Архе: Монолог, який усе ще тривае
Любко Дереш


Любко Дереш (народився 1984 р.) – одна з найпомiтнiших i найоригiнальнiших постатей новоi украiнськоi лiтератури. Його твори – бiльш нiж суперечливi. Когось вони кидають у захват, iнших примушують зсувати брови i говорити про «падiння морально-етичних цiнностей». У видавництвi «Фолiо» вийшли друком книжки Дереша «Культ» та «Поклонiння ящiрцi».

Якщо ви лiтературний критик або знаний лiтературознавець, НЕ ПІДХОДЬТЕ БЛИЗЬКО ДО ЦІЄЇ КНИЖКИ! Інакше, якщо ви все ж таки наважитеся ii прочитати, вам вночi насняться кошмари, а зранку ви зрозумiете, що настав час мiняти професiю. Бо Любко Дереш та його «Архе» – це талант, