П’ять травм i масок, якi заважають бути собою Лiз Бурбо «Вiд щирого серця дякую тисячам осiб, з якими я працювала впродовж багатьох рокiв, – без них моi дослiдження травм i масок були б неможливими. Також я неабияк вдячна всiм людям, якi пройшли курс пiд назвою «Ефективнi технiки взаемодопомоги». Завдяки iхнiй здатностi повнiстю розкриватися матерiал для цiеi розвiдки значно збагатився. Дуже особлива подяка членам команди «Слухай свое тiло», якi брали участь у моiх дослiдженнях i додали для цiеi книжки цiннi елементи. Завдяки всiм вам не згасае моя пристрасть до пошукiв i нових узагальнень…» У форматi PDF A4 збережений видавничий макет. Лиз Бурбо П’ять травм i масок, якi заважають бути собою © Lise Bourbeau, 2000 © freepik.com, обкладинка, 2021 © Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2021 © Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад i художне оформлення, 2021 Подяки Вiд щирого серця дякую тисячам осiб, з якими я працювала впродовж багатьох рокiв, – без них моi дослiдження травм i масок були б неможливими. Також я неабияк вдячна всiм людям, якi пройшли курс пiд назвою «Ефективнi технiки взаемодопомоги». Завдяки iхнiй здатностi повнiстю розкриватися матерiал для цiеi розвiдки значно збагатився. Дуже особлива подяка членам команди «Слухай свое тiло», якi брали участь у моiх дослiдженнях i додали для цiеi книжки цiннi елементи. Завдяки всiм вам не згасае моя пристрасть до пошукiв i нових узагальнень. На завершення – дуже дякую тим, хто безпосередньо допомагав менi в написаннi цiеi книжки. Насамперед, це мiй чоловiк Жак, який самою своею присутнiстю полегшував довгi години, проведенi над цими сторiнками, а також Монiка Бурбо-Шилдз, Одетта Пеллетье, Мiшлiн Сен-Жак, Наталi Раймон i Мiшель Деррюдер, якi чудово попрацювали над редагуванням рукопису й, нарештi, iлюстраторки Клодi Ож’е та Елiза Палаццо. Передмова Я змогла написати цю книжку завдяки наполегливостi багатьох дослiдникiв, яких, як i мене, не зупинили заперечення та сумнiви вiд публiкацii своiх результатiв i роздумiв. Утiм, дослiдники добре знають, що в будь-якому разi iх чекатиме критика, тож вони готуються до цих атак. Їх мотивуе бажання допомогти людинi в ii розвитку, а також надихають тi, хто схвально сприймае iхнi вiдкриття. Перший з-помiж дослiдникiв, кому я вдячна, – австрiйський психiатр ЗИГМУНД ФРОЙД, – за його монументальне вiдкриття несвiдомого, а також за те, що вiн наважився ствердити: фiзична природа людини мае тiсний зв’язок з ii емоцiйним i ментальним вимiром. Також я дякую одному з його учнiв – ВІЛЬГЕЛЬМУ РАЙХУ, який, на мою думку, був великим передвiсником метафiзики. Вiн першим встановив точний зв’язок мiж психологiею та фiзiологiею, обгрунтовуючи, що неврози зачiпають не лише ментальне, а й фiзичне тiло. Надалi психiатри ДЖОН К. П’ЄРРАКОС i АЛЕКСАНДЕР ЛОВЕН (обидва учнi Вiльгельма Райха) дослiдили бiоенергетику й довели, що емоцii та думки мають неабияк велику вагу в бажаннi пацiента вилiкувати свое фiзичне тiло. Саме завдяки працям Джона П’ерракоса та його супутницi Єви Брукс я змогла, врештi-решт, пiдсумувати результати, якi ти почерпнеш у цiй книжцi. Починаючи з дуже цiкавого семiнару, який був органiзований мною разом iз БАРРІ ВОКЕРОМ, учнем Джона П’ерракоса, я ретельно спостерiгала й дослiджувала все те, що тепер викладено в цiй роботi як синтез п’ятьох душевних травм i масок, що iх супроводжують. Крiм того, iдеi, запропонованi в цiй книжцi, починаючи з 1992 року, були багато разiв перевiренi на досвiдi тисяч людей, якi вiдвiдували моi семiнари, а також були взятi з досвiду мого особистого життя. Вiдсутнi науковi докази того, про що вперше розповiдаеться в цiй книжцi, але я запрошую тебе самому перевiрити моi висновки, перш нiж вiдкидати iх, а надто раджу дiзнатися, чи не можуть вони допомогти тобi покращити якiсть твого життя. Як бачиш, у цiй книжцi, як i в iнших, я продовжую звертатися до тебе на ТИ. Якщо ти читаеш одну з моiх книг уперше й не знайомий з ученням «СЛУХАЙ СВОЄ ТІЛО», можливо, деякi вислови можуть тебе збентежити. Скажiмо, я чiтко розрiзняю почуття й емоцiю, усвiдомленiсть i свiдомiсть, самовладання та контроль. Сенс, який я надаю цим словам, грунтовно розтлумачений в iнших моiх книгах i на семiнарських заняттях. У своiх текстах я однаково звертаюся як до чоловiчоi, так i до жiночоi частини роду людського. В iншому разi я роблю спецiальнi уточнення. Не припиняю також вживати слово БОГ. Нагадую тобi, що коли я говорю про БОГА, то маю на увазi твое ВИЩЕ Я, твое iстинне ество, те Я, що знае твоi справжнi потреби, спрямованi на життя в любовi, щастi, гармонii, мирi, здоров’i, добробутi та радостi. Я зичу тобi стiльки ж утiхи пiд час читання цих роздiлiв, скiльки я мала задоволення, коли дiлилася своiми вiдкриттями.     З любов’ю,     Лiз Бурбо Роздiл 1. Поява травм i масок Коли дитина народжуеться, у глибинi свого ества вона знае, що сенс ii втiлення в тому, щоб залишатися собою, водночас здобуваючи рiзноманiтний досвiд, що випадае на ii життя. Крiм того, ii душа з цiлком очевидною метою обирае ту чи iншу сiм’ю i середовище, у якому вона народжуеться. У кожного з нас, хто приходить на цю планету, е мiсiя: пережити певнi досвiди, але так, щоб прийняти iх i через них полюбити себе. Поки досвiд переживаеться у неприйняттi, тобто в засудженнi, у почуттi вини, страху, жалю та в iнших формах заперечення, людина постiйно притягуе до себе обставини й людей, якi змушують ii здобувати цей досвiд знову й знову. Дехто не лише переживае той самий досвiд кiлька разiв протягом життя, а й мусить перевтiлитися заново, ба навiть кiлька разiв, щоб дiйти до повного його прийняття. Прийняти досвiд не означае, що ми вiддаемо йому перевагу або погоджуемося з ним. Радше йдеться про те, щоб дати собi право експериментувати й навчатися крiзь те, що ми переживаемо. Нам потрiбно, понад усе iнше, навчитися розпiзнавати, що для нас корисне, а що нi. Єдиний спосiб цього досягнути – усвiдомити наслiдки досвiду. Усе, що ми вирiшуемо або не вирiшуемо, те, що робимо або не робимо, те, що говоримо чи не говоримо, i навiть те, що ми думаемо й вiдчуваемо, тягне за собою певнi наслiдки. Щоразу людина хоче жити бiльш усвiдомлено. Коли приходить розумiння, що той чи iнший досвiд призводить до згубних наслiдкiв, людина, замiсть докоряти собi або звинувачувати когось iншого, мае навчитися просто прийняти власний вибiр (хай навiть вiн неусвiдомлений до кiнця), але заради того, щоб пересвiдчитися в нерозумностi цього досвiду. Пiзнiше вона згадае про це. Саме так стаеться прийняття пережитого досвiду. Інакше, нагадую тобi, навiть якщо ти скажеш: «Я не хочу бiльше це переживати», – усе повернеться знову. Ти маеш дати собi право припуститися кiлька разiв однiеi й тiеi самоi помилки або пережити неприемний досвiд, перш нiж наберешся смiливостi й волi змiнити себе. Чому ми не розумiемо себе з першого разу? Тому, що ми маемо свое его, яке насичуеться й мiцнiе нашими переконаннями. У нас у всiх безлiч переконань, якi заважають нам бути собою. Що бiльше вони завдають нам шкоди, то стараннiше ми намагаемося iх приховати. Ми навiть здатнi переконати себе, нiби позбавилися своiх переконань. Але щоб дати iм раду й покласти iм край, нам доводиться проходити досвiд втiлення декiлька разiв. І лише тодi, коли наше ментальне, емоцiйне й фiзичне тiло нарештi почне прислухатися до свого внутрiшнього БОГА, наша душа досягне повного щастя. Усе, що було пережите в неприйняттi, накопичуеться в душi. Душа – безсмертна й постiйно повертаеться на Землю в рiзних людських формах iз багажем, зiбраним в ii пам’ятi. Перш нiж народитися, ми вирiшуемо, яке завдання маемо розв’язати пiд час наступного втiлення. Це рiшення, як i все те, що накопичила душа в минулому, не записане в нашiй свiдомiй пам’ятi, тобто в пам’ятi iнтелекту. Тiльки впродовж усього життя ми поступово стаемо свiдомими нашого життевого плану й того, що маемо розв’язати. Коли я говорю про дещо «нерозв’язане», незалагоджене, я завжди маю на увазi певний досвiд, який був пережитий у неприйняттi себе. Є рiзниця мiж прийняттям досвiду та прийняттям себе. Вiзьмемо для прикладу маленьку дiвчинку, яка була вiдторгнута своiм батьком, який сподiвався на хлопчика. У цьому випадку прийняти досвiд означае дати своему батьковi право бажати сина й вiдторгнути доньку. А прийняти себе для цiеi дiвчинки означае дати собi право сердитися на батька та пробачити собi, що гнiвалася нього. Не повинно залишатися жодного засудження батька або себе самоi – лише спiвчуття й розумiння тiеi частки свого ества, що страждае в кожному з них. Дiвчина дiзнаеться, що цьому досвiду покладено край i вiн повнiстю владнаний тодi, коли вона сама, пiзнавши досвiд вiдторгнення когось iншого (що, можливо, не було ii намiром, але результат той самий, якщо iнший таки переживае травму вiдторгнення), прийде до спiвчуття та розумiння. Для неi випадае велика нагода дiзнатися, що такого типу ситуацiя справдi розв’язана й пережита в прийняттi: особа, яку вона «вiдторгнула», бiльше не ображатиметься на неi за це, вона пiзнае, що кожнiй людинi в певнi моменти життя доводиться вiдторгати