вiдсiк, де мешкали астронавти, охрестили Одiссеем. Якраз перед вибухом кисневого балона, що призвiв до передчасного завершення мiсii, команда слухала уривок iз «Так говорив Заратустра» Штрауса – музичний твiр, що зараз асоцiюеться iз фiльмом «2001: Космiчна одiссея». Одразу ж пiсля втрати контролю Джек Свайгерт доповiв Центру керування польотом: «Г’юстон, у нас проблема». Такi самi слова в аварiйнiй ситуацii вимовив i Еал, доповiдаючи Френковi Пулу «Менi шкода, що доводиться псувати вам свято, але в нас проблема». Коли пiзнiше були опублiкованi матерiали щодо «Аполлона-13», адмiнiстратор НАСА Том Пейн надiслав менi копiю протоколу й написав пiд словами Свайгерта: «Артуре, ти ж завжди казав, що так станеться». Коли я згадую низку тих дивних подiй, у мене досi виникае неприемне вiдчуття, нiби i я маю подiляти вiдповiдальнiсть за невдачi астронавтiв…

Іншi збiги не такi серйознi, але не менш разючi. Одним з найбiльш технiчно досконалих епiзодiв фiльму е той, де показано, як Френк Пул бiжить по колу гiгантськоi центрифуги, але водночас залишаеться на мiсцi завдяки штучнiй силi тяжiння, що утворюеться за допомогою обертання апарата.

Майже через десятилiття команда надзвичайно успiшноi «Скайлаб» усвiдомила, що дизайнери розробили для них такий самий iнтер’ер, як на «Дiскаверi»: кабiнки для астронавтiв були розташованi навколо основного примiщення станцii. «Скайлаб» не оберталася, проте це не завадило ii постiйним мешканцям спробувати той самий фокус. Вони зрозумiли, що можуть бiгати, наче бiлка в колесi, i результат вiзуально не вiдрiзнятиметься вiд того, який ми показали у фiльмi «2001: Космiчна одiссея». Астронавти зняли цю вправу на плiвку й вiдiслали на Землю (чи треба називати музику, яка супроводжувала тi рiдкiснi кадри?) з коментарем: «Стенлi Кубрик мае це побачити». Свого часу вiн подивився це вiдео, бо я надiслав йому телевiзiйний запис. (Я так i не отримав цього запису назад, бо система зберiгання iнформацii Стенлi – немов приручена Чорна Дiра).

Зв’язок мiж фiльмом i реальнiстю також оприявнюе себе в картинi «Бiля Мiсяця», написанiй командиром польоту «Аполлон» – «Союз»,[1 - Спiльний експериментальний полiт радянського космiчного корабля «Союз-19» i американського космiчного корабля «Аполлон», здiйснено 1972 року. (Тут i далi прим. перекл.)] космонавтом Олексiем Леоновим. Уперше я побачив ii 1968 року, коли фiльм «2001: Космiчна одiссея» презентували на конференцii Органiзацii Об’еднаних Нацiй, присвяченiй мирному використанню космiчного простору. Одразу пiсля перегляду Олексiй вказав менi, що його бачення (читайте на 32-й сторiнцi книги Леонова та Соколова «Зорi чекають на нас», Москва, 1967) вiдображае таку саму послiдовнiсть, яку показано у фiльмi: Земля сходить над Мiсяцем, а Сонце сходить над ними обома. Ескiз цiеi картини з його автографом зараз висить на стiнi мого офiсу; докладнiше про картину читайте в Роздiлi 12.

Напевно, це слушна нагода згадати iнше, менш вiдоме iм’я, що з’являеться на цих сторiнках, – Цянь Сюесень. У 1936 роцi разом з визначними науковцями Теодором фон Карманом i Франком Джей Малiною доктор Цянь заснував при Калiфорнiйському технiчному iнститутi iменi Гуггенгайма Аерокосмiчну лабораторiю, що стала попередницею славнозвiсноi Лабораторii реактивного руху в Пасаденi. Вiн також був першим годдардiвським стипендiатом Калiфорнiйського технологiчного iнституту й доклався до американських розробок ракет у 1940-х. Пiзнiше, пiд час одного з ганебних епiзодiв у дiяльностi Маккартi,[2 - Американський сенатор-республiканець, який провадив полiтику обмеження демократичних прав i свобод лiвих сил.] його заарештували за сфабрикованими звинуваченнями, щойно вчений забажав повернутися до рiдноi краiни. Останнi два десятилiття Цянь був провiдним фахiвцем космiчноi програми в Китаi.

Також дивним е збiг iз «Оком Япета» (35 роздiл «2001: Космiчноi одiссеi»). У цьому роздiлi я описував, як астронавт Боумен виявив на супутнику Сатурна цiкаву особливiсть – бездоганний бiлий овал близько чотирьохсот миль завдовжки й двохсот завширшки… iдеально рiвний… i з такими чiткими контурами, що здаеться намальованим на поверхнi маленького супутника… «Пiдлiтаючи ближче, Боумен уявляв, що яскравий елiпс на темнiй поверхнi супутника – це величезне порожне око, яке спостерiгае за його наближенням…». Згодом вiн помiтив маленьку чорну цятку в самому центрi елiпса, яка виявилася Монолiтом (чи однiею з його копiй).

Так от, коли «Вояжер 1» передав першi фотографii Япета, на них було зображено рiвний овал iз чорною цяткою посерединi. Карл Саган негайно надiслав менi копiю фото з Лабораторii реактивного руху iз загадковим написом «Згадуючи про вас…». Не знаю, що вiн вiдчув – полегкiсть або розчарування, коли «Вояжеру 2» так i не вдалося розгадати цю загадку.

Тому, очевидно, iсторiя, яку ви збираетеся читати, це щось бiльше за звичайне продовження до першого роману чи фiльму. Там, де вони рiзняться, я слiдував за екранною версiею, хоча загалом намагався зробити цю книжку якомога бiльш самодостатньою i, звiсно, вiдобразити в нiй сучаснi знання про космос.

А вони, певна рiч, застарiють до 2001 року.

Артур Кларк

Коломбо, Шрi Ланка

Сiчень 1982 року




Частина І. «Леонов»





Роздiл 1. Зустрiч у фокусi


Навiть у еру загального переходу на метричну систему телескоп називали тисячофутовим, а не тристаметровим. Тропiчне сонце швидко спускалося на спочинок, i гiгантську каструлю серед гiр уже наполовину поглинула тiнь, але велетенський трикутник антенного комплексу, що високо здiймався з ii центру, досi виблискував на свiтлi. Треба мати орлиний зiр, щоб iз землi помiтити двi людськi фiгури серед опорних балок, кабелiв i хвилеводiв.

– Настав час нам поговорити, – промовив доктор Дмитрiй Мойсейович до свого давнього друга Гейвуда Флойда. – Про черевики, космiчнi кораблi й сургучнi печатки, але найбiльше про монолiти та несправнi комп’ютери.

– Тож ось чому ти витяг мене з конференцii. Я навiть зрадiв, бо чув промову Карла вже стiльки разiв, що, здаеться, вивчив ii напам’ять. І краевид тут, звiсно, просто фантастичний. Уяви, я вже стiльки разiв вiдвiдував Агресiбо, але жодного разу не пiдiймався до антени.

– Який сором, я був на антенi вже тричi. Тiльки подумай, тут ми слухаемо цiлий Усесвiт, але нiхто не може пiдслухати нас. Тож поговорiмо про твою проблему.

– Яку ще проблему?

– Почнiмо з того, чому ти звiльнився з поста Голови Нацiональноi ради космонавтики.

– Я не звiльнився. Просто Гавайський унiверситет платить бiльше.

– Гаразд, ти не звiльнився, ти пiшов сам, поки тебе не звiльнили. Вудi, пiсля усiх рокiв, що ми знаемо один одного, ти мене не обдуриш, отож перестань i намагатися. Якщо НАСА запропонуе тобi повернутися просто зараз, невже вiдмовишся?

– Добре, добре, старий характернику. Що ти хочеш знати?

– По-перше, у тому рапортi, який врештi оприлюднили пiсля тривалого зволiкання, було забагато недомовок. Ми заплющимо очi на безглузду й незаконну секретнiсть, якою вашi люди огорнули цю справу з викопаним монолiтом Тiхо.

– То було не мое рiшення.

– Радий це чути. Я навiть тобi вiрю. І ми вдячнi вам за те, що тепер ви дозволяете всiм дослiджувати цю штуку, хоч, звичайно, ви мали вчинити так, щойно його знайшли. Так було б набагато краще…

Запала похмура мовчанка, чоловiки пригадали, що чорна загадка на Мiсяцi досi презирливо iгнорувала всi досi винайденi людьми iнструменти. Потiм росiянин знову заговорив:

– У будь-якому разi, хай чим е монолiт на Мiсяцi, бiля Юпiтера маемо щось значно важливiше. Зрештою саме туди МАТ-1 послав свiй сигнал. І саме там вашi люди вскочили в халепу. До речi, хочу висловити своi спiвчуття, хоч особисто я знався лише з Френком Пулом. Ми зустрiчалися в 1998 роцi на конгресi МАФ. Вiн здався менi хорошим хлопцем.

– Дякую, вони всi були хорошими людьми. Менi так хотiлося б дiзнатися, що з ними сталося.

– Хоч що то було, звiсно, ви маете визнати – це стосуеться усього людства, а не лише Сполучених Штатiв. Американцi бiльше не можуть використовувати своi знання виключно в iнтересах власноi краiни.

– Дмитрiю, ти прекрасно знаеш, що твоя краiна вчинила б так само. А ти допомагав би iм.

– Ти маеш рацiю. Утiм, це давня iсторiя. Адмiнiстрацiя, вiдповiдальна за увесь цей безлад, щойно пiшла. Можливо, ваш новий президент виявиться мудрiшим.

– Можливо. У тебе е якiсь пропозицii, i вони офiцiйнi чи це твоi особистi сподiвання?

– Поки що неофiцiйнi. Нашу розмову професiйнi полiтики назвали б «попереднiми переговорами». Раптом що, я категорично заперечуватиму все, що буде тут сказано.

– Принаймнi чесно. Розповiдай далi.

– Добре. Я коротко охарактеризую ситуацiю. Ви будуете «Дiскаверi-2» на паркувальному майданчику на орбiтi так швидко, як тiльки можливо, але навряд чи е надiя, що корабель буде готовий ранiше, нiж через три роки, а це означае, що ви пропустите наступне стартове вiкно.

– Я не буду нi пiдтверджувати, нi спростовувати. Пам’ятай, я лише скромний ректор унiверситету, а Рада астронавтики зараз для мене на iншому боцi планети.

– Ага, а востанне ти iздив до Вашингтона, либонь, лише для того, щоб побачитися iз друзями. Продовжую, наш «Олексiй Леонов»…

– Я думав, що ви назвете його «Герман Тiтов».

– Непогана поiнформованiсть для скромного ректора. Одначе старе добре ЦРУ знову вас пiдвело. Корабель названо «Леоновим» iз сiчня минулого року. І не кажи нiкому, що я сповiстив тобi: вiн досягне Юпiтера на рiк ранiше за ваш «Дiскаверi-2».

– Не кажи нiкому, що я сказав тобi, але ми цього боiмося. Говори далi.

– Моi керiвники такi самi дурнi й недалекогляднi, як i твоi, вони хочуть, щоб ми впоралися самi. А це означае: те, що сталося з вашими людьми, може повторитися з нами, i ми повернемося туди, звiдкiля почали, якщо не вскочимо в якусь гiршу халепу.

– Що, на твою думку, може трапитися? Ми так само нiчого не знаемо, як i ви. І не говори менi, що ти не чув передач Девiда Боумена.

– Звiсно, ми iх прослухали. Аж до останнього «О Господи, там повно зiрок!» Ми навiть проаналiзували його голос на iнтонацii стресу. Навряд чи в нього почалися галюцинацii, Боумен намагався описати те, що справдi бачив.

– А що показав ваш аналiз допплерiвського змiщення?

– Абсолютно неможливi речi. Коли ми втратили сигнал, Боумен немов розiгнався до швидкостi, яка в десять разiв перевищила швидкiсть свiтла. І вiн досягнув ii менш анiж за двi хвилини. Гравiтацiя у чверть мiльйона!

– Тож вiн, напевно, одразу загинув.

– Не вдавай iз себе наiвного, Вудi. Радiо у вашiй космiчнiй капсулi не розраховане навiть на соту частину такого прискорення. Якщо воно вцiлiло, то мiг вцiлiти й Боумен, принаймнi доки ми не втратили контакт.

– Просто перевiряв твою дедукцiю. Із цiеi митi ми заплуталися ще бiльше, нiж ви. Якщо ви заплутались…

– Висуваемо всiлякi божевiльнi теорii, про якi й розповiдати соромно. А втiм, пiдозрюю, що жодна з них не божевiльнiша за правду.

Навколо них замерехтiли маленькi темно-червонi вогники попереджувальноi навiгацii, три витонченнi вежi, що пiдтримували антенний комплекс, почали свiтитись, як маяки на тлi темного неба. Останнiй промiнь сонця зник за пагорбами довкола антени. Гейвуд Флойд очiкував на зелений промiнь,[3 - Рiдкiсне оптичне явище, спалах зеленого свiтла в мить зникнення сонячного диска за обрiем.] якого вiн нiколи не бачив. І знову йому довелося розчаруватися.

– Тож, Дмитрiю, – сказав вiн, – повернiмося до нашоi розмови. До чого ти ведеш?

– У базах даних «Дiскаверi» мае зберiгатися величезна кiлькiсть безцiнноi iнформацii; iмовiрно, ця iнформацiя ще поповнюеться, хоча космiчний корабель уже нiчого не передае на Землю. Ми волiемо мати цю iнформацiю.

– Розумно. Але коли ви дiстанетеся тих мiсць i «Леонов» зустрiнеться з «Дiскаверi», що заважае вам зайти на борт нашого космiчного корабля i скопiювати все, що бажаете?

– Нiколи не думав, що муситиму нагадувати тобi, що «Дiскаверi» – це територiя Сполучених Штатiв, отож несанкцiонований доступ буде пiратством.

– Опрiч аварiйнi випадки, коли йдеться про життя i смерть, а це не так важко органiзувати. Крiм того, нам складно буде перевiрити, де були вашi хлопцi за мiльярд кiлометрiв вiд Землi.

– Дякую за цiкавi пропозицii, я передам iх своiм зверхникам. Проте навiть якщо ми потрапимо на борт «Дiскаверi», нам доведеться згаяти тижнi, щоб вивчити вашi системи й прочитати вашi бази даних. Я пропоную спiвпрацю. Переконаний, це найкращий вихiд, але ми обидва маемо довести це нашим шановним начальникам.

– Ти хочеш, щоб один iз наших астронавтiв полетiв на «Леоновi»?

– Так, краще iнженер, який спецiалiзуеться на системах «Дiскаверi». Із тих, кого ви тренуете в Г’юстонi, щоб змiг повернути корабель додому.

– Як ти про це дiзнався?

– Бога ради, Вудi, це було у вiдеотекстi «Авiацiйного тижня» щонайменше мiсяць тому.

– Бачиш, я вийшов iз гри, зараз менi не повiдомляють, що збираються розсекретити.

– Ще одна причина навiдатися у Вашингтон. Ти пiдтримаеш мене?

– Звiсно. Я пiдтримую тебе на всi сто, але…

– Але, що?

– Ти ж знаеш, нам обом доводиться мати справу з динозаврами, у яких мозок розташовано у хвостi. Дехто з моiх сперечатиметься: чи не лiпше дозволити росiянам скрутити собi шиi по дорозi на Юпiтер. Ми все одно потрапимо туди, хай i на кiлька рокiв пiзнiше. Навiщо поспiшати?

