Секрети Лос-Анджелеса
Джеймс Еллрой


Лос-Анджелеський квартет #3
Цих трьох не можна назвати приемними хлопцями. Джек Вiнсеннс – коп-нарцис, що час вiд часу зливае iнформацiю жовтим виданням. Бад Вайт – вiдморозок, якого використовують для брудноi роботи i яким рухае невгамовне бажання помсти. Ед Екслi – молодий та обдарований детектив, герой вiйни, який насправдi не зробив нiчого героiчного, кар’ерист i честолюбець. Такою насправдi не мае бути команда супергероiв. Але пiсля кривавоi бiйнi в «Нiчнiй совi» цим трьом доведеться об’еднати зусилля. Із ненавистю один до одного, але водночас бажанням вiдновити справедливiсть. Рухаючись у рiзних напрямках однiеi справи. Шукаючи банду особливо небезпечних злочинцiв у найпотаемнiших закутках Лос-Анджелеса ХХ столiття. І знаходячи дещо огиднiше за власнi душi. Навiть у янголiв е своi демони…

Обережно! Ненормативна лексика!





Джеймс Еллрой

Секрети Лос-Анджелеса



Мерi Догертi Еллрой


Слава, яка коштуе всього й не означае нiчого.

    Стiв Ерiксон






Пролог



21 лютого 1950 року

Покинутий мотель на пагорбах Сан-Берду; Базз Мiкс з’явився тут iз дев’яноста чотирма тисячами доларiв, вiсьмома кiлограмами високоякiсного героiну, дробовиком, револьвером 38-го калiбру, автоматичним пiстолетом 45-го та викидухою, купленою на кордонi в пачуко. Неподалiк було припарковано ще один автомобiль, який належав полiцii Лос-Анджелеса, але в ньому сидiли бики Мiккi Коена. Що ж, тiхуанськi копи зможуть забрати собi частину його здобичi, а труп самого Мiкса просто скинуть у рiчку Сан-Ісiдро.

Вiн був у бiгах вже тиждень i на те, щоб залишитися в живих, просадив п’ятдесят шiсть штук: машини, ночiвлi вартiстю по чотири-п’ять тисяч за нiч – з надбавкою за ризик – господарi знали, що за ним по п’ятах несуться Мiккi Коен та лос-анджелеськi лягавi. Мiккi Коен – тому що Базз Мiкс кинув його на наркоту i увiв жiнку, полiцiя Лос-Анджелеса – тому що Базз Мiкс убив одного з iхнiх людей. Уже майже укладена угода зiрвалася, щойно стало вiдомо, що за нею стоiть Коен, i тепер нiхто б не наважився продавати це лайно, побоюючись його помсти. Найкраще тепер було вiддати товар синам Дока Енглеклiнга – Док все влаштуе, вiн усе розфасуе, продасть, коли ситуацiя вирiвняеться, i вiддасть Мiксовi його вiдсоток. Док працював було iз Коеном i чудово розумiв, що з цим вiдморозком жарти кепськi; за п’ятнадцять штук брати влаштували йому мiсце у мотелi «Ель Серрано» та органiзували втечу. Сьогоднi ввечерi двое хлопцiв, що проводять через кордон нелегалiв, вiдвезуть його на пiдпiльний аеродром i посадять на лiтак, який перенесе його до Гватемали. А близько десяти кiло чистого герича залишаться в Штатах, i з часом Базз незле на ньому навариться. Якщо, звичайно, вiрити хлопцям Дока i якщо iх i собi не кинуть цi переправники нелегалiв.

Мiкс зупинив машину в сосновому лiсочку, виволiк свою валiзу, оцiнив ситуацiю: мотель на дюжину номерiв було побудовано у формi пiдкови, ззаду впритул пiдступали скелястi урвища – тихцем не пiдберешся.

Порожне подвiр’я було всiяно гiлками, уривками паперу, порожнiми пляшками – дерево та скло голосно захрустять як пiд колесами, так i пiд ногами.

Залишалася лише одна дорога – та, якою приiхав вiн сам, – i переслiдувачам, щоб обрати зручну для стрiльби позицiю, доведеться продиратися через густi заростi.

Або, можливо, непроханi гостi вже чекають на нього всерединi?

Мiкс, тримаючи напоготовi дробовика, почав ударами ноги вiдчиняти дверi, одну за одною. Перша, друга, третя, четверта – клоччя павутини, щури, сумiщенi санвузли, заплiснявiлi недоiдки, журнали iспанською – мабуть, переправники влаштували тут перевалочний пункт для нелегалiв, яких потiм вiдправляють на ферми в окрузi Керн. П’ята, шоста, сьома – бiнго! Ось i сiм’я мексиканцiв на матрацах, туляться одне до одного, побачивши бiлого чоловiка iз рушницею напереваги.

– Тихо тихо, – заспокiйливо пробурмотiв вiн.

Решта номерiв була порожня. Мiкс втягнув свою валiзу у № 12, голосно опустив ii на пiдлогу: добре видно як заднiй двiр, так i усе подвiр’я, лiжко з облiзлим пуховим матрацом – не так вже й погано, як для останнього пристанку на американськiй територii.

На стiнi – календар з дiвчатами; Мiкс перегорнув на квiтень i знайшов свiй день народження. Четвер – у моделi були поганi зуби, але загалом баба нiчогенька, вiн аж згадав колишню стриптизерку та колишню дiвчину Мiкса Одрi. Це через неi Базз пришив копа, заради неi кинув Коена на порошок i зiрвав його угоду з Джеком Драгною. Потiм перегорнув назад на грудень, мiркуючи, чи доживе вiн до кiнця року, i раптом зрозумiв, що йому страшно: у животi бурчить, на лобi виразно пульсуе жила, вiн весь спiтнiв.

А потiм його почало ковбасити по-справжньому. Мiкс розiклав на пiдвiконнi свiй арсенал, набив кишенi боеприпасами: патрони для револьвера, запаснi обойми для пiстолета. Сунув за пояс ножа. Задне вiкно заткнув матрацом. Передне вiкно вiдчинив, впускаючи в кiмнату свiже повiтря. Свiжий вiтерець охолодив розпалену шкiру; вiн дивився, як темношкiра дiтлашня грала у бейсбол.

Вiн застряг тут. У дворi юрмилися мексиканцi: вказуючи на сонце, нiби визначаючи по ньому час, iм вже нетерпеливилося сiсти у вантажiвку та iхати далi, гарувати за копiйку i койку. Сонце хилилося до заходу, мексиканцi загелготiли щось по-своему. Мiкс побачив, як двое бiлих чоловiкiв – один гладкий, iнший кiстлявий – входять на подвiр’я мотелю. Привiтно машуть мексиканцям, тi машуть у вiдповiдь. Вони не схожi на копiв або бикiв Коена. Мiкс вийшов за порiг, ховаючи за спиною дробовика.

Чоловiки помахали i йому: посмiшка вiд вуха до вуха, мовляв, нiяких поганих намiрiв. Мiкс глянув на дорогу – упоперек неi було припарковано зелений седан, а за ним виблискувало щось блакитне, занадто блискуче, щоб бути просто клаптиком неба мiж соснами. Коли на блакитному металi блиснуло сонце, Мiкс подумав: «Бейкерсфiлд». Це саме тi хлопцi, якi говорили, що для того, аби дiстати грошi, потрiбен час. Той самий автомобiль кольору дроздячого яйця, який уже за хвилину спробував притиснути його до узбiччя.

Мiкс також посмiхнувся – широко й невинно. Палець лiг на спусковий гачок; вiн впiзнав того кiстлявого – це був Мел Лансфорд, лягавий з вiддiлку «Голлiвуд», вiн вiчно треться у автокафе «Скрiвенер», клеiться до офiцiанток та випинае груди, демонструючи медалi за влучну стрiльбу.

– Лiтак уже готовий, – оголосив товстун, пiдходячи.

Мiкс вихопив з-за спини дробовика й натиснув на гачок. Гладкий дiстав заряд i вiдлетiв назад, збивши з нiг Лансфорда. Мексиканцi кинулися навсiбiч; Мiкс вбiг до кiмнати, почув дзвiн скла у задньому вiкнi, смикнув матрац убiк. Мiшенi – легше не бувае: двое чоловiкiв, три-чотири пострiли з близькоi вiдстанi.

Двое звалилися; ще трьох, що обережно кралися уздовж стiни, забризкало кров’ю та уламками скла. Мiкс вистрибнув, упав на землю i почав стрiляти по трьох парах нiг; вiльною рукою вiн намацав у вбитого на поясi револьвер.

Знадвору чулися крики i шорохкий тупiт нiг, що бiжали гравiем. Мiкс кинув непотрiбний уже пiстолет, прихилився до стiни. Уже почувши присмак кровi, вiн наблизився до щойно завалених ним на землю чоловiкiв i добив iх пострiлами в голову.

З кiмнати долинули глухi удари; на вiдстанi простягнутоi руки вiд нього були двi рушницi.

– Ми його взяли! – гукнув Мiкс.

Почувши крики у вiдповiдь, вiн почекав, поки у вiконному отворi не з’являться руки i ноги, i, схопивши найближчу до нього рушницю, вiдкрив вогонь: по людях, по брудно-бiлiй штукатурцi, по сухому дереву вiконноi рами, яким тут же побiгли язички полум’я.

Переступивши через тiла, вiн повернувся до кiмнати. Переднi дверi було вiдчинено, його арсенал так i лежав на пiдвiконнi. Почувся дивний стукiт; обернувшись, Мiкс побачив, як зi свого сховку за лiжком пiдводиться чоловiк iз револьвером у руцi.

Мiкс упав на пiдлогу, спробував було дiстати нападника ногою, але не вийшло. Чоловiк вистрiлив, але куля пройшла за лiченi мiлiметри вiд Базза. Мiкс вихопив викидуху, пiдстрибнув, неначе пiдкинутий пружиною, вдарив – раз, другий, у шию, в обличчя. Незнайомець закричав, безладно натискаючи на гачок – кулi рикошетили по всiй кiмнатi. Мiкс перерiзав йому горлянку, перекотився через тiло, зачинив ногою дверi, схопив своi пiстолети – i тiльки пiсля цього видихнув спокiйно.

Вогонь розгорiвся миттево: вiн уже пожирав мертвi тiла й сосновi дошки; залишився единий вихiд – через переднi дверi. Скiльки iх там ще – тримають дверi на прицiлi i чекають?

Пострiли.

Знадвору: шквал куль виривав шматки стiни. Одна влучила Мiксовi у ногу, ще одна задiла спину. Мiкс упав. Пострiли не припинялися. Винесло дверi – тепер вiн опинився пiд перехресним вогнем.

Пострiли вщухли.

Базз лiг на живiт, поклав обидва револьвери й розкинувся у мертвiй позi. Секунди тягнулися несамовито повiльно; у дверях з’явилися четверо чоловiкiв iз рушницями напоготовi. Почувся обережний шепiт:

– Дохлий.

– Обережно.

– От же оклахомський уйобок.

Четверо переступили через порiг й увiйшли всередину: Мела Лансфорда серед них не було. Кiлька ударiв йому в бiк. Важке дихання, пересмiшки. Хтось пiдсунув пiд нього ступню:

– Жирний, тварюка!

Мiкс вхопився за ногу й щосили рвонув. Чоловiк завалився навзнак. Базз перекинувся на спину, розстрiляв обойму – стрiляв вiн упритул, жодноi кулi не пройшло повз. Усi четверо лягли. Закинувши голову, Мiкс встиг кинути погляд на подвiр’я й побачити, як дае драла Мел Лансфорд.

А потiм за спиною у нього пролунало:

– Ну, здоров був, приятелю.

Із вогню вийшов Дадлi Смiт, убраний у сiру куртку пожежника. Мiкс кинув погляд на свою валiзу, – майже сто штук баксiв, не враховуючи героiну, – яка валялася на матрацi.

– Дад? Бачу, ти добре пiдготувався.

– Та я ж як бойскаути – завжди готовий. А ось ти написав заповiт, приятелю?

Найнадiйнiший спосiб накласти на себе руки – зiрвати угоду, за виконання якоi вiдповiдав Дадлi Смiт. Мiкс схопився за пiстолети; Дадлi вистрiлив першим. Мiкс помер, i останне, про що вiн встиг подумати, – що цей мотель «Ель Серрано» схожий зараз на мiсце битви за Аламо.[1 - Битва за Аламо – найвiдомiша битва Техаськоi революцii. (Тут i далi прим. перекл., якщо не зазначено iнше.)]




Частина перша

Криваве Рiздво





Роздiл 1


Бад Вайт сидить у патрульнiй машинi без розпiзнавальних знакiв навпроти мунiципалiтету й не вiдводить погляду вiд рiздвяноi ялинки, на якiй блимають цифри «1951». На задньому сидiннi автомобiля – алкоголь для сьогоднiшньоi гулянки у вiддiлку; вiн цiлий день збирав данину з торговцiв спиртним, наплювавши на накази Паркера. На Святвечiр усi одруженi офiцери мали вихiдний, i в патруль вийшли тiльки холостяки, а перед бригадою з Центрального вiддiлку було поставлене завдання позабирати з вулиць усiх бомжiв: начальник хотiв, аби iх трохи потримали пiд наглядом, щоби хтось iз них випадково не вломився на благодiйну ранкову святкову iмпрезу в саду у мера Боурона i не пожер усi тiстечка. Минулого Рiздва якийсь божевiльний нiггер пiдiйшов до святкового столу, розштовхав дiтлахiв, дiстав зi штанiв свiй шланг i насiяв у глечик з лимонадом, призначений для сирiток, а на господиню будинку, яка тут же пiдбiгла, аби припинити це неподобство, гаркнув:

– Ану стули писок, лярво!

Так що Вiльямовi Г. Паркеру, який тiльки-но очолив полiцiю Лос-Анджелеса, у перше ж свое Рiздво довелося вести мiсiс Баурон, з якою стався припадок, у лiкарню, i тепер вiн уже, як битий вовк, грае на випередження.

Вiд напханих на задне сидiння коробок з бухлом, якi впиралися йому у спину, Бадiв хребет зовсiм онiмiв. Ед Екслi, помiчник начальника – дуже правильний засранець, вiн може i зiпсувати вечiрку у кiмнатi для iнструктажу. Та й Джоннi Стомпанато запiзнюеться вже на двадцять хвилин.

Бад увiмкнув рацiю. Крiзь перешкоди долiтали уривки повiдомлень: крадiжки в крамницях, напад на алкомаркет в китайському кварталi. Вiдчинилися пасажирськi дверцята, у машину ковзнув Джоннi Стомпанато.

Бад увiмкнув свiтло на приладовiй панелi.

– Зi святом! А де Стенсленд? Я тут маю для вас подаруночки.

Бад змiряв його поглядом. Охоронець Мiкi Коена вже мiсяць як сидiв без роботи: його начальника вiдправили до в’язницi за несплату податкiв. Вiд трьох до семи за федеральним кодексом у в’язницi «МакНiл Айленд». Тепер Джоннi Стомпу довелося повернутися до домашнього манiкюру та випрасуваних власноруч штанiв.

– Сержант Стенсленд ганяе бомжiв i торгашiв.

– Дуже шкода. Менi подобаеться Дiкiв стиль спiлкування. Ну, ти розумiеш, Венделле.

Гарнюня Джоннi: пiвденна краса, густi й пишнi кучерi. Бад чув, що в нього пенiс, як у коня, i Джоннi цим шалено пишаеться.

– Нумо викладай вже, що там у тебе.

– Та-а-ак, iз Дiком справдi спiлкуватися набагато приемнiше, офiцере Вайт.

– У тебе що, встае на мене? Чи просто потриндiти хочеш?

– Встае в мене на Лану Тернер, а в тебе – на хлопцiв, що лупцюють своiх дружин. Я чув, що ти не пропустиш анi спiднички, харчами, прямо скажемо, не перебираеш.

Бад хруснув пальцями.

– Що ж, а ти живеш з того, що стучиш на своiх же. А Мiккi твiй – наркодилер i сутенер, i таким залишиться, хай скiльки б вiн вiддавав на благодiйнiсть. Так що чия би корова мичала, а твоя – мовчала. Capisce,[2 - Зрозумiв? (Італ.)] засранцю?

Стомпанато нервово посмiхнувся; Бад визирнув у вiкно. Збирач благодiйноi допомоги з Армii порятунку в костюмi Санта-Клауса, дiстаючи на ходу монетки зi своеi торби для пожертв, попрямував до алкогольноi крамницi.

– Слухай, тобi потрiбна iнформацiя, а менi – грошi, – сказав Стомп. – Мiкi i Девi Голдман на нарах. Поки iх немае, усiма справами заправляе Мо Ягелка. Вiн – ще той жаднюга, роботи в нього не допросишся. Джек Вейлен мене не вiзьме за красивi очi, а вiд Мiкi – анi долару немае.

– Мiкi затримуе зарплатню? Дивно, коли його посадили, то вiн був людиною при баблi. Я чув, правда, його обiкрали, але вiн знайшов злодiя i все повернув.

– Чув дзвiн, та не зна, де вiн, – похитав головою Джоннi. – Того козла вiн знайшов, це правда, а ось товар – як крiзь землю провалився, чувак десь скинув i наркоту, сто п’ятдесят штук баксiв. Такi ось справи, офiцере Вайт, менi потрiбнi грошi. Словом, якщо у вас ще досi платять за корисну iнформацiю, то менi е що вам запропонувати.

– Говори вже прямо, Джоннi. Що ти викручуешся, як вуж.

Джоннi силувано захихотiв.

– За двадцятку здам кишенькового злодiя. За тридцятку – чувака, що скоiв напад на крамницю i до того ж полюбляе вiдгамселити свою жiнку. Тiльки не затягуй, я п’ять хвилин тому бачив цього хлопця за роботою в «Орбасi».

Бад простягнув йому двадцять доларiв, а потiм iще десятку. Стомпанато схопив банкноти.

– Ральфi Кiннард. Гладкий бiлявчик, близько сорока рокiв. Замшевий пiджак, сiрi фланелевi штани. Кажуть, б’е дружину до напiвсмертi i змушуе працювати на панелi, щоби вiн мiг вiддавати своi картковi борги.

Бад записав почуте.

– Зi святом, Венделле! – посмiхнувся Стомпанато.

Бад схопив його за краватку й рiзко смикнув вперед; Стомп приклався головою до приладовоi панелi.

– З Новим роком, макароннику.


* * *

В «Орбасi» людей було пiд зав’язку – i бiля прилавкiв, i бiля стелажiв iз тканиною. Розпихаючи покупцiв лiктями, Бад помчав на третiй поверх, до вiддiлу ювелiрних виробiв та дорогого алкоголю – улюбленого мiсця магазинних крадiiв.

Ряди годинникiв на прилавках, черги по тридцять осiб бiля касових апаратiв. Бад заледве прорвався крiзь галасливий натовп домогосподарок iз дiточками, нишпорячи очима в пошуках блондинiв. І раптом побачив у дверях чоловiчого туалету бiляву потилицю та замшеву спину.

Бад розвернувся й попрямував у його бiк. Бiля пiсуарiв – двое старих пердунiв; з-пiд дверей кабiнки видно спущенi штани iз сiроi фланелi. Бад зiгнувся, зазирнув у шпарину – бiнго, мужик перебирае i розпихае по кишенях коштовностi. Двое старих застебнулися й вийшли. Бад забарабанив у дверцята:

– Хо-хо-хо, вiдкривай, до тебе прийшов святий Миколай.

Дверi вiдчинилися; у щiлину в нього зацiдiв кулак. Удар вийшов влучним, Бад вiдлетiв на раковину. Кiннард жбурнув йому в обличчя жменьку запонок i кинувся бiгти. Бад рвонув за ним.

Бiгти йому заважають покупцi; Кiннард, спритно петляючи межи людьми, вискакуе через чорний хiд. Бад злетiв униз пожежною драбиною. На стоянцi чисто: анi Кiннарда, анi машин, якi би поспiшно залишали парковку. Бад побiг до патрульного автомобiля, увiмкнув рацiю:

– 4А31 викликае диспетчера.

Трiск на радiохвилях, потiм – вiдповiдь:

– Слухаю вас, 4А31.

– Остання вiдома адреса. Бiлий чоловiк, iм’я – Ральф, прiзвище Кiннард. Імовiрно, пишеться iз двома «н».

Диспетчер пiдтверджуе запит i вiдмикаеться. Очiкуючи на вiдповiдь, Бад завдае уявному противниковi серiю коротких ударiв: бам-бам-бам-бам-бам… Знову оживае радiо:

– 4А31, маемо вiдповiдь на ваш запит.

– 4А31, слухаю.

– Вiдповiдь позитивна. Кiннард, Ральф Томас, чоловiк, бiлий, дата народження…

– Дiдько, я ж просив лише адресу.

Диспетчер зiтхнув:

– Вважайте це рiздвяним подарунком, засранцю. Адреса: Евергрiн, № 1486. Сподiваюся, ви…

Бад вимкнув рацiю i рвонув на схiд, до тераси. За швидкостi у понад 130 кiлометрiв на годину та увiмкненоi сирени вiн може бути на мiсцi вже за 5 хвилин. Вiн швидко пролетiв номери – 1200-тi, 1300-тi; 1400-тi – це було житло, яке давали ветеранам.

Вiн припаркувався на хiднику поруч iз № 1486 – товстий шар штукатурки, на даху – променистий неоновий Санта на санях iз оленем. Усерединi горить свiтло; бiля ганку – довоенний «форд». У вiкнi видно, як Ральф Кiннард лупцюе жiнку в банному халатi.

Жiнцi на вигляд було рокiв зо тридцять п’ять, обличчя вона мала червоне, розпухле. Вона вiдсахнулася вiд Кiннарда; халат розхристався. Груди в синцях, ребра у саднах.

Бад повернувся до машини за кайданками, але тут знову оживае рацiя.

– 4А31 слухае.

– 4А31, термiнове повiдомлення. Напад на полiцейських за адресою Рiверсайд, № 1990, бiля кафе. Пiдозрюваних шестеро, затримати поки не вдалося. Ідентифiковано за номерним знаком автомобiля. Оповiщенi всi полiцейськi загони мiста.

Спиною в Бада мороз пiшов.

– Нашi в бiдi?

– Так точно. 4А31, вирушайте за адресою 53-тя авеню, № 5314, 53-тя авеню, Лiнкольн-Гайтс. Затримайте Санчеса Дiнардо, Д-i-н-а-р-д-о. Чоловiк, мексиканець, двадцять один рiк.

– Зрозумiв. Вiдправте патрульну машину на Евергрiн, № 1486. Пiдозрюваний – бiлий чоловiк. Мене тут не буде, але хлопцi його побачать. Нехай вiзьмуть його – затримання я сам потiм оформлю.

– Затримання рееструвати у вiддiлковi «Голленбек»?

Бад вiдповiдае ствердно, хапае наручники. Вiн знову повернувся до будинку й полiз до електричного щитка на ганку – перемикае рубильники, i дiм занурюеться в темряву, свiтяться тепер тiльки сани Санти; Бад хапае дрiт, що веде на дах, i щосили смикае. Конструкцiя впала на землю, олень вибухнув iскрами.

Коли Кiннард вилетiв надвiр, то перечепився об розбитого оленя i впав. Бад приклав його мордякою до асфальту i заклацнув кайданки. Поки Ральф виривався i вгризався у землю зубами, Бад зачитував йому давно знайомий текст, який вiн зачитував усiм негiдникам, що лупцювали своiх дружин:

– Вийдеш року за пiвтора, i я про це знатиму. Я з’ясую, хто буде твоiм iнспектором з УДЗ, i поговорю з ним по душах. І навiдуватимуся до тебе час вiд часу. Ще раз пальцем ii торкнешся – знову сядеш, i тепер уже за статтею за згвалтування неповнолiтньоi. А знаеш, що у «Квентiнi» роблять з тими, хто дiтей гвалтуе? Га? Пускають по колу, красунчику!

Спалахнуло свiтло – це дружина Кiннарда клацнула рубильником.

– Можна я поiду до мами? – питае вона.

Бад витягнув вмiст кишень Ральфа – ключi, скрученi трубочкою долари.

– Берiть машину i нi про що не переймайтеся.

Кiннард виплюнув кiлька зубiв. Мiсiс Ральфi бере ключi, витягуе зi згортку десятибаксову банкноту.

– Веселого Рiздва, еге ж?

Мiсiс Ральфi послала йому поцiлунок рукою i заднiм ходом виiхала з подвiр’я, ще раз переiхавши Санту з оленем.



53-я авеню. Другий код – без сирени. Чорно-бiла патрульна машина прибула трохи ранiше. Звiдти вилiзли Дiк Стенсленд i двое патрульних в унiформi.

Бад посигналив, i Стенс пiдiйшов до його машини.

– Що трапилося, напарнику?

Стенсленд показав пальцем на халупу.

– Там сховався один iз тих чувакiв, що вiдкрили стрiлянину, може, i бiльше. Там було шестеро мексиканок, i двое бiлих, а наших – усього лиш двое. Браунелл та Геленовскi. У Браунелла черепна травма, а Геленовскi, мабуть, втратив око.

– Нi хрiна собi, «мабуть»!

Стенс дихнув на нього: сумiш джину i лосьйону для ополiскування ротовоi порожнини.

– Будеш до слiв чiплятися?

Бад вийшов з машини.

– Не буду. Скiлькох уже взяли?

– Нуль. Наш буде перший.

– То перекажи патрульним, хай не висовуються.

Стенс похитав головою.

– Це – приятелi Браунелла. Хочуть взяти участь.

– Нi хрiна, вiн наш! Здамо, пiдпишемо всi папери – i можна гуляти! Я маю в машинi три ящики – «Волкер Блек», «Джим Бiм» та «Кеттi».

– А Екслi? Та вiн кров з носа, але не дасть нам пити на чергуваннi.

– Ага, тiльки головний – Фрiлiнг, а вiн завжди радий закласти за комiр, як i ти. Так що не переймайся щодо Екслi. Так, менi сьогоднi ще один звiт писали, тож ходiмо, швидко з ним розберемося.

Стенс розреготався.

– Так, я вже чув. Напад на жiнку за обтяжувальних обставин. Стаття шiстсот двадцять третя, пункт перший калiфорнiйського Карного кодексу, еге ж? Весела компанiя у нас вийшла: один – довбаний п’яниця, iнший – дамський улесник.

– Точно, все сходиться. Ну що, рушаймо?

Стенс пiдморгнув; Бад iз револьвером напереваги наблизився до ганку. Вiкна халупи були наглухо завiшанi шторами; Бад краечком вуха почув радiо рекламу «шевроле» «Кот Фелiкс». Дiк з ноги вiдчинив дверi.

Пролунав крик, i двое мексиканцiв – хлопець i дiвчина – кинулися навтьоки. Стенс прицiлився, але Бад не дав йому вистрiлити. Вони кинулися навздогiн, пихкаючи та налiтаючи на меблi, – Бад попереду, Дiк – слiдом за ним. Наздогнали вони парочку в кухнi, бiля вiкна. Тiкати далi не було куди.

Мексиканцi розвернулися, пiдняли руки: вiн – звичайний пацан-пачуко, вона – симпатична дiвчина приблизно на шостому мiсяцi вагiтностi.

Хлопця втулили обличчям в стiну, руки завели голову. Бад обшукав його: посвiдчення особи на iм’я Санчеса Дiнардо, трохи дрiбних грошей. Дiвча зарюмсало; десь далеко почулися сирени. Бад розвернув Санчеса i врiзав йому по яйцях.

– Це тобi за наших, Санчо. Вважай, що легко вiдбувся.

Стенс схопив дiвчину.

– Може, йшла б ти звiдси, дорогенька, – сказав iй Бад, – поки мiй приятель не вирiшив перевiрити, чи маеш ти грiнкарту.

Пiсля згадки про «грiнкарту» дiвчина зовсiм перелякалася:

– Madre mia! Madre mia![3 - Матiнко! (Ісп.)]

Стенс пiдштовхнув ii до дверей; Санчес стогнав вiд болю. У вiкнi було видно молодих патрульних.

– Агов, гаразд, вiддамо мексиканця приятелям Браунелла.

– Точно, хай хлопцi побавляться, – погодився Стенс, i помахав патрульним.

Коли увiйшло двое новачкiв, Бад сказав iм:

– Одягнiть на цього наручники й оформлюйте затримання. Напад на полiцейського, опiр пiд час затримання.

Патрульнi потягнули Санчеса до виходу.

– Ти – захисник жiнок, – сказав Стенс. – Що далi? Песики i дiти?

Бад пригадав мiсiс Ральфi – вся розмальована синцями та саднами до Рiздва.

– Подивимося. Гаразд, ходiмо нарештi, випивка чекае. Будеш хорошим хлопчиком – тобi дiстанеться цiлiсiнька пляшка.




Роздiл 2


Престон Екслi зiрвав тканину. Гостi заахали та заохали; представник мунiципалiтету заплескав у долонi, проливши свiй егг-ног на одну зi свiтських левиць.

Еду Екслi в цей момент подумалося, що це не дуже схоже на типовий Святвечiр для копа.

Вiн кинув погляд на годинник: 20:46 – до опiвночi треба було повернутися у вiддiлок. Престон Екслi жестом вказав на макет.

Макет цей займав пiвкiмнати: парк розваг, у якому було повно гiр з пап’е-маше, картонних ракет, ковбойських мiстечок Дикого Заходу. Бiля ворiт – мультяшнi героi: Мучi-Маус, бiлченя Скутер, каченя Деннi – усi, кого привiв на цей свiт Реймонд Дiтерлiнг, незмiннi героi «Години фантазiй» та безлiчi мультиплiкацiйних фiльмiв.

– Ледi та джентльмени, представляю вам Дрiмленд! Цей парк розваг побудуе у Помоне, Калiфорнiя, фiрма «Екслi Констракшн» – вiдкриття заплановано на квiтень 1953 року. Це буде найбiльш винахiдливий парк розваг в iсторii, самодостатнiй Всесвiт, де дiти будь-якого вiку зможуть розважатися й познайомитися зi своiми улюбленими героями, створеними Реймондом Дiтерлiнгом, батьком сучасноi анiмацii.

Ед поглянув на батька: п’ятдесят сiм рокiв, причому на вигляд йому сорок п’ять, гiдний представник династii копiв, господар маетку у Генкок-Парк, якому варто лише пальцями клацнути – i всi мiсцевi полiтики прибiжать до нього на Святвечiр. Гостi зааплодували; Престон вказав на високу, покриту снiжною шапкою гору:

– «Свiт Пола», ледi та джентльмени. Точна копiя гори у Сьерра-Невада. Зi «Свiтом Пола» на вас чекае захопливе катання на санях та лижах, а також вистави для всiеi родини за участю Мучi, Скутера та Деннi. Ви спитаете, що це за Пол i чому «Свiт Пола»? Пол – це син Реймонда Дiтерлiнга, хлопчик, який трагiчно загинув у1936 роцi, потрапивши пiд лавину пiд час туристичного походу в гори. Це сталося на тiй самiй горi, копiю якоi ви зараз бачите. Але досить про сумне. Додам iще, ледi та джентльмени, що десять центiв з кожного долара, витраченого вiдвiдувачами у «Свiтi Пола», пiде до Фонду допомоги дiтям, хворим на полiомiелiт.

Бурхливi оплески. Престон кивнув Тiммi Валберну – акторовi, який грав Мучi Мауса у «Годинi фантазiй» – вiн, як завжди, пожовував сир великими зубами. Валберн легенько пiдштовхнув чоловiка, що стояв поруч iз ним; той пхнув його у вiдповiдь.

Ед раптом вихопив поглядом з натовпу Арта де Спейн; Валберн пищав i кривлявся, зображуючи Мучi. Ед вказав йому жестом на коридор:

– Чорт забирай, оце так сюрприз!

– Дiтерлiнг анонсував цю подiю у «Годинi фантазiй». Батько тобi не сказав?

– Нi. Я навiть не знав, що вони з Дiтерлiнгом знайомi. Цiкаво, чи це вони знюхалися не пiд час дiла Атертона? Той хлопчина, Вiллi Веннерголм, – вiн же, здаеться, у Дiтерлiнга знiмався?

Де Спейн посмiхнувся.

– Я тодi був одним iз помiчникiв твого батька. Не думаю, що шляхи цих двох великих людей взагалi колись перетиналися. Просто Престон вмiе заводити потрiбнi знайомства. До речi, бачив його Мучi Мауса та його приятеля?

Ед кивнув.

– А хто це?

З кiмнати долинав регiт. Де Спейн потягнув Еда в кабiнет.

– Бiллi Дiтерлiнг, син Рея. Вiн оператор «Жетонiв Честi» – серiалу, який щотижня прославляе на всю краiну нашу доблесну полiцiю. Цiкаво, Тiммi дiстае з рота сир, коли йому смокче?

– Оце ти втнув! – розсмiявся Ед.

Де Спейн вiльно розкинувся в крiслi.

– Еддi, скажу тобi як колишнiй коп копу нинiшньому: ти навiть слово «втнув» кажеш так, нiби викладаеш в унiверситетi. Нiякий ти не Еддi, ти – справжнiй Едмунд.

Ед поправив окуляри.

– О-о-о, вiдчуваю, зараз почую щиру пораду. Щось на кшталт «не йди з патруля, тому що Паркер так досидiвся до начальника». Ото якраз мiй шлях кар’ерною драбиною, бо ж задаткiв командира у мене немае.