iншого вiд себе. Не дозволяй своему его забити тобi памороки, адже часто-густо воно прагне всiляко запевнити нас, що ми вже дали раду тiй чи iншiй ситуацii. Часто ми кажемо собi: «Авжеж, я розумiю, що iнший повiвся б на моему мiсцi так само, як я», – щоб уникнути нагоди усвiдомити себе та пробачити собi. Так наше его намагаеться якось непомiтно вiдкараскатися вiд неприемноi ситуацii. Трапляеться, що ми приймаемо ситуацiю або людину, не пробачаючи собi, не даючи собi права сердитися на неi, у минулому чи в теперiшньому. Це називаеться «прийняти тiльки досвiд». Повторюю: важливо бачити рiзницю мiж прийняттям досвiду та прийняттям себе. Прийняти себе складнiше, бо наше его не хоче визнавати, що всi найтяжчi досвiди ми переживаемо для того, щоб зрештою пересвiдчитися: ми самi поводимося з iншими так само. Чи доводилося тобi помiчати, що коли ти когось засуджуеш у чомусь, ця людина засуджуе тебе в тому самому? Ось чому кардинально важливо навчитися розумiти та приймати себе настiльки, наскiльки це можливо. Саме так ми зможемо забезпечити собi переживання ситуацiй iз меншими стражданнями. Тiльки вiд тебе залежить рiшення: взяти себе в руки i стати господарем свого життя – або ж дозволити контролювати його твоему его. Для того, щоб кинути виклик цьому вибору, потрiбно чимало мужностi, адже ти неминуче зачепиш старi рани. Вони можуть завдавати сильного болю, надто якщо ти несеш iх кiлька життiв поспiль. Що сильнiше ти страждаеш за певноi ситуацii або з якоюсь людиною, то бiльш задавнена твоя проблема. Щоб допомогти собi, ти можеш покластися на свого внутрiшнього БОГА – усезнаючого (адже ВІН усе вiдае), усюдисущого (ВІН повсюдно) i всемогутнього (ВІН усесильний). Його сила завжди присутня в тобi й вона завжди дiева. І дiе вона в такий спосiб, щоб скерувати тебе до людей i ситуацiй, якi потрiбнi тобi для зростання й розвитку вiдповiдно до плану життя, який був обраний ще до твого народження. Ще до народження твiй внутрiшнiй БОГ притягуе твою душу до середовища та сiм’i, у якiй ти матимеш потребу в наступному життi. Таке магнетичне притягнення, як i його цiлi, наперед визначенi, з одного боку, тим, що в попереднiх життях ти ще не навчився жити в любовi та прийняттi, а з iншого, – тим, що твоi майбутнi батьки мають проблеми, якi вони повиннi розв’язати через таку дитину, як ти. Саме цим пояснюеться те, що зазвичай i батькам, i дiтям доводиться давати раду з одними й тими самими травмами. Народжуючись, ти бiльше не усвiдомлюеш усього свого минулого, адже ти зосереджуешся на потребах своеi душi; вона хоче, щоб ти прийняв себе з усiма своiми чеснотами, вадами, сильними та слабкими сторонами, бажаннями, вдачею тощо. Усi ми маемо цю потребу. Однак невдовзi пiсля народження ми помiчаемо, що наше прагнення бути собою дратуе дорослих i близьких. Так ми доходимо висновку, що бути природним недобре, неправильно. Це вiдкриття завдае болю та спричиняе в дитини вибухи гнiву. Цi вибухи стають такими частими, що iх сприймають уже як щось нормальне. Їх називають «дитячою кризою» або «кризою пiдлiткового вiку». Можливо, це стало нормою для людей, але цi кризи аж нiяк не е природними. Дитина, якiй дозволено бути собою, поводиться природно, урiвноважено, вона не влаштовуе хоч якi кризи. На жаль, таких дiтей майже не iснуе. Натомiсть, як я зауважила, бiльшiсть дiтей проходять такi чотири етапи. На першому етапi свого життя дитина переживае радiсть буття собою. На другому вона пiзнае страждання, тому що не мае права дiяти так, як хоче. Далi йде третiй етап – перiод кризи й бунту. І четвертий етап: щоб уникнути страждання, дитина поступаеться i зрештою стае новою особистiстю, з тими якостями, якi в нiй хочуть бачити iншi. Деякi люди загрузають у третьому етапi й усе свое життя безнастанно перебувають у станi протидii, злостi або в кризовiй ситуацii. Протягом третього й четвертого етапiв ми створюемо декiлька нових особистостей, масок, якi допомагають нам захиститися вiд болю, пережитого пiд час другого етапу. Цих масок п’ять i вони вiдповiдають основним душевним ранам, яких зазнае людина. Багаторiчнi спостереження дали менi змогу констатувати, що всi людськi страждання можна звести до п’яти травм. Ось вони за хронологiею, вiдповiдно до появи в життi людини: ВІДТОРГНЕННЯ ПОКИНУТІСТЬ ПРИНИЖЕННЯ ЗРАДА НЕСПРАВЕДЛИВІСТЬ Французькою мовою першi лiтери цих слiв, якщо iх переставити мiсцями, утворюють слово «зраджений» – trahi (TRAHISON, REJET, ABANDON, HUMILIATION, INJUSTICE); i цей акровiрш демонструе, що, переживаючи або завдаючи комусь iншому ту чи iншу з перелiчених травм, усе наше ество почуваеться зрадженим. Ми зраджуемо своему внутрiшньому БОГУ, потребам нашого ества, адже дозволяемо нашому его разом iз його переконаннями та страхами керувати нашим життям. Створення масок е наслiдком нашого прагнення приховати вiд себе або вiд iнших проблеми, якi ми ще не розв’язали. Приховування – це своерiдна форма зради. Але про якi маски йдеться? Ось iхнiй перелiк спiльно з травмами, якi вони намагаються замаскувати: ТРАВМИ МАСКИ ВІДТОРГНЕННЯ…..УТІКАЧ ПОКИНУТІСТЬ…..ЗАЛЕЖНИЙ ПРИНИЖЕННЯ…..МАЗОХІСТ ЗРАДА….КОНТРОЛЮЮЧИЙ НЕСПРАВЕДЛИВІСТЬ…..РИГІДНИЙ Ми детально пояснимо характернi особливостi цих травм i масок у наступних роздiлах. Важливiсть кожноi маски для людини залежить вiд серйозностi травми. Маска демонструе певний тип особистостi з властивим iй характером, тому що в людинi мiстяться численнi переконання, якi впливають на ii внутрiшнiй стан i поведiнку. Що серйознiша твоя травма, то бiльше ти страждатимеш вiд неi i частiше будеш змушений носити вiдповiдну маску. Власне, ми носимо маску тодi, коли хочемо захистити себе. Наприклад, якщо людина вiдчувае несправедливiсть унаслiдок певноi подii або вона засуджуе себе за те, що була з кимось несправедливою, або ж боiться, що ii засудять за несправедливiсть, тодi вона носить маску «ригiдного», тобто поводиться вiдповiдно до типу ригiдноi, загрублоi особи. Щоб краще уявити, як пов’язанi травма та вiдповiдна iй маска, наведемо приклад. Можна порiвняти внутрiшню травму з фiзичною раною, яка вiддавна е на руцi. Ти вже звик до неi, не зважаеш i не опiкуешся. Аби вона не муляла очi, ти вдягаеш рукавичку. Ось ця рукавичка i е еквiвалентом маски. Складаеться враження, нiби тебе взагалi не поранено. Але чи справдi ти вважаеш, що це розв’язок проблеми? Звiсно, що нi! Ми всi це чудово розумiемо, але цього не знае наше его. Так воно знову збивае нас iз пантелику. Повернемося до прикладу пораненоi руки. Рана щоразу пече, коли хтось торкаеться твоеi руки, хай навiть вона захищена рукавичкою. Якщо хтось простягае тобi руку з любовi, а ти скрикуеш: «Ой! Ти робиш менi боляче!», – можеш собi уявити здивування iншоi людини. Невже вона справдi хотiла заподiяти тобi болю? Нi, адже якщо ти страждаеш щоразу, коли хтось торкаеться твоеi руки, то це тому, що ти вирiшив не опiкуватися своею раною. Інша людина не винна за твiй бiль. Це стосуеться всiх твоiх травм. Адже сила-силенна випадкiв, коли нам здаеться, що нас покинули, зрадили чи з нами повелися несправедливо. Насправдi щоразу, коли ми вiдчуваемо бiль поранення, це наше его переконуе нас, що потрiбно звинуватити когось iншого. Отож починаеться пошук винного. Деколи ми вирiшуемо, що цей винний – ми самi, та насправдi це так само несправедливо, як звинувачення когось iншого. Знаеш, у життi немае винних – е лише тi, хто страждае. Тепер я знаю: що бiльше звинувачуеш (себе чи iнших), то певнiше повторюеться той самий досвiд. Звинувачення призводить лише до одного: робить людей ще бiльш нещасними. Та якщо ми поглянемо на частину людства, що страждае, зi спiвчуттям, то подii, ситуацii та люди починають змiнюватися. Маски, якi ми створюемо для самозахисту, зчитуються в будовi тiла та зовнiшньому виглядi людини. Мене часто запитують, чи можна виявити душевнi травми в маленьких дiтей. Особисто я залюбки спостерiгаю за своiми сiмома внуками, яким на момент написання цих рядкiв вiд семи мiсяцiв до дев’яти рокiв; у бiльшостi з них я вже можу розгледiти душевнi рани, що вiдбиваються на фiзичнiй зовнiшностi. Внутрiшнi опiки, що проглядаються в цьому вiцi чiткiше за iншi, вказують на одну провiдну рану. З iншого боку, я помiтила, що у двох серед трьох моiх дiтей уже в дорослому вiцi тiла вказують на травми, якi вiдрiзняються вiд тих ран, що я бачила в них у дитячому та пiдлiтковому вiцi. Наше тiло настiльки розумне, що воно завжди знаходить спосiб повiдомити нас про те, яку проблему потрiбно розв’язати. Насправдi це наш внутрiшнiй БОГ використовуе тiло, щоб через нього говорити з нами. У наступних роздiлах ти дiзнаешся, як розпiзнавати своi маски та маски iнших людей. В останньому роздiлi я розповiдаю про нову поведiнку, яку потрiбно засвоiти для зцiлення травм, якими нехтували до цього часу, i таким чином покласти край стражданням. Саме так разом з лiкуванням травми органiчно, у природний спосiб вiдбуваеться трансформацiя захисних масок. Окрiм того, не надто прив’язуйся до тих чи iнших слiв на позначення травм i масок. Одна особа може бути вiдторгнена, але страждати вiд несправедливостi; iншого зрадили, а вiн переживае зраду як