Жили-були котик і півник. Ось котик надумав піти в ліс по дрова. Каже він до півника:
– Сиди, півнику, на печі та їж калачі, а як прийде лисиця, не обзивайся.

Пішов котик. А ось і лисиця біжить. Стала під віконце та й приказує:
– Півнику-братику, одчини! Як не одчиниш, вікно розіб’ю і тебе заберу!

– Ток-ток, ток-ток, не велів коток! – озивається півник.
Ось лисиця віконце видерла, борщик виїла і півника забрала. Несе, а він гукає:
Мій котику, мій братику!
Несе мене лисиця
За кленові ліси
За крутії гори,
За швидкії води…

Ось котик почув, прибіг, одняв півника у лисиці, приніс додому та й знову каже:
– Дивись півнику, як прийде ще раз лисиця, то не озивайся. Бо я йду далеко та й можу тебе вже не почути.

Пішов котик по дрова, а півник виліз на піч та й сидить. Та знов біжить лисичка, стукає у віконечко.
– Півнику-братику, одчини! Як не одчиниш, вікно розіб’ю і тебе заберу!
– Ток-ток, ток-ток, не велів коток! – озивається півник.
А вона знову у хатку залізла, борщик виїла і півника забрала. Несе його до нори, а півник співає:
Мій котику, мій братику!
Несе мене лисиця
За кленові ліси
За крутії гори,
За швидкії води…

Раз проспівав – не чує котик, він давай вдруге, дужче гукати. Почув таки котик, прибіг. Одняв півника, насварив та й поніс додому.
– Тепер я піду далеко і хоч як ти гукатимеш, я не почую, – сказав півникові.
Пішов знову котик у ліс. А лисичка вже тут як тут.

– Півнику-братику, одчини!
– Ток-ток, ток-ток, не велів коток!
А лисичка таки забрала півника і понесла додому. Як не гукав, як не кликав півник котика, той не почув.
Прийшов увечері котик додому, а півника нема.

Зробив він собі бандуру, взяв мішок, молоток та й пішов до лисички. Сів біля нори, заграв і заспівав:
А у лисички новий двір,
Чотири дочки на вибір.
Ще й п’ятий Пилипко.
Пилипко, вийди на рундук, подивись.
Як бубни бубнять,
як сурми сурмлять – подивись!

А лисичка саме паляниці пекла. Ось старша дочка й каже:
– Піду я, мамо, подивлюся, хто це так гарно грає, і паляницю однесу.
– Іди, – каже лисичка і дала їй паляничку.

Пішла дочка, а котик її цок та в лобок, та й у мішок. Ось і друга дочка каже:
– Піду і я подивлюся та паляницю однесу.
Пішла і та. А котик і її в мішок. А після і третя, і четверта дочки вийшли з нірки та й попали в мішок. Ждав-ждав їх Пилипко та й каже:
– Піду я, мамо, зажену їх до хати.
А котик і його впіймав.

А тоді забіг до хати, забрав півника та й поніс додому.

Ось і понині вони живуть, і хліб жують.