– Та й почуття гумору також. Тобi не набридли цi окуляри? Викинь ти iх, ну? У Бюро ж, окрiм Тада Грiна, окулярникiв немае.

– Нiчогенько ти сумуеш за полiцiею. Здаеться, якби ти мiг, то кинув би «Екслi Констракшн» i п’ятдесят штук на рiк, якi там заробляеш, i аж бiгом пiшов би до нас.

Де Спейн пiдпалив сигару.

– Тiльки разом iз твоiм батьком.

– Навiть так?

– Тiльки так. При iнспекторi Престонi я був лейтенантом. І зараз я також при ньому. Хотiлося б i надалi з ним працювати.

– Ну, якби ти не знався на будiвельних матерiалах, то й нiякоi «Екслi Констракшн» не iснувало би.

– Дякую. І справдi – позбався ти окулярiв.

Ед взяв зi столу фотографiю в рамцi: його брат Томас в унiформi – за день до загибелi.

– Був би ти копом, я б тобi виписав догану. За недотримання субординацii.

– Еге ж, ти б виписав. Яке ти там мiсце посiв на лейтенантському iспитi?

– Перше мiсце iз двадцяти трьох кандидатiв. До того ж я був молодший за решту мiнiмум на вiсiм рокiв, менше за всiх пропрацював сержантом, та й узагалi – мав найменший досвiд роботи в полiцii.

– І хочеш до Вiддiлу детективiв?

Ед поставив фотографiю на мiсце.

– Так.

– Ну що ж. Для початку тобi доведеться мiнiмум рiк почекати, поки вiдкриеться вакансiя, потiм виявиться, що вакансiя ця радше за все – у патрулi, а потiм виявиться, що для того, щоб перевестися у Вiддiл детективiв, треба багато рокiв цiлувати в дупу начальство. Тобi зараз двадцять дев’ять, чи не так?

– Саме так.

– Значить, станеш лейтенантом у тридцять чи тридцять один. Через твою молодiсть тебе не сприйматимуть всерйоз. Жарти вбiк, Еде. Це не для тебе, розумiеш? Ти не з тих крутих. Звичайно, Паркер проклав патрульним дорогу до детективiв, але йти туди не обов’язково. Подумай про це.

– Арте, – сказав Ед, – я хочу розслiдувати злочини. Я маю зв’язки, я нагороджений хрестом «За видатнi заслуги», а для багатьох – це круто. І я потраплю до Вiддiлу детективiв.

Де Спейн змахнув iз одягу попiл.

– Поговорiмо начистоту, Сонячний Джиммi?

Знову це ненависне дитяче прiзвисько.

– Звичайно.

– Що ж… коп iз тебе непоганий, i з часом ти, можливо, станеш по-справжньому класним копом. І у твоему iнстинктi вбивцi в мене немае анi найменших сумнiвiв. Але твiй батько вмiв пiдлаштовуватися, вмiв робити так, щоб його i ненавидiли, i обожнювали. А ти – не такий.

Ед стиснув кулаки.

– То яка твоя порада, дядечку Артуре? Порада копа, який покинув службу заради грошей коповi, який нiколи цього не зробить?

Де Спейн зморщився.

– Яка моя порада? Пiдлещуйся до потрiбних людей. Лижи дупу Вiльяму Г. Паркеру, i моли Бога, щб опинитися в потрiбний час в потрiбному мiсцi.

– Як ти i мiй батько?

– Саме так, Сонячний Джиммi.

Ед подивився на свою форму: звичайний костюм висiв на вiшаку. Гострi стрiлки на брюках, сержантськi смужки, одинока нашивка на рукавi.

– Бажаю тобi золотих смужок, Еддi, – промовив Де Спейн. – І тасьми на кашкетi. Я би не морочив тобi голову, якби ти не був менi дорогий.

– Знаю.

– Ти ж у нас, чорт забирай, герой вiйни.

– Завтра Рiздво, – змiнив тему Ед, – ти думаеш про Томаса.

Де Спейн кивнув.

– Я все думаю про те, що мiг би якось його попередити. Адже вiн навiть не встигнув розстебнути кобуру.

– Вуличний кишеньковий злодiй з пiстолетом? Звiдки йому було знати?

Де Спейн погасив сигару.

– Томас був природжений коп, кого завгодно мiг навчити. Мабуть, тому я й сам намагаюся тебе постiйно повчати.

– Його вже дванадцять рокiв немае, i я поховаю його як полiцейського.

– Вважай, я забув, що ти це сказав.

– Нi, не забувай. Згадай про це, коли я почну працювати у Вiддiлi детективiв. І коли батько пiдiйматиме тости за Томаса й мати, навiть не думай каятися. Вiн потiм кiлька днiв отямитися не може.

Де Спейн схопився на рiвнi ноги; у дверях з’явився Престон Екслi iз пляшкою та склянками.

– З Рiздвом, тату, – сказав Ед. – І моi вiтання.

Престон розливав по склянках вiскi.

– Дякую. Отже, «Екслi Констракшн» чудово впоралася зi зведенням королiвства мультяшних гризунiв, а особисто я – обжерся сиром до кiнця життя. Тост, джентльмени. За упокiй душi мого сина Томаса i моеi дружини Маргарет i за нас трьох.

Чоловiки випили; де Спейн знову наповнив склянки. Тодi Ед промовив улюблений батькiв тост:

– За розкриття злочинiв, що потребують правосуддя!

Налили втрете.

– Батько, я i не знав, що ти знайомий iз Реймондом Дiтерлiнгом, – сказав Ед.

Престон посмiхнувся.

– Ми вже багато рокiв знайомi по бiзнесу. На прохання Реймонда ми з Артом тримали контракт у таемницi – вiн хотiв оголосити про нього у своiй дитячiй телепередачi особисто.

– Ви познайомилися пiд час розслiдування справи Атертона?

– Нi, i, звичайно, тодi мене ще в будiвельному бiзнесi не було. Артуре, запропонуй тост?

Де Спейн розливав по склянках залишок вiскi.

– За блискучу кар’еру нашого майбутнього лейтенанта у Вiддiлi детективiв!

Усi засмiялися.

– До речi, Едмунде, – сказав Престон, – тут Джоан Морроу цiкавилася, чи е у тебе хтось. Здаеться, вона до тебе небайдужа.

– Думаеш, зi свiтськоi левицi вийде хороша дружина для копа?

– Навряд чи, але для копа-начальника – цiлком.

– Наприклад, для шефа Вiддiлу детективiв?

– Швидше для командира патрульноi служби.

– Тату, ти мрiяв, що патрульну службу очолю я, а Вiддiл детективiв – Томас. Але Томас загинув. Не вiдбирай в мене цiеi можливостi! Не змушуй мене жити своiми старими мрiями.

Престон уважно поглянув на сина.

– Я зрозумiв, добре, що ти менi сказав це прямо. Це правда, колись я про це мрiяв. Але не в цьому справа, ти не вiдчуваеш людськоi слабкостi, а без цього хорошим детективом не стати.

Брат Ед мав математичний склад розуму й упадав за гарненькими дiвчатами.

– А Томас вiдчував?

– Так.

– Батьку, та я пристрелив би цього щипача, ледве вiн полiз би до кишенi!

– Та чорта з два, – сказав було де Спейн, але Престон жестом змусив його замовкнути.

– Усе гаразд. Едмунде, лише кiлька питань, перш нiж я повернуся до гостей. Питання перше: чи зможеш ти сфабрикувати доказ, щоби вiдправити винного за грати?

– Якщо б…

– Так чи нi?

– Я… нi.

– Зможеш вистрiлити озброеним бандитам у спину, знаючи, що на судi iх можуть вiдмазати i вони вийдуть на волю?

– Я…

– Так чи нi, Едмунде.

– Нi.

– Зможеш вибити з обвинуваченого зiзнання, якщо знаеш, що вiн винен?

– Нi.

– Зможеш пiдiгнати докази на мiсцi злочину пiд версiю прокурора?

– Нi.

Престон зiтхнув.

– Що ж, тодi, заради Всевишнього, не ломися на посаду, де тобi доведеться все це робити. Бог обдарував тебе хорошими мiзками, користайся ними.

Ед глянув на свою форму.

– То я i хочу скористатися для розслiдування злочинiв.

– Вийде з тебе детектив чи нi, – усмiхнувся Престон, – але завзятостi, якоi так бракувало Томасу, тобi не позичати. Не просто так ти став героем вiйни.

Задзвонив телефон; де Спейн взяв слухавку. Еду пригадали замiнованi японськi окопи – i вiн не змiг подивитися Престону в очi.

– Лейтенант Фрiлiнг з вiддiлку, – промовив де Спейн, – каже, що в’язниця вже пiд зав’язку. А ранiше ввечерi пiдстрелили двох патрульних. Двое пiдозрюваних заарештованi, четверо ще на свободi. Просив тебе приiхати ранiше.

Ед обернувся до батька, але Престон вже був у коридорi, жартував з мером Боуроном, у якого на головi красувався рiздвяний капелюх iз вухами, як у Мучi Мауса.




Роздiл 3


До дошки на стiнi було прикрiплено газетнi вирiзки: «У перестрiлцi поранено борця з наркоторгiвцями», «Пiд час антинаркотичного рейду в актора Мiтчема знайшли марихуану». На столi в рамочках стояли статтi з «Цiлком таемно»: «Коли до справи береться Вiддiл боротьби iз наркотиками, дiлерам непереливки»; «Актори стверджують: своею достовiрнiстю серiал «Жетон честi» зобов’язаний технiчному консультантовi». Статтю про «Жетон честi» супроводжувала фотографiя: Джек Вiнсеннс з головним героем – Бреттом Чейзом. Але пiд фото анi слiвця про бруднi подробицi особистого життя Чейза, якi е в досье редактора, – вiн педофiл, якого тричi судили за розбещення хлопчикiв, але щоразу справу припиняли.

Джек Вiнсеннс роззирнувся довкола. Вiддiл для боротьби з наркотиками спорожнiв, затих – свiтло горiло тiльки в його кiмнатцi. За десять хвилин до опiвночi; вiн обiцяв Дадлi Смiту набрати за нього звiт про органiзовану злочиннiсть для Аналiтичного вiддiлу, а Фрiлiнговi органiзувати випивку для вечiрки у вiддiлку. Сiд Хадженс iз «Цiлком таемно» мав привезти ром, але щось не зателефонував. З Дадлi вони домовилися по-товариськи: Джек друкуе зi швидкiстю сто знакiв на хвилину, так що йому нескладно виручити товариша; а Дадлi, зi свого боку, органiзуе йому завтра обiд у «Тихому океанi» з Еллiсом Лоу. Зайва копiйчина Джеку зараз не завадить, як i зв’язки в офiсi окружного прокурора. Вiн закурив i почав читати.

Але рапорт виявився не такий простий – на одинадцяти сторiнках, зi словесними вивертами, цiлком у дусi Дадлi. Головна тема: настроi у бандитських колах Лос-Анджелеса пiсля того, як за гратами опинився Мiкi Коен. Джек трохи вiдредагував звiт i почав його набирати.

Коен перебував у федеральнiй в’язницi на островi Мак-Нiл. Ухилення вiд сплати податкiв – вiд трьох до семи. Дейвi Голдман, його пiдскарбiй – там же, також вiд трьох до семи, звинувачення за шiстьма пунктами в податковому шахрайствi. Смiт пророкував можливi розборки мiж улюбленцями Коена – Морiсом Ягелкою та Джеком «Вишибалою» Вейленом. Враховуючи те, що ватажка мiсцевоi мафii Джека Драгну депортовано, саме комусь iз цих двох належало перехопити контроль над лихварством, проституцiею, букмекерством та рекетом. Смiт стверджував, що за Ягелкою особливого нагляду не треба, мовляв, органiзатор iз нього нiкудишнiий; а Джон Стомпанато та Ейб Тайтелбаум, ключовi «бики» Коена, встали на чесний шлях. А Лi Вакс, кiлер, який працював на Коена, взяявся за релiгiйне шахраювання – торгуе якимись патентованими пiгулками, якi нiбито гарантують якiсь мiстичнi переживання.

Джек продовжував набирати. Щодо Джоннi Стомпа та Кiкi Тайтелбаума вiн налажав: цих хлопцiв нiщо вже не виправить. Вiн заправив свiжий аркуш.

Наступна тема: зiрвана угода Коена i Драгни у лютому 1950-го – вкрали бiльше одинадцяти кiлограмiв героiну i, ймовiрно, сто п’ятдесят штук баксiв вкрадено. До Джека дiйшли чутки: колишнiй коп на iм’я Базз Мiкс викрав товар i чкурнув; його застрелили неподалiк Сан-Бернардiно за завданням Мiкi лос-анджелеськi копи та «бики» Коена. Той чувак «кинув» Коена на гору наркоти, купу грошей i до того ж виграв його подружку. Але крадене так i не знайшли. Версiя Дадлi була такою: товар i грошi Базз десь зарив, а сам загинув вiд руки «невiдомоi особи або осiб». Джек посмiхнувся: якщо це були особи iз жетонами, то Дадлi iх нiзащо не засвiтить, навiть у внутрiшньому рапортi.

І нарештi, висновок: вiдколи Мiкi К. за гратами, банди в сум’яттi, однак полiцii слiд бути напоготовi, бо ж знайдеться чимало охочих перехопити контроль над цим ласим шматочком. Особливо – над проституцiею – iз дозволу шерифа. Джек пiдписав останню сторiнку: «З повагою, лейтенант Д. Л. Смiт».

Пролунав телефон.

– Вiддiл наркотикiв, Вiнсеннс.

– Це я. Їсти хочеш?

Але Гадженсовi було зараз не так вже й легко роздратувати Джека.

– Ти спiзнився, Сiде. Гулянка вже в розпалi.

– У мене тут дещо краще за випивку. Кеш!

– Розповiдай.

– Ну, таке: Теммi Рейнолдс – та, що знiмалася у «Врожаi надii,» – завтра ii починають показувати по всiх кiнотеатрах мiста. Один знайомий хлопчина тiльки-но загнав iй порцiю трави, потягне на статтю. Кайфуе вона за адресою Голлiвуд-Гiллс, Маравiлья, № 2245. Ти ii пов’яжеш, а я про це напишу. А з нагоди Рiздва подiлюся iнформацiею з Мортi Бендiшем iз «Мiррор», так що твое iм’я потрапить i в щоденнi газети. Плюс п’ятдесят готiвкою i рома на додачу. Ну хiба ж я не Санта?

– Будете робити фотки?

– На всю шпальту! Одягни синiй пiджак, вiн пасуе тобi до кольору очей.

– Сотня, Сiде. До того ж – двiйко патрульних, по двадцятцi кожному, i десятка командиру бригади з вiддiлку «Голлiвуд». І все це влаштовуеш ти.

– Джеку! Рiздво ж!

– Нi, це затримання у зв’язку iз незаконним обiгом марихуани.

– Лайно! Дай менi пiвгодинки?

– Двадцять п’ять хвилин.

– Але ж ти здирник, Джеку!

Джек повiсив слухавку i перекреслив хрестиком день календаря. Ще один день без випивки i без наркоти – чотири роки i два мiсяцi поспiль.



Усе було готово, як до виступу на сценi, – Маравiлью перегородили, бiля «паккарда» Сiда Гадженса крутилося двое патрульних, iхнiй чорно-бiлий автомобiль був припаркований посеред тротуару. Вулиця була темна й тиха; Сiд уже встановив прожектор. Звiдси вiдкривався чудовий вид на Бульвар – просто на китайський театр «Граумана» – кращих декорацiй для знимку годi й придумати. Джек припаркувався, вийшов.

Сiд, привiтавшись, сунув йому в долоню грошi.

– Сидить у темрявi, кайфуе пiд рiздвяною ялинкою. Дверi на вигляд хлипкi.

Джек витягнув револьвер.

– Скажи своiм хлопцям, нехай вантажать випивку до мене в машину. Хочеш сфоткати на тлi «Граумана»?

– Чудова iдея! Джеку, ти найкращий!

Джек мовчки поглянув на нього: худезний, як палиця, на вигляд – вiд тридцяти п’яти до п’ятдесяти, заробляе на бруднiй бiлизнi iнших. Цiкаво, чи знае вiн про те, що сталося 24 жовтня 1947 року? Якщо знае, то iхня iз Джеком угода – назавжди.

– Сiде, коли я витягну ii на ганок, то не хочу, аби менi просто в очi лупасило свiтло вiд прожектора. Передай це своему фотографу.

– Вважай, уже зроблено.

– Чудово. А тепер – рахуй до двадцяти.

Гадженс почав рахувати. Джек ступив на ганок i винiс дверi ударом. Спалахнув прожектор, яскраво освiтивши кiмнату: рiздвяна ялинка, а пiд нею притулилися одне до одного двое молодих людей у спiднiй бiлизнi.

– Полiцiя! – гаркнув Джек, i голубки остовпiли.

Промiнь свiтла вихопив на канапi торбу, напхану травою.

Дiвчина почала верещати, мов рiзана; хлопець потягнувся за штанами. Джек наступив ногою йому на груди.

– Руки! Повiльно.

Хлопець склав зап’ястя; Джек однiею рукою заклацнув кайданки. Увiрвалися патрульнi i взялися збирати докази. Придивившись до хлопчини, Джек його впiзнав – Рок Роквелл, молода кiнозiрочка. Дiвча кинулося бiгти; Джек схопив ii i потягнув обох на ганок, у свiтло прожектора.

– Обернися до «Граумана», Джеку! – закричав Гадженс. – Ми не встигли вимкнути свiтло!

Джек притиснув до себе двох впiйманих злочинцiв у спiднiй бiлизнi. Спалахи освiтили iхнi переляканi личка.

– Знято! – скомандував Гадженс. – Забирайте!

Патрульнi потягли iх до машини; Роквел та його подружка не припиняли волати. У сусiднiх будинках загорiлося свiтло у вiкнах, почали ляскати дверi. Джек повернувся до будинку.

Там зберiгався запах марихуани – минуло вже чотири роки, але йому й досi подобався запах трави. Гадженс порпався в шухлядах, витягаючи дiлдо та собачi нашийники з шипами. Джек знайшов телефон, погортав записну книжку: а раптом знайдеться телефон наркодилера? Із блокнота випала вiзитiвка: «Флер-де-Лiс». Цiлодобово – будь-яке ваше бажання».

Сiд щось пробурмотiв. Джек сунув картку назад.

– Що ж, – сказав, вiдкашлявшись, Гадженс, – перевiрмо, як це звучить. «Тихий рiздвяний ранок у Мiстi Ангелiв. І поки добропоряднi громадяни сплять сном праведникiв, наркомани нишпорять мiстом у пошуках марихуани, проклятоi трави, що росте у Пеклi. Молодi кiнозiрки Теммi Рейнолдс та Рок Роквелл, що загрузли в грiхах, придбали дозу й тепер вiддаються розпустi в розкiшному особняку Теммi на Голлiвуд-Гiллс. Вони ще не знають, що грають iз дуже небезпечним вогнем; не знають, що по iхньому слiду вже йде той, що здатний роздмухати цей вогонь: гроза наркодилерiв i хранитель спокою доброчесних громадян – знаменитий детектив Джек Вiнсеннс! Дiставши вiдомостi з анонiмного джерела, сержант Вiнсеннс бла-бла-бла…» Ну i так далi. Як тобi, Джекi?

– Вправно написано.

– Точняк! Якби не такi матерiали, то не бачити менi накладiв у дев’ятсот тисяч, як власних вух, а продажi все ростуть i ростуть! Думаю, я ще додам до матерiалу, що ти два рази розлучався, бо твоi жiнки не могли витримати твоеi священноi вiйни з наркотиками, i що свое iм’я ти дiстав у сиротинцi мiста Вiнсеннс, штат Індiана. Ми тобi зробимо гучне iм’я!

Отакоi. А у Вiддiлi боротьби з наркотиками вiн мае погонялово «Смiтте-Джек», яке дiстав вiдтодi, коли, упiймавши Чарлi Паркера на прiзвисько «Новобранець», сунув його головою у смiттевий бак бiля клубу «Замбоанга».

– Краще про «Жетон честi» напиши. Про те, що я приятелюю iз Мiллером Стентоном i що це я вчив Бретта Чейза грати копа. Що я – ключовий технiчний консультант, щось таке.

Гадженс пирснув смiхом.

– А що там, Бретта досi малолiтки заводять?

– А чорнi досi не вмiють танцювати?

– Лише на пiвдень вiд бульвару Джефферсона. Дякую за статтю, Джеку.

– Немае за що.

– Я серйозно. Радий був тебе побачити.

Ах ти тарган паршивий! Граешся зi мною, бо чудово знаеш – варто тобi слiвце шепнути цьому довбаному моралiсту Вiльяму Г. Паркеру – i менi гаплик. Ти добре знаеш, що сталося в сорок сьомому роцi, мабуть, i документи всi при тобi, i легше легкого пiдсунути iх кому слiд, i мене просто розiпнуть.

Гадженс пiдморгнув.

«Цiкаво, – подумав Джек, – чи справдi в нього е всi-всi документи?»




Роздiл 4


Вечiрка в самому розпалi, у кiмнатi для iнструктажу не проштовхнутися.

Халявний бар: скотч, бурбон, ром, принесений Джеком Вiнсеннсом вiд Смiтте-Джека. Дiк Стенсленд замутив у кулерi свiй знаменитий яечний коктейль пiд назвою «Старий Крук». На програвачi хтось увiмкнув платiвку iз непристойними рiздвяними пiсеньками: Санта iз його оленем в них i злягаються й перекидаються. У вiддiлку людей напхано пiд зав’язку, приходять i приходять з нiчноi змiни патрульнi, забембанi виловом волоцюг i спраглi до випивки.

Бад оглянув натовп. Фред Тарентайн кидав дротики у свiтлини злочинцiв, що перебувають у розшуку; Майк Крагмен та Волт Дюкширер грають у «Вгадай чорного» – поставивши на кiн чверть бакса, намагаються вгадати iмена чорношкiрих iз полiцейськоi картотеки. Джек Вiнсеннс потягуе содову, лейтенант Фрiлiнг впав мордякою на стiл. Ед Екслi намагався втихомирити своiх колег, а коли зрозумiв, що всi його намагання марнi – зник у себе в кабiнетику: рееструе заарештованих, сортуе рапорти про затримання.

Майже всi впилися в драбадан, а хто нi – активно над цим працював.

Майже всi говорили про Браунелла та Геленовскi – двох патрульних, якi сьогоднi потрапили до реанiмацii, про затриманих нападникiв i про тих двох, яких впiймати досi не вдалося.

Бад стояв бiля вiкна. Кiмнатою лiтали шмаття чуток, обростаючи дедалi барвистiшими подробицями: Браунеллу розiрвали губу до носа, Геленовскi один iз нападникiв вiдкусив вухо. Дiк Стенсленд взяв зброю й пiшов полювати на мексикашок. У це Бад готовий був повiрити: вiн на власнi очi бачив, як Стенс iде на парковку iз помповою рушницею напереваги.

Галас ставав дедалi гучнiшим – Бад вийшов надвiр, сперся на патрульну машину.

За вiкном була мряка. Бiля дверей тюремного вiдсiку зчинилася якась колотнеча – це Дiк заштовхував двох молодикiв усередину. Почулися крики. «У Стенсленда скоро двадцять рокiв вислуги, – думае Бад, – з ним хоч грошей заробиш, а без нього отримуватимеш вдвiчi менше». З кiмнати для iнструктажу чути, як Френк Догертi заводить жалiсливим тенором пiсеньку «Срiбнi дзвiночки».

Бад вiдiйшов подалi вiд музики – вона нагадувала йому про матiр. Але, запалюючи сигарету, вiн все рiвно думав про неi.

Вiн бачив на власнi очi, як ii убивали: йому було всього лише шiстнадцять, i вiн не змiг ii захистити. Коли старий прийшов додому, Бад без усiляких жартiв його попередив: торкнешся матерi – я тебе вб’ю. А потiм лiг спати i, коли прокинувся, був по руках i ногах притягнутий кайданками до лiжка. У нього на очах старий забив матiр до смертi монтувальним ломиком. Вiн кричав на всю горлянку, а потiм цiлий тиждень божеволiв, прикутий до лiжка, без води, дивлячись, як розкладаеться його мертва мати. Його знайшов шкiльний iнспектор, що розшукував прогульникiв, а старого знайшли люди шерифа Лос-Анджелеса. Вiдбувся суд, на ньому – змiна квалiфiкацii iз убивства першого ступеня на другий. Довiчне. Через дванадцять рокiв старий вийшов на поруки. Тодi син – Венделл Вайт iз полiцейського управлiння Лос-Анджелеса – вирiшив його вбити.

Але старого було не знайти.

Вiн втiк вiд прикрiпленого вiд нього iнспектора i бiльше не з’явився анi разу у жодному зi звичних мiсць. Бад продовжував шукати, продовжував йти на жiночий крик. Вiн увесь час поспiшав на допомогу, хоча нерiдко це була фальшива тривога. Одного разу вiн виламав дверi до будинку, де господиня просто обпекла руку бiля плити. Іншого разу вдерся до хати, де кохалася сiмейна пара.

Старого було не знайти.

Бад пробився до Вiддiлу детективiв, став напарником Дiка Стенса. Дiк навчив його полiцейських трюкiв, вислухав його iсторiю й порадив не залишати цього дiла. Мовляв, татка вiн, може, i не знайде, але якщо вiн прищучить кiлькох вилупкiв, що лупцюють своiх дружин, то це може допомогти йому заспокоiти нерви й позбавитися жахiть. А невдовзi й нагода трапилася: до рук Баду потрапив домашнiй тиран, який вже тричi вiдмотав термiн. Дорогою до вiддiлка Бад запропонував задирацi для розмаiття помахатися iз чоловiком: без наручникiв, голiруч, один на один, якщо переможе – вiн вiльний. Той чувак погодився: Бад зламав йому носа, щелепу та розiрвав ударом ноги селезiнку. Дiк не помилився: жахiття припинилися, йому стало спокiйнiше.

У полiцii Лос-Анджелеса в нього з’явилася репутацiя жорсткого хлопця, яку вiн постiйно пiдтримував. Вiн не забував про тих, кого впiймав: дзвонив iм додому з попередженнями або приходив у гостi додому, якщо раптом iх випускали достроково. Не одна жiнка прагнула вiддячити йому в лiжку, але вiн нiколи на це не пiддавався. У нього був список судiв i дат виходу на поруки. Вiн надсилав цим вилупкам листiвки до в’язницi i стiйко терпiв дисциплiнарнi покарання через скарги на надмiрне насильство пiд час затримання. Дiк Стенс зробив iз Бада чудового детектива; тепер уже Бад доглядав за своiм вчителем, як нянька: стежив, щоб той не напивався до свинячого виску на чергуваннi, стримував, якщо раптом Стенсовi заманеться зчинити стрiлянину без серйозних пiдстав. Вiн навчився бути постiйно напоготовi; Стенс тепер пустився берега: вимагав у власникiв барiв безкоштовно його поiти, вiдпускав грабiжникiв за хабарi…

Музика всерединi раптом почала фальшивити – i тут же вiн зрозумiв, що нiяка це не музика. Бад почув хрипкi крики iз в’язницi.

Крики посилювалися. Почалася справжня штовханина – уся вечiрка перемiстилася iз кiмнати для iнструктажу до в’язничного блоку. Перша ж думка: у п’яного Стенса знесло дах, i решта, що теж добряче упилася, зараз охоче до нього приеднаеться. Бад рвонув до примiщення i швидко розчахнув дверi.

Прохiд мiж камерами був набитий людьми вщент, клiтки вiдчинили, заарештованi вишиковувалися уздовж стiн. Десь у натовпi, намагаючись навести лад, кричав Ед Екслi, але його нiхто не слухав. Бад знайшов пiд ногами список затриманих; навпроти iмен шiстьох iз них стояли позначки: «Санчес, Дiнардо»; «Карбiгаль, Хуан»; «Гарсiя, Езекiль»; «Часкi, Рейес»; «Райс, Деннiс»; «Велапейк, Клiнтон». Це тi, що напали на патрульних.

Алкашi зi своеi камери пiд’юджували копiв.

Стенс увiрвався до камери № 4, на його руцi блищав кастет.

Вiллi Трiстано притиснув Екслi до стiни; Крам Крамлi забрав у нього ключi.

Копи переходили iз камери в камеру. Елмер Ленц – в одязi, заляпаному кров’ю – широко посмiхався. Джек Вiнсеннс чергував бiля кабiнету начальника – лейтенант Фрiлiнг мiцно спав, розкинувшись на столi.

Бад рвонувся вперед.

Працювати лiктями не довелося; колеги бачили, хто йде, i давали дорогу. Стенс пiшов уже в камеру № 3 – Бад за ним. Дiк лупцював якогось худого хлопця по головi, хлопчина завалився на колiна й тримався за щелепу. Бад схопив Дiка за комiр, вiдтягнув; мексиканець сплюнув кров’ю.

– О-о, мiстере Вайт! Я тебе знаю, курво ти гойдана! Ти мало не вбив мого другана Кальдо за те, що той вирiшив провчити свою хвойду-дружину! Ця тварюка ходила налiво, а ти чого полiз, мудило? Воно тебе гребло?

Бад вiдпустив Стенса, мексиканець показав йому середнiй палець. Бад вдарив його ногою, i хлопець повалився на пiдлогу, схопившись за шию. Ах ти ж герой! Бад пiдняв латиноса й ударив головою в стелю. Почувся голос мажорчика Еда Екслi:

– Офiцере Вайт, припинiть! Це наказ!

Мексиканець уперiщив Бадовi по яйцях – добряче так приклався. Бад вiдсахнувся до грат – i латинос кинувся навтьоки, але налетiв на Вiнсеннса. Той, не собi тямлячи себе пiсля розправи над мексиканцями, тримав у руках кошик для смiття, а дорогий кашемiровий пiджак його був у кровi. Вiнсеннс двома ударами поклав втiкача на пiдлогу. Екслi рвонувся геть iз в’язничного блоку.

Крики, зойки, рев лунали голоснiше вiд тисячi тривожних сирен.

Стенс дiстав iз кишенi пляшку джину. Бад обвiв поглядом примiщення i побачив, що всi були п’янi в дим. Лише Ед Екслi був тверезий, як скельце, – вiн завантажував у комору залишки спиртного.

Почулися голоси:

– Ну ти, Баде, й молодчина!

А обличчя у цих голосiв – спотворенi, страшнi. Екслi все ще вовтузився в коморi, раптом що – вiн буде головним свiдком! Бад кинувся коридором до комори й зачинив дверi.




Роздiл 5


Його замкнули в кiмнатцi розмiром два з половиною на два з половиною метри. Анi вiкон, анi телефона, анi селекторного зв’язку. На полицях – щiтки, ганчiрки, вiдра, у засмiченiй раковинi – горiлка з ромом. Дверi – сталевi; вiд запаху алкоголю ось-ось виверне шлунок. Через вентиляцiйний отвiр долинали крики та глухi удари.

Ед забарабанив у дверi – жодноi реакцii. Покричав у вентиляцiйну шахту – його обличчя обпекло гаряче повiтря. Вiн зрозумiв, що потрапив у пастку, замкнений, зв’язаний по руках i ногах. Хлопцi з Вiддiлу вирiшили, що лише так вiн нi на кого не настукае. Цiкаво, що б у такiй ситуацii робив його батько?

Час тягнувся повiльно; крики iз в’язничного блоку то стихали, то знову здiймалися, знову стихали i знов оживали. Ед ще раз забарабанив кулаками у дверi – дарма. У коморi ставало дедалi бiльш задушливо; сморiд спиртного отруював повiтря. Як на Гвадалканалi, коли вiн ховався вiд японцiв пiд трупами. Форма була наскрiзь мокра; якщо вiн спробуе винести замок пострiлом, куля може зрикошетити i вбити його.

Навряд чи таку справу вдалося б зам’яти: внутрiшне розслiдування, цивiльнi позови, велике журi. Полiцейськi, якi б’ють беззахисних пiдозрюваних; скiльки сьогоднi спустили цiею забавою в унiтаз своi кар’ери! А винний у всьому сержант Едмунд Дж. Екслi, який не зумiв забезпечити порядок у вiддiлковi. І Ед прийняв рiшення: скористатися iз власних мiзкiв.

Вiн почав писати на зворотi бланку. Версiя перша: правда.

Розiйшлися чутки, що Джон Геленовскi втратив око. Чутки цi поширював сержант Рiчард Стенсленд, який заарештував Деннiса Райса та Клiнтона Велапейка. Запалало вмить; лейтенант Фрiлiнг, iхнiй командир, спав безпробудним сном, оскiльки, порушивши внутрiшне розпорядження № 4319, напився на робочому мiсцi. Сержант Е. Дж. Екслi, який раптом став за старшого, виявив зникнення ключiв вiд камер. Натовп полiцейських, якi святкували Рiздво у кiмнатi для iнструктажу, рвонув у гостi до затриманих. Камери, у яких утримували шiстьох пiдозрюваних у нападi, вiдчинили ключами – тими самими, яких не знайшов сержант Екслi. Сержант намагався знову замкнути камери, але було вже пiзно. Сержант Вiллiс Трiстано тримав сержанта Екслi за руки, а сержант Волтер Крамлi тим часом забрав у нього решту ключiв.