На мить бiля антени запанувала тиша, чути було лише як поскрипують величезнi кабелi, що пiдтримували механiзм направленим на сотню метрiв у небо. Потiм Мойсейович промовив так тихо, що Флойд заледве мiг його розчути:

– Хтось пiзнiше перевiряв орбiту «Дiскаверi»?

– Напевно не знаю, але гадаю, так. У будь-якому разi, у чому проблема? Орбiта стабiльна.

– Точно. Дозволь менi нетактовно нагадати тобi ганебний випадок iз часiв старого НАСА. Ваша перша космiчна станцiя – «Скайлаб». Вона мала залишатися на мiсцi щонайменше десять рокiв, але ви неправильно прорахували. Показники опору повiтря в iоносферi було дуже занижено, тому «Скайлаб» упала на рiк ранiше вiд запланованого термiну. Я впевнений, ти пам’ятаеш цю пригоду, хоча й був у тi часи ще хлопчиком.

– Того року я випустився, i тобi це прекрасно вiдомо. Однак «Дiскаверi» нiкуди не дiнеться вiд Юпiтера. Навiть перигей – точнiше перiовiй – лежить набагато вище за атмосферу.

– Я вже сказав достатньо, щоб мене знову заслали на дачу, а тебе можуть не пустити до мене наступного разу. Тож просто попроси вашу розвiдку обережнiше робити свою справу, добре? І нагадай iм, що Юпiтер мае найпотужнiшу магнiтосферу в Сонячнiй системi.

– Розумiю, до чого ти хилиш, дуже дякую. Ще щось перед тим, як почнемо спускатися? Я вже мерзну.

– Не хвилюйся, старий. Щойно це профiльтрують у Вашингтонi, почекай тиждень абощо, i стане дуже гаряче.




Роздiл 2. Дiм дельфiнiв


Щовечора, одразу пiсля заходу сонця, у iдальню запливали дельфiни. Тiльки одного разу вiдтодi, як Флойд оселився у ректорськiй резиденцii, вони порушили цю традицiю. Це сталося в день цунамi 2005 року, яке, на щастя, втратило бiльшу частину своеi сили до того, як досягти Хiло. Іншим разом, якщо його друзi порушать звичний розклад, Флойд негайно ж закине свою родину в авто й прямуватиме в гори Мауна-Кеа.

Хоча дельфiни – чарiвнi iстоти, iхня грайливiсть iнодi надокучала. Заможний морський геолог, який спроектував будинок, нiколи не боявся змокнути, бо зазвичай носив лише плавки або обходився без них. Утiм, це була незабутня подiя, коли вся Рада регентiв у вечiрньому вбраннi цмулила коктейлi навколо басейну, очiкуючи сановитого гостя з материка. Дельфiни також сподiвалися на частування. Тож гiсть дещо здивувався, коли його вiтав вимоклий комiтет у банних халатах, а шведський стiл виявився надзвичайно солоним.

Флойд частенько гадав, що подумала б Марiон про цей дивний i прекрасний дiм на березi Тихого океану? Вона нiколи не любила море, i зрештою море помстилося. Хоча ця картинка потроху вицвiтала в його пам’ятi, Флойд досi пригадував мерехтливий екран i слова, що вiн прочитав на ньому:



ДОКТОРОВІ ФЛОЙДУ – ТЕРМІНОВО Й ОСОБИСТО.


А потiм рядки флуоресцентного друку, якi приголомшили його:



ІЗ ЖАЛЕМ ПОВІДОМЛЯЄМО ВАМ, ЩО РЕЙС ЛОНДОН – ВАШИНГТОН 452 УПАВ БІЛЯ НЬЮФАУНДЛЕНДУ. РЯТУВАЛЬНА КОМАНДА ПРОДОВЖУЄ ПОШУКИ, АЛЕ БОЇМОСЯ, ЩО НЕ ВИЖИВ НІХТО.


За iронiею долi на тому рейсi мусив летiти вiн. Кiлька днiв Флойд майже шкодував, що справи Європейськоi космiчноi адмiнiстрацii затримали його в Парижi. Цi торги щодо вантажiв на Соларiсi врятували йому життя.

А зараз вiн мае нову роботу, новий будинок i нову дружину. Іронiя долi присутня i тут. Взаемнi звинувачення i розслiдування мiсii на Юпiтер зруйнували кар’еру Флойда у Вашингтонi, але людина з його здiбностями та послужним списком не могла тривалий час залишатися без роботи. Повiльнiший темп унiверситетського життя завжди iмпонував Флойду, а унiверситет в одному з найкрасивiших куточкiв планети – це пропозицiя, вiд якоi неможливо вiдмовитися. Спостерiгаючи фонтани вогню Кiлауеа[4 - Активний вулкан на Гаваях.] разом iз натовпом туристiв, вiн зустрiв жiнку, яка стала йому другою дружиною лише за мiсяць пiсля нового призначення.

Із Керолайн вiн вiднайшов вдоволення, а це так само важливо, як i щастя, але тривае довше. Вона стала гарною мачухою для двох дочок Марiон i подарувала йому Крiстофера. Попри двадцять рокiв рiзницi у вiцi мiж ними, Керолайн розумiла настроi Флойда й вiдучила чоловiка вiд властивих йому раптових депресiй. Завдяки iй вiн мiг згадувати смерть Марiон без розпачу, хоча й не без задумливоi туги, яка залишиться iз ним до кiнця життя.

Керолайн годувала рибою найбiльшого дельфiна – великого самця на кличку Скарбек, коли ненав’язлива вiбрацiя Флойдового браслета сповiстила про вхiдний дзвiнок. Флойд стукнув по тонкiй металевiй смужцi на зап’ястку, щоб вийти з беззвучного режиму й поставити чутний, вiдтак пiдiйшов до найближчого комп’ютерного набору, що були тут i там розставленi кiмнатою.

– Ректор слухае. Хто телефонуе?

– Гейвуде? Це Вiктор. Як справи?

За якусь частку секунди Флойд пережив цiлий калейдоскоп емоцiй. Перше почуття – досада: телефонував його наступник i, напевно, особа найбiльш зацiкавлена в його звiльненнi. Досi цей пан нiколи не намагався зв’язатися iз Флойдом пiсля того, як того витурили з Вашингтона.

Потiм йому стало цiкаво: про що вони говоритимуть? Цiкавiсть змiнилася на впертий намiр нiяк не допомагати кривдникам, потiм йому стало соромно за свою дитячу помсту й, зрештою, Флойда накрила хвиля захвату: Вiктор Мiллiсон мiг телефонувати йому лише з однiеi причини.

Найбiльш нейтральним тоном, на який вiн був тiльки здатен, Флойд вiдповiв:

– Не можу жалiтися, Вiкторе. У чому рiч?

– Це секретна лiнiя? Зв’язок захищено вiд прослуховування?

– Нi, дякувати Богу, я такого бiльше не потребую.

– Ну, добре, я скажу це й так. Ти пригадуеш останнiй проект, яким керував?

– Як же забути, особливо якщо Комiтет з астронавтики викликав мене, щоб дiстати бiльше подробиць, лише тиждень тому.

– Звiсно, звiсно. Я почитав би твiй рапорт, якби мав вiльну хвилину. Але я настiльки заклопотаний, що навiть до цього руки не дiйшли.

– Сподiваюсь, усе за графiком.

– Так, на жаль. І ми нiчого не можемо вдiяти, щоб прискорити процес. Навiть за умови найбiльш посиленоi роботи, ми зможемо виграти лише кiлька тижнiв. І це означае, що ми запiзнимося.

– Щось я не розумiю, – Флойд удав iз себе святу простоту, – хоча, безперечно, нам нi до чого гаяти час, але ж тут немае якихось крайнiх термiнiв.

– Тепер е навiть аж два.

– Це мене так дивуе…

Навiть якщо Вiктор i помiтив якусь iронiю у голосi Флойда, вiн ii злегковажив.

– Так, тепер е два крайнi термiни. Один залежить вiд людського чинника, а другий – нi. Виявилося, що ми не единi, хто бажае повернутися на арену подiй, та й навряд чи ми зможемо стати першими. Нашi давнi конкуренти випереджають нас майже на рiк.

– Погано.

– Та це не найгiрше. Навiть якби не було тих клятих перегонiв, ми однаково запiзнилися б. Коли ми прибудемо, там уже нiчого не залишиться.

– Не смiши мене. Якби Конгрес скасував закон усесвiтнього тяжiння, навiть я про це почув би.

– Я серйозно. Ситуацiя нестабiльна. Зараз я не можу вдаватися в подробицi. Ти вiльний решту вечора?

– Так, – вiдповiв Флойд, iз задоволенням усвiдомлюючи, що у Вашингтонi зараз далеко за пiвнiч.

– Добре. Протягом години тобi передадуть пакет. Передзвони менi, щойно ознайомишся з його вмiстом.

– Чи не буде тодi надто пiзно?

– Може, й буде. Проте ми вже змарнували стiльки часу, що я не хочу гаяти бiльше жодноi секунди.

Мiллсон дотримав слова. Точно за годину полковник вiйськово-повiтряних сил, не бiльше й не менше, доставив грубий пакет. Доки Флойд читав змiст конверта, посланець розпочав ввiчливу розмову з Керолайн.

– Боюся, менi доведеться забрати його, коли ви закiнчите, – перепрошуючи, мовив високопосадовий кур’ер.

– Радий це чути, – вiдповiв Флойд, умощуючись у свiй улюблений гамак для читання.

У пакетi лежали два документи; перший – дуже короткий. Його було проштамповано «Цiлком таемно», хоча «цiлком» закреслили – цей гриф схвалювали аж три нерозбiрливi пiдписи.

Зрозумiло, що це витяг з якогось набагато довшого звiту, текст не раз редагували, там було повно прогалин, якi заважали читати. На щастя, висновок умiщався в одне речення. Росiяни досягнуть «Дiскаверi» набагато ранiше, нiж це зможуть зробити його справжнi власники. Флойд уже знав про це, тож вiн швидко перейшов до другого документа, до того задоволено завваживши, що цього разу вказано правильну назву росiйського космiчного корабля. Дмитрiй, як завжди, не помилився: наступна експедицiя з людьми вирушить до Юпiтера на борту космiчного корабля iменi космонавта Олексiя Леонова.

Другий документ був просто конфiденцiйним, насправдi, то був вiдкритий лист до наукового товариства, що чекав на остаточне затвердження перед публiкацiею. Його чорновий заголовок мав такий вигляд – «Космiчний корабель «Дiскаверi»: аномальна поведiнка на орбiтi».

Потiм iшла дюжина сторiнок математичних i астрономiчних формул. Флойд переглянув iх, намагаючись вiдокремити зерна вiд полови: вiн шукав там усi ознаки виправдань i найменшi невiдповiдностi. Закiнчивши, Флойд був змушений вичавити з себе криву посмiшку щирого захоплення. Із документацii нiхто не мiг здогадатися, що станцii спостереження та емфимериднi обчислення заскоченi зненацька дивною поведiнкою «Дiскаверi». Так, вони справдi заповзялися зберегти це в таемницi. Безсумнiвно, покотяться голови, i Вiктор Мiллсон мiг би навiть тiшитися, стинаючи iх, якби його власна голова не була першою на черзi. А втiм, треба вiддати йому належне, Вiктор скаржився, що Конгрес скоротив йому кошти на вiдстеження мережi. Можливо, саме це вiдвело вiд нього удар.

– Дякую, полковнику, – сказав Флойд, закiнчивши проглядати документи, – згадалися добрi старi часи, коли доводилося мати справу з секретними паперами. Саме за цим я не надто сумую.

Полковник обережно поклав конверт до валiзи й активував замок.

– Доктор Мiллсон просив, щоб ви перетелефонували, щойно впораетеся.

– Я знаю, але в мене немае безпечноi лiнii i невдовзi до мене завiтають важливi гостi. І, хай йому грець, чи менi пхатися до вашого офiсу в Хiло, щоб повiдомити, що я прочитав два папiрцi. Перекажiть йому, що я уважно з ними ознайомився i з цiкавiстю чекаю на подальше наше спiлкування.

Якусь мить здавалося, що полковник сперечатиметься. Вiдтак вiн передумав, сухо попрощався i похмуро зник у темрявi.

– І що це було? – запитала Керолайн. – Сьогоднi ми не чекаемо гостей. Нi важливих, анi взагалi будь-яких.

– Ненавиджу, коли менi наказують, особливо Вiктор Мiллсон.

– Закладаюся, вiн тобi зателефонуе, щойно почуе доповiдь полковника.

– Тодi нам доведеться вимкнути вiдео й iмiтувати звуки вечiрки. Однак я був кришталево чесний з ними, менi справдi нiчого сказати.

– Про що? Якщо менi можна поцiкавитись.

– На жаль, «Дiскаверi» почав викидати якiсь фокуси. Ми думали, що корабель на постiйнiй орбiтi, але виявилося, вiн може упасти.

– На Юпiтер?

– Нi, це геть неможливо. Боумен залишив його на внутрiшнiй точцi Лагранжа[5 - П’ять точок рiвноваги, що iснують у системi з двох масивних тiл, де тiло з маленькою масою, не перебуваючи пiд впливом жодних iнших сил, окрiм гравiтацiйних вiд двох перших тiл, може залишатися непорушним вiдносно цих тiл.] на вiдрiзку мiж Юпiтером та Іо. Корабель мав залишатися на бiльш-менш визначеному мiсцi, хоча процеси в зовнiшнiх супутниках змушували його дрейфувати вперед-назад. Але зараз вiдбуваеться щось дуже дивне, i ми не можемо це до пуття пояснити. «Дiскаверi» все швидше рухаеться до Іо, хоча iнколи вiн прискорюеться, а подекуди навiть повертаеться назад. Якщо так триватиме й надалi, корабель зникне з поля зору за два-три роки.

– Я думала, у астрономii таке неможливо. Чи астрономiчна механiка не е точною наукою? Принаймнi так завжди втовкмачували нам, вiдсталим бiологам.

– Це справдi точна наука, коли все брати до уваги. Проте навколо Іо вiдбуваються дуже дивнi речi. Крiм вулканiчноi активностi, там зафiксовано могутнi електричнi розряди, а ще магнiтне поле Юпiтера обертаеться щодесять годин. Тож гравiтацiя – не едина сила, яка дiе на «Дiскаверi», нам треба було здогадатися про це ранiше, значно ранiше.

– Ну, на щастя, це бiльше не твоi проблеми. Подякуй долi.

«Твоi проблеми» – саме так сказав Дмитрiй. А Дмитрiй – старий хитрий лис! – знав його набагато довше за Керолайн.

Це не його проблеми, але це й досi його вiдповiдальнiсть. Хоча в тiй справi було задiяно багато людей, зрештою саме вiн провiв пiдсумковий аналiз i затвердив план Мiсii на Юпiтер, вiн контролював його виконання.

Навiть коли Флойд мав сумнiви щодо доцiльностi якогось рiшення, його думка як науковця суперечила його ж таки обов’язкам бюрократа. Так, вiн мiг заговорити, вiдчайдушно сперечатися зi старою адмiнiстрацiею, ганити недалекоглядних полiтикiв – а втiм, якою мiрою iхнi рiшення сприяли катастрофi, ще залишалося невизначеним.

Можливо, краще, якби Флойд перегорнув цю сторiнку свого життя i зосередив усi своi думки й енергiю на новiй кар’ерi. Проте глибоко в серцi вiн знав: це неможливо, i навiть якби Дмитрiй не нагадав про його старi провини, вони спливли б самi собою.

Загинуло чотири людини, а одна зникла безвiсти мiж тими супутниками Юпiтера. Їхня кров – на його руках, i вiн не знав, як ii змити.




