Загадковий нiчний iнцидент iз собакою Марк Геддон П’ятнадцятирiчний аутист Крiстофер Бун, якому важко розумiти людськi емоцii i легко пiдкорити математичну логiку, порiвнюе свiй мозок з комп’ютером, який вiдмовляеться обробляти надлишок iнформацii i просто «зависае». За допомогою дедуктивного методу Шерлока Голмса Крiстофер намагаеться не лише розкрити загадкове вбивство сусiдського собаки, а й створити за окремими зрозумiлими йому деталями власну дивовижну картину свiту. І коли хлопчик, що для прогулянок малюе мапи власноi вулицi, вiдважиться на подорож до Лондона – це буде його перший крок у нове життя. Марк Геддон Загадковий нiчний iнцидент iз собакою © Mark Haddon, 2003 © Hemiro Ltd., видання украiнською мовою, 2016 © Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад, 2016 Загадковий нiчний iнцидент iз собакою Ця книжка присвячуеться Сос Також висловлюю подяку Кетрiн Хейман, Клер Александер, Кейт Шоу та Дейву Коену 2 Було сiм хвилин по дванадцятiй. Собака лежав на морiжку перед будинком мiсiс Шиерс. Його очi були заплющенi. Вiн мав такий вигляд, наче бiг на боцi, так само, як бiгають собаки, коли iм сниться, що вони женуться за котом. Але собака не бiг i не спав. Собака був мертвий. Із нього стирчали садовi вила. Очевидно, зубцi вил проштрикнули собаку наскрiзь i застрягли в землi, оскiльки вони не падали долi. Я вирiшив, що собаку, напевне, вбили вилами, оскiльки не бачив на ньому iнших поранень, i не думаю, що хтось би став проштрикувати пса вилами пiсля того, як вiн помер iз якоiсь iншоi причини, наприклад раку або автомобiльноi аварii. Але я не був цiлком упевнений. Я пройшов крiзь ворота мiсiс Шиерс i зачинив iх за собою. Вийшов на морiжок i опустився на колiна перед собакою. Я поклав руку на його морду. Вона й досi була тепла. Собаку звали Веллiнгтон. Вiн належав мiсiс Шиерс, яка також була нашим другом. Вона жила навпроти, у другому будинку лiворуч. Веллiнгтон – пудель. Не один iз тих маленьких пуделiв, яким роблять стрижки в перукарнях, а великий пудель. У нього була кучерява чорна шерсть, але якщо придивитися, то шкiра пiд нею мала блiдо-жовтий колiр, як у курки. Я погладив Веллiнгтона й замислився над тим, хто його вбив i чому. 3 Мене звати Крiстофер Джон Френсiс Бун. Я знаю всi краiни свiту, iхнi столицi, а також простi числа до 7057. Вiсiм рокiв тому, коли я познайомився з Шивон, вона показала менi цей малюнок, i я знав, що це означае «сумний» – так я почувався, коли знайшов мертвого собаку. Потiм вона показала менi цей малюнок, i я знав, що це означае «радiсний» – так я почуваюся, коли читаю про космiчнi мiсii «Аполлон» або коли не сплю о третiй чи четвертiй ранку i можу ходити вулицею та уявляти собi, що я – едина людина в цiлому свiтi. Тодi вона намалювала кiлька iнших малюнкiв, але я не змiг сказати, що вони означають. Я попросив Шивон намалювати багато таких облич i написати поруч чiткi пояснення, що вони означають. Я носив цей аркуш у кишенi й дiставав кожного разу, коли не розумiв, що мають на увазi люди. Але було дуже складно вирiшити, якi зображення бiльше схожi на вирази iхнiх облич, бо цi вирази дуже швидко змiнюються. Коли я розповiв про це Шивон, вона дiстала олiвець i ще один аркуш паперу i сказала, що люди, ймовiрнiше, почувалися так: а потiм засмiялася. Тому я порвав перший аркуш i викинув його. А Шивон вибачилась. І зараз, коли я не розумiю людей, то питаю, що вони мають на увазi, або йду геть. 5 Я витягнув iз собаки вила, взяв його на руки та обiйняв. Із темних дiрок вiд зубцiв цiдилася кров. Менi подобаються собаки. Завжди можна зрозумiти, про що думае собака. У нього е чотири стани. Щасливий, сумний, злий i зосереджений. А також собаки вiрнi й не брешуть, оскiльки не вмiють розмовляти. Я обiймав собаку протягом чотирьох хвилин, а потiм почув крик. Я пiдвiв погляд i побачив мiсiс Шиерс, яка бiгла до мене зi свого патiо. Вона була вдягнена в пiжаму й домашнiй халат. Нiгтi на ногах мали яскраво-рожевий колiр, а ноги були босi. Вона кричала: – Що ж ти, бляха, наробив iз моiм собакою? Менi не подобаеться, коли люди на мене кричать. Я боюся, що вони можуть вдарити чи торкнутися мене, i не знаю, що ще може статися. – Пусти його, – крикнула вона. – Пусти, бляха, пса, заради всього святого. Я поклав собаку на морiжок i вiдiйшов назад на 2 метри. Вона нахилилася. Я гадав, що мiсiс Шиерс теж збираеться взяти собаку на руки, але вона цього не зробила. Може, вона помiтила, що на ньому дуже багато кровi, i не хотiла забруднитися. Натомiсть вона знову почала кричати. Я затулив руками вуха, заплющив очi та став скручуватися калачиком, поки не увiткнувся чолом у траву. Трава була мокра й холодна. Це було приемно. 7 Це детективний роман, у якому розслiдуеться вбивство. Шивон сказала, я маю написати щось таке, що б сам захотiв прочитати. Здебiльшого я читаю книжки про науку та математику. Менi не подобаються справжнi романи. У справжнiх романах люди кажуть речi на кшталт: «Я помережаний залiзом, срiблом i вкрапленнями звичайного бруду. Я не можу стиснутися в мiцний кулак, як це роблять люди, якi не покладаються на мотивацiю»[1 - Я знайшов цю книжку в мiськiй бiблiотецi, коли одного разу Мати повезла мене до мiста.]. Що це означае? Я не знаю. І Батько також. Шивон i мiстер Джевонс теж не знають. Я в них питав. Шивон мае довге свiтле волосся й носить окуляри iз зеленого пластику. А мiстер Джевонс пахне милом i носить коричневi черевики, у кожному з яких е приблизно 60 маленьких круглих дiрочок. Проте менi подобаються детективнi романи, у яких розслiдуються вбивства. Тому я пишу детективний роман. У детективному романi з убивством треба визначити вбивцю, а потiм його впiймати. Це загадка. Якщо це добра загадка, то iнколи можна вирахувати розв’язку ще до кiнця книжки. Шивон сказала, що книжку слiд починати так, аби одразу привернути увагу читачiв. Тому я почав iз собаки. Також я почав iз собаки тому, що це вiдбулося зi мною, а менi важко уявляти речi, якi зi мною не вiдбувалися. Шивон прочитала першу сторiнку й сказала, що роман незвичайний. Вона взяла це слово в лапки, згинаючи вказiвний i середнiй пальцi у формi цього роздiлового знака. Вона сказала, що зазвичай у детективних романах убивають людей. Я зауважив, що в «Собацi Баскервiлiв» було вбито двох псiв – власне гончака та спанiеля Джеймса Мортiмера, але Шивон пояснила, що головними жертвами вбивцi були не вони, а сер Чарлз Баскервiль. За ii словами, це тому, що читачi бiльше спiвчувають людям, анiж собакам, i якщо в книжцi вб’ють людину, то вони захочуть читати далi. Я сказав, що хочу написати про якийсь реальний факт, i я знаю людей, якi померли, але не знаю нiкого, хто б помер не своею смертю, окрiм мiстера Полсона, батька Едварда зi школи. Але то був нещасний випадок пiд час стрибка з дельтапланом, i насправдi я його не дуже добре знав. Також я сказав, що спiвчуваю собакам, оскiльки вони вiрнi й чеснi, а деякi собаки цiкавiшi та розумнiшi за деяких людей. Наприклад, Стiв, який ходить до школи щочетверга, не може самостiйно iсти, не може навiть палицi з землi пiдiбрати. Шивон попросила мене не говорити цього матерi Стiва. 11 Потiм приiхала полiцiя. Менi подобаються полiцейськi. Вони мають спецiальну форму й нашивки з номерами, i я знаю, що вони мають робити. Полiцейських було двое, жiнка i чоловiк. В обтислих штанах жiнки-полiцейського була невелика дiрка на щиколотцi лiвоi ноги, а посерединi дiрки була червона подряпина. До пiдошви одного з черевикiв чоловiка-полiцейського прилип великий оранжевий листок iз якогось дерева. Жiнка-полiцейський обхопила руками мiсiс Шиерс i повела ii до будинку. Я вiдiрвав голову вiд трави. Чоловiк-полiцейський присiв бiля мене навпочiпки й запитав: – Юначе, ви не хочете менi пояснити, що тут вiдбуваеться? Я сiв i вiдповiв: – Собака помер. – Це я вже збагнув, – сказав вiн. – Гадаю, хтось убив собаку, – додав я. – Скiльки тобi рокiв? – спитав вiн. – 15 рокiв, 3 мiсяцi й 2 днi, – вiдповiв я. – І що саме ти робив у цьому саду? – поцiкавився вiн. – Обiймав собаку, – сказав я. – Чому ти обiймав собаку? – спитав полiцейський. Це було складне запитання. Менi цього хотiлося. Менi подобаються собаки. Менi стало сумно, коли я побачив, що собака помер. Полiцейськi менi також подобаються, i я хотiв належним чином вiдповiсти на запитання, але чоловiк-полiцейський не дав менi часу, аби правильно сформулювати вiдповiдь. – Чому ти обiймав собаку? – знову спитав вiн. – Менi подобаються собаки, – сказав я. – Це ти вбив собаку? – спитав вiн. – Я не вбивав собаку, – заперечив я. – Це твоi вила? – спитав вiн. – Нi, – вiдповiв я. – Здаеться, тебе дуже засмутив цей випадок, – сказав вiн. Вiн ставив забагато запитань i ставив iх надто швидко. Вони накопичувалися в моiй головi, наче хлiбини на заводi, де працюе Дядько Террi. Це завод-пекарня, i вiн керуе рiзальними машинами. Інколи рiзалка працюе недостатньо швидко, а хлiб усе прибувае, i створюеться затор. Інколи я думаю, що мiй розум – це теж машина, але не обов’язково для нарiзання хлiба. Менi так легше пояснювати людям, що вiдбуваеться в моiй головi. Полiцейський сказав: – Я питаю тебе ще раз… Я знову повалився на морiжок, притиснув чоло до землi й почав видавати звуки, якi Батько називае стогоном. Я видаю цей звук, коли в мою голову надходить забагато iнформацii iз зовнiшнього свiту. Це наче прикласти радiо до вуха, коли тобi погано, i налаштувати його на хвилю мiж станцiями, де е тiльки бiлий шум, i ввiмкнути звук на повну, щоб чути лише цей звук i знати, що ти в безпецi, бо не чуеш нiчого iншого. Полiцейський схопив мене за руку й поставив на ноги. Менi не сподобалося, як вiн мене торкаеться. І тодi я його вдарив. 