вiдторгнення; ще когось покинули, але вiн почуваеться приниженим тощо. Коли ти прочитаеш опис кожноi травми та ii ознак, для тебе це стане зрозумiлiшим. П’ять характерiв, описаних у цiй книзi, можуть нагадувати типологii з iнших дослiджень. Кожне дослiдження вiдрiзняеться чимось вiд iнших, i ця робота не мае намiру заперечити або замiнити iншi, здiйсненi в минулому. Одна з теорiй, запропонованих психологом Герардусом Геймансом близько столiття тому, популярна дотепер. У нiй ми натрапляемо на вiсiм характерологiчних типiв: пристрасний, холеричний, нервовий, сентиментальний, сангвiнiчний, флегматичний, апатичний i аморфний. Слово «пристрасний», яке психолог уживае для опису людського типу, не заперечуе того, що iншi типи також можуть мати досвiд пристрастi у своему життi. Те чи iнше слово, яким описуеться тип людини, вказуе на провiдну рису характеру. Отже, повторюю, не потрiбно обмежуватися лише буквальним значенням слiв. Можливо, що, читаючи опис травм i особливостей вiдповiдних масок, ти впiзнаватимеш себе в кожнiй з них. Однак дуже нечасто хтось мае всi п’ять травм. Ось чому важливо запам’ятати опис фiзичного тiла, адже тiло точно вiдображае те, що вiдбуваеться всерединi. Набагато важче впiзнати себе в емоцiйному та ментальному планi. Пам’ятай, що наше его не хоче, щоб ми виявляли в собi всi нашi переконання, адже переконаннями наше его пiдживлюеться й утримуеться. У цiй книжцi я не пояснюватиму механiзми нашого его, оскiльки про це я докладно розповiдаю в iнших творах: «Слухай свое тiло – найкращого друга у всьому свiтi» i «Слухай свое тiло – знову i знову». Можливо, ти вiдчуеш заперечення та спротив, дiзнаючись у подальших роздiлах, що люди, якi потерпають вiд певноi травми, перебувають у явному чи неявному конфлiктi з одним зi своiх батькiв. Перш нiж дiйти до цього висновку, я перевiрила багато тисяч осiб на предмет, чи справдi це так, – i моя вiдповiдь була ствердною. Я повторюю тут те, що кажу на кожному семiнарi: найбiльше проблем доводиться розв’язувати з тим iз батькiв, з ким дитина чи пiдлiток мали нiбито найбiльше злагоди та порозумiння. Отож не дивно, що це непросто прийняти: ми бiльше ображаемося на того з батькiв, кого ми любили бiльше. Зазвичай першим враженням на цю констатацiю е заперечення, далi гнiв, i тiльки потiм людина вже готова поглянути в обличчя реальностi – це початок одужання. У тебе може викликати несприйняття та антипатiю опис поведiнки й особливостей, пов’язаних iз рiзними травмами. Як наслiдок, упiзнавши одну з травм у себе, можливо, ти станеш у позицiю заперечення опису маски, яку створив собi для того, щоб уникнути страждань. Такий спротив цiлком нормальний i властивий людинi. Дай собi час. Пам’ятай, що коли до певних дiй i вчинкiв тебе спонукае твоя маска, ти сам собi не належиш, що можна сказати й про людей, якi тебе оточують. Хiба не заспокоюе знання, що чиясь поведiнка дратуе та вiдштовхуе нас тому, що iншi люди вдягнули й носять маску, щоб захиститися вiд страждання? Пам’ятаючи про це, ти станеш терпимiшим до iнших i тобi буде легше дивитися на них з любов’ю. Вiзьмемо приклад пiдлiтка, який поводиться як бандит. Коли ти виявляеш, що вiн застосовуе цю поведiнку, щоб приховати свою вразливiсть i страх, твое ставлення до нього змiнюеться, адже ти знаеш, що вiн анi брутальний, анi небезпечний. Ти зберiгаеш спокiй i можеш навiть помiтити його добрi риси, а не лише боятися i бачити його недолiки. Обнадiюе знання: навiть якщо вже ти прийшов у свiт iз травмами, якi треба владнати та якi повсякчасно даються взнаки у твоiй реакцii на людей i обставини, що тебе оточують, маски, створенi тобою для захисту, не е постiйними й незмiнними. Застосовуючи на практицi методи видужання, запропонованi в останньому роздiлi, ти побачиш, як твоi маски поступово зменшуються i, як наслiдок, змiнюеться твое ставлення i твое тiло також. Утiм, можуть минути роки, перш нiж з’являться результати на рiвнi фiзичного тiла, тому що тiло завжди змiнюеться повiльнiше крiзь реальну матерiю, з якоi воно складаеться. Нашим бiльш тонким тiлам (емоцiйному та ментальному) потрiбно значно менше часу для змiн – завдяки рiшенню, яке ми з любов’ю ухвалюемо в глибинi свого ества. Наприклад, дуже легко забажати (емоцiйно) й уявити (ментально), як ти вiдвiдуеш iншу краiну. Рiшення помандрувати може спасти на думку за кiлька хвилин. Натомiсть конкретизацiя цього проекту у фiзичному свiтi забере значно бiльше часу: потрiбно все спланувати, органiзувати, пiдрахувати грошi тощо. Добрий спосiб перевiрити своi фiзичнi змiни – це фотографувати себе щороку. Знiмай великим планом усi частини тiла, щоб краще бачити подробицi. Звичайно, деякi люди змiнюються швидше за iнших, як дехто здатний пришвидшити свою мандрiвку. Важливо завжди продовжувати працювати над внутрiшньою трансформацiею, адже саме це робить тебе щасливiшим у життi. Я раджу тобi пiд час читання наступних п’яти роздiлiв записувати все, що, на твою думку, стосуеться тебе, а потiм перечитувати тi роздiли, якi найкраще описують твою поведiнку й передусiм твою фiзичну зовнiшнiсть. БУДОВА ТІЛА ВТІКАЧА (травма вiдторгнення) Будова тiла втiкача. (Травма вiдторгнення) Роздiл 2. Вiдторгнення Погляньмо, що означае слово «вiдторгнення» або «вiдторгнути». Словник пропонуе нам декiлька визначень: вiдштовхувати, усувати, вiдмовлятися; не терпiти, не приймати, видаляти. Багатьом не вiдразу зрозумiла рiзниця мiж цими поняттями: «вiдторгнути» та «покинути». Покинути когось означае вiддалитися вiд людини заради когось або чогось iншого, тодi як вiдторгнути – це вiдкидати, не бажати когось бачити поруч iз собою або у своему життi. Той, хто покидае, стверджуе: «Я не можу»; тодi як той, хто вiдторгае, радше говорить: «Я не хочу». Вiдторгнення е дуже глибокою травмою, адже той, хто вiд неi страждае, вiдчувае вiдмову власного ества й, зокрема, заперечення права на iснування. Серед п’яти травм вiдторгнення з’являеться першим: воно даеться взнаки ще на свiтанку життя людини. Душа, що повертаеться на Землю для того, щоб загоiти цю травму, переживае вiдторгнення з моменту народження, а в деяких випадках – ще до народження. Вiзьмемо приклад небажаного дитя, що прийшло у свiт, як то кажуть, «через випадковiсть». Якщо душа цього немовляти не впоралась iз почуттям вiдторгнення, тобто iй не вдалося залишитися собою та втiшатися життям, незважаючи на несприйняття, дитина неминуче знову переживатиме стан вiдторгнення. Промовистий випадок – малеча народжуеться не тiеi статi, яку хотiли батьки. Звичайно, iснують рiзнi причини, через якi один з батькiв вiдторгае дитину; але нам важливо зрозумiти: лише тi душi, що мають цю потребу пережити досвiд вiдторгнення, притягуються до одного з батькiв або ж до обох, якi так чи iнакше вiдторгнуть свою дитину. Часто трапляеться, що один з батькiв не мае намiру вiдторгати дитя, але, попри це, воно все одно почуваеться вiдторгненим iз найменшого приводу: через дошкульнi зауваження, нетерпимiсть, гнiв тощо. Якщо травма не загоена, вона легко активуеться знову. Особа, яка почуваеться вiдторгненою, необ’ективна. Вона витлумачуе всi випадки крiзь фiльтри своеi травми й вiдчувае себе вiдторгненою навiть тодi, коли на це немае пiдстав. Щойно дитина починае почуватися вiдторгненою, вона береться створювати маску ВТІКАЧА. Неодноразово менi доводилося лiкувати регресii до стану зародка, i я переконалася, що особа з травмою вiдторгнення ще в утробi матерi вiдчувае себе дуже крихiтною, намагаеться зайняти якомога менше мiсця, занурена в непроглядну темряву. Це переконало мене, що маска втiкача може розпочати свое формування ще до народження. Звертаю твою увагу, що вiдтепер i до кiнця книжки я вживатиму термiн «утiкач» на позначення людини, яка страждае на вiдторгнення. Маска втiкача – це нова особистiсть, характер, що формуеться як спосiб уникнути мук вiдторгнення. Така маска фiзично виявляе себе у формi уникливого тiла, тобто тiла або його частини, що немовби хоче вислизнути, щезнути. Тiло – вузьке й ущiльнене, так щоб легше вислизнути, не посiдати багато мiсця, не бути помiтним серед людей. Це тiло не хоче займати багато простору, за образом i подобоювтiкача, який все життя ухиляеться вiд присутностi на видному мiсцi. Коли тiло справляе враження примари без плотi, нiби крiзь шкiру просвiчуються кiстки, можна виснувати, що в iндивiда наявна глибока травма вiдторгнення. Утiкач – це особа, яка сумнiваеться у своему правi на iснування, якiй здаеться, що вона втiлилася ще не цiлком i не повнiстю. Тому ii зовнiшнiй вигляд часто навiюе враження незавершеного, недобудованого, з вiдсутнiми фрагментами; а деякi частини тiла не до кiнця припасованi одне до одного. Скажiмо, правий бiк обличчя або тiла може помiтно вiдрiзнятися вiд лiвого; це можна легко розгледiти неозброеним оком, i не обов’язково проводити вимiри. Але нечасто трапляються люди з абсолютно симетричними частинами тiла. Незавершене, недобудоване тiло вирiзняеться такими дiлянками, яким нiбито бракуе якихось елементiв, як-от сiдниць, грудей, пiдборiддя; щиколотки набагато меншi за литки, помiтнi западини в дiлянцi спини, грудини, живота тощо. Частини тiла згори