Анi вмовляннями, анi силою сержант Екслi повернути ключi не змiг.

Детальнiше.

Стенсленду взагалi клепку зiрвало, але й решта полiцейських била беззахисних затриманих. Бад Вайт схопив одного iз заарештованих за шию i пiдняв, вдаривши головою об стелю. Сержант Екслi наказав офiцеровi Вайту припинити, але офiцер Вайт наказ проiгнорував. Сержант Екслi не став повторювати наказ, оскiльки заарештований звiльнився, тож необхiднiсть у подальшiй конфронтацii зникла.

Ед заклiпав i продовжив писати. Поставив дату – 25 грудня 1951 року, рапорт про побиття затриманих у в’язницi Центрального вiддiлку. Велике журi, iмовiрно, винесе обвинувальний акт, у департаментi почнуться внутрiшнi чистки – i вiд репутацii шефа Паркера нiчого не залишиться. Ед взяв чистий аркуш. Почнуть опитувати свiдкiв – i тут з’ясуеться, що всi офiцери у вiддiлку були п’янi, як чiп. Свiдки з них були поганенькi; а ось вiн не пив, до того ж намагався навести порядок – свiдок з нього iдеальний. Йому потрiбно зняти iз себе вiдповiдальнiсть, начальству – зберегти обличчя. У департаментi всi будуть вдячнi людинi, яка допоможе iм вийти сухими з води й не допустити розгромних статей у пресi, але для цього потрiбен план. А план треба складати заздалегiдь.

І Ед почав записувати другу версiю.

На вiдмiну вiд першоi версii, тут для початку треба було покласти провину на конкретних офiцерiв: Стенсленда, Джоннi Браунелла, Бада Вайта i ще кiлькох осiб, якi вже дослужилися або майже дослужилися до пенсii: Крагмен, Такер, Гайнекен, Гафф, Дiсброу, Догертi. Якщо прокуратура забажае справжнiх чисток, то кинути iм староi рибки. Далi – чому б не спитати алконавтiв iз клiтки? – вони пiдтвердять, що пiдозрюванi в нападi намагалися втекти й звiльнити iнших ув’язнених. Кiлька фiнтiв – i ситуацiю можна викрутити в такому свiтлi, що жоден свiдок нiчого не зможе спростувати. Ед пiдписав другу версiю i приклав вухо до вентиляцiйноi труби – дiзнатися, чи не народилася третя.

Третя версiя народжувалася повiльно. За стiною Стенса закликали «прокинутися та поглянути, що вiн накоiв»; Вайт вийшов iз в’язничного блоку, бурмочучи щось незадоволено. Крагмен i Такер кричали на мексиканцiв; тi вiдповiдали стогонами та схлипуванням. Анi Вайта, анi Джоннi Браунелла бiльше не чути. Ленц, Гафф, Догертi також пiшли. Чути тiльки надривний плач та знову й знову повторюване madre mia.

6:14.

Ед почав третю версiю. У нiй не згадувалося анi про стогони, анi про madre mia. Заарештованi за напад лютували й пiдбурювали до заколоту iнших ув’язнених. Цiкаво, що б сказав його батько, вiн же вiчно товкмачить про правосуддя: цих шiстьох побили за те, що вони скалiчили двох полiцейських. Це хiба не правосуддя?

Шум вщухнув – i тепер остаточно. Ед спробував заснути, але так i не змiг. У замку повернувся ключ.

Лейтенант Фрiлiнг був блiдий i увесь тремтiв. Ед, вiдштовхнувши його, рушив коридором.

Дверi шести камер розчиненi навстiж – стiни у кровi. Хуан Карбiгаль лежав на лiжку, у нього пiд головою була складена сорочка – кiлька годин тому бiла, тепер – темно-червона. Клiнтон Велапейк змивав кров з обличчя унiтарною водою. Рейес Часкi перетворився на суцiльне мiсиво; Деннiс Райс розправляв розпухлi зламанi пальцi. Санчес Дiнардо i Езекiль Гарсiа притулилися одне до одного на бруднiй пiдлозi.

Ед набрав номер швидкоi допомоги. Коли вiн казав «Центральний вiддiлок», то ледве не виблював.




Роздiл 6


– Щось ти не iси, приятелю, – сказав Дадлi Смiт. – Апетиту немае пiсля вчорашньоi вечiрки?

Джек поглянув на свою тарiлку. М’ясо на кiсточцi, варена картопля, спаржа.

– Я завжди замовляю стiльки, що менi не подужати потiм, якщо за все платить офiс окружного прокурора. Ми ж вечеряемо за рахунок Лоу? Добре було б, щоб вiн поглянув на свою покупку.

Смiт засмiявся; Джек глянув на його костюм – мiшкуватий пiджак, у якому легко сховати i револьвер 45-го калiбру, i кастет. Справжня тобi карикатура на iрландця.

– А що в головi у того Лоу?

Дадлi подивився на годинник.

– Що ж, будемо вважати, що цi пiвгодини ми витратили на святкування Рiздва Спасителя нашого. Тепер можна i до справи. Приятелю, Лоу хоче стати прокурором нашого казкового мiста, а потiм – i губернатором Калiфорнii. Вiн уже вiсiм рокiв як заступник окружного прокурора, у сорок восьмому балотувався i програв, а на наступних виборах, у березнi п’ятдесят третього, сподiваеться виграти, принаймнi Еллiс вважае, що вiн на це здатен. Вiн – заклятий ворог злочинцям, добрий друг для полiцii, i, попри еврейське походження, вiн менi подобаеться. Думаю, з нього вийде непоганий прокурор. А ти, приятелю, можеш стати йому в пригодi у передвиборчiй кампанii. І стати для нього дуже цiнним другом.

Джек вчора вирубив одного мексиканця, а ця справа може набути широкого розголосу.

– Що ж, можливо, невдовзi менi стануть у пригодi зв’язки iз такою людиною.

– І вiн охоче тебе пiдтримае, синку.

– І чого йому вiд мене треба? Шукае хлопчика на побiгеньках?

– Ну, це занадто грубо, друже. Я б це назвав «взаемовигiдною дружбою», особливо якщо брати до уваги твоi зв’язки у свiтi творчих людей. Однак його iнтерес справдi вкорiнений у грошi, i я не буду тобi брехати й стверджувати протилежне.

Джек вiдсунув тарiлку.

– Вiн хоче, аби я прижучив хлопцiв iз «Жетона честi». Змусив iх вкластися у його губернаторську кампанiю.

– Так, а ще для того, аби до нього i на кiлометр не пiдходили нишпорки iз журналу «Цiлком таемно». А оскiльки наш пароль – «взаемнiсть», то не сумнiвайся, що у вiдповiдь вiн буде багато на що готовий.

– Наприклад, на що?

Смiт пiдпалив сигарету.

– У Макса Пелтца, продюсера серiалу, уже багато рокiв проблеми iз податками, а Лоу допоможе аудиторам забути до нього дорогу. Бретт Чейз, який завдяки твоiм порадам так натурально грае полiцейського, – збоченець i педофiл, але Лоу не потягне його до суду. Сценарист серiалу отримае у свое розпорядження реальнi документи iз прокурорського архiву, та й ти, приятелю, з порожнiми руками не залишишся: сержант Боб Галлодет зi слiдчого вiддiлу прокуратури вступае зараз до юридичноi академii. Якщо добре ii закiнчить, стане прокурором, а ти дiстанеш лейтенантське звання та посядеш його мiсце. Ну, як тобi така пропозицiя, приятелю?

Джек потягнув сигаретку iз пачки Дадлi.

– Босе, ти чудово знаеш, що з Вiддiлу наркотикiв я не пiду i що вiдповiм «так». До того ж я уже зрозумiв, що тiльки-но я скажу «так», моментально з’явиться Еллiс Лоу, подякуе менi i звалить, не залишившись навiть на десерт. Отже: так.

Дадлi пiдмигнув, i тiеi ж митi до кабiнету прослизнув Еллiс Лоу.

– Джентльмени, дуже перепрошую за запiзнення!

– Я згоден, – сказав Джек.

– Навiть так? Лейтенант Смiт вже пояснив вам ситуацiю?

– Деяким хлопцям i пояснювати довго не треба, – зауважив Дадлi.

Лоу погладив свiй ланцюжок, що засвiдчував його належнiсть до унiверситетського товариства «Фi-Бета».

– Що ж, дякую вам, сержанте. Якщо я зможу бути чимось для вас корисний – ну, ви розумiете, чимось корисний, – то не соромтеся, дзвонiть в будь-який час.

– Не соромитимуся. Залишитеся на десерт?

– Та я б i радий залишитися, але маю стiльки справ… Ми з вами обов’язково маемо якось разом повечеряти!

– Завжди до ваших послуг, мiстере Лоу.

Лоу кинув на стiл двадцятидоларову банкноту.

– Ще раз дякую вам, лейтенанте, сподiваюся незабаром знову з вами побачитися. З Рiздвом вас, джентльмени!

Джек кивнув на прощання, Лоу вийшов. Дадлi сказав:

– Є ще дещо, приятелю.

– Ще робота?

– Щось того схоже на те. Це ж ти забезпечуеш охорону на рiздвянiй вечiрцi у Велтон Морроу?

Щорiчний обов’язок Джека – за нього йому платять сотню баксiв.

– Так, це сьогоднi. А що, Лоу теж хоче бути запрошений?

– Нi, не зовсiм. Здаеться, ти одного разу зробив для мiстера Морроу велику послугу?

– У жовтнi 1947-го. Так, дуже велику послугу.

– Саме так.

– І ти досi в близьких стосунках iз родиною Морроу?

– Ну, наскiльки можна назвати близькими стосунки мiж охоронцем та багатiями. А в чому взагалi справа?

Дадлi розреготався.

– Справа в тому, приятелю, що Еллiс Лоу шукае дружину. Бажано не еврейку, з хорошоi сiм’i. Вiн кiлька разiв бачився на рiзних заходах iз Джоан Морроу, i вона йому сподобалася. Чи не хотiв би ти зiграти роль Купiдона i з’ясувати, чи до вподоби iй ця iдея?

– Даде, ти хочеш, аби я влаштовував особисте життя майбутнього окружного прокурора?

– Точно. Як на твою думку, мiс Морроу зацiкавить така пропозицiя?

– Спробувати варто. Вона цiнуе статус у суспiльствi й завжди прагнула вдало вийти замiж. Не знаю тiльки, як у неi iз евреями.

– У тому-то й справа, приятелю, у тому-то й справа. Але ти з нею поговориш?

– Звiсно.

– Значить, домовились. І мiж iншим: вчорашне побоiще у вiддiлковi – наскiльки там усе серйозно?

Ось вiн i дiйшов до головного.

– Усе дуже погано.

– Думаеш, зам’яти не вдасться?

– Не знаю. А що там з Браунелл i Геленовскi? Як вони?

– Легкi поранення, приятелю. Хлопцi нашкодили на копiйку, а вигребли – на мiльйон. Ти в цьому брав участь?

– Мене вдарили, я вдарив у вiдповiдь i пiшов. Лоу боiться розслiдувати справу?

– Боiться посваритися з друзями.

– Сьогоднi в нього стало на одного друга бiльше. Перекажи йому, хай не париться.



Джек приiхав додому, лiг на канапу i заснув. Прокинувся вже по обiдi, коли на ганку почувся шелест – принесли новий випуск «Мiррор». На четвертiй сторiнцi була стаття: «Рiздвяний сюрприз для зiрок “Урожаю надii”».

Фоток немае, але про Джека Мортi Бендiш розписав, як треба: «Дiставши вiдомостi вiд одного зi своiх численних iнформаторiв…» Здавалося, нiби вулицями Лос-Анджелеса нишпорить цiла армiя посiпак Вiнсеннса, яким вiн платить зi своеi кишенi. Нехай всi знають, що на боротьбу зi злом Джек Вiнсеннс грошей не шкодуе! Джек вирiзав статтю, погортав газету в пошуках замiток про Браунелла та Геленовскi, про вчорашню розправу у вiддiлку.

Нiчого.

Передбачувано: двое поранених полiцейських – така собi новина, а побитi мексикашки ще не встигли зв’язатися iз якимось охочим до скандалiв адвокатом. Джек витягнув записну книжку.

Сторiнки було подiлено на три колонки: дата, номер чека, сума. Суми – вiд сотнi до двох тисяч. Усi чеки виписанi на iм’я Дональда i Маршi Скоггiнс, Седар-Репiдс, штат Айова. Унизу третьоi колонки пiдбито пiдсумок: $32 350. Джек дiстав чекову книжку, швидко пiдбив баланс i вирiшив, що цього разу зможе послати п’ятсот. П’ять сотень – непоганий рiздвяний подарунок дiтлахам вiд дядечка Джека, але нiколи цього не буде достатньо.

Вiн проходить через це кожного Рiздва – почалося все зi знайомства iз сiмейством Морроу. Вiн був сиротою, i зробив сиротами дiтей Скоггiнсiв, а Рiздво для сирiт – особливо важкий час. Вiн знову змусив себе зануритися в ту iсторiю.

Кiнець вересня 1947 року.

Йому зателефонував колишнiй шеф полiцii Вортон. Сказав, що Карен – дочку Велтона Морроу – взяли зi шкiльною компанiею на наркотi. Купували у саксофонiста на iм’я Лес Вайскопф. Морроу був адвокатом, у нього грошей – мов бруду, i вiн нiколи не забував у мiру можливостей допомогти полiцii. Вiн хотiв, аби Вайскопф отримав свое, але без зайвого галасу.

Джек знав Вайскопфа: той приторговував дiлаудiдом, носив пiжонську зачiску i любив молоденьких. За роботу Вортон пообiцяв Джеку сержантськi нашивки.

Вiн легко знайшов Вайскопфа – той якраз розважався в лiжку iз п’ятнадцятирiчною рудою дiвчиною. Дiвча втекло; Вайскопфа Джек поклав ударом рукiв’ям револьвера по головi, перетрусив його сумку, знайшов там повний мiшок «колес» та «косякiв». Наркоту вiн забрав собi, аби штовхнути ii Мiкi Коену. Велтон Морроу запропонував йому постiйну роботу охоронця – Джек погодився; Карен Морроу запроторили в заокеанський iнтернат, вiд грiха подалi. Джек, як i було обiцяно, дiстав звання сержанта; Мiкi К. наркоту не взяв – його цiкавив виключно героiн. Так що Джек залишив вiдiбране собi – часом ковтав таблетку-другу, щоб бути у формi на нiчному чергуваннi. А потiм Лiнда, його друга дружина, пiшла з одним iз його стукачiв – тромбонiстом, який банчив травою налiво. І тодi Джек пiдсiв на наркоту по-справжньому: курив, жер бензедрин, мiшав iз алкоголем, спростовуючи чи не половину iмен, якими його називали у пресi – «безстрашний борець з наркотиками», «ворог богеми № 1». А потiм настало двадцять четверте жовтня.

Тiеi ночi вiн, скулившись у машинi, стежив за парковкою бiля «Малiбу Рандеву»: двое торговцiв героiном сидiли в «пакардi». Справа йшла до пiвночi: вiн потягував скотч, дорогою сюди викурив косяк, ковтнув пару таблеток. І ось, о чверть на першу – до «пакарда» наблизився височезний кiстлявий чорний.

Потiм все пiшло наперекосяк. Ледве згорток перейшов з рук в руки, Джек почав вилазити, але зашпортався, чорний кинувся бiгти; дилери повитягали своi пiстолети. Джек також витягнув свiй; чорний обернувся й вистрiлив. Поруч з’явилися двi темних постатi. Джек вирiшив, що це його дружбани i висадив на них всю обойму. Постатi впали, дилери вiдкрили стрiлянину по ньому та втiкачевi, i той впав бiля «студебекера» випуску 1946 року.

Джек вiд болю гриз цемент, проклинав усе на свiтi. Одна куля влучила йому в плече; iнша задiла ноги. Вiн заповз пiд машину; виск гальм, чиiсь крики. З’явилася швидка; помiчниця шерифа витягнула його й поклала на ношi. Сирени, лiкарняне лiжко, помiчниця шерифа iз лiкарем перешiптуються щодо наркотикiв, виявлених у кровi Джека. Операцiя, тривалий важкий сон пiд наркозом. Коли отямився – на ковдрi побачив газету: «Трое трупiв пiсля перестрiлки бiля «Малiбу» – герой-полiцейський вижив».

Торговцi наркотою накивали п’ятами, i всi вбивства повiсили на них.

Негра-покупця знайшли на стоянцi мертвим.

А тi двi тiнi в темрявi виявилися нiякими не дружбанами його, а мiстером i мiсiс Гарольд Дж. Скоггiнс – туристами iз Седар-Репiдс, штат Айова, щасливими батьками сiмнадцятирiчного Дональда й шiстнадцятирiчноi Маршi.

Лiкарi якось дивно на нього дивилися. Та жiнка вiд шерифа виявилася Дот Ротштейн, кузиною Кiкi Тайтелбаума, славетного компаньйона легендарного Дадлi Смiта.

Звичайнiсiнький розтин тiла неминуче би продемонстрував, що кулi, якi перервали життя мiстера i мiсiс Скоггiнс, було випущено з револьвера Джека Вiнсеннса.

Врятували його дiти.

Весь тиждень в лiкарнi вiн помирав вiд страху. Його навiдували Тад Грiн та шеф Вортон; заходили i хлопцi з Вiддiлу наркотикiв. Дадлi Смiт також пропонував свое покровительство; йому цiкаво було, наскiльки багато вiн знае. Сiд Гадженс, головний редактор «Цiлком таемно», також прийшов iз цiкавою пропозицiею: журналiсти будуть присутнi пiд час арешту знаменитостей в обмiн на пристойнi суми. Джек погодився й запитав себе, чи багато вiдомо Гадженсу.

Дiти заборонили проводити розтин. Виявилося, що вони – адвентисти сьомого дня, для них розтин – наруга над мертвими. Окружний судмедексперт чудово знав, хто насправдi зробив тi фатальнi пострiли, так що мiстер i мiсiс Скоггiнс просто вирушили для кремацii назад до Айови.

Ім’я сержанта Джека Вiнсеннса смакували в усiх газетах.

Рани його потихеньку загоiлися.

Вiн кинув пити. Зав’язав iз наркотою. Викинув свою заначку. Перекреслював у календарi днi, прожитi без спиртного та наркоти, спiвпрацював iз Сiдом Гадженсом, потроху вибудовуючи собi реноме мiсцевоi знаменитостi. Допомагав iнодi Дадлi Смiту. А ночами до нього приходили мiстер i мiсiс Гарольд Дж. Скоггiнс; i вiн розумiв, що покласти цьому край легко можна, знову занурившись у випивку та наркоту. Але й самого Джека це також би доконало. Сiд влаштував його консультантом у «Жетон честi» – тодi ще тiльки шоу на радiо. Грошi полилися рiкою; шмоття й жiнки не приносили такого задоволення, якого сподiвався Джек. Його вабили до себе бари й «точки» наркоторговцiв. Вiн завзято ганяв наркобариг, це трохи допомагало – але лише трохи. І тодi Джек вирiшив виплатити дiтлахам борг.

Перший чек був на двi сотнi; до нього вiн доклав записку: «Анонiмний друг». Через тиждень подзвонив в банк: грошi по чеку було отримано. Вiдтодi Джек регулярно пересилав iм грошi; поки Сiд Гадженс тримав язика за зубами, вiн був у безпецi.

Джек вiдчинив гардероб, витягнув свiй парадний одяг. Пiджак з «Лондон Шоп» – вiн купив його на гонорар вiд Сiда за арешт Боба Мiтчема. Мокасини з пензликами й сiрi фланелевi штани, купленi за грошi вiд публiкацii матерiалу про зв’язок джазменiв iз комунiстичним таемним товариством, – цю iсторiю Джек витрусив з одного басиста, спiйманого на гарячому. Вiн одягнувся, побризкався парфумами «Щасливий тигр» i рушив у Беверлi-Гiллз.



Гулянка була в самому розпалi: заднiй двiр площею в цiлий акр заставлено навiсами. Дiтлахи з коледжу паркували своi автомобiлi, на величезних тарiлках – яловича вирiзка, шинка, iндичка. Офiцiанти обносили гостей закусками, посеред двору височiла величезна рiздвяна ялинка, сiяв дрiбний дощик. Гостi iли з паперових тарiлок; галявину освiтлювали газовi лiхтарi. Джек приiхав вчасно й тепер пробирався крiзь натовп.

Велтон Морроу пiдвiв його до перших слухачiв – групи юристiв з окружного суду. Джек почав шпарити казочки: про те, як Чарлi Паркер намагався купити його мовчання, пiдклавши пiд нього повiю-мулатку; як вiн розколов Шапiро – педика з команди Мiкi Коена, який штовхав амiлнiтрит стриптизерам-трансвеститам у гей-барi, але Джек Вiнсеннс з усiм розiбрався, вiн туди прийшов i самотужки заарештував цiлу армiю здорованiв, що з’явилися на конкурс двiйникiв Рiти Гейворт. Лунають оплески, Джек кланяеться. Бiля ялинки вiн бачить Джоан Морроу: вона одна, i iй, здаеться, нудно.

Вiн пiдiйшов до неi.

– З Рiздвом тебе, Джеку, – привiталася вона.

Висока, струнка, тридцять один рiк, може, тридцять два. Анi чоловiка, анi роботи. Бiльшу частину свого часу вона просто нудьгувала.

– Здрастуй, Джоан.

– Привiт. Я читала сьогоднi про тебе в газетах. Ти когось там заарештував.

– А, дрiбницi.

– Який ти скромний! – засмiялася Джоан. – І що з ними тепер буде? З цим Роком якось-там-його-прiзвище i з дiвчиною?

– Дiвчинцi – дев’яносто днiв, Роквелл може сiсти на рiк. Нехай наймуть твого тата, вiн iх витягне.

– А тобi iх не шкода?

– Я сподiваюся, вони визнають свою провину i заощадять менi цiлий робочий день, аби не довелося туди iхати. І ще сподiваюся, цей випадок змусить iх задуматися.

– Я одного разу курила марихуану, у коледжi. Потiм страшно закортiло iсти, i я зжерла цiлу коробку печива, а потiм мене знудило. Скажи, ти б мене за це не заарештував?

– Ти що, таку красуню – нiзащо!

– А мiж тим, менi настiльки нудно, що я би, може, спробувала ще раз.

Вiн вирiшив закинути вудку.

– Джоан, а як у тебе iз особистим життям?

– Нiяк. До речi, знаеш полiцейського на iм’я Едмунд Екслi? Високий, у таких симпатичних окулярах. Син Престона Екслi.

Аякже! Правильний Еддi, герой вiйни iз шилом у задницi.

– Я знаю, хто вiн такий, але ми не надто близько знайомi.

– Вiн дуже милий, чи не так? Я з ним познайомилася вчора на вечорi у його батька.

– Хлопчики-мажори – це не мiй профiль. Але знаю я одного дуже пристойного чоловiка, якому ти подобаешся.

– Навiть так? І хто ж це?

– Його звати Еллiс Лоу, вiн заступник окружного прокурора.

Джоан посмiхнулася, потiм раптом нахмурилася.

– Я чула, вiн член Ротарi-клубу. До того ж, еврей?

– Так, але е й плюси. Вiн республiканець, у нього великi плани на майбутне.

– А вiн гарний?

– Звичайно, вiн ще той гарнюня.

Джоан зачепила гiлку ялини, пластiвцi штучного снiгу посипалися на землю.

– Гаразд. Перекажи йому, хай подзвонить. Скажи, що в мене на найближчi днi все розписано, а далi вже можна щось думати.

– Дякую, Джоанi.

– Це тобi дякую, зводнику. Ой, здаеться, тато махае менi рукою. Бувай, Джекi!

Джоан втекла; Джек дивився iй услiд – ii манера поведiнки нагадувала Боба Мiтчема, ну, можливо, трохи делiкатнiша. Раптом ззаду почувся нiжний голос:

– Привiт, мiстере Вiнсеннс.

Джек обернувся. Перед ним стояла Карен Морроу – у зеленiй коктейльнiй сукнi, на плечах тремтiли краплинки дощу. Останньоi iхньоi зустрiчi вона – довга, непропорцiйно складена дiвчисько-пiдлiток – витиснула iз себе «дякую» полiцейському, що врятував ii з великоi халепи. Карен i через чотири роки залишалася високою, натомiсть назвати ii непропорцiйною нiхто б уже не наважився.

– Карен! Я вас ледве впiзнав!

Карен посмiхнулася.

– Тут я мав би сказати, що ви стали справжньою красунею, – не зупинявся Джек, – тiльки ви це, напевно, вже чули.

– Але не вiд вас.

Джек засмiявся.

– Як там у коледжi?

– Історiя цiкавезна, але довга, а я зараз дуже змерзла. Казала ж батькам, щоб робили вечiрку в будинку, – в Англii я так i не звикла до холодiв. Я приготувала для вас промову iз подякою. Хочете пiти зi мною погодувати сусiдських котiв?

– Я тут на роботi.

– Чудова робота – iз моею сестрою розмовляти.

– Вона подобаеться моему знайомому, просив поговорити.

– Бiдненький хлопець. Точнiше, бiдненька Джоанi. Чорт забирай, щось розмова йде не так, як я…

– Чорт забирай, ходiмо вже годувати тих ваших котiв.

Карен посмiхнулася й рушила з мiсця, погойдуючись на високих пiдборах. Раптом небо розрiзала блискавка, вдарив грiм, i з неба полилося по-справжньому. Карен скинула взуття й побiгла босонiж. Джек наздогнав ii тiльки бiля ганку – вiн вимок до нитки, але майже смiявся.

Карен потягла на себе дверi. У передпокоi горiло свiтло; Джек поглянув на неi – дiвчина вся зiщулилася, шкiра вкрилася сиротами. Карен потрусила головою, розбризкуючи краплi води довкола себе.

– Коти вгорi.

Джек зняв пiджак.

– Нi, я спочатку хотiв би послухати промову.

– Усе, що я можу сказати, ви знаете. Впевнена, вам дякувало багато людей.

– Але не ви.

Карен затремтiла.

– Вибачте, усе йде не так, як я собi планувала.

Джек накинув iй на плечi свiй пiджак.

– Ви в Англii отримували газети з Лос-Анджелеса?

– Так.

– І читали про мене?

– Так. Ви…

– Карен, газети часто перебiльшують. Дуже сильно перебiльшують.

– Хочете сказати, що всi цi iсторii, якi я читала, – це брехня?

– Та нi, не всi… Тобто… Нi, все правда.

Карен вiдвернулася.

– Ось i добре, я знала, що це правда. А тепер – промова, тiльки не дивiться на мене, бо я страшенно нiяковiю. По-перше, ви витягнули мене iз великоi халепи. По-друге, порадили батьковi вiдправити мене за кордон, де я здобула прекрасну освiту й познайомилася з цiлою купою чудових людей. По-трете, заарештували того мерзотника, який продав менi таблетки.

Джек торкнувся ii плеча; вона вiдсахнулася.

– Нi, дайте менi договорити! По-четверте, – тодi я про це нiкому не казала – але Лес Вайскопф давав дiвчатам таблетки на шару, а вони за це iз ним спали. Тато менi давав не надто багато кишенькових грошей, тому рано чи пiзно я б до цього дiйшла. Так що ви, Джеку, врятували мою кляту честь.

– І став вашим клятим героем? – засмiявся Джек.

– Саме так, i менi вже двадцять два, я не якась там малолiтка, яка западае на першого перехожого.

– Це добре. Тому що я збирався якось запросити вас на вечерю.

Карен вiдвернулася. Макiяж потiк; з покусаних губ стерлася майже вся помада.

– Згодна. Правда, в тата з мамою буде напад. Але – так.

– Значить, – тихо промовив Джек, – я вперше за багато-багато рокiв утну дурницю.




Роздiл 7


Хрiновий мiсяць видався.

Бад вирвав iз календаря жмут сiчневих аркушiв 1952 року й пiдрахував арешти. З першого по одинадцяте – нуль: вiн охороняв знiмальний майданчик, вiдганяв мисливцiв за автографами. Чотирнадцяте сiчня: з тих шiстьох, що напали на полiцейських, знято обвинувачення. Адвокат мексиканцiв повернув справу так, нiби Браунелл та Геленовскi самi почали бiйку. Тепер iм загрожують цивiльнi позови; на календарному аркушi було накарябано: «Найняти адвоката?»

Шiстнадцяте, дев’ятнадцяте та двадцять друге сiчня: достроково звiльненi трое любителiв бити жiнок, Бад зробив iм привiтальнi вiзити. З двадцять третього по двадцять п’яте сiчня: разом зi Стенсом за пiдказкою Джоннi Стомпа, який у кримiнальному свiтi почуваеться як риба у водi, вистежували зграю грабiжникiв. Хоча останнiм часом органiзована злочиннiсть якось принишкла, принаймнi Джоннi скаржиться на безробiття; судячи з усього, Мо Ягелка, що наглядае за справами Мiкi К., за вiдсутностi боса побоюеться показувати м’язи. У цiлому сiм арештiв – непогано, але всю картину псуе передрiздвяне побоiще у вiддiлковi, яке газетярi вже встигли охрестити «Кривавим Рiздвом». Поповзли чутки, що на Паркера вийшли крутi хлопцi з прокуратури, i що всiх, хто був того Святвечора у вiддiлковi, будуть допитувати у департаментi внутрiшнiх розслiдувань, i що Велике Журi вже налаштувалося органiзувати рознос. Ще записки на аркушах календаря: «Поговорити з Дiком», «Адвокат», «Адвокат – коли???»

Останнiй тиждень мiсяця бiльше нагадував курортний вiдпочинок. Дiк взяв вiдпустку i просихав у санаторii «Двадцять дев’ять пальм»; начальник бригади був щиро переконаний, що вiн поiхав до Небраски на похорон батька – хлопцi навiть скинулися, аби надiслати вiнок на фальшивi похорони. Двадцять дев’ятого сiчня – два арешти: хлопцi порушили правила умовно-дострокового звiльнення, i Бад пов’язав iх за наводкою однiеi iз нишпорок Джоннi Стомпа. Щоправда, довелося вибити з них усе лайно й привезти з району до мiста, щоби не бухтiли хлопцi шерифа. Тридцять перше: довелося потягатися iз Чiком Нейделом, барменом iз бару «Мiсячне сяйво», який за сумiсництвом пiдробляв скуповуванням краденого. Пiд час рейду у нього знайшли цiлий склад крадених рацiй та приймачiв; чувак, який на нього настукав, сховався в якiйсь дiрi у Сан-Дiего, i полiцiя Лос-Анджелеса ним би не опiкувалася. А ось Бадовi довелося взятися за цього баригу: купiвля крадених речей, зберiгання iх i плюс до того – судимiсть за тiею ж статтею в минулому. Десять арештiв за мiсяць – майже вдвiчi бiльше, нiж треба.

І лютий, схоже, буде врожайним.

Перших шiсть лютневих днiв Бад надягав форму i патрулював вулицi; ця генiальна iдея належала шефу Паркеру. Кожен працiвник Вiддiлу детективiв повинен був тиждень на рiк вiдпрацювати в патрулi. За алфавiтом його прiзвище було в самому кiнцi списку. Що ж, для пiзньоi пташки нема нi комашки – шiсть днiв поспiль лив дощ.

На роботi – справжнiй потоп, з жiнками – справжнiсiнька посуха.

Бад неуважно гортав свiй записник. Лорiн зi «Срiбноi зiрки», Джейн iз «Зiмби», Ненсi з бару «Орбiта Лаунж» – його невiдкладнi номери. Усi цi дiвулi були схожi мiж собою: далеко за тридцять, вдячнi молодому хлопцю, який по-людськи до них ставився й допомагав пригадати, що не кожен чоловiк – остання сволота. Лорiн – то дамочка грубенька, пружини лiжка пiд нею завжди прогиналися аж до пiдлоги. Джейн вiчно ставила для вiдповiдного настрою опернi записи – Бадовi вони на звук нагадували котячий концерт. Ну а Ненсi – просто п’яничка, з якою можна повисiти в барi. Жiнки, якi уже всякого бачили в життi i якi в разi чого зникали з обрiю ще швидше за нього самого.

– Вайте, а поглянь-но!

Бад звiв очi. Елмер Ленц подавав йому вiдкритий на першiй сторiнцi номер «Геральд».

Заголовок: «Полiцейськi вибивають iз затриманих зiзнання».

Пiдзаголовок: «Велике журi готове заслухати свiдкiв», «Паркер обiцяе повне спiвробiтництво полiцii».

– Нам задниця, – сказав Ленц.

– Не сци, Шерлоку, – вiдповiв Бад.




Роздiл 8


Престон Екслi завершив читати.

– Едмунде, усi три версii просто чудовi, але ти повинен був одразу ж рушити до Паркера. Тепер, коли про цю справу знае кожен пес, твое бажання оприлюднити правду може навести на думку, що це спричинено панiкою. Ти готовий давати свiдчення?

Ед поправив своi окуляри.

– Готовий.

– І готовий до того, що у вiддiлi тебе всi вважатимуть за стукача-iзгоя, якого всi ненавидять?

– Так. А ще готовий до подяки вiд Паркера, хоч би в якiй формi вона була.