13 У цiй книжцi не буде нiякого гумору. Я не вмiю розповiдати жарти, бо я iх не розумiю. Ось, наприклад, жарт. Я почув його вiд Батька. «Його обличчя було рiзке, але жести на тлi – невиразнi». Я розумiю цей жарт. Менi пояснили. Гумор у тому, що слово «рiзкий» мае три значення, ось такi: 1) загостренi, виразнi фiзiономiчнi риси; 2) те, що виражае рiшучiсть i завзяття; 3) те, що чiтко зображене на фотографii чи картинi. У значеннi 1 цей прикметник вживаеться тiльки з обличчям, у значеннi 2 може стосуватися як обличчя, так i жестiв, а до значення 3 вiдносяться тло i невиразнiсть. Якщо я розмiрковую над цим жартом, то менi треба уявити, що слово мае одночасно три значення, а це наче водночас слухати три рiзнi музичнi твори – це бентежить, збивае з пантелику i зовсiм не заспокоюе, як бiлий шум. Це наче коли трое людей одночасно розповiдають тобi три рiзнi речi. Тому в цiй книжцi немае жартiв. 17 Деякий час полiцейський мовчки дивився на мене. Потiм вiн заявив: – Я заарештовую тебе за напад на полiцейського. Вiд цього менi стало набагато спокiйнiше, тому що так говорять полiцейськi по телебаченню й у фiльмах. Далi вiн сказав: – А тепер я б порадив тобi залiзти на задне сидiння патрульноi машини, бо якщо ти ще раз викинеш оцей коник, лайно ти мале, то в мене точно зiрве дах. Зрозумiло? Я пiшов до патрульноi машини, припаркованоi просто за воротами. Вiн вiдчинив заднi дверi, i я забрався всередину. Вiн сiв за кермо й зв’язався по рацii з жiнкою-полiцейським, яка досi перебувала в будинку: – Кейт, малий засранець щойно на мене накинувся. Можеш побути з мiсiс Ш, поки я вiдвезу його до вiддiлка? Я домовлюся з Тонi, аби вiн по тебе заiхав. Вона озвалася: – Звiсно. Зустрiнемось пiзнiше. – Окi-докi, – вiдповiв полiцейський, i ми поiхали. У патрульнiй машинi пахло гарячим пластиком, лосьйоном пiсля голiння та картоплею фрi. Поки ми iхали до центра мiста, я дивився на небо. Стояла ясна нiч, i було видно Чумацький Шлях. Дехто вважае, що Чумацький Шлях – це довга низка зiрок, але це не так. Наша галактика – це величезний диск з мiльйонами зiрок i дiаметром у свiтловi роки, а наша сонячна система десь на краю цього диска. Коли ви дивитеся в напрямку А, пiд кутом 90° до диска, то багато зiрок не побачите. Але якщо дивитися в напрямку В, то ви побачите набагато бiльше зiрок, бо там центр нашоi галактики, а оскiльки галактика мае форму диска, то ви дивитеся на цiле зоряне пасмо. А потiм я подумав про те, як довго вченi не могли розгадати, чому вночi небо темне, хоча у Всесвiтi е мiльярди зiрок i вони розташованi в будь-якому напрямку, куди б ви не дивилися, тому небо мае бути сповнене зоряного сяйва, оскiльки майже нiщо не може спинити свiтло дорогою до Землi. Згодом вони зрозумiли, що Всесвiт розширюеться, що пiсля Великого вибуху зiрки розлiтаються одна вiд одноi i що далi вони вiд нас, то швидше рухаються, деякi – майже зi швидкiстю свiтла, тому iх власне свiтло нiколи до нас не дiйде. Менi подобаеться цей факт. Про це можна здогадатися самостiйно, навiть нiкого не питаючи, можна просто дивитися вночi на небо над головою й розмiрковувати. А коли Всесвiт припинить вибухати, то всi зiрки вповiльняться, наче м’ячi, якi пiдкинули вгору, зупиняться й знову почнуть падати в центр Всесвiту. І тодi нам нiщо не завадить бачити всi зорi у Всесвiтi, оскiльки вони рухатимуться до нас дедалi швидше й швидше i ми зрозумiемо, що скоро прийде кiнець свiту, бо коли ми дивитимемося вночi на небо, то не буде темряви, а лише слiпуче свiтло мiльярдiв i мiльярдiв зiрок, якi падають. Тiльки нiхто цього не побачить, бо на Землi не залишиться людей, аби на це дивитися. На той час вони, мабуть, уже вимруть. А навiть якщо й лишаться люди, то вони нiчого не побачать, оскiльки свiтло буде таким яскравим, що всi люди на Землi згорять на смерть, навiть якщо житимуть у катакомбах. 19 Зазвичай роздiли в книжках позначаються порядковими числiвниками 1, 2, 3, 4, 5, 6 тощо. Але я вирiшив нумерувати своi роздiли простими числами 2, 3, 5, 7, 11, 13 тощо, оскiльки менi подобаються простi числа. Ось як можна вирахувати простi числа. Спочатку записуете всi цiлi числа в свiтi: Потiм прибираете всi числа, якi е результатом множення на 2. Потiм прибираете всi числа, якi е результатом множення на 3. Потiм прибираете всi числа, якi е результатом множення на 4, 5, 6, 7 тощо. Усi цифри, якi залишаться, – це простi числа. Правила для обрахунку простих чисел дуже простi, але поки що нiкому не вдалося вивести формулу, за якою можна було б обрахувати дуже велике просте число чи передбачити, яким буде наступне. Якщо число дуже-дуже велике, то комп’ютеру може знадобитися не один рiк, аби визначити, чи це число просте. Простi числа використовуються для написання кодiв, а в Америцi iх класифiкують як «вiйськовi данi», i, якщо ти знайдеш просте число бiльше нiж на 100 знакiв, треба повiдомити про це ЦРУ, i вони викуплять його за $10 000. Але це не дуже вдалий спосiб заробляти собi на життя. Простi числа – це те, що лишаеться, якщо прибрати всi шаблони. Я гадаю, що простi числа схожi на життя. Вони дуже логiчнi, але iх правила нiколи не вийде збагнути, навiть якщо весь час про них думати. 23 Коли я приiхав до полiцейського вiддiлку, мене змусили вийняти шнурiвки з взуття та викласти вмiст кишень на приймальний стiл на випадок, якщо в мене знайдуться речi, за допомогою яких я зможу вчинити самогубство, втекти чи напасти на полiцейського. Сержант за столом мав дуже волохатi руки й покусав собi нiгтi так, що вони кровоточили. Ось, що було в мене в кишенях: 1. Швейцарський армiйський нiж з 15 iнструментами, включаючи гострозубцi, пилку, зубочистку та пiнцет. 2. Шматок дроту. 3. Елемент дерев’яноi головоломки, що мав отакий вигляд: 4. 3 пластiвцi щурячого корму для Тобi, мого щура. 5. 1,47 фунта (що складалося з монети в 1 фунт, монети в 20 пенсiв, двох монет по 10 пенсiв, одноi монети в 5 пенсiв i одноi монети в 2 пенси). 6. Червона канцелярська скрiпка. 7. Ключ вiд вхiдних дверей. Також я мав свого наручного годинника, i вони хотiли, щоб я також залишив його на столi, але я сказав, що менi треба мати при собi годинника, аби точно знати, котра година. Вони спробували зняти його з мене, але я закричав, i вони дозволили його залишити. Вони спитали, чи е в мене родина. Я вiдповiв, що е. Вони поцiкавилися, хто моi рiднi. Я сказав, що в мене е Батько, але Мати померла. Я додав, що в мене ще е Дядько Террi, але вiн живе в Сандерлендi, i вiн – брат Батька, а також були бабусi й дiдусi, але трое з них померли, а Бабуся Бертон живе в пансiонi, бо в неi старечий маразм, i вона якось вирiшила, що я – телевiзiйний персонаж. Тодi вони попросили назвати телефон Батька. Я сказав, що в нього е два номери, один – домашнiй, а другий – мобiльний, i назвав обидва. У камерi було приемно. Вона мала форму майже досконалого куба: 2 метри завдовжки на 2 метри завширшки на 2 метри заввишки. У нiй мiстилося майже 8 кубiчних метрiв повiтря. Там було маленьке вiкно з гратами, а навпроти – металевi дверi з довгим вузьким отвором бiля пiдлоги, щоби проштовхувати в камеру тацi з iжею, та з iще одним розсувним отвором вище, щоби полiцейськi могли зазирати в нього й перевiряти, чи в’язнi не втекли або не вчинили самогубство. Також там була лава з оббивкою. Я замислився, як би я звiдти втiк, якщо був би персонажем оповiдання. Це було б складно, оскiльки единi речi, якi в мене були, – це одяг i взуття без шнурiвок. Я вирiшив, що найкращим варiантом було б дочекатися досить сонячного дня, сфокусувати промiнь на якiйсь одежинi та влаштувати пожежу. Я втечу потiм, коли варта помiтить дим i мене виведуть iз камери. А якщо не помiтить, то я надзюрю на одяг i загашу вогонь. Я став гадати, чи сказала мiсiс Шиерс полiцii, що це я вбив Веллiнгтона, i чи посадять ii в тюрму, коли дiзнаються, що вона збрехала. Бо брехати про iнших означае «зводити наклеп». 29 Я погано розумiю людей. На це е двi основнi причини. Перша основна причина полягае в тому, що люди часто спiлкуються без слiв. Шивон каже, що як пiдняти одну брову вгору, то це може означати дуже рiзнi речi. Це може означати «я хочу мати з тобою секс», а ще може означати «гадаю, ти щойно сказав дурницю». Шивон також каже, що як стулити рота й гучно видихнути крiзь нiздрi, то це може означати, що ти розслаблений, чи зануджений, чи сердитий – усе залежить вiд того, скiльки повiтря виходить з твого носа й з якою швидкiстю, яку форму мае твiй рот, коли ти це робиш, як ти сидиш, що ти щойно сказав i ще сотнi iнших речей, якi е надто складними, аби збагнути iх за декiлька секунд. Друга основна причина полягае в тому, що люди часто спiлкуються, використовуючи метафори. Ось приклади метафор: Тебе кури засмiють. Вiн був закоханий по самi вуха. У неi камiнь вiдпав вiд серця. Ми пiймали облизня. Собака врiзав дуба. Слово «метафора» означае переносити щось з одного мiсця до iншого, i воно походить вiд грецьких слiв ???? (що означае «з одного мiсця до iншого») i ?????? (що означае «нести»). Це коли ти описуеш якусь рiч i використовуеш для цього слово, яке мае зовсiм iнше значення. Таким чином, слово «метафора» – це також метафора. Я гадаю, що це треба називати брехнею, бо кури не смiються, а на серцi не лежить нiяке камiння. Коли я намагаюся уявити собi значення цього виразу, то починаю плутатися, оскiльки поки розмiрковуеш про зв’язок мiж смертю собаки й дубом, то забуваеш, про що йшлося. Мое iм’я – також метафора. Воно означае «нести Христа» й походить вiд грецьких слiв ?????? i ?????? (що означае «Ісус Христос»). Так назвали святого Крiстофера, оскiльки вiн перенiс Ісуса Христа на протилежний берег рiчки. А тодi ти починаеш розмiрковувати про те, як його звали до того, як вiн перенiс Христа на протилежний берег. Але його нiяк не звали, бо це апокрифiчна iсторiя, а отже, брехня. Мати говорила, що Крiстофер – гарне iм’я, бо ця iсторiя вчить людей бути добрими й чуйними, але я не хочу, аби мое iм’я означало iсторiю про доброту та чуйнiсть. Я хочу, аби мое iм’я означало мене. 31 Коли Батько приiхав до вiддiлка, було 1:12 ночi. Я його не бачив до 1:28 ночi, але знав, що вiн поруч, оскiльки чув його голос. Вiн кричав: «Я хочу побачити сина», «Якого бiса вiн сидить у камерi?» та «Звiсно, я сердитий, чорт забирай!» Потiм я почув, як полiцейський просить його заспокоiтися. Потiм я довго нiчого не чув. О 1:28 ночi полiцейський вiдчинив дверi камери та сказав, що по мене прийшли. Я вийшов iз камери. Батько стояв у коридорi. Вiн пiдняв праву руку й розвiв пальцi вiялом. Я пiдняв лiву руку, розвiв пальцi вiялом, i ми торкнулися пучками. Ми так робимо, бо Батько iнколи хоче мене обiйняти, але менi не подобаеться обiйматися, тож натомiсть ми робимо цей жест, який означае, що вiн мене любить. Потiм полiцейський сказав нам iти за ним коридором до iншоi кiмнати. У кiмнатi стояли стiл i три стiльцi. Вiн велiв нам проходити в глиб кiмнати та сiдати за стiл, а сам сiв навпроти. На столi стояв звукозаписувач, i я спитав, чи будуть нас допитувати i чи будуть записувати допит на плiвку. – Не думаю, що в цьому виникне потреба, – вiдповiв вiн. Вiн був iнспектором. Я про це здогадався, бо на ньому не було унiформи. А також у нього був дуже волохатий нiс. Вiн мав такий вигляд, наче в нiздрях ховаються двi малесенькi мишi[2 - Це не метафора, а порiвняння, тобто вiн дiйсно мав такий вигляд, наче в його нiздрях ховалися двi маленькi мишi, i якщо ви спробуете уявити голову чоловiка, у якого з нiздрiв стирчать двi малесенькi мишi, то зрозумiете, який вигляд мав полiцейський iнспектор. Порiвняння – це не брехня, тiльки якщо це доречне порiвняння.]