Роздiл 3. Сел 9000


Доктор Сiвасубрамiан Чандрасегарампiллаi, професор комп’ютерних наук iз Іллiнойського унiверситету в Урбанi, теж вiдчував провину, але його почуття провини вiдрiзнялося вiд почуття провини Гейвуда Флойда. Тi його студенти й колеги, якi висловлювали припущення, що цей маленький науковець не зовсiм людина, не здивувалися б, дiзнавшись, що вiн нiколи не згадував про загиблих астронавтiв. Доктор Чандра тужив лише за своею втраченою дитиною – Еалом 9000.

Навiть пiсля усiх цих рокiв та нескiнченних перевiрок баз даних «Дiскаверi» вiн не знав напевно, що саме пiшло не так. Вiн мiг лише висувати теорii; факти, яких вiн потребував на iхне пiдтвердження, були замороженi в системах Еала десь мiж Юпiтером та Іо.

Було чiтко встановлено послiдовнiсть подiй до митi трагедii; капiтан Боумен, на нетривалий час вiдновивши контакт iз Землею, додав iще кiлька деталей до загальноi картини. Але знання того, що сталося, ще не пояснюе, чому це сталося.

Першi натяки на проблеми розпочалися, коли мiсiя вже тривала досить довго. Тодi Еал доповiв про те, що блок, який вiдповiдае за контакт iз Землею, от-от вийде з ладу. Якщо ж пiвмiльярдокiлометровий промiнь вiдхилиться вiд своеi мети, корабель стане слiпий, глухий i нiмий.

Боумен сам виходив з корабля, щоб вийняти пiдозрiлий блок, але коли пристрiй протестували, вiн виявився, на подив усiх, цiлком справним. Автоматична система перевiрки не змогла виявити в ньому жодних поломок. Не змiг знайти iх i брат-близнюк Еала на Землi Сел 9000, коли iнформацiю передали до Урбани.

Однак Еал наполягав на правильностi свого дiагнозу, висловлюючи в’iдливi зауваження щодо «людського чинника». Вiн запропонував дiстати контрольний блок з антени до того, як той повнiстю зламаеться, i в такий спосiб точно визначити несправнiсть. Нiхто й не подумав заперечувати, бо блок можна було замiнити за лiченi секунди, навiть якби вiн справдi зламався.

Боумен i Пул, однак, не могли заспокоiтися. Обое вiдчували: щось не так, хоча нiхто з них не мiг визначити, що саме. За мiсяцi, протягом яких Еал був частиною iхнього крихiтного свiту, вони вивчили всi його настроi. Зараз атмосфера на кораблi якось непомiтно змiнилась, у повiтрi витала напруга.

Почуваючись зрадниками, як знавiснiло доповiдав потiм Боумен Центру керування польотом, людська частина команди обговорювала, що доведеться зробити, якщо раптом iхнiй колега справдi зламався. У найгiршому випадку Еал мiг би втратити всi своi найвищi здiбностi. А це означало вiдключення – еквiвалент комп’ютерноi смертi.

Досi вагаючись, астронавти все-таки виконали затверджену програму дiй. У однiй iз маленьких космiчних капсул, якi слугували транспортними засобами й пересувними майстернями для позакорабельних робiт, Пул вийшов iз «Дiскаверi» у вiдкрий космос. Через те, що делiкатну роботу iз замiни антенного блока неможливо виконати манiпуляторами космiчноi капсули, Пул почав робити це самотужки.

Те, що сталося потiм, не вiдобразилося на зовнiшнiх камерах корабля, що саме по собi вже е пiдозрiлим. Першим сигналом бiди для Боумена став крик Пула – вiдтак тиша. За мить вiн побачив Пула, якого викручувало, затягуючи в космос. Астронавта збила космiчна капсула, вона вийшла з-пiд контролю. Як пiзнiше зазначав Боумен, у цей час вiн припустився кiлькох серйозних помилок, хоч усi, крiм однiеi, можна зрозумiти. Сподiваючись урятувати Пула, якщо той досi живий, Боумен сiв в iншу космiчну капсулу, залишивши корабель пiд контролем Еала.

Одначе все виявилося марно: коли Боумен його наздогнав, Пул уже помер. Приголомшений цим нещастям, астронавт вирiшив забрати тiло напарника назад на корабель, але Еал вiдмовився його впустити.

Утiм, комп’ютер недооцiнив вигадливiсть людського розуму. Попри те, що, кваплячись, Боумен забув шолом вiд скафандра на кораблi й тепер ризикував опинитись у вiдкритому космосi без захисту, астронавт проник усередину «Дiскаверi» крiзь аварiйний вихiд, який не контролювався комп’ютером. Потiм вiн провiв Еалу лоботомiю, один по одному вiдiмкнувши його розумовi центри.

Повернувши контроль над кораблем, Боумен дiзнався дещо жахливе: пiд час його вiдсутностi Еал вiдiмкнув систему життезабезпечення трьом астронавтам у станi гiбернацii. Тепер Боумен був настiльки самотнiм, наскiльки ще не була жодна людина в iсторii.

Іншi могли пiддатися безпорадному розпачевi, але Девiд Боумен довiв, що тi, хто обрав його на це завдання, не помилилися, схибити можна цiлячись у мiшень. Вiн зумiв повернути «Дiскаверi» пiд свiй контроль i навiть вiдновити зв’язок iз Центром керування польотом, переорiентувавши увесь корабель так, щоб застигла антена знову була розвернена до Землi.

За заданою наперед траекторiею «Дiскаверi» зрештою прибув на Юпiтер. Там, на орбiтi, серед супутникiв гiгантськоi планети Боумен зiткнувся з чорною плитою такоi самоi форми, як монолiт, виритий у мiсячному кратерi Тiхо, але в сотнi разiв бiльшою. Астронавт на космiчнiй капсулi вилетiв iз «Дiскаверi» дослiдити ii i зник, залишивши свое останне бентежне повiдомлення: «О Господи, там повно зiрок!»

Загадка зникнення Девiда Боумена хвилювала iнших; доктор Чандра переважно переймався тим, що сталося з Еалом. Якщо й було щось, що ненавидiв його позбавлений емоцiй мозок, то це невизначенiсть. Вiн не мiг заспокоiтися, не дiзнавшись причини поведiнки Еала. Навiть зараз Чандра вiдмовлявся назвати дисфункцiю Еала поломкою; у найкращому випадку для нього це була «аномалiя».

Маленька кiмнатка, його святая святих, вмебльована лише крiслом на поворотнiй консолi, письмовим столом i дошкою iз двома фотографiями. Мало хто зi стороннiх мiг знати людей на портретах, але втаемниченi одразу ж упiзнавали богiв комп’ютерного пантеону Джона фон Неймана й Алана Тюрiнга.

На столi не було книжок, чи навiть олiвця i паперу. Однак усi книжки з усiх бiблiотек свiту негайно надходили в розпорядження доктора Чандри, варто йому було лише поворушити пальцем – екран комп’ютера слугував йому й етюдником, i записником. Навiть дошка використовувалася лише для вiдвiдувачiв; останнiй запис тритижневоi давнини зображував блок-схему.

Доктор Чандра запалив своi ядучi сигари, iмпортованi з Мадраса;[6 - Нинi Ченнаi, мiсто в Індii.] палiння було мiцною i, вiрте чи нi, единою його шкiдливою звичкою. Консоль нiколи не вимикалася, доктор Чандра перевiрив, чи немае на дисплеi важливих повiдомлень i, не знайшовши таких, промовив у мiкрофон.

– Доброго ранку, Селе. Тож у тебе немае для мене нiчого нового?

– Нi, докторе Чандро. У вас е щось для мене?

Цей голос мiг належати будь-якiй iндiйськiй дiвчинi, що здобувала освiту i в США, i у власнiй краiнi. Спершу Сел не мала акценту, але з роками вона перейняла багато iнтонацiй Чандри.

Науковець набрав на клавiатурi код i перейшов у роздiл пам’ятi Сел iз найвищим рiвнем безпеки. Нiхто не знав, що вiн говорить iз комп’ютером цiеi моделi так, як нiколи не змiг би говорити з людською iстотою. Для нього не мало значення, що Сел насправдi не розумiла частину того, що вiн казав, ii вiдповiдi були настiльки переконливi, що навiть сам ii творець часом впадав в оману. Як вiн того й бажав: це таемне спiлкування iз комп’ютером допомагало йому вiдновити психологiчну рiвновагу – можливо, навiть повертало до «нормальностi».

– Сел, ти часто казала менi, що ми не можемо розв’язати проблему аномальноi поведiнки Еала, не маючи бiльше iнформацii. Проте як нам одержати необхiдну iнформацiю?

– Це ж зрозумiло. Хтось мае повернутися на «Дiскаверi».

– Точно. Зараз, здаеться, це може статися швидше, нiж ми очiкували.

– Рада це чути.

– Я знав, що ти зрадiеш – вiдповiв Чандра, i вiн справдi вiрив у це. Вiн повнiстю розiрвав зв’язки з усе рiдшими лавами фiлософiв, якi твердили, немов комп’ютери не можуть вiдчувати емоцii, а лише iмiтують iх.

(«Якщо ви зможете довести менi, що ви не вдаете свое занудство, – зневажливо вiдповiв вiн одному з таких критикiв, – я навiть сприйму вашу теорiю серйозно». Пiсля цього його опонент перейшов на переконливiшу iмiтацiю гнiву).

– Зараз я хочу дослiдити iншу можливiсть, – вiв далi Чандра. – Дiагноз – то лише перший крок. Дiагноз нiчого не дасть, якщо не лiкувати хворобу.

– Ви вiрите, що Еала можна повернути до нормального функцiонування?

– Сподiваюся. Проте я не знаю напевно. Там можуть бути невиправнi поломки й велика втрата пам’ятi.

Замислившись, вiн зробив паузу, кiлька разiв затягнувся, потiм випустив майстерне кiльце диму в ширококутний об’ектив Сел. Людська iстота навряд чи сприйняла б таку поведiнку як дружнiй жест, i це теж було однiею з багатьох переваг спiлкування iз комп’ютером.

– Менi потрiбна твоя допомога, Сел.

– Звiсно, докторе Чандро.

– Це, напевно, буде ризиковано.

– Що ви маете на увазi?

– Я пропоную вiд’еднати деякi твоi системи, зокрема тi, що вiдповiдають за функцii найвищого рiвня. Чи це тебе потурбуе?

– Я не можу вiдповiсти на це запитання без додатковоi iнформацii.

– Розумiю. Я опишу це так. Ти знаеш, що працювала безперервно вiдтодi, як тебе вперше увiмкнули?

– Правильно.

– Але ти ж знаеш, що люди так не можуть. Ми потребуемо сну – майже цiлковитоi перерви в нашiй психiчнiй дiяльностi, зрештою принаймнi на свiдомому рiвнi.

– Я знаю це. Та я цього не розумiю.

– Ну що ж, ти можеш пережити дещо подiбне до сну. Напевно, такий стан триватиме певний час, але ти цього не усвiдомлюватимеш. Коли ти перевiриш свiй годинник, то помiтиш деяку прогалину. Це все.

– Проте ви сказали, що це ризиковано. У чому полягають ризики?

– Існують мiзернi шанси (iх навiть неможливо вирахувати), що коли я знову ввiмкну систему, у твоiй особистостi вiдбудуться певнi змiни. Ти можеш почуватись iнакше. Невiдомо, краще чи гiрше.

– Я не розумiю, що це означае.

– Вибач, це може нiчого й не означати. Тож не хвилюйся про це. А зараз, будь ласка, вiдкрий новий файл. Ось його назва.

За допомогою клавiатури Чандра надрукував ФЕНІКС.

– Ти знаеш, що це? – запитав вiн Сел.

Без помiтноi паузи комп’ютер вiдповiв:

– У сучаснiй енциклопедii на це слово iснуе двадцять п’ять посилань.

– Яке з них, на твою думку, найточнiше?

– Вихователь Ахiллеса?

– Цiкаво, я цього не знав. Спробуй ще раз.

– Мiфологiчний птах, який вiдроджуеться з попелу свого попереднього життя.

– Прекрасно. Тепер ти розумiеш, чому я обрав цей файл?

– Бо ви сподiваетеся, що Еала можна перезапустити.

– Так, iз твоею допомогою. Ти готова допомогти?

– Ще нi, я хочу вас дещо запитати.

– Що саме?

– Чи снитимуться менi сни?

– Звiсно, сни сняться усiм розумним iстотам, але нiхто не може пояснити, чому, – Чандра секунду помовчав, випустив iще одне кiльце диму й додав дещо, чого б вiн нiколи не сказав людинi. – Можливо, тобi снитиметься Еал, менi вiн часто сниться.




Роздiл 4. Завдання мiсii




Англiйська версiя.

До: капiтана Татьяни Орловоi, командира космiчного корабля iменi космонавта Олексiя Леонова (номер реестрацii 081342)

Вiд:

Нацiональноi ради астронавтики, Пенсильванiя-Авеню, Вашингтон;

Комiсii з питань космiчного простору при Академii наук СРСР, проспект Корольова, Москва.

Завдання експедицii у порядку прiоритетностi:

Увiйти в супутникову систему Юпiтера, стикуватися з американським кораблем «Дiскаверi» (реестрацiйний номер 01/283).

Потрапити на борт цього корабля, зiбрати всю необхiдну iнформацiю про попередню мiсiю.

Запустити системи космiчного корабля «Дiскаверi»; якщо запасiв пального вистачить, скерувати корабель у напрямку Землi.

Знайти iнопланетний артефакт, iз яким зiткнувся «Дiскаверi», i максимально дослiдити його за допомогою усiх можливих датчикiв.

Якщо це видасться доцiльним i Центр керування польотом дасть свою згоду, вийти на контакт iз цим об’ектом для детальнiшого ознайомлення.

Провести дослiдження Юпiтера та його супутникiв настiльки, наскiльки це сумiсно iз зазначеними вище завданнями.

Ми усвiдомлюемо, що непередбачуванi обставини можуть змiнити прiоритетнiсть або навiть унеможливити виконання деяких iз цих завдань. Однак наголошуемо, що стикування з космiчним кораблем «Дiскаверi» з метою дiстати iнформацiю про iнопланетний артефакт е найважливiшою метою; це завдання переважае над усiма, серед iншого й над порятунком власного життя.

Команда.

Команда космiчного корабля «Олексiй Леонов» складатиметься з:

Капiтан Татьяна Орлова (рушiйнi установки);

Доктор Василiй Орлов (астрономiчна навiгацiя);

Доктор Максим Брайловський (структурнi системи);

Доктор Олександр Ковальов (комунiкацiя);

Доктор Миколай Терновський (контрольнi системи);

Головний лiкар Катерина Руденко (системи життезабезпечення);

Доктор Ірма Якунiна (дiетолог).

Нацiональна рада астронавтики США додае своiх трьох експертiв:


Доктор Гейвуд Флойд поклав меморандум на стiл i вiдкинувся у крiслi. Усе вже вирiшено, шляхи до вiдступу перетято. Навiть якби вiн хотiв цього, повернути час назад не можна, як i неможливо забрати свое слово.

Вiн глянув на Керолайн, яка сидiла з дворiчним Крiсом на краю басейну. Хлопець краще почувався у водi, нiж на землi, i мiг пiрнати на такий тривалий час, що часто лякав гостей ректорськоi резиденцii. І хоча вiн ще не до пуття говорив людською мовою, здаеться, «дельфiнською» спiлкувався вiльно.

Один iз друзiв Крiстофера щойно приплив iз Тихого океану й пiдставляв свою спину, щоб його попестили. «Ви теж мандрiвники у великому несходимому океанi, – подумав Флойд, – але який крихiтний ваш океан порiвняно з тiею неосяжнiстю, що ii торкнуся я.

Керолайн вiдчула його погляд i пiдвелася.

Вона дивилася на нього сумно, але без гнiву; все це вигорiло в нiй за останнi кiлька днiв.

Жiнка навiть спромоглася на вимучену усмiшку.