Престон знову продивився сторiнки.

– Цiкаво. Перекласти бiльшу частину провини на хлопцiв, якi вже дослужилися до пенсii, – це доволi хитро, а цей офiцер Вайт у твоему звiтi постае дуже небезпечною людиною.

Едовi раптом зробилося зимно.

– Вiн такий i е. Завтра у мене допит у Вiддiлi внутрiшнiх розслiдувань, тож, чесно кажучи, мало менi радостi розповiдати, як вiн бив мексиканця головою об стелю.

– Боiшся помсти?

– Не зовсiм.

– Не iгноруй свого страху, Едмунде. Страх – це слабкiсть, яку ти мусиш подолати. Вайт разом iз його приятелем Стенслендом продемонстрували кричущу неповагу до статуту полiцii Лос-Анджелеса, схоже, це справжнiсiнькi головорiзи. Ти готовий до завтрашнього допиту?

– Так.

– Це буде жорстко.

– Я знаю, батьку.

– Будуть тиснути на те, що ти не впорався iз ситуацiею. Що не чинив опору й вiддав ключi.

– Там казна-що коiлося! – почервонiв Ед. – Якби я почав чинити опiр, вийшло б тiльки гiрше!

– Не пiдвищуй голосу й не виправдовуйся. Нi зi мною, нi на допитi. У тебе зараз такий вигляд…

– Не треба, тату, – озвався Ед. – Не кажи «слабака». Досить порiвнювати мене з Томасом. Я все розрулю!

Престон зняв телефонну трубку.

– Я в тобi впевнений, ти не облажаешся. Але чи зумiеш ти заслужити вдячнiсть Бiлла Паркера, перш нiж вiн сам схоче подякувати?

– Тату, ти сказав якось, що Томас успадкував вiд тебе силу, а я – вмiння не згаяти жодноi можливостi. То чому ж тепер ти в цьому сумнiваешся?

Престон посмiхнувся, набираючи номер.

– Бiлле? Привiт, це Престон Екслi… Так, прекрасно, спасибi… Нi, заради такого я би не став дзвонити на особистий номер… Нi, Бiлле, це щодо мого сина, Едмунда. У рiздвяну нiч вiн був на чергуваннi у Центральному вiддiлковi. Здаеться, у нього е для тебе важлива iнформацiя… Сьогоднi ввечерi? Звичайно, зможе… Так, i передавай привiт Гелен… Бувай, Бiлле.

Ед вiдчув, як серце ломиться зсередини йому в ребра.

– Усе добре, – сказав Престон. – Сьогоднi о восьмiй зустрiчаешся з Паркером в «Тихому океанi». Вiн замовить окремий кабiнет, зможете спокiйно поговорити.

– І яку версiю менi йому викласти?

Престон повернув йому списанi аркушi.

– Така можливiсть трапляеться не щодня. У мене була справа Атертона, у тебе – Гвадалканал. Погортай сiмейний альбом i пригадай.

– Так, але яку версiю?..

– Вирiшуй сам. Добряче поiж у ресторанi. Запрошення на вечерю – хороший знак, i Бiлл любить, коли його люди iдять з апетитом.

Ед повернувся до себе в помешкання, почитав, пригадав. В альбомi в хронологiчному порядку було вклеено газетнi вирiзки; а те, чого не було в газетах, навiки було викарбувано в його пам’ятi.

1934 рiк – справа Атертона.

Дiтей: мексиканцiв, чорних та азiатiв – трьох хлопчикiв, двох дiвчат – знаходили розчленованими у стiчних канавах Лос-Анджелеса. У когось не вистачало рук, у когось – нiг, у iнших були вирiзанi внутрiшнi органи. Газети охрестили вбивцю «доктором Франкенштайном». Розслiдування було доручено iнспектору Престону Екслi.

Екслi вирiшив, що прiзвисько, яке дали манiяковi журналiсти, якнайкраще йому пасуе: на всiх п’яти мiсцях злочину було знайдено струни вiд тенiсних ракеток, в однiеi жертви пiд пахвою були слiди вiд кравецькоi голки. Екслi зробив висновок, що вбивця намагаеться наново створити нещасних дiтлахiв, перерiзаючи та перешиваючи iх. Вiн взявся перевiряти збоченцiв, душевнохворих, пацiентiв психiатричних клiнiк, яких нещодавно випустили. Вiн питав самого себе, чие обличчя вдягне вбивця, – i вже за тиждень дiстав вiдповiдь.

Зi школи при кiностудii було викрадено Вiллi Веннерголма, хлопця – зiрку компанii Реймонда Дiтерлiнга. Наступного дня його безголове тiло було знайдене на залiзничнiй колii поблизу Глендейла.

Але раптом у ходi розслiдування стався прорив: до полiцii звернулася адмiнiстрацiя державноi психiатричноi лiкарнi Глен-Гейвен. Два мiсяцi тому було достроково випущено Лорена Атертона, чоловiка, якого судили за розбещення малолiтнiх i який мав манiю на вампiрiв. Але пiсля звiльнення до iнспектора вiн так i не з’явився.

Атертона видали його схильностi. Екслi швидко його знайшов: той працював у банку кровi, промивав ампули. Встановлене за ним стеження показало, що вiн краде кров i п’е ii, перемiшуючи iз дешевим вином. Люди Екслi заарештували Атертона в кiно – вiн у цей час мастурбував на фiльм жахiв. А Екслi вирушив до нього в помешкання i знайшов там низку ключiв, серед яких один був вiд покинутого складу. Вiн пiшов туди – i потрапив у справжнiсiньке пекло.

Там, обкладений сухим льодом, лежав макет дитини: хлопчачi чорнi ручки, хлопчачi нiжки мексиканця, тулуб хлопчика-китайця, до якого було пришито жiночi генiталii, i голова Вiллi Веннерголма. До спини цього створiння було прикрiплено крила, вiдрiзанi у якогось птаха. Довкола валялося багато всякоi всячини – плiвки з фiльмами жахiв, тенiснi ракетки без струн, анатомiчнi креслення. Фотографii дiтей на рiзних стадiях розчленування; темна кiмната з усiм необхiдним для проявлення фото.

Справжне пекло.

Атертон зiзнався в убивствах; його судили, винесли вирок i повiсили у в’язницi «Сан-Квентiн». Престон Екслi зберiгав копii тих фото й показував iх синам, коли хотiв пояснити, що це таке – злочин, який неодмiнно потребуе правосуддя.

Ед гортав сторiнки: залишив позаду вже й некролог матерi, i смерть Томаса. Окрiм згадок про полiцейськi трiумфи. Було таке враження, що його батько береться до цих записiв лише коли хтось помирае. Ед натрапив на вирiзку з «Екзамiнера»: стаття про синiв великих людей, якi воюють на фронтах свiтовоi вiйни. Серед iнших – iсторiя Еда. Як i стосовно «Кривавого Рiздва», тут була далеко не одна версiя.

Версiя «Екзамiнера», яка принесла йому нагороду, була такою: капрал Едмунд Екслi, единий, хто вижив в усьому загонi у кровопролитному рукопашному бою, самотужки прорвався через три траншеi, набитi японською пiхотою, знищивши двадцять дев’ять осiб. Якби в цього героiчного вчинку виявився бодай один свiдок, Ед мiг би претендувати на Медаль Пошани вiд Конгресу. Версiя номер два була така: пiд час битви, коли капрал Едмунд Екслi побачив, що рукопашна неминуча, вiн зголосився пiти в розвiдку. Кiлька годин Екслi вештався без дiла в найближчому гаю, а повернувшись, побачив, що вiд його взводу нiчого не залишилося. Цiеi митi до траншей наблизився японський патруль, i Ед сховався пiд трупами сержанта Пiтерса та рядового Васнiцкi. Коли японцi пустили чергу по трупах, Ед вчепився зубами в руку Васнiцкi iз такою силою, що зiрвав у нього iз зап’ястка годинник на шкiряному ремiнцi. Зтиснутий зусiбiч тiлами своiх товаришiв, вiн задихався вiд ридань, судомно ковтав повiтря й чекав сутiнкiв. Ледве стемнiло, Ед вибрався з-пiд мерцiв i вже пустився бiгти в штаб, але зупинився як укопаний, побачивши нову криваву сцену.

Маленька синтоiстська хижка в лiсi була прикрита сiткою камуфляжу. Бiля дверей на солом’яних килимках лежали рядами мертвi японцi, зеленувато-жовтi, iз вивернутими нутрощами. У кожного з них живiт розпорото до грудини; бiля тiл акуратно складено мечi з рiзьбленням на держаках, вкритi запеченою кров’ю. Масове самогубство – цi солдати були занадто гордi, щоб померти вiд малярii або ризикувати потрапити до полону.

Позаду храму вирито три окопи. Пiд тропiчним дощем iржавiли гвинтiвки та пiстолети, але дбайливо закутаний у брезент вогнемет здавався робочим.

Ед взяв його, думаючи про одне: вiн не виживе на Гвадалканалi. Його зарахують в iнший взвод; у розвiдку перед боем його не пускатимуть. І переводу в штаб вiн попросити не може – батько вважатиме його боягузом. А колеги з полiцii Лос-Анджелеса – усi в ранах та медалях – просто його зневажатимуть.

«Медалi» означали «гастролi», а тi, зi свого боку, означали дослiдження мiсця злочину. Такий шанс трапляеться нечасто.

Ед схопив японський кулемет. Затягнув мертвих японцiв у траншеi, вклав iм до рук непотрiбну уже зброю. Випустив у них три черги – усе, що лишалося у патроннiй стрiчцi. Потiм вогнеметом спотворив до невпiзнанностi i людей i храм i, дiставшись свого штабу, розповiв свою iсторiю.

Розвiдгрупа, оглянувши мiсце, iсторiю пiдтвердила: справдi, капрал Екслi захопив зброю противника й пiдсмажив двадцять дев’ять японських виродкiв.

Хрест «За видатнi заслуги» – друга за значенням державна нагорода. Поiздка краiною, усюди голоснi зустрiчi й почесне повернення до полiцii Лос-Анджелеса.

А також – обережна повага Престона Екслi.

«Погортай сiмейний альбом. Згадай усе, що було».

Ед вiдклав альбом; вiн ще не вирiшив, пiд яким соусом вiн подасть Паркеровi «Криваве Рiздво», але добре знае, про що казав йому батько.

Можливостi дiстати легко – важко потiм за них розплатитися.

Тату, я знаю це вiдтодi, як взяв до рук того вогнемета.




Роздiл 9


– Якщо справа дiйде до Великого Журi, то ти не викрутишся. Але ми з прокурором постараемося, аби до цього не дiйшло.

Джек подумки порахував, наскiльки сильно вiн прислужився Еллiсовi Лоу. На його кампанiю за допомогою Мiллера Стентона та команди «Жетону Честi» вдалося збити понад шiстнадцять штук баксiв. Вiн особисто прищучив Бретта Чейза, пригрозивши оприлюднити документи про його збоченi схильностi. Макс Пелтц також не поскупився – за вказiвкою Лоу з нього було знято всi питання стосовно податкiв. Та й Купiдон iз Джека вийшов незлецький – сьогоднi у Лоу побачення iз перебiрливою Джоан Морроу.

– Еллiсе, моя б воля – я б хотiв взагалi не давати свiдчень. Але завтра мене допитують у Вiддiлi внутрiшнiх розслiдувань, i схоже на те, що без суду таки не обiйдеться. Тому зроби що-небудь, будь ласка.

Лоу задумливо крутив пальцями свiй унiверситетський ланцюжок:

– Джеку, затриманий напав на тебе, ти адекватно захищався. Якi до тебе питання? Але ти в той же час – особа доволi публiчна, i, за попереднiми показаннями, отриманими вiд адвокатiв позивачiв, четверо з постраждалих тебе впiзнали. Тому тобi таки доведеться виступити перед судом. Цього тобi не уникнути.

– Я просто хотiв все це з тобою обговорити! Але якщо ти думаеш, що я буду стучати на своiх хлопцiв iз вiддiлка – повiр, у мене раптово станеться напад амнезii. Comprende,[4 - Зрозумiло? (Ісп.)] пане прокуроре?

Лоу перехилився до нього через стiл.

– Не треба сваритися – ми чудово спрацювалися. Турбуватися треба офiцерам Венделловi Вайту та Дiку Стенсленду, але не тобi. До речi, до мене дiйшли чутки, що в тебе з’явилася нова подружка?

– Не зрозумiв. Це розповiла Джоан Морроу?

– Так, i вона, чесно кажучи, цього не схвалюе, як i ii батьки. Ти на п’ятнадцять рокiв старший за Карен, та й минуле у тебе нечисте.

Кеддi, лижний iнструктор, який вирiс у сиротинцi, навчився, як вгодити багатiям.

– І Джоан не розповiла бiльше нiяких подробиць?

– Тiльки те, що дiвчинка втрiскалася у тебе по самi вуха i свято вiрить у все, що читала в газетних вирiзках. Я запевнив Джоан, що газети не можуть брехати. Карен розповiдала сестрi, що поки що ти поводишся як справжнiй джентльмен, – i менi в це, чесно кажучи, повiрити дуже важко.

– Сподiваюся, сьогоднi ввечерi все буде iнакше. Сьогоднi пiсля нашого скромного подвiйного побачення ми поiдемо iз Карен на вечiрку «Жетона честi», а потiм нарештi десь усамiтнимося.

Лоу покрутив у пальцях ланцюжок.

– Джеку, а скажи-но, Джоан тiльки розiгруе з себе нечiпаху чи за нею справдi впадають орди чоловiкiв?

Джек задумливо повертiв у пальцях ножа.

– Скажiмо так: вона користуеться популярнiстю, але всi цi iсторii про кiнозiрок – плiтки. Так що не вiшай носа. – Про кiнозiрок?

– Брехня, Еллiсе. Красивi iсторii, але цiлком вигаданi.

– Гаразд, Джеку. Дякую, що погодився зустрiтися сьогоднi. Упевнений, що ви з Карен допоможете нам iз Джоан проламати цей лiд у стосунках.

– Що ж, не гаймо часу.



Жiнки чекали в окремому кабiнетi в ресторанi «Дон Бiчкомбер».

– Еллiс Лоу, Карен Морроу та Джоан Морроу, – вiдрекомендував iх одне одному Джек. – Еллiс та Джоан – прекрасна пара, чи не так, Карен?

– Привiт, – сказала Карен, навiть не подаючи руки.

Це вже шосте iх побачення, однак усе, що вона дозволила, – поцiлунок у щiчку на прощання.

Лоу сiв поруч iз Джоан; Джоан взялася уважно його розглядати, шукаючи в обличчi ознаки еврейства.

– Ми з Елiсом вже стали друзями по телефону. Чи не так?

– Точно, – промовив Лоу своiм вiдпрацьованим у судах баритоном.

Джоан допила свiй келих.

– А звiдки ви з Еллiсом одне одного знаете? Хiба ж прокуратура i полiцiя спiвпрацюють настiльки тiсно?

Джек ледве притлумив у собi смiшок i фразу: «Я просто в еврейчика на побiгеньках».

– Ми разом розслiдуемо злочини. Я знаходжу докази, а Еллiс висувае звинувачення.

З’явився офiцiант. Джоан замовила пунш «Островитянин», Джек попросив кави, Лоу забажав мартiнi «Бiфiтер». Карен мовчки накрила свiй келих долонею.

– А менi здавалося, що пiсля «Кривавого Рiздва» мiж прокуратурою та копами непростi стосунки. Нi?

– Звичайно, нi, – швидко вiдповiв Лоу. – Спiвробiтники полiцii охоче спiвпрацюють iз нами, бо так само хочуть, аби зловмисникiв було покарано належним чином. Правда, Джеку?

– Звичайно. Те, що сталося – справжня ганьба для полiцii Лос-Анджелеса.

Офiцiант принiс напоi – i Джоан влила в себе пунш за три великих ковтки.

– Ти ж там був, Джеку, правда? Тато каже, що вiдтодi, як вiд тебе пiшла друга дружина, ти не пропускаеш гулянок на Святвечiр у вiддiлку.

– Джоанi! – перебила ii Карен.

– Так, я там був, – вiдповiв Джек.

– І звiсно ж, завдав пару справедливих ударiв?

– А бiльше менi робити нема чого, як у таке лайно лiзти. Вони того не вартi.

– У тому сенсi, що пiсля цього про тебе навряд чи написали б героiчну статтю в газетi?

– Джоанi, заспокойся. Ти напилася.

Лоу нервово схопився за краватку; Карен взяла в руки попiльничку. Джоан голосно досьорбала свiй пунш.

– Ай, цi тверезюки завжди такi нуднi й правильнi. А що, сержанте, на гульки у вiддiлок ти почав ходити пiсля того, як тебе покинула твоя перша дружина?

– Ах ти ж сучко! – стиснула Карен попiльничку, аж побiлiли пальцi.

Джоан розреготалася.

– Якщо ти шукаеш собi копа-героя, то рекомендую тобi хлопця на iм’я Екслi. Вiн принаймнi ризикував своiм життям за цю державу. Звичайно, Джек – красунчик i лапочка, але хiба ж ти не бачиш, який вiн насправдi?

Карен жбурнула в сестру попiльничку. Та, зрикошетивши об стiну, впала на колiна Еллiсу Лоу. Еллiс iз головою поринув у меню; сучка Джоан зловiсно примружилася. Джек схопив Карен за руку й потягнув геть iз кабiнету.



Дорогою до «Верайетi Інтернешнл Пiкчерз» Карен безупину сварилася на Джоан. Джек припаркувався бiля знiмального майданчика «Жетона честi»; зсередини гучно лунала музика у стилi кантрi.

– Батьки звикнуть, – зiтхнула Карен.

Джек увiмкнув свiтло в машинi. У дiвчини темне хвилясте волосся, блiде обличчя всипане ластовинням, трошки неправильний прикус.

– До чого звикнуть?

– З тим… що ми разом.

– Поки що все розвиваеться занадто повiльно, як для «разом».

– Це частково моя провина. Розумiеш, ти розповiдаеш такi дивовижнi iсторii про свою роботу, а потiм раптом замовкаеш. І мене потiм мучить питання: у чому справа? Є щось таке, про що ти не можеш розповiсти? У мене тодi виникае враження, що я занадто молода для тебе, i я засмучуюся?

Джек вiдчинив дверцята.

– Якщо все знатимеш про мене – швидко постарiеш. Може, ти менi своiх iсторiй порозповiдаеш? Бо вiд моiх мене уже просто нудить.

– Домовилися. Сьогоднi пiсля вечiрки я розповiдаю?

– Домовилися. До речi, що скажеш про свою сестру та Еллiса Лоу?

– Вона за нього вийде, – не змигнувши оком вiдповiла Карен. – Батьки змиряться iз тим, що вiн еврей, бо чоловiк вiн iз амбiцiею, до того ж республiканець. Вiн терпiтиме вибрики Джоан на людях, а потай вiд чужих очей лупитиме безжально. Бiднi iхнi дiти!

Джек засмiявся.

– Ходiмо танцювати! І не витрiщайся менi на зiрок, бо вважатимуть за селючку.

Вони увiйшли усередину пiд ручку. Очi в Карен просто полiзли з орбiт, i Джек зрозумiв, що зараз у нього на руках усi козирi.

На сценi якраз стояв Спейд Кулi зi своiми хлопцями. Сам Спейд – бiля мiкрофона, поруч сидiв за ударними Берт Артур Перкiнс на прiзвисько «Собачник». Прiзвисько свое вiн дiстав за те, що вiдмотав два роки на виправних роботах за протиприродний статевий акт iз собакою. Спейд курив опiум, Собачник волiв героiн – для «Цiлком таемно» це був просто подарунок. Макс Пелтц щось завзято розповiдав знiмальнiй групi. Поруч iз ним Бретт Чейз теревенив iз Бiллi Дiтерлiнгом, головним оператором серiалу. Бiллi не спускав очей зi свого коханця Тiммi Волберна, який грав Мучi Мауса у дитячiй програмi «Година фантазiй». Бiля дальньоi стiни стояли заставленi пляшками з алкоголем та тарiлками iз закускою столи. Там же Джек помiтив Кiкi Тайтелбаума – мабуть, органiзовуючи вечiрку, Пелтц скористався послугами його ресторану. Поруч iз Тайтелбаумом стовбичив Джоннi Стомпанато i ще кiлька хлопцiв iз колишньоi банди Мiкi Коена. У залi зiбралися усi, хто бодай якоюсь мiрою був пов’язаний iз «Жетоном честi» – актори, костюмери, асистенти, невеликий студiйний персонал i просто завсiдники богемних тусовок. Публiка iла, випивала й танцювала.

Джек виволiк Карен на середину залу: крутив ii пiд ритмiчнi попурi та мiцно притискав до себе, коли Спейд виконував повiльнi балади. Карен у танцi заплющувала очi; Джек же тримав iiх розплющеними, дедалi глибше занурюючись у мелодiю. Раптом вiн вiдчув чиюсь долоню в себе на плечi.

Це був Мiллер Стентон. Карен розплющила очi й розахалася: чи могла вона уявити, що з нею хотiла потанцювати телезiрка?

Джек вклонився.

– Карен Морроу, Мiллер Стентон, – познайомив iх Джек.

– Привiт! – захоплено заволала Карен, перекрикуючи музику. – Я бачила всi старi фiльми Реймонда Дiтерлiнга з вами – це було щось неймовiрне!

Мiллер взяв руки Карен i розвiв iх, приготувавшись танцювати кадриль.

– Та ну, я там зiграв просто жахливо! Джеку, пiдiйди до Макса, вiн хоче з тобою поговорити.

Джек пiшов у глиб знiмального майданчика – тут було спокiйно, музику ледве чути. Макс Пелтц вручив йому два конверти.

– Твоя премiя i бонус вiд Еллiса Лоу. А це – вiд Спейда Кулi.

Пухкенька ж пачка йому дiсталася вiд Лоу.

– А що треба Кулi?

– Я б сказав, що вiн хоче пiдстрахуватися i знати, що ти не звертатимеш уваги на його поганi звички.

Джек закурив.

– Спейд мене не цiкавить.

– Що, недостатньо знаменитий для тебе?

– Не заривайся, Максе.

Пелтц нахилився до нього i прошепотiв:

– Краще б ти, Джеку, не заривався. Знаеш, твоя репутацiя в наших колах стрiмко погiршуеться. Подейкують вже, що ти поплутав береги i граеш не за правилами. Ти притиснув Бретта i зробив послугу мiстеру Лоу – добре, вiн сраний педофiл, тож катюзi по заслузi. Але не треба кусати руку, яка тебе годуе. Ти в курсi, що половина людей у «Індастрi» час вiд часу любить побалуватися травкою? Чого ти пристав – ганяй собi чорних джазменiв, там поле незоране роботи.

Джек роздивився примiщення. Бретт Чейз балакав iз парочкою гомiкiв – Бiллi Дiтерлiнгом i Тiммi Волберном. Кiкi Т. i Джоннi Стомп також чесали про щось язиками. Та й Собачник Перкiнс i Лi Вакс не пасуть заднiх… Кругом самi любителi дунути.

– Серйозно, Джеку, – сказав Пелтц. – Грай за правилами.

– Максе, та все мое життя – це гра, – сказав Джек, вказуючи на головорiзiв бiля столу iз закусками. – Бачиш цих хлопцiв?

– Звичайно, бачу. І що?

– Максе, у нас у Вiддiлi такi збiговиська прийнято називати «злочинними угрупованнями». Перкiнс – кримiнальник-рецидивiст, який трахае собак. Ейб Тайтелбаум звiльнений умовно-достроково. Той високий, вусатий мужик – Лi Вакс, на ньому щонайменше з десяток мокрух для Мiкi Коена. Красунчик-макаронник – це Джоннi Стомпанато. Гадаю, йому ще й тридцятки немае, але список його геройств ти втомишся читати. Розумiеш, полiцiя Лос-Анджелеса надiлила мене владою та обов’язком гвинтити цих покидькiв, якщо вони тiльки пiдозрiло чхнуть. А я не виконую свого боргу i цього не роблю. Тому що я граю за правилами.

– То так i продовжуй, – вiдповiв Пелтц, помахуючи сигарою. – Але, може, не треба вдавати iз себе аж настiльки крутого хлопця. Ого, нiчого собi – поглянь-но тiльки, як Мiллер Стентон взявся до твоеi подружки. Господи, та ж вона зовсiм малолiтка.

Джек згадав чутки, що якось Макса зловили зi школяркою.

– Для тебе вона вже старувата.

– Ха! Йди вже, кобелю! Твоя дiвуля вже шукае тебе!

Карен розглядала плакат на стiнi: Бретт Чейз у ролi лейтенанта Венса Вiнсента. Коли пiдiйшов Джек, дiвчина просто променилася щастям.

– Боже мiй, та це просто неймовiрно! Розкажи менi, хто тут хто!

Музика гримiла на повну – Кулi взяв найвищу ноту, яку мiг, Собачник Перкiнс лупив по барабанах. Джек у танцi потягнув Карен у дальнiй кут, забитий дуговими лампами. Чудове мiсце – тут i i тихо, i видно всiх гостей як на долонi.

Джек називае присутнiх, по черзi вказуючи на кожного:

– Бретта Чейза ти знаеш. Вiн гей, тому не танцюе. Старий iз сигарою – Макс Пелтц. Продюсер фiльму та режисер майже всiх серiй. З Мiллером ти вже знайома. Двое хлопцiв без пiджакiв – Огi Люгер та Генк Крафт, помiчники. Дiвчина iз планшетом – Пеннi Фулвейдер, вона не може припинити працювати навiть на хвилинку, вона – помiчниця режисера. Знаеш, хто забезпечуе серiаловi такi реалiстичнi декорацii? Ось той бiлявчик бiля сцени – Девiд Мертенс, художник-постановник. У нього завжди такий вигляд, нiби трохи заклав за комiр, але це не так – просто в нього рiдкiсна форма епiлепсii, i вiн живе на таблетках. Я чув, вiн потрапив у автокатастрофу i вдарився головою. У нього на шиi страшеннi шрами, так що цiлком може бути. Поруч iз ним – Фiл Шенкель, помiчник режисера, а поруч iз Фiлом – Джеррi Марсалас, медбрат, що доглядае за Мертенсом. Террi Рiгерт, який грае капiтана Джефрiса, танцюе iз високою рудою дiвчиною. Бiля кулера тусуються Бiллi Дiтерлiнг, Чак Максвелл та Дiк Гарвелл зi знiмальноi команди, а решта – просто гостi.

Карен подивилася йому просто в очi.

– Це – твiй свiт, i ти його любиш. Усi цi люди для тебе щось значать.

– Так, я iх люблю, а Мiллер – мiй добрий друг.

– Джеку, ти мене не надуриш.

– Карен, ми в Голлiвудi, а Голлiвуд на 90 вiдсоткiв утворений iз iлюзiй.

– Не треба, Джеку. Сьогоднi я хочу бути легковажною, так що не треба мене повертати в реальнiсть.

А це вже виклик.

Джек схилив голову, Карен притулилася до нього й поцiлувала. Вони торкнулися одне одного вустами, але тiеi ж митi вiдсахнулися – Джек похитав головою, проганяючи солодкий туман з очей.

Руки Карен завмерли на плечах Джека.

– Сусiди й досi у вiдпустцi. Ми могли би пiти погодувати котiв.

– Гаразд…

– Може, пригостиш мене брендi, поки ми не пiшли?

Джек попрямував до столу iз випивкою.

– Нiчогеньку дiвку склеiв, Вiнсеннсе, – кинув йому Собачник Перкiнс. – У нас iз тобою смаки збiгаються.

Кiстлявий хлопець близько двох метрiв зростом iз величезними руками, що стирчать з рукавiв чорноi ковбойськоi сорочки з рожевим кантом.

– Перкiнсе, тi, хто у твоему смаковi, хiба що пожежний гiдрант можуть обiсцяти.

– Спейду може не сподобатися те, як ти зi мною розмовляеш. Особливо враховуючи його конвертик у тебе в кишенi.

Лi Вакс та Ейб Тайтелбаум втупилися на них.

– Стули-но пельку, Перкiнсе.

Собачник витягнув iз рота погризену зубочистку.

– А твоя баба знае, звiдки в тебе бабло?

– Ноги розставити, рукави закатати! – вказав Джек на стiну.

Перкiнс виплюнув зубочистку.

– Дядьку, ти з глузду з’iхав?

Джоннi Стомп, Вакс, Тайтелбаум – усi вони уважно спостерiгали за ситуацiею.

– До стiни, засранцю.

Перкiнс нахилився над столом, упершись долонями в стiну. Джек закотив йому рукави – було видно свiжi слiди вiд уколiв. Вивернувши кишенi, знайшов шприца. Коли довкола почали збиратися люди, Джек увiмкнув актора:

– Уколи i шприц – це путiвка до федеральноi тюряги рокiв зо три. Кажи, в кого береш наркоту, – i котися пiд три чорти.

Собачник мовчки обливався потом.

– Хутчiш, – сказав Джек, – здай менi свого чувака на очах у друзiв – i до тебе не лишиться жодних питань.

Перкiнс облизав губи.

– Барнi Стiнсон. Санiтар зi шпиталю «Королеви Ангелiв».

Точним ударом Джек вибив убiк одну з його нiг. Перкiнс завалився мордою у закуски. Стiл перевернувся, i все, що було на ньому, iз гуркотом повалилося на пiдлогу. Примiщенням розляглися зойки.

Джек мовчки вийшов, гостi розступалися перед ним. Карен чекала його бiля машини, вона все нiяк не могла заспокоiтися.

– Це було обов’язково?

Тiльки тепер Джек вiдчув, що сорочка його наскрiзь мокра вiд поту.

– Так.

– Я б волiла цього не бачити.

– Менi також хотiлося б, аби ти цього не бачила.

– Читати про такi речi – це одне, але бачити на власнi очi… А ти тепер…

Джек обiйняв ii i притягнув до себе.

– А тепер я постараюся, аби таке при тобi нiколи бiльше не повторювалося.

– І бiльше не будеш менi розповiдати своiх iсторiй?

– Чому ж, звiсно, буду.

– Ах, якби ця нiч могла тривати вiчно…

– Так i буде. Слухай, може, повечеряемо?

– Не хочу. А ти досi хочеш пiти погодувати котiв?..



Котiв виявилося трое – ласкавi звiрючки, якi так i хотiли застрибнути в лiжко, де кохалися Джек iз Карен. Сiрого кота Карен називала Асфальтом, смугастого – Тигром, а найхудiшого – Еллiсом Лоу. Джек охоче пiдiграв iй, йому подобалося, коли це дiвча смiялося, а особливо тепер, коли кожна ii посмiшка вiддаляла iх двох вiд випадку iз Собачником Перкiнсом. Вони кохалися, базiкали, грали з котами. Карен вперше в життi спробувала закурити й ледве не виплюнула легенi. Потiм взялася випрошувати чергових розповiдей; Джек подiлився iз нею iсторiями про офiцера Венделла Уайта, а на закуску розповiв i трохи делiкатнiших iсторiй про себе – без мордобою, побiльше милоти й доброго татуся Джека, який рятуе малолiток вiд пiдступних збоченцiв зi шприцами в руках. Спочатку брехня давалася йому важко, але Карен слухала з таким захопленням, настiльки вiрила кожному його слову, що невдовзi вiн уже не мiг зупинитися. Вона заснула перед свiтанком; вiн же не мiг заснути – заважала котяча метушня. Вiн хотiв, аби вона вже прокинулася й можна було знову розповiдати iй своi безкiнечнi iсторii. Щоправда, йому трохи муляло розумiння того, що потiм вiн уже не зможе згадати всього, що наплiв Карен, i що, коли доведеться повторювати розповiдь, вiн тут же прогорить, i вона легко зловить його на брехнi. Тiло Карен ставало увi снi дедалi теплiшим; Джек притиснув ii до себе сильнiше. Невдовзi заснув i вiн, i увi снах його iсторii не здавалися такою вiдвертою брехнею.




Роздiл 10


Коридор завдовжки у дванадцять метрiв, з обох бокiв заставлений лавками – подряпаними, запилюженими, нiби тiльки-но витягнутими з якогось покинутого складу. На лавках повно людей i в цивiльному, i у формi. Бiльшiсть iз них читае – у газетах якраз смакують подробицi «Кривавого Рiздва». Бад подумав про те, як iх зi Стенсом поливали брудом на перших шпальтах, який вереск зчинили мексиканцi та iхнi адвокати. Його викликали на допит на четверту ранку – звичайна для Вiддiлу внутрiшнiх розслiдувань тактика залякування. Навпроти на лавi сидiв Дiк – йому довелося перервати свою вiдпустку в санаторii. Допитали нiбито уже шiстьох, але нiхто не розколовся. На лавках сидить увесь Центральний вiддiлок, за винятком Еда Екслi.

Час тягнувся, мов гума, присутнi розважалися переповiданням чуток. Елмер Ленц приносить вибухову новину: по радiо оголосили, що на завтра призначене судове дiзнання, i всi полiцейськi, якi були присутнi у вiддiлку 25 грудня 1951 року, вишикуються в рядок, а постраждалi iдентифiкують серед них нападникiв. Прочинилися дверi кабiнету Паркера; з’явився Тад Грiн.

– Офiцере Вайт, будь ласка.