. Вiн сказав: – Я поговорив iз твоiм татом, i вiн каже, що ти вдарив полiцейського ненавмисне. Я нiчого не сказав, бо це було не запитання. – Ти вдарив полiцейського навмисне? – спитав вiн. – Так, – пiдтвердив я. Вiн зробив гримасу й сказав: – Але чи хотiв ти зашкодити полiцейському? Я подумав над цим i вiдповiв: – Нi. Я не хотiв зашкодити полiцейському. Я просто не хотiв, щоби вiн мене торкався. – Ти ж знаеш, що полiцейських бити не можна? – сказав тодi вiн. – Так, знаю, – вiдповiв я. Кiлька секунд вiн мовчав, а потiм спитав: – Крiстофере, це ти вбив собаку? – Я не вбивав собаку, – вiдповiв я. – Ти знаеш, що полiцейським не можна брехати i що можна нажити собi дуже великого лиха, якщо так робити? – спитав вiн. – Так, – сказав я. – Добре, а ти знаеш, хто вбив того собаку? – поцiкавився вiн. – Нi, – заперечив я. – Ти не брешеш? – спитав вiн. – Нi, я нiколи не брешу, – сказав я. – Гаразд. Я вiдпущу тебе з попередженням, – промовив тодi вiн. – Ви дасте менi документ на кшталт сертифiката, який можна зберiгати вдома? – спитав я. – Нi, попередження означае, що ми зробимо запис про твiй вчинок – що ти вдарив полiцейського, але випадково i ти не хотiв йому зашкодити, – вiдповiв вiн. – Але це було не випадково, – сказав я. – Крiстофере, благаю тебе, – втрутився тодi Батько. Полiцейський стулив рота, гучно видихнув крiзь нiздрi й сказав: – Якщо ти знов ускочиш у халепу, ми дiстанемо цей запис i побачимо, що тобi вже було зроблено попередження, тож ми поставимося до тебе серйознiше. Ти розумiеш, що я тобi кажу? Я вiдповiв, що розумiю. Потiм вiн сказав, що ми можемо йти, встав i вiдчинив дверi, i ми вийшли в коридор до приймального столу, де я забрав свiй швейцарський армiйський нiж, шматок дроту, елемент дерев’яноi головоломки, 3 пластiвцi щурячого корму для Тобi, 1,47 фунта, канцелярську скрiпку та ключ вiд вхiдних дверей, якi були складенi в маленький полiетиленовий пакет, а потiм ми пiшли до машини Батька, яку вiн припаркував бiля вiддiлка, i поiхали додому. 37 Я нiколи не брешу. Мати казала, це тому, що я хороша людина. Але це не тому, що я хороша людина. Це тому, що я не вмiю брехати. Мати була маленькою жiнкою, вiд якоi приемно пахло. Інколи вона носила теплу рожеву кофту на блискавцi та з невеличкою нашивкою злiва на грудях, на якiй було написано: «Берггаус». Брехня – це коли ти розповiдаеш щось таке, чого насправдi не було. У певному мiсцi й у певний час може вiдбутися тiльки одна подiя. Але iснуе безлiч подiй, якi не вiдбулися саме в той час i саме в тому мiсцi. І коли я уявляю щось, чого не було, то одразу починаю думати про всi iншi речi, якi не сталися. Наприклад, сьогоднi вранцi я з’iв вiвсянi пластiвцi й випив гарячий молочний коктейль iз полуницею. Але якщо я скажу, що снiдав шоколадними подушечками та чашкою чаю[3 - Але я б не став запивати шоколаднi подушечки чаем, оскiльки i подушечки, i чай коричневi.], то одразу почну думати про кавовi хрустики, лимонад, кашу, газованку «Доктор Пеппер» i про те, як я не снiдав у Єгиптi, i що в кiмнатi не було носорогiв, i що Батько не був одягнений у водолазний костюм тощо, i навiть вiд того, що я про це пишу, менi паморочиться в головi й стае страшно – так само я почуваюся, коли стою на останньому поверсi дуже високоi будiвлi, а пiдi мною тисячi споруд, машин i людей, i моя голова повниться всiма цими речами, i я боюся, що забуду стояти рiвно й триматися за поруччя, впаду за край i помру. Це ще одна причина, iз якоi менi не подобаються справжнi романи, бо це неправдивi iсторii про речi, яких нiколи не було, i вiд цього менi паморочиться й стае страшно. Тому все, що я тут написав, – це правда. 41 Дорогою додому я побачив на небi хмари, тому Чумацького Шляху видно не було. Оскiльки Батьковi довелося iхати до полiцейського вiддiлка, – а це було погано, – то я сказав: – Вибач. – Усе гаразд, – вiдповiв вiн. – Я не вбивав собаку, – промовив я. – Крiстофере, тобi слiд триматися подалi вiд лиха, добре? – сказав тодi вiн. – Я не думав, що станеться якесь лихо. Менi подобаеться Веллiнгтон, я йшов привiтатися з ним i не знав, що його вбили, – пояснив я. – Просто спробуй не лiзти в чужi справи, – сказав Батько. Я трохи подумав i вiдповiв: – Я хочу дiзнатися, хто вбив Веллiнгтона. – Ти чув, що я тобi щойно сказав, Крiстофере? – спитав Батько. – Так, я чув, що ти щойно сказав, але коли когось убивають, то треба дiзнатися, хто це зробив, аби його покарали, – наполягав я. – Це ж собака, Крiстофере, чорт забирай, просто собака, – сказав вiн. – Для мене собаки теж важливi, – вiдповiв я. – Облиш цю справу, – сказав вiн. – Цiкаво, чи знайде полiцiя людину, яка його вбила, i чи покарають ii? – не вгавав я. Тодi Батько стукнув кулаком по керму, i машина трохи вихнула за переривчасту смугу посерединi дороги, а вiн скрикнув: – Облиш цю справу, заради всього святого! Я зрозумiв, що вiн розсердився, оскiльки вiн кричав, i я не хотiв його сердити, тож мовчав, поки ми не приiхали додому. Коли ми зайшли крiзь параднi дверi, я пiшов на кухню, взяв для Тобi морквину, пiднявся нагору, зачинив дверi до своеi кiмнати, випустив Тобi й дав йому морквину. Потiм я увiмкнув комп’ютер, зiграв 76 партiй в «Сапера» й закiнчив найскладнiший рiвень за 102 секунди, а це лише на 3 секунди гiрше за мiй рекорд, який становить 99 секунд. О 2:07 ночi я вирiшив, що хочу випити води з апельсиновим сиропом перед тим, як почистити зуби й лягати спати, тому спустився на кухню. Батько сидiв на диванi, дивився телевiзор i пив шотландське вiскi. Із його очей лилися сльози. – Тобi сумно через Веллiнгтона? – спитав я. Вiн довго дивився на мене й дихав носом. Потiм озвався: – Можна й так сказати, Крiстофере. Можна й так сказати, авжеж. Я вирiшив залишити його на самотi, бо коли менi сумно, то я хочу бути на самотi. Тож я бiльше нiчого не сказав. Я просто пiшов на кухню, намiшав собi води з апельсиновим сиропом i повернувся нагору до своеi кiмнати. 43 Мати померла 2 роки тому. Одного дня я повернувся зi школи, i нiхто не вiдчинив дверi, тож я пiшов i дiстав потаемний ключ, який ми ховали пiд вазоном бiля чорного входу. Я зайшов у будинок i повернувся до моделi танка «Еарфiкс Шерман», яку я тодi складав. Батько прийшов iз роботи за пiвтори години. У нього е своя фiрма, i вiн займаеться ремонтом бойлерiв i опалювальних систем разом iз чоловiком на iм’я Родрi, своiм пiдлеглим. Вiн постукав у дверi моеi кiмнати, прочинив iх i спитав, чи я не бачив Матiр. Я сказав, що не бачив, а вiн спустився на перший поверх i став телефонувати. Я не чув, про що вiн говорив. Потiм вiн пiднявся до мене в кiмнату й сповiстив, що йому треба ненадовго поiхати, але вiн не знае напевне на скiльки. Вiн сказав, якщо менi щось знадобиться, то я маю дзвонити йому на мобiльний телефон. Його не було 2 ? години. Коли вiн приiхав, я спустився на перший поверх. Вiн сидiв у кухнi й дивився у вiкно на задне подвiр’я, на сад зi ставком i ржавим залiзним парканом, на верхiвку дзвiницi церкви на Менстед-стрит, яка схожа на замок, оскiльки побудована в романському стилi. – Боюся, ти ще нескоро побачиш свою маму, – сказав Батько. Коли вiн це говорив, то не дивився на мене. Вiн продовжував дивитися у вiкно. Зазвичай люди дивляться тобi в обличчя, коли звертаються до тебе. Я знаю, що вони вгадують моi думки, але я не можу вгадати iхнi. Це наче сидiти в кiмнатi з дзеркалом однобокого спостереження, як у фiльмах про шпигунiв. Тож менi було затишно, коли Батько говорив зi мною, але на мене не дивився. – Чому? – спитав я. Вiн довго не вiдповiдав, а потiм сказав: – Твою маму довелося покласти в лiкарню. – А ми можемо ii навiдати? – спитав я, оскiльки менi подобаються лiкарнi. Менi подобаються лiкарнянi унiформи й пристроi. – Нi, – вiдповiв Батько. – Чому нi? – спитав я. – Їй потрiбен спокiй. Їй треба побути на самотi, – пояснив вiн. – Це психiатрична лiкарня? – поцiкавився я. – Нi. Це звичайна лiкарня. У неi хворе… хворе серце, – сказав тодi Батько. – Нам потрiбно буде носити iй iжу, – сказав я, оскiльки знав, що лiкарняна iжа не дуже хороша. Девiд зi школи потрапив до лiкарнi, коли йому робили операцiю на нозi, щоби подовжити м’язи на литцi, аби вiн мiг краще ходити. І вiн ненавидiв ту iжу, тож щодня його мати носила йому iсти. Батько знову довго не вiдповiдав i потiм додав: – Я носитиму вдень, поки ти будеш у школi, i вiддаватиму лiкарям, аби вони передали мамi, гаразд? – Але ти не вмiеш готувати, – зауважив я. Батько затулив обличчя руками й сказав: – Крiстофере. Слухай. Я купуватиму готовi страви в «Маркс i Спенсер» i передаватиму iх мамi. Вони iй до вподоби. Я сказав, що зроблю листiвку з побажаннями швидкого одужання, оскiльки iх слiд робити людям, якi лежать у лiкарнях. Батько пообiцяв, що вiднесе ii наступного дня. 47 Наступного