Пастка зарозумiлостi. Чому розумнi люди вчиняють тупо Девiд Робсон Що саме спровокувало трансформацiю iнтелекту з благословення на прокляття? Корiнь зла – у явищi, яке Девiд Робсон визначив як пастка зарозумiлостi. Вiн дослiдив, що спонукае розумних людей вчиняти тупо, та визначив, як убезпечити себе вiд необачних рiшень, дурних коментарiв та безглуздих вчинкiв, якi здатнi зруйнувати iмiдж «людини розумноi». В формате PDF A4 сохранен издательский макет. Девiд Робсон Пастка зарозумiлостi. Чому розумнi люди вчиняють тупо Моiм батькам та Робертовi Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля» Електронна версiя зроблена за виданням: Перекладено за виданням: Robson D. The Intelligence Trap: Why Smart People Make Stupid Mistakes – and How to Make Wiser Decisions / David Robson. – Great Britain: Hodder & Stoughton, 2019. – 344 p. Переклад з англiйськоi Анатолiя Олiйника © David Robson, 2019 © Depositphotos.com / AlexanderPokusay, обкладинка, 2021 © Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2021 © Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад i художне оформлення, 2021 Вступ Блукаючи вiддаленими закапелками Інтернету, можна натрапити на суб’екта, якого звати Керi. Вiн, якщо вiрити, мае унiкальне бачення, здатне змiнити свiтопорядок. Наприклад, Керi гадае, що його викрав iнопланетний прибулець поблизу рiчки Наварро – саме там вiн зустрiвся з чудернацькою iстотою, яка набула вигляду блискучого енота «зi жвавими чорними очима». Керi не може згадати, що сталося пiсля того, як «цей малий виродок» ввiчливо привiтав його; усi подальшi подii вечора випали з його пам’ятi. Але, на його переконання, тут не обiйшлося без позаземних форм життя. Як вiн загадково пише, «ця долина приховуе багато загадок». Керi ще й переконаний прихильник астрологii. «Бiльшiсть науковцiв сповiдуе хибну думку, що астрологiя – антинаукова царина, непридатна для серйозних дослiджень, – роздратовано зiтхае вiн. – Вони глибоко помиляються». На його думку, астрологiя е ключем до зцiлення душi, а тi, хто не згоден iз цим, «запхали своi голови глибоко в дупи». Окрiм вiри в позаземнi цивiлiзацii та вiщування за зорями, Керi мае ще й переконання щодо вмiння людей мандрувати ефiрним простором астрального плану. Становище ускладнюеться, коли Керi починае теревенити про полiтику. «Деякi великi iстини, якi сприйняли нашi виборцi, не мають наукових засад», – стверджуе вiн. Це стосуеться «вiри в те, що СНІД спричиняе вiрус iмунодефiциту», i в те, «що викиди вуглецю в атмосферу призвели до дiрок в озоновому шарi». Зайве казати, що згаданi iдеi майже одностайно пiдтримали вченi, проте Керi твердить своiм читачам, що це роблять заради вигоди. «Вимкнiть ваш телевiзор. Почитайте науково-популярну лiтературу, – закликае вiн. – Ви маете знати, про що в нiй iдеться». Сподiваюся, вас не треба переконувати, що Керi помиляеться. Звичайно, у всесвiтнiй мережi повно нiчим не обгрунтованих iдей, але ми й не очiкуемо, що астрологи та опоненти iдеi СНІДу стануть рушiями iнтелектуального прогресу. Водночас повне iм’я дивака – Керi Муллiс, i вiн зовсiм не якийсь там непоiнформований автор альтернативних теорiй, а лауреат Нобелiвськоi премii, що ставить його в один ряд з Марiею Кюрi, Альбертом Ейнштейном i Френсiсом Крiком. Муллiс отримав премiю за вiдкриття полiмеразноi ланцюговоi реакцii – методу, що дав змогу науковцям клонувати ДНК у великих обсягах. Ця iдея, очевидно, прийшла до нього в мить пiднесення, коли вiн прямував до округу Мендочiно, штат Калiфорнiя. Хоча, напевно, багато з найвiдомiших досягнень кiлькох останнiх десятилiть – разом iз проектом «Геном людини» – завдячували так само митi абсолютноi генiальностi. Муллiсове вiдкриття таке важливе, що дехто з науковцiв навiть подiляе бiологiчну науку на двi епохи – до i пiсля Муллiса. Поза сумнiвом, Муллiс, доктор фiлософii Калiфорнiйського унiверситету в Берклi, непересiчний iнтелектуал; його вiдкриття могло бути лише наслiдком рiшення присвятити власне життя розумiнню надзвичайно складних процесiв, що вiдбуваються в наших клiтинах. Але чи можна тiею генiальнiстю, що дала Муллiсовi змогу зробити дивовижне вiдкриття, пояснити його вiру в прибульцiв та спростування причин СНІДу? Невже його великий розум зробив власне його неймовiрним дурником? * * * Ця книжка про те, чому розумнi особи здатнi на безглуздi вчинки i чому вони деколи помиляються навiть частiше, нiж пересiчнi особи. У нiй також iдеться про можливi стратегii уникання тих самих помилок – уроки, що допоможуть нам мiркувати бiльш зважено й рацiонально в цьому постправдивому свiтi. Щоб озброiтися нашою методикою, вам не треба бути нобелiвським лауреатом. Окрiм розповiдей про таких осiб, як Муллiс, генiальний фiзик Пол Фремптон, якого вмовили перевезти два кiлограми кокаiну через аргентинський кордон, або Артур Конан Дойл, славетий письменник, якого обдурили двое дiвчиськ, ми покажемо вам, як вади мислення можуть збити на манiвцi людину з непересiчним iнтелектом. Як i бiльшiсть людей, ранiше я вважав iнтелект синонiмом умiння добре мислити. Вiд початку XX столiття психологи розробили вiдносно короткий список абстрактних умiнь – вiдтворення фактiв, мiркування за аналогiею, оперування термiнами, – вважаючи, що вони вiддзеркалюють притаманний особi загальний iнтелект, покладений в основу навчання, творчостi, розв’язання проблем i ухвалення рiшень. Отже, освiта, за визначенням, мае спиратися на цю «первинну» мозкову силу, даючи нам спецiалiзованi знання в галузi мистецтва, гуманiтарних дисциплiн i наук, що мають вирiшальне значення для багатьох професiй. Що кмiтливiшою за цими критерiями е особа, то влучнiшими е ii судження. Однак, розпочавши кар’еру журналiста, який висвiтлюе науковi подii i спецiалiзуеться на психологii та мозковiй активностi, я зауважив, що результати останнiх дослiджень часто суперечать подiбним теорiям. Загальний iнтелект та академiчна освiта не тiльки не убезпечують вiд рiзних пiзнавальних помилок – обдарованi люди можуть навiть бiльшою мiрою схилятися до безглуздих мiркувань. Примiром, iнтелектуали й освiченi люди рiдше навчаються на власних помилках чи дослухаються до порад iнших. Схибивши, вони частiше вибудовують витонченi аргументи на виправдання логiки власних дiй, через що догматизм iхнiх поглядiв поглиблюеться ще бiльше. Ба бiльше, в iхньому полi зору збiльшуеться «слiпа пляма упередженостi», що не дае iм змоги помiтити прогалини в iхнiй логiцi. Зацiкавившись цими результатами, я розпочав подальшi дослiдження. Наприклад, теоретики менеджменту розробили методику, згiдно з якою слабкi корпоративнi культури, метою яких е зростання продуктивностi, можуть стимулювати ухвалення рацiональних рiшень у спортивних клубах, бiзнесових та урядових органiзацiях. Як наслiдок, цiлi команди, сформованi з надзвичайно розумних людей, можуть, попри це, ухвалювати надзвичайно безглуздi рiшення. Наслiдки серйознi. На iндивiдуальному рiвнi хибнi рiшення можуть вплинути на стан здоров’я, добробут i професiйну успiшнiсть. У судах вони призводять до