Бад пiдiйшов; Грiн жестом запросив його всередину. Кiмнатка маленька: стiл Паркера, навпроти – кiлька стiльцiв. На голих стiнах лише мутне дзеркало – напевно, односторонне дзеркальне скло. Шеф за столом – у формi, на його плечах чотири золотих зiрки. На середньому стiльцi – Дадлi Смiт, поруч iз Паркером – Грiн. Бад зайняв «гарячий стiлець» – мiсце, звiдки його буде добре видно усiм трьом присутнiм.

– Офiцере, – сказав Паркер, – ви знайомi iз моiм заступником Грiном, лейтенанта Смiта ви, звичайно, також знаете. Лейтенанта я запросив як радника, щоб розiбратися з нашою проблемою.

Грiн закурив.

– Офiцере, вам дають останнiй шанс пiти на спiвпрацю. З вами не раз проводили бесiди у Вiддiлi внутрiшнiх розслiдувань, i ви не раз вiдмовлялися спiвпрацювати. По совiстi, вас давно вже мали б вiдсторонити вiд служби. Але ви – добрий детектив, тому шеф Паркер i я переконанi, що вашi дii тiеi ночi були вiдносно невинними. Вас спровокували, офiцере. На вiдмiну вiд бiльшостi затриманих у цiй справi, ви не вдалися до безпiдставного насильства.

Бад тiльки-но вiдкрив рота, але Смiт його тут же перебив.

– Приятелю, дозволь я тобi поясню все вiдверто. Дуже прикро, що цих шiстьох виродкiв, якi напали на наших товаришiв, не пристрелили на мiсцi, i те, що з ними сталося потiм, я вважаю занадто м’яким покаранням. Але, приятелю, справа в тому, що в полiцii нема чого робити коповi, який не здатен тримати себе в руках, а цi сранi газетнi писаки тiльки й чекають на шанс виставити полiцiю Лос-Анджелеса на посмiховисько! І терпiти цього нiяк не можна. Нам потрiбнi чеснi полiцейськi, якi надали б чеснi свiдчення, i в такий спосiб ми зможемо компенсувати шкоду, завдану репутацii полiцii Лос-Анджелеса, яка пiд проводом шефа Паркера стала багато в чому кращою. Ми маемо вже одного такого полiцейського. Заступник окружного прокурора Еллiс Лоу обiцяв зробити все можливе, щоби спiвробiтникiв полiцii Лос-Анджелеса не тягли до суду. Нам потрiбнi свiдчення бодай iще однiеi людини. Приятелю, розповiдай нам, як усе було. Розкажи заради нашоi полiцii, а не для того, аби когось покарати.

Бад кинув погляд на дзеркало – точно прозоре з iншого боку – напевно, там сидять хлопцi з Департаменту полiцii i все записують.

– Нi, сер. Менi немае що вам розповiсти.

Паркер продивився папери.

– Офiцере, ви пiдняли одного iз затриманих за шию i ледве не вибили йому мiзки. Це все мае поганий вигляд, i, навiть якщо вас спровокували вербально, цей акт насильства видiляеться навiть на загальному тлi. Це говорить проти вас. Однак нам вiдомо, що, йдучи з мiсця подiй, ви пробурмотiли собi пiд носа: «Ну i позорисько!» – i це свiдчить на вашу користь. Якщо ви погодитеся стати нашим свiдком, ми зможемо заплющити очi на… незаконне застосування сили.

Бада простромила здогадка: це Екслi, якого зачинили в коморi.

– Сер, я не дам свiдчень.

Паркер почав повiльно багровiти.

– Приятелю, будемо говорити вiдверто, – сказав Смiт. – Я поважаю твое небажання зраджувати товаришiв офiцерiв, i розумiю, що це багато говорить про твою вiдданiсть. Так ось, шеф Паркер уповноважив мене запропонувати тобi угоду. Якщо ти даси свiдчення на Дiка Стенсленда i суд винесе йому обвинувальний вирок, Стенсленд жодного дня не проведе у в’язницi. Еллiс Лоу пообiцяв. Правда, з полiцii його доведеться звiльнити, i без пенсii. Але пенсiю ми будемо йому платити неофiцiйно, через Фонд допомоги вдовам i сиротам. Ну що, приятелю, будеш свiдчити?

Бад втупився у дзеркало.

– Сер, я не буду давати свiдчень.

Тад Грiн вказав йому на дверi.

– Завтра о 9:00 з’явитися до сорок третього вiддiлення суду. Готуйтеся до очноi ставки, а потiм вас приведуть до присяги. Якщо ви й тодi вiдмовитеся давати свiдчення, то будете вiдстороненi вiд служби аж до рiшення суду. А тепер вимiтайтеся, Вайте.

Дадлi Смiт легенько посмiхнувся. На порозi Бад обернувся й показав дзеркалу середнiй палець.




Роздiл 11


Каламутне, поплямоване скло затуманюе та спотворюе обличчя. Тада Грiна так легко не прочитати; iз шефом Паркером все просто – он як змiнився на виду! Дадлi Смiт – балакучий i доброзичливий, його теж чорта з два вирахуеш. А ось iз Бадом Вайтом все занадто просто; у нього просто на обличчi написано: «Стукач – Ед Екслi». Середнiй палець, показаний дзеркалу, був уже просто формальнiстю.

Ед постукав пальцем по динамiку, почувся трiск. У кiмнатцi було спекотно, але не порiвняти iз задухою в коморi Центрального вiддiлка. Коморi, яка не йде в нього iз голови уже протягом двох останнiх тижнiв.

Паркеровi вiн усе виклав як на духу, видав усi три версii й погодився стати головним свiдком. На думку Паркера, його оцiнка подiй була просто блискучою, а самого Еда вiн назвав зразковим офiцером. Версiю, котра могла завдати найменше шкоди, вiн пiдсунув Еллiсу Лоу i його улюбленцевi – Бобу Галлодету, молодому слiдчому з прокуратури. Усю провину цiлком заслужено звалили на Рiчарда Стенсленда та Бада Вайта, але зачепило ще й трьох старих служак, яким все рiвно була забезпечена пенсiя. А свiдковi мали вiддячити переведенням до Вiддiлу детективiв. Склавши лейтенантськi iспити, вiн уже за рiк стане детективом лейтенантом Едмундом Дж. Екслi.

Грiн вийшов; Еллiс Лоу та Галлодет увiйшли. Лоу i Паркер про щось упiвголоса перемовлялися; Галлодет вiдчинив дверi i покликав:

– Сержанте Вiнсеннс, будь ласка!

Смiтте-Джек, весь прилизаний, у костюмi в тонку бiлу смужку. Вiн не дуже церемониться – кинувши погляд на годинник, упевнено сiдае на стiлець в центрi кабiнету. Перекинувся поглядами iз Лоу. Паркер пожирав нову жертву очима, i те, що в нього на думцi, прочитати було доволi легко – презирство i нiчого бiльше. Галлодет став бiля дверей i закурив.

– Сержанте, – почав Лоу, – не будемо розтягувати задоволення. Ви вiд самого початку охоче спiвпрацювали з Вiддiлом внутрiшнiх розслiдувань, i це говорить на вашу користь. Однак дев’ятеро свiдкiв бачили, як ви б’ете Хуана Карбiгаля. А ще четверо iз затриманих бачили, як ви вносите у вiддiлок ящик рому. Як бачите, ваша слава грае вам не на руку. Газетнi рубрики зi скандалами читають навiть алкоголiки.

До нього схилився Дадлi Смiт.

– Приятелю, нам дуже потрiбна твоя слава. Потрiбен зiрковий свiдок, який скаже привселюдно Великому журi: так, я вдарив затриманого – але тiльки у вiдповiдь! І оскiльки швидше за все так воно i е, все, що в подальшому скажуть про тебе свiдки iз затриманих, буде тобi тiльки на руку. Але нам потрiбно, щоб ти зiзнався, що це ти притягнув до вiддiлка бухло. Зiзнайся в дрiбному порушеннi внутрiшнього розпорядку – i уникнеш суду. Мiстер Лоу гарантуе, що звинувачення тобi не висунуть.

Смiтте-Джек замислився. Ед намагаеться вгадати хiд його думок: бiльшу частину випивки принiс Бад Вайт, але Джек боiться на нього доносити.

– В Управлiннi полiцii, – сказав Паркер, – незабаром почнуться великi розборки. Полетить чимало голiв. Дай свiдчення – i я обiцяю, що тебе зачепить лише трохи. Не звiльнення, не вiдсторонення вiд служби – тiльки на рiк або близько того вiдправимо тебе у заслання до Вiддiлу моралi.

– Еллiсе, – звернувся раптом Джек до Лоу, – може, для мене знайдеться iнше мiсце заслання? Ти ж знаеш, що для мене означае Вiддiл наркотикiв.

Лоу нахмурився.

– Нi, i досить про це, – втрутився Паркер. – Завтра ви пiдете на очну ставку, а потiм я хочу, аби ви дали свiдчення проти офiцера Крагмена, сержанта Такера й офiцера Пратта. Усi трое пенсiю собi вже заробили. Про решту не переймайтеся – наш головний свiдок дасть вичерпнi свiдчення, а якщо будуть питати про iнших – смiливо вiдморожуйтесь, мовляв, нiчого не бачив i нiчого не чув. Ми повиннi втамувати спрагу кровi з боку суспiльства, i, сподiваюся, три голови ii задовольнять.

– Приятелю, ти досi був дуже обережний i не припускався помилок, – сказав Дадлi Смiт. – Так що просто продовжуй поводитися так, як поводишся завжди.

– Я дам свiдчення, – видихнув Смiтте-Джек.

На обличчях присутнiх засяяли усмiшки.

– Ми з вами пропрацюемо вашi свiдчення, сержанте – пiдтримав його Галлодет. – У «Тихому Океанi» за рахунок мiстера Лоу.

Вiнсеннс пiдвiвся, Лоу проводив його до дверей.

– …а Кулi я пообiцяв, що бiльше такого не повториться… – долинув шепiт iз динамiкiв.

– Добре, бос.

Паркер кивнув у бiк дзеркала.

Увiйшов Ед, сiв на «гарячий стiлець».

– Ну що, приятелю, – привiтав його Дадлi Смiт, – настала твоя хвилина слави?

– Еде, – посмiхнувся Паркер, – я дозволив тобi вислухати свiдчення iнших, тому що ти повинен якомога повнiше й точнiше розумiти ситуацiю. Щось хочеш сказати до того, як почнемо?

– Сер, чи правильно я розумiю, що, навiть якщо Велике журi висуне якiсь звинувачення, мiстер Лоу знайде спосiб вiдмазати хлопцiв?

Лоу скривився. Ед поцiлив у яблучко – усе, як i казав його батько.

– Я не помиляюся, сер?

– Сержанте, у вас е юридична освiта? – зверхньо промовив Лоу.

– Нi, сер.

– Значить, вам пiдказав таке ваш високоповажний батько.

– Нi, сер, – намагаючись говорити спокiйним голосом, сказав Ед.

– Припустiмо, що ти маеш рацiю, приятелю, – промовив Смiт. – Припустiмо, ми справдi хочемо того ж, чого й усi поряднi полiцейськi: не вiддавати наших братiв-офiцерiв пiд суд. Припустiмо, що це так. І що б ти нам тодi порадив?

Вiдповiдь на це питання Ед вивчив уже назубок.

– Публiка вимагатиме бiльшого, нiж просто правосуддя. Внутрiшнi розслiдування, вiдсторонення вiд служби, кадровi перестановки – усього цього недостатньо. Ви самi сказали офiцеровi Вайту, що повиннi полетiти голови. Я з цим згоден – заради збереження престижу полiцii Лос-Анджелеса та ii начальника нам потрiбен публiчний суд, потрiбнi кримiнальнi звинувачення й реальнi вироки.

– Приятелю, мене шокуе легкiсть, iз якою ти це говориш.

Ед звернувся до Паркера:

– Сер, ви повернули вiру в полiцiю Лос-Анджелеса пiсля Горралла та Вортона. Ваша репутацiя – бездоганна, i при вас справи в Управлiннi пiшли вгору. Для вас справа честi – не опустити планку.

– Викладайте, Екслi, – сказав Лоу. – Цiкаво, що молодший офiцер порадить начальнику полiцii.

Ед не вiдводив очей вiд Паркера.

– Не спускайте усiх собак на тих, хто уже вiдслужив свою двадцятку. Влаштуйте публiчний перетрус, якомога бiльше людей понизьте на посадах та усуньте вiд виконання службових повноважень. Висуньте звинувачення Джоннi Браунеллу, скажiть йому, щоб просив суду без присяжних i нехай суддя винесе йому умовний вирок – його брат був одним iз тих, хто постраждав вiд нападникiв. А ще – висуньте звинувачення, заслухайте в судi та посадiть Дiка Стенсленда i Бада Вайта. Їх треба вигнати iз полiцii. Стенсленд – алкаш i головорiз, Вайт ледве не вбив людину, а випивки принiс набагато бiльше за Вiнсеннса. Згодуйте iх натовповi. Захистiть себе i Управлiння.

Запала довга, напружена мовчанка, яку перервав Смiт.

– Джентльмени, порада нашого юного друга видаеться менi необачною та занадто суворою. У Стенсленда, звiсно, е своi загони, але Венделл Вайт – цiнний спiвробiтник.

– Сер, наступним вчинком Вайта може якраз стати вбивство.

Смiт хотiв заперечити, але Паркер його зупинив.

– Думаю, над порадами Еда варто помiркувати. Скажи це все перед Великим журi, друже. Вдягнися завтра якомога пристойнiше i влаштуй iм.

– Слухаю, сер, – вiдповiв Ед.

Вiн ледве стримував бажання закричати й пiдстрибнути до стелi.




Роздiл 12


Яскраве свiтло, вимiрюють зрiст: Джек Вiнсеннс – метр вiсiмдесят; Френк Догертi, Дiк Стенс, Джоннi Браунелл – нижчi, Вiлберт Гафф та Бад Вайтi – за метр вiсiмдесят. За склом – колишнi в’язнi Центрального вiддiлка, якi сидять поруч iз копами з офiсу окружного прокурора, вказують на винних.

– Лiвий профiль! – хрипить динамiк.

Шестеро чоловiкiв слухняно повертаються.

– Правий профiль! Обличчям до стiни! Обличчям до дзеркала! Усе, джентльмени.

Пiсля короткоi паузи лунае вирок:

– Чотирнадцятеро людей окремо впiзнали Догертi, Стенсленда, Вiнсеннса, Вайта i Браунелла, ще четверо – Гаффа. Чорт, мiкрофони увiмкненi!

Стенс мае геть очманiлий вигляд.

– Пiшов ти, засранцю, – сказав Френк Догертi динамiку.

Вайт стояв iз кам’яним обличчям – так, нiби вiн уже був у в’язницi й захищав Стенса вiд нiггерiв.

– Сержанта Вiнсеннса запрошуемо у кiмнату № 114, – почулося з динамiка. – Офiцере Вайт – до кабiнету шефа Грiна. Решта – розiйтися.

№ 114 – там дають свiдчення перед Великим журi.

Джек рушив до дверей кабiнету № 114. Усерединi було велелюдно: позивачi з адвокатами, Ед Екслi у новенькому пiджаку, з рукавiв якого ще стирчали нитки. Побитi на Рiздво хлопцi шкiрилися. Джек пiдiйшов до Еда.

– То це ти – головний свiдок?

– Так.

– Я мусив здогадатися, що це ти. Що там, Паркер жбурнув тобi кiстку?

– Кiстку?

– Саме так, Екслi. Кiстку. Ви уклали угоду, вiн тобi щось пообiцяв. Думаеш, я даю свiдчення безкоштовно?

– Я просто виконую свiй обов’язок, – вiдповiв Ед, старанно протираючи своi окуляри.

– Божечки, ти такий янгол! – засмiявся Джек. – Ти щось за це отримаеш, я в життi не повiрю, що ти став би задарма псувати стосунки iз колегами; тебе ж тепер будуть ненавидiти, як усiх стукачiв. Може, Паркер обiцяв тобi перехiд у Вiддiл детективiв? Ну, то будь i там обережний. Ця iсторiя зачепить i Вiддiл детективiв, а тобi доведеться працювати iз друзями тих, кого ти пiдставив.

Ед здригнувся, Джек знову розсмiявся.

– Що ж, чудова угода, нiчим дорiкнути.

– Ну, ти ж у нас експерт по таких кiсточках. Повiрю на слово.

– Ой, та це ж невдовзi ти будеш старшим за званням, треба поводитися iз тобою ввiчливiше. До речi, ти в курсi, що нова подружка Еллiса Лоу поклала на тебе око?

Дверi вiдчинилися, з’явився клерк:

– Едмунде Дж. Екслi, пройдiть до зали.

– Іди, iди, – пiдморгнув йому Джек. – Тiльки нитки з рукава обiрви, бо вигляд, як у селюка.

Екслi попрямував до кiмнати № 114, на ходу квапливо обриваючи нитки з рукава пiджака.



Щоб убити час, Джек почав думати про Карен. Вiд тiеi вечiрки минуло вже десять днiв; загалом усе було в порядку. Щоправда, довелося вибачитися перед Спейдом Кулi; Велтону Морроу його шашнi iз Карен були не до вподоби, але те, що Еллiс Лоу зiйшовся iз Лоу i iхнi стосунки повiльно i впевнено розвивалися, його, здаеться, трохи заспокоiло. Вони бачилися поквапливо, здебiльшого у готелях – Карен жила вдома, а Джек – у дешевiй дiрi, куди не варто приводити пристойну дiвчину. Вiн навiть пропустив регулярний платiж для дiтей Скоггiнсiв, аби зняти для зустрiчей номер у готелi «Амбасадор». Карен насолоджувалася цiею забороненою любов’ю, а йому було добре вiд того, що добре iй. Але Сiд Гадженс не телефонував, а на ринку героiну був повний штиль – залишалося тiльки трусити дрiбних дiлерiв. А попереду був iще рiк у Вiддiлi моралi, який Джековi видавався чимось страшнiшим за газову камеру.

Вiн вiдчув, що знову готовий до бою. Побитi мексиканцi не спускали з нього очей; у того, кому вiн врiзав на Святвечiр, на носi налiплений пластир – напевно, фальшивий, але еврей-адвокат знав, що так можна бiльше зворушити суд.

Дверi до № 114 було вiдчинено; Джек пiдiйшов i зазирнув усередину.

Шестеро членiв журi сидiли за столом, обличчя до мiсця для свiдкiв. Допит провадив Еллiс Лоу, у свiдчив Ед Екслi.

Тiльки тепер вiн не смикав окулярiв, не гугнявив i не вiдводив погляду. Голос його звучав твердо – на октаву нижче вiд звичайного.

Худий, не схожий на копа, вiн мав переконливий вигляд, а виступ його був чудово прорахований i вiдпрацьований. Лоу ставив доволi несподiванi питання; Екслi iз ними, звичайно, був знайомий заздалегiдь, але вдавав, нiби чуе все уперше. Чорт його зна, хто це його так натаскав брехати.

Джек прислухався i зрозумiв, що насправдi за фрукт – цей Екслi – i як вiн заробив вiйськову нагороду. Ед не нагадував тепер маминого мазунчика. Лоу засипав його питаннями, i вiдповiдi Еда били просто в цiль: так, у нього вiдiбрали ключi, його замкнули в коморi – ну, так сталося. Це була людина, що знае цiну собi й позiрному героiзму.

Екслi розповiв, що робили Браунелл, Гафф, Догертi, але це все були дрiбницi, бо ж основну провину вiн поклав на Дiка Стенсленда, який, за його словами, виходив справжнiсiньким монстром i, не змигнувши оком, видав заразом i Бада Вайта. Коли Джек зрозумiв усю красу комбiнацii, вiн усмiхнувся: Крагмена, Такера, Пратта, яких могли покарати хiба що виходом на пенсiю – вiддали Джековi. А цапiв-вiдбувайлiв – Стенсленда i Вайта – назвав Ед Екслi. Оце так вистава!

Лоу поставив пiдсумкове питання. Екслi почав втирати щось про верховенство правосуддя. Лоу оголосив, що питань до свiдка в нього бiльше немае; журi ледве не ревiло. Ед, накульгуючи, попрямував до дверей – мабуть, ногу вiдсидiв. У коридорi його зустрiв Джек.

– Оце ти молодець. Паркеру сподобаеться.

– Думаеш, вiн прочитае стенограму? – запитав Ед, розтираючи затерплi ноги.

– Усi документи будуть у нього вже за десять хвилин. А Бад тепер не заспокоiться i мститиметься тобi до кiнця життя. Його викликали до Тада Грiна просто з очноi ставки i, можеш не сумнiватися, висунули звинувачення. Моли Бога, аби Бадовi пощастило викрутитися й залишитися у полiцii – такi, як вiн, знявши форму стають набагато небезпечнiшими.

– Це тому ти не сказав Лоу, що основну частину випивки принiс Вайт?

– Джеку Вiнсеннсе, приготуватися! – крикнув клерк.

– Я настучав на трьох наших, – знервовано вiдповiв Джек. – Тiльки я здав трьох старих, якi просто вирушать наступного тижня в Орегон на рибалку. Так що, порiвняно з тобою, я чистий. Бо вчинив розумно.

– Ми обидва робимо те, що повиннi були зробити. Тiльки ти себе за це ненавидиш, а це – анiтрохи не розумно.

Джек побачив, як коридором iдуть Еллiс Лоу та Карен.

– Я випадково сказав Джоан, що сьогоднi ти даеш свiдчення, – промовив Лоу, – а вона розповiла Карен. Вибач, я сказав Джоан по секрету. Справдi, вибач, Джеку. Я сказав Карен, що до зали засiдань ii не пустять, але вона сказала, що послухае з репродуктора в моему кабiнетi. Вибач, Джеку.

– Ох, еврейчику, ти знаеш, як гарантувати собi свiдка.




Роздiл 13


Бад ковтнув зi склянки.

Над вухом гулiв музичний автомат; йому дiсталося найгiрше мiсце в барi – спиною до таксофонiв. Нили старi футбольнi шрами – як i його ненависть до Еда Екслi. Жетон вiдiбрали, зброю також, попереду суд, а цю нiч вiн проведе, мабуть, iз рудою сорокарiчною бабищею, яка пiсля всього випитого здаеться Баду неперевершеною красунею. Вiн пiдняв склянку.

Вона посмiхнулася у вiдповiдь. Фарбована, звичайно, але обличчя у неi добре. Бад також посмiхнувся.

– Це буде не занадто старомодно, якщо я пригощу вас випивкою?

– Нi, що ви. Мене звати Енджела.

– А я – Бад.

– Хiба ж е таке iм’я?

– Ну, коли тебе охрестили Венделлом, доводиться використовувати прiзвисько.

Енджела засмiялася.

– То що робиш, Баде?

– Ну, зараз я нiби як безробiтний.

– Так? А що ж це ти такого утнув?

ВІД РОБОТИ МЕНЕ ВІДСТОРОНИЛИ! АХ ТИ, ШМАРО, ЩЕ Й ВИПИТУВАТИ БУДЕШ? ДАРЕНОМУ КОНЮ В ЗУБИ НЕ ЗАЗИРАЮТЬ!

– Не захотiв босовi сраку лизати. Енджело, а що, як…

– У вас був правовий конфлiкт? Я перебуваю в Об’еднаннi вчителiв, а мiй колишнiй чоловiк – голова профспiлки далекобiйникiв. Можливо, я могла би допомогти…

Хтось поклав руку йому на плече.

– Приятелю, можна з тобою перемовитися парою слiв?

Дадлi Смiт. ВПАВ ЙОМУ НА ХВІСТ.

– Що, аж настiльки невiдкладно, лейтенанте?

– Абсолютно невiдкладно. Побажай своiй новiй подружцi доброi ночi i ходи до мене в кiнець зали. Я попросив бармена зробити музику тихiше, так що зможемо нормально поговорити.

Музика i справдi грала вже не так голосно; Смiт вiдiйшов. Бiля Енджели вже крутився якийсь морячок. Бад пiднявся й пiшов слiдом за лейтенантом.

Бiля задньоi стiнки в одному iз затишних кабiнетикiв вiн знайшов Смiта, два стiльцi i стiл, накритий газетою, а пiд газетою – якийсь горбок.

– Що, Вiддiл внутрiшнiх розслiдувань стежить за мною? – сiв Бад на один зi стiльцiв.

– Стежить, як i за iншими, проти кого висунуто звинувачення. Ідея твого дружка Екслi. Паркер тепер йому довiряе, тож Ед йому i вклав у голову, що ви зi Стенслендом можете злетiти iз котушок i наробити дурниць. Чув би ти, приятелю, як цей Екслi, коли давав свiдчення, поливав тебе та iнших хлопцiв! Я читав стенограму. Його виступ – це справжнiсiнька ганьба для усiх гiдних полiцейських.

Стенс, мабуть, уже в запоi.

– А що в газетах пишуть? Нам уже висунуто звинувачення?

– Не поспiшай, приятелю. Менi Паркер також достатньо довiряе, аби прикомандирувати до тебе, не думай, що довкола самi вороги – я на твоему боцi.

– Лейтенанте, що вам треба?

– Називай мене Дадлi, – вiдповiв Смiт.

– Дадлi, що тобi треба?

– Хо-хо-хо! – тенором засмiявся лейтенант. – Ти, приятелю, мене вразив. Тим, що вiдмовився зрадити товаришiв, що залишився вiрним напарниковi. Я захоплююся тобою як полiцейським, менi подобаеться, що ти не боiшся застосувати силу там, де без нього, на жаль, у нашiй роботi не обiйтися, а найбiльше менi подобаеться твоя боротьба з мерзотниками, якi б’ють жiнок. Ти iх ненавидиш, правда, приятелю?

Гучнi слова – у нього в скронях загупала кров.

– Так, ненавиджу.

– І ти маеш на це усi пiдстави, якщо те, що я чув про тебе – цiлковита правда. Чи ти ненавидиш щось iще так само сильно?

Бад до болю в пальцях стиснув своi кулаки.

– Екслi. Грьобаного Екслi. І Смiтте-Джека також. Дiк Стенс тепер зiп’еться нахрiн, бо цi двое нас продали!

Смiт похитав головою.

– Вiнсеннса не вини, приятелю. Так треба було, Управлiння полiцii його потребувало, бо все рiвно мали полетiти чиiсь голови. Вiн назвав лише тих, хто уже вiдпахав свою двадцятку i заслужив пенсiю. До того ж вiн взяв на себе провину за ту випивку, що ти принiс до вiддiлку. Нi, приятелю, Джек не заслужив твоеi ненавистi.

Бад перехилився до нього через стiл.

– Дадлi, що тобi треба?

– Менi треба, аби ти уникнув вироку й повернувся на службу. І я знаю, як це провернути.

– Як? – кинув погляд на газету Бад.

– Працюй на мене.

– І що я повинен робити?

– По-перше, не ставити менi бiльше питань. Скажи, приятелю, чи усвiдомлюеш ти необхiднiсть стримувати злочиннiсть в належних межах, на пiвдень вiд Бульвару Джефферсона?

– Звичайно.

– А як по-твоему, чи заслуговують на iснування певнi органiзованi злочиннi спiвтовариства, якi дiють у певних межах i цивiльним шкоди не завдають?

– Звичайно, так завжди i роблять. Але яке це мае…

Смiт зiрвав зi столу газету – жетон i револьвер. Спиною в Бада пробiглися сироти.

– Я знав, що в тебе е зв’язки. Домовився з Грiном?

– Ага, домовився – тiльки з Паркером. Із тiею його частиною, якiй Екслi ще не встиг заморочити голову. Вiн сказав, що, якщо велике журi не висуне проти тебе звинувачення, тебе не покарають за вiдмову свiдчити. А тепер забирай своi цацки, поки власник закладу не зателефонував у полiцiю.

Щасливий Бад взявся розпихувати по кишенях свое добро.

– Значить, обвинувачення не буде?

Знову соковите «хо-хо-хо», але цього разу насмiшливе.

– Шеф знав, що ми йдемо на великий ризик, а я радий, що ти ще не читав свiжий «Геральд».

– Що таке? – сказав Бад?

– Не зараз, приятелю.

– А з Дiком що?

– Дiк зник, синку. І не сперечайся – нiчого тут не поробиш. Йому висунули звинувачення, його визнають винним, i вiн дiстане термiн. Сам Паркер наказав зробити його цапом-вiдбувайлом. Це Екслi переконав його не шкодувати Дiка. Буде i стаття i в’язниця.

Раптом Вайтовi зробилося нестерпно гаряче. Вiн послабив вузол краватки, заплющив очi.

– Приятелю, ми влаштуемо Дiковi непогану вiдсидку. Є у мене приятелька в системi виправних закладiв – вона за ним наглядатиме. А коли вийде, я забезпечу йому шанс поквитатися iз Екслi.

Бад розплющив очi; Смiт тримав розгорнуту передовицю «Геральд»: «Полiцейським, якi брали участь у «Кривавому Рiздвi», висунуто звинувачення». Далi – колонка, обведена олiвцем. Сержантовi Рiчарду Стенсленду висунуто звинувачення за чотирма статтями Кримiнального кодексу. Крiм нього в списку трое пенсiонерiв: Ленц, Браунелл та Гафф, по двi статтi на кожного. Пiдкреслено: «Офiцеровi Венделлу Вайту, 33 роки, звинувачень не висунуто, хоча, за попереднiми даними, отриманими з джерел в окружнiй прокуратурi, йому мали висунути звинувачення в нападi першого ступеня. Голова журi заявив, що чотири жертви нападу змiнили своi первиннi свiдчення, згiдно з якими офiцер Вайт душив Хуана Карбiгаля, 19 рокiв. Новi свiдчення позивачiв прямо суперечать твердженням офiцера полiцii сержанта Едмунда Дж. Екслi, який заявив пiд присягою, що Вайт намагався завдати Карбiгалю тяжких тiлесних ушкоджень. Однак свiдчення сержанта Екслi, судячи iз усього, не пiддають сумнiву, бо iх використовують в обвинувачувальних актах проти iнших семи офiцерiв; тим не менш, хоча члени журi й сумнiваються в щиростi нових свiдчень позивачiв, такi змiни в справi вони визнали достатньою причиною, щоби вiдкликати звинувачення, спершу висунутi проти офiцера Вайта. Заступник окружного прокурора Еллiс Лоу заявив репортерам: «Сталося щось пiдозрiле, але я не розумiю, що саме вселяе пiдозру. Чотири свiдчення, безсумнiвно, переважують одне – нехай це навiть i свiдчення героя вiйни Едмунда Екслi, якому ми безмежно довiряемо».

Газетнi рядки затанцювали в Бада перед очима.

– Чому? Навiщо ти це зробив? І як? – спитав вiн.

Смiт склав газету.

– Ти менi потрiбен, приятелю. Треба виконати кiлька завдань вiд Паркера. При Вiддiлi вбивств створюють спецiальний пiдроздiл, який виконуватиме свого роду функцiю стримування. Називатися буде «Пiдроздiл нагляду». Звучить досить розпливчасто, вiрно еге ж? Насправдi ж iдеться про роботу, для якоi придатнi далеко не всi, але ти, приятелю, нiби народився для неi. Доведеться i битися, i стрiляти, i не ставити зайвих питань. Розумiеш, про що я, приятелю?

– Аякже.

– Коли в Центральному вiддiлковi почнуться розборки, тобi доведеться звiдти пiти. Працюватимеш на мене?

– Я ж не божевiльний, щоби вiд такого вiдмовитися. Але навiщо, Дадлi?

– Що навiщо, приятелю?

– Це ти умовив Еллiса Лоу мене витягнути. І всi знають, що ви з ним корешi. Навiщо?

– Припустiмо, менi подобаеться твiй стиль роботи. Така вiдповiдь тебе влаштовуе?

– Здаеться, iншоi я все одно не дочекаюся. Тодi наступне питання: як?

– Що як, приятелю?

– Як ти змусив мексиканцiв змiнити свiдчення?

Смiт мовчки виклав на мiдного кольору стiл металевий, увесь у засохлiй кровi, кастет.


КАЛЕНДАР


1952


УРИВОК: «Лос-Анджелес Мiррор Ньюс», 19 березня


СКАНДАЛ ІЗ ПОБИТТЯМ У ВІДДІЛКУ ПОЛІЦІЇ:


КОПИ ПРИБИРАЮТЬ ЗАЙВЕ СМІТТЯ, ПРОКУРАТУРА ГОТУЄТЬСЯ ДО СУДУ



Шеф полiцii Лос-Анджелеса Вiльям г. Паркер урочисто пообiцяв домогтися правди – «хай куди б привели мене пошуки» – у скандальнiй та заплутанiй iсторii, що дiстала широкий розголос i стала вiдома пiд назвою «Криваве Рiздво».

Семи офiцерам полiцii висунуто кримiнальнi звинувачення у зв’язку з iхнiми вчинками в Центральному вiддiлку полiцii у Святвечiр минулого року.

Ось iхнi iмена:

• сержант Ворд Такер – звинувачений у нападi другого ступеня,

• офiцер Майкл Крагмен – звинувачений у нападi другого ступеня й завданнi побоiв,

• офiцер Генрi Пратт – звинувачений у нападi другого ступеня,

• сержант Елмер Ленц – звинувачений у нападi першого ступеня й завданнi побоiв,

• сержант Вiлберт Гафф – звинувачений у нападi першого ступеня й завданнi побоiв,

• офiцер Джон Браунелл – звинувачений у нападi першого ступеня за обтяжувальних обставин,

• сержант Рiчард Стенсленд – звинувачений у нападi першого ступеня за обтяжувальних обставин, завданнi побоiв першого ступеня й завданнi калiцтв.