– Я знайшла той вiрш, який шукала, – промовила вона. – Вiн починаеться так:

		What is a woman that you forsake her,
		And the hearth-fire and the home acre,
		To go with the old grey Widow-maker?[7 - «Harp Song of the Dane Women», пiсня данських жiнок для виконання пiд арфу, переклала Ольга Смольницька.]

– Вибач, я не зовсiм зрозумiв. Хто це Той, що робить жiнок удовами?

– Не хто, а що. Море. Цей вiрш – плач дружини вiкiнга. Його написав Редьярд Кiплiнг сто рокiв тому.

Флойд узяв дружину за руку, вона не вiдповiдала, але й не пручалася.

– Ну, я не зовсiм вiкiнг. Я не грабую i не плюндрую, та й пригоди – це найостаннiше, чого менi треба.

– Тодi чому… нi, я не починатиму нову суперечку. Проте якщо ти сам знатимеш своi справжнi мотиви, це може допомогти нам обом.

– Я хотiв би дати тобi одну вагому причину свого рiшення. Але не можу. Натомiсть у мене е цiла низка дрiбнiших причин, якi зрештою складаються у ствердну вiдповiдь. І цi причини такi, що я не здатен не звертати на них уваги, повiр менi.

– Я вiрю тобi. А ти певен, що не обдурюеш себе?

– Якщо я себе обманюю, то так само чинять багато iнших людей. Включно, нагадаю тобi, iз Президентом Сполучених Штатiв.

– Я не забула. Та уяви, просто уяви на мить, що вiн не просив тебе. Чи ти зголосився б?

– Можу сказати правду. Нi. Я б такого не зробив. Дзвiнок президента Мордехая – це, мабуть, найбiльший шок, який я переживав у своему життi. Але коли наша розмова завершилася, я усвiдомив, що вiн мае рацiю. Ти ж знаеш, я не прихильник фальшивоi скромностi. Я справдi е найбiльш квалiфiкованим фахiвцем для цiеi роботи, i якщо космiчнi лiкарi пiдтвердять, що стан здоров’я дозволяе менi це зробити… А тобi ж вiдомо як нiкому, що я досi в хорошiй фiзичнiй формi.

Його слова викликали усмiшку, на яку Флойд i розраховував.

– Інколи я думаю, чи зголосився б ти на таке сам.

Це теж спадало йому на думку, але тут вiн мiг вiдповiсти вiдверто:

– Я нiколи б цього не зробив, не порадившись iз тобою.

– Добре, що ти не радився зi мною. Не знаю, що я вiдповiла б.

– Ще можна вiдмовитися.

– Ти зараз верзеш дурницi й знаеш це. Якщо ти вiдмовишся, то решту життя ненавидiтимеш мене й нiколи собi не пробачиш. У тебе надто сильне почуття обов’язку. Можливо, це одна з причин, чому я вийшла за тебе замiж.

Обов’язок! Звичайно, у такiй ситуацii для Флойда це ключове слово. Вiн зобов’язаний багатьом людям. Вiн мае обов’язок перед собою, перед родиною, перед унiверситетом, перед колишньою роботою (хоча його й звiльнили), перед своею краiною i – перед людством. Визначити прiоритети в його обов’язках було важко, а iнодi вони суперечили один одному.

Існувало безлiч логiчних причин, чому вiн мав летiти в цю мiсiю, i так само були логiчнi причини, на якi вказували його колеги, чому вiн не мав би цього робити. Утiм, можливо, зрештою остаточно вирiшуе серце, а не розум. І навiть тут емоцii тягли Флойда в рiзнi боки.

Цiкавiсть, почуття провини, намiр завершити роботу, яку вiн зiпсував, – це все вабило його до Юпiтера й того, що чекало там. Із другого боку, страх (вiн був дуже чесним, щоб визнати це) укупi з любов’ю до родини тримали його на Землi. Досi Флойд по-справжньому не сумнiвався, вiн вирiшив майже одразу та якомога м’якше вiдхиляв усi контраргументи Керолайн.

Окрiм того, у нього була ще одна втiшна думка, якою Флойд не наважився подiлитися з дружиною. Хоча мине два з половиною роки, але увесь цей час, опрiч п’ятдесяти днiв на Юпiтерi, вiн перебуватиме в станi гiбернацii. А коли повернеться, рiзниця у вiцi мiж ними скоротиться бiльш нiж на два роки.

Гейвуд Флойд жертвував iхнiм сьогоденням, щоб вони змогли довше насолоджуватись одне одним у майбутньому.




Роздiл 5. На «Леоновi»


Мiсяцi скоротилися до тижнiв, тижнi – до днiв, днi – до годин, аж раптом знову, уперше пiсля мандрiвки на базу «Клавiус» до монолiту Тiхо багато рокiв тому, Гейвуд Флойд опинився на мисi Канаверал, готуючись до виходу в космос.

Проте цього разу вiн вирушав не сам i його мiсiя не була секретною. За кiлька сидiнь вiд нього, байдужий до всiх i всього, летiв доктор Чандра, який уже розпочав дiалог зi своiм портативним комп’ютером.

Одна з таемних розваг Флойда, про яку вiн нiкому не розповiдав, це виявляти схожi риси мiж людьми й тваринами. У цьому випадку схожi риси швидше лестили людям, нiж ображали iх, окрiм того, то була непогана вправа для тренування пам’ятi.

Доктора Чандру асоцiювати легко, тiльки глянеш на нього – i одразу на думку спадае прикметник «пташиний». Цей чоловiк такий самий маленький i витончений делiкатний, усi його рухи швидкi й точнi. Утiм, який саме птах? Ясно, що доктор Чандра розумний птах. Сорока? Надто жвава й корислива. Сова? Нi, занадто повiльна. Можливо, горобець – саме те, що треба.

Вальтер Керноу, фахiвець iз систем космiчних кораблiв, що летiв до Юпiтера з грандiозним завданням вiдновити дiездатнiсть «Дiскаверi», являе собою набагато складнiший випадок. Цей кремезний чоловiк зовсiм не схожий на птаха. Можна було пiдшукати щось серед рiзноманiтних порiд собак, але жодна порода не видавалася достатньо могутньою, щоб порiвнювати ii представникiв iз Керноу. Звичайно, Керноу – це ведмiдь. Однак не похмурий i небезпечний, а з тих дружнiх привiтних симпатяг. Згадка про ведмедя спрямувала його думки до росiйських колег, до яких вони скоро приеднаються. Росiяни вже кiлька днiв здiйснювали на орбiтi своi останнi перевiрки.

«Це визначна мить мого життя, – переконував себе Флойд. – Я вирушаю у мiсiю, вiд якоi може залежати майбутне людства». Проте вiн зовсiм не вiдчував торжества; на останнiх секундах зворотного вiдлiку вiн думав лише про слова, що iх промовив перед тим, як вийти з дому: «Прощавай, мiй любий сину, чи пам’ятатимеш ти мене, коли я повернуся?»

Флойд досi трохи ображався на Керолайн за те, що вона не розбудила малого для прощальних обiймiв, хоча i знав, що дружина вчинила мудро й що так буде краще для всiх. Неквапливий плин його думок раптом перервав вибух реготу: це доктор Керноу розповiдав жарт своему сусiду, а ще Керноу мав при собi велику пляшку, яку тримав так обережно, немов то була критична маса плутонiю.

– Гейвуде, – гукнув вiн, – кажуть, капiтан Орлова замкнула всi алкогольнi напоi, тож це ваш останнiй шанс випити по- людськи. Шато Т’ерi 95. Даруйте за пластиковий посуд.

Попиваючи маленькими ковточками справдi хороше шампанське, Флойд вiдчував якесь пригнiчення вiд того, що, очевидно, доведеться слухати регiт Керноу ввесь шлях через Сонячну систему. Хоч вiн захоплювався iнженерними здiбностями Вальтера, як супутник у тривалiй мандрiвцi iнженер мiг кого хочеш звести з розуму. Добре, хоч iз доктором Чандрою таких проблем не передбачаеться, Флойд заледве мiг уявити його з усмiшкою на устах, а вже щоб вiн реготав – i поготiв. Звiсно, Чандра вiдмовився вiд шампанського ледь помiтним порухом голови. А Керноу був достатньо ввiчливим чи надто неуважним, щоб наполягати.

Здавалось, iнженер вирiшив стати душею компанii. За кiлька хвилин вiн звiдкись дiстав двооктавний електронний синтезатор i швидко зiмпровiзував популярну пiсеньку в режимi пiанiно, тромбона, скрипки, флейти й органа з голосовим супроводом. Керноу зробив це справдi майстерно, i Флойд несподiвано для себе помiтив, що пiдспiвуе разом з iншими. «Та все-таки добре, – спало йому на гадку, – що Керноу бiльшу частину подорожi проведе в станi гiбернацii, а значить – мовчки».

Музика затихла на мiнорнiй нотi тодi, коли загорiлися двигуни й шатл стартував у небо. Флойда охопило знайоме, але завжди нове сп’янiння – вiдчуття безмежноi сили, що вiдривала його вiд турбот i обов’язкiв земного життя. Люди несвiдомо передбачили це, помiстивши своiх богiв на небо, а отже у сферу, позбавлену сили тяжiння. Флойд прямував до царства невагомостi; на мить вiн дозволив собi забути, що там на нього чекае не свобода, а найвiдповiдальнiше завдання за всю його кар’еру.

Тяга збiльшувалася, i вiн вiдчував, що на його плечi лягае вага цiлого свiту, але Флойд, немов Атлант, який ще не стомився тримати свiй тягар, радий був ii прийняти. Вiн не збирався аналiзувати це вiдчуття, а просто насолоджувався ним. Навiть якщо вiн покидае Землю востанне i зараз прощаеться з усiм, що любив, у його душi не було мiсця для суму. Рев навколо перетворювався на переможний гiмн, що змiтав геть усi тужливi емоцii.

Флойд майже шкодував, коли рев припинився, хоч дихати стало легше, аж раптом його охопило вiдчуття повноi свободи. Бiльшiсть iнших пасажирiв почали розстiбати своi паски безпеки, готуючись насолодитися тридцятьма хвилинами невагомостi на перехiднiй орбiтi, але кiлька з попутникiв, якi, напевно, уперше здiйснювали космiчну подорож, залишилися на своiх мiсцях, тривожно роззираючись у пошуках бортпровiдникiв.

– Говорить капiтан. Ми зараз на висотi триста кiлометрiв над рiвнем моря, проходимо над захiдним узбережжям Африки. На жаль, ви не зможете все роздивитися, бо зараз там нiч, оте свiтло попереду – Сьерра-Леоне, а над Гвiнейською затокою вируе потужний тропiчний шторм. Погляньте на цi спалахи!

Сонце зiйде за п’ятнадцять хвилин. Тим часом я розверну корабель так, щоб ви могли добре роздивитись екваторiальний супутниковий пояс. Найяскравiший вогник прямо по курсу – це космiчна станцiя «Атлантик-1». Потiм на заходi «Інтеркосмос-2», а найтьмянiша зiрка попереду – Юпiтер. А подивившись прямо пiд нею, ви побачите миготливi вогнi, що рухаються навпроти цятки свiтла, – це нова китайська космiчна станцiя. Ми пройдемо за сто кiлометрiв вiд неi, не настiльки близько, щоб розгледiти щось вiльним оком.

«Що вони там замислили?» – байдуже подумав Флойд. Вiн роздивлявся у монiтор збiльшену опецькувату цилiндричну конструкцiю iз чудернацькими опуклостями й не бачив причини вiрити тривожним чуткам, що це неприступна фортеця, обладнана лазером. Утiм, доки Пекiнська академiя наук iгнорувала неодноразовi запити Всесвiтнього космiчного комiтету щодо комплексноi перевiрки нового об’екта, доти китайцi могли обвинувачувати в недружнiй пропагандi лише себе самих.

«Космонавт Олексiй Леонов» не був еталоном краси, та космiчнi кораблi рiдко могли цим похвалитися. Можливо, одного дня людство виробить модерну естетику, виникне нова генерацiя митцiв, чиi уявлення бiльше не грунтуватимуться на земних формах, створених водою i вiтром. Космос – царство прекрасного, але витвори людських рук тут iще не прижилися.

Якщо не зважати на чотири гiгантськi баки з пальним, якi вiдiйдуть, щойно буде досягнуто вiдповiдноi орбiти, «Леонов», на диво, здавався маленьким. Вiд теплозахисного екрана до керiвного вiдсiку – менше п’ятдесяти метрiв; важко повiрити, що такий скромний за розмiрами транспортний засiб, менший навiть вiд деяких комерцiйних лiтакiв, зможе пронести десятьох чоловiкiв i жiнок через половину Сонячноi системи.

Проте брак сили тяжiння, яка робить стiни, стелю й пiдлогу навзаем замiнними, переписав правила. Усерединi «Леонов» був достатньо просторим, навiть тодi, коли всi учасники експедицii не сплять, як, наприклад, зараз. Нинi на борту, крiм членiв команди, були присутнi ретельно вiдiбранi представники преси, iнженери, що здiйснювали останнi приготування, заклопотанi посадовi особи.

Щойно шатл зiстикувався iз «Леоновим», Флойд спробував знайти каюту, яку вiн, коли прокинеться за рiк вiд сьогоднi, дiлитиме з Керноу й Чандрою. Нарештi знайшовши ii, вiн виявив, що каюту забарикадовано акуратно пiдписаними коробками з обладнанням i провiзiею, тож потрапити всередину неможливо. Вiн похмуро мiркував, що тепер робити, коли один iз членiв команди, що якраз ручкався з новоприбулими, помiтив спантеличеного Флойда й, перервавши свое заняття, пiдплив до нього.

– Докторе Флойде, вiтаемо на борту. Я Макс Брайловський – помiчник iнженера.

Молодий росiянин говорив повiльною, обережною англiйською, iз чого можна було зробити висновок, що вiн бiльше працював iз електронним репетитором, а не викладачем-людиною. Вони потиснули один одному руки. Флойд пригадав обличчя i бiографiю iз досье на усiх членiв команди, якi йому дали на ознайомлення перед польотом: Максим Андрiйович Брайловський, тридцять один рiк, народився у Ленiнградi, спецiалiзуеться на структурних системах; хобi: фехтування, повiтрянi велосипеди, шахи.

– Радий зустрiчi, – сказав Флойд, – але як менi потрапити всередину?

– Не хвилюйтеся, – весело вiдповiв Макс. – Усе це щезне до того часу, як ви прокинетеся. Це – як ви його називаете? – витратнi матерiали. Ми виiмо вашу кiмнату до того, як вам вона знадобиться. Я обiцяю.

Вiн поплескав себе по животу.

– Прекрасно, але куди менi покласти своi речi? – Флойд указав на три маленькi валiзи, загальною вагою 50 кiлограмiв, у яких умiстилось усе (принаймнi вiн на це сподiвався), що знадобиться йому наступнi кiлька мiльярдiв кiлометрiв. У станi невагомостi пронести iх коридорами корабля з кiлькома поворотами було нелегким завданням.

Макс схопив двi валiзи, i, м’яко ковзнувши через трикутник, утворений трьома перехрещеними балками, пiрнув у невеличкий люк, повнiстю зiгнорувавши Перший закон Ньютона. Флойд набив собi кiлька синцiв, перш нiж йому вдалося повторити цей трюк; пiсля доволi тривалого переходу («Леонов» виявився значно бiльшим усерединi, нiж здавався ззовнi), вони опинилися перед дверима з табличкою «КАПІТАН»; табличку було написано кирилицею i латинкою. Хоча Флойд умiв читати росiйською значно краще, нiж говорити, вiн оцiнив цей жест ввiчливостi; вiн уже помiтив, що всi написи на кораблi двомовнi.

Макс постукав, засвiтилося зелене свiтло, i Флойд заплив усередину так грацiйно, як тiльки спромiгся. Хоча вiн говорив iз капiтаном Орловою багато разiв, вони ранiше нiколи не зустрiчались особисто. Тож на Флойда очiкували два сюрпризи.