ранку, поки я iхав автобусом до школи, менi трапилися 4 червонi машини поспiль, а це означало Хороший День, тому я вирiшив не сумувати за Веллiнгтоном. Мiстер Джевонс, шкiльний психолог, якось спитав у мене, чому 4 червонi машини поспiль означали Хороший День, 3 червонi машини поспiль – Непоганий День, а 5 червоних машин поспiль – Надзвичайний День, i чому 4 жовтi машини поспiль означали Чорний День, а це такий день, коли я нi з ким не розмовляю, сиджу на самотi, читаю книжки, вiдмовляюсь вiд ланчу й Не Ризикую. Вiн сказав, що я дуже логiчна людина, i це видно одразу, тож вiн здивувався, коли дiзнався про такий спосiб мислення, бо вiн не дуже логiчний. Я вiдповiв, що менi подобаеться, коли речi вiдбуваються згiдно iз заведеним порядком. А щоби речi вiдбувалися в заведеному порядку, треба користуватися логiкою. Особливо з числами або пiд час дискусii. Але iснують iншi способи дотримуватися порядку. Ось чому в мене е Хорошi Днi й Чорнi Днi. Я також сказав, що люди, якi працюють в офiсах, виходять уранцi на роботу, бачать сонце, i iм стае радiсно. Або вони бачать дощ, i iм стае сумно, але вся рiзниця полягае в погодi, хоча якщо вони працюють в офiсi, то погода не мае жодного значення, гарний у них буде день чи поганий. Я сказав, що коли Батько вранцi прокидаеться, то завжди вдягае спочатку штани, а потiм шкарпетки, хоча це було не логiчно, але вiн завжди так робить, бо йому також подобаеться дотримуватися порядку. Також щоразу, коли вiн iде нагору, то перестрибуе по двi сходинки за раз i завжди починае з правоi ноги. Мiстер Джевонс сказав, що я дуже розумний хлопчик. Я зауважив, що розум тут нi до чого. Просто я помiчаю багато речей, а це зовсiм не означае бути розумним. Це називаеться «бути спостережливим». Бути розумним – це коли ти бачиш, як усе було, а потiм використовуеш очевиднi факти, аби здогадатися про щось нове. Наприклад, про те, що Всесвiт розширюеться або хто скоiв убивство. Або коли ти бачиш якесь iм’я англiйською, то надаеш кожнiй лiтерi значення вiд 1 до 26 (a = 1, b = 2 тощо), подумки складаеш усi цифри й дiзнаешся, чи не отримав ти просте число, як-то Jesus Christ (151), або Scooby-Doo (113), або Sherlock Holmes (163), або Doctor Watson (167). Мiстер Джевонс спитав, чи я почуваюся вiд цього безпечнiше, коли все вiдбуваеться згiдно з заведеним порядком, i я сказав, що так. Потiм вiн спитав, чи не подобаються менi перемiни. І я вiдповiв, що був би не проти перемiн, якби, наприклад, став астронавтом, а це одна з найбiльших перемiн, якi тiльки можна уявити. Окрiм смертi чи змiни статi. Вiн спитав, чи хочу я стати астронавтом, i я вiдповiв, що так, хочу. Вiн зауважив, що стати астронавтом дуже важко. Я сказав, що знаю. Треба стати офiцером Вiйськово-повiтряних сил, виконувати багато наказiв i бути готовим убивати iнших людей, а я не змiг би виконувати накази. А ще в мене немае 100 % зору, який потрiбен для того, щоби бути пiлотом. Але я сказав, що все одно можна бажати чогось такого, що навряд чи станеться. Террi, старший брат Френсiса з моеi школи, запевняв, що едина робота, яку менi довiрять, – це збирати вiзки в супермаркетi чи прибирати вiслюче лайно в притулку для тварин i що нiхто не дозволить децепешникам керувати ракетами, якi коштують мiльярди фунтiв. Коли я розповiв це Батьковi, вiн запевнив мене, що Террi заздрить, адже я розумнiший за нього. Але так можуть думати тiльки дурнi, бо ми не змагаемося один з одним. Проте Террi – дурний, отже, quod erat demonstrandum, з латини «те, що треба було довести», що означае «таким чином, це доведено». Я не децепешник, у мене немае дитячого церебрального паралiчу, на вiдмiну вiд Френсiса, який на нього хворий, а, хоч я навряд чи стану астронавтом, збираюся вступити до унiверситету й вивчати математику, або фiзику, або математику й фiзику (i отримаю единий диплом з двох спецiальностей), оскiльки менi подобаються математика й фiзика i я дуже здiбний до них. А Террi не вступить до унiверситету. Батько каже, що Террi, iмовiрнiше, потрапить до в’язницi. У Террi на руцi е татуювання у виглядi серця, проколотого посерединi ножем. Але це називають вiдхилення вiд теми, i зараз я повернуся до того, що в мене був Хороший День. Оскiльки це був Хороший День, я вирiшив, що спробую дiзнатися, хто вбив Веллiнгтона, оскiльки Хороший День призначений для планування й утiлення проектiв. Коли я розповiв це Шивон, вона сказала: – Ну, сьогоднi ми все одно будемо писати твори, тож чому б тобi не написати, як ти знайшов Веллiнгтона й потрапив до полiцейського вiддiлка. Саме тодi я почав писати цю книжку. А Шивон пообiцяла, що допоможе менi з орфографiею, граматикою та примiтками. 53 Мати померла за два тижнi. Я так i не вiдвiдав ii в лiкарнi, але Батько приносив додому багато iжi з магазину «Маркс i Спенсер». Вiн казав, що Мати мала непоганий вигляд i, здавалося, починала одужувати. Вона передавала, що дуже сильно мене любить, i поставила листiвку з побажанням швидкого одужання на столик бiля лiжка. Батько сказав, що вона iй дуже сподобалася. На листiвцi були намальованi машини. Ось який вона мала вигляд: Я зробив ii в школi з мiсiс Пiтерс, яка викладае образотворче мистецтво, i це була лiногравюра: коли ти щось малюеш на шматку лiнолеуму, мiсiс Пiтерс потiм вирiзае його по контуру, а ти мастиш лiнолеум чорнилом i притискаеш його до паперу. Ось чому всi машини мають один i той самий вигляд, оскiльки я зробив одну машину й притиснув ii до паперу 9 разiв. Зробити багато машин спало на думку мiсiс Пiтерс, i ця iдея менi сподобалася. Я розфарбував усi машини червоним кольором, щоби в Матерi був Над-над-надзвичайний День. Батько сказав, що вона померла вiд серцевого нападу, i це було неочiкувано. – Вiд якого типу серцевого нападу? – спитав я, оскiльки здивувався. Матерi було лише 38 рокiв, а серцевi напади зазвичай бувають у лiтнiх людей, а Мати вела активний спосiб життя, iздила на велосипедi, споживала здорову iжу, багату на клiтковину з низьким вмiстом насичених жирiв, як-то: курятина, овочi та мюслi. Батько сказав, що вiн не знае, який саме серцевий напад у неi стався, i що зараз був недоречний час, аби ставити такi запитання. Я припустив, що, можливо, це була аневризма. Серцевий напад – це коли якiсь серцевi м’язи не отримують достатньо кровi й вiдмирають. Існуе два основних типи серцевих нападiв. Перший – це емболiя. Це коли кров’яний згусток блокуе одну з судин, що несуть кров до серцевих м’язiв. І цього можна уникнути, якщо приймати аспiрин i iсти рибу. Ось чому в ескiмосiв не бувае серцевих нападiв такого типу, бо вони харчуються рибою, а риба перешкоджае згортанню кровi, але якщо вони сильно порiжуться, то можуть стекти кров’ю. Проте аневризма – це коли кровоносна судина рветься i кров не надходить до серця, оскiльки вiдбуваеться витiкання. Можна отримати аневризму, коли в кровоноснiй судинi е слабке мiсце, як, наприклад, у мiсiс Гардистi, яка жила в 72-му будинку на нашiй вулицi. У неi було слабке мiсце в стiнцi кровоносноi судини шиi, i вона померла просто через те, що повернула назад голову, коли паркувала машину на автостоянцi. З iншого боку, то могла бути емболiя, оскiльки кров скорiше згортаеться, коли ти лежиш протягом довгого часу, як, наприклад, у лiкарнi. – Менi шкода, Крiстофере, менi справдi дуже шкода. Але вiн не був у цьому винен. Потiм почала приходити мiсiс Шиерс i готувати нам вечерю. Вона носила сандалi, джинси й футболку, на якiй було написано «ВІНДСЕРФ i КОРФУ» i намальовано серфера. Коли Батько сiдав, то вона ставала поруч iз ним, притискала його голову до своiх грудей i казала: – Нумо, Еде. Ми це переживемо. А потiм вона готувала нам спагетi з томатним соусом. Пiсля вечерi вона грала зi мною в «Скрабл», i одного разу я виграв iз рахунком 247 до 134. 59 Я вирiшив, що дiзнаюся, хто вбив Веллiнгтона, попри те що Батько наказав менi не лiзти в чужi справи. Це тому, що я не завжди роблю те, що менi кажуть. А це тому, що коли люди кажуть тобi, що робити, то iхнi вказiвки зазвичай бувають плутаними й не мають жодного сенсу. Наприклад, вони часто просять «зберiгати тишу», але не кажуть, як довго треба зберiгати тишу. Або ти бачиш знак, на якому написано «НЕ ХОДИТИ ПО ГАЗОНАХ», хоча насправдi там мае бути написано «НЕ ХОДИТИ ПО ГАЗОНАХ НАВКОЛО ЦЬОГО ЗНАКУ» або «НЕ ХОДИТИ ПО ГАЗОНАХ ПО ВСЬОМУ ПАРКУ», оскiльки е багато газонiв, по яких можна ходити. Люди також постiйно порушують правила. Наприклад, Батько часто iздить швидше вiд 30 миль/год у зонi обмеження швидкостi руху до 30 миль/год, а iнколи вiн сiдае за кермо пiсля того, як випив, i не завжди користуеться паском безпеки, коли веде свiй фургон. У Бiблii сказано «Не вбий», але ж були хрестовi походи, двi свiтовi вiйни, вiйна в Перськiй затоцi, i пiд час цих подiй християни постiйно вбивали людей. Також я не розумiю, що мае на увазi Батько, коли каже: «Не лiзь у чужi справи», оскiльки я не знаю, що означае «чужi справи», i я маю багато справ з iншими людьми: у школi, магазинi, автобусi, а робота Батька полягае в тому, щоби ходити по чужих будинках i лагодити чужi бойлери й опалювальнi системи. І все це – чужi справи. Шивон розумiе. Коли вона просить мене чогось не робити, то чiтко каже, чого саме не можна робити. Менi це подобаеться. Наприклад, якось вона сказала: «Ти нiколи не повинен стусати Сару чи бити ii якимось iншим чином, Крiстофере. Навiть якщо вона вдарить тебе кулаком. Якщо вона знову тебе вдарить, то вiдсунься вiд неi, стiй спокiйно та рахуй вiд 1 до 50, а потiм ти маеш пiти до мене й розповiсти, що вона зробила, або ж розповiсти про це якомусь iншому вчителю». Або одного разу вона сказала: «Якщо тобi захотiлося покататися на гойдалцi, а там уже е дiти, то ти нiколи не повинен штовхати iх iз гойдалки. Ти мусиш спитати iх, чи можна тобi покататися. А потiм ти маеш почекати, поки вони закiнчать». Але коли iншi люди просять тебе чогось не робити, то iм не подобаеться говорити це саме таким чином. Тому я сам вирiшую, що буду робити, а чого не буду. Того вечора я пiшов до будинку мiсiс