Паркер не став зупинятися нi на сутi звинувачень, висунутих офiцерам, нi на цивiльних позовах, якi жертви насильства – Санчес Дiнардо, Хуан Карбiгаль, Деннiс Райс, Езекiль Гарсiя, Клiнтон Велапейк та Рейес Часкi – висунули на адресу як окремих полiцейських, так i полiцii Лос-Анджелеса загалом. Вiн заявив лише, що полiцiя провела власне внутрiшне розслiдування i що, крiм перерахованих, винними в серйозних дисциплiнарних проступках i суворо покараними будуть кiлька офiцерiв.

Помiж них: сержант Волтер Крамлi, сержант Волтер Дюкширер, сержант Френсiс Догертi, офiцер Чарльз Гайнц, офiцер Джозеф Ернандес, сержант Вiллiс Трiстано, офiцер Фредерiк Тарентiн, лейтенант Джеймс Фрiлiнг, офiцер Венделл Вайт, офiцер Джон Гайнекен, сержант Джон Вiнсеннс.

На довершення прес-конференцii Паркер схвально вiдгукнувся про сержанта Едмунда Дж. Екслi, офiцера Центрального вiддiлку, який став ключовим свiдком для Великого журi.

– Те, що зробив Ед Екслi, вимагае великоi мужностi, – заявив шеф полiцii. – Я щиро захоплююся цим чоловiком.



УРИВОК: «Лос-Анджелес Екзамiнер», 11 квiтня


П’ЯТЕРО ЗВИНУВАЧЕНИХ У СПРАВІ «КРИВАВОГО РІЗДВА» ВИПРАВДАНО; ПАРКЕР РОЗПОВІВ ПРО ДИСЦИПЛІНАРНІ ЗАХОДИ В ПОЛІЦІЇ



Сьогоднi окружна прокуратура оголосила, що п’ятеро обвинувачених у скандально вiдомiй справi «Кривавого Рiздва» не постануть перед судом. Офiцер Майкл Крагмен, офiцер Генрi Пратт i сержант Ворд Такер, якi мусили подати у вiдставку внаслiдок того, що опинилися пiд судом, виправданi через брак доказiв. Заступник окружного прокурора Еллiс Лоу, який веде цю справу, заявив:

– Багатьох другорядних свiдкiв – затриманих, якi перебували тiеi ночi у в’язницi Центрального вiддiлка, – тепер просто неможливо вiдшукати.

Зi свого боку, голова полiцii Лос-Анджелеса Вiльям Г. Паркер ознайомив громадськiсть iз результатами «великоi чистки» в його вiдомствi. Було покарано наступних офiцерiв – як обвинувачених, так i не обвинувачених у кримiнальних злочинах:

• сержант Волтер Крамлi: шiсть мiсяцiв вiдсторонення вiд служби без збереження платнi, переведення у вiддiлок «Голленбек»;

• сержант Волтер Дюкширер: шiсть мiсяцiв вiдсторонення вiд служби без збереження платнi, переведення у вiддiлок «Ньютон-стрiт»;

• сержант Френсiс Догертi: чотири мiсяцi вiдсторонення вiд служби без збереження платнi, переведення у вiддiлок «Уiлшир»;

• офiцер Чарльз Гайнц: шiсть мiсяцiв вiдсторонення вiд служби без збереження платнi, переведення у Вiддiл боротьби iз волоцюгами;

• офiцер Джозеф Ернандес: чотири мiсяцi вiдсторонення вiд служби без збереження платнi, переведення у вiддiлок «77 Стрiт»;

• сержант Вiлберт Гафф: дев’ять мiсяцiв вiдсторонення вiд служби без збереження платнi, переведення у вiддiлок «Вiлшир»;

• сержант Вiллiс Трiстано: три мiсяцi вiдсторонення вiд служби без збереження платнi, переведення у вiддiлок «Ньютон-стрiт»;

• офiцер Фредерiк Тарентiн: три мiсяцi вiдсторонення вiд служби без збереження платнi, переведення у вiддiлок «Іст-Веллi»;

• лейтенант Джеймс Фрiлiнг: шiсть мiсяцiв вiдсторонення вiд служби без збереження платнi, переведення в Управлiння полiцейськоi академii;

• офiцер Джон Гайнекен: чотири мiсяцi вiдсторонення вiд служби без збереження платнi, переведення у вiддiлок «Венiс»;

• сержант Елмер Ленц: дев’ять мiсяцiв вiдсторонення вiд служби без збереження платнi, переведення у вiддiлок «Голлiвуд»;

• офiцер Венделл Вайт: без вiдсторонення вiд служби переведено до Пiдроздiлу нагляду при Вiддiлi вбивств;

• сержант Джон Вiнсеннс: без вiдсторонення вiд служби переведено до Вiддiлу моралi.



УРИВОК: «Лос-Анджелес Таймс» 3 травня


ПЕРШИЙ ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ У СПРАВІ «КРИВАВОГО РІЗДВА» ДІСТАВ УМОВНИЙ ТЕРМІН



Офiцер полiцii Джон Браунелл, 38 рокiв, перший iз полiцейських, що проходять через суд у справi торiшнього «Кривавого Рiздва», сьогоднi визнав себе винним за статтею, зазначеною в обвинувачувальному актi – напад першого ступеня за обтяжувальних обставин – i попросив суддю Артура Дж. Фицью негайно винести йому вирок.

Браунелл – старший брат Френка Д. Браунелла, одного з двох патрульних полiцейських, поранених у Святвечiр минулого року в бiйцi з шiстьма молодими людьми. Суддя Фiцью, взявши до уваги, що Браунелл перебував пiд психологiчним пресом внаслiдок поранення брата i що вiн уже звiльнений з полiцii без пенсii, дослухався до рапорта Вiддiлу випробувальних термiнiв, де рекомендовано було не засуджувати Браунелла до тюремного ув’язнення, а покарати умовно. Вiн засудив Браунелла до року ув’язнення у тюрмi округу умовно й вiдпустив його з-пiд варти, зобов’язавши з’явитися за подальшими розпорядженнями до окружного iнспектора Рендалла Мiлтiра.



УРИВОК: «Лос-Анджелес Екзамiнер», 29 травня


ВИРОК СТЕНСЛЕНДУ – ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ ВИРУШАЄ ЗА ГРАТИ



…журi присяжних у складi восьми чоловiкiв та чотирьох жiнок визнало Стенсленда винним за такими пунктами обвинувачення: напад першого ступеня за обтяжувальних обставин, завдання побоiв першого ступеня, завдання калiцтв. Усi звинувачення пов’язанi з активною участю полiцейського в скандально вiдомому побиттi затриманих в Центральному вiддiлку полiцii Лос-Анджелеса, так званому «Кривавому Рiздвi». У своiх свiдченнях сержант полiцii Лос-Анджелеса Едмунд Дж. Екслi докладно описав «звiрства Стенсленда щодо беззахисних людей». Адвокат Стенсленда Джейкоб Келлерман пiддав сумнiву свiдчення свiдка, заявивши, що бiльшу частину ночi, коли вiдбувалися цi подii, Екслi просидiв замкнений у коморi. Однак присяжнi повiрили сержанту Екслi, i у своiй заключнiй промовi Келлерман, пославшись на рiшення суду у справi Джона Браунелла (ще одного учасника рiздвяного погрому, якому винесли умовний вирок), просив суддю Артура Фiцью проявити милосердя до його клiента. Однак суддя не почув прохання адвоката. Вiн засудив Стенсленда, колишнього офiцера полiцii Лос-Анджелеса, до року ув’язнення в однiй iз в’язниць округу й передав його офiцерам шерифськоi служби, аби тi доправили його до «Вейсайда». Коли Стенсленда виводили iз зали, вiн проклинав та викрикував погрози на адресу сержанта Екслi, у якого коментарiв iз цього приводу взяти, на жаль, не вдалося.



НАРИС: недiльний додаток «Лос-Анджелес Мiррор», 3 липня


ДВА ПОКОЛІННЯ ЕКСЛІ НА СЛУЖБІ ПІВДНЯ



Перше, що вражае в Престонi Екслi та його синовi Едмундi, – вони зовсiм не схожi на полiцейських, хоча Престон прослужив у полiцii Лос-Анджелеса чотирнадцять рокiв, а його син Ед вступив до лав полiцii у 1943 роцi, незадовго до того, як пiшов у регулярну армiю i в битвах на Тихоокеанському театрi вiйськових дiй заслужив бойову нагороду. Насправдi ж, iще до того як клан Екслi емiгрував до Америки, чимало його представникiв служили детективами у Скотленд-Ярдi. Отже, повага до закону й правосуддя у сiм’i Екслi у кровi, так само як i вiдданiсть справi.

Врiзка: Престон Екслi здобув iнженерну освiту в Унiверситетi Пiвденноi Калiфорнii. Учився вiн вночi, тодi як вдень вiдловлював небезпечних злочинцiв.

Врiзка: Покiйний Томас Екслi, старший син Престона, здобув освiту у Полiцейськiй академii Лос-Анджелеса i був визнаний кращим курсантом за всю ii iсторiю. І сьогоднi на стiнi адмiнiстративного корпусу Академii можна побачити пам’ятну табличку, встановлену в його честь. Через трагiчний збiг обставин Томаса вбили на чергуваннi незабаром пiсля випуску.

Ще одна врiзка: у 1941 роцi, коли йому було всього дев’ятнадцять рокiв, Ед Екслi отримав срiбну медаль i диплом з вiдзнакою Лос-Анджелеського унiверситету! Ознайомившись iз поколiннями родини Екслi, ми розумiемо, що вони просто не можуть бути типовими полiцейськими.

І батька i сина останнiм часом часто згадували в новинах. 58-рiчний Престон Екслi спiльно зi всесвiтньо вiдомим анiматором, кiнорежисером та ведучим дитячих телепередач Реймондом Дiтерлiнгом будують «Дрiмленд» – дивовижний парк розваг, перший камiнь у фундамент якого було закладено шiсть мiсяцiв тому, а закiнчення будiвництва намiчено на квiтень майбутнього року. Екслi-старший почав кар’еру в будiвельному бiзнесi в 1936 роцi, коли звiльнився з полiцii разом зi своiм другом та надiйним помiчником, лейтенантом Артуром Де Спейном.

У своему розкiшному особняку в Генкок-Парку Престон поспiлкувався iз репортером «Мiррор», Дiком Сен-Жерменом.

– Я мав диплом iнженера, а Арт чудово знався на будматерiалах, – розповiв вiн. – Ми об’еднали своi заощадження i взяли позику у незалежних iнвесторiв, якi по праву оцiнили нашу смiливiсть i пiдприемливiсть. Так i виникла компанiя «Екслi Констракшн». Спочатку ми будували дешевi будинки, але поступово почали пiдвищувати свiй рiвень, перейшли до офiсних будiвель. Важливою вiхою для нас стало шосе Арройо Секо. Я й мрiяти не мiг про такий успiх. А «Дрiмленд» – вiсiмдесят гектарiв землi, де здiйсняться найзаповiтнiшi бажання мiльйонiв людей – стане гiдною вершиною нашоi кар’ери.

Екслi посмiхаеться.

– Рей Дiтерлiнг – мрiйник, – говорить вiн. – «Дрiмленд» подаруе багатьом людям вiдвiдати свiти, якi вiн створив силою своеi уяви. Гора, якiй вiн дав iм’я «Свiт Пола», приголомшить будь-кого. Вiн назвав ii на честь Пола Дiтерлiнг, сина Рея, який трагiчно загинув у горах пiд час сходження лавини в серединi тридцятих рокiв. Гора «Свiт Пола» стане пам’ятником юнаковi i в той же час буде дарувати людям радiсть, а певний вiдсоток доходiв вiд ii комерцiйного використання вiдраховуватимуть до дитячих добродiйних органiзацii. Тепер ви розумiете, що я не перебiльшую, коли кажу, що «Дрiмленд» – вершина моеi кар’ери.

Але, можливо, йому хочеться перевершити самого себе?

Екслi знову посмiхаеться.

– Наступного тижня, – каже вiн, – я збираюся звернутися до Окружноi ради з реконструкцii та розвитку, а також до Лос-Анджелеського парламенту. Йтиметься про вартiсть масових перевезень в Пiвденнiй Калiфорнii i про необхiднiсть зв’язати пiвденнi мiста штату новими шосе. Чесно кажучи, я хочу отримати замовлення на будiвництво мережi шосейних дорiг i збираюся запропонувати уряду штату вигiдну угоду.

А далi?

Екслi посмiхаеться й зiтхае.

– Знайомi постiйно дiстають мене проханнями пiти в полiтику. Мовляв, з мене вийде чудовий мер, губернатор, сенатор та Бог знае хто ще. Але я завжди кажу, що Флетчер Боурон, Дiк Нiксон та Ерл Воррен – моi друзi.

Та чи означае це, що вiн виключае для себе можливiсть полiтичноi кар’ери?

– Я нiчого не виключаю, – вiдповiдае на це Престон Екслi. – Не в моiх правилах встановлювати собi обмеження.

І, як з’ясували репортери, його син Едмунд, вiднедавна сержант Вiддiлу детективiв полiцii Лос-Анджелеса (вiддiлок «Голлiвуд»), дотримуеться такого ж життевого кредо. У недавньому полiцейському скандалi, вiдомому, як «Криваве Рiздво», Ед Екслi на судi продемонстрував справжнiй героiзм, i тепер перед ним вiдкрилися широкi можливостi, хоча вiн i твердо нацiлений на кар’еру полiцейського. В iнтерв’ю нашому кореспонденту в лiтньому котеджi сiм’i на озерi Ерроугед Екслi-молодший сказав:

– Я прагну лише приносити користь, стати хорошим детективом й успiшно розслiдувати злочини. Мого батька прославила справа Лорена Атертона – манiяка, страченого у 1934 роцi за вбивство шести малюкiв, зокрема хлопчика-кiнозiрки Вiллi Веннерголма, – i менi хотiлося б розкривати справи такого ж масштабу. Для цього дуже важливо опинятися в потрiбний час в потрiбному мiсцi, але, крiм цього, необхiдний якийсь внутрiшнiй потяг до розгадування таемниць та наведення порядку у хаосi. Думаю, це необхiдно, щоб стати добрим детективом.

Екслi, безсумнiвно, опинився в потрiбний час у потрiбному мiсцi восени 1943 року, коли вiн, единий, хто вижив у запеклiй сутичцi з противником, самотужки прорвався через три окопи, сповненi японських пiхотинцiв. Вiн опинився в потрiбний час в потрiбному мiсцi, коли його смiлива заява розбила кригу мовчання про той ганебний iнцидент, що вiдбувся в Центральному вiддiлку полiцii у Святвечiр. Але хай про цi переломнi моменти його життя розповiсть сам Ед Екслi.

– Це в минулому, я зараз повнiстю зосереджений на майбутньому. Працюючи у Вiддiлi детективiв, я набираюся безцiнного досвiду, але вiд батька i його старого друга Арта Де Спейна я вчуся ще бiльше. Вечорами ми зчаста вiдшлiфовуемо мистецтво допиту – для мене це чудове тренування, для батька та Арта – прекрасна розвага. Ми з батьком схожi, але все-таки дуже рiзнi. Моему батьковi потрiбен увесь свiт, а менi – тiльки те, що може запропонувати служба в полiцii.

Престон Екслi та Ед Екслi пережили Томаса, а Маргарiт Екслi (уроджена Тiббетс) померла вiд раку шiсть рокiв тому. Чи вплинули цi особистi втрати на iх життя?

– Бог менi свiдок, що так, – вiдповiдае Престон. – Нiхто iх обох менi не замiнить.

Едмундовi з приводу цього також е що сказати.

– Томас – це Томас, – каже вiн. – Менi було всього лише сiмнадцять, коли вiн загинув, думаю, я навiть i не знав його по-справжньому. Інша рiч – мама. Їi я знав добре, вона була чудова, вiдважна та сильна, хоча й iз невимовно сумними очима. Менi дуже ii не вистачае, i, сподiваюся, моя майбутня дружина буде схожа на неi, хiба що трохи життерадiснiшою.

Отже, у сьогоднiшнiй нашiй рубрицi «Профiль» ви познайомилися iз представниками двох поколiнь Екслi, що вiддано служать на благо рiдного краю.



ЗАГОЛОВОК: «Лос-Анджелес Таймс», 9 липня


ЛОУ БАЛОТУЄТЬСЯ НА ПОСАДУ ОКРУЖНОГО ПРОКУРОРА




ЗАГОЛОВОК: Свiтська хронiка,


«Лос-Анджелес Геральд-Експрес», 12 вересня


ШЛЮБ ЛОУ ТА МОРРОУ СВЯТКУВАВ УВЕСЬ ГОЛЛІВУД




УРИВОК: «Лос-Анджелес Таймс», 7 листопада


НАВЕСНІ У ВИБОРАХ НА ПОСАДУ ОКРУЖНОГО ПРОКУРОРА ЗІЙДУТЬСЯ МАКФЕРСОН ТА ЛОУ



Вiльяму Макферсону, що мае намiр вчетверте балотуватися на пост окружного прокурора Лос-Анджелеса, доведеться поборотися iз власним заступником Еллiсом Лоу на виборах, що вiдбудуться в березнi. Цi двое достойникiв iз великим вiдривом лiдирують у списку з восьми кандидатiв.

За 56-рiчного Макферсона готовi проголосувати 38 % виборцiв, за 41-рiчного Лоу – 36 %. Їхнiм найближчим суперником е Дональд Чепмен, колишнiй голова управлiння мiських паркiв, iз усього лише 14 %. Решта 12 % приблизно порiвну розподiленi мiж п’ятьма кандидатами – очевидно, що шанси будь-кого з них на перемогу дуже примарнi.

На своiй прес-конференцii Макферсон припустив, що боротьба буде нелегкою, i пiдкреслив, що вiн перш за все вiрний слуга суспiльства, а вже потiм – полiтик. Із Лоу ми поспiлкувалися у нього вдома, у товариствi його дружини Джоан, i вiн говорив приблизно у тому ж ключi, зауваживши, що сподiваеться на перемогу, i подякувавши усiм потенцiйним виборцям, а особливо – правоохоронцям за те, що пiдтримали його в передвиборчiй боротьбi.



1953


Щорiчний рапорт про службову вiдповiднiсть Управлiння полiцii Лос-Анджелеса



«Конфiденцiйно»

3 сiчня 1953 року

Склав: лейтенант Дадлi Смiт

Копii: до Вiддiлу кадрiв та Адмiнiстративного вiддiлу

2/1/1953


ЩОРІЧНИЙ РАПОРТ


Про службову вiдповiднiсть

ЗА ПЕРІОД: 4/4/1952—31/12/1952




СПІВРОБІТНИК: офiцер Вайт, Венделл А.,

НОМЕР ЖЕТОНА: № 916

ПОСАДА: офiцер полiцii, детектив (Держ. службовець 4 розряду)

МІСЦЕ СЛУЖБИ: Вiддiл детективiв (Пiдроздiл нагляду при Вiддiлi вбивств)

НАЧАЛЬНИК: Лейтенант Дадлi Л. Смiт, жетон № 410



Джентльмени!

Цей меморандум е як звiтом про профпридатнiсть офiцера Вайта, так i звiтом про першi дев’ять мiсяцiв iснування пiдроздiлу нагляду. Із шiстнадцяти осiб, якi працюють пiд моiм керiвництвом, я вважаю Вайта найкращим. Це сумлiнний, вiдданий роботi офiцер, який вище за все ставить службовий обов’язок. Мае один iз кращих показникiв у вiддiлi по годинах працi: iнодi йому траплялося два тижнi поспiль працювати по вiсiмнадцять годин на добу. Як ви пам’ятаете, пiд час переходу Вайта до мого пiдроздiлу, на ньому лежала тiнь злощасного рiздвяного скандалу минулого року, i, зокрема, помiчник начальника полiцii Грiн, посилаючись на висунутi проти нього звинувачення у невиправданому та надмiрному застосуваннi сили, висловлював сумнiви в доцiльностi цього переведення (вiн вважав, що схильнiсть Вайта до насильства в поеднаннi зi специфiчнiстю завдань, якi виконуе наш пiдроздiл, – це вибухонебезпечна сумiш). Проте час довiв, що вiн помилявся, i я без вагань виставляю офiцеру Вайту найвищий бал за всiма параметрами службовоi вiдповiдностi. Вайт не раз демонстрував неймовiрну мужнiсть. Наведу кiлька прикладiв того, як офiцер Вайт дiяв в екстремальних ситуацiях, аби довести, що заради покарання злочинцiв вiн готовий виходити за межi того, що вимагае вiд нього службовий устав.

1. Восьме травня 1952 року. Пiд час спроби пограбування винного магазину, офiцер Вайт (вiн страждае вiд старих футбольних травм) майже кiлометр гнався за озброеним пiдозрюваним. Пiдозрюваний кiлька разiв стрiляв у офiцера Вайта; той не вiдкривав вогонь у вiдповiдь, побоюючись наразити на небезпеку випадкових перехожих. Пiдозрюваний схопив жiнку i приставив до ii голови револьвер. Побачивши, що злочинець взяв заручницю, офiцери, якi прибули на допомогу Вайту, розпочали з пiдозрюваним переговори. Тим часом Вайт непомiтно зник з поля зору, обiйшов злочинця та пiдкрався до нього ззаду. Коли злочинець вiдмовився вiдпустити жiнку i здатися, Вайт вистрiлив йому в потилицю i вбив на мiсцi. Жiнка не постраждала.

2. Численнi випадки. Одне з ключових завдань Пiдроздiлу нагляду – зустрiчати в Лос-Анджелесi злочинцiв, що звiльнилися умовно-достроково, i переконувати iх у нерозумностi вчиняти тяжкi злочини в нашому мiстi. Ця робота вимагае неабиякоi фiзичноi сили й смiливостi, i, кажучи вiдверто, офiцер Вайт з цiеi точки зору став незамiнним працiвником, бо може залякати навiть найзапеклiших злочинцiв, змусивши iх дотримувати правил умовно-дострокового звiльнення. Також вiн iз власноi iнiцiативи витрачае на нагляд за такими персонажами – особливо за тими з них, хто сiв на нари за важкi злочини, – чимало ще й особистого часу. Так, саме вiн заарештував Джона (Великого Пса) Кассезе, двiчi судимого за згвалтування та озброений грабiж. 20 липня 1952 року Вайт, спостерiгаючи за Кассезе в барi, почув, як той намагаеться схилити неповнолiтню до занять проституцiею. Кассезе намагався опиратися арештовi, але офiцер Вайт застосував фiзичну силу i просто його заламав. Пiзнiше Вайт i ще двое спiвробiтникiв нашого пiдроздiлу (сержант Майкл Брюнiнг та офiцер Р. Дж. Карлайл) провели iнтенсивний допит Кассезе щодо його дiяльностi пiсля звiльнення. Кассезе зiзнався у згвалтуваннi та вбивствi трьох жiнок. (Див. звiт Вiддiлу вбивств 168-А вiд 22/7/52.) Кассезе судили, призначивши йому найвищу мiру покарання, i стратили у «Сан-Квентiнi».

3. Вiсiмнадцяте жовтня 1952 року. Офiцер Вайт, ведучи нагляд за достроково звiльненим Персi Гаскiнсом, помiтив його у товариствi двох знаних бандюкiв – Роберта Мекi та Карла Картера Гоффа. Усi трое були не раз судимi за збройнi пограбування, i офiцер Вайт, зрозумiвши, що вони можуть готувати наступний злочин, почав дiяти. Вiн пiшов слiдом за Гаскiнсом, Мекi та Гофом в овочеву лавку за адресою: С.Берендо, № 1683. Трое пiдозрюваних пограбували крамницю i спробували втекти. Коли вони вийшли на вулицю, офiцер Вайт, який все бачив через вiкно, наказав iм кинути зброю i здатися. Грабiжники вiдмовилися. Вайт почав стрiляти, вбив Гоффа i важко поранив Мекi. Гаскiнс здався. Мекi пiзнiше помер вiд отриманих поранень, а Гаскiнса судили за озброене пограбування. Вiн зiзнався ще в кiлькох злочинах i як рецидивiст був засуджений на довiчне ув’язнення.

На завершення хочу пiдкреслити, що значною мiрою завдяки офiцеровi Вайту, Пiдроздiл нагляду у перший же рiк свого iснування досягнув настiльки добрих результатiв. 15 березня 1953 року я знову беруся до обов’язкiв спiвробiтника Вiддiлу вбивств i хотiв би, щоб офiцер Вайт перейшов туди разом зi мною. На мою думку, вiн володiе всiма якостями, необхiдними для справжнього детектива.

    З повагою
    Дадлi Л. Смiт,
    Жетон № 410 Лейтенант,
    Вiддiл з розслiдування вбивств
    Управлiння полiцii Лос-Анджелеса


Щорiчний рапорт про службову вiдповiднiсть



«Конфiденцiйно»

6 сiчня 1953 року

Склав: капiтан Расселл Мiллард

Копii: до Вiддiлу кадрiв та Адмiнiстративного вiддiлу

6 сiчня 1953 року


ЩОРІЧНИЙ РАПОРТ


Про службову вiдповiднiсть

ЗА ПЕРІОД: 13/4/1952—31/12/1952

СПІВРОБІТНИК: Вiнсеннс, Джон,

НОМЕР ЖЕТОНА: № 2302

ПОСАДА: сержант полiцii, детектив (Держ. службовець 5 розряду)

МІСЦЕ СЛУЖБИ: Вiддiл детективiв (Вiддiл моралi)

НАЧАЛЬНИК: Капiтан Рассел А. Мiллард,

Жетон № 5009



Джентльмени!

Оцiнивши роботу сержанта Вiнсеннса на «четвiрку з мiнусом», вважаю за необхiдне супроводити ii такими коментарями:

А. Вiдколи вiн покинув пити, вiд нього стало набагато бiльше користi в операцiях, пов’язаних iз припиненням незаконноi торгiвлi алкоголем.

Б. Вiнсеннс схильний перевищувати межi своiх службових обов’язкiв, коли йдеться про наркотики. Так, не раз траплялося, що, виявивши на мiсцi злочину наркотики, вiн наполягав провести арешт за зберiгання наркотичних речовин.

В. Моi побоювання з приводу того, що Вiнсеннс не впораеться зi своiми основними обов’язками у Вiддiлi моралi, допомагаючи в роботi своему наставнику Дадлi Л. Смiту з Вiддiлу вбивств, не виправдалися. Це, безумовно, свiдчить на користь сержанта Вiнсеннса.

Г. Показання Вiнсеннса з приводу торiшнього рiздвяного побоiща, не викликали до нього неприязнi з боку товаришiв, оскiльки вiн теж виявився «постраждалим» (втратив роботу у Вiддiлi боротьби з наркотиками, яка, очевидно, для нього е дуже важливою), а також тому, що жоден з офiцерiв, проти яких вiн дав свiдчення, ще не потрапив до в’язницi.

Г. Вiнсеннс постiйно просить мене перевести його назад до Вiддiлу боротьби iз наркотиками. Однак я не збираюся його вiдпускати, поки вiн не розкрие якусь велику справу – так вже у нас у Вiддiлi повелося. Вiнсеннс намагався натиснути на мене, використовуючи своi зв’язки iз заступником окружного прокурора Елiсом Лоу, але я, так само як i Лоу, вiдмовив. І буду вiдмовляти й надалi, навiть якщо вiн стане прокурором.

Д. У Вiддiлi ходять чутки, що Вiнсеннс е iнформатором жовтого журналу «Цiлком таемно». Я його попередив: якщо бодай щось iз наших внутрiшнiх справ вийде за межi Вiддiлу, йому мiсця буде мало.

Е. На завершення хочу вiдзначити, що загалом Вiнсеннс як офiцер цiлком вiдповiдае Вiддiловi моралi. Вiн багато працюе, його звiти завжди написанi чiтко й грамотно (хоча, мабуть, не без фантазiй). Особливо добре вiн розв’язуе справи, пов’язанi з букмекерством та проституцiею. Зазначу також, що Вiнсеннс не нехтуе своiми обов’язками технiчного консультанта в телесерiалi «Жетон честi», що також свiдчить на його користь. Останнiм часом наш Вiддiл помiтив незвичний наплив порнографiчних видань, з цього приводу ведеться розслiдування. Можливо, для Вiнсеннса це розслiдування стане шансом проявити своi здiбностi детектива й повернутися до Вiддiлу боротьби iз наркотиками. Отже, ще раз, загальна оцiнка його дiяльностi – чотири з мiнусом.

    З повагою,
    Расселл А. Мiллард,
    Жетон № 5009
    Начальник Вiддiлу моралi
    Управлiння полiцii Лос-Анджелеса


Щорiчний звiт про службову вiдповiднiсть



«Конфiденцiйно»

11 сiчня 1953 року

Склав: лейтенант Арнольд Реддiн,

начальник Вiддiлу детективiв вiддiлка «Голлiвуд»

Копii: до Вiддiлу кадрiв та Адмiнiстративного вiддiлу

11 сiчня 1953 року


ЩОРІЧНИЙ РАПОРТ


Про службову вiдповiднiсть

ЗА ПЕРІОД: 1/3/1952—31/12/1952

СПІВРОБІТНИК: Екслi, Едмунд Дж.,

НОМЕР ЖЕТОНА № 1104

ПОСАДА: сержант полiцii, детектив (Держ. службовець 5 розряду)

МІСЦЕ СЛУЖБИ: Вiддiл детективiв вiддiлка «Голлiвуд»

НАЧАЛЬНИК: лейтенант Арнольд Д. Реддiн,

Жетон № 556



Джентльмени!

Щодо сержанта Екслi.

У цiеi людини безумовний талант до детективноi роботи. Вiн розумний, проникливий, працездатний i, здаеться, не мае особистого життя, бо готовий повнiстю присвячувати себе роботi. Йому всього тридцять рокiв, з них вiн усього дев’ять мiсяцiв на посадi детектива, але за цей час вiн встиг провести вже безлiч арештiв, з яких 95 вiдсоткiв (переважно – дрiбнi злочини проти власностi) були доведенi до суду та завершилися винесеними вироками.

Звiти Екслi завжди грамотнi, точнi й неодмiнно вирiзняються глибоким розумiнням ситуацii.

Екслi погано працюе з напарниками i набагато краще – сам, тому я дозволив йому проводити допити самому. Допити вiн вибудовуе чудово, i протягом цих дев’яти мiсяцiв отримав чимало, на мiй погляд, справдi дивовижних зiзнань (i все це – без застосування фiзичноi сили!). Одним словом, за всiма параметрами службовоi вiдповiдностi я ставлю йому тверду «п’ятiрку».

Однак пiсля того, як вiн свiдчив у судi в справi щодо погрому минулого Рiздва, усi колеги його ненавидять, а за те, що вiн завдяки цьому ще й просунувся по службi, його ще й вiдкрито зневажають. (Про те, що Екслi дiстав посаду детектива завдяки своiм свiдченням, знають абсолютно всi, та й сам вiн цього не приховуе.) Також бiльшiсть моiх пiдопiчних вважае Екслi боягузом, оскiльки на допитах вiн не вдаеться до фiзичноi сили.

Екслi з вiдзнакою склав iспит на лейтенантськi звання, i дорога нагору йому тепер вiдкрита. Однак я вважаю, що для лейтенанта у Вiддiлi детективiв вiн, по-перше, надто молодий i недосвiдчений, а по-друге, таке просування неминуче зумовить ще бiльшу ненависть до нього з боку товаришiв по службi. А коли вiн стане начальником, його ненавидитiмуть геть усi.

    З повагою,
    Лейтенант Арнольд Д. Реддiн,
    Жетон № 556


УРИВОК: «Лос-Анджелес Дейлi Ньюс», 9 лютого


ОФІЦІЙНО: БУДІВЕЛЬНИЙ МАГНАТ ЕКСЛІ ДІСТАЄ ДОЗВІЛ НА БУДІВНИЦТВО МЕРЕЖІ ШОСЕ У ПІВДЕННІЙ КАЛІФОРНІЇ



Сьогоднi в комiсii дорожнього будiвництва округу Лос- Анджелеса оголошено, що пiдряд на будiвництво мережi сучасних шосейних дорiг, якi з’еднають центральний Лос-Анджелес, Голлiвуд, Сан-Педро, Помону, Сан-Бернардiно, Пiвденну затоку i долину Сан-Фернандо, отримуе Престон Екслi, власник «Екслi Констракшн» i колишнiй спiвробiтник полiцii Лос-Анджелеса, який розпочинав свою кар’еру в Сан-Франциско розносником газет.

«Про деталi ви незабаром дiзнаетеся, – сказав Екслi по телефону нашому кореспондентовi. – На завтра у мене запланована телевiзiйна прес-конференцiя. Крiм мене, там будуть люди з комiсii дорожнього будiвництва та мiсцевого парламенту».



Журнал «Цiлком таемно», лютий 1953 року


ОКРУЖНИЙ ПРОКУРОР ЛОС-АНДЖЕЛЕСУ ВІДПОЧИВАЄ ВІД КАМПАНІЇ ІЗ ЧОРНИМИ КРАСУНЯМИ!!!