та знизу можуть не вiдповiдати одна однiй. Побачивши, як ця особа немовби зiщулилася всередину себе, хочеться сказати, що ii тiло покорчило. Плечi зсунутi вперед, руки часто притисненi до тулуба. Неначе щось блокуе зростання всього тiла або окремих його частин. Нiби одна частина тiла вiдрiзняеться вiд iнших за вiком; iнколи здаеться, що це дорослий у тiлi дитини. Коли ти бачиш когось iз таким викривленим i непропорцiйним тiлом, можеш виснувати, що ця особа страждае вiд травми вiдторгненого та покинутого. Перш нiж народитися, ii душа обрала саме це тiло, щоб опинитися в ситуацii, що спонукае до подолання цих травм. Утiкач мае характерно невелике обличчя та очi. Очi здаються вiдсутнiми або порожнiми, бо людина з цiею травмою схильна за першоi-лiпшоi нагоди вiдступати у свiй свiт або ж витати у хмарах (в астралi). Часто цi очi наповненi страхом. Роздивляючись обличчя втiкача, може скластися враження, нiби на ньому бачиш маску, особливо на очах, бо пiд ними видно темнi кола. Утiкачевi й самому здаеться, нiби вiн дивиться крiзь маску. Деякi втiкачi зiзнавалися менi, що вiдчуття маски на обличчi могло залишатися протягом усього дня, тодi як для iнших – лише декiлька хвилин. Не важливо, скiльки це тривае; важливо, що це iхнiй спосiб не бути присутнiми в тому, що вiдбуваеться навколо, – аби уникнути страждань. Якщо людинi властивi всi цi ознаки, ii травма вiдторгнення набагато глибша, нiж тодi, коли в неi спостерiгаеться лише одна ознака: наприклад, очi втiкача. Коли тiлу людини припадае близько п’ятдесяти вiдсоткiв фiзичних ознак, притаманних утiкачевi, можна виснувати, що вона носить маску для самозахисту проти вiдторгнення приблизно п’ятдесят вiдсоткiв часу. Це може стосуватися, наприклад, особи з доволi великим тiлом, але з маленьким обличчям i маленькими очима втiкача або людини з великим тiлом i тонкими щиколотками. Якщо ознакам утiкача вiдповiдае лише частина тiла, то травма вiдторгнення менш глибока. Носити маску означае перестати бути самим собою. Уже змалку ми призвичаюемося до не властивоi нам поведiнки, вiрячи, нiби вона нас захистить. Першою реакцiею людини, яка вiдчула себе вiдторгненою, е втеча. Дитина, що стала на шлях створення маски втiкача, коли вона вiдчула себе вiдторгненою, швидше за все житиме у своему уявному свiтi. Через це вона найчастiше розумна та спокiйна, не зчиняе галасу та не створюе проблем. Наодинцi вона бавиться у своему уявному свiтi й будуе повiтрянi замки. Вона може навiть вiрити, що батьки не е справжнiми й переплутали ii в пологовому будинку. Така дитина вигадуе рiзнi способи втечi з дому; один з них – явне бажання пiти до школи. Натомiсть уже в школi вона почуваеться вiдторгненою або вiдторгае сама себе, лiтаючи «у хмарах», вирушаючи у свiй свiт. Одна жiнка розповiдала менi, що в школi вона вiдчувала себе «туристкою». З iншого боку, така дитина хоче, щоб ii помiтили, хоч вона не надто вiрить у свое право на iснування. Пригадую одну маленьку дiвчинку, яка ховалася за меблями, поки ii батьки вiтали гостей у дверях. Коли помiтили, що ii нiде немае, усi заходилися ii шукати, але вона не вийшла зi схованки, знаючи, що всi хвилюються ще бiльше. Вона говорила собi: «Я хочу, щоб вони мене знайшли. Я хочу, щоб вони зрозумiли, що я iсную». На цьому прикладi бачимо, що дiвчинка так мало вiрила у свое право на iснування, що створювала ситуацii, якi дозволяли iй це право довести. Оскiльки тiло такоi дитини часто менше за середне, вона нагадуе ляльку або якесь беззахисне створiння. Ось чому мати надмiрно опiкуеться нею. Їй часто говорять, що вона надто мала для того, надто слабка для цього. Дитина починае настiльки вiрити в це, що ii тiло залишаеться маленьким. Отож бути улюбленцем для неi стае чимось задушливим. Згодом, коли хтось полюбить ii, першою реакцiею в неi буде вiдторгнення або втеча, тому що страх задушення нiкуди не зник. Надто захищена дитина почуваеться вiдторгненою, бо вiдчувае, що ii не сприймають такою, якою вона е. Щоб компенсувати ii малiсть i вразливiсть, близькi намагаються все зробити й усе помислити за неi; однак, замiсть вiдчувати себе коханою, за цих обставин дитина почуваеться вiдторгненою у своiх здiбностях. Утiкач вважае за краще не прив’язуватися до матерiальних речей, бо вони можуть завадити його втечi, коли вiн на неi наважиться. Вiн немовби з пташиноi високостi споглядае за всiм матерiальним. Вiн запитуе себе, що робить на цiй планетi, i йому складно повiрити, що вiн може бути щасливим тут. Його бiльше приваблюе все, що пов’язано з духом, а також iнтелектуальний свiт. Вiн не часто користуеться матерiальними речами для задоволення, адже вважае це зайвим. Одна молода жiнка казала менi, що не любить ходити по магазинах. Вона робить це лише для того, щоб вiдчути себе живою. Утiкач визнае, що грошi потрiбнi, але радостi вони йому не додають. Вiдстороненiсть вiд матерiальних речей створюе втiкачевi труднощi на рiвнi сексуального життя. Зрештою вiн ладен повiрити, що сексуальнiсть суперечить його духовностi. Чимало жiнок-утiкачок менi повiдали, що вважають секс недуховним, надто пiсля того, як вони стали матерями. Часто трапляеться, що протягом усього перiоду вагiтностi iхнi чоловiки погоджуються не займатися з ними любов’ю. Утiкачам бувае важко збагнути, що вони можуть мати такi самi сексуальнi потреби, як i будь-яке нормальне людське створiння. Вони тяжiють до ситуацiй, коли iх вiдторгають у сексуальному планi: або iхнi партнери, або ж вони самi звикають абстрагуватися вiд своеi сексуальностi. Травма вiдторгнення переживаеться з одним iз батькiв тiеi самоi статi. Якщо ти впiзнаеш себе в описi людини, що вiдчувае свое вiдторгнення, це означае, що ти пережив таке вiдчуття з одним зi своiх батькiв тiеi самоi статi. Вiн першим пробуджуе вже наявну в тобi травму. Отож нормальною i людяною реакцiею стае неприйняття та гнiв до цiеi рiдноi людини, аж настiльки, що ти можеш вiдчувати до неi ненависть. Роль рiдноi людини однiеi з нами статi полягае в тому, щоб навчити нас любити – любити себе i давати любов. Рiдна людина протилежноi статi навчае нас дозволяти любити себе i приймати любов. І якщо ми не приймаемо одного зi своiх батькiв, то рiшення не брати його собi за модель теж нормальне. Цим неприйняттям пояснюються i твоi труднощi, пов’язанi з цiею травмою: маючи таку саму стать, що й один iз батькiв, якого ти не приймаеш, тобi нелегко прийняти й любити себе. Утiкач вважае себе нiкчемним, нiчого не вартим. Через це вiн застосуе всi способи, щоб стати досконалим, пiдняти свою вартiсть у своiх очах i в очах iнших. Слово «НІЯКИЙ» дуже поширене в його лексиконi, коли вiн говорить про себе чи про iнших. Наприклад, можна почути, як вiн промовляе: • «Начальник сказав менi, що я нiякий, отож я звiльнився». • «Мати моя нiяка в хатнiх справах». • «Мiй батько геть нiякий у стосунках з моею матiр’ю, як i мiй чоловiк зi мною. Я не засуджую ii за те, що вона покинула його». У нас у Квебеку радше вживають слово «НІЩО» в тому самому значеннi: • «Я знаю, що нiкчема, iншi значно цiкавiшi за мене». • «Хоч що я робив, це нiчого не дае, завжди доводиться починати спочатку». • «Роби, як знаеш, для мене це нiщо». На семiнарi один утiкач подiлився зi мною, що почуваеться нiкчемним i нi на що не придатним в очах батька. «Коли вiн говорить зi мною, я нiби розчавлений i задушений; у мене на думцi тiльки бажання втекти вiд нього, бо я втрачаю всю свою витримку. Мене гнiтить вже сама його присутнiсть». Жiнка-втiкачка розповiла, що, коли iй було шiстнадцять рокiв, мати сказала, щоб вона зникла назавжди, хай навiть помре, нiкому вiд цього гiрше не стане. Уникаючи страждань, дiвчина вiдтодi повнiстю вiддалилася вiд матерi. Цiкаво зазначити, що дитину, яка почуваеться вiдторгненою, до втечi пiдбурюе саме рiдна людина тiеi самоi статi. Я часто чула, що один iз батькiв у ситуацii, коли дитина хоче пiти з дому, говорить: «Гарна iдея! Іди, нам буде вiльнiше!» Так дитина вiдчувае ще бiльше вiдторгнення та гнiв на рiдну людину. Такого типу ситуацiя виникае з тим iз батькiв, хто так само мав травму вiдторгнення. Вiн заохочуе до втечi, бо цей спосiб йому вже знайомий, навiть якщо вiн цього не усвiдомлюе. Також до лексикону втiкача належить слово «немае». Наприклад, на запитання: «Як твое сексуальне життя?» i «Якi в тебе стосунки з тiею особою?» утiкач вiдповiсть: «Їх немае»; тимчасом як бiльшiсть людей сказали б просто, що якось не дуже клеiться. Також утiкач вживае слово «зникати». Наприклад, вiн скаже: «Мiй батько ставиться до матерi як до повii… Хотiлось би зникнути» або «Хоч би моi батьки зникли». Утiкач шукае самотностi, усамiтнення, тому що боiться уваги; вiн не знае, як поводитися, що робити в таких випадках. Так нiби його буде забагато. У родинi, у будь-якому гуртi вiн стираеться. Вважае, що мае знести безлiч неприемних ситуацiй, нiби в нього немае права на вiдсiч. Так чи iнакше, вiн не бачить виходу. Наприклад, дiвчинка просить у матерi допомогти iй з уроками й чуе вiдповiдь: «Звернися до батька. Хiба ти не бачиш, що я зайнята, а йому немае чого робити?» Першою реакцiею вiдторгнутоi дитини будуть думки: «Авжеж, мене не люблять, ось