Важко судити про зрiст людини, розмовляючи з нею по вiдеофону, – камера «урiвнюе» усiх. Капiтан Орлова стоячи (хоча «стояти» в станi невагомостi доволi проблематично) заледве досягала Флойдових плечей. Вiдеофон також не змiг передати проникливу красу ii слiпучо-блакитних очей, найвизначнiшу рису цього обличчя, що зараз заледве могло претендувати на вроду.

– Привiт, Таню, – сказав Флойд. – Як приемно нарештi з тобою зустрiтися. Шкода твого волосся. – Вони взялися за обидвi руки, немов старi друзi.

– Я рада, що ти летиш iз нами, – вiдповiла капiтан. Їi англiйська мова, на вiдмiну вiд мови Брайловського, була бiльш вiльною, хоча й з помiтним акцентом. – Так, волосся шкода, але з ним стiльки мороки в тривалiй мандрiвцi, i я бажала б якомога довше не користуватися послугами перукаря на «Леоновi». Прошу вибачення щодо вашоi каюти. Спробую пояснити, Макс раптом виявив, що нам треба ще десять квадратних метрiв для вантажу. Наступнi кiлька годин ми з Василiем будемо вiдсутнi, тож ти поки що можеш користуватися нашим примiщенням.

– Дякую, а як же Керноу i Чандра?

– Про них я домовилася з екiпажем. Не подумай, що ми ставимося до вас як до вантажу.

– Ще й непотрiбного.

– Перепрошую?

– Такi таблички використовували для вантажу в давнi часи океанських подорожей.

Таня усмiхнулася.

– Ну, трохи схоже на те. Але ви вiдчуете себе бажаними гостями наприкiнцi мандрiвки. Ми вже плануемо свято з нагоди вашого воскресiння.

– Це звучить надто релiгiйно. Влаштуйте – нi, переродження звучить навiть гiрше – просто вiтальну вечiрку. Однак я розумiю, що ти дуже зайнята, не хочу тебе вiдволiкати, дозволь менi залишити своi речi й продовжити грандiозну екскурсiю вашим кораблем.

– Макс тобi все покаже. Вiдведи доктора Флойда до Василiя. Вiн унизу, у вiдсiку керування кораблем.

Коли вони випливли з капiтанських примiщень, Флойд вiдзначив хорошу роботу комiтету з добору персоналу. Таня Орлова вмiла вразити на паперi, а наживо, попри свiй шарм, вона майже лякала. Цiкаво, яка вона, коли сердиться. Це вогонь чи лiд? Хай там як, лiпше цього не знати зовсiм.

Флойд швидко згадував, як треба рухатись у космосi; перш нiж вони досягли примiщення, де зараз працював Василiй Орлов, вiн маневрував майже так само вправно, як i його провiдник. Головний науковець вiтав його так само тепло, як i його дружина.

– Вiтаю на борту, Гейвуде. Як почуваешся?

– Ще трохи, i помру з голоду.

На мить Орлов замислився над сказаним, потiм на його обличчi з’явилася широка усмiшка.

– О, я й забув. Ну, що ж, потерпи ще трохи. За десять мiсяцiв iстимеш стiльки, скiльки забажаеш.

Тi, хто планував упасти в стан гiбернацii, тиждень мали дотримуватися низькоглiкемiчноi дiети, а за двадцять чотири години до сну споживати лише рiдину. Флойд мiркував, що сприяло його легковажному настрою – голодування, шампанське Керноу чи вiдсутнiсть сили тяжiння.

Щоб сконцентруватися, вiн зосередився на рiзнокольоровiй технiцi, що оточувала iх.

– Тож це i е славнозвiсний двигун Сахарова. Уперше бачу його наживо.

– Їх усього чотири у свiтi.

– Сподiваюся, працюе.

– Краще б йому працювати, а то мiськiй радi Горького знову доведеться перейменовувати майдан Сахарова.

Це була ознака вiдлиги: тепер росiяни могли жартувати (хоч i дещо кострубато) про ставлення влади своеi краiни до визначного науковця.

Флойд iзнову згадав проникливу промову Сахарова, коли його дещо запiзно зробили Героем Радянського Союзу. Вiн розповiв своiм слухачам, як в’язниця та заслання допомагали його творчостi; чимало шедеврiв науковоi думки не народилися б поза стiнами камер, лише на вiддалi вiд спокус свiту вони здобули шанс на життя. З таких ситуацiй найзначнiшим досягненням людського iнтелекту були «Математичнi засади натуральноi фiлософii», написанi Ньютоном пiд час самоiзоляцii в охопленому чумою Лондонi. Таке порiвняння нiхто не наважився б назвати нескромним – з тих рокiв у Горькому брали початок не лише новi теорii розумiння структури матерii та походження Всесвiту, а й концепцiя управлiння плазмою, яка дала змогу використовувати термоядерну енергiю. Сам двигун, хоча й набув найбiльшого розголосу, став лише побiчним продуктом цього дивовижного iнтелектуального спалаху. Трагедiя полягала в тому, що такi успiхи були викликанi несправедливiстю; одного дня, можливо, людство навчиться цивiлiзованiше розв’язувати своi проблеми.

До того часу, як вони покидали вiдсiк, Флойд дiзнався про двигун Сахарова все, що хотiв знати чи сподiватися запам’ятати. Вiн був добре обiзнаний з його базовими принципами – використання iмпульсноi термоядерноi енергii для нагрiвання i виштовхування майже будь-якого пального. Найкращi результати дiстали, використовуючи як робочу рiдину чистий водень, але водень надто громiздкий i його важко зберiгати протягом тривалого часу. Тож прийнятними альтернативами стали метан i амiак; можна було застосовувати навiть воду, але з набагато меншою ефективнiстю.

Проектувальники «Леонова» пiшли на компромiс: гiгантськi баки рiдкого водню мали забезпечити початковий iмпульс, коли корабель набиратиме необхiдну швидкiсть, щоб досягти Юпiтера. У пунктi ж призначення амiак мав використовуватися для гальмування, стикувальних маневрiв i повернення назад на Землю.

Такою видавалася теорiя, перевiрена багато разiв у безкiнечних тестах i комп’ютерних симуляцiях. Утiм, як добре свiдчила доля горопашного «Дiскаверi», усi людськi плани неодмiнно випробовувалися на мiцнiсть Природою i Долею, чи, як дехто волiв висловлюватися, силами Всесвiту.

– Тож ви, докторе Флойде, – промовив владний жiночий голос, перервавши пояснення принципiв магнiтодинамiчного зворотного зв’язку, яким захопився Василiй. – Чому ви не доповiли менi?

Флойд обережно обернувся навколо своеi осi, притримуючи себе однiею рукою. Вiн побачив масивну дорiдну постать, одягнену в унiформу цiкавого крою з десятками кишень i мiшечкiв. Виникало таке враження, що це кулеметник, загорнутий у набоевi стрiчки.

– Приемно знову зустрiтися з вами, докторе. Мене все одно оглядатимуть? Я сподiвався, що ви отримали мою медичну картку з Г’юстона.

– Ви думаете, я повiрю вашим дурним ветеринарам! Я не довiрила б iм i ящур дiагностувати!

Флойд прекрасно знав про взаемну повагу мiж Катериною Руденко й медичним центром Олiна Тiга, хай навiть широка усмiшка лiкарки не применшувала серйознiсть ii слiв. Вона помiтила його вiдверто зацiкавлений погляд i гордо помацала лямки навколо своеi опасистоi талii.

– Звичайна лiкарська валiза не надто практична в умовах невагомостi: речi випливають звiдти й iх нiколи не знайдеш на мiсцi, коли вони потрiбнi. Я сама розробила дизайн цiеi штуки, тут повний хiрургiчний набiр. Із цим я можу не сходячи з мiсця вирiзати апендикс або прийняти пологи.

– Сподiваюся, хоч пологiв тут не буде.

– Ха! Гарний лiкар мае бути готовим до всього.

«Який контраст, – подумав Флойд, – мiж капiтаном Орловою i лiкаркою – чи ii треба називати за званням – головний лiкар? – Руденко. Капiтан мала грацiю й витонченiсть прими-балерини, а лiкарка могла б уособлювати прототип Матерi-Росii – мiцна статура, широке селянське обличчя, хiба що бракуе хустки на плечах, щоб доповнити картину. «Зовнiшнiсть оманлива. Не дай себе обдурити, – подумав Флойд, – ця жiнка врятувала з десяток астронавтiв пiд час стикувальноi аварii Комарова, а у вiльний час вона вдосконалюе космiчну медицину. Нам дуже пощастило, що Катерина Руденко летить на «Леоновi».

– А тепер, докторе Флойде, скажу я вам, ви матимете ще досить часу, щоб дослiдити наш маленький корабель. Моi колеги надто гречнi, щоб у цьому зiзнатись, але в них багато роботи, а ви лише плутаетеся пiд ногами. Я хотiла би бути бiля вас – усiх трьох – без поспiху. Тодi ми принаймнi мали б менше причин хвилюватися.

– Я боявся цього, але розумiю вашу думку. Я готовий розпочати обстеження, щойно ви будете готовi. Ходiмо.

Корабельний шпиталь був вельми просторий i вмiшував операцiйний стiл, два велосипеди-тренажери, кiлька шаф з обладнанням i рентгенiвський апарат. Доки лiкар Руденко робила побiжний огляд, вона раптом запитала:

– Не знаете, що то за маленький золотий цилiндр, який доктор Чандра носить на ланцюжку на шиi? То якийсь пристрiй зв’язку? Вiн вiдмовився його знiмати. Той Чандра настiльки сором’язливий, що взагалi не хотiв роздягатися.

Флойд не змiг стримати усмiшку; неважко було уявити реакцiю скромного iндiйця на цю напористу панi.

– Це лiнгам.

– Що?

– Ви лiкар, то мали б його впiзнати. Символ чоловiчоi плодючостi.

– Звичайно, дури дурку. Вiн що практикуе iндуiзм? Трохи запiзно просити нас улаштувати для нього суто вегетарiанське меню.

– Не хвилюйтеся, ми не послали б таку людину, завчасно не попередивши. Крiм того, що Чандра зовсiм не вживае алкоголю, вiн не любить нiчого, крiм комп’ютерiв. Якось вiн розповiв менi, що його дiд був священнослужителем у Бенаресi й дав йому той лiнгам; амулет залишався в родинi протягом кiлькох поколiнь.

Флойд здивувався, бо реакцiя Руденко виявилася не такою негативною, як вiн очiкував, а швидше нетипово замисленою.

– Я розумiю його почуття. Моя бабуся колись передала менi iкону. Шiстнадцяте столiття. Я хотiла взяти ii з собою в подорож, але вона важить п’ять кiлограмiв…

Лiкарка раптово скинула з себе задуму й повернулася до справи, вона зробила Флойду кiлька безболiсних заштрикiв пiстолетом для пiдшкiрних iн’екцiй i сказала йому повернутися, щойно вiн вiдчуе себе сонним. А це, запевнила вона, станеться менше нiж за двi години.

– Тим часом вiдпочивайте, – наказала вона. – На цьому рiвнi в нас е спостережний пункт – Станцiя D.6. Чому б вам не пiти туди?

Це здавалося гарною iдеею, i Флойд слухняно поплив туди; така покiрнiсть доктора здивувала б його друзiв. Лiкар Руденко глянула на годинник, продиктувала коротке повiдомлення у голосовий записник i виставила будильник на тридцять хвилин уперед.

Досягши спостережного пункту D.6, Флойд застав там Чандру й Керноу. Вони глянули на нього, немов не пiзнаючи, а вiдтак знову повернулися до захопливого видовища ззовнi. Флойд помiтив, що Чандра насправдi не насолоджуеться краевидом. Йому злипаються очi.

В iлюмiнаторi зависла геть зовсiм незнайома планета, що виблискувала бiрюзою i слiпучо-бiлим. «Як дивно, – подумав собi Флойд. – Що це сталося iз Землею? І чому його не дивуе, що вiн ii не впiзнае! Усе догори дригом! Яка катастрофа, вiн заплакав, жалiючи всiх тих бiдних людей, що падають у космос…

Флойд заледве помiтив, як два члени команди забрали нерухоме тiло Чандри. Коли вони повернулися по Керноу, очi Флойда вже заплющились, але вiн досi дихав. Коли ж вони прийшли по нього самого, зникли навiть ознаки дихання.




Частина ІІ. «Цянь»





Роздiл 6. Пробудження


«А вони ще казали нам, що ми не бачитимемо снiв», – подумав Флойд радше здивований, анiж роздратований. Прекрасне рожеве сяйво навколо заспокоювало, воно нагадувало Флойду барбекю i потрiскування камiна на Рiздво. Утiм, вiн не вiдчував тепла, швидше прохолоду, хоч i не зимовий холод.

До нього долинав вiддалений гомiн голосiв, але говорили надто тихо, щоб розiбрати, про що йдеться. Голоси стали гучнiшими, проте вiн усе одно не мiг нiчого зрозумiти.

– Точно, – здивовано промовив вiн, – менi ж не можуть снитися сни росiйською!

– Нi, Гейвуде! – вiдповiв жiночий голос. – Це не сон. Уже час прокидатися.

Прекрасне сяйво згасло; вiн розплющив очi, i розмитий промiнь лiхтаря зiсковзнув з його обличчя. Флойд лежав на диванi, прив’язаний до нього за допомогою еластичних стрiчок; навколо нього стояли якiсь фiгури, але вiн не мiг достатньо сфокусувати погляд, щоб когось упiзнати.

Лагiднi пальцi склепили його повiки й помасажували чоло.

– Не напружуйтеся. Дихайте глибоко… ще раз… правильно… як ви зараз почуваетесь?

– Я не знаю… дивно… якось легко в головi… i я голодний.

– Це гарний знак. Ви знаете, де ви? Зараз можете розплющити очi.

Нарештi вiн роздивився фiгури – ближче до нього стояла лiкар Руденко, трохи вiддалiк – капiтан Орлова. Але Таня якось змiнилася вiдтодi, як вiн бачив ii лише годину тому. Коли Флойд зрозумiв, у чому полягае ця змiна, вiн був шокований:

– Ти вiдростила волосся!

– Сподiваюся, ти думаеш, що так краще. Не можу сказати те саме про твою бороду.

Флойд, пiднiсши руку до обличчя, виявив, що вiн мае докладати зусиль до кожного руху. Його пiдборiддя вкривала коротка дво-триденна щетина. У станi гiбернацii волосся вiдростае лише на одну соту вiд нормального стану.

– Тож я зробив це, – промовив вiн. – Ми прибули на Юпiтер.

Таня задумливо глипнула на нього, потiм на лiкарку, яка ледь помiтно кивнула.

– Нi, Гейвуде, – сказала вона. – Ще залишився мiсяць льоту. Не хвилюйся, iз кораблем усе гаразд, усi системи функцiонують нормально. Одначе твоi друзi у Вашингтонi попросили розбудити тебе трохи ранiше. Сталося дещо непередбачуване. Тепер нам випадае брати участь у перегонах до «Дiскаверi» й, боюся, цi перегони ми можемо програти.




Роздiл 7. «Цянь»


Коли голос Гейвуда Флойда долинув з динамiка, два дельфiни раптом перестали кружляти басейном i пiдпливли до борту. Готовi обiдати, вони крутили головами й шукали джерело звуку.

«Впiзнали Гейвуда», – подумала Керолайн iз гiркотою. А Крiстофер, що повзав у манежi, навiть не припинив гратися, змiнюючи кольори у своiй книжцi, тимчасом, як голос його батька гучно й чiтко линув iз космосу за пiвмiльярда кiлометрiв вiд рiдноi планети.

– …Кохана, ти не здивуешся почути вiд мене звiстку на мiсяць ранiше вiд визначеного термiну; уже кiлька тижнiв тобi вiдомо, що в нас тут з’явилася компанiя.