неправильного вироку. У лiкарнях вони стають причиною 15 вiдсоткiв хибних дiагнозiв, вiд чого помирае людей бiльше, нiж вiд хвороб на кшталт раку грудей. У царинi бiзнесу це призводить до банкрутства й краху. Бiльшiсть таких помилок неможливо пояснити браком знань чи досвiду; натомiсть вони постають зi специфiчних хибних мисленневих звичок, що виробляються пiд час збагачення iнтелекту, здобуття освiти й набуття професiйного досвiду. Подiбнi помилки призводять до аварiй на космiчних кораблях, краху фондових бiрж та iгнорування лiдерами краiн глобальних проблем, наприклад клiматичних змiн. Хоча все це може видатися не пов’язаним мiж собою, я виявив, що такi подii грунтуються на спiльному явищi, яке називатиму пасткою зарозумiлостi. Можливо, найкращою тут буде аналогiя з автомобiлем. Потужнiший двигун може перевозити з мiсця на мiсця швидше, якщо ви знаете, як ним правильно користуватися. Однак наявнiсть бiльшоi кiлькост кiнських сил не гарантуе, що ви дiстанетеся мiсця призначення без пригод. Без добрих знань та обладнання – гальма, кермо, спiдометр, компас i вiдповiдна дорожня карта – потужний двигун просто возитиме вас колами чи вивезе на зустрiчну смугу. І що потужнiший двигун, то бiльшу небезпеку ви становитимете. Абсолютно так само iнтелект може допомогти засвоiти й вiдтворити факти i швидко опрацювати складну iнформацiю, але ви при цьому потребуватимете необхiдних перевiрок i рiвноваги, щоб правильно застосувати мозкову силу. Без цього потужнiший розум насправдi може зробити вас бiльш упередженими у вашому мисленнi. На щастя, крiм характеристик пастки зарозумiлостi, ми знаемо ще й про початок психологiчних дослiджень, покликаних визначити тi додатковi ментальнi якостi, що можуть утримати нас на плаву. Для прикладу розгляньмо таке, на перший погляд, банальне запитання: Джек дивиться на Енн, а вона дивиться на Джорджа. Джек одружений, а Джордж – нi. Чи дивиться одружена особа на неодружену? Варiанти вiдповiдi: так, нi, складно сказати. Правильна вiдповiдь – «так», проте бiльшiсть людей вiдповiдае: «складно сказати». Не засмучуйтеся, якщо ви не вiдразу зрозумiли суть. Бiльшiсть студентiв Лiги Плюща дае неправильну вiдповiдь, i коли я опублiкував цю загадку в журналi New Scientist, то ми одержали багато листiв, автори яких звинуватили мене в помилцi. (Якщо ви й досi не бачите логiки, пропоную накреслити схему чи подивитися останню сторiнку книжки.) Ця загадка визначае таку характеристику особи, яка вiдома як когнiтивна рефлексiя, що означае схильнiсть звертатися до наших власних припущень та iнтуiцii, а люди, якi не впоралися iз цим завданням, схильнi вiрити фантастичним теорiям, дезiнформацii та плiткам. (Цю тему ми докладнiше розглянемо в роздiлi 6.) Окрiм когнiтивноi рефлексii, до iнших важливих характеристик, що вберiгають нас вiд пастки зарозумiлостi, належать iнтелектуальна скромнiсть, активне й вiдкрите мислення, допитливiсть, тонке емоцiйне вiдчуття та прагнення розумового зростання. Узятi разом, вони утримують наше мислення в станi рiвноваги i не дають йому, образно кажучи, зiрватися у прiрву. Цi дослiдження спричинили навiть створення новоi дисциплiни – теорii «фактологiчноi мудростi». Попри скептицизм щодо неi з боку вчених рiзних галузей, цей напрям останнiм часом стрiмко розвиваеться й генеруе новi тести на логiчне мислення, що краще прогнозують реальнi ситуацii ухвалення рiшень, нiж традицiйна шкала вимiрювання загального iнтелекту. Ми навiть стаемо свiдками створення нових iнституцiй для розвитку цих дослiджень, зокрема таких як Центр практичноi мудростi при Чиказькому унiверситетi, вiдкритий у червнi 2016 року. Хоча жодну з цих якостей не оцiнюють за стандартними академiчними тестами, вам не потрiбно жертвувати якимись перевагами володiння високим рiвнем загального iнтелекту, щоб розвинути цi iнакшi стилi мислення й стратегii обгрунтування; вони просто допомагають вам мудрiше застосувати свiй розум. А ще, на противагу розуму, iх можна виробити в собi. Хай яким е ваш показник IQ, ви можете навчитися мислити мудрiше. * * * Ця ключова наука мае солiдне фiлософське пiдгрунтя. Першу дискусiю на тему пастки зарозумiлостi можна побачити навiть пiд час судового процесу над Сократом, що вiдбувся 399 року до н. е. За нотатками Платона, Сократа звинувачували в тому, що вiн розбещував молодь Афiн своiми згубними, ганебними iдеями. Сократ вiдкинув цi звинувачення, натомiсть пояснивши, чому мае репутацiю мудреця, а причиною претензiй назвав заздрощi. Усе почалося, мовив вiн, коли Дельфiйський оракул проголосив, що в Афiнах немае особи, мудрiшоi вiд Сократа. «Що каже цей бог? Якась загадка: що вона може означати? – запитував себе Сократ. – Я нiчого не знаю про власну мудрiсть нi у великому, нi в малому». Сократ блукав мiстом, звертаючись до шанованих полiтикiв, поетiв i митцiв з проханням спростувати слова оракула, проте щоразу його розчаровували. «Кожен iз них, досягши досконалостi у своему ремеслi, вважав себе наймудрiшим i в iнших царинах того часу – i ця iхня хиба, гадаю, затьмарювала притаманну iм мудрiсть». «Люди з найкращою репутацiею, – додав вiн, – видаються менi насправдi найбiльш обдiленими, тодi як iншi особи, нижчi вiд них за статусом, чинять вiдповiдно до здорового глузду». Сократiв висновок нагадуе парадокс: вiн мудрий саме тому, що усвiдомив обмеженiсть власного знання. Попри те, присяжнi визнали його винним i засудили до смертноi кари. Паралелi мiж згаданим судовим процесом та останнiми науковими дослiдженнями вражають. Замiнiть полiтикiв, поетiв i митцiв того перiоду сучасними iнженерами, банкiрами й лiкарями, i цей процес майже стовiдсотково вiдтворить «слiпi плями упереджень», якi ми вiдкриваемо сьогоднi. (І, подiбно до обвинувачiв Сократа, багато сучасних фахiвцiв не люблять оприлюднювати власнi хиби.) Проте, хай якими влучними були Сократовi характеристики сучасникiв, у них немае належноi оцiнки останнiх наукових вiдкриттiв. Зрештою, нiхто не заперечуе, що освiта й iнтелект мають iстотне значення для чiткого мислення. Проблема в тому, що ми часто неправильно використовуемо цю силу iнтелекту. З цiеi причини саме Рене Декарт пiдiйшов найближче до сучасного трактування пастки зарозумiлостi. «Не досить мати добрий розум; найважливiше – правильно застосовувати його, – писав вiн у своiй працi «Роздуми про метод» 1637 року. – Найбiльшi iнтелектуали здатнi на ницi вчинки, так само як i на найвищi чесноти; тi ж, хто рухаеться вперед повiльно i завше тримаеться належноi дороги, може дiстатися далi, нiж тi, хто надто поспiшае i збиваеться на манiвцi». Останнi науковi дослiдження дають нам змогу вийти далеко за межi цих фiлософських роздумiв, спираючись на чiтко розробленi експерименти, якi однозначно демонструють, що iнтелект може бути як благословенням, так i прокляттям, i пропонують конкретнi шляхи уникнення подiбних пасток. * * * Перш нiж розпочати нашу мандрiвку, дозвольте зробити застереження: багато вiдомих дослiджень проблеми iнтелекту в цiй книжцi не згадано. Наприклад, Анжела Дакворт з Пенсильванського