Шиерс, постукав у дверi й став чекати, поки вона вiдчинить. Коли вона вiдчинила дверi, то тримала чашку чаю й була вдягнена в капцi з овечоi шкiри. Вона, напевне, дивилася вiкторину по телебаченню, оскiльки телевiзор був увiмкнений i я розчув, як хтось каже: «Столиця Венесуели – це: а) Маракас; б) Каракас; в) Богота й г) Джорджтаун». І я знав, що це Каракас. – Крiстофере, не думаю, що менi дуже кортить тебе зараз бачити, – сказала вона. – Я не вбивав Веллiнгтона. – Що ти тут робиш? – спитала вона. – Я хотiв прийти й сказати вам, що не вбивав Веллiнгтона. А також я хочу дiзнатися, хто його вбив. Трохи чаю з ii чашки пролилося на килим. – Ви знаете, хто вбив Веллiнгтона? – спитав я. Вона не вiдповiла на мое запитання. Вона просто сказала: – До побачення, Крiстофере. І зачинила дверi. Тодi я вирiшив провести невелике детективне розслiдування. Я бачив, що вона за мною спостерiгала й чекала, поки я пiду, оскiльки помiтив, як вона стояла в коридорi по iнший бiк матованого скла вхiдних дверей. Стежкою я вийшов за межi саду. Потiм озирнувся й побачив, що в холi ii немае. Я переконався, що мене нiхто не помiтить, перелiз через паркан i пiшов попiд стiною будинку до заднього подвiр’я, де стояв сарай, у якому вона зберiгала садове приладдя. На сараi висiв замок, i я не мiг потрапити всередину, тому пiдiйшов до вiкна в боковiй стiнi. Там менi трохи пощастило. Коли я зазирнув у вiкно, то розгледiв вила – такi самi, як i тi, що стирчали з Веллiнгтона. Вони лежали на лавi бiля вiкна, i iх уже встигли почистити, оскiльки на зубцях не було кровi. Я також розгледiв iншi iнструменти: лопату, граблi й такi великi садовi ножицi, якими люди пiдрiзають гiлки, до яких не можуть iнакше дотягнутися. І всi вони мали однаковi зеленi пластиковi рукоятки, як на вилах. Це означало, що вили належать мiсiс Шиерс. Або це так, або я потраплю в Глухий Кут, а це бувае, коли трапляються пiдказки, з яких ти робиш хибнi висновки, або те, що схоже на пiдказку, але насправдi нею не е. Я замислився, чи не вбила Веллiнгтона сама мiсiс Шиерс. Але якби вона сама його вбила, то чого б тодi вибiгла зi свого дому з криком: «Що ж ти, бляха, наробив iз моiм собакою?» Я вирiшив, що мiсiс Шиерс, iмовiрнiше, не вбивала Веллiнгтона. Але хто б його не вбив, вiн зробив це за допомогою вил мiсiс Шиерс. А сарай було замкнено. Це означало, що хтось мав ключ вiд сараю мiсiс Шиерс, або вона його замкнула, або забула вила в саду. Я почув якийсь шум, озирнувся й побачив мiсiс Шиерс, яка стояла на морiжку й дивилася на мене. – Я прийшов подивитися, чи е в сараi вила, – пояснив я. – Якщо ти не пiдеш, то я знову викличу полiцiю, – заявила вона. Тож я пiшов додому. Коли я повернувся, то привiтався з Батьком, пiшов нагору, погодував Тобi, свого щура, i менi було радiсно, оскiльки я був детективом i розслiдував справу. 61 Мiсiс Форбс зi школи сказала, що коли Мати померла, то вона пiшла до раю. Це тому, що мiсiс Форбс дуже стара й вiрить у рай. Вона носить спортивнi штани, оскiльки каже, що вони зручнiшi за звичайнi. А ще в неi одна нога трохи коротша за другу внаслiдок аварii на мотоциклi. Але коли Мати померла, то вона не пiшла до раю, бо раю не iснуе. Чоловiк мiсiс Пiтерс – вiкарiй, якого звати Отець Пiтерс. Інколи вiн приходить до нас у школу, аби поговорити з нами, i я спитав його, де рай, а вiн вiдповiв: – Не в цьому Всесвiтi. Це зовсiм iнше мiсце. Отець Пiтерс iнколи кумедно цокае язиком, поки думае. А ще вiн курить сигарети – це вiдчутно в його диханнi, i менi це не подобаеться. Я сказав, що поза межами нашого Всесвiту нiчого немае i що не iснуе нiякого iншого мiсця. Хоча щось може бути, якщо пройти крiзь чорну дiру, але чорна дiра е тим, що називаеться Сингулярнiсть, а це означае, що неможливо дiзнатися, що по той бiк, оскiльки гравiтацiя в чорнiй дiрi така сильна, що навiть електромагнiтнi хвилi не можуть звiдти вийти, а саме електромагнiтнi хвилi збирають для нас iнформацiю про речi, якi дуже далеко. І якби рай був по iнший бiк чорноi дiри, то мерцiв треба було б запускати в космос на ракетах, аби iх туди доправити, а цього не вiдбуваеться, iнакше б люди помiтили. Я гадаю, що люди вiрять у рай, оскiльки iм не подобаеться думка про смерть, оскiльки вони хочуть жити далi, а ще iм не подобаеться думка про те, що в iхнi будинки заселяться iншi люди та викинуть iхнi речi на звалище. Отець Пiтерс сказав: – Ну, коли я кажу, що рай не в цьому Всесвiтi, то це в переносному сенсi. Мабуть, це насправдi означае, що вони з Богом. – А де тодi Бог? – спитав я. І Отець Пiтерс пообiцяв, що ми поговоримо про це якось iншим разом, коли буде бiльше часу. Ось що насправдi вiдбуваеться, коли ти помираеш: мозок припиняе працювати, а тiло розкладаеться, як сталося з Кроликом, який помер, i ми поховали його в землi в дальньому кутку саду. Усi його молекули розпалися на iншi молекули, вони пiшли в землю, iх з’iли хробаки, i вони потрапили в рослини, i якщо за 10 рокiв пiти й вирити яму на тому самому мiсцi, то ти не знайдеш нiчого, окрiм скелета. А за 1000 рокiв зникне i скелет. І це добре, бо Кролик тепер став частиною квiтiв, яблунi й куща глоду. Коли люди помирають, iх iнколи кладуть у домовини, а це означае, що вони не змiшаються з землею, поки не прогние дерево тоi домовини. Але тiло Матерi пiддали кремацii. Це означае, що ii поклали в домовину, спалили, змололи, перетворили на попiл i дим. Я не знаю, що вiдбулося з попелом i не змiг запитати в крематорii, оскiльки мене не було на похоронi. Але дим виходить крiзь димар i потрапляе в повiтря, i я iнколи дивлюся на небо й думаю про те, що молекули Матерi там, або в хмарах над Африкою чи Антарктикою, або спускаються зливою на дощовi лiси в Бразилii, або випадають десь снiгом. 67 Наступного дня була субота, а в суботу я нiчого особливого не роблю, якщо тiльки Батько не возить мене на вилазку до озера з човнами або до садiвницького магазину, але цiеi суботи Англiя грала в футбол проти Румунii, а це означало, що ми не збиралися iхати на вилазку, оскiльки Батько хотiв подивитися матч по телебаченню. Тому я вирiшив продовжити свое розслiдування. Я вирiшив пiти й попитати в кiлькох людей, якi жили на нашiй вулицi, чи не бачили вони, хто вбив Веллiнгтона, i чи не помiтили вони нiчого дивного, що вiдбувалося надворi в четвер уночi. Зазвичай я не розмовляю з незнайомцями. Менi не подобаеться говорити з незнайомцями. Це не через правило «Стережiться незнайомця», про яке нам розповiдають у школi. Це коли незнайомий чоловiк пропонуе тобi цукерку чи покататися на машинi, оскiльки хоче мати з тобою секс. Мене це не хвилюе. Якби до мене торкнувся незнайомий чоловiк, я б його вдарив, а я можу дуже сильно бити. Наприклад, коли я стусонув Сару через те, що вона смикнула мене за волосся, то вдарив так, що вона знепритомнiла, дiстала струс мозку i ii довелося вiдправити в лiкарню до вiддiлу невiдкладноi допомоги. А також я завжди ношу в кишенi свого швейцарського армiйського ножа, а в ньому е пилка, якою можна вiдрiзати людинi пальцi. Менi не подобаються незнайомцi, оскiльки менi не подобаються люди, яких я ранiше не зустрiчав. Їх важко зрозумiти. Це наче перебувати у Францii, куди ми якось поiхали в туристичний табiр на вiдпочинок, коли Мати була жива. І менi там дуже не подобалося, оскiльки коли я був у магазинi, ресторанi чи на пляжi, то зовсiм не розумiв, що кажуть iншi люди, i це було страшно. Я довго звикаю до людей, яких щойно побачив. Наприклад, коли до нашоi школи приходить на роботу новий персонал, то я цiлими тижнями з ними не розмовляю. Я просто слiдкую за ними, поки не переконаюся, що вони безпечнi. Потiм я ставлю iм запитання про них самих, наприклад: чи е в них домашнi тварини, який у них улюблений колiр i що вони знають про космiчнi мiсii «Аполлон», прошу накреслити план iхнiх будинкiв i цiкавлюся, яку машину вони водять, аби познайомитися з ними. І потiм я не заперечую, якщо вони перебувають зi мною в однiй кiмнатi, i менi не потрiбно весь час за ними стежити. Тому говорити з iншими людьми на нашiй вулицi – це був смiливий вчинок. Але якщо ти збираешся вести розслiдування, то треба бути смiливим, тож я не мав вибору. Перш за все я склав план нашого кварталу на вулицi, яка називаеться Рендольф-стрит, ось вiн: Потiм я пересвiдчився, що мiй швейцарський армiйський нiж лежить у кишенi, вийшов iз дому й постукав у дверi № 40 навпроти будинку мiсiс Шиерс, а це означае, що цi сусiди мали найбiльшi шанси щось побачити. Люди, якi живуть у будинку № 40, звуться Томпсонами. Менi вiдчинив мiстер Томпсон. На ньому була футболка з надписом: ПИВО допомагае страхопудам вести статеве життя вже 2000 рокiв – Чим я можу тобi допомогти? – поцiкавився мiстер Томпсон. – Ви не знаете, хто вбив Веллiнгтона? – спитав я. Я не дивився йому в обличчя. Менi не подобаеться дивитися людям в обличчя, особливо якщо це незнайомцi. Кiлька секунд вiн мовчав. – Ти хто? – зрештою заговорив вiн. – Я Крiстофер Бун з 36-го будинку, i я вас знаю. Ви мiстер Томпсон, – вiдповiв я. – Я брат мiстера Томпсона, – сказав вiн. – Ви не знаете, хто вбив Веллiнгтона? – спитав я. – І хто ж такий цей, бляха, Веллiнгтон? – Собака мiсiс Шиерс. Мiсiс Шиерс живе в будинку № 41, – вiдповiв я. – Хтось убив собаку? – спитав вiн. – Вилами, – сказав я. – Господи Ісусе! – Садовими вилами, – додав я на випадок, якщо вiн вирiшив, що йшлося про граблi з чотирма зубцями для перегною. Потiм я знову спитав: – Ви не знаете, хто його вбив? – Не маю жодного уявлення, чорт забирай, – вiдповiв вiн. – Ви не бачили нiчого пiдозрiлого в четвер уночi? – продовжив я. – Слухай, синку, менi здаеться, тобi не слiд ходити по людях i питати такi речi, – сказав вiн. – Я гадаю, що слiд, оскiльки я хочу дiзнатися, хто вбив Веллiнгтона, а ще я пишу про це книжку, – пояснив я. – Ну, у четвер я був у Колчестерi, тож питай деiнде, – порадив вiн. – Дякую, – сказав я й пiшов. У будинку № 42 дверi нiхто не вiдчинив. Я бачив людей, якi жили в будинку № 44, але не знав, як iх звати. Вони були чорношкiрi, i там жили