Я досi не можу повiрити в те, що вiдбуваеться, для мене це цiлковите безглуздя. Вони, можливо, не мають достатньо пального для безпечного повернення на Землю; ми навiть не розумiемо, як вони збираються стикуватися iз «Дiскаверi». Звiсно, ми нiколи iх не бачили навiть у телескоп. Навiть за умов найбiльшого наближення «Цянь» був за п’ятдесят мiльйонiв кiлометрiв вiд нас. Вони мали достатньо часу, щоб вiдповiсти на нашi сигнали, якби хотiли вiдповiдати, але, схоже, нас повнiстю iгнорують. Зараз китайцi надто заклопотанi для дружнiх балачок. За кiлька годин вони проб’ють атмосферу Юпiтера, от i побачимо, як працюе iхня система аеродинамiчного гальмування. Якщо все буде гаразд, це пiднесе наш бойовий дух. Якщо ж нi… Лiпше про це й не говорити.

Росiяни, зваживши на обставини, що склалися, сприйняли новину напрочуд спокiйно. Вони, звiсно, сердитi й розчарованi, але я чув багато захоплених слiв на адресу китайцiв. Це, звичайно, блискучий хiд – будувати космiчний корабель у всiх на виду, змушуючи думати, що це космiчна станцiя, аж доки до неi не причепили ракети.

Ну, що ж, ми нiчого не можемо вдiяти, хiба що спостерiгати. А на такiй вiдстанi ми бачимо не бiльше, нiж ви у своi найкращi телескопи. Я не можу не бажати iм успiху, хоч, певна рiч, сподiваюся, вони не чiпатимуть «Дiскаверi». Це територiя Сполучених Штатiв, i, можу закластися, наше мiнiстерство закордонних справ нагадуе китайцям про це щогодини.

Утiм, на таке сподiватися, мабуть, не варто. Якби нашi китайськi друзi нас не випереджали, ти ще мiсяць не чула б вiд мене звiсток. Але тепер, коли лiкар Руденко мене розбудила, я говоритиму з тобою щокiлька днiв.

Пiсля першого шоку я непогано влаштувався – знайомлюся з кораблем i командою, вiдновлюю космiчнi навички. І вдосконалюю свою ламану росiйську, хоч i не маю шансiв як слiд попрактикуватися – тут усi розмовляють англiйською.

Американцi вмiють нав’язати свою мову iншим! Я iнколи соромлюся нашого шовiнiзму чи нашоi лiнi.

Рiвень англiйськоi на борту коливаеться вiд iдеального – головний iнженер Саша Ковальов мiг би запросто працювати диктором на БiБiСi – до варiанту «якщо говориш швидко, то не мае значення, скiльки помилок припускаешся». Єдиний, хто не розмовляе англiйською вiльно, це Женя Марченко, яка в останню мить посiла мiсце Ірми Якунiноi. Мiж iншим, приемно дiзнатися, що з Ірмою усе гаразд – яке це мало бути для неi розчарування! Цiкаво, чи почне вона знову вправлятися в дельтапланеризмi?

Якщо вже говорити про нещаснi випадки… Видно, що Женя теж пережила жахливу катастрофу. Хоча пластичнi хiрурги постаралися на славу, все-таки помiтно, що вона серйозно обгорiла. Женя у нас немов дочка усього екiпажу, i команда ставиться до неi, хотiв уже сказати зi спiвчуттям, але це надто поблажливо. Скажiмо так, з особливою добротою.

Можливо, тобi цiкаво, як я ладнаю iз капiтаном Танею. Ну, Таня менi дуже подобаеться, але сердити ii не хотiлося б. Немае жодних сумнiвiв, хто заправляе усiм на цьому кораблi. Головний лiкар Руденко – ти зустрiчалася з нею у Гонолулу на пiдписаннi Аерокосмiчнiй Конвенцii два роки тому, i, я певен, ти не забула останню вечiрку. Тож можеш зрозумiти, чому ми називаемо ii Катериною Великою, звiсно, за ii широкою спиною…

Але годi плiткувати. Час спливае, менi неприемно буде перевантажити мережу. І, до речi, цей особистий дзвiнок мае бути справдi особистим. Проте в цiй мережi достатньо вiдгалужень, тому не дивуйся, якщо раптом отримаеш повiдомлення з iншого маршруту.

Я чекаю на звiстку вiд тебе. Скажи дiвчатам, що я поговорю з ними пiзнiше. Я кохаю тебе, люблю вас усiх, дуже сумую за тобою i Крiсом. Якщо повернуся, то обiцяю: нiколи не поiду так надовго.

Вiдтак запала коротка пауза, протягом якоi було чути шипiння. Нарештi явно комп’ютерно синтезований голос виголосив: «Завершено передачу повiдомлення. Чотириста тридцять два дрiб сiм iз космiчного корабля «Леонов». Щойно Керолайн Флойд вимкнула передавач, як два дельфiни зiсковзнули з поверхнi басейну й попрямували в Тихий океан, залишаючи по собi брижi на водi.

Коли Крiстофер зрозумiв, що його друзi попливли геть, вiн почав плакати. Мати взяла його на руки, намагаючись заспокоiти, але ще довго iй це не вдавалося.




Роздiл 8. Шлях повз Юпiтер


Зображення Юпiтера, помережене стрiчками бiлих хмар, плямистими смугами лососево-рожевого кольору й Великою червоною плямою, що наче недобре око, загрозливо поглядала на людей, зависло на проекцiйному екранi льотноi палуби космiчного корабля. Планета заповнювала вже три чвертi екрана, але нiхто не звертав уваги на осяяний диск, усi очi увiп’ялися в темний серп у його кутку. Там, на нiчному боцi планети, китайський космiчний корабель наближався до митi iстини.

«Це абсурд, – подумав Флойд. – Ми не зможемо нiчого розгледiти за сорок мiльйонiв кiлометрiв. І витрiщатися на екран необов’язково, адже радiо повiдомить нам те, що ми хочемо знати».

«Цянь» припинив усi голосовi, вiдео- та iнформацiйнi передачi на двi години ранiше, вiдтодi, як антени дальнього радiуса дii були введенi в захисну тiнь теплового екрана. Лише радiомаяк, що вiдправляв сигнали в усiх напрямках, досi вiв передачу, точно показуючи координати китайського космiчного корабля у той час, як вiн пропливав мiж хмар, котрi за розмiром дорiвнювали континентам. Пронизливi сигнали пi…пi…пi – единi звуки, що iх було чути в команднiй рубцi «Леонова». Кожна з цих пульсацiй вiдлетiла вiд Юпiтера за двi хвилини до того, як зазвучати на «Леоновi»; за цей промiжок часу джерело сигналу тисячу разiв могло перетворитися на хмару розжареного газу, розвiяного в юпiтерiанськiй стратосферi.

Сигнал то завмирав, то ставав гучнiшим, iнодi вiн спотворювався, кiлька разiв повнiстю затихав, вiдтак послiдовнiсть вiдновлювалася. Незабаром плазмова оболонка навколо корабля вiдрiже всi комунiкацii, аж поки корабель знову не з’явиться на радарах. Якщо вiн з’явиться.

– Посмотрi! – гукнув Макс. – Ось воно!

Спершу Флойд не мiг нiчого роздивитися. Потiм на краю сяйливого диска вiн роздивився маленьку зiрочку, що поблискувала навпроти темного лику Юпiтера, там, де зiрок бути не може.

Зiрочка здавалася зовсiм нерухомою, хоча вiн знав, що вона мае рухатися зi швидкiстю сто кiлометрiв на секунду.

Цятка повiльно яскравiшала; це вже була не просто цятка, вона здавалася все видовженiшою.

Комета, витворена людськими руками, промайнула крiзь юпiтерiанську нiч, залишаючи пiсля себе розжарений слiд кiлометри завдовжки.

Останнiй неспотворений, нормальноi тривалостi гудок долинув iз радiомаяка, потiм зосталося лише позбавлене сенсу шипiння радiацii Юпiтера – одного з тих багатьох космiчних звукiв, якi не мають нiчого спiльного з людиною i ii роботою.

«Цянь» став нечутним, але ще не зовсiм невидимим. Команда «Леонова» могла спостерiгати, як маленька видовжена iскра рухаеться вiд сонячного боку планети, щоб зникнути на темнiй сторонi. Якщо все пiде за планом, до того часу Юпiтер поглине корабель, забравши в нього небажану швидкiсть. «Цянь» вирине з iншого боку цього гiгантського свiту, перетворившись на ще один супутник Юпiтера.

Іскра згасла. «Цянь» завернув за планету й зараз прямував по нiчнiй сторонi. Нiчого не буде нi чутно, нi видно, доки вiн вирине з тiнi. Якщо все пiде добре, то це станеться десь за годину. Для китайцiв ця година триватиме вiчнiсть.

Натомiсть для керiвника з науковоi роботи Василiя Орлова та iнженера зi зв’язку Сашi Ковальова година минула напрочуд швидко. Вони могли чимало дiзнатися, спостерiгаючи за тiею маленькою зiрочкою: вирахувати час ii наближення й вiддалення, i, найважливiше, допплерiвське змiщення радiомаяка давало життево важливу iнформацiю про нову орбiту «Цяня». Комп’ютери «Леонова» вже засвоювали графiки руху й видавали прогнозований час проходження, орiентуючись на рiзнi припущення щодо темпiв уповiльнення в атмосферi Юпiтера.

Василiй вимкнув екран комп’ютера, обернувся у своему крiслi, послабив пасок безпеки й звернувся до аудиторii, що терпляче на щось чекала.

– За найбiльш оптимiстичними прогнозами, вони можуть з’явитися на радарах через сорок двi хвилини. Чому б глядачам не прогулятися, щоб ми могли сконцентруватися та якнайкраще виконати свою роботу? Побачимося за тридцять п’ять хвилин! Ну, уходiте!

Астронавти неохоче покинули капiтанський мiсток, але геть усi повернулися менш нiж за тридцять хвилин, викликавши праведний гнiв Василiя. Вiн досi докоряв iм за брак поваги до його розрахункiв, коли з гучномовцiв долинуло знайоме пi… пi… пi – сигнали з радiомаяка «Цяня». Василiй мав здивований i засмучений вигляд, але невдовзi приеднався до спонтанних оплескiв, що вiтали китайський космiчний корабель, який вдало пройшов крiзь юпiтерiанську атмосферу. Флойд не помiтив, хто саме почав аплодувати. Так, китайцi, росiяни, американцi могли бути конкурентами, але всi вони астронавти, усi наразi настiльки далеко вiд рiдноi планети, де ще не мандрувала жодна жива душа. «Посланцi людства» – так охрестив iх Перший договiр ООН про космос. Навiть якщо екiпаж «Леонова» не надто радiв успiхам китайцiв, вони також не бажали iм лиха.

«Тут маемо й егоiстичний чинник», – подумав Флойд. Тепер шанси «Леонова» на успiшне проходження атмосфери Юпiтера значно зросли; «Цянь» довiв, що маневр атмосферного гальмування у принципi е можливий. Інформацiя про Юпiтер виявилася правильною, його атмосфера не мiстить неочiкуваних i, ймовiрно, фатальних сюрпризiв.

– Ну що ж! – сказала Таня. – Думаю, варто надiслати iм повiдомлення з вiншуванням. Але навiть якщо ми це зробимо, вони його не отримають.

Дехто з колег iще кепкував iз Василiя, який витрiщився на комп’ютер, не вiрячи тому, що спостерiгав на власнi очi.

– Я нiчого не розумiю! – вигукнув вiн. – Вони досi мають бути за Юпiтером! Сашо, дай менi ще раз зчитати швидкiсть iхнього радiомаяка!

Далi мовчазний дiалог Орлов провадив iз комп’ютером; як слiд роздивившись усi данi, Василiй присвиснув:

– Щось не те. Вони справдi на орбiтi, але «Цянь» нiяк не зможе стикуватися iз «Дiскаверi». Орбiта, на якiй вони зараз, виведе iх до Іо. Я зможу дати бiльше iнформацii, коли простежу iхню траекторiю руху за наступнi п’ять хвилин.

– У будь-якому разi тепер вони в безпецi, – зазначила Таня. – А траекторiю руху вони зможуть скорегувати пiзнiше.

– Можливо, але це забере в них кiлька днiв. Навiть за умови, якщо мають достатньо пального. У чому я сумнiваюся.

– Тож у нас досi е надiя iх обiйти.

– Не налаштовуйся так оптимiстично. Нам до Юпiтера летiти ще три тижнi. Вони можуть перепробувати десятки орбiт до того часу, як ми туди дiстанемося, та обрати найзручнiшу для стикування.

– І знову ж, за умови, що в них достатньо пального.

– Звiсно. Про це ми можемо лише здогадуватися.

Розмова велася такою швидкою росiйською i так схвильовано, що Флойд майже нiчого не втямив. Коли Таня нарештi зглянулася на нього й пояснила, що «Цянь» розвернувся так, що прямуе до дальших супутникiв, його перша реакцiя була ось якою:

– У них можуть бути серйознi проблеми. Що ви робитимете, якщо вони попросять про допомогу?

– Ти, напевно, жартуеш. Можеш собi уявити, щоб китайцi таке вчинили? Вони надто гордi. У будь-якому разi допомогти iм неможливо. Ми не спроможнi змiнити прiоритети мiсii, тобi це добре вiдомо. Навiть якби в нас було пальне…

– Ви, звiсно, маете рацiю, але пояснити це 99 % землян, якi не надто розумiються на орбiтальнiй механiцi, буде складно. Нам треба брати до уваги полiтичний складник ситуацii, ми матимемо не надто хороший вигляд, якщо не допоможемо. Василiю, дайте менi iхню остаточну орбiту, щойно ви ii опрацюете. Я пiду до своеi каюти й над дечим помiзкую.

Каюта Флойда чи точнiше третина його каюти досi була захаращена коробками, багато з них громадилися на лiжках, якi займатимуть Чандра й Керноу, коли прокинуться вiд тривалого сну. Гейвуду вдалося звiльнити трохи мiсця для своiх речей, а загалом йому були обiцянi люксовi умови аж двох квадратних метрiв простору, щойно хтось зголоситься допомогти пересунути меблi.

Флойд вiдiмкнув невелику комунiкативну консоль, установив ключi дешифрування й запросив iнформацiю про «Цянь», яку йому передали з Вашингтона. Йому було цiкаво, чи вдалося його гостинним хазяям розшифрувати код, який складався з двохсотзнакового простого числа, адже Агенцiя нацiональноi безпеки заклалася на власну репутацiю, що найшвидший комп’ютер не зможе зламати цей код до Великого Вибуху, який ознаменуе кiнець Усесвiту. Це твердження нiколи не можна було довести, хiба що лише спростувати.

Флойд знову уважно переглянув свiтлини китайського корабля у прекраснiй якостi, зробленi тодi, коли «Цянь» виказав себе перед тим, як покинути орбiту Землi. Там були й пiзнiшi знiмки, не такi чiткi, тому що iх зроблено шпигунськими камерами, коли корабель вiдлетiв уже досить далеко й з’ясувалося, що вiн мчить до Юпiтера. Саме цi фото цiкавили Флойда найбiльше, хоча кориснiшими могли здатися креслення та оцiнки продуктивностi.

Навiть за найоптимiстичнiших припущень важко здогадатися, як китайцi збираються виплутатися iз ситуацii, що склалася. Вони мали використати 90 % свого пального протягом шаленого стрибка через Сонячну систему. Якщо це не була заборонена законом мiсiя самогубцiв, то лише план iз залученням гiбернацii i пiзнiшого порятунку мiг мати якийсь сенс. А втiм, розвiдка доповiдала, що китайськi технологii гiбернацii далеко не такi розвиненi, щоб забезпечити цей життедайний варiант.