унiверситету завершила сенсацiйну працю про поняття «твердiсть», яке вона визначае як «нашу наполегливiсть i запал у досягненнi довготермiнових цiлей», i не раз демонструе, що ii вимiрювання твердостi часто можуть спрогнозувати успiхи краще, нiж це роблять IQ-тести. Теорiя Дакворт мае надзвичайну значущiсть, проте невiдомо, чи висвiтлюе вона конкретнi неточностi, якi посилюе розум. Так само вона не вписуеться в загальнi межi фактологiчноi мудростi, на якiй значною мiрою вибудовано мою аргументацiю. Працюючи над «Пасткою зарозумiлостi», я обмежився трьома конкретними запитаннями: чому розумнi люди чинять безглуздо? нестачею яких умiнь i настроiв можна пояснити iхнi помилки? i як нам виробити в собi цi вмiння, щоб убезпечитися вiд таких помилок? Я дослiдив цi помилки на кожному рiвнi суспiльства, почавши з промахiв окремоi особи i закiнчивши тими огрiхами, яких припускаються велетенськi органiзацii. У частинi 1 визначено проблему. Тут дослiджено вади нашого розумiння та спосiб, коли навiть найрозумнiшi голови дають осiчку – вiд упертоi вiри Артура Конан Дойла в казки до хибних результатiв розслiдування ФБР теракту в Мадридi в 2004 роцi, – i причини того, чому знання й досвiд лише поглиблюють цi помилки. У частинi 2 запропоновано рiшення цих проблем через упровадження нового поняття – «емпiричноi мудростi», що корелюе з iншими мисленневими настроями та когнiтивними здiбностями, необхiдними для належного формулювання iдеi, а також подано деякi практичнi методи вироблення цих рис. Водночас ми довiдаемося, чому наша iнтуiцiя часто не спрацьовуе, та визначимо способи коригування цих помилок та налаштування наших iнстинктiв на потрiбну хвилю. Ми також дослiдимо стратегii уникнення дезiнформацii й плiток, щоб переконатися, що наш вибiр спираеться на беззаперечнi факти, а не на довiльнi роздуми. У частинi 3 я звернуся до проблеми навчання й пам’ятi. Розумнi люди, попри силу iхнього iнтелекту, iнодi не докладають зусиль у навчаннi, досягнувши у своiх здiбностях чогось на кшталт плато, що не вiддзеркалюе iхнього потенцiалу. Емпiрична мудрiсть допоможе розiрвати це зачароване коло, пропонуючи три правила поглибленого навчання. Автор ключового дослiдження не лише допомагае нам досягти особистих цiлей, а й пояснюе, як застосування цих принципiв обумовило сьогоднiшнiй успiх освiтнiх систем схiдноазiйських краiн, та який досвiд треба запозичити в цих краiн захiднiй системi освiти, щоб виховувати кращих учнiв та мудрiших мислителiв. Нарештi, у частинi 4 я вийду за межi iндивiдуального досвiду, щоб дослiдити причини безглуздих дiй цiлих груп талановитих людей – вiд поразок футбольноi збiрноi Англii до криз у таких гiгантських органiзацiях, як British Petroleum, Nokia i NASA. Кажуть, великий психолог ХІХ столiття Вiльям Джеймс якось сказав: «Багато людей гадають, що мислять, тодi як вони лише перегруповують власнi упередження». «Пастка зарозумiлостi» написана для всiх, хто, як i я, хоче уникнути цiеi помилки. Це пiдручник мудростi для дiячiв науки й мистецтва. Частина 1 Зворотний бiк iнтелекту: як високий рiвень IQ, освiта й досвiд можуть породити дурiсть 1. Злiт i падiння «термiтiв»: чим насправдi е iнтелект i чим вiн не е Сiдаючи за своi тестовi завдання й нервуючи, дiти в кабiнетi Льюiса Термана не могли навiть уявити, що iхнi результати назавжди змiнять не тiльки iхнi життя, але й свiтову iсторiю[1 - Історii життя чотирьох дiтей, а також життя iнших «термiтiв», описанi докладнiше у: Shurkin, J., Terman’s Kids: The Groundbreaking Study of How the Gifted Grow Up, Boston, MA: Little, Brown. (Тут i далi прим. авт., якщо не зазначено iнше.)]. Проте результати кожного з них у той чи той спосiб визначать його долю – на добре чи на зле, а iхнi траекторii повсякчас впливатимуть на наше розумiння процесiв людського мислення. Однiею з найкмiтливiших була Сара Енн, шестирiчне дiвча з щербинкою мiж переднiми зубами та в окулярах iз товстими скельцями. Нашкрябавши вiдповiдi, вона недбало виплюнула жувальну гумку мiж аркушами тесту – такий собi невеличкий хабар екзаменаторовi. Сара захихотiла, почувши запитання науковця – а чи, бува, не феi прилiпили цю жуйку до аркушiв? «Якась дiвчинка дала менi аж двi, – мило пояснила вона. – Однак, гадаю, це забагато для мого травлення, бо я щойно перехворiла на грип». Їi коефiцiент IQ становив 192 – найвищий показник у групi. Наступним членом клубу iнтелектуалiв стала Беатрiс, надто розвинене, як на своi роки, дiвча, яке почало ходити й розмовляти в сiм мiсяцiв. До 10-рiчного вiку вона прочитала 1400 книжок, а ii вiршi вирiзнялися такою зрiлiстю, що, за даними журналiстiв Сан-Франциско, вони ввели в цiлковиту оману студентiв Стенфордського унiверситету, якi прийняли iх за поезiю Теннiсона. Їi IQ, як i у Сари Енн, сягнув 19[2 - Для дорослих, котрi, принаймнi згiдно з теорiею загального iнтелекту, зупинилися у своему розумовому розвитку, IQ обчислюють дещо iнакше. Ваш показник вiддзеркалюе не ваш «ментальний вiк», а мiсцезнаходження на вiдомiй «кривiй Белла». До прикладу, 145 пунктiв за IQ свiдчить, що ви належите до найвищих 2 вiдсоткiв населення.]. Була ще й восьмирiчна Шеллi Смiт – «миле дитя, загальна улюблениця», чие личко жеврiло прихованим смiшком. Ще був Джес Оппенгаймер – «пихатий, егоцентричний хлопчак», позбавлений почуття гумору, який так i поривався спiлкуватися з iншими. Їхнi IQ сягали близько 140 – достатнiй рiвень, щоб потрапити до команди Термана, i водночас значно вищий за середнiй; на них, вочевидь, чекало велике майбутне. До цього часу тест на IQ, що з’явився вiдносно недавно, застосовували здебiльшого для виявлення осiб, якi мали труднощi у навчаннi. Проте, на глибоке переконання Термана, такi абстрактнi та академiчнi риси, як умiння запам’ятовувати факти, багатий лексикон та спроможнiсть обгрунтувати власну думку, вiддзеркалюють природжений «загальний iнтелект», що лежить в основi всiх мисленневих здiбностей. Незалежно вiд освiти чи бiографiчних даних ця переважно вроджена риса являла собою первинну мозкову силу, що визначае легкiсть у навчаннi, розумiння складних понять та здатнiсть до розв’язання завдань. «Найважливiше в людинi – це ii IQ, – заявив тодi Терман. – Серед найкращих 25 вiдсоткiв населення, особливо серед 5 вiдсоткiв елiтарiiв, ми мусимо шукати лiдерiв, якi стимулюватимуть розвиток науки, мистецтва, державного управлiння, освiти й соцiальних програм в цiлому». Простеживши iсторii життя Сари Енн, Беатрiс, Шеллi та iнших «термiтiв» у наступнi десятилiття, Терман сподiвався, що вони пiдтвердять його теорiю, пророкував iхнi успiхи в школi та унiверситетi, iхнi кар’ернi досягнення i прибутки, стан здоров’я та добробут; вiн навiть вважав, що IQ визначатиме iхнiй моральний рiвень. Результати Терманових дослiджень сприяли популяризацii стандартизованоi процедури тестування в усьому свiтi. І попри те що в багатьох сучасних школах його методику слiпо не копiюють, наша освiта все ж значною мiрою спираеться на вузький перелiк умiнь, поданий у його первинному тестi. Якщо ми хочемо пояснити, чому розумнi