Сiдней Гадженс



Бiлл Макферсон, окружний прокурор Лос-Анджелесу, полюбляе молоденьких, довгоногих, грудастих, окатих i – чорних. Вiд гарлемського Шугар-Гiлл до негритянських кварталiв Лос-Анджелеса наш 57-рiчний сiм’янин, батько трьох дочок-пiдлiткiв, вiдомий бiльше як любитель солоденького, завжди готовий смiтити зеленими папiрцями в тих таемних куточках, де гримить джаз, стоiть густий дим iз запахом трави i пiд надривнi ридання саксофона вибухають пристраснi чорно-бiлi романи.

А втiм – що тут такого? Макферсон, у якого у самому розпалi передвиборча кампанiя, мусить тягатися iз молодим та вправним Еллiсом Лоу. Не дивно, що його тягне розслабитися. Самi подумайте. Може, вiн ходить поплавати в басейнi клубу «Джонатан»? Нi. Може, вiн волiе сходити iз родиною на вечерю до Майка Лiмана або в «Тихий океан»? Нi. То куди ж вiн iде? Прямiсiнько в негритянськi бари.

На пiвдень вiд бульвару Джефферсона розмiщено зовсiм iнший свiт. Вкладайте волосся, одягайте червоний шкiряний пiджак i вiдправляйтеся на пошуки пригод. Бiлл Макферсон ходить сюди щочетверга.

Але повернiмося до фактiв. Мерiон Макферсон, багатостраждальна дружина нашого ласунчика Бiлла, думае, що по четвергах ii чоловiк ходить на бокс – дивитися, як молодi легковаговики-мексиканцi щосили лупцюють один одного. Але вона помиляеться – увечерi у четвер Поганий Бiллi кохатиметься, а не насолодждуватиметься битвами.

Факт номер один: Бiлл Макферсон – регулярний клiент «Салону Мiннi Робертс», вiдомого кольорового борделю на пiвднi Лос-Анджелеса. Можете вважати це чутками – хоча на порожньому мiсцi такi чутки не з’являються, – але подейкують, що наш Бiллi обожнюе приймати ванну у молоцi вартiстю у $35 разом iз двома пухкими дiвчатами з Конго.

Факт номер два: Макферсона бачили в закладi Томмi Такера – наш герой iз задоволенням слухав Чарлi «Птаху» Паркера (еге ж, ще того торчка) i попивав фiрмовi коктейлi в мiсцевому барi. Його остання пасiя – Лiнетт Браун, 18-рiчна чорношкiра дiвчинка, яку вже двiчi притягували за зберiгання марихуани, – погодилася дати iнтерв’ю нашому кореспонденту.

– Бiллi любить чорних, – розповiла вона. – Вiн каже: «Хто раз спробував чорненьку, той уже бiлу не полюбить». Вiн любить джаз i любить позависати. Вiн справдi одружений? Вiн насправдi окружний прокурор?

Так, насправдi, солоденька. Поки що принаймнi. До виборiв ще так багато четвергiв, а чи зможе наш Грайливий Бiллi так довго стримувати своi темнi бажання?

І пам’ятайте, дорогi читачi, що про все це ви вперше почули вiд нас – без протоколу, конфiденцiйно i цiлком таемно.



УРИВОК: «Лос-Анджелес Геральд-Експрес», 1 березня


ПОЛІЦЕЙСЬКОГО, ЩО БИВ ЗАТРИМАНИХ У СВЯТВЕЧІР, ЗВІЛЬНЯЮТЬ



2 квiтня Рiчард Алекс Стенсленд залишае виправний заклад «Вейсайд». Засуджений минулого року за чотирма кримiнальними статтями (усi звинувачення пов’язанi iз його поведiнкою пiд час вiдомого скандалу пiд назвою «Криваве Рiздво»), вiн виходить на свободу – колишнiй полiцейський iз туманним майбутнiм.

Колишнiй напарник Стенсленда офiцер Венделл Вайт погодився дати iнтерв’ю нашому кореспондентовi:

– Дiку просто не пощастило, – зазначив вiн. – Я теж був там тiеi ночi i мiг опинитися на його мiсцi. Дiк зробив з мене хорошого полiцейського. Усiм, що в мене е, я зобов’язаний йому i не можу примиритися з тим, що з ним сталося. Як i ранiше, я вважаю його своiм другом i, думаю, крiм мене, у нього залишилося в полiцii чимало друзiв.

І мабуть, не тiльки в полiцii. Стенсленд розповiв нашому кореспонденту, що пiсля звiльнення збираеться працювати на Ейбрагама Тайтелбаума, власника «Кошерного Ейба» – вiдомого ресторану в Захiдному Лос-Анджелесi. Ми запитали Стенсленда, чи тримае вiн образу на тих, через кого вiн опинився у в’язницi.

– Тiльки на одного, – вiдповiв вiн. – Але я занадто законослухняний для того, аби йому мститися.



«Лос-Анджелес Дейлi Ньюс», 6 березня


ЗАВДЯКИ СКАНДАЛОВІ ПОСАДУ ОКРУЖНОГО ПРОКУРОРА ВЗЯТО БЕЗ БОЮ



Як i очiкувалося, передвиборча боротьба мiж нинiшнiм окружним прокурором Вiльямом Макферсоном та його молодим i честолюбним заступником Еллiсом Лоу буде нелегкою, бо ж на кону стоiть посада головного захисника правосуддя в Пiвденнiй Калiфорнii на наступнi чотири роки. Обидва кандидати запропонували виборцям своi програми: як ефективнiше боротися зi злочиннiстю та оптимально використовувати державний бюджет. Обидва, як i слiд було очiкувати, клянуться захищати закон i порядок щосили. У полiцii та серед юристiв Лос-Анджелеса Макферсон мае репутацiею занадто лiберального добряка, тому загалом вони бiльше схиляються до Лоу. Однак колишнього прокурора пiдтримувала федеральна влада. До того ж Макферсон провадив свою кампанiю бiльш умiло та спокiйно, тодi як Лоу своiми рiзкими заявами радше вiдштовхував виборцiв, анiж приваблював iх. До певного моменту кампанiя велася хоч i досить жорстко, але джентльменськими методами, поки не вийшов лютневий випуск журналу «Цiлком таемно».

Бiльшiсть людей не надто довiряе «Цiлком таемно» та iншим подiбним виданням, проте в перiод передвиборноi кампанii кожне слово, сказане про кандидатiв, набирае особливоi ваги. У статтi стверджувалося, що окружний прокурор Макферсон, щасливо одружений вже двадцять шiсть рокiв, вiддаеться розпустi з юними негритянками. Сам прокурор проiгнорував статтю, яку супроводжувало фото, де вiн перебувае в товариствi чорношкiроi дiвчини в одному з нiчних клубiв пiвденного Лос-Анджелеса. Мiсiс Макферсон, однак, статтю не проiгнорувала – вона негайно подала на розлучення. Утiм, Еллiс Лоу у своiй передвиборчiй кампанii цю статтю не згадував, i становище Макферсона залишалося досить мiцним. Але за три днi до виборiв до служби шерифа надiйшла анонiмна iнформацiя про те, що в одному з номерiв мотелю «Бузок» на Сансет-Стрiп вiдбуваеться незаконне любовне побачення. Пiд час рейду працiвники служби шерифа затримали прокурора Макферсона, а також його подругу – 14-рiчну повiю-негритянку Марвелл Вiлкiнс, що вже мае два приводи до Вiддiлу у справах неповнолiтнiх. Макферсона було затримано за звинуваченням у розбещеннi неповнолiтньоi.

Марвелл Вiлкiнс розповiла, що Макферсон посадив ii до себе в машину на Пiвденно-Захiднiй авеню, запропонував двадцять доларiв за годину ii часу i привiз до мотелю «Бузок». Макферсон впав на дурника: за його словами, вiн випив «кiлька мартiнi» на дiловiй вечерi з виборцями в «Тихому океанi», потiм сiв у машину… i далi нiчого не пам’ятае. Решта – уже iсторiя: слiдом за службою шерифа до мотелю «Бузок» набилися репортери й фотокореспонденти, iм’я Макферсона опинилося на перших шпальтах усiх газет, i наступного вiвторка Лоу майже без боротьби посiв мiсце окружного прокурора.

Однак е у цiй iсторii щось неправильне. Ми в «Дейлi Ньюс» (незважаючи на те, що пiд час виборчоi кампанii пiдтримували Макферсона) не пiддаемо сумнiву право «Цiлком таемно» i подiбних йому бульварних видань публiкувати будь-який бруд. Нам не вдалося розшукати Марвелл Вiлкiнс, оскiльки дiвча пiсля звiльнення з-пiд варти як крiзь землю провалилося. Аби не розкидатися голослiвними звинуваченнями, ми, тим не менш, просимо новообраного окружного прокурора Еллiса Лоу провести ретельне розслiдування цiеi справи хоча б для того, щоби початок його каденцii не був затьмарений пiдозрiлими справами.





Частина друга

Бiйня в «Нiчнiй Совi»





Роздiл 14


Уся кiмната для iнструктажу була в його розпорядженнi.

Внизу тривала вечiрка на честь виходу на пенсiю його колеги – його не запросили. Треба ж комусь вичитати тижневий звiт, скласти рапорт i прикрiпити його до дошки оголошень. І всiм вiдомо, що нiхто не зробить цього краще за нього. У газетах тiльки й мови про вiдкриття Дрiмленду, а iншi копи вже просто задовбали його iграшками-дудiлками у виглядi Мучi-Мауса. На вечiрцi смалить Спейс Кулi; коридорами блукае збоченець «Собачник» Перкiнс. Справа йде до пiвночi, але сну в жодному оцi – Ед читае i друкуе.

9/4/53: грабiжник-трансвестит обчистив чотири крамницi на Бульварi Голлiвуд, поклавши двох продавцiв, що застигли його на гарячому, прийомами дзюдо. 10/4/53: двое бiлих чоловiкiв посадили на ножi швейцара iз китайського ресторану «Граумана» пiсля того, як вiн попросив iх не палити у примiщеннi. Пiдозрюваних досi шукали; лейтенант Реддiн заявив, що вiн занадто недосвiдчений для розслiдування такого вбивства, i самоусунувся вiд справи. 11/4/53: цiла гора злочинiв – протягом двох останнiх тижнiв надiйшло кiлька повiдомлень про молодих негрiв, що стрiляли в повiтря з дробовикiв у Грiффiт-парку. Особистостi не встановленi, iздять мiстом на фiолетовому «меркурii» 1948—50-хх рокiв випуску. 11/4/53—13/4/53: п’ять грабункiв посеред бiлого дня, у приватних будинках на пiвнiч вiд Бульвару вкрадено коштовностi. Розслiдування ще нiкому не доручили; Ед поставив галочку: взятися за цю справу, поки нiхто на неi не наклав свою лапу. Сьогоднi було чотирнадцяте – може, i перепаде щось.

Ед закiнчив друкувати. У порожнiй кiмнатi йому було затишно, як нiде – поруч не було нiкого, хто б його ненавидiв, лише столи та повнi папок шафи. Порожнi бланки на стiнах – iх треба було заповнювати пiд час затримання злодiiв та допиту пiдозрюваних. Змусити зiзнатися – це пiвсправи. А ось якщо правильно повести допит – якщо полюбиш та зненавидиш пiдозрюваного належною мiрою, – тодi вiн викладе тобi подробицi, якi вiдкриють очi на справжнiй стан справ i пiдкажуть, як поводитися i на що налягати пiд час допиту наступного пiдозрюваного. Цього його навчили Арт Де Спейн i батько. У них були цiлi коробки зi стенограмами допитiв: зiзнання кiднеперiв, гвалтiвникiв та iншого смiття. Арт мiг би набити морду кожному iз них, але частiше погрожував, нiж виконував своi погрози. Престон Екслi руку пiдiймав зрiдка i завжди згадував цi випадки як приклад своiх особистих поразок у ролi полiцейського. Вони зачитували йому ухильнi вiдповiдi i змушували вгадувати питання; дiлилися iз ним обов’язковим для сищика досвiдом – спецiальний лексикон слiдчого, який розв’яже язика будь-якому спiврозмовниковi. Вони вчили його, що в кожноi людини е кiлька рiвнiв слабкостi – однi дошкульнi мiсця злочинець легко розкривае, варто лише на нього трохи натиснути, iнших же вiн соромиться i здасть iх хiба що вправному детективовi. Вони плекали в Едовi це вiдчуття уразливих мiсць. І вiн його вигострив у собi настiльки, що iнодi навiть не мiг дивитися на свое вiдображення у дзеркалi.

Вони засиджувалися допiзна – двое вдiвцiв та молодий холостяк. Арт мав бзiк щодо серiйних убивць – вiн раз у раз просив його тата знову оживити в пам’ятi справу Лорена Атертона: жахливi докази, показання свiдкiв. Престон неохоче дiлився спогадами – вiн волiв, аби його слава не потьмянiла iз часом вiд постiйних згадувань цього випадку. Але також розглядали i старi справи Арта – Едовi було чого повчитися i тут: майже миттевi зiзнання, статистика розкриття злочинiв на рiвнi 95 вiдсоткiв. Його талант до розкриття злочинiв був безсумнiвним.

Засинаючи на ходу, Ед спустився на парковку.

– Кря-кря! – почулося раптом позаду, i чиiсь руки розвернули його.

Перед ним був чоловiк у дитячiй масцi – каченяти Деннi. Двiйка лiвою та правою збила з нього окуляри; удар по нирках – i вiн завалився на пiдлогу. Наступнi удари були по ребрах – пiсля них Ед зiщулився.

Удар в обличчя, перед очима понеслися спалахи; зробивши свою справу, двое чоловiкiв пiшли геть – один крякав, другий смiявся. Впiзнати iх було дуже легко: рiзкий голос Дiка Стенсленда, хода професiйного футболiста Бада Вайта.

Ед сплюнув кров i вилаявся iм услiд.




Роздiл 15


Расс Мiллард iнструктував четвертий загiн Вiддiлу моралi щодо порнографii.

– Порнографiчнi фотожурнали, джентльмени. Останнiм часом нерiдко iх знаходять на мiсцях скоення злочину, особливо якщо йдеться про справи, пов’язанi iз наркотиками, букмекерством та проституцiею. Зазвичай такi штуки виробляють у Мексицi, тому це перебувае поза нашою юрисдикцiею. Але в той же час порнографiя зазвичай – це добре органiзований бiзнес, тому що на виробництво матерiалу потрiбнi великi бабки, а на його розповсюдження – ще й великi зв’язки. Але Джек Драгна – депортований, Мiкi Коен – у в’язницi, та й узагалi, вiн занадто пуританин для таких речей, а Мо Ягелцi i без того е чим опiкуватися. Бруднi картинки не у стилi й Джека Вейла – той лише трусить букмекерiв i потiм просаджуе всi грошi у казино в Лас-Вегасi. До того ж не схоже, аби все це друкувалося тут – занадто висока якiсть, як для типографiй Лос-Анджелесу. Хлопцi з дiльницi на Ньютон-стрит перевiрили – у мiсцевих друкарень просто немае технiчноi можливостi друкувати такi журнали. Однак декорацii знiмкiв вказують на те, що робили iх десь у Лос-Анджелесi: у вiкнах iнодi видно пейзажi, якi нагадують Голлiвуд-Гiллс, та й узагалi – меблювання на фото притаманне типовим дешевим лос-анджелеським помешканням Отже, наше завдання: знайти джерело цього бруду й заарештувати всiх, хто це виробляе, позуе для цього та розповсюджуе, та й меблювання типове для дешевих лос-анджелеських квартирок.

Джек застогнав. Господи, мисливцi на порнодiлкiв у 1953-му. Але iншим, здавалося, кортiло погортати картинки або, може, навiть i показати дружинам.

Мiллард ковтнув таблетку вiд серця:

– Хлопцi з Ньютон-стрит опитали всiх, хто мiг бути пов’язаний iз цим, i всi вони заперечують, що мають таке. У типографiях нiхто не знае, де могли виготовити журнали. Журнали показали працiвникам Бюро та нашим загонам у вiддiлках по всьому мiсту, але моделей нiхто не впiзнав. Так що, джентльмени, вся надiя на вас.

Гендерсон i Кiфка пiдняли руки; у Стейтiса хiба аж слина потекла. Мiллард роздав журнали.

– Вiнсеннсе, невже б ти хотiв зараз бути десь в iншому мiсцi?

– Так, капiтане. У Вiддiлi боротьби з наркотиками.

– Серйозно? А ще?

– Ну, хiба що у другому загонi – вони з повiями працюють.

– Розкрий велику справу, сержанте, i мотай звiдси. Я охоче тебе позбудуся.

Примiщенням пронеслися охи, ахи, смiшки та улюлюкання; трое чоловiкiв заперечно похитали головами, вочевидь, не впiзнавши нiкого. Журнали передали Джековi,

Сiм примiрникiв, високоясний глянцевий папiр, простi чорнi обкладинки. По шiстнадцять сторiнок iз фотографiями у кожному журналi: кольоровi та чорно-бiлi. Два номери розiрванi навпiл; фотографii були дуже вiдвертi: чоловiки з жiнками, чоловiки з чоловiками, жiнки з жiнками. Проникнення великим планом: натурали, гомики, лесбiйки iз дiлдо. А за вiкнами – голлiвудський пейзаж; знiмки злягань у дешевих квартирах: щось на кшталт лiпнини на стелi, стандартний набiр чи не всiх лос-анджелеських кiмнат-кавалерок. Для порнографiчних фото обстановка цiлком звичайна – тiльки моделями були не наркомани зi скляними очима, а здоровi гарнi молодi люди, голi або костюмах: елизаветинська епоха, японськi кiмоно. Джек склав розiрваний навпiл випуск i зрозумiв, що йому усмiхнулася удача: на фото був Боббi Індж, – хлопець-повiя, що одного разу взяли на «травi», – який смоктав хлопцевi у костюмi iз китового вуса.

– Упiзнав когось, Вiнсеннсе? – спитав Мiллард.

Дiдька тобi лисого.

– Нi, капiтане. А звiдки оцi розiрванi?

– Знайдено в смiттебацi за багатоквартирним будинком у Беверлi-Гiллс. Управбуд iх знайшла, стара жiнка на iм’я Лоретта Даунi, та й зателефонувала до мiсцевого вiддiлка полiцii. А хлопцi з Беверлi-Гiллс уже передали це нам.

– А е адреса будинку?

Мiллард пошукав у папiрцях.

– Шарлевiль, № 9849. А навiщо тобi?

– Та просто подумав, що цю частину розслiдування я можу взяти на себе. У мене в Беверлi-Гiллз е добрi зв’язки.

– Гаразд. Не просто так тебе «Смiтте-Джеком» кличуть. Негайно в Беверлi-Гiллс. Хендерсон, ви з Кiфкою берiться за затриманих i спробуйте з’ясувати, де вони взяли цю гидоту, – зараз я вам принесу копii протоколiв. Натякнiть, що, якщо вони пiдуть на спiвпрацю зi слiдством, нiяких додаткових обвинувачень висунуто не буде. Стейтiс, бери журнали та рушай до пунктiв прокату костюмiв, можливо, там впiзнають або свiй реквiзит, або тих, хто його позичав, або самих акторiв. Спершу спробуймо пiти цим шляхом. Якщо ми вiзьмемося шукати всiх цих людей у картотеках, то втратимо щонайменше тиждень часу. Розiйтися. Агов, Вiнсеннсе, ворушися. І май на увазi – це Вiддiл моралi, а не боротьби з наркотиками. Крок убiк вiд iнструкцiй – i ти в халепi.

Джек заворушився. Спершу в архiв, за папкою Боббi Інджа, потiм до староi у Беверлi-Гiллс, вислухати ii свiдчення, якi лише пiдтвердять уже готову гiпотезу: Боббi Індж е членом злочинного угруповання, що створюе та поширюе непристойнi матерiали, – звинувачення, яке тягне на кримiнальну вiдповiдальнiсть. Боббi моментально здасть i фотографiв, i моделей, i свою зiркову братiю – iнакше з ними не можна.

День був холодний, вiтряний; Джек попрямував на захiд, до «Олiмпiка». Дорогою вiн слухав радiо; диктор згадав iм’я Еллiса Лоу: розповiдали про скорочення бюджету прокуратури. Еллiс щось вiдповiдав; згадавши про Бiлла Макферсона, Джек переключився на iншу станцiю. Там грала якась весела бродвейська пiсенька, але думки про Макферсона з голови не йшли.

Операцiя iз «Цiлком таемно» – це була його iдея: Макферсон любив кольорових дiвчат, Сiд Гадженс любив публiкувати пiкантнi iсторii. Еллiс Лоу про все це знав, план схвалив i був вдячний за таку послугу. Дружина Макферсона подала на розлучення, а Лоу нiчого бiльше й не треба було – його рейтинг стрiмко рвонув угору. Але Дадлi Смiт вирiшив, що цього замало, i зробив усе напевно й легко.

У Дот Ротштейн була одна кольорова дiвчина, з якою вони познайомилися в колонii для неповнолiтнiх i з якою час вiд часу розважалися. Дот домовилася iз подружкою, Дадлi Смiт i його вiрний посiпака Майк Брюнинг приготували заздалегiдь номер у мотелi «Бузок» – знаменитому траходромi на Сансет-Стрiп, за мiстом, де навiть окружний прокурор – просто iще один мужик, впiйманий у самих трусах на гарячому. Макферсона запросили на вечерю до «Тихого океану». Дадлi та Марвелл Вiлкiнс – чорна чотирнадцятирiчна красуня – чекали зовнi. Брюнiнг завчасно сказав кому треба, i шериф Захiдного Голлiвуду попередив пресу, а Джек Вiнсеннс долив Макферсону в останнiй келих мартiнi хлоралгiдрату. З ресторану окружний прокурор вийшов уже на ватяних ногах, проiхав на своему «кадiлаку» кiлька кiлометрiв, на розi Вiлшир та Альворада звернув на тротуар i вимкнувся. Брюнiнг iз наживкою – Марвелл у коктейльнiй сукнi – слiдував за ним. Вiн сiв за кермо автомобiля Макферсона, привiз Бiлла й дiвчину на умовлене мiсце, а те, щоби це вплинуло на полiтику, було вже справою технiки.

Еллiсу Лоу нiчого не сказали – вiн вважае, що йому просто пощастило. Дот вiдправила Марвелл до Тiхуани, усi витрати оплатили – з бюджету жiночоi виправноi системи. Макферсон залишився без дружини та без роботи, але мав би подякувати, що не вирушив за грати за розбещення неповнолiтньоi, бо Марвелл так i не знайшли. Але дещо муляло Вiнсеннсовi – вiн знову змушений був зробити брудну послугу. Тому що Дот Ротштейн була в лiкарнi в жовтнi сорок сьомого, тож, якщо вона знае, цiлком можливо, знае i Дадлi. А якщо знають вони, то треба пiти на все, аби бiльше нiхто не дiзнався – передовсiм Карен.

Ось уже цiлий рiк вiн був для неi справжнiм героем; iнодi вiн i сам починав у це вiрити. Вiн перестав посилати грошi дiтлахам Скоггiнсiв, закривши рахунок на сорока тисячах – стосунки з Карен вимагали грошей, а кожна нiч з нею вела його все далi вiд «Малiбу Рандеву». Джоан Морроу Лоу залишалася такою ж стервою; Велтон i матуся, хай i знехотя, але змирилися з ним, а Карен любила Джека так, що часом йому ставало соромно. І робота у Вiддiлi моралi була страшенно нудною – щоразу, коли траплялася справа, пов’язана iз наркотиками, вiн хапався за неi iз таким завзяттям, нiби це останнiй день його життя. Сiд Гадженс його тепер майже не чiпав – Джек iз наркотою вже не мав справи. Утiм, пiсля випадку iз Макферсоном вiн цьому радiв – невiдомо, як би йому вдалося владнати все наступного разу.

Карен же виконувала свою брехливу роль, i це якоюсь мiрою виправдовувало Джека. Багата спадкоемиця, випускниця престижноi школи iз будинком на узбережжi, за який заплатив татко. Цiлком рутинна штука: йому тридцять вiсiм, iй двадцять три, з часом вона все зрозумiе. Вона хотiла за нього замiж – вiн опирався; маючи за свояка Еллiса Доу, вiн до гробовоi дошки буде виконувати його доручення. Вiн знав, чому його роль героя потрапила у яблучко: Карен була тiею, кого йому постiйно хотiлося вражати й дивувати. Вiн iнстинктивно вiдчував, що саме з його роботи вона здатна сприйняти, а чого не може; ii любов так вигострила його вмiння оповiдача, що тепер йому за великим рахунком навiть брехати не доводилося – достатньо було тiльки замовчувати певнi речi.

На дорозi виник затор; Джек звернув на пiвнiч, на Догенi, потiм – на захiд, на Шарлевiль. Будинок № 9849 – двоповерхова будiвля у стилi Тюдорiв – перебував у кварталi вiд Вiлшир. Джек припаркувався, перевiрив поштовi скриньки.

Усього iх було шiсть: одна – Лоретти Даунi, на п’яти iнших значилися iншi iмена, три сiмейних пари, один чоловiк, одна жiнка. Джек переписав усе, пiшки дiйшов до Вiлшир та знайшов таксофон. Зателефонував до архiву та автоiнспекцii. На мешканцiв не було нiчого – анi попереднiх судимостей, анi взагалi кримiнального минулого. Серед усiх видiлялася хiба що самотня Крiстiн Берджерон, яку чотири рази притягували до адмiнiстративки за недбале керування транспортним засобом, але без позбавлення прав. Поспiлкувавшись iз клерком, Джек отримав вiд нього ще трохи iнформацii: жiнцi було тридцять сiм рокiв, за родом занять – актриса/офiцiантка, станом на липень 1952-го працювала у «Стен Драйв» у Голлiвудi.

Чуття пiдказало Джековi: зазвичай офiцiантки в Беверлi-Гiллс не живуть; очевидно, Крiстiн десь пiдробляла лiваком, iнакше жити тут iй було б не по кишенi. Джек повернувся до будинку № 9849, постукав у дверi з табличкою «Керiвниця».

Вiдчинила стара жiнка.

– Слухаю вас, молодий чоловiче?

Джек швидко показав свiй жетон.

– Полiцiя Лос-Анджелеса, мем. Я з приводу тих журналiв, що ви знайшли.

Стара примружилася через окуляри iз товстими, як вiд пляшки з-пiд коли, скельцями.

– Мiй покiйний чоловiк взявся б за це i нiкому б спуску не дав, мiстер Гарольд Даунi такоi гидоти у своему будинку би не потерпiв.

– Мем, ви самi знайшли цi журнали?

– Нi, молодий чоловiче, iх знайшла моя прибиральниця. Вона iх розiрвала i викинула у вiдро для смiття, а вже там iх знайшла я. Подзвонила у полiцiю Беверлi-Гiллс, а потiм розпитала Еолу.

– А де iх знайшла Еола?

– Ем-м-м… Я… не знаю, чи повинна я…

Джек рiзко змiнив тему:

– Розкажiть про Крiстiн Берджерон.

– Вона менi в печiнках уже сидить, – гаркнула хазяйка, – i синуля iхнiй також. Навiть не знаю, хто паскуднiший!

– Проблемна мешканка, мем?

– Тiльки й робить, що хахалiв до себе водить! І катаеться по будинку на цих своiх ковзанах роликових – ну, як оце офiцiантки катаються. А син ii, негiдник, навiть до школи нiколи не ходив! Хлопцю сiмнадцять рокiв, а вiн валандаеться iз неробами!

Джек витягнув iз кишенi фотку Боббi Інджа; стара пiднесла ii до очей.

– Так, це один iз приятелiв-негiдникiв Дерiла. Вiн сюди разiв десять приходив, не менше. А хто вiн такий?

– Мем, Еола знайшла журнали у квартирi Берджеронiв?

– Ем-м-м…

– Мем, Крiстiн Берджерон або ii син зараз вдома?

– Нi, я чула, як вони пiшли кiлька годин тому. Слух у мене гострий, не те, що зiр.

– Мем, якщо ви проведете мене до iхнього помешкання i я там знайду подiбнi журнали, на вас чекатиме винагорода.

– Ем-м-м…

– У вас е ключi, мем?

– Звiсно, я маю ключi, я ж управителька. Що ж, я вас впущу, якщо пообiцяете нiчого там не чiпати й не обкладати вашу винагороду податком.

Джек запхав фотокартку назад до кишенi.

– Як забажаете, мем.

Жiнка пiшла вгору, до квартир на другому поверсi. Джек слiдував за нею; стара вiдчинила третi дверi.

– У вас п’ять хвилин, молодий чоловiче. І будь ласка, обережнiше iз меблями – цей будинок належить моему швагровi.

Джек увiйшов. Чистенька кiмната, щоправда, пiдлога подряпана – напевно, ковзанами, про якi згадувала стара жiнка. Меблi якiснi, хоча i старi та занедбанi. Стiни – голi, телевiзора – немае, на столi в рамках двi фотографii.

Джек взяв свiтлини; Лоретта Даунi пiдiйшла до нього ближче. В однакових рамках – двое гарних людей.

Свiтловолоса жiнка iз зачiскою «пiд пажа», дешевий блиск у поглядi. І схожий на неi хлопчина – абсолютний бiлявчик iз великими й дурними очиськами.

– Це Крiстiн iз сином?

– Егеж, гарна пара, треба визнати. Молодий чоловiче, а про якого розмiру винагороду йшлося?

Джек проiгнорував ii питання й попрямував до спальнi: швидко передивився полицi та шухляди в шафi, зазирнув пiд матрац. Анi порнухи, анi наркоти, нiчого особливого – можливо, окрiм мереживноi жiночоi бiлизни.

– Молодий чоловiче, п’ять хвилин минуло. І я хочу, аби ви в письмовому виглядi пiдтвердили, що виплатите менi винагороду.

Джек обернувся до неi, посмiхаючись:

– Я вам надiшлю ii поштою. І дайте менi ще хвилину, я перевiрю iхню телефонну записну книжку.

– Нi! Нi! Вони можуть повернутися будь-якоi митi! Вийдiть зараз же!

– Лише одна хвилинка, мем.

– Нi, нi, нi! Йдiть негайно!

Джек попрямував до дверей.

– Ви дуже нагадуете менi того полiцейського iз популярного телешоу, – сказала йому стара.

– Я навчив того актора всього, що знаю сам, – обернувшись, вiдповiв Джек.



Отже, щось уже починало вимальовуватися.

Боббi Індж швидко здасть торговцiв порнографiею, погодиться дати свiдчення, на нього та на Дерiла Берджерона можна повiсити аморалку: щоправда, хлопець iще неповнолiтнiй, але за Боббi уже тягнеться довжелезний хвiст звинувачень у проституцii та гомосексуалiзмi. Взятися за них добряче – i швидко будуть i зiзнання, i арешти, i купа паперовоi роботи для Мiлларда. А згодом – молодчина Джек розкидае руками величезну купу гною i героем повертаеться до Вiддiлу боротьби iз наркотиками.

Дорогою до Голлiвуду Джек зробив гак та заiхав до «Стен Драйву». Там, вправно iздячи на роликах, розвозила тацi Крiстiн Берджерон. Пухкi губки, провокативна поведiнка – таку легко уявити i повiею, i порномоделлю iз членом у ротi.

Джек припаркувався, погортав папку Боббi Інджа. Два ордери на арешт: несплата штрафноi квитанцii та неявка до вiдповiдального iнспектора. Остання вiдома адреса: Норт-Гемел, № 1824, Захiдний Голлiвуд – у самому серцi Лавандовоi Ущелини. Там розташовувалися три гей-бари: «Прихисток Лео», «Лицар в обладунках» та «Гральна кiмнатка Бi-Джея» – усi поруч, на бульварi Санта-Монiка. Джек приготував наручники i попрямував на Гемел-Драйв.

Подвiр’я бунгало на Стрiп викладено торфом, на однiй iз поштових скриньок напис: «Індж – № 6». Джек знайшов потрiбнi дверi, постукав. У вiдповiдь – тиша.

– Боббi, солоденький! – покликав вiн фальцетом.

Але знову без вiдповiдi. Дверi замкнено, фiранки спущенi – у помешканнi панувала гробова тиша. Джек повернувся до машини й попрямував на пiвдень.

Вiн вирiшив прочесати всi гей-бари в районi, благо, розташованi вони всього лише у двох кварталах. «Прихисток Лео» було зачинено до четвертоi; у «Лицарi в обладунках» жодноi душi. Бармен пробурмотiв у вiдповiдь на його питання «Який ще Боббi?», нiби й справдi не знав. Джек рушив у «Гральну кiмнатку Бi-Джея».

Усерединi все було оббито шкiрозамiнником – стiни, стеля, кабiнки i навiть невеличка сцена для музикантiв. Гомiки тусувалися бiля барноi стiйки; бармен моментально розпiзнав у Джековi лягавого. Тому той без довгих прелюдiй пiдiйшов i виклав на поверхню стiйки фотографii.

Бармен iх узяв, щоб роздивитися.

– Його Боббi-якось-там звати. Вiн тут ду-у-уже часто бувае.

– Наскiльки часто?

– Ну, кiлька разiв на тиждень – залiзно.