чоловiк, панi й двое дiтей, хлопчик i дiвчинка. Панi вiдчинила дверi. На нiй були черевики, схожi на армiйськi, а на зап’ястку дзеленчало 5 браслетiв, зроблених зi срiблястого металу. – Тебе звати Крiстофер, чи не так? – сказала вона. Я вiдповiв, що так, i спитав, чи не знае вона, хто вбив Веллiнгтона. Вона знала, хто такий Веллiнгтон, тому менi не довелося пояснювати, i вона чула, що його вбили. Я спитав, чи помiтила вона щось пiдозрiле в четвер уночi, що би могло допомогти розслiдуванню. – Наприклад? – спитала вона. – Наприклад, незнайомцi. Або крики, наче хтось сварився, – вiдповiв я. Але вона сказала, що нiчого не чула й не бачила. А потiм я вирiшив спробувати те, що називаеться Змiнити Тактику, i спитав ii, чи вона не знае нiкого, хто хотiв би засмутити мiсiс Шиерс. – Може, тобi слiд поговорити про це зi своiм татом, – запропонувала вона. А я пояснив iй, що не можу поговорити зi своiм татом, оскiльки це таемне розслiдування, бо вiн наказав менi не лiзти в чужi справи. – Ну, може, вiн мав рацiю, Крiстофере. – Отож, ви не знаете нiчого, що б допомогло розслiдуванню, – сказав я. – Нi, – вiдповiла вона, а потiм додала: – Будь обережним, юначе. Я пообiцяв, що буду обережним, подякував iй за вiдповiдi на моi запитання й пiшов до будинку № 43, який стоiть поруч iз домом мiсiс Шиерс. У будинку № 43 жили мiстер Вайз i його мати, яка була в iнвалiдному вiзочку, i саме тому вiн мав жити з нею, щоби супроводжувати ii по крамницях i всюди ii возити. Дверi вiдчинив мiстер Вайз. Вiд нього пахло потом, старим печивом та зiпсованим попкорном, а так пахнуть, коли дуже довго не миються, так пахне Джейсон iз моеi школи, бо вiн iз бiдноi родини. Я спитав мiстера Вайза, чи знае вiн, хто вбив Веллiнгтона в четвер уночi. – Трясця його матерi, а полiцейськi дедалi молодшають, чи не так? – вiдповiв вiн i засмiявся. Менi не подобаеться, коли люди з мене смiються, тож я розвернувся й пiшов. Я не стукав у дверi № 38, що поруч iз нашим будинком, оскiльки тi люди вживають наркотики й Батько каже, щоби я нiколи не розмовляв iз ними, тож я не розмовляю. А вночi вони голосно вмикають музику й iнколи лякають мене, коли я бачу iх на вулицi. І той будинок насправдi iм не належить. Потiм я помiтив стару панi, яка живе в будинку № 39, що на протилежному боцi вулицi вiд оселi мiсiс Шиерс. Вона була в саду бiля ганку й пiдрiзала живоплiт електричним секатором. Їi звати мiсiс Александер. У неi е собака. Це такса, i тому та панi мала бути хорошою людиною, оскiльки iй подобаються собаки. Але собаки в саду не було. Вiн був у будинку. На мiсiс Александер були джинси й кросiвки, якi старi люди зазвичай не носять. На джинсах засохла земля. А кросiвки були фiрми «Нью-беленс». А шнурiвки червонi. Я пiдiйшов до мiсiс Александер i спитав: – Вам щось вiдомо про вбивство Веллiнгтона? Вона вимкнула електричний секатор i сказала: – Боюся, тобi доведеться повторити свое запитання. Я трохи глухувата. Тож я повторив: – Вам щось вiдомо про вбивство Веллiнгтона? – Я вчора про це дiзналася. Жах. Справжнiй жах, – вiдповiла вона. – Ви знаете, хто його вбив? – спитав я. – Нi, не знаю, – вiдказала вона. – Хтось мае знати, оскiльки той, хто вбив Веллiнгтона, знае, що вiн це зробив. Якщо тiльки вiн не божевiльний та гадки не мав, що робить. Або якщо в нього амнезiя, – сказав я. – Ну, ти, мабуть, правий, – погодилася вона. – Дякую, що допомогли менi з розслiдуванням. – Тебе звати Крiстофер, чи не так? – спитала вона. – Так. Я живу в будинку № 36, – вiдповiв я. – Ми з тобою ранiше нiколи не розмовляли, так? – спитала вона. – Нi, не розмовляли. Менi не подобаеться розмовляти з незнайомцями. Але зараз я веду детективне розслiдування, – пояснив я. – Я щодня тебе бачу, коли ти йдеш до школи, – промовила вона. Я нiчого на це не вiдповiв, i тодi вона сказала: – Це дуже мило з твого боку, що ти зайшов привiтатися. Я також нiчого на це не вiдповiв, оскiльки мiсiс Александер займалася тим, що називаеться «теревенити», це коли люди кажуть одне одному речi, якi не е запитаннями чи вiдповiдями i iхнi фрази не пов’язанi мiж собою. Потiм вона додала: – Навiть якщо ти просто ведеш детективне розслiдування. І я знову iй подякував. Я вже збирався йти, коли вона сказала: – У мене е онук твого вiку. Я спробував потеревенити: – Менi 15 рокiв, 3 мiсяцi й 3 днi. – Ну, майже твого вiку, – вiдповiла вона. Потiм ми трохи помовчали, i вона спитала: – У тебе немае собаки, чи не так? – Нi, – вiдповiв я. – Мабуть, тобi б хотiлося мати собаку? – поцiкавилася вона. – У мене е щур, – вiдповiв я. – Щур? – перепитала вона. – Його звати Тобi. – А-а, – протягнула вона. Тодi я сказав: – Бiльшiсть людей не люблять щурiв, оскiльки вони вважають, що щури переносять такi хвороби, як бубонна чума. І це лише тому, що вони жили в каналiзацii й забиралися на кораблi, якi припливали з чужих земель, де були невiдомi хвороби. Але щури дуже чепурнi. Тобi постiйно вмиваеться. І його не треба вигулювати. Я просто пускаю його побiгати по своiй кiмнатi, щоби вiн робив фiзичнi вправи. А iнколи вiн сидить у мене на плечi або ховаеться в рукавi, наче в лiгвi. Але на волi щури не живуть у лiгвах. – Ти не хочеш зайти до мене на чай? – запросила мiсiс Александер. – Я не заходжу в чужi будинки, – вiдповiв я, i вона запропонувала: – Ну, може, я винесу щось надвiр. Ти любиш воду з лимоновим сиропом? – Менi подобаеться тiльки апельсиновий сироп, – вiдповiв я. – На щастя, у мене е трохи. А як щодо «баттенберга»? – спитала вона. – Не знаю, оскiльки я не знаю, що таке «баттенберг». – Це такий торт. Посерединi на ньому е чотири рожевi й жовтi квадратики, а по краях – марципанова глазур, – пояснила вона. – Це видовжений торт, квадратний у поперечному перерiзi, який подiлено на однаковi рiзнокольоровi квадрати, розташованi за шаховим порядком? – спитав я. – Так, мабуть, його можна й так описати, – вiдповiла вона. – Гадаю, менi сподобаються рожевi квадрати, але не жовтi, оскiльки я не люблю жовтий колiр. І я не знаю, що таке марципан, тож не знаю, чи вiн менi сподобаеться, – сказав я. – Боюся, марципан також жовтий. Може, менi варто натомiсть принести печиво. Тобi подобаеться печиво? – спитала вона. – Так. Певнi види печива, – вiдповiв я. – Я принесу рiзне, на вибiр, – пообiцяла вона. Вона повернулася та пiшла до будинку. Вона рухалася дуже повiльно, бо була старою панi, i перебувала всерединi понад 6 хвилин, тож я почав нервуватися, оскiльки не знав, що вона робить у будинку. Я погано ii знав, щоби напевне сказати, чи вона не збрехала про апельсиновий сироп i торт «баттенберг». І я подумав, що вона може подзвонити в полiцiю i тодi в мене будуть серйознi проблеми через попередження. Тому я пiшов. Коли я переходив вулицю, то менi сяйнула думка про те, хто мiг убити Веллiнгтона. Я уявив собi Послiдовнiсть Мiркувань, яка мала такий вигляд: 1. Хтось убив собаку, оскiльки: a) вiн ненавидiв собаку; б) вiн був божевiльним; в) вiн хотiв засмутити мiсiс Шиерс. 2. Я не знаю нiкого, хто б ненавидiв Веллiнгтона, тож iмовiрно, що у випадку а) його вбив незнайомець. 3. Я не знаю жодного божевiльного, тож iмовiрно, що у випадку б) його також убив незнайомець. 4. Бiльшiсть убивць знайомi зi своiми жертвами. Власне кажучи, скорiш за все, тебе вб’е член твоеi власноi родини на Рiздво. Це факт. Тому iмовiрно, що Веллiнгтона вбив хтось, кого вiн знав. 5. У випадку в) я знав лише одну людину, якiй не подобалася мiсiс Шиерс, i це був мiстер Шиерс, який справдi дуже добре знав Веллiнгтона. Це означае, що мiстер Шиерс став моiм Головним Пiдозрюваним. Мiстер Шиерс був одружений iз мiсiс Шиерс, i ще два роки тому вони жили разом. Потiм мiстер Шиерс пiшов i не повернувся. Саме тому мiсiс Шиерс часто приходила й готувала нам iсти, коли померла Мати, оскiльки iй бiльше не треба було готувати для мiстера Шиерса, не треба було сидiти вдома та бути його дружиною. А ще Батько сказав, що iй потрiбне товариство i що вона не хотiла лишатися сама. Інколи мiсiс Шиерс у нас ночувала, i менi це подобалося, бо тодi вона прибирала, розставляла банки, сковорiдки й каструлi на кухонних поличках за розмiром, завжди повертала iх етикетками й надписами назовнi, складала ножi, виделки й ложки у вiдповiднi вiддiли кухонноi шухляди. Але вона курила сигарети й говорила багато речей, якi я не розумiв, наприклад: «Пiду задам хропака», «Такий дубак, що хоч тарганiв мори» та «Гайда зварганимо щось приточити». Менi не подобалося, коли вона так говорила, бо я не розумiв, що вона мала на увазi. І я не знаю, чому мiстер Шиерс покинув мiсiс Шиерс, оскiльки менi нiхто про це не розповiдав. Але коли люди одружуються, то хочуть жити разом i мати дiтей, а якщо вони одружуються в церквi, то обiцяють бути разом, поки смерть не розведе iх. А якщо вони не хочуть жити разом, то треба розлучатися, а так трапляеться тому, що хтось iз подружжя мав секс iз кимось iншим, або вони сваряться, або ненавидять одне одного й бiльше не хочуть жити в одному будинку й мати дiтей. І мiстер Шиерс не хотiв бiльше жити в одному будинку з мiсiс Шиерс, тож вiн напевне ii ненавидiв i мiг повернутися й убити собаку, аби ii засмутити. Я вирiшив спробувати дiстати бiльше iнформацii про мiстера Шиерса. 