люди чинять по-дурному, мусимо спершу зрозумiти, чому визначаемо розум саме в такий спосiб, зрозумiти, якi здатностi охоплюе наше визначення, а також деякi вирiшальнi аспекти мислення, ним не охопленi, – навички, що мають настiльки ж iстотне значення для творчостi та прагматичного пiдходу до проблем i якими, проте, цiлковито знехтувала наша система освiти. Лише тодi ми зможемо почати аналiз витокiв пастки зарозумiлостi та можливих способiв розв’язання цiеi проблеми. Ми побачимо, що багато таких-от «слiпих плям упередженостi» були очевидними для сучасних дослiдникiв на час впровадження Терманом своiх тестiв. Вони стали незаперечними в iсторiях трiумфiв i поразок Беатрiс, Шеллi, Джеса, Сари Енн та багатьох iнших «термiтiв», бiографii яких розгорталися iнодi геть несподiвано. Проте, через популярнiсть IQ, ми лише пiдходимо до розумiння його сутi та значення для схвалення власних рiшень. Справдi, власне iсторiя життя Термана свiдчить, як великий iнтелект може катастрофiчно загинути через зверхнiсть, упередженiсть i любов. * * * Як i у випадку з багатьма великими (i хибно реалiзованими) iдеями, зародки цього розумiння iнтелекту виникли в дитинствi науковця. Терман рiс у сiльськiй мiсцевостi штату Індiана на початку 1880-х. Вiдвiдуючи «маленьку червону школу», що мiстила одну кiмнату й не мала пiдручникiв, тихий рудоволосий хлопчик уважно придивлявся до своiх однокласникiв. Вiн зневажав «недолугого» бiлявого хлопця, що завжди грався зi своею сестрою, та 18-рiчного «недоумка», що нiяк не мiг засвоiти абетку. Інший однокласник, «фантастичний брехун», як стверджував пiзнiше Терман, мав стати серiйним вбивцею, – хоча вiн i не сказав, котрий саме. Однак Терман знав про свою вiдмiннiсть вiд безiнiцiативних дiтей довкола нього. Вiн навчився читати ще до того, як пiшов до школи, у якiй не було пiдручникiв, i вже в першому семестрi вчитель дозволив йому навчатися за програмою третього класу. Розумова вищiсть Термана лише пiдтвердилася, коли сiмейну ферму вiдвiдав один комiвояжер. Знайшовши дiм, хазяi якого були бiльш-менш освiченими, вiн вирiшив провести експеримент iз френологii. Щоб продемонструвати свою теорiю, комiвояжер усiвся разом iз Термановими дiтьми довкола вогнища й почав обмацувати iхнi черепи, адже, як вiн пояснив, форма черепних кiсток може багато розповiсти про чесноти й вади iхнього власника. Його особливо вразили горбики й опуклостi пiд густою шевелюрою малого Льюiса. Цей хлопець, заявив вiн, «далеко пiде». «Гадаю, це пророцтво трохи полiпшило мою самооцiнку й спонукало мене до бiльш амбiцiйноi мети, нiж та, яку я визначив би собi в iншому разi», – писав пiзнiше Терман. До моменту свого призначення в 1910 роцi на престижну посаду у Стенфордському унiверситетi Терман уже давно розумiв псевдонаукову суть френологii, i в опуклостях його черепа нiщо не свiдчило про його здiбностi. І все ж вiн цiлком серйозно припускав, що iнтелект – це своерiдна природжена риса, що визначатиме життевий шлях особи, i тепер у нього з’явився новий еталон визначення вiдмiнностi мiж «недоуком» та «обдарованим». Терман захоплювався тестом, що його розробив Альфред Бiне – психолог, знаний у вищих колах Парижа. Згiдно з проголошеним Французькою Республiкою принципом рiвностi всiх громадян, уряд нещодавно запровадив обов’язкову освiту для всiх дiтей вiком вiд шести до тринадцяти рокiв. Проте дехто з дiтей просто знехтував цiею можливiстю, i перед мiнiстерством народноi освiти постала дилема: навчати цих «iмбецилiв» у школi окремо вiд iнших чи вирядити iх до iнтернатiв? Бiне й Теодор Симон розробили тест на допомогу вчителям, якi б визначали прогрес у розвитку дiтей та вiдповiдно коригували б процес iхньоi освiти. Сучасному читачевi деякi з наведених проблем можуть видатися абсурдними. Зокрема, для перевiрки словникового запасу Бiне попросив дiтей розглянути малюнки жiночих облич i вибрати з-помiж них «гарненьких» (див. рис.). Проте багато завдань, зрозумiло, не вiддзеркалювали ключових умiнь, що мали б iстотне значення для успiху дiтей у майбутньому. Наприклад, Бiне називав уголос ряд чисел чи окремi слова, а дiти мали вiдтворити iх у правильному порядку задля перевiрки iхньоi короткочасноi пам’ятi. Ще одне завдання: утворити речення з трьома заданими словами – перевiрка вербальних навичок. Сам Бiне не плекав нiяких iлюзiй щодо здатностi його тесту охопити увесь дiапазон «iнтелекту»; на його думку, наша «ментальна цiннiсть е надто аморфною, щоб вимiряти ii лише за однiею шкалою, а тому вiн вiдкидав iдею, що низький показник свiдчить про обмеженi можливостi дитини, гадаючи, що з часом вiн може вирiвнятися. «Ми мусимо виступити проти цього жорстокого песимiзму, – писав вiн, – мусимо показати вiдсутнiсть будь-яких пiдстав для нього». Однак iншi психологи, з-помiж них i Терман, уже працювали над концепцiею «загального iнтелекту», тобто наявностi певного виду розумовоi «енергii», що обслуговуе роботу мозку i може пояснити чийсь успiх у розв’язаннi рiзноманiтних проблем та в академiчному навчаннi. Наприклад, якщо ви швидко впораетеся з арифметичною задачею, то, найiмовiрнiше, вмiете добре читати й краще запам’ятовуете факти. Терман гадав, що тест на IQ виявить цю первинну мозкову здатнiсть, продиктовану нашою спадковiстю, а отже зможе передбачити нашi сукупнi досягнення в багатьох сферах протягом життя. Тому вiн взявся переглянути англомовну версiю тесту, запропонованого Бiне, адаптувавши iспит для дiтей старшого вiку й дорослих та доповнивши його питаннями на кшталт: Якщо два олiвцi коштують 5 центiв, скiльки олiвцiв можна купити за 50 центiв? та Яка вiдмiннiсть мiж лiнощами й неробством? Переглянувши запитання, Терман ще й змiнив методику формулювання результату, скориставшись нескладною формулою, що й досi е актуальною. З огляду на те, що старшi за вiком дiти виконують завдання краще за молодших, Терман спершу вивiв середнiй показник для кожного вiку. На основi його таблиць можна було визначити «ментальний вiк» дитини, що, подiлений на показник фактичного вiку та помножений на 100, демонстрував ii «коефiцiент iнтелекту». Десятирiчна дитина з мисленням на рiвнi 15-рiчноi матиме IQ у 150 балiв, 10-рiчна, що мислить, як молодшi на рiк вiд неi, одержить показник у 90 балiв. На всiх вiкових рiвнях середнiй показник становитиме 1002. Мотиви Термана були, здебiльшого, шляхетнi: вiн хотiв пiдвести емпiричну основу пiд систему освiти, щоб узгодити процес викладання й дитячi здiбностi. Але навiть на рiвнi тестових випробувань у мисленнi Термана вiдчувалися нездоровi тенденцii до розмежування учнiв за соцiальною належнiстю. Наприклад, окресливши невелику групу «хобо»[3 - Мандрiвнi робiтники. (Прим. перекл.)], вiн вирiшив, що тестом на IQ можна скористатися для iзоляцii вiд суспiльства злочинцiв до того, як вони порушать закон. «Моральнiсть, – писав вiн, – не може процвiтати й плодоносити, якщо iнтелект залишаеться недорозвинутим». На щастя, Терман так i не реалiзував своiх планiв, проте його дослiдження в роки Першоi свiтовоi вiйни привернули увагу вiйськових