– Удень чи ввечерi?

– І так, i так.

– А коли був востанне?

– Учора. Власне, якраз приблизно о цiй порi i був. А ви…

– А я сяду в одну iз кабiнок i почекаю на нього. Якщо прийде – тихенько сповiсти мене. Зрозумiло?

– Так. Але слухайте, ви менi i так всiх вiдвiдувачiв розлякали.

– Пригадай це, коли рахуватимеш податки. Збитки тобi з податкiв вiднiмуть.

Бармен захихотiв; Джек попрямував до кабiнки бiля сцени. Звiдси найкраще стежити – переднi дверi, заднi дверi, барна стiйка як на долонi. А його самого ховае темрява. Вiн спостерiгав за тим, що вiдбувалося довкола.

Гейськi ритуали залицяння: обмiнюються поглядами, недовго розмовляють i зникають за дверима. Над барною стiйкою – дзеркало: так вiдвiдувачам легше роздивлятися одне одного, зустрiчатися поглядами й цiпенiти в захватi. Минуло двi години, немае вже пiвпачки сигарет, а Боббi Інджем i не пахне.

У нього в животi вже буркотiло вiд голоду, у горлянцi пересохло, пляшки за стiнкою звабливо йому посмiхалися. Господи, як же нудно. Джек вирiшив, що дочекаеться четвертоi i рушить до «Прихистку Лео».

Але о 3:53 з’явився Боббi Індж.

Сiв на вiльний стiлець, бармен налив йому. Джек пiдiйшов.

У переляканого бармена раптом затремтiли руки та забiгали очi. Боббi рiзко обернувся.

– Полiцiя. Руки за голову, – сказав Джек.

Індж плеснув склянку з напоем йому в обличчя. Смак скотчу на язицi; вiд алкоголю запекло в очах. Вiн заклiпав, перечепився, безпомiчно розтягнувся на пiдлозi. Поки Джек вiдкашлявся i, протерши очi, роздивився довкола, Боббi вже втiк.

Джек вибiг на вулицю: Боббi нiде нема, зате вiд троуару якраз вiд’iжджав автомобiль. А Джек залишив свою машину за два квартали звiдси.

Як же хрiново вiд цього алкоголю!

Джек перебiг вулицю й залетiв до туалету бензозаправки. Зiрвав iз себе пiджак, вiд якого смердiло скотчем, викинув його у вiдро для смiття. Вимив обличчя, вiдтер iз милом плями на сорочцi. Хотiв проблюватися, аби тiльки позбутися цього огидного смаку, але не змiг. У раковинi залишилася мильна вода – вiн набрав ii в долонi, зробив кiлька ковткiв i його, нарештi, вивернуло.

Потроху вiн почав отямлюватися: заспокоювалося серце, ноги ставали твердiшими. Джек зняв кобуру, обернув ii паперовим рушником та повернувся до машини. Побачивши таксофон, вiн автоматично набрав вивчений напам’ять номер.

Трубку пiдняв Сiд Гадженс.

– «Цiлком таемно», цiлком конфiденцiйно.

– Сiде, це Вiнсеннс.

– Джекi, ти знову у Вiддiлi наркотикiв? Щось маеш?

– Нi, я маю для тебе дещо з Вiддiлу моралi.

– Щось смачненьке? Якась зiрка вляпалася?

– Не знаю, наскiльки смачненьке, але ти в нас ще той кухар – iз чого завгодно злiпиш десерт.

– А що це ти такий захеканий? Бiг кудись?

Джек закашлявся, видуваючи ротом мильнi бульбашки.

– Сiде, я зараз розслiдую справу про порнографiю. Непристойнi фото. Сцени злягання, але люди на свiтлинах не схожi на якихось наркотiв чи ханиг, вони вбранi у дорогi театральнi костюми. Це дуже якiсна, професiйна робота. Я подумав, може, ти що-небудь про це знаеш?

– Нi. Нiчого такого не чув.

Занадто швидко вiдповiв, навiть на мить не замислився.

– А про хлопця-повiю Боббi Інджа нiчого не чув? Або жiнку на iм’я Крiстiн Берджерон? Працюе офiцiанткою, можливо, пiдробляе повiею.

– Уперше чую, Джекi.

– Лайно. Сiде, а як взагалi стосовно незалежних торгiвцiв порнухою? Про це ти щось знаеш?

– Джеку, я лише знаю, що то все – дуже секретна штука, ото i все. Із секретами така рiч, приятелю – секрети е в усiх. І в тебе також, Джеку. Поговоримо пiзнiше. Зателефонуй, як будеш на роботi.

І поклав слухавку.

СЕКРЕТИ Є В УСІХ – І У ТЕБЕ ТАКОЖ, ДЖЕКУ.

Сiд був сам на себе не схожий, а його останнi слова звучали як попередження.

НЕВЖЕ ВІН ЩОСЬ ЗНАЄ?

Стурбований Джек понiсся до «Стен Драйв», вiдчинивши всi вiкна в машинi, аби вивiтрився запах мила. Крiстiн Берджерон нiде не було видно. Вiн поiхав назад на Шарлевiль, № 9849. Постукав у дверi – марно. Побачивши мiж дверима та косяком широку шпарину, Джек навалився плечем, i вони пiддалися.

На пiдлозi вiтальнi лежав розкиданий одяг. Фотографii в рамках зникли.

Переляканий, вiн увiйшов до спальнi – на жаль, пiстолет вiн примудрився забути в машинi.

Порожнi полицi та шухляди, голе лiжко. Джек побiг до ванноi кiмнати.

У душовiй кабiнцi – розсипанi тампони та тюбик зубноi пасти. У раковинi – скалки розбитих скляних поличок.

Словом, видно, що збиралися не бiльше п’ятнадцяти хвилин.

Джек полетiв назад у Захiдний Голлiвуд. Дверi квартири Боббi пiддалися iще легше; Джек увiйшов, тримаючи напоготовi пiстолет.

І цей встиг утекти, хоча збирався вiн набагато охайнiше.

Чиста вiтальня, у ваннiй – повний порядок, прочинена шафа довiрливо запрошувала порожнiми полицями. У холодильнику – банка сардин. Вiдро для смiття на кухнi – порожне, а в ньому – свiжий паперовий пакет.

Джек влаштував у помешканнi справжнiй розгром: у вiтальнi, спальнi, ваннiй, кухнi; перевернув полицi, поперекидав килими, рознiс туалет. І раптом йому на думку спало: повнi смiттевi баки обабiч вулицi – пан або пропав.

Вiд його зустрiчi iз Інджем минуло менше пiвтори години: це стерво навряд чи побiгло просто додому. Вiн же, мабуть, повертався якимись околицями та бiчними вуличками, плутаючи слiди, i не ризикнув сiсти в машину, припарковану неподалiк. Звичайно, вiн розумiв, за що його намагалися заарештувати – за його старi грiшки чи за порнуху. Вiн також розумiв, що не можна допустити, аби його взяли iз журналами на руках. Возити це все добро у машинi – страшенний ризик, бо ж легко нарватися на обшук. Тому залишалися тiльки смiттевi баки перед будинком.

Джек вибiг на тротуар i кинувся до бакiв – у спину йому лунав дитячий смiх. Один бак, другий, третiй, четвертий, п’ятий, i ще два – за рогом. На останньому не було кришки; з нього визирав край чорного глянцевого аркуша.

Джек чимдуж побiг у той бiк.

Просто нагорi лежали цiлих три журнали. Джек схопив iх i прожогом повернувся до машини, увiмкнувши склоочисники – дiтлахи намалювали йому щось на лобовому склi. Тi самi голлiвудськi пейзажi у тлi, Боббi Індж iз хлопцями та дiвчатами, вiдвертi сцени iз невiдомими красунями. До середини третього журналу фотографii зробилися вже зовсiм непристойними: оргii, ланцюжки iз тiл, десятки людей на вкритiй покривалом пiдлозi. Вiддiленi вiд тiл кiнцiвки: червонi потоки з вiдрубаних рук i нiг. Джек напружив очi й розгледiв, що кров намальована червоним чорнилом, а самi знiмки редагованi – очевидно, кiнцiвки штучнi, та й кров лягае на пiдлогу занадто витонченими завитками.

Побачене збило його з пантелику – уся ця чорнильна кров i решта. Джек намагався бодай когось упiзнати, але аж до останньоi сторiнки не зустрiв жодного знайомого обличчя. Там вiн побачив, як Крiстiн Берджерон злягаеться iз власним сином, стоячи на роликових ковзанах на подряпанiй дощатiй пiдлозi.




Роздiл 16


До його поштовоi скриньки вкинули фотографiю, на якiй було зображено переляканого та закривавленого сержанта Еда Екслi. Пiдпису на зворотi не виявилося, але в ньому не було й потреби: негатив залишився у Стенсленда та Вайта як страховка на випадок, якщо Ед надумае iх здати.

Шоста ранку. Ед сам у кiмнатi для iнструктажу. Садна на пiдборiддi свербiли; через те, що зуби хитаються пiсля удару, вiн не може нормально поiсти. Уже бiльше тридцяти годин пройшло, а руки в нього й досi тремтять.

Ось i розплата.

Вiн нiчого не сказав батьковi; не можна було допустити, аби чутки докотилися до Паркера з Вiддiлу внутрiшнiх розслiдувань. Бо тодi Бад Вайт почне мститися по-справжньому: вiн – людина Дадлi Смiта, той забрав його до себе у Вiддiл убивств i, очевидно, плануе зробити з нього свого головного помiчника. А ось Стенсленд набагато вразливiший: на випробувальному термiнi, працюе на Ейба Тайтелбаума, ранiше був одним iз бикiв Мiкi Коена. Алкаш, який коли-небудь обов’язково повернеться до тюрми.

Що ж, Ед також зможе дати здачi.

За грошi з материних запасiв вiн найняв двох хлопцiв з офiсу шерифа. Цi двое мали сiсти йому на хвоста – i нехай тiльки вiн спробуе бодай трошки порушити правила умовного звiльнення.

О-о-о, тодi вiн дiзнаеться, де раки зимують.

Ед взявся за папери. Шлунок йому крутило: вiн давно не iв, кобура iз паском тягнула вниз завеликi штани. Раптом динамiк вибухнув страшним голосом:

– Увага! Бар «Нiчна сова», один-вiсiм-два-чотири по Черокi! Масове вбивство! Код три!

Ед схопився на рiвнi ноги, вiдштовхнувши убiк стiлець. На мiсцi нiкого iз детективiв бiльше не було – цей випадок його.



На розi Голлiвуд i Черокi було повно патрульних автомобiлiв; копи вiдгороджували стрiчками мiсце злочину. Нiкого з хлопцiв у цивiльному не було – схоже, вiн i справдi прибув найпершим.

Ед вимкнув сирену i вийшов з машини. До нього тут же пiдбiг патрульний.

– Завалили купу людей. Можливо, серед жертв е й кiлька жiнок. Це я iх знайшов, заiхав кави випити, а на дверях табличка «Зачинено у зв’язку iз хворобою». Чуваче, «Нiчна сова» взагалi нiколи не зачиняеться. Усерединi було темно, i я вже тодi почав пiдозрювати, що сталося щось недобре. Екслi, це, взагалi-то, не твоя дiлянка, тут мають хлопцi з центру бути, тому…

Екслi мовчки вiдштовхнув його й попрямував до дверей. На них i справдi була табличка: «Зачинено завдяки хворобi». Ед увiйшов i спробував одразу закарбувати в пам’ятi усе побачене.

Довге прямокутне примiщення. Праворуч – ряд столикiв iз чотирма стiльцями при кожному. На стiнах – фотошпалери з малюнком iз совами на ньому. На пiдлозi – лiнолеум у шахову клiтинку. Лiворуч – барна стiйка i з десяток високих стiльцiв бiля неi. За стiйкою – службовий прохiд та кухня, на стiнах якоi висiли пательнi й лопатки, тут же стояв столик для брудного посуду. Лiворуч вiд стiйки – каса.

Вiдкрита, порожня. Лише трохи дрiбних монет на килимку на пiдлозi.

На трьох столиках бардак: iжа розкидана, тарiлки побитi й перевернутi, на пiдлозi бiля столiв – скалки. У кухню вели бруднi слiди. Один зi стiльцiв перевернуто догори нiжками, а поруч iз ним – черевичок-човник на високому пiдборi.

Ед увiйшов до кухнi. Недосмажена iжа, битий посуд, пiдлогою розкиданi пательнi. Сейф, що був пiд обробним столом, – розчахнуто. Вiн порожнiй, лише поруч валяеться трохи монет. Бруднi слiди тут перетинаються i плутаються з iншими слiдами. Маснi й чiткi смуги вiд пiдборiв тягнулися до комори-холодильника для продуктiв.

Живлення вимкнене, холодне повiтря до примiщення не надходить. Ед розчахнув дверi.

Тiла лежали зразу пiд дверима гiркою, у калюжах кровi. На стiнах – бризки кровi й мiзкiв, слiди вiд пострiлiв. У стоцi – пiвметрове завглибшки озеро кровi. У ньому плавали стрiлянi гiльзи.

ПРОТЯГОМ ОСТАННІХ ДВОХ ТИЖНІВ НАДІЙШЛО КІЛЬКА ПОВІДОМЛЕНЬ ПРО МОЛОДИХ НЕГРІВ, ЩО СТРІЛЯЛИ У ПОВІТРЯ З ДРОБОВИКІВ У ГРІФФІТ-ПАРКУ. ОСОБИСТОСТІ НЕ ВСТАНОВЛЕНІ, ЇЗДЯТЬ МІСТОМ НА ФІОЛЕТОВОМУ «МЕРКУРІЇ» 1948—50-Х РОКІВ ВИПУСКУ…

Ед затулив долонею рота, спробував пiдрахувати тiла.

Облич не розiбрати. Здаеться, п’ятеро. П’ятеро людей вiддали життя за касу i сейф з декiлькома сотнями доларiв, плюс грошi, якi були при них.

– Срань господня.

Ще один новачок – блiдий, аж зелений.

– Як багато людей ззовнi? – спитав Ед.

– Я… я не знаю. Багато.

– Тримай себе в руках. Збери усiх, хай починають прочiсувати мiсцевiсть i опитувати людей. Нам потрiбно знати, якi машини сюди сьогоднi приiздили.

– Сер, вас хоче бачити чоловiк з Вiддiлу детективiв.

Ед вийшов на вулицю. Уже зародилося на свiт, i ранкове сонце освiтило натовп глядачiв. Патрульнi вiдтiсняли вiд мiсця злочину репортерiв, позаду крутилися зiваки. Гули сирени, мотоцикли розчищали дорогу для швидких. Ед роззирнувся довкола, шукаючи когось iз начальства; на нього накинулися репортери, викрикуючи питання.

Його зiштовхнули з тротуару, притисли до патрульноi машини. Клац-клац-клац – заблимали спалахи фотоапаратiв, i Ед повернув обличчя так, щоби не було видно його подряпин та синцiв. Раптом його плече стиснула сильна рука:

– Їдь-но додому, приятелю. Тепер за це беруся я.




Роздiл 17


Вiдбулося перше в iсторii загальне зiбрання детективiв Управлiння полiцii Лос-Анджелеса – були присутнi всi детективи мiста. Кабiнет шефа був набитий дощенту.

Бiля мiкрофона стояли Тад Грiн та Дадлi Смiт; детективи сидiли навпроти них, iм вже кортiло пiти. Бад пошукав поглядом Еда Екслi – чудова нагода роздивитися його синцi. Але Екслi не було, хоча подейкували, що в «Нiчнiй совi» вiн з’явився першим.

Слово взяв Смiт:

– Панове, всi ви в курсi, навiщо вас тут зiбрали. «Бiйня в “Нiчнiй совi”». Звiсно, репортери з назвою передали кутi меду, але зрозумiло, що це – жахливий злочин, який потребуе рiшучого розслiдування та якомога швидшого розкриття. Цього вiд нас вимагають i преса, i публiка, а оскiльки докази у нас на руках – то ми це зробимо.

У коморi-холодильнику закладу було знайдено шiсть трупiв – три чоловiчих i три жiночих. Я поспiлкувався iз власником «Нiчноi сови», i вiн розповiв, що трое з убитих, то швидше за все Петтi Чезiмард i Донна Де Лука, бiлi жiнки, офiцiантка та касирка з нiчноi змiни, а також Жильберт Ескобар – мексиканець, кухар та посудомийник. Три iнших жертви – жiнка та двое чоловiкiв – скорiше за все, вiдвiдувачi. Каса та сейф порожнi, кишенi та сумочки жертв також, i це дае нам пiдстави вважати найбiльш iмовiрним мотивом пограбування з метою наживи. Кримiналiсти зараз вивчають мiсце злочину, але поки що вони не виявили нiчого, окрiм слiдiв пальцiв у гумових рукавичках на касi та на дверях комори-холодильника. Час смертi жертв ми поки не визначили, але оскiльки вiдвiдувачiв було небагато, можна припустити, що бiйня вiдбулася глибоко вночi, в районi третьоi години. На пiдлозi знайдено сорок п’ять гiльз вiд «ремiнгтона» дванадцятого калiбру. Отже, iмовiрно, напад здiйснили трое осiб iз п’ятизарядними дробовиками, якi вони перезаряджали двiчi. Нема сенсу казати, що майже сорок пострiлiв було зроблено вже без потреби. Отже, панове, ми маемо справу iз жорстокими та безжальними тварюками.

Бад роззирнувся. Екслi так i нема, сотня чоловiкiв записуе щось у нотатниках. Джек Вiнсеннс – у куточку, iз порожнiми руками.

До мiкрофона став Тад Грiн.

– Слiди кровi на вулицю не ведуть. Ми дуже сподiвалися на те, що знайдемо вiдбитки нiг. На жаль, нiчого. До того ж Рей Лiнкер з Вiддiлу кримiналiстики сказав, що першi результати експертиз зможе надати лише через сорок вiсiм годин. Патологоанатом каже, що iдентифiкувати особистостi вбитих буде надзвичайно важко через жахливий стан тiл. Але один гарячий слiд ми вже маемо.

До вiддiлка «Голлiвуд» надiйшло вже чотири заявки, так що слухайте уважно. Справа в тому, що упродовж останнiх двох тижнiв були регулярнi скарги на те, що в районi Грiффiт-парку тусуеться повна машина молодих негрiв, якi стрiляли в повiтря з дробовикiв. Цих шибайголiв так i не знайшли, але свiдки стверджують, що вони iздять на «меркурii» 1948—1950-х рокiв випуску фiолетового кольору. А годину тому один з хлопцiв лейтенанта Смiта, опитуючи людей, знайшов свiдка: торговець газетами заявив, що бачив фiолетовий «меркурiй» 1948—1950-х рокiв сьогоднi вночi на парковцi бiля «Нiчноi сови», близько третьоi години ночi.

Присутнi в кiмнатi пожвавилися, стало гамiрно.

– Панове, слухайте далi. У списках розшуку такий автомобiль не значиться, тому дуже сумнiвно, аби злочинцi скористалися iз викраденоi машини. Вiд автоiнспекцii ми отримали повний перелiк власникiв «меркурiiв» випуску 1948—1950-х рокiв по всьому штату. Для цiеi моделi фiолетовий був оригiнальним кольором, до того ж вона була особливо популярна серед чорношкiроi молодi. На весь штат Калiфорнiя зареестровано бiльше 1600 таких автомобiлiв, i в Пiвденнiй Калiфорнii на бiлих зареестровано лише кiлька таких автомобiлiв. У самому ж Лос-Анджелесi таких машин, що належать афроамериканцям, 156 штук. Вас тут сидить трохи бiльше сотнi. Ми склали список: домашнi та робочi адреси. Хлопцi з вiддiлка «Голлiвуд» зараз вивчають досье на предмет колишнiх приводiв до суду. Я хочу, щоб ви роздiлилися на п’ятдесят команд по двое осiб i кожна команда допитала трьох осiб. У вiддiлковi «Голлiвуд» встановлять спецiальний телефонний апарат, тому, якщо знадобиться раптом iнформацiя за старими адресами або зв’язками, телефонуйте туди. Знайдете пiдозрюваних – також тягнiть iх туди. Ми пiдготуемо кiлька кiмнат для допитiв i з головним слiдчим також визначимося. Зараз лейтенант Смiт роздасть вам завдання, а потiм ще кiлька слiв скаже начальник Паркер. Питання?

– Сер, хто буде вести розслiдування? – закричав хтось.

– Сержант Ед Екслi, вiддiлок «Голлiвуд», – вiдповiв Грiн.

Почулися обуренi вигуки та незадоволений свист. До мiкрофона вийшов Паркер.

– Досить балачок. Джентльмени, iдiть i впiймайте iх. За необхiдностi – застосовуйте силу.

Бад посмiхнувся. Усе зрозумiло: негрiв можна мочити безкарно.




Роздiл 18


Список Джека:

Джордж Єлбертон, чоловiк, чорний, Саут-Бiч, № 9781; Леонард Тiмотi Бiдвелл, чоловiк, чорний, Саут-Дюкенс № 10062; Дейл Вiльям Прiтчфорд, чоловiк, чорний, Саут-Нормандi № 8211.

Тимчасовим напарником Джека став сержант Кел Дентон, колишнiй наглядач у в’язницi штату Техас.

До негритянських районiв вони попрямували машиною Дентона, по радiо вже крутили якийсь джазець про «Бiйню у “Нiчнiй совi”». Дентон не замовкав – усе триндiв про цього Леонарда Бiдвелла, який, виявляеться, виступав у другiй напiвсереднiй вазi, i Дентон бачив, як вiн всi десять раундiв протримався проти Кiда Гелiвана, а це вам не iграшки! Джек не мiг припинити думати про втрачену нагоду повернутися до Вiддiлу боротьби з наркотиками: Боббi Індж та Крiстiн Берджерон накивали п’ятами, в iнших хлопцiв iз команди теж нiяких зачiпок не з’явилося. Фото оргiй – вони були по-своему прекраснi. Але йому зiпсували все розслiдування якiсь вилупки, якi грохнули шiстьох осiб заради пари сотень баксiв. Вiн досi вiдчував на язику смак скотчу, а в головi вiдлунювали слова Сiда Гадженса: «Секрети е в усiх…»

Спершу вони вийшли на своiх нишпорок – i на Дентонових, i на його власних. Стiйки для чищення взуття i бiльярднi, перукарнi, церкви – усюди е своi люди, яким можна сунути в долоню банкноту i яких можна залякати або просто поговорити.

Вони промоталися негритянським кварталом чотири години, але нiякоi конкретики так i не отримали: якiсь пацани на фiолетовому «меркурii» iздили, квасили дешеве бухло, потроху розбишачили, але iмен нiхто так i не назвав. Отже, довелося повертатися до списку.

Саут-Бiч № 9781 – хижка, вкрита рубероiдом, перед будинком стояв фiолетовий «меркурiй». Без колiс, iржавий мiст втонув у травi. Дентон припаркувався.

– Може, вони так собi хочуть алiбi забезпечити? Роззули автiвку пiсля нальоту на «Нiчну сову», аби ми подумали, що вони нiкуди нею не могли поiхати.

Джек похитав головою.

– Дивись, трава обплела гальмiвнi накладки. Нi, ця колимага минулоi ночi до Голлiвуду точно не iздила.

– Думаеш?

– Зуб даю.

– Ти впевнений?

– Упевнений.

Дентон попрямував на Саут-Дюкенс – там виявилася iще одна вкрита рубероiдом халупа. Бiля будинку стояв фiолетовий «меркурiй» – блискучi довгастi опуклостi продовжували крила, стояли новi бризковики, на капотi красувалася табличка iз написом «Фiолетовi язичники». Вони пiднялися на ганок i натрапили на величезну боксерську грушу.

– А ось i твiй боксер, – сказав Джек.

Дентон посмiхнувся; Джек пiдiйшов ближче й натиснув кнопку дзвiнка. Ізсередини загавкав пес – судячи з голосу, то був справжнiсiнький монстр. Дентон стояв трохи осторонь, одночасно стежачи за подвiр’ям i за тротуаром.

Дверi вiдчинилися: на порозi жилавий чорношкiрий хлопець тримав за нашийник величезного мастiфа. Собака гарчав.

– Це ви сюди через невиплату алiментiв приiхали? – сказав чоловiк. – Цiлий наряд прислали?

– Ви – Леонард Тiмотi Бiдвелл?

– Саме так.

– Це ваш автомобiль стоiть перед будинком?

– Усе правильно. Хлопцi, якщо лiваком за банк впрягаетеся, то не там шукаете. Я за свою крихiтку заплатив усе до останнього цента, готiвкою, пiсля бою iз Джоннi Секстоном.

Джек вказав на пса:

– Забери його й зачини дверi, потiм вийди сюди й поклади руки на стiну.

Бiдвелл рухався дуже повiльно; Джек обшукав його, розвернув до себе обличчям. Пiдiйшов Дентон.

– Хлопче, а як у тебе iз дробовиками дванадцятого калiбру?

– Га? – похитав здивовано головою Бiдвелл.

– Де ти був сьогоднi вночi близько третьоi? – нахрапом спитав його Джек.

– Тут я був, у лiжку.

– Сам? Якщо був iз якоюсь дiвкою, вважай, у сорочцi народився. Ну, скажи, що ти везунчик, поки мiй напарник не розiзлився.

– Цього тижня моя черга забирати до себе дiтей. Уночi я був iз ними.

– Де вони зараз?

– Тут. Сплять.

Дентон втупився дулом пiстолета Бiдвелловi в ребра.

– Хлопче, ти в курсi, що сталося минулоi ночi? Щось ду-у-уже погане. То як щодо дробовика, хлопче?

– Чуваче, та нема в мене того сраного дробовика.

Дентон притиснув дуло пiстолета сильнiше.

– Хлопче, ти б при менi не лаявся. А ну, колися, кому ти давав свою тачку сьогоднi вночi, поки ми твоiх чортенят сюди не витягли за шкибарки.

– Чуваче, я свою машину нiкому не давав.

– Тодi викладай, кому ти позичив дробовика дванадцятого калiбру? Нумо, хлопче, воруши мiзками.

– Та я вже казав – нема в мене нiякого дробовика!

– А що за «Фiолетовi язичники»? – втрутився Джек. – Це банда хлопцiв, якi полюбляють фiолетовi тачки?

– Чуваче, це просто назва нашого клубу. У мене – фiолетова тачка, так само як i у кiлькох iнших чувакiв. Ну, ми i влаштували клуб. До чого ви взагалi ведете?

Джек дiстав список власникiв усiх фiолетових «меркурiiв» у мiстi.

– Леонарде, ти що, не читав газет вранцi?

– Нi. Що…

– Чш-ш-ш. Радiо, може, слухав чи телевiзор дивився?

– У мене нi телика, нi радiо нема. Якого бiса…

– Чш-ш-ш. Леонарде, ми шукаемо трьох чорних хлопцiв, якi полюбляють стрiляти iз дробовикiв i iздять на «меркурii», дуже схожому на твiй, 48-го, 49-го або 50-го року випуску. Я знаю, ти нiкому не чинив зла. Я бачив твiй бiй iз Гевiланом i вважаю, що в тебе велике майбутне. Ми шукаемо поганих хлопцiв. Поганцiв на схожiй на твою машинi, якi можуть належати до твого клубу.

– А якого бiса я мушу вам допомагати? – знизав плечима Бiдвелл.

– Бо якщо не допомагатимеш, матимеш проблеми.

– Стукача з мене вирiшили зробити?

– Та якого стукача. Тобi навiть казати нiчого не треба. Просто прочитай список i покажи пальцем. Гаразд, погнали.

– Не, вони й справдi покидьки, – похитав головою Бiдвелл, – тому я вам просто скажу, без цих витребеньок. Рей Коутс, на прiзвисько «Солодкий», мае «меркурiй» 1949-го року – чудова машина. У нього е два приятелi – Лерой i Тайрон. Рей любить пострiляти. Я чув, вiн полюбляе полювати на собак. Вiн хотiв було вступити до нашого клубу, але дiстав вiдкоша, бо вiн реально кiнчений.

Джек зазирнув у список, i справдi знайшов там: «Коутс, Реймонд, САут-Централ № 9611, кiмната № 114. Дентон також розгорнув свою копiю.

– Двi хвилини звiдси. Оце так удача, треба швидко бiгти туди!

– Швидше, погнали! – вiдповiв колишнiй герой заголовкiв газет.



Готель «Тевiр» розташовувався у будiвлi у формi лiтери «L», на другому поверсi над пральнею. Дентон в’iхав на парковку; Джек побачив сходи на поверх iз номерами та розчахнутi дверi.

Вони рушили вгору – короткий коридор, хлипкi на вигляд дверi. Джек дiстав свiй револьвер; Дентон тримав по пiстолетовi в кожнiй руцi. Рахуючи номери, вони дiйшли до № 114. Дентон iз Джеком вiдступили на крок назад i одночасно шугонули ногами. Дверi злетiли з петель, i вони побачили чорного хлопця, який, угледiвши iх, схопився з лiжка.

Чорношкiрий пiдняв руки. Дентон посмiхнувся й прицiлився. Джек штовхнув напарника плечем, i два пострiли влучили у стелю. Джек вбiг до кiмнати; хлопець спробував втекти, але Джек приклав його рукiв’ям револьвера по головi. Пiсля такого хлопець уже не опирався – Дентон заклацнув йому наручники за спиною. Джек одягнув кастет i стиснув кулаки.

– Де Лерой iз Тайроном? – спитав вiн.

Молодик проговорив крiзь розкришенi зуби закривавленим ротом: «Один-два-один». Дентон пiдняв його за волосся.

– Ти ж тiльки не вбий його, – кинув Джек.

Дентон плюнув хлопцевi в обличчя; у коридорi почулися крики. Джек вибiг у коридор, завернув за рiг i зупинився навпроти № 121.

Зачинено. Галас ставав дедалi сильнiший – нема коли слухати. Джек ударив ногою, i дверi вiдчинилися. У номерi було двое чорних – один спав на розкладачцi, iнший хропiв на матрацi.

Джек увiйшов. Десь неподалiк розривалися сирени. Хлопець на матрацi ворухнувся, i Джек вирубив його ударом кийка, а потiм одразу ж приклав i другого, поки той не прокинувся. Сирени за вiкном стихли. Джек помiтив на тумбочцi коробку.

Це була коробка вiд патронiв: «ремiнгтон» дванадцятого калiбру. Коробка на п’ятдесят штук, а залишилося iх там зовсiм трохи.




Роздiл 19


Ед продивився рапорт Джека Вiнсеннса. Тад Грiн спостерiгав за ним, iгноруючи телефон, що дзвонив у нього за спиною.

Коротко, чiтко – писати звiти Смiтте-Джек умiе.

Затримано трьох негрiв: Реймонда «Солодкого» Коутса, Лероя Фонтейна, Тайрона Джонса. Пiд час арешту чинили опiр й дiстали незначнi тiлеснi ушкодження; знайшли iх за пiдказкою iншого чорношкiрого, що описав Коутса, як вiдбитого на голову дог-хантера. Коутс значився у перелiку власникiв «меркурiiв», наданому автоiнспекцiею, а iнформатор повiдомив, що вiн тусуеться iз двома корешами – Лероем i Тайроном – у готелi «Тевiр». Усiх трьох взяли в самих трусах; сержант Вiнсеннс передав затриманих офiцерам патрульноi служби, якi прилетiли до готелю, почувши стрiлянину, а сам обшукав номери молодикiв на предмет доказiв. Було знайдено коробку для патронiв до «ремiнгтону» дванадцятого калiбру на п’ятдесят штук, у якiй бракувало понад сорок патронiв, але анi самих дробовикiв, анi гумових рукавичок, анi плям кровi, анi великих сум грошей або чогось iншого, що вказувало би на причетнiсть пiдозрюваних до злочину, не виявили. З одягу в кiмнатах пiдозрюваних виявилися тiльки бруднi футболки, боксерськi труси й акуратно складенi в пакет речi iз пральнi. Вiнсеннс перевiрив емнiсть для спалювання смiття на задвiрках готелю; там щось горiло – адмiнiстратор повiдомив, що близько сьомоi ранку Солодкий Коутс кинув туди багато одягу. Далi Вiнсеннс зазначив, що Фонтейн i Джонс, очевидно, перебували пiд впливом наркотикiв або алкоголю, бо не прокинулися анi вiд стрiлянини, анi вiд галасу пiд час арешту Коутса. Патрульним, якi прибули на мiсце арешту пiзнiше, Вiнсеннс наказав пошукати автомобiль Коутса – на парковцi перед готелем його не було, як i в трьох сусiднiх кварталах. Було розiслано орiентування; також Вiнсеннс зазначав, що проведення парафiнового тесту було неможливе – вiд рук усiх трьох затриманих буквально несло парфумами.

Ед поклав рапорт на стiл Грiна.

– Я здивований, що вiн iх одразу не пришив.

Знову лунае телефонний дзвiнок, але Грiн продовжуе його iгнорувати.




Конец ознакомительного фрагмента.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=54931906&lfrom=362673004) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.



notes


Примiтки





1


Битва за Аламо – найвiдомiша битва Техаськоi революцii. (Тут i далi прим. перекл., якщо не зазначено iнше.)




2


Зрозумiв? (Італ.)




3


Матiнко! (Ісп.)




4


Зрозумiло? (Ісп.)