чому мати не хоче менi допомогти», i вона шукатиме мiсце, де зможе побути наодинцi. Утiкач мае небагатьох друзiв у школi, а згодом i на роботi. Його вважають одинаком i залишають сам на сам. Що бiльше вiн вiдособлюеться, то бiльше стае непомiтним. Потрапляе до зачарованого кола: коли вiдчувае себе вiдторгненим, то вдягае маску втiкача, щоб не страждати; вiдтак настiльки стираеться, що iншi бiльше його не помiчають. Вiн дедалi бiльше опиняеться на самотi й так знаходить бiльше пiдстав вiдчувати вiдторгнення. Ситуацiя, яку я тобi опишу, траплялася зi мною багато разiв наприкiнцi семiнарських занять, у той момент, коли кожен дiлиться враженнями про те, чим семiнар йому був корисний. З яким здивуванням я помiтила присутнiсть людини, яку я не помiтила протягом дводенного семiнару! Я запитувала себе: «Де ж вона була весь цей час?» Трохи згодом я зрозумiла, що в неi тiло втiкача i вона примостилася позаду iнших так, щоб не бути на виднотi. Коли я зауважую таким особам, що вони занадто прихованi, вони вiдповiдають майже незмiнно: «Менi немае нiчого цiкавого сказати. Тому я й не говорю». Справдi, утiкач зазвичай розмовляе обмаль. Якщо вiн таки бере слово i говорить багато, то намагаеться змiцнити самооцiнку; i його слова можуть здатися, на думку iнших, дещо зарозумiлими. У втiкача часто виникають проблеми зi шкiрою, щоб до нього не торкалися. Шкiра – це орган контактний, i вигляд ii може або привернути, або вiдштовхнути iншу людину. Проблемна шкiра в людини е несвiдомим способом оточити себе дистанцiею, обмежити доторки, зокрема в мiсцях, де залягае проблема. Я неодноразово чула, як утiкачi говорили: «Пiд час доторкiв у мене враження, нiби мене витягують з мого кокона». Травма вiдторгнення змушуе людину повiрити: якщо вона житиме у своему свiтi, то не буде страждати, адже там вона не стане вiдторгати саму себе, а iншi не зможуть до неi дiстатися. Ось чому вона вiдхиляе пропозицii працювати гуртом i сторониться. Так можна загорнутися у свiй кокон. Тому втiкач легко i залюбки виходить в астрал. Але, на жаль, найчастiше це вiдбуваеться несвiдомо. Вiн може навiть думати, що це звичайне явище та iншi так само витають «у хмарах», як i вiн. Часто-густо його думки розсiянi. Інколи вiд нього можна почути: «Менi потрiбно зiбрати себе докупи». Йому здаеться, нiби вiн розсипався на частинки. Це вiдчуття, зокрема, притаманне тим, чие тiло скидаеться на зiбрання розрiзнених фрагментiв. Я чула, як втiкачi говорять: «Я почуваюся вiдрiзаним вiд iнших. Немовби я тут вiдсутнiй». Дехто зiзнавався, що мае чiтке вiдчуття, нiби тiло роздiлене навпiл, нiби в талii тiло розрiзане ниткою. Одну мою знайому, за ii вiдчуттями, нитка роздiляла на рiвнi грудей. Пiсля застосування технiки абстрагування, якоi я навчаю на одному зi своiх семiнарiв, жiнка вiдчула, як верхня й нижня частини тiла поедналися, i вона подивувалася своiм новим вiдчуттям. Це дало iй змогу зрозумiти, що, починаючи з дитинства, вона не була насправдi у своему тiлi. Жiнка не знала, що означае «бути прив’язаним до землi». На семiнарах я помiчаю, зокрема в жiнок-утiкачок, що вони полюбляють сидiти на стiльцi, схрещуючи ноги пiд стегнами. Здаеться, iм було б зручнiше сiсти на землю. Але, не торкаючись землi, iм легше кудись вiдлетiти. Утiм, вони заплатили за участь у заняттi, а це засвiдчуе, що певна iхня частина прагне бути тут, хоча iм складно зосередитися i долучитися до гурту. Отож я iм кажу, що в них е вибiр: вiдлетiти в астрал i пропустити те, що вiдбуваеться тут, або залишитися прив’язаними до мiсця й бути разом зi всiма. Як я вже зазначала, утiкач не вiдчувае прийняття або схвалення з боку одного зi своiх батькiв тiеi самоi статi. Це не обов’язково означае, що той один з батькiв його вiдторгнув. Утiкач переживае це вiдчуття. Ця ж душа могла повернутися на Землю, щоб улагодити травму приниження, i мала б вiдчувати приниження з цими самими батьками з вiдповiдним до цiеi травми ставленням. З iншого боку, само собою зрозумiло, що втiкач притягуе досвiд вiдторгнення бiльше, нiж iнша людина, як-от брат чи сестра, якi не мають цiеi травми. Той, хто страждае вiд вiдторгнення, постiйно шукае любовi одного з батькiв тiеi самоi статi; або вона переносить свiй пошук на iнших осiб тiеi самоi статi. Вона вважатиме, що буде неповною, поки не здобуде любовi тiеi рiдноi людини. Ця людина дуже чутлива до найменшого дрiбного зауваження вiд одного з батькiв i легко переконуеться у своему станi вiдторгнення. Вона поступово розгортае свою злостивiсть, що навiть переростае в ненависть, – настiльки сильне ii страждання. Пам’ятай, що для ненавистi потрiбно багато любовi. Велика любов, що розчарувалася, обертаеться на ненависть. Травма вiдторгнення настiльки глибока, що серед п’яти характерiв утiкач найбiльше схильний до ненавистi. Вiн може легко перейти через стадiю великоi любовi до стадii великоi ненавистi. Це свiдчить про значне внутрiшне страждання. Щодо рiдноi людини протилежноi статi, утiкач боiться вiдторгнути ii сам i стримуеться у своiх вчинках або словах, адресованих iй. Через свою травму вiн не е сам собою. Вiн вдаеться до всiляких маневрiв, щоб не вiдторгнути цю рiдну людину, оскiльки взагалi не хоче, щоб його звинуватили, нiби вiн когось вiдторгнув. З iншого боку, вiн хотiв би, щоб рiдна людина тiеi самоi статi докладала зусиль i робила маневри, потрiбнi для того, щоб утiкач менше вiдчував свое вiдторгнення. Вiн не хоче бачити, що його страждання спричиненi незагоеною травмою, а один з батькiв тiеi самоi статi в цьому насправдi не винний. Якщо втiкач переживае досвiд вiдторгнення одним iз батькiв або iншою особою протилежноi статi, то звинувачуе за це себе самого й себе ж самого вiдторгае. Якщо ти розпiзнав у себе травму вiдторгнення, то для тебе, хай навiть твоя рiдна людина справдi тебе вiдторгае, важливо зрозумiти й прийняти таке: саме тому, що твоя травма не загоена, ти притягуеш до себе таку рiдну людину й таку ситуацiю. Але допоки ти вiритимеш, що всi негаразди з тобою трапляються через провину iнших, ця травма не зможе бути зцiлена. Як наслiдок твоеi реакцii на своiх батькiв у тебе може легко виникати вiдчуття вiдторгнення iншими людьми тiеi самоi статi, що й у тебе, i тобi завжди буде страшно вiдторгнути людей протилежноi статi. Поки ти боiшся iх вiдторгнути, не дивуйся, що врештi-решт ти це зробиш. Нагадую тобi: що бiльше ми пiдживлюемо страх, то швидше вiн конкретизуеться. Що сильнiша травма вiдторгнення, то бiльше людина притягуе обставини, за яких ii вiдторгнуть саму або вона вiдторгне когось iншого. Що бiльше втiкач вiдторгае себе, то сильнiше боiться, що вiдторгнуть його. Вiн постiйно себе знецiнюе. Часто порiвнюе себе з тими, хто в чомусь кращий за нього, i це пiдштовхуе його до переконання, що вiн гiрший за iнших. Утiкач не помiчае, що в певних сферах може бути кращим, нiж будь-хто iнший. Йому навiть складно повiрити, що хтось iнший може вибрати його в друзi, у подружжя або люди можуть по-справжньому його полюбити. Одна мати розповiла менi, коли дiти сказали iй, що вони люблять ii, вона не розумiла, за що! Так утiкач живе в станi невизначеностi. Коли його обирають, вiн у це не вiрить i сам себе вiдторгае, деколи аж настiльки, що може зрештою зiпсувати чи зруйнувати сприятливу для нього ситуацiю. Коли його не обирають, вiн вiдчувае себе вiдторгнутим iншими. Один юнак з багатодiтноi родини розповiдав менi, що батько нiколи не доручав йому якоiсь справи, отож вiн одразу робив висновок, що iншi були кращими за нього. Не дивно, що надалi батько робив свiй вибiр на користь когось iншого, а не сина. Хлопець потрапив у зачароване коло. Утiкач часто говорить або думае, що його справи або думки не мають цiнностi. Коли на нього звертають увагу, вiн губиться, йому здаеться, що вiн займае чимало мiсця. Якщо втiкач використовуе багато простору, то в нього виникае вiдчуття, що вiн комусь заважае. Заважати комусь для нього означае, що його вiдторгнуть тi, кого вiн потурбуе. Навiть у материнськiй утробi втiкач не займае багато мiсця. Вiн намагатиметься уникати всього доти, доки його травма нарештi не загоiться. Коли вiн говорить, а хтось його перебивае, його миттева реакцiя – подумати, що вiн не важливий, отож вiн зазвичай замовкае. Людина без травми вiдторгнення радше подумае, що нецiкавим е сказане твердження, а не вона сама. Утiкачу також складно висловити свою думку, коли його не просять, оскiльки втiкачевi здаеться, що iншi вiдчують з його боку конфронтацiю та вiдстороняться вiд нього. Якщо втiкачу потрiбно звернутися з проханням до когось, а iнша людина зайнята, то вiн вiдмовиться i нiчого не скаже. Вiн знае, чого хоче, але не наважуеться про це попросити, вважаючи це недостатньо важливим, щоб потурбувати iншого. Багато жiнок розповiдали менi, що з пiдлiткового вiку перестали довiрятися своiй матерi зi страху, що iх не зрозумiють. Вони вiрять: аби тебе розумiли, потрiбно, щоб тебе любили. Але бути зрозумiлим не мае нiчого спiльного з любов’ю. Любити – це приймати iншого, навiть якщо не розумiеш його. Через це вiрування вони не висловлюються вiдверто, уживають туманнi натяки. Такi жiнки намагаються втекти вiд