Проте розвiдка часто помилялась, а ще частiше ii вводив в оману потiк сирих фактiв, що потребували оцiнки, так званий iнформацiйний «шум». На «Цянi» китайцi виконали дивовижну роботу, якщо зважити на стислi термiни, але Флойд бажав би, щоб iнформацiю, яку йому надсилають, перевiряли пильнiше. Дещо було просто смiттям, яке не мало жодного зв’язку з мiсiею.

У будь-якому разi, коли не знаеш, чого саме шукати, важливо уникати упереджень, бо те, що на позiр може здатися неважливим, ба навiть безглуздим, часто мiстить ключ до розгадки. Зiтхнувши, Флойд почав переглядати п’ятсот сторiнок iнформацii, утримуючи свою свiдомiсть однаково сприйнятливою до всього: дiаграм, графiкiв, фотографiй, уривкiв новин, спискiв делегатiв наукових конференцiй, заголовкiв технiчних публiкацiй, навiть комерцiйноi документацii – це все хутко прокручувалося на екранi високоi роздiльноi здатностi. Вiддiл промислового шпигунства, очевидно, мав силу-силенну роботи: хто мiг би подумати, скiльки тих японських голографiчних модулiв, швейцарських мiкроконтролерiв газового потоку чи нiмецьких детекторiв радiацii стiкалося до висушеного озера Лоп-Нор, звiдки китайцi стартували на Юпiтер.

Проте дещо потрапило у звiт помилково, ця iнформацiя точно нiяк не стосувалася мiсii. Виявляеться, китайцi таемно замовили тисячу iнфрачервоних датчикiв через пiдставну корпорацiю у Сингапурi. Це мало стосуватися лише вiйськових; дуже малоймовiрно, що «Цянь» можуть переслiдувати самонавiднi ракети. А оце вже справдi кумедно – «Спецiальне геодезiйне обладнання для обстеження льодовикiв, Анкоридж, Аляска». Який iдiот мiг подумати, що це знадобиться експедицii в далекий космос – усмiшка застигла на обличчi Флойда; вiн вiдчув, як мороз пiшов йому поза спиною. Господи, вони не посмiють! Але вони вже чимало посмiли, i нинi, зрештою, може бути все.

Вiн повернувся до фотографiй i гiпотетичних креслень китайського корабля. Так, це лише припущення – отi зазубрини ззаду, бiля привода електродiв, цiлком пiдходять за розмiром.

Флойд гукнув на мiсток:

– Василiю, ти уже вирахував iхню орбiту?

– Так, – вiдповiв той дивно притлумленим голосом. Флойд зрозумiв, що виявилося щось цiкаве. Вiн зробив тривалу паузу.

– Вони летять до Європи, чи не так?

На iншому кiнцi дроту почувся вигук здивування:

– Чорт возьмi! Як ти здогадався?

– Я просто припустив.

– Тут не може бути помилки. Я перевiрив iхнi координати в шiстьох мiсцях. Гальмiвний маневр спрацював саме так, як вони й розраховували. «Цянь» на шляху до Європи, це не може бути випадковiстю. Вони прибудуть туди за сiмнадцять годин.

– І вийдуть на орбiту.

– Можливо, це не потребуватиме багато пального. Та з якою метою?

– Ризикну зробити ще одне припущення. Вони швидко оглянуть територiю i сiдатимуть.

– Або ти здурiв, або знаеш щось, чого не знаемо ми.

– Нi, це просто дедукцiя. Ти зараз дорiкатимеш собi за те, що не помiтив очевидного.

– Добре, Шерлоку, навiщо iм приземлятися на Європi? На Бога, що там може бути?

Флойд насолоджувався миттю свого трiумфу. Звiсно, вiн мiг i схибити.

– Що на Європi? На Європi е дещо найцiннiше в усьому Всесвiтi.

Вiн переборщив; Василiй не дурень, отож випередив Флойда з вiдповiддю:

– Звiсно! Вода! Мiльярди тонн води. Досить, щоб заповнити паливнi баки, облетiти всi супутники системи, i ще залишиться на стикування з «Дiскаверi» та повернення додому. Не хотiлося б це визнавати, але нашi китайськi друзi знову нас обскакали.

– Імовiрно, так триватиме й надалi.




Роздiл 9. Лiд Великого каналу


Якщо не зважати на чорне, як смола, небо, то цi фото могли бути зробленi будь-де в пiвнiчних районах Землi; не було нiчого iнопланетного в потрiсканiй крижанiй пустелi, яка заполонила все до обрiю. Тiльки п’ять постатей у скафандрах на передньому планi доводили, що це панорама з iншого свiту.

Навiть зараз потайнi китайцi не розголошували iмен членiв екiпажу. Анонiмними вторженцями на полярних ландшафтах Європи, очевидно, стали керiвник iз наукових дослiджень, командир, штурман, перший i другий iнженери. «Тут е своя iронiя, – подумав Флойд, – на Землi цю iсторичну свiтлину бачили на годину ранiше за команду «Леонова», який начебто перебував набагато ближче до мiсця подiй. Але передачi з «Цяня» iшли на таких частотах, що перехопити iх було неможливо; «Леонов» чув лише сигнал маяка, що транслювався вусiбiч. Одначе на деякий час, коли Європа, обертаючись, забирала корабель з поля зору, а сама ховалася за гiгантський Юпiтер, не чути було навiть радiомаяк. Тож та незначна iнформацiя про китайську мiсiю, яку мали на «Леоновi», надходила iз Землi.

Пiсля попереднього ознайомлення iз мiсцевiстю корабель приземлився на один з кiлькох островiв твердих порiд, якi витикалися крiзь кiрку льоду, що вкривав увесь супутник. Вiд полюса до полюса цей лiд повсюди був однаково грубезним: на Європi не iснувало погоди, щоб утворити якiсь дивнi форми, тут не падав снiг, який сформував би положистi схили. На Європу, що не мала атмосфери, могли падати iншi небеснi тiла, але не снiжинки. На формування рельефу цього супутника впливала лише сила тяжiння, яка сприяла урiвненню усiх ii узвиш, а також безперервнi землетруси, викликанi iншими супутниками Юпiтера, що проходили по своiх орбiтах близько вiд Європи. Сам Юпiтер, попри свою значно бiльшу масу, впливав на Європу менше. Припливи Юпiтера завершили свою справу тисячолiття тому, упевнившись, що супутник, повернувшись одним боком, назавжди залишиться прикутим до гiгантського господаря.

Усе це було вiдомо з даних, здобутих пiсля обльоту Європи «Вояжером» 1970 року, огляду «Галiлео» в 1980 роцi й приземленнi «Кеплера» в 1990-му. Але за кiлька годин китайцi дiзналися про Європу бiльше, нiж усi попереднi мiсii гуртом узятi. Своi знання вони зберiгали в таемницi; хтось мiг про це шкодувати, але нiхто не наважився б заперечити iхне право так чинити, адже вони дорого за нього заплатили.

Натомiсть заперечували, до того ж дедалi завзятiше, iхне право загарбати супутник. Уперше в iсторii людства одна iз земних нацiй претендувала на iнший свiт, i всi медiа на Землi обговорювали законнiсть такоi позицii. Хоча китайцi всiляко наголошували, що нiколи не пiдписували «Договiр 02 ООН щодо космосу», тож не мають дотримуватися його положень, це не поклало край лютим протестам.

Раптом Європа стала найповажнiшою новиною у Сонячнiй системi. І людина в гарячiй точцi (чи принаймнi ближча до цiеi точки на кiлька мiльйонiв кiлометрiв, анiж бiльшiсть iнших землян) стала дуже популярною.

– Говорить Гейвуд Флойд, я на борту космiчного корабля «Олексiй Леонов», ми прямуемо до Юпiтера. Проте, як ви можете зрозумiти, усi нашi думки зараз зосередженi на Європi.

Цiеi митi я спостерiгаю Європу в найпотужнiший з корабельних телескопiв. При такому збiльшеннi супутник здаеться у десять разiв бiльшим, анiж Мiсяць iз Землi, якщо дивитися на нього простим оком. І це справдi дивовижне видовище.

Поверхня Європи рiвномiрно рожева з кiлькома маленькими коричневими плямами. Вона вкрита густою сiткою тонких лiнiй, якi перехрещуються у рiзних напрямках. Фактично, це дуже нагадуе фотографiю з медичного пiдручника, де показано вiзерунок вен i артерiй у тiлi людини.

Кiлька з цих утворень сотнi чи навiть тисячi кiлометрiв завдовжки, i вони скидаються на химернi канали, що iх Персиваль Лоуелл[8 - Американський бiзнесмен, сходознавець, дипломат, астроном i математик, дослiдник планети Марс, вважав, що на Марсi е життя, а лiнii на його поверхнi – це канали, по яких розумнi марсiани транспортують воду з полюсiв.] та iншi астрономи початку ХХ столiття нiбито бачили на Марсi.

Утiм, канали Європи не iлюзiя, хоча, звiсно, це й не артефакти стародавньоi цивiлiзацii. Бiльше того, вони мiстять воду чи принаймнi лiд. Сам супутник майже повнiстю вкритий океаном, що сягае п’ятдесяти кiлометрiв углиб.

Через те, що тут дуже далеко вiд Сонця, температура поверхнi Європи дуже-дуже низька, щось близько 150 градусiв нижче нуля. Тож ранiше вважали, що цей океан являе собою цiлiсний шмат криги.

Несподiвано виявилося, що це не так, бо багато тепла генеруеться всерединi Європи силами припливiв, тими самими, котрi стимулюють вулканiчну дiяльнiсть на сусiднiй Іо.

Тож лiд постiйно тане, дрейфуе, трiскаеться, замерзае, утворюючи льодовики, приблизно такi, як у полярних районах Землi. Я зараз дивлюся на цей заплутаний вiзерунок трiщин i лiнiй; бiльшiсть iз них темнi й дуже древнi, можливо, iхнiй вiк сягае мiльйонiв рокiв. Одначе кiлька з них майже снiжно-бiлi; це новi витвори, товщина кори яких сягае усього кiлькох сантиметрiв.

«Цянь» приземлився бiля однiеi з цих бiлих лiнiй – утворення 1500 кiлометрiв завдовжки, яке охрестили Великий канал. Імовiрно, китайцi збираються закачати воду в своi паливнi баки, щоб дослiдити систему супутникiв Юпiтера й повернутися на Землю. Це може бути непросто, але вони, звичайно, ретельно вивчили район приземлення i знають, що роблять.

Тепер зрозумiло, чому вони пiшли на такий ризик i чому претендують на Європу. Як пункт дозаправки, цей супутник може стати ключовим для дослiдження усiеi далекоi Сонячноi системи. Вода е й на Ганiмедi, але там вона вся замерзла i також е менш доступною через те, що цей супутник мае потужнiшу силу тяжiння.

І ще одне мiркування, яке щойно спало менi на думку. Навiть якщо китайцi застрягнуть на Європi, вони зможуть вижити, доки iхнi земляки спорядять рятувальну експедицiю. У них достатньо енергii, можливо, у тому районi е кориснi мiнерали, а ми знаемо, що китайцi – експерти iз синтезування iжi. Таке життя не буде надто комфортним, але я особисто маю кiлькох друзiв, якi залюбки терпiли б незручностi заради неймовiрноi панорами Юпiтера, що розкинувся на все небо; це видовище ми й самi спостерiгатимемо за кiлька днiв.

Це Гейвуд Флойд. Я прощаюся з вами вiд себе й вiд iменi моiх колег на борту «Олексiя Леонова».

– Говорить капiтанський мiсток. Дуже симпатична презентацiя, Гейвуде. Ти мiг би працювати в новинах.

– Я мав доволi практики в цiй сферi. Половину часу на роботi я був змушений перейматися пiаром.

– Пiаром?

– Public relations. Зв’язки з громадськiстю – зазвичай розповiдаю полiтикам, чому вони повиннi дати менi бiльше грошей. Це щось таке, iз чим ви, напевно, не стикалися.

– Хотiв би я, щоб то було правдою. У будь-якому разi, зайди на мiсток. Надiйшла iнформацiя, яку ми хотiли б з тобою обговорити.

Флойд зняв свiй мiкрофон, поставив телескоп у вихiдну позицiю i вилiз iз крихiтноi спостережноi капсули. Вибравшись звiдтiля, вiн майже зiштовхнувся з Миколаем Терновським, що, очевидно, прямував на мiсток з аналогiчною метою.

– Я вкраду деякi твоi найкращi вислови для «Радiо Москва», Вудi. Сподiваюся, ти не проти.

– Завжди будь ласка, товарiщ. У будь-якому разi, хiба я можу тобi завадити?

На капiтанському мiстку капiтан Орлова задумливо вдивлялася у купу слiв i зображень на головному монiторi. Флойд сяк-так почав перекладати цю iнформацiю для себе, але Таня перервала його.

– Не турбуйся щодо деталей. Це розрахунки часу, який буде потрiбен «Цяню», щоб звiльнити своi баки й пiдготувати iх для повторного заповнення.

– У нас робили такi самi розрахунки, але iснуе багато варiантiв.

– Ми думаемо, можна зупинитися на одному з них. Тобi ж вiдомо, що найкращою водяною помпою, яку можна дiстати, е помпи пожежникiв? І ти, мабуть, здивуешся, дiзнавшись, що в Пекiнськоi центральноi пожежноi станцii кiлька мiсяцiв тому, незважаючи на протести мера, реквiзували чотири найновiшi моделi.

– Я не здивований, я майже ошелешений. Кажи далi, будь ласка.

– Це може бути просто збiг, але тi помпи годящого розмiру. Зробiмо поправки на розгортання труби, бурiння крiзь лiд i таке iнше. Ну, гадаю, вони злiтатимуть через п’ять днiв.

– П’ять днiв!

– Якщо iм пощастить i все працюватиме iдеально. І якщо вони не чекатимуть, поки наповняться геть усi баки, а вiзьмуть лише достатньо, щоб безпечно стикуватися iз «Дiскаверi», випередивши нас. Навiть якщо вони випередять нас на годину, цього буде досить. У крайньому разi китайцi можуть скористатися правом на порятунок.

– Юристи з Держдепартаменту навряд чи з цим погодяться. Зараз ми проголосили, що «Дiскаверi» не покинутий корабель, а навмисно припаркований, i вiн чекае, доки ми заберемо його. Будь-якi спроби проникнути на корабель будуть порушенням прав на приватну власнiсть.

– Упевнена, китайцiв вразила ваша заява.

– Якщо нi, що робитимемо?

– Нас бiльше, два на одного, коли розбудимо Чандру й Керноу.

– Ти серйозно? А де шаблi для абордажу?

– Якi ще шаблi?

– Ну, мечi, зброя.

– О, не хвилюйся, ми можемо використати лазерний телеспектрометр. Вiн випаровуе астероiди на вiдстанi тисячi кiлометрiв.

– Я не певен, що менi подобаеться ця розмова. Мiй уряд не пiдтримуе насильство, окрiм випадкiв самооборони.

– Наiвнi американцi! Ми мислимо бiльш реалiстично. Доводиться так чинити. Усi твоi дiдусi й бабусi дожили до безлiтньоi старостi, Гейвуде. Трьох iз моiх вбили пiд час Великоi Вiтчизняноi вiйни.

Наодинцi Таня завжди називала його Вудi й нiколи не йменувала Гейвудом. Тож, очевидно, зараз вона говорить серйозно. Чи просто перевiряе його реакцiю?

– У будь-якому разi «Дiскаверi» – це кiлька мiльярдiв доларiв технiчного спорядження. Корабель неважливий, важить лише iнформацiя, яку вiн зберiгае.

– Точно. Інформацiя, що може бути скопiйована, а потiм стерта.

– Таню, твоi думки одна веселiша за iншу. Інколи я думаю, що всi росiяни трохи параноiки.

– Ми здобули такий дiагноз завдяки Наполеоновi й Гiтлеру. Проте не кажи менi, що ти не розробив – як ви це називаете – сценарiй? Принаймнi для себе.