71 Усi дiти в моiй школi – дурнi. Тiльки менi не можна iх так називати, навiть якщо вони справдi дурнi. Менi доводиться казати, що в них труднощi з навчанням чи особливi потреби. Але це також дурницi, тому що всi мають труднощi з навчанням, оскiльки складно вивчити французьку мову чи зрозумiти теорiю вiдносностi, а ще всi мають особливi потреби, наприклад Батько, який завжди носить iз собою невелику упаковку штучного пiдсолоджувача й додае його до кави, аби не гладшати, або мiсiс Пiтерс, яка носить бежевий слуховий апарат, або Шивон, яка мае такi товстi окуляри, що голова починае болiти, якщо iх вдягнеш, i нi про кого з них не кажуть, що вони мають Особливi Потреби, хоча особливi потреби в них е. Але Шивон сказала, що треба вживати саме цi слова, оскiльки ранiше таких дiтей, з якими я зараз ходжу до школи, називали вiдсталими, дебiлами та iдiотами. А це також дурницi, бо iнколи дiти з сусiдньоi школи бачать нас надворi, коли ми виходимо з автобуса, i кричать: «Особливi Потреби! Особливi Потреби!» Але я не зважаю на це, оскiльки не дослухаюся до того, що кажуть iншi люди, тiльки палки менi можуть кiстки поламати, i я завжди ношу з собою свого швейцарського армiйського ножа, i якщо мене хтось ударить, то я вб’ю нападника, i це буде самооборона, тому в тюрму мене не посадять. І я доведу, що я не дурний. Наступного мiсяця я складу екзамен з математики рiвня «А» i отримаю оцiнку «А». У нашiй школi ще нiхто не складав екзаменiв рiвня «А», а директор, мiсiс Гасконь, узагалi спочатку не хотiла, щоби я його складав. Вона сказала, що в них немае матерiальноi бази, аби проводити iспити рiвня «А». Але Батько став сперечатися з мiсiс Гасконь i дуже розсердився. Мiсiс Гасконь пояснила, що вона не хоче ставитися до мене по-особливому, бо тодi всi iншi дiти в школi також захочуть, щоби до них ставилися по-особливому, а це спричинить прецедент. І я завжди можу скласти екзамен рiвня «А» пiзнiше, коли менi виповниться 18. Коли мiсiс Гасконь говорила цi речi, ми з Батьком сидiли в ii кабiнетi, i тодi вiн сказав: – А вам не здаеться, що у Крiстофера й так не життя, а лайно? То ви навiть цю нагоду хочете йому пересрати. Господи Ісусе, це ж едина справа, до якоi вiн дiйсно годиться. Тодi мiсiс Гасконь сказала, що вони з Батьком поговорять про це iншим разом, коли залишаться сам на сам. А Батько спитав ii, чи вона збиралася сказати щось таке, що соромилася говорити в моiй присутностi, i вона вiдповiла, що нi, тож вiн сказав: – То кажiть усе зараз. І вона пояснила, що для того, аби я складав екзамен рiвня «А», треба видiлити когось зi спiвробiтникiв, щоби вiн сидiв зi мною в окремiй кiмнатi. А Батько сказав, що заплатить ?50 тому, хто залишиться зi мною в школi пiсля занять, i жоднi вiдмови його не влаштують. Вона вiдповiла, що iй треба про це подумати. Наступного тижня вона зателефонувала Батьковi додому й повiдомила, що я зможу складати iспит рiвня «А» i Отець Пiтерс буде, що називаеться, спостерiгачем. А пiсля того як я складу екзамен з математики рiвня «А», хочу скласти екзамен iз вищоi математики й фiзики рiвня «А», тодi я зможу вступити до унiверситету. У нашому мiстi, яке називаеться Свiндон, немае унiверситетiв, бо це невеликий населений пункт. Тож нам доведеться переiхати до iншого мiста, де е унiверситет, оскiльки я не хочу жити сам або в одному помешканнi зi студентами. Але все гаразд, оскiльки Батько також хоче переiхати до iншого мiста. Інколи вiн каже щось на кшталт: «Нам треба забиратися з цього мiстечка, малий». Або щось на кшталт: «Свiндон – це дiрка в срацi свiту». Потiм, коли я отримаю диплом з математики, або з фiзики, або з математики й фiзики, то почну працювати, зароблятиму багато грошей i зможу платити робiтниковi, який би за мною доглядав, готував iсти й прав моi речi, або я знайду жiнку, ми з нею поберемося, вона стане моею дружиною й готуватиме менi iсти, тож у мене буде компанiя i я не буду жити один. 73 Ранiше я гадав, що Мати й Батько можуть розлучитися. Це тому, що вони часто сварилися, а iнколи ненавидiли одне одного. Це через стрес, який вони дiставали в результатi того, що доглядали за людиною з Розладами Поведiнки, як у мене. У мене було багато Розладiв Поведiнки, але зараз уже менше, оскiльки я подорослiшав i можу самостiйно приймати рiшення й робити такi речi, як виходити з дому чи купляти щось у магазинi в кiнцi вулицi. Ось якi в мене Розлади Поведiнки: А. Не розмовляю з людьми протягом довгого часу[4 - Якось я нi з ким не розмовляв упродовж 5 тижнiв.]. Б. Нiчого не iм i не п’ю протягом довгого часу[5 - Коли менi було 6 рокiв, то Мати змушувала мене пити полуничнi коктейлi для схуднення з мiрчоi склянки, i ми влаштовували змагання з того, як швидко я зможу випити чверть лiтра.]. В. Не люблю, коли мене торкаються. Г. Кричу, коли я сердитий чи спантеличений. Г. Менi не подобаеться перебувати в дуже малих примiщеннях з iншими людьми. Д. Б’ю речi, коли я сердитий чи спантеличений. Е. Стогну. Є. Менi не подобаються жовтi та коричневi речi, я вiдмовляюся торкатися жовтих i коричневих речей. Ж. Вiдмовляюся користуватися своею зубною щiткою, якщо ii хтось торкався. З. Не iм, якщо рiзнi види iжi на тарiлцi торкаються одне одного. И. Не помiчаю, коли люди на мене сердяться. І. Не всмiхаюся. Й. Кажу такi речi, якi iншi люди вважають грубими[6 - Люди кажуть, що треба завжди говорити правду. Але вони не дотримуються цього правила, оскiльки не можна казати старим людям, що вони старi, i не можна казати людям, що вiд них погано пахне або що дорослий пукнув. І не можна казати: «Ти менi не подобаешся», якщо тiльки та людина не заподiяла тобi лиха.]. К. Роблю дурницi[7 - Дурницi – це такi речi, як, наприклад, вивалити на кухонний стiл банку арахiсового масла та розрiвняти його ножем так, щоби воно рiвномiрно покривало стiл до самих краiв, або палити речi на газовiй плитi, щоб подивитися, що з ними станеться, як-то: черевики, фольгу чи цукор.]. Л. Б’ю iнших людей. М. Ненавиджу Францiю. Н. Їжджу на Материнiй машинi[8 - Я так вчинив лише раз i позичив тодi ключi, коли вона поiхала до мiста на автобусi, а я нiколи ранiше не водив машину, i менi було 8 рокiв i 5 мiсяцiв, тож я врiзався в стiну, а машини бiльше немае, оскiльки Мати померла.]. О. Серджуся, якщо хтось пересувае меблi[9 - Дозволяеться пересувати стiльцi й стiл на кухнi, оскiльки це iнша справа, але в мене паморочиться голова й мене починае нудити, коли хтось пересувае диван або стiльцi у вiтальнi або iдальнi. Мати постiйно так робила, коли працювала з пилососом, тож я накреслив спецiальний план розташування всiх меблiв i вимiрив вiдстанi, а пiсля прибирання розставляв меблi по своiх мiсцях й почувався краще. Але з тих пiр, як Мати померла, Батько не брався до пилососа, i це добре. Якось мiсiс Шиерс спробувала ввiмкнути пилосос, але я почав стогнати, а вона накричала на Батька й бiльше нiколи цього не робила.]. Інколи Мати й Батько дуже сердилися через такi речi й починали кричати на мене або одне на одного. Інколи Батько казав: «Крiстофере, якщо ти не будеш поводитися по-людськи, то, чесне слово, я з тебе три шкури спущу» або Мати казала: «Господи, Крiстофере, я серйозно замислююсь над тим, аби здати тебе до iнтернату», а ще Мати казала: «Ти мене скоро в могилу заженеш». 79 Коли я повернувся додому, Батько вже приготував для мене вечерю й сидiв за столом у кухнi. На ньому була картата фланелева сорочка. На вечерю були печена квасоля, броколi та два шматки шинки, i вони були викладенi на тарiлцi так, що не торкалися одне одного. – Де ти був? – спитав Батько. – Я був надворi, – вiдповiв я. Це називаеться «безвинна брехня». Безвинна брехня – це зовсiм не брехня. Це коли ти кажеш правду, але не всю. Це означае, що все, що ми говоримо, – це безвинна брехня, наприклад, мене питають: «Чим ти хочеш сьогоднi займатися, Крiстофере?», а я вiдповiдаю: «Хочу малювати з мiсiс Пiтерс», але я не кажу: «Я хочу з’iсти свiй ланч, сходити в туалет, пiти додому пiсля школи, погратися з Тобi, повечеряти, погратися на комп’ютерi й лягти спати». Тож я припустився безвинноi брехнi, оскiльки знав, що Батько не хоче, аби я був детективом. – Менi щойно дзвонила мiсiс Шиерс, – повiдомив Батько. Я почав iсти свою печену квасолю, броколi й два шматки шинки. – Якого бiса ти роздивлявся в неi в саду? – спитав тодi Батько. – Я проводив розслiдування, оскiльки хотiв дiзнатися, хто вбив Веллiнгтона, – вiдповiв я. – Крiстофере, скiльки разiв я маю тобi казати? – знову спитав Батько. Печена квасоля, броколi й шинка вистигли, але менi було байдуже. Я iм дуже повiльно, i iжа майже завжди холоне. – Я казав тобi не пхати свого носа в чужi справи, – продовжив Батько. – Я гадаю, що Веллiнгтона мiг убити мiстер Шиерс, – промовив я. Батько промовчав. – Вiн – мiй Головний Пiдозрюваний. Оскiльки я гадаю, що Веллiнгтона вбили для того, аби засмутити мiсiс Шиерс. І вбивство зазвичай скоюе хтось iз близького… – сказав я. Батько дуже сильно стукнув кулаком по столу, так що нашi тарiлки та його нiж iз виделкою пiдстрибнули, а моя шинка сповзла набiк i торкнулася броколi, тож я бiльше не мiг iсти анi шинку, анi броколi. – Не смiй промовляти iм’я цього чоловiка в моему домi! – закричав тодi Батько. – Чому? – спитав я. – Бо вiн – дуже погана людина, – вiдповiв вiн. – А це означае, що вiн мiг убити Веллiнгтона? – спитав я. Батько обхопив руками голову: – Господи помилуй. Я зрозумiв, що батько сердиться на мене, тому сказав: – Я знаю, що ти наказав менi не лiзти в чужi справи, але мiсiс Шиерс – наш друг. – Ну, бiльше не друг, – вiдказав Батько. – Чому? – спитав я. – Гаразд, Крiстофере. Запам’ятай, що я тобi зараз скажу, запам’ятай раз i назавжди. Повторювати не буду. Дивися на мене, коли я до тебе звертаюся, заради всього святого. Подивися на мене. Ти бiльше не ходитимеш до мiсiс Шиерс i не питатимеш, хто вбив того клятого пса. Ти бiльше нiкого не питатимеш, хто вбив того клятого пса. Ти бiльше не залiзатимеш без дозволу в чужi сади. І ти негайно покинеш гратися в цього клятого детектива, – сказав Батько. Я нiчого не вiдповiв. – Я змушу тебе пообiцяти, Крiстофере. І ти знаеш, що вiдбуваеться, коли я змушую тебе обiцяти, – сказав вiн. Я дiйсно знав, що вiдбуваеться, коли я щось обiцяю. Менi треба сказати, що я нiколи бiльше цього не робитиму, а потiм я не можу цього робити, оскiльки тодi обiцянка стане брехнею. – Знаю, – вiдповiв я. – Пообiцяй, що ти бiльше нiколи так не робитимеш. Пообiцяй, що ти негайно покинеш своi дурнi забавки, гаразд? – Обiцяю, – сказав я. 83 Я гадаю, що мiг би стати дуже хорошим астронавтом. Для того щоби стати хорошим астронавтом, треба бути розумним, а я розумний. Також треба знатися на тому, як працюють механiзми, i я добре знаюся на тому, як працюють механiзми. Також треба, щоби тобi подобалося бути на самотi в малесенькому космiчному кораблi за тисячi й тисячi миль вiд земноi