теми, водночас бояться порушити iнше питання. Як наслiдок, вони поводяться так i з iншими жiнками. Якщо втiкач чоловiк – то так само складаються стосунки з батьком та iншими чоловiками. Ще одна особливiсть утiкача – прагнути досконалостi в усьому, що вiн робить, адже вiн вiрить, що якщо припуститься помилки, його осудять. Осуд же для нього тотожний вiдторгненню. А оскiльки вiн не вiрить у власну досконалiсть, то намагаеться досягти досконалостi у своiй роботi. На жаль, вiн плутае «бути» й «робити». Його пошук досконалостi може навiть стати нав’язливим. Утiкач настiльки хоче все зробити досконало, що будь-яка робота забирае в нього бiльше часу, нiж потрiбно. І через це вiн знову зазнае вiдторгнення з боку iнших. Найбiльший страх утiкача – впасти в панiку. Щойно йому здаеться, що в певнiй ситуацii вiн може запанiкувати, його першою реакцiею буде порятуватися, сховатися або втекти. Утiкач був би ладний зникнути, бо знае, що в станi панiки вiн застигае на мiсцi, не може поворухнутися. Вiн вiрить, що, утiкаючи, уникне лиха. Така людина настiльки переконана, що не зможе дати собi ради, що зрештою легко пiддаеться панiцi, навiть коли для цього немае пiдстав. Бажання зникнути настiльки властиве втiкачам, що в деяких з них я неодноразово спостерiгала регресii до зародкового стану. Вони розповiдають, що iм хотiлося сховатися в утробi матерi. Це свiдчить, що процес розпочинаеться дуже рано. Притягуючи у свое життя людей i ситуацii, яких вiн боiться, утiкач потрапляе в обставини, що викликають у нього панiку. Його страх перетворюе ситуацiю на ще бiльш драматичну. Вiн завжди знаходить рiзнi пояснення для виправдання своеi втечi та уникання. Утiкач легко панiкуе й застигае на мiсцi вiд страху в присутностi рiдноi людини або iнших осiб однiеi з ним статi (надто якщо вони нагадують йому цю рiдну людину). З одним iз батькiв або людьми протилежноi статi такого страху вiн не вiдчувае. З ними йому легше спiлкуватися й доносити свою думку. Я також помiтила, що втiкач у своему лексиконi часто вживае слово «панiка». Вiн скаже, наприклад: «У мене панiка вiд самоi думки, що потрiбно кинути курити». Людина без травми вiдторгнення просто сказала б, що iй складно вiдмовитися вiд сигарет. Наше его робить усе, що може, аби ми не помiчали наших травм. Чому? Бо ми несвiдомо надали йому таке право. Ми настiльки боiмося знову пережити бiль, пов’язаний з кожною травмою, що всiма способами намагаемося не зiзнаватися собi: ми переживаемо вiдторгнення тому, що вiдторгаемо самi себе. Тi, хто вiд нас вiдсторонюеться, з’явилися в нашому життi для того, щоб показати нам, наскiльки ми вiдторгаемо самi себе. Страх перед своею панiкою змушуе втiкача в рiзних ситуацiях втрачати пам’ять. Вiн може думати, що в нього проблеми з пам’яттю, але в реальностi в нього проблема зi страхом. Я часто помiчаю пiд час нашого заняття «Стань ведучим-конферансье», що коли учасник з характером утiкача мае вийти та зробити доповiдь перед аудиторiею (навiть якщо вiн добре пiдготувався i знае свою тему), в останню хвилину страх настiльки переповнюе його, що в нього стаеться пробiл у пам’ятi. Утiкач навiть деколи покидае свое тiло, i воно застигае перед усiма, немовби вiн вiдлетiв у вирiй. На щастя, ця проблема мало-помалу виправляеться ним самим упродовж позбавлення своеi травми вiдторгнення. Пiсля всього сказаного в цьому роздiлi само собою зрозумiло, що травма вiдторгнення впливае на наш спосiб комунiкацii. Страхи втiкача, якi заважають йому чiтко висловлюватися й говорити про своi потреби, зводяться до такого перелiку: страх не бути цiкавим, не мати цiнностi, бути незрозумiлим, боятися, що iншi слухають з обов’язку або ввiчливостi. Якщо ти впiзнаеш себе в цих страхах, то час замислитися, що ти не е самим собою i над тобою пануе травма вiдторгнення. Цiкаво спостерiгати, як нашi травми впливають на наш спосiб харчування. Людина живить свое фiзичне тiло так само, як емоцiйне та ментальне тiло. Утiкач у харчуваннi надае перевагу маленьким порцiям i часто втрачае апетит, коли переживае страх або iнтенсивнi емоцii. Серед iнших перелiчених нами типiв утiкач найбiльше схильний до анорексii. Людина, яка мае цей недуг, майже повнiстю вiдмовляеться вiд iжi, адже вважае себе надто гладким, коли ж насправдi це зовсiм не так. Це його метод, щоб спробувати зникнути. Коли в нього з’являеться вовчий апетит, вiн знову прагне втекти вже через iжу, накидаючись на неi. Однак до такого способу втечi вiн вдаеться зовсiм рiдко. Частiше для втечi вiн обирае алкоголь або наркотики. Коли втiкач наляканий, його тягне на солодке. Оскiльки страх забирае в людини енергiю, зазвичай припускають, що споживання цукру додае сил. На жаль, це лише тимчасова енергiя, яку потрiбно часто поновлювати. Нашi травми заважають нам бути собою. Це призводить до блокування певних органiв, а внаслiдок цього виникають хвороби. Кожному типу характеру притаманнi своi особливi захворювання та недуги, що пов’язанi з вiдповiдним психiчним налаштуванням. Ось кiлька хвороб i недуг, якi можуть з’явитися у втiкача: • Вiн часто страждае на ДІАРЕЮ, адже вiдторгае iжу, перш нiж тiло встигае засвоiти поживнi речовини, так само як надто швидко вiн вiдторгае ситуацiю, яка могла б бути корисною для нього. • У багатьох спостерiгаеться АРИТМІЯ, нерегулярний серцевий ритм. Коли серце починае калатати з шаленою швидкiстю, у людини з’являеться враження, що воно хоче вискочити з грудей, майнути геть. Це ще один спосiб бажати втекти вiд нестерпноi ситуацii. • Я вже зазначала, що травма вiдторгнення настiльки болiсна, що для втiкача цiлком нормально ненавидiти одного зi своiх батькiв тiеi самоi статi, якого вiн ще в дитинствi засудив за своi страждання. Утiм, утiкачевi доволi складно пробачити себе за ненависть до цiеi рiдноi людини, отож вiн ладен краще не думати й не знати про цю ненависть, що нiкуди не подiлася й досi. Якщо вiн не дасть собi право ненавидiти одного зi своiх батькiв, вiн може захворiти на РАК – хворобу, пов’язану зi злiстю, ненавистю, душевним болем, пережитим на самотi. Якщо людинi вдасться дiйти до зiзнання, що вона ненавидiла одного зi своiх батькiв, раку не буде. Тяжка хвороба може виникнути в тому разi, коли людина виношуе iдею насильства щодо своеi рiдноi людини, але це не буде рак. Рак виявляе себе здебiльшого в людини, яка багато страждала, але звинувачуе себе. Вона не хоче визнавати, що злостилася на одного зi своiх батькiв, бо це означае визнати себе злим i безсердечним. Це означае також погодитися, що вона вiдторгае свою рiдну людину, яку сама й засуджувала за те, що та вiдторгнула ii. Утiкач не дае собi права бути дитиною. Вiн змушуе себе пришвидшити процес дорослiшання, щоб, як йому здаеться, менше страждати вiд своеi травми. Саме тому тiло втiкача або частина тiла нагадуе тiло дитини. Рак указуе на те, що вiн не дав права страждати дитинi в собi. Вiн не прийняв того, що це цiлком людяно ненавидiти й злоститися на одного зi своiх батькiв, якого вважав винним за своi страждання. • Серед iнших хвороб i недугiв, якi властивi втiкачевi, – це також проблеми ДИХАЛЬНИХ ФУНКЦІЙ, зокрема пiд час панiки. • Також вiн пiддаеться АЛЕРГІЯМ унаслiдок несприйняття та вiдторгнення певних харчiв або речовин. • Вiн може перейти до БЛЮВАННЯ спожитоi iжi, щоб вказати на свое вiдторгнення людини чи ситуацii. Я чула вiд пiдлiткiв такi слова: «Я хотiв би виблювати свою матiр (або батька)». Утiкач може висловити свое бажання «виблювати» ситуацiю або людину у фразах: «Мене вiд тебе нудить!» або «Мене вiд цього знуджуе!» Це все способи висловити бажання вiдторгнути когось або щось. • НЕПРИТОМНІСТЬ або ЗАПАМОРОЧЕННЯ для втiкача е ще одним способом вислизнути вiд ситуацii або людини. • У серйозних випадках утiкач зникае, впадаючи в КОМУ. • Утiкач, що страждае на АГОРАФОБІЮ, використовуе цей розлад, щоб уникнути певних ситуацiй або людей, якi могли б довести його до панiки. (Щодо цього розладу див. с. 76–79.) • Якщо втiкач зловживае цукром, то може притягнути хвороби пiдшлунковоi залози, як-от ГІПОГЛІКІМІЮ чи ДІАБЕТ. • Якщо накопичилося багато ненавистi до одного з батькiв унаслiдок болю, спричиненого вiдторгненням, яке втiкач пережив i переживае, i якщо вiн доведений до емоцiйноi та ментальноi межi, у нього може сформуватися ДЕПРЕСИВНИЙ або МАНІАКАЛЬНО-ДЕПРЕСИВНИЙ СТАН. Якщо вiн думае про самогубство, то не говорить про це, а коли береться за справу, зробить усе, щоб не схибити. Тi, хто часто говорить, що покiнчить життя самогубством, але роблять це невдало, коли переходять до справи, належать до характеристики покинутих. Я говорю про них у наступному роздiлi. • Утiкач, якому ще змалку складно визнати себе повноцiнною людиною, схильний спробувати стати кимось iншим: так, вiн губиться в особистостi iншоi людини, якою захоплюеться; наприклад, юна дiвчина жадае бути Мерiлiн Монро. Вона може так i продовжувати, змiнюючи один взiрець на iнший. Небезпека цiеi ексцесивноi поведiнки в тому, що згодом це може спричинити ПСИХОЗ. Перелiченi недуги чи хвороби трапляються i в осiб з iншими типами травм, але найбiльш поширеними вони, вочевидь, е для тих, хто вiдчувае себе вiдторгнутим. Якщо ти