США, якi скористалися тестами для оцiнювання рiвня 1,75 млн вiйськовослужбовцiв. Найкмiтливiших одразу ж вiдрядили на курси пiдготовки офiцерiв, а тих, хто мав найгiрший результат, звiльнили чи перевели до робочих пiдроздiлiв. На думку багатьох аналiтикiв, ця стратегiя iстотно полiпшила процес призову. Натхненний цим успiхом, Терман розробив проект, що посiв чiльне мiсце в його подальшому життi: масштабне виявлення найздiбнiших учнiв штату Калiфорнiя. Учителiв закликали висувати кандидатури своiх найкращих учнiв, а Термановi асистенти перевiряли iхнi IQ, вибираючи лише тих дiтей, котрi набрали понад 140 балiв (хоча пiзнiше порiг знизили до 135). Припускаючи, що iнтелект мае спадковий характер, група Термана пiддавала тестуванню братiв i сестер цих дiтей, що дало iм змогу швидко органiзувати велику групу обдарованих дiтей чисельнiстю понад тисячу осiб – разом iз Джесом, Шеллi, Беатрiс та Сарою Енн. У наступнi десятилiття команда Термана стежила за розвитком цих дiтей, яких ласкаво йменували «термiтами», а iхнi iсторii стали визначальними для критерiю генiальностi майже протягом столiття. До найвидатнiших «термiтiв» належать фiзик-атомник Норiс Бредберi; Дуглас Макглешен Келлi, запрошений в’язничним психiатром на Нюрнберзькому процесi, а також драматург Лiлiт Джеймс. До 1959 року прiзвища понад тридцятьох осiб увiйшли до видання Who’s Who in America, при цьому близько вiсiмдесятьох були вмiщенi в журналi American Men of Science. Не всi «термiти» досягли значних академiчних успiхiв, однак багато хто з них уславився в iнших сферах. Вiзьмiмо Шеллi Смiт – «миле дитя, загальна улюблениця». Пiсля закiнчення Стенфордського унiверситету вона побудувала кар’еру дослiдника й репортера журналу Life, де познайомилася з майбутнiм чоловiком, фотографом Карлом Майденсом. Вони разом подорожували краiнами Європи та Азii, створюючи репортажi на тему полiтичноi напруженостi в переддень Другоi свiтовоi вiйни; пiзнiше вона згадуватиме днi, коли пробiгала вулицями чужих мiст, щиро втiшаючись можливiстю зафiксувати на плiвку найцiкавiше. Тим часом Джес Оппенгаймер – «пихатий, егоцентричний хлопчак…позбавлений почуття гумору» – став автором сценарiiв для радiошоу Фреда Астейра. Незабаром вiн почав заробляти такi суми, що йому складно було втриматися вiд смiху, згадуючи власну зарплатню. Його успiх став ще бiльшим, коли вiн познайомився з комедiйною актрисою Лусiль Болл i разом вони започаткували популярне телешоу «Я кохаю Люсi». У перервах мiж написанням сценарiiв Джес удосконалював технологiю постановки фiльмiв, здобувши патент на «рухомий рядок», яким досi користуються оглядачi новин. Успiхи згаданих осiб поза сумнiвом популяризують iдею загального iнтелекту; хоча Термановi тести могли лише перевiряти здiбностi до навчання, але вони дiйсно вiддзеркалювали щось на кшталт «первинноi» iнтелектуальноi сили, яка допомагала цим дiтям засвоювати новi iдеi, розв’язувати проблеми й творчо мислити, давала iм змогу жити повноцiнним та успiшним життям незалежно вiд обраного ними шляху. Незабаром результати Терманових дослiджень переконали iнших освiтян. У 1930 роцi вiн стверджував, що «тестування iнтелектуальних здiбностей у наступнi пiвстолiття перейде у стадiю зрiлостi… за кiлька рокiв дiти вiд садочка й аж до унiверситету проходитимуть тестування в такому обсязi годин, який вважатиметься доцiльним». Терман мав рацiю; за наступнi десятилiття з’явилися численнi рiзновиди його тесту. Окрiм перевiрки вмiння оперувати словами й цифрами, до останнiх тестiв додали ускладненi невербальнi головоломки, такi як квадрант (див. рис.). Яка фiгура доповнюе схему? Вiдповiдь вимагае вiд вас умiння мислити абстрактно й помiтити спiльну закономiрнiсть, що лежить в основi прогресii, – це, безперечно, свiдчить про особливу здатнiсть обробляти iнформацiю. За iдеею загального iнтелекту, таке вмiння абстрактно мислити е рiзновидом «первинноi iнтелектуальноi сили» – незалежно вiд конкретноi спецiальностi, – що лежить в основi нашого мислення. Наша система освiти може давати спецiальнi знання з багатьох рiзних дисциплiн, але кожен предмет, зрештою, спираеться на базовi вмiння мислити абстрактно. У розпал популярностi IQ бiльшiсть учнiв у школах США та Великоi Британii подiлили за результатами тестування. Сьогоднi цю методику вiдбору учнiв молодших класiв вважають застарiлою, проте ii вплив вiдчутний у системi освiти загалом i в царинi виробництва зокрема. Наприклад, у США Тест на академiчну придатнiсть (SAT), який мають виконати вступники до коледжiв, безпосередньо побудований на Термановiй методицi 1920-х рокiв. Стиль i формулювання запитань можуть вiдрiзнятися вiд тогочасних, однак подiбнi тести досi мають на метi перевiрити здатнiсть запам’ятовувати факти, дотримуватися правил абстрагування, збагачувати словниковий запас та заповнювати прогалини в схемах, а тому дехто iз психологiв досi вважае iх тестами на IQ. Те саме стосуеться вступних iспитiв до багатьох шкiл та унiверситетiв, а також тестiв для майбутнiх службовцiв: наприклад, Екзаменацiйний тест для випускникiв шкiл (GREs) i тест Вандерлiка, яким користуються для вiдбору претендентiв на робочi мiсця. Про вагомий вплив Термановоi методики свiдчить той факт, що навiть чвертьзахисники Нацiональноi футбольноi лiги США пiд час зарахування до команди складають тест Вандерлiка згiдно з теорiею, за якою вищий iнтелект позитивно впливае на стратегiчне мислення польового гравця. Цi явища типовi не лише для краiн Заходу. Стандартизованi тести, побудованi на основi IQ, можна знайти в будь-якому куточку свiту, а в деяких краiнах – це насамперед Індiя, Пiвденна Корея, Гонконг, Сингапур i Тайвань – постала цiла iндустрiя «шкiл зубрiння» для пiдготовки студентiв до складання iспитiв на кшталт GRE, необхiдних для вступу до найпрестижнiших унiверситетiв. Про важливiсть цих шкiл свiдчить той факт, що лише в Індii iхнiй щорiчний прибуток становить 6,4 млрд доларiв США. Проте не меншу вагу, нiж власне iспити, мае постiйний вплив цих теорiй на нашi системи цiнностей. Навiть якщо читач скептично ставиться до тестiв на IQ, то, на переконання багатьох людей, вмiння абстрактно мислити, настiльки важливе для успiху в навчаннi, вiддзеркалюе базовий iнтелект, що автоматично перетворюеться на мудрi судження та ухвалення зважених рiшень у життi: на роботi, вдома, у фiнансових чи полiтичних галузях. Наприклад, ми визнаемо, що вищий рiвень iнтелекту автоматично означае лiпшу здатнiсть оцiнити стан справ до того, як дiйти певного висновку; з цiеi причини ми вважаемо за доцiльне коментувати рiзнi чудернацькi теорii змови на кшталт iдей Керi Муллiса. Якщо ми iнодi й звертаемося до iнших методик ухвалення рiшень, не заснованих на тестуваннi iнтелекту, то зазвичай вдаемося до таких туманних понять, як «життевий досвiд». Їх неможливо точно вимiряти, тож ми визнаемо, що вони приходять до нас здебiльшого через осягнення без спецiальноi пiдготовки. Бiльшiсть iз нас, вочевидь, не придiляла iм стiльки часу й ваги, скiльки ми придiлили iдеi абстрактного мислення та