– У мене не було доконечноi потреби розробляти щось самостiйно, – трохи похмуро вiдповiв Флойд. – Держдепартамент уже зробив це за мене, зваживши на всi можливi варiанти. Ми лише маемо побачити, як поводитимуться китайцi. І я зрештою не здивуюсь, якщо вони знову нас перехитрують.




Роздiл 10. Звiстка з Європи


Мистецтву спати в невагомостi слiд навчатися; у Флойда забрало майже тиждень вiдшукати найкращу позицiю для рук i нiг, щоб вони не плавали в незручних положеннях. Зараз вiн уже став експертом iз цiеi справи й не чекав на повернення ваги; насправдi навiть згадка про вагу викликала в нього нiчнi жахiття.

Хтось трусив його, волiючи розбудити. Нi – напевно, це йому сниться! Особисте життя на борту «Леонова» було чимось священним: нiхто не заходив до кают iнших членiв команди, не спитавши спершу дозволу. Флойд мiцнiше склепив повiки, але його й далi термосили.

– Докторе Флойде, прокиньтеся! Ви потрiбнi на льотнiй палубi.

І нiхто тут не називае його доктором Флойдом, найформальнiше звернення, яким кликали його за останнi тижнi, було «док». Що сталося?

Флойд неохоче розплющив очi. Вiн лежав у своiй крихiтнiй каютi, затишно закутаний у спальний мiшок. Якась частина його свiдомостi здивовано спитала: тодi чому вiн дивиться на Європу? Вони ж досi в мiльйонах кiлометрiв вiд неi.

Знайомий сiтчастий вiзерунок, орнамент трикутникiв i багатокутникiв, утворених лiнiями, що перетиналися мiж собою. І, звiсно, там був сам Великий канал – нi, це неможливо. Як вiн може бачити Великий канал, коли досi перебувае у своiй маленькiй каютi на борту «Леонова»?

– Докторе Флойде!

Вiн зовсiм прокинувся i збагнув, що його лiва рука плавае лише в кiлькох сантиметрах вiд очей. Дивно, що лiнii на долонi так зловiсно схожi на карту Європи! Проте ощадлива Матiнка Природа завжди повторюеться – рiзнi лише масштаби, але вир молока, домiшаного в каву, скидаеться на лiнii хмар у циклонi шторму чи спiралi галактик.

– Вибач, Максе, – нарештi пробуркався Флойд. – Якiсь проблеми? Щось не так?

– Напевно, але не в нас. «Цянь» вскочив у халепу.

Капiтан, штурман i головний iнженер пристебнулися до своiх крiсел, решта команди тривожно кружляла довкола, чiпляючись за поручнi, чи витрiщалася на монiтори.

– Вибач, що розбудили тебе, Гейвуде, – безцеремонно кинула Таня, вона не вмiла перепрошувати. – Коротко про ситуацiю. Десять хвилин тому ми мали повiдомлення першого рiвня важливостi вiд Центру керування польотом. «Цянь» зник з ефiру. Це сталося раптово, посеред шифрованого повiдомлення, зв’язок урвався, кiлька секунд радiошуму в ефiрi – i нiчого.

– Їхнiй маяк?

– Не працюе. Ми також не отримуемо вiд нього сигнал.

– Ого! То це справдi серйозно, велика аварiя. Якiсь припущення?

– Припущень багацько, але все це лише здогади. Вибух, зсув грунту, землетрус, хто його зна…

– І, можливо, ми нiколи не довiдаемось, аж доки хтось приземлиться на Європi або пролiтатиме досить близько до ii поверхнi та роздивиться.

Таня похитала головою:

– У нас недостатня змiна швидкостi. Найближча вiдстань, на яку ми можемо пiдiйти, це п’ятдесят тисяч кiлометрiв. Не надто близько, щоб щось розгледiти.

– Значить, ми не можемо нiчого вдiяти.

– Не зовсiм, Гейвуде. Центр керування польотом мае пропозицiю. Вони пропонують нам покрутити своею антеною навколо, раптом зможемо прийняти якийсь слабкий сигнал, що не може досягти Землi. Це – як ви кажете? – пострiл у нiкуди, але варто спробувати. Що ти думаеш?

Перша реакцiя Флойда була рiзко негативна.

– Це означае перервати зв’язок iз Землею.

– Звiсно, але у будь-якому разi зв’язок урветься, коли ми летiтимемо навколо Юпiтера. І знову налаштувати нашi прилади забере лише кiлька хвилин.

Флойд нiчого не вiдповiв. Пропозицiя здавалася доречною, хоч i лякала невизначенiстю. Помiркувавши кiлька секунд, вiн раптом усвiдомив, чому проти цiеi iдеi. Проблеми на «Дiскаверi» почалися з того, що велика антена з досi не зовсiм зрозумiлих причин втратила зв’язок iз Землею.

Там, звiсно, був причетний Еал, а тут небезпеки, що виникне подiбна ситуацiя, не було. Комп’ютери на «Леоновi» являли собою автономнi прилади, кожен з яких вiдповiдав за свою сферу, единого штучного iнтелекту, що контролював би корабель, не iснувало. Принаймнi нелюдського iнтелекту.

Росiяни терпляче чекали на його вiдповiдь.

– Я згоден, – зрештою вiдповiв Флойд. – Сповiстiть Землю про те, що ми робимо, i починайте слухати. Гадаю, ви використаете усi можливi частоти?

– Так, щойно вирахуемо допплерiвську поправку. Як там справи, Сашо?

– Дайте менi ще двi хвилини, я запущу автоматичний пошук. Скiльки ми маемо слухати?

Капiтан зробила ледь помiтну паузу перед тим, як вiдповiсти. Флойд часто захоплювався рiшучiстю Танi Орловоi, i якось зiзнався iй у цьому. З властивим iй почуттям гумору Таня вiдповiла: «Командир може бути неправим, але непевним – нiколи!»

– Слухаемо п’ятдесят хвилин, вiдтак десять хвилин доповiдаемо на Землю. Потiм повторюемо нашi дii.

Утiм, особливо не було що слухати й на що дивитися; автоматичнi системи краще вправлялися iз просiюванням радiошуму, нiж людськi органи чуття. Попри це, час вiд часу Саша пiдсилював звук на акустичнiй системi, i рев радiацiйних поясiв Юпiтера заповнював кабiну. Це звучало так, наче хвилi розбиваються об усi разом узятi пляжi Землi й принагiдно в атмосферi Юпiтера вибухають надпотужнi блискавки. Тут не було й слiду чогось схожого на сигнали людини, тож один по одному члени команди, що не були на чергуваннi, мовчки випливали геть з примiщення.

Чекаючи на результати прослуховування, Флойд розважав: хай що сталося iз «Цянем», це трапилося за двi години до того, як вони почули цю новину iз Землi. Однак «Леонов» мiг прийняти повiдомлення з Європи за якусь хвилину, тож китайцi мали достатньо часу, щоб повернутися в ефiр. Їхня тривала мовчанка свiдчила про катастрофу, i Флойд зловив себе на тому, що перераховуе можливi варiанти того, що могло статися.

П’ятдесят хвилин тяглися немов години. Коли вони добiгли кiнця, Саша розвернув корабельну антену до Землi й доповiв про невдачу. Використавши решту часу для пересилки нагромаджених повiдомлень, вiн запитально поглянув на капiтана.

– Чи варто пробувати ще? – запитав вiн голосом, що чiтко вiдображав його скепсис щодо цiеi справи.

– Звiсно. Ми можемо скоротити тривалiсть, але слухатимемо й далi.

Антену знову спрямували на Європу. І майже одразу автоматичнi монiтори почали блимати тривожними вогнями.

Рука Сашi метнулася до посилювача звуку, i рев Юпiтера заповнив кабiну. На нього наклався тихий, немов шепiт пiд час грози, але нестеменно людський голос. Мову розпiзнати було складно, хоча, судячи з iнтонацii та ритму, Флойд зробив висновок, що це не китайська, а якась европейська мова.

Саша налаштував апаратуру, i слова стали чiткiшими. Мова, без сумнiву, англiйська, але змiст дражливо нерозбiрливий.

Проте iснуе комбiнацiя звукiв, яку людське вухо розпiзнае серед будь-якого гамору. Коли вона несподiвано долинула крiзь фоновий рев Юпiтера, Флойду здалося, що вiн ще не прокинувся, а спить, i йому сниться якийсь фантастичний сон. Його колегам знадобилося трохи бiльше часу, щоб вiдреагувати; вiдтак усi вони обернулися до нього з виразами подиву й пiдозри, якi повiльно проступали на iхнiх обличчях.

Бо перша фраза, що долинула з Європи, була такою:

– Докторе Флойде, докторе Флойде, сподiваюся, ви мене чуете.




Роздiл 11. Крига i вакуум


– Хто це? – прошепотiв чийсь голос, але решта одразу ж зацикала. Флойд розвiв руками, демонструючи свое нерозумiння та, як вiн сподiвався, невиннiсть.

– …знаю, що ви на борту «Леонова»… можливо, часу обмаль… за допомогою антени в моему костюмi, де я думаю…

На кiлька секунд сигнал зник, згодом повернувся значно чистiший, хоча й не набагато голоснiший.

– …передайте цю iнформацiю на Землю. Три години тому знищено космiчний корабель «Цянь». Я – единий, хто вижив. Використовуючи радiо в моему скафандрi, маю надiю вийти з вами на зв’язок. Не маю уявлення, чи в нього достатнiй дiапазон дii, але це мiй единий шанс. Будь ласка, слухайте уважно. НА ЄВРОПІ Є ЖИТТЯ. Повторюю: НА ЄВРОПІ Є ЖИТТЯ.

Сигнал знову зник. У примiщеннi запанувала приголомшлива тиша, яку нiхто не збирався порушувати. Чекаючи на вiдновлення сигналу, Флойд гарячково пригадував, хто б то мiг бути. Його пам’ять вiдмовлялася впiзнавати голос – це мiг бути будь-який китаець, що здобув освiту на заходi. Можливо, хтось, iз ким вiн зустрiчався на наукових конференцiях, але якщо той, хто говорить, не представиться, Флойд нiколи його не впiзнае.

– …невдовзi пiсля мiсцевоi пiвночi. Ми безперервно закачували воду, i баки були майже наполовину повнi. Ми з доктором Лi вирушили перевiрити iзоляцiю труб. «Цянь» стоiть – стояв – приблизно за тридцять метрiв вiд краю Великого каналу. Труби виходили прямо з космiчного корабля пiд кригу. Лiд тут дуже тонкий – ходити небезпечно. Недалеко проходить тепла течiя глибинних вод…

Знову тривала мовчанка. Флойду спало на думку, що, напевно, мовець рухаеться, тож на хвилину його вiдрiзала якась перешкода.

– …без проблем – п’ять кiловатiв свiтла розiйшлося вiд корабля. Вiн сяяв на кризi, немов рiздвяна ялинка. Прекраснi кольори. Лi побачив його першим – величезна темна маса, що здiймалася iз глибин. Спершу ми подумали, що то косяк риби – надто величезне воно було для единого органiзму – потiм ця iстота почала пробиватися крiзь лiд.

– …Докторе Флойде, сподiваюся, ви мене чуете. Це професор Чанг, ми зустрiчалися 2002 року на конференцii у Бостонi.

Думки Флойда миттю перенеслися на мiльярди кiлометрiв. Вiн невиразно пригадував той прийом пiсля заключноi сесii Об’еднаного мiжнародного астрономiчного конгресу в Бостонi, останнiй, де брали участь китайцi перед другим етапом Культурноi революцii,[9 - Зачистки в партii 1969–1973 рр., якi проводив Мао Цзедун та якi обернулися репресiями й фiзичним знищенням опозицii та iнтелiгенцii в Китаi.] але вiн чiтко згадав самого Чана – маленького жартiвливого астронома й екзобiолога, що так i сипав дотепами. Зараз вiн не жартував.

– …немов пасма мокрих водоростей, виповзло на сушу. Лi побiг до корабля, щоб прихопити камеру, я залишився на чатах, доповiдаючи обстановку по радiо. Воно рухалося так повiльно, що людина запросто могла його обiгнати. Я був бiльше захоплений, анiж нажаханий. Намагався здогадатися, що це за iстота – щось на кшталт бурих водоростей, фотографii яких я колись бачив у Калiфорнii, – але, як виявилось, я помилявся.

Маю зазначити, вилiзши з води, це створiння втрапило в халепу. Воно не могло вижити при температурi на сто п’ятдесят градусiв нижче за температуру його нормального середовища.

Рухаючись уперед, воно замерзало на ходу, кавалки вiдвалювалися, трiскаючись, немов бите скло, та попри це, iстота просувалася до корабля, немов чорна припливна хвиля, що весь час сповiльнюеться.

Я був такий вражений, що втратив здатнiсть ясно мислити i навiть не мiг припустити, що воно намагаеться зробити…

– Ми можемо йому вiдповiсти? – прошепотiв Флойд.

– Нi, надто пiзно. Європа скоро зайде за Юпiтер. Доведеться чекати, поки вона знову вийде iз зони затемнення.

– …пiднiмаючись на корабель, будувало щось на взiр крижаного тунелю. Можливо, це його спосiб захищатися вiд холоду, наприклад, термiти будують маленькi нiрки з грязюки, щоб сховатися вiд сонячного свiтла.

…тонни льоду на корабель. Радiоантена зламалася першою. Тодi я змiг розгледiти зiгнутi пiдпорки для приземлення – усе повiльно, немов увi снi. Коли корабель почав перекидатись, я зрозумiв, що воно намагаеться зробити, але було вже надто пiзно. Ми могли врятуватись, якби лише вимкнули те кляте свiтло.

Можливо, це своерiдний фототропiзм,[10 - Змiна напрямку росту рослини залежно вiд джерела надходження свiтла.] бiологiчний цикл цiеi рослини залежить вiд сонячного свiтла, що проникае крiзь лiд. Чи воно могло просто йти на свiтло, як метелик летить на свiчку. Нашi прожектори мали бути найяскравiшi з того, що будь-коли з’являлося на Європi.

Потiм корабель розломило навпiл. Я бачив, як розколовся корпус, iз конденсованоi пари утворилася хмара снiжинок, вогнi згасли, усi, окрiм одного, що розхитувався вперед – назад на висотi кiлькох метрiв вiд землi.




Конец ознакомительного фрагмента.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=27067537&lfrom=362673004) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.



notes


Примечания





1


Спiльний експериментальний полiт радянського космiчного корабля «Союз-19» i американського космiчного корабля «Аполлон», здiйснено 1972 року. (Тут i далi прим. перекл.)




2


Американський сенатор-республiканець, який провадив полiтику обмеження демократичних прав i свобод лiвих сил.




3


Рiдкiсне оптичне явище, спалах зеленого свiтла в мить зникнення сонячного диска за обрiем.




4


Активний вулкан на Гаваях.




5


П’ять точок рiвноваги, що iснують у системi з двох масивних тiл, де тiло з маленькою масою, не перебуваючи пiд впливом жодних iнших сил, окрiм гравiтацiйних вiд двох перших тiл, може залишатися непорушним вiдносно цих тiл.




6


Нинi Ченнаi, мiсто в Індii.




7


«Harp Song of the Dane Women», пiсня данських жiнок для виконання пiд арфу, переклала Ольга Смольницька.




8


Американський бiзнесмен, сходознавець, дипломат, астроном i математик, дослiдник планети Марс, вважав, що на Марсi е життя, а лiнii на його поверхнi – це канали, по яких розумнi марсiани транспортують воду з полюсiв.




9


Зачистки в партii 1969–1973 рр., якi проводив Мао Цзедун та якi обернулися репресiями й фiзичним знищенням опозицii та iнтелiгенцii в Китаi.




10


Змiна напрямку росту рослини залежно вiд джерела надходження свiтла.