поверхнi, щоби не було нападiв панiки чи клаустрофобii, щоби ти не сумував за домiвкою та не збожеволiв. Менi дуже подобаеться обмежений простiр, поки в таких мiсцях зi мною немае iнших людей. Інколи менi хочеться побути на самотi, тож я забираюся до сушарки, що бiля ванноi кiмнати, протискуюся до бойлера, зачиняю за собою дверi, а потiм сиджу й думаю там годинами, i вiд цього менi стае дуже спокiйно. Тож менi би довелося самому лiтати в космос або мати окреме примiщення на космiчному кораблi, куди би нiхто не мiг зайти. А також на космiчному кораблi немае жовтих i коричневих речей, i це теж добре. Менi би довелося говорити з людьми iз Центру Керування Польотами, але ми би це робили через радiомiст i телевiзiйний екран, тож я би мiг iх вважати не реальними незнайомцями, а персонажами комп’ютерноi гри. А також я зовсiм не сумуватиму за домiвкою, оскiльки мене оточуватимуть речi, якi менi подобаються, як-то: механiзми, комп’ютери та вiдкритий космос. А ще я змiг би визирати в маленьке вiкно на космiчному кораблi та знати, що за тисячi й тисячi миль вiд мене нiкого немае, як я iнколи уявляю влiтку вночi, коли виходжу та лягаю на морiжок, дивлюся на небо й складаю долонi по обидва боки голови, щоби не бачити паркан, димар i мотузку для бiлизни, i я уявляю, що перебуваю в космосi. І тодi я бачитиму тiльки зорi. А зорi – це такi мiсця, де мiльярди рокiв тому утворилися молекули, iз яких складаються живi органiзми. Наприклад, усе залiзо в кровi, яке запобiгае анемii, утворилося в зiрцi. Менi би дуже хотiлося взяти з собою в космос Тобi, менi могли би це дозволити, бо тварин iнколи беруть у космос для експериментiв, тож я би мiг вигадати гарний експеримент зi щуром, вiд якого би щур не постраждав, i я би переконав iх дозволити взяти з собою Тобi. Але, якби не дозволили, я би все одно полетiв, оскiльки б тодi Здiйснилася Моя Мрiя. 89 Наступного дня в школi я розповiв Шивон, що Батько наказав менi припинити будь-яке розслiдування, а це означало, що моя книжка закiнчилася. Я показав iй сторiнки, якi встиг написати, разом зi схемою Всесвiту, картою вулицi та таблицею простих чисел. А вона сказала, що то байдуже, що книжка й так дуже хороша, i що я маю пишатися тим, що взагалi написав книжку, навiть таку маленьку, i що iснують дуже хорошi, хоча й дуже короткi книжки, наприклад «Серце Темряви», яку написав Конрад. Але я сказав, що це не справжня книжка, оскiльки в нiй немае справжньоi кiнцiвки, оскiльки я так i не дiзнався, хто вбив Веллiнгтона, i вбивця досi На Волi. А вона пояснила, що це схоже на життя i що не всi вбивства вдаеться розкрити i не всiх убивць щастить впiймати. На кшталт Джека-рiзника. Я сказав, що менi не подобаеться думка про те, що вбивця На Волi. Що менi не подобаеться розмiрковувати про те, що той, хто вбив Веллiнгтона, може жити десь неподалiк i я можу його зустрiти, коли вийду вночi на прогулянку. А це вiрогiдно, оскiльки вбивство зазвичай скоюе людина, яку знала жертва. І ще я додав: – Батько заборонив промовляти iм’я мiстера Шиерса в своему домi й сказав, що вiн дуже погана людина, тож, може, це означае, що саме вiн убив Веллiнгтона. – Може, твоему татовi просто не подобаеться мiстер Шиерс, – зауважила Шивон. – Чому? – спитав я. – Не знаю, Крiстофере. Не знаю, бо я нiчого не знаю про мiстера Шиерса, – вiдповiла вона. – Мiстер Шиерс був одружений iз мiсiс Шиерс, а потiм вiн ii покинув, наче розлучився. Але я не знаю, чи вони насправдi розлучилися, – сказав я. – Ну, мiсiс Шиерс – ваша подруга, чи не так? Вона дружить iз тобою та твоiм татом. Тож, може, татовi не подобаеться мiстер Шиерс, бо вiн покинув мiсiс Шиерс. Бо вiн скривдив когось, iз ким ви дружите, – вiдповiла Шивон. – Але Батько каже, що вона нам бiльше не друг, – одказав тодi я. – Вибач, Крiстофере. Менi би хотiлося вiдповiсти на всi твоi запитання, але я просто не знаю на них вiдповiдi, – сказала Шивон. А тодi пролунав дзвiнок i заняття скiнчилися. Наступного дня дорогою до школи я побачив 4 жовтi машини поспiль, тому в мене був Чорний День, i я нiчого не iв на ланч, цiлий день сидiв у кiмнатi в кутку й читав свiй пiдручник iз пiдготовки до екзамену рiвня «А» з математики. І наступного дня дорогою до школи я також побачив 4 жовтi машини поспiль, тому в мене був iще один Чорний День, я нi з ким не говорив i цiлий вечiр просидiв у кутку в Бiблiотецi й стогнав, притиснувши голову до стику мiж двома стiнами, i вiд цього менi ставало спокiйнiше й безпечнiше. Але наступного дня я тримав очi заплющеними всю дорогу до школи, поки ми не вийшли з автобуса, оскiльки менi можна це робити пiсля 2 Чорних Днiв поспiль. 97 Але на цьому книжка не закiнчилася, оскiльки за 5 днiв я побачив 5 червоних машин поспiль, i це означало Надзвичайний День, тож я знав, що мае вiдбутися щось особливе. У школi нiчого особливого не вiдбулося, i я вирiшив, що воно станеться пiсля занять. А коли я повернувся додому, то пiшов у магазин у кiнцi вулицi й купив на кишеньковi грошi трохи лакричних паличок i батончик бiлого шоколаду. Коли я купив лакричнi палички й батончик бiлого шоколаду, то озирнувся й побачив мiсiс Александер, стару панi з будинку № 39, яка також зайшла до магазину. Тепер на нiй не було джинсiв. Вона була вдягнена в сукню, як справжня стара панi. І вiд неi пахло iжею. – Що з тобою сталося того дня? – спитала вона. – Якого дня? – перепитав я. – Я вийшла надвiр, а ти пропав. Я сама з’iла все печиво, – сказала вона. – Я пiшов, – вiдповiв я. – Це я збагнула, – озвалася вона. – Я подумав, що ви можете подзвонити в полiцiю, – пояснив я. – Чого ж, заради бога, я мала туди дзвонити? – здивувалася вона. – Оскiльки я совав носа в чужi справи, а Батько сказав, що я маю припинити розслiдувати вбивство Веллiнгтона. А полiцейський дав менi попередження, i якщо в мене знову будуть проблеми, то вони ставитимуться до мене бiльш серйозно, через попередження. Тодi панi iндуска за прилавком сказала мiсiс Александер: «Чим я можу вам допомогти?», i мiсiс Александер вiдповiла, що iй потрiбнi пiнта молока й пакетик желейних тiстечок, а я вийшов iз магазину. Коли я вийшов надвiр, то побачив таксу мiсiс Александер, що сидiв на тротуарi. На ньому була маленька куртка з тартану – це така картата шотландська тканина. Такса був прив’язаний за повiдець до ринви бiля дверей. Менi подобаються собаки, тому я нахилився й привiтався з ii таксою, а вiн лизнув менi руку. У нього був шорсткий та мокрий язик, i йому сподобався запах моiх штанiв, тож вiн почав iх обнюхувати. Тодi вийшла мiсiс Александер i сказала: – Його звати Айвор. Я нiчого не вiдповiв, i мiсiс Александер спитала: – А ти дуже сором’язливий, чи не так, Крiстофере? – Менi не можна з вами розмовляти, – вiдповiв я. – Не хвилюйся. Я не скажу полiцii i не скажу твоему татовi, бо немае нiчого поганого в тому, щоби трохи потеревенити. Просто по-дружньому потеревенити, чи не так? – Менi не можна теревенити, – вiдповiв я. – Тобi подобаються комп’ютери? – спитала вона. – Так, менi подобаються комп’ютери. У мене в спальнi е комп’ютер, – сказав я. – Я знаю. Я iнколи бачу, як ти сидиш за комп’ютером у своiй спальнi, коли дивлюся у вiкно на протилежний бiк вулицi. Потiм вона вiдв’язала повiдець Айвора вiд ринви. Я не збирався нiчого говорити, бо не хотiв мати проблем. Потiм я подумав, що це був Надзвичайний День, а нiчого особливого ще не сталося, тому може бути, що розмова з мiсiс Александер i була тою особливою подiею, яка мала вiдбутися. І ще я подумав, що вона може розповiсти менi щось про Веллiнгтона чи мiстера Шиерса, навiть якщо я не ставитиму жодних запитань, а це не буде порушенням обiцянки. Тому я сказав: Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (http://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=22573981&lfrom=362673004) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом. notes Примiтки 1 Я знайшов цю книжку в мiськiй бiблiотецi, коли одного разу Мати повезла мене до мiста. 2 Це не метафора, а порiвняння, тобто вiн дiйсно мав такий вигляд, наче в його нiздрях ховалися двi маленькi мишi, i якщо ви спробуете уявити голову чоловiка, у якого з нiздрiв стирчать двi малесенькi мишi, то зрозумiете, який вигляд мав полiцейський iнспектор. Порiвняння – це не брехня, тiльки якщо це доречне порiвняння. 3 Але я б не став запивати шоколаднi подушечки чаем, оскiльки i подушечки, i чай коричневi. 4 Якось я нi з ким не розмовляв упродовж 5 тижнiв. 5 Коли менi було 6 рокiв, то Мати змушувала мене пити полуничнi коктейлi для схуднення з мiрчоi склянки, i ми влаштовували змагання з того, як швидко я зможу випити чверть лiтра. 6 Люди кажуть, що треба завжди говорити правду. Але вони не дотримуються цього правила, оскiльки не можна казати старим людям, що вони старi, i не можна казати людям, що вiд них погано пахне або що дорослий пукнув. І не можна казати: «Ти менi не подобаешся», якщо тiльки та людина не заподiяла тобi лиха. 7 Дурницi – це такi речi, як, наприклад, вивалити на кухонний стiл банку арахiсового масла та розрiвняти його ножем так, щоби воно рiвномiрно покривало стiл до самих краiв, або палити речi на газовiй плитi, щоб подивитися, що з ними станеться, як-то: черевики, фольгу чи цукор. 8 Я так вчинив лише раз i позичив тодi ключi, коли вона поiхала до мiста на автобусi, а я нiколи ранiше не водив машину, i менi було 8 рокiв i 5 мiсяцiв, тож я врiзався в стiну, а машини бiльше немае, оскiльки Мати померла. 9 Дозволяеться пересувати стiльцi й стiл на кухнi, оскiльки це iнша справа, але в мене паморочиться голова й мене починае нудити, коли хтось пересувае диван або стiльцi у вiтальнi або iдальнi. Мати постiйно так робила, коли працювала з пилососом, тож я накреслив спецiальний план розташування всiх меблiв i вимiрив вiдстанi, а пiсля прибирання розставляв меблi по своiх мiсцях й почувався краще. Але з тих пiр, як Мати померла, Батько не брався до пилососа, i це добре. Якось мiсiс Шиерс спробувала ввiмкнути пилосос, але я почав стогнати, а вона накричала на Батька й бiльше нiколи цього не робила.