аргументацii в освiтi. Оскiльки навчальнi тести загалом обмеженi в часi й потребують оперативного мислення, ми засвоiли ще й ту iстину, що швидкiсть нашого мiркування визначае швидкiсть мислення; вагання та нерiшучiсть тут небажанi, а будь-яка когнiтивна проблема свiдчить про нашу невдачу. Ми звикли поважати людей, якi мислять i дiють швидко, а «зволiкання» виступае синонiмом недолугостi. Як ми побачимо в подальших роздiлах, усе описане вище е хибними уявленнями, якi ми мусимо скоригувати, якщо хочемо знайти вихiд iз пастки зарозумiлостi. * * * Перед тим як розглянути межi теорii загального iнтелекту, стилi мислення та здiбностi, якi вона не здатна охопити, слiд уточнити, що бiльшiсть психологiв погоджуеться з тим, що всi цi засоби вимiрювання – IQ, SAT, GRE чи шкала Вандерлiка – таки вiдбивають дещо дуже важливе в здатностi мозку засвоювати й переробляти складну iнформацiю. І це не дивно, адже, розробленi саме для такоi мети, цi тести найкраще слугують для прогнозування вашоi успiшностi в школi та унiверситетi; однак вони дають скромний результат у передбаченнi вашоi майбутньоi кар’ери. Здатнiсть жонглювати складною iнформацiею означатиме, що вам легше зрозумiти й запам’ятати складнi математичнi чи загальнонауковi поняття; ця здатнiсть розумiти й пам’ятати складнi поняття може допомогти вам i краще обгрунтувати свою позицiю в рефератi з iсторii. Зокрема, якщо ви маете намiр працювати в таких царинах, як право, медицина чи комп’ютерне програмування, що вимагають грунтовноi освiти та абстрактного мислення, високий рiвень загального iнтелекту, безперечно, буде виграшним. Імовiрно, завдяки успiху в соцiально-економiчному життi, що його досягають «бiлi комiрцi», люди, якi набирають бiльше балiв пiд час тестування, мають краще здоров’я i, як наслiдок, живуть довше. Нейрофiзiологи також визначили деякi анатомiчнi вiдмiнностi, якими можна пояснити потужнiший загальний iнтелект. Наприклад, кора головного мозку розумних людей товща i мае глибшi звивини, а мозок таких людей загалом бiльший за розмiрами. А вiддаленi нервовi зв’язки, що з’еднують рiзнi дiлянки мозку (пiд назвою «бiла речовина», оскiльки вони захованi у товстих складках), як виявляеться, також мають iншу структуру, яка дае змогу ефективнiше передавати сигнали. Взятi разом, цi вiдмiнностi дають змогу швидше обробляти данi та вдосконалити короткочасну й довгочасну пам’ять, а це спрощуе бачення закономiрностей та обробку складноi iнформацii. Було б нерозумно заперечувати цiннiсть отриманих результатiв i, поза сумнiвом, важливу роль iнтелекту в нашому життi. Проблеми постають там, де ми занадто покладаемося на здатнiсть цих показникiв вiддзеркалювати сукупний розумовий потенцiал iндивiда поза особливостями його поведiнки та дiяльностi, не зафiксованими в тестових показниках. Примiром, розглянувши результати тестування адвокатiв, бухгалтерiв чи iнженерiв, ми можемо виявити, що середнiй показник IQ становить близько 125 балiв, а це означае, що iнтелект таки дае перевагу. Однак це середне значення для широкого дiапазону показникiв, вiд 95 (нижче за середнiй) до 157 (зона «термiтiв»). А порiвнявши успiхи окремих осiб у названих професiях, ми побачимо, що рiзнi цифри можуть коливатися в дiапазонi щонайбiльше 29 вiдсоткiв, як свiдчать дослiдження, проведенi керiвниками. Це, звичайно, досить вагомий сегмент, однак, навiть якщо взяти до уваги такий чинник, як мотивацiя, у результатах роботи все ж зберiгаеться вiдмiннiсть, яку не можна пояснити рiзними рiвнями iнтелекту. У будь-якiй професiйнiй сферi дiе чимало людей з нижчим IQ, якi працюють краще за осiб iз вищим рiвнем, а також людей iз вищим рiвнем iнтелекту, що не застосовують своi здiбностi максимально, а це свiдчить про той факт, що якостi на кшталт креативностi чи мудрих професiйних рiшень неможливо пояснити однiею цiею цифрою. «Це так, нiби висока людина займаеться баскетболом», – сказав менi Девiд Перкiнс з Гарвардськоi вищоi педагогiчноi школи. За його словами, якщо ви не здолаете головного, базового рiвня, то значних успiхiв не досягнете, проте вище вiд цього рiвня починають дiяти iншi чинники. Бiне застерiгав нас вiд цього, i, якщо уважно проаналiзувати наявнi данi, воно е абсолютно очевидним у випадку «термiтiв». У складi групи вони поодинцi мали бiльший успiх, нiж його мав середнiй американець, проте багато з них не реалiзували власних амбiцiй. Психолог Девiд Генрi Фельдман дослiдив кар’ерний рiст двадцятьох шiстьох найрозумнiших «термiтiв», кожен iз яких мав захмарний показник IQ – понад 180 одиниць. Фельдман очiкував, що кожен iз цих генiiв переросте своiх ровесникiв, однак лише четверо з них досягли високого рiвня у своiй професii (наприклад, стали суддями чи вiдомими архiтекторами); як група загалом вони були не набагато успiшнiшими вiд тих, хто набрав на 30–40 балiв менше. Розгляньмо приклад Беатрiс i Сари Енн – двох надто розвинених дiвчаток iз IQ у 192 бали, з якими ми познайомилися на початку роздiлу. Беатрiс мусила сяк-так торгувати нерухомiстю й жити на кошти свого чоловiка – разючий контраст iз кар’ерою Оппенгаймера, результат якого був одним iз найнижчих у групi. А от Сара Енн здобула ступiнь доктора, проте, вочевидь, не змогла зосередитися на власнiй кар’ерi; до п’ятдесяти рокiв вона вела напiвкочове життя, мешкаючи то в одного знайомого, то в iншого, i, зрештою, у комунi. «Гадаю, що в дитячi роки я надто запишалася своiм статусом “термiта”… i надто мало зробила з цим даром», – пiзнiше писала вона. Не можна знехтувати тiею ймовiрнiстю, що хтось iз «термiтiв» мiг свiдомо вiдмовитися вiд далекосяжноi (i сповненоi потенцiйних стресiв) кар’ери, проте, якби загальний iнтелект мав таке важливе значення, якого надавав йому Терман, то значних успiхiв у науцi, мистецтвi й полiтицi домоглася би бiльша кiлькiсть учнiв. «Пригадуючи колишнiй Терманiв оптимiзм щодо потенцiалу його вихованцiв… з гiркотою думаю про те, що вони могли краще розпорядитися власними життями», – дiйшов висновку Фельдман. * * * Тлумачення загального iнтелекту як всесильного засобу розв’язання проблем та успiшного навчання також мае узгоджуватися з ефектом Флiнна – загадковим зростанням рiвня IQ за останнi десятилiття. Щоб довiдатися бiльше з цього питання, я зустрiвся з Флiнном у будинку його сина в Оксфордi, куди той прилетiв зi своеi домiвки в Новiй Зеландii. Сьогоднi Флiнн – вагома постать у дослiдженнях iнтелекту, проте, за його словами, це було тимчасовим захопленням: «Я – фiлософ-моралiст, який цiкавиться психологiею. Я маю на увазi, що ця дiяльнiсть за останнi тридцять рокiв забирае половину мого часу». Флiнн зацiкавився темою IQ, коли натрапив на тривожнi заяви, начебто певнi расовi групи за своею природою мають нижчий рiвень iнтелекту. Вiн виявив, що вiдмiнностi в показниках IQ мали природу, пов’язану з оточенням: наприклад, дiти iз заможних та освiчених родин мають багатший лексикон, а це означае, що з вербальними частинами тексту вони впораються краще. Проте, аналiзуючи результати рiзних дослiджень, Флiнн виявив ще загадковiшi факти: рiвень iнтелекту представникiв усiх рас за останнi десятилiття полiпшився. Психологи поступово реагували на цей факт, роблячи планку iспиту все вищою: для того щоб отримати той самий показник IQ, доводилося вiдповiдати на бiльшу кiлькiсть запитань. Однак порiвняно з первинними даними, стрибок впадав в око, становлячи приблизно 30 балiв за останнi вiсiмдесят рокiв. Я подумав: «Чому психологи на радощах не танцюють? Що це, у бiса, вiдбуваеться?» Психологи, якi вважали, що розум значною мiрою мае спадковий характер, були приголомшенi. Зiставивши показники IQ брата й сестри осiб, що не були мiж собою родичами, вони дiйшли висновку, що генетичними чинниками можна пояснити близько 70 вiдсоткiв розбiжностей мiж рiзними людьми. Проте генетична еволюцiя вiдбуваеться повiльно: нашi гени не змогли би змiнитися так швидко, щоб продукувати той значний прирiст показникiв IQ, який спостерiгав Флiнн. Джерело: OurWorldInData.org/Pietschnig, J., & Voracek, M. (2015). One Century of Global IQ gains: A formal meta-analysis of the Flynn effect (1909–2013). Perspectives on Psychological Science, 10(3), 282–306. Натомiсть Флiнн говорить про необхiднiсть зважати на iстотнi змiни в суспiльствi. Хоча нас, вочевидь, не пiддавали тестам на IQ у школах, проте навчали з дитинства бачити закономiрностi й мислити символами та категорiями. Згадайте лише про уроки в початковiй школi, де учнi розглядали рiзнi гiлки дерева життя, рiзнi елементи й сили природи. Як стверджуе Флiнн: що частiше дiти надягають такi «науковi окуляри», то легше iм загалом мислити абстрактними категорiями, а це з часом призводить до зростання iхнього IQ. Нашi мисленневi механiзми розвиваються так, як це вбачав Терман. Іншi психологи спершу зреагували скептично. Однак ефект Флiнна був документально пiдтверджений у краiнах Європи, Азii, Близького Сходу та Пiвденноi Америки (див. далi) – усюди, де вiдбувався процес iндустрiалiзацii та освiтнiх реформ за захiдним зразком. Як свiдчать результати, загальний iнтелект особи залежить вiд способу взаемодii наших генiв iз культурою навколо. Важливо i те, що показники в рiзних дiлянках тесту на IQ – i це вiдповiдае Флiнновiй теорii «наукових окулярiв» – збiльшилися неоднорiдно. Невербальний хiд думок, наприклад, покращився бiльшою мiрою, нiж словниковий запас чи операцii з цифрами, а iншi здiбностi, що не можна вимiряти IQ, наприклад орiентування в просторi, фактично погiршилися. Люди просто вдосконалили певнi конкретнi навички, що допомагають мислити бiльш абстрактно. «Суспiльство з часом висувае до нас рiзнi вимоги, i люди мусять реагувати на них». У такий спосiб ефект Флiнна свiдчить, що ми не спроможнi просто вдосконалювати один тип мiркування й сподiватися, що вiн, як це прогнозують деякi теоретики, полiпшить усi потрiбнi вмiння розв’язувати проблеми, якi ми асоцiюемо з вищим рiвнем iнтелекту. Це мае бути очевидним iз повсякденного досвiду. Якщо зростання IQ справдi вiдобразило iстотне покращення сукупного iнтелекту, то навiть найкмiтливiша вiсiмдесятирiчна особа (як-от Флiнн) мала б видаватися недолугою порiвняно з пересiчною особою перiоду 2000-х. Наприклад, ми не бачимо зростання числа патентiв, що було б зрозумiло, якби вмiння, вимiрюванi тестом на загальний iнтелект, були вирiшальними для певних технологiчних iнновацiй, на яких спецiалiзувався Джес Оппенгаймер; не видно й домiнування мудрих i рацiональних полiтичних дiячiв, чого слiд було б чекати, якби в ухваленнi зважених рiшень загальний iнтелект був ключовим фактором. Ми не живемо в утопiчному майбутньому, яке, можливо, намалював би Терман, побачивши на власнi очi ефект Флiнна. * * * Вочевидь, навички, що iх визначають тести на загальний iнтелект, становлять один з важливих компонентiв нашого мисленневого механiзму й контролюють швидкiсть оброблення та засвоення абстрактноi iнформацii. Проте, якщо ми хочемо зрозумiти весь дiапазон здатностей людини ухвалювати рiшення та розв’язувати проблеми, то мусимо розширити об’ект дослiдження, увiвши до нього багато iнших елементiв – навички й стилi мислення, що не завжди тiсно корелюються з IQ. Однак намагання визначити альтернативнi форми iнтелекту часто змушували розчаровуватися. Наприклад, вiзьмiмо популярне словосполучення «емоцiйний iнтелект»[4 - Попри цi критичнi зауваження, оновленi теорii емоцiйного iнтелекту доводять свою вирiшальну роль для нашого розумiння iнтуiтивного мотивування та колективного iнтелекту, як ми побачимо в роздiлах 5 i 9.]. Вочевидь, мае значення те, що соцiальнi навички визначають багато чого в нашому життi, хоча, за твердженням критикiв, деякi з популярних тестiв на EQ (емоцiйний iнтелект, ЕІ) е хибними й нездатними передбачити успiх краще, нiж IQ чи показники характеру пересiчноi особи, такi як, наприклад, добросовiснiсть. Мiж тим iще в 1980-х роках психолог Говард Гарднер сформулював теорiю «множинних iнтелектiв», що передбачала вiсiм характеристик, що включали мiжособистiсний та iнтраособистiсний iнтелект, тiлесно-кiнетичний iнтелект, що сприяе успiхам у спортi, i навiть «натуралiстичний iнтелект», який визначае здатнiсть розрiзняти рослини в саду чи назвати марку автомобiля за звуками його двигуна. Проте, на думку багатьох дослiдникiв, Гарднерова теорiя мае надто загальний характер i не пропонуе чiтких визначень i тестiв або якихось надiйних свiдченнь на пiдтримку своiх положень, окрiм загальновiдомого постулату, що деякi люди схильнi до певних навичок бiльше за iнших. Зрештою, ми завжди знали, що з одних осiб виходять кращi спортсмени, а з iнших – чудовi музиканти, але ж вони при цьому не сперечаються про рiвнi iнтелекту. «Чому б iще не порушити питання про iнтелект на рiвнi колупання в носi?» – запитуе Флiнн. Роберт Стернберг з Корнуолльського унiверситету у своiй Трирiвневiй теорii успiшного iнтелекту пропонуе гнучкий пiдхiд, за якого дослiджуються три конкретнi типи iнтелекту – практичний, аналiтичний i творчий, – що, взятi разом, можуть впливати на процес ухвалення рiшень у широкому дiапазонi культур i ситуацiй. Коли я одного дня зателефонував Стернберговi, вiн, знявши слухавку, перепросив за те, що чутно, як галасують дiти, що гралися в саду. Проте вiн незабаром забув про галас i розповiв про розчарування сучасною системою освiти та застарiлими методами оцiнювання розумових здiбностей. Вiн порiвняв брак прогресу в тестуваннi iнтелекту з гiгантськими проривами, зробленими в iнших царинах, наприклад у медицинi. Це було подiбно до того, нiби лiкарi досi користувалися препаратами XIX столiття для лiкування смертельних захворювань. «Ми перебуваемо на рiвнi лiкування сифiлiсу ртуттю, – сказав вiн. – Тест SAT[5 - Scholastic Assessment Test – американський тест для вступу до вишу. (Прим. перекл.)] визначае, хто вступить до престижного унiверситету, а, отже, хто обiйматиме престижну посаду, але всi, кого ми отримуемо на виходi, – це добрi технiки, позбавленi здорового глузду». Як i ранiше у Термана, iнтерес Стернберга походить iз дитинства. Сьогоднi його мозкова сила поза сумнiвом: Американська асоцiацiя психологiв