розпiзнав у себе травму вiдторгнення, то бiльш iмовiрно, що хтось iз твоiх батькiв однiеi з тобою статi також вiдчувае себе вiдторгненим своею рiдною людиною тiеi самоi статi. Крiм того, е велика ймовiрнiсть, що вiн почуваеться вiдторгненим i тобою. Хай навiть це залишаеться неусвiдомленим жодною стороною, але ця констатацiя правдива й перевiрена на тисячах випадках людей-утiкачiв. Пам’ятай: головна причина будь-якоi травми полягае в нездатностi пробачити собi те, що ми заподiяли собi або iншим. Собi пробачити складно, адже зазвичай ми навiть не помiчаемо, що ображенi на себе. Що глибша в тебе травма вiдторгнення, то певнiше це означае, що ти вiдторгаеш себе або iнших людей, ситуацii або проекти. Ми докоряемо iншим за те, що робимо самi, але не хочемо цього помiчати. Саме тому ми притягуемо до себе людей, якi нам показують те, що ми робимо iншим i собi. Ще одним способом усвiдомити, що ми вiдторгаемо себе або iншу людину, е сором. Справдi, ми переживаемо почуття сорому, коли хочемо сховатися або приховати своi вчинки. Цiлком нормально вважати соромними вчинки, за якi ми докоряемо iншим. Надто ми не хочемо, щоб вони дiзналися, що ми самi поводимося так само, як вони. Пам’ятай, що все описане вище переживаеться тiльки тодi, коли людина, яка страждае на вiдторгнення, вирiшуе вдягнути маску втiкача, сподiваючись уникнути страждань; це залежить вiд глибини та серйозностi травми. Цю маску, бувае, носять кiлька хвилин на тиждень, а iнодi – майже постiйно. Притаманна втiкачевi поведiнка пояснюеться страхом знову пережити травму вiдторгнення. Утiм, ти, iмовiрно, мiг упiзнати себе в деяких вчинках, але не в усiх, що були описанi вище. Для людини майже неможливо впiзнати себе в усiх згаданих формах поведiнки. Кожнiй травмi, описанiй у цiй книжцi, вiдповiдають своi форми поведiнки та внутрiшне налаштування. Отож цi способи думати, вiдчувати, говорити та дiяти, пов’язанi з кожною травмою, указують на реакцiю особистостi на все, що вiдбуваеться в ii життi. Людина в станi реакцii не зосереджена у своему серцi, а отже, не може жити в добрi та щастi. Ось чому так важливо усвiдомлювати моменти, коли ти перебуваеш у станi реакцii, а коли е самим собою. Тiльки так ти зможеш стати господарем свого життя i не дозволяти страхам керувати тобою. Мета цього роздiлу – допомогти тобi усвiдомити травму вiдторгнення. Якщо ти впiзнаеш себе в описi маски втiкача, то в останньому роздiлi я подаю iнформацiю, яка знадобиться тобi для того, щоб загоiти цю травму, знову стати собою, не запевняти себе, нiби життя сповнене болю вiдторгнення. Якщо ти не помiчаеш у собi цiеi травми, то перш нiж вiдкинути таку можливiсть, я тобi раджу запитати в тих, хто тебе добре знае, чи вони згоднi з тобою. Я вже зазначала, що можливо мати лише незначну травму вiдторгнення. У такому разi ти знайдеш лише деякi ii ознаки. Нагадую тобi, що важливо довiряти насамперед фiзичному опису, бо наше тiло нiколи не обманюе, тодi як ми самi можемо легко себе переконати. Якщо ти впiзнаеш цю травму в деяких своiх знайомих, не потрiбно намагатися iх змiнити. Радше використовуй те, що ти дiзнався в цiй книжцi, щоб виявити бiльше спiвчуття до людей, краще зрозумiти iхню реактивну поведiнку. Бажано, щоб вони самi прочитали мою книгу, якщо зацiкавилися цiею темою; не потрiбно iм пояснювати змiст своiми словами. Характеристики травми ВІДТОРГНЕННЯ Пробудження травми: Вiд моменту зачаття до одного року, з одним iз батькiв тiеi самоi статi. Не вiдчувае права на iснування. Маска: Утiкач. Один з батькiв: Тiеi самоi статi. Тiло: Стиснене, вузьке, худе, фрагментарне. Очi: Маленькi, наповненi страхом, враження маски навколо очей. Лексикон: «Нiхто», «нiякий», «нiщо», «не iснуе», «зникати». Характер: Вiддалений вiд матерiального. Перфекцiонiст. Інтелектуальний. Перехiд через стадiю великоi любовi до стадii лютоi ненавистi. Не вiрить у свое право на iснування. Сексуальнi труднощi. Вважае себе порожнiм мiсцем, без цiнностi. Шукае самотностi. Стираеться. Умiе бути непомiтним. Знаходить рiзнi способи для втечi. Легко вiдлiтае в астрал. Вважае, що його не розумiють. Складно дозволити жити своiй внутрiшнiй дитинi. Найбiльший страх: Панiка. Харчування: Апетит зникае через емоцii або страх. Невеличкi порцii. Для втечi: цукор, алкоголь, наркотики. Схильнiсть до анорексii. Можливi захворювання: Проблеми зi шкiрою, дiарея, аритмiя, рак, розлад дихальних функцiй, алергii, блювання, запаморочення, кома, гiпоглiкемiя, дiабет, депресiя, схильнiсть до суiциду, психоз. БУДОВА ТІЛА ЗАЛЕЖНОГО (травма покинутого) Будова тiла залежного. (Травма покинутого) Роздiл 3. Покинутий Покинути означае залишити, кинути, бiльше не хотiти кимось займатися. Багато людей плутають вiдторгненого з покинутим. Інколи почуваешся вiдторгнутим, бо iнший вiдштовхнув, не хоче бачити поряд iз собою. Але важить не ситуацiя, а викликанi нею вiдчуття. Щоб дiзнатися, яка травма була роз’ятрена, треба звернути увагу на реакцii та на людину, з якою переживаеться проблема. Якщо це особа тiеi самоi статi, що в нас, завжди активуеться травма вiдторгнення, а якщо це особа протилежноi статi – активуеться травма покинутого. Покинутий переживае травму на рiвнi «мати» й «робити», тодi як для вiдторгнутого притаманний рiвень «бути». Ось кiлька прикладiв ситуацiй, що пробуджують у дитини травму покинутого. Малюк може почуватися покинутим… • якщо його мати раптом зосереджуе увагу на новонародженого. Це вiдчуття ще й посилюеться в тому разi, коли дитинка потребуе бiльше турботи, часто хворiе або мае особливi потреби. Покинутому здаеться, що мати постiйно його залишае й займаеться немовлям. Йому спадае на думку, що тепер так буде завжди й мати бiльше не повернеться. • якщо батьки щодня iдуть на роботу та придiляють йому обмаль часу. • коли його госпiталiзують i мусить залишитися в лiкарнi. Вiн не розумiе, що вiдбуваеться. Йому може здаватися, що в минулi тижнi вiн поводився нечемно й батькам це набридло; тодi почуття покинутого загострюеться. У лiкарнi вiн може вирiшити, що батьки покинули його назавжди. Навiть якщо вони навiдують його щодня, бiль, що закарбувався в момент вiдчуття себе покинутим, вiзьме гору. Страждання спонукае його створити собi маску, що, як вiн вiрить, допоможе бiльше не вiдчувати цього болю. • коли батьки на час своеi вiдпустки вiддають його доглянути, хай навiть рiднiй бабусi. • якщо мати завжди хворiе, а батько вiдсутнiй або надто заклопотаний, щоб займатися ним. Дитина в такому разi мае давати собi раду самостiйно. Я знала одну жiнку, яка пережила величезний страх у вiцi вiсiмнадцяти рокiв, коли помер ii батько. Ця смерть була ще бiльш травматичною, бо ii мати впродовж кiлькох рокiв повторювала, що виставить ii за дверi, щойно iй виповниться 21 рiк. Дiвчина, почуваючись покинутою своею матiр’ю, була налякана й говорила собi: «Що станеться зi мною пiсля смертi татка, що вдiяти, коли мене виженуть з рiдноi домiвки i я залишуся зовсiм одна?» Багато людей, що тримають у собi травму покинутого, засвiдчують, що в дитинствi iм бракувало спiлкування з боку рiдноi людини протилежноi статi. Вони вважали ii надто замкненою й ображалися на неi, оскiльки вона залишала iншому рiдному всю iнiцiативу. Бiльшiсть таких дiтей були переконанi, що вони не були цiкавi для рiдноi людини протилежноi статi. За моiми спостереженнями, травма покинутого була завдана рiдною людиною протилежноi статi. Утiм, я помiтила, що травма покинутого дуже часто переживаеться дiтьми разом iз травмою вiдторгнення. Дитина вiдчувае себе вiдторгненою одним зi своiх батькiв тiеi самоi статi й покинутою одним iз батькiв протилежноi статi, який, на ii переконання, мав би бiльше займатися нею i слiдкувати за тим, щоб iнший рiдний менше вiдштовхував ii. Дитина може переживати досвiд, у якому вона почуваеться покинутою одним iз батькiв тiеi самоi статi, але насправдi вона переживае з ним травму вiдторгнення. Чому? Рiч у тiм, що рiдна людина тiеi ж статi, яка не достатньо займалася нею, дiе так, тому що вiдторгае себе саму – i це те, що дитина вiдчувае в глибинi душi. Коли один з батькiв вiдторгае себе i мае дитину однiеi з ним статi, то це цiлком закономiрно. Такий дорослий вiдторгае цю дитину, можливо, несвiдомо, тому що вона постiйно повертае його до пережитоi травми. Приклад жiнки, яка у вiсiмнадцять рокiв втратила свого батька, добре iлюструе цю подвiйну травму вiдторгненоi та покинутоi. Заглиблюючись у дослiдження характерiв, ти збагнеш, що бiльшiсть людей мають кiлька травм. Утiм, не у всiх однаковий рiвень болю. Той, хто мае травму покинутого, не достатньо емоцiйний. Нестача фiзичного харчування також може спричинити травму покинутого; зазвичай вона з’являеться до дворiчного вiку. Щоб сховати вiд себе цю травму, людина створюе маску ЗАЛЕЖНОГО. Отож я вживатиму слово «залежний» на позначення людини, яка потерпае вiд травми покинутого. Цiй масцi властиве тiло, якому бракуе тонусу. Видовжений, худорлявий та обвислий корпус указуе на сильну травму покинутого. М’язова система недорозвинена, здаеться, що вона неспроможна тримати тiло прямо, немовби iй потрiбна стороння допомога. Тiло точно виражае те, що вiдбуваеться всерединi людини. Залежний гадае, нiби не може нiчого досягнути сам, нiби для пiдтримки вiн мае потребу в комусь iншому. Тiло вiд голови до п’ят вiдображае цю потребу в пiдтримцi. У такiй людинi можна легко розгледiти маленьку дитину, яка потребуе допомоги. Травму покинутого також виказують великi сумнi очi; вони нiби хочуть притягнути iншого поглядом. Ноги слабкi, а руки такi довгi, що створюеться враження, нiби вони звисають уздовж корпусу. Здаеться, ця людина нiби не знае, що вдiяти з руками, надто коли на неi дивляться iншi. Також для маски залежного характерно, що деякi частини тiла розташованi трохи нижче за норму. Залежний деколи мае згорблену спину, так нiби хребет не може втримати його цiлком рiвно. Іншi частини тiла, як-от плечi, груди, сiдницi, щоки, живiт, мошонка в чоловiкiв тощо, можуть бути вiдвислими або в’ялими. Як бачимо, найбiльш разюча ознака залежного – це нестача тiлесного тонусу. Щойно ти помiчаеш в’ялу, розслаблену частину тiла, можеш констатувати, що ця людина носить маску залежного, щоб приховати свою травму покинутого. Пам’ятай, що iнтенсивнiсть травми визначае товщу маски. Украй залежна особа матиме всi перелiченi вище ознаки. Якщо iх лише декiлька, це означае, що травма менш глибока. Важливо знати, що повнота, нестача тонусу в певних частинах тiла, надлишок ваги свiдчать про iншу травму, про яку говоритимемо далi на сторiнках цiеi книги, а для травми покинутого притаманна загальна нестача тонусу. Тобi треба також навчитися розрiзняти маски втiкача та залежного. У полi твого зору можуть бути двi дуже худi особи: одна – утiкач, iнша – залежний. В обох можуть бути тонкi зап’ястя та щиколотки. Рiзниця, власне, полягае в тонусi. Утiкач, незважаючи на свою худорлявiсть або низький зрiст, тримаеться струнко, тодi як залежний мае ослаблений вигляд, невпевнену поставу. Складаеться враження, що у втiкача шкiра прилипла до кiсток, але м’язова система добре розвинена, тодi як у залежного бiльше плотi, однак йому бракуе тонусу. Коли особа страждае вiд обох травм вiдторгненого та покинутого, ти можеш виявити в ii тiлi певнi риси й утiкача, i залежного. Ознака, яка найбiльше впадае в очi, позначае травму, вiд якоi людина страждае найчастiше. Приглядатися до людей навколо себе для того, щоб виявляти iхнi травми, – це чудова вправа на iнтуiцiю. Оскiльки тiло говорить нам про особистiсть майже все, дедалi бiльше людей прагнуть змiнити зовнiшнiй вигляд у рiзний спосiб, наприклад, з допомогою естетичноi хiрургii, важкоi атлетики тощо. Коли людина намагаеться приховати вiд iнших свое тiло, це означае, що вона хоче сховати травми, яким вiдповiдають модифiкованi частини тiла. Але з допомогою iнтуiцii ми можемо виявити цi змiненi частини тiла. Я неодноразово зустрiчала таких людей. Наприклад, пiд час консультацii я помiтила, що в моеi пацiентки гарнi та пружнi перса, хоча, поглянувши на неi в першу мить, моя iнтуiцiя пiдказала, що в неi мали бути обвислi груди. Це був немов короткочасний «спалах». Оскiльки я навчилася довiряти своiй iнтуiцii, то спитала жiнку: «Дивно, я дивлюся на тебе й бачу красивi пружнi перса, але до цього менi здалося на мить, що вони маленькi й обвислi. Може, ти зробила операцiю?» Жiнка пiдтвердила, що справдi вдалася до послуг пластичноi хiрургii, тому що не любила своi груди. Трохи важче розгледiти деякi деталi, зокрема тонус тiла, скажiмо, у жiнки через бюстгальтер, пiдкладки на плечах або сiдницях, а також iншi аксесуари, якi збивають з пантелику. Але принаймнi той, хто дивиться в дзеркало, не може себе обманювати. Отож я рекомендую прислухатися до своеi iнтуiцii та першого враження. Я знаю чоловiкiв, якi з юного вiку займаються важкою атлетикою, однак, незважаючи на великi м’язи, все одно в них вiдчуваеться нестача тонусу. Коли цi люди припиняють фiзичнi вправи, то залишаються з доволi в’ялим, аморфним тiлом. Це трапляеться лише iз залежними. Якщо травму приховали з допомогою фiзичних вправ, це не означае, що вона зникне. Повернуся до свого прикладу рани на руцi, про яку я говорила в першому роздiлi. Навiть якщо людина сховае руку в рукавичку або за спиною, вiд того ii травма все одно не загоеться. Серед п’яти рiзних типiв залежний найбiльше схильний ставати жертвою. Велика ймовiрнiсть, що один iз його батькiв або навiть обидва теж були жертвами. Жертва – це особа, яка створюе у своему життi рiзного роду труднощi – насамперед проблеми зi здоров’ям – для того, щоб привернути до себе увагу. Це вiдповiдае потребам залежного, якому здаеться, що на нього нiколи не звертають достатньо уваги. Коли людина нiбито намагаеться в рiзний спосiб привернути увагу, насправдi вона шукае можливiсть вiдчути себе достатньо важливою, щоб отримати пiдтримку. Такiй людинi здаеться, що коли iй не вдасться привернути увагу iншого, вона не зможе на нього розраховувати. Це явище можна помiтити в залежних, коли вони ще доволi малi. Залежна дитина мае потребу вiдчувати, що якщо вона оступиться, то зможе розраховувати на когось, хто поставить ii на ноги. Ця особа надто драматизуе; найменший iнцидент набувае для неi гiгантських масштабiв. Якщо, наприклад, чоловiк не зателефонував дружинi й не попередив, що запiзниться, вона думае про найгiрше i не розумiе, чому вiн не повiдомив i змусив ii так страждати. Дивлячись на людину, яка поводиться як жертва, часто запитуеш себе, як iй вдаеться накликати на себе стiльки проблем. Залежний не сприймае цi перипетii як труднощi. Радше проблеми пiдносять йому цiнний подарунок – увагу iнших людей. Це дозволяе залежному не вiдчувати себе покинутим. Бути покинутим для нього набагато болiснiше, нiж переживати рiзнi проблеми, якi вiн притягуе. Справдi зрозумiти це може лише iнший залежний. Що бiльше людина поводиться як жертва, то глибшою стае ii травма покинутого. Я помiтила також, що жертва дуже часто любить грати роль рятiвника. Наприклад, залежний прагне взяти на себе обов’язки батька щодо своiх братiв i сестер або намагаеться врятувати того, кого вiн любить, вiд якоiсь халепи. Це вже тоншi способи здобути увагу. Натомiсть, коли залежний робить багато послуг iншiй людинi, то насамперед бажае отримати комплiменти, почуватися важливим. Утiм, таке прагнення часто спричиняе для залежного бiль у спинi, адже вiн перекладае собi на спину чужi обов’язки. Часто в його життi чергуються злети й падiння. Деякий час вiн щасливий i все гаразд, але раптово – почуваеться сумним i нещасним. Вiн навiть запитуе себе, чому так вiдбуваеться, адже змiни трапляються без очевидноi причини. Уважно шукаючи, залежний може виявити в собi страх самотностi. Пiдтримка з боку iнших е тiею формою допомоги, якоi залежний потребуе якнайбiльше. Не важливо, чи складно йому, чи легко ухвалювати рiшення самостiйно, вiн зазвичай спершу звертаеться за порадою або схваленням до iнших. У своiх рiшеннях вiн потребуе пiдтримки. Через це виглядае так, нiби такому iндивiду складно ухвалювати рiшення, але насправдi вiн не наважуеться на щось або сумнiваеться у своему рiшеннi лише тодi, коли не вiдчувае пiдтримки iнших. Його очiкування щодо iнших залежать вiд того, чим вони можуть йому допомогти. У будь-якому випадку, така людина шукае не так фiзичноi допомоги, як почуття пiдтримки ii справ i намiрiв з боку iнших. Коли ii пiдтримують, вона вiдчувае це як допомогу i любов. Цiкаво зазначити, що хоч залежному потрiбна пiдтримка, вiн часто вживае фразу: «Я не терплю». Це свiдчить, до якоi мiри, не помiчаючи цього, вiн здатний зробити iншим те, що закидае iм, або ж боiться, що хтось це може заподiяти йому. Залежний може здатися лiнивим, бо не любить виявляти активнiсть або фiзично працювати один; вiн потребуе чиеiсь присутностi, щоб вiдчувалася пiдтримка. Якщо вiн робить щось для iнших, то очiкуе емоцiйноi вiддачi. Коли, займаючись приемною справою з кимось iншим, вiн отримуе бажанi емоцii, то прагне зробити так, щоб це продовжувалося. Коли спiльна робота добiгае кiнця, вiн скаже: «Шкода, що це завершилося!» Кiнець чогось приемного сприймаеться ним, немовби його покинули. Залежна людина з ознаками жертви, надто серед жiнок, мае схильнiсть ставити багато запитань i переходити на дитячий голосок. Це помiтно в тих випадках, коли жiнка просить про допомогу: iй дуже складно прийняти вiдмову й вона ладна наполягати на проханнi. Що бiльше вона страждае, чуючи вiд когось «нi», то рiшучiше готова вжити всiх засобiв, аби отримати бажане, тобто вдаеться до манiпуляцiй, вередуе, шантажуе тощо. Так, залежна особа часто просить поради, оскiльки не вiрить, що здатна впоратися з проблемою сама, але зовсiм не обов’язково, що вона прислухаеться до отриманих порад. Вiдтак залежний учиняе по-своему, адже шукав вiн не так пораду, як просто пiдтримку. Коли вiн iде з iншими людьми, то пропускае iх перед себе, бо волiе, щоб iншi його вели. Вiн вважае, якщо добре впораеться iз завданням самостiйно, нiхто надалi не займатиметься ним, i повториться iзоляцiя, якоi залежний хотiв би уникнути за будь-яку цiну. Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/liz-burbo/p-yat-travm-i-masok-yaki-zavazhaut-buti-sobou/?lfrom=362673004) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.