визнала Стернберга одним iз шiстдесяти найвидатнiших науковцiв ХХ столiття (вiн перебувае на дванадцять сходинок вище вiд Термана). Проте коли вiн, учень другого класу, побачив завдання свого першого тесту на IQ, то аж зацiпенiв. Коли результати були готовi, усi – його вчителi, батьки i сам Стернберг – зрозумiли, що хлопець виявився тупаком. Той низький бал незабаром став пророчим, i, на переконання Стернберга, вiн би й далi котився донизу, якби не його вчителька у четвертому класi. «Вона вирiшила, що суть у дитинi, а не в результатi тесту, – розповiдае вiн. – Моя успiшнiсть стрiмко пiшла вгору, тому що вона повiрила в мене». Саме пiд ii опiкою розквiтнув розум юного Стернберга. Складнi поняття, якi ранiше вислизали й були поза розумiнням, почали триматися докупи; нарештi вiн став найкращим учнем класу. Пiд час першого року навчання в Єльському унiверситетi Стернберг вирiшив опанувати вступний курс психологii, щоб зрозумiти, чому його в дитинствi вважали «таким тупим». Цей iнтерес привiв його до аспiрантури в Стенфордi, де вiн почав вивчати психологiю розвитку людини. «Якщо тести на IQ такi неiнформативнi, – розмiрковував вiн, – то як тодi краще визначити вмiння, що ведуть до успiху?» На щастя, його спостереження за власними студентами давало йому потрiбне натхнення. Стернберг пригадуе одну дiвчину на iм’я Алiса, котра прийшла працювати в його лабораторii. «Результати ii тесту вражали, вона була взiрцевою студенткою, але в лабораторii вона не висловила жодноi творчоi iдеi, – каже вiн. – Їi цiлковитою протилежнiстю стала iнша дiвчина, Барбара, результати якоi були добрi, та не “блискучi”, але вона аж вирувала iдеями, якi прагнула перевiрити в лабораторних умовах. Ще одна студентка, Селiя, не мала анi чудових результатiв Алiси, анi генiальних iдей Барбари, проте вирiзнялася дивовижним прагматизмом – вона думала про оригiнальнi шляхи планування та здiйснення експериментiв, створення ефективноi команди та опублiкування своiх статей». Стернберг, натхненний Алiсою, Барбарою та Селiею, почав формулювати теорiю людського iнтелекту, визначеного ним як «здатнiсть досягати успiху в життi вiдповiдно до власних стандартiв у межах соцiокультурного середовища особи». Вiдмовившись вiд Гарднерових розлогих визначень множинних iнтелектiв, Стернберг обмежив свою теорiю трьома здiбностями – аналiтичною, творчою й практичною – i показав, як iх можна визначати, тестувати й розвивати. Аналiтичний iнтелект е тим самим типом мислення, що його вивчав Терман; вiн мiстить здiбностi, що дали Алiсi змогу так успiшно виконати тест SAT. Натомiсть творчий iнтелект означае нашу здатнiсть «винаходити, уявляти й припускати», як це визначив Стернберг. У школах та унiверситетах уже розвивають цей тип мислення в групах творчого письма, але Стернберг пiдкреслюе, що такi предмети, як iсторiя, наука та iноземнi мови, можуть так само мiстити вправи, спрямованi на вимiрювання та формування творчостi. Наприклад, учню на уроцi iсторii можна поставити таке запитання: «Чи почалася би Перша свiтова вiйна, якби не замах на Франца Фердинанда?» Або таке: «Яким був би свiт сьогоднi, якби Нiмеччина виграла Другу свiтову вiйну?» На заняттi з природознавства за темою «Зiр тварин» учням можна дати завдання уявити пейзаж таким, як його бачить бджола: «Опишiть те, що бачить бджола, але не бачите ви». Вiдповiдаючи на подiбнi запитання, учнi, крiм усього, мають змогу продемонструвати знання предмета, але iх iще спонукають застосувати альтернативне мислення, уявляти подii, яких насправдi не було, – вмiння, що, вочевидь, стае в пригодi представникам багатьох творчих професiй. Джес Оппенгаймер використав цей тип мислення в написаннi сценарiiв та у своiй практичнiй дiяльностi. А от практичний iнтелект охоплюе iнший тип iнновацiй – здатнiсть планувати та реалiзувати iдею, а також розв’язати хаотичнi, мало визначенi проблеми нашого життя в найпростiший спосiб. Для цього потрiбнi риси на кшталт «метапiзнання» – вмiння оцiнити власнi сильнi й уразливi мiсця та накреслити оптимальнi шляхи подолання труднощiв укупi з прихованим, мовчазним знанням, що приходить iз досвiдом i дае змогу розв’язувати проблеми на льоту. Сюди також належать деякi навички, що iх iншi називають емоцiйним, чи суспiльним, розумом – здатнiсть простежити мотиви й переконати iнших дiяти так, як потрiбно вам. З-помiж «термiтiв» цей тип найточнiше втiлюе Шеллi Смiт Майденс з ii оперативним мисленням военного репортера та здатностями, що дозволили iй втекти з японськоi в’язницi. Серед названих трьох типiв мислення, iмовiрно, найгiрше пiддаеться тестуванню й прищепленню практичний розум, але, як гадае Стернберг, е способи його розвитку в школi та унiверситетi. На практичних заняттях з бiзнесу можна дати оцiнку рiзним стратегiям подолання проблеми браку персоналу, на уроцi iсторii пiд час вивчення теми «Рабство» можна попросити учня розглянути варiанти використання метро як сховища для втiкачiв. Хай яким був предмет, ключове завдання – спонукати учнiв знайти прагматичне розв’язання проблеми, з якою вони ранiше не стикалися. Слiд зазначити, що Стернберг вiдтодi спромiгся перевiрити власнi теорii в багатьох життевих ситуацiях. Так, у Єльському унiверситетi вiн допомiг розробити програму лiтнього семiнару з психологii, призначену для обдарованих учнiв старших класiв. Дiтей пiддавали тестуванню за рiзними вимiрами iнтелекту, а потiм навмання дiлили на групи й навчали згiдно з принципами iнтелекту певного типу. Наприклад, пiсля ранкового заняття з психологiчних основ депресii декого з учнiв просили сформулювати власнi теорii, побудованi на вивченому матерiалi, – завдання для розвитку творчого мислення; iнших опитували, як вони можуть застосувати здобутi знання, щоб допомогти друговi, який страждае на ментальнi розлади, – завдання, що стимулюе практичне мислення. «Ідея полягала в тому, що однi дiти дiставали виграш вiд власних переваг, а iншi виправляли своi “уразливi мiсця”», – сказав менi Стернберг. Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=65896854&lfrom=362673004) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом. notes Примечания 1 Історii життя чотирьох дiтей, а також життя iнших «термiтiв», описанi докладнiше у: Shurkin, J., Terman’s Kids: The Groundbreaking Study of How the Gifted Grow Up, Boston, MA: Little, Brown. (Тут i далi прим. авт., якщо не зазначено iнше.) 2 Для дорослих, котрi, принаймнi згiдно з теорiею загального iнтелекту, зупинилися у своему розумовому розвитку, IQ обчислюють дещо iнакше. Ваш показник вiддзеркалюе не ваш «ментальний вiк», а мiсцезнаходження на вiдомiй «кривiй Белла». До прикладу, 145 пунктiв за IQ свiдчить, що ви належите до найвищих 2 вiдсоткiв населення. 3 Мандрiвнi робiтники. (Прим. перекл.) 4 Попри цi критичнi зауваження, оновленi теорii емоцiйного iнтелекту доводять свою вирiшальну роль для нашого розумiння iнтуiтивного мотивування та колективного iнтелекту, як ми побачимо в роздiлах 5 i 9. 5 Scholastic Assessment Test – американський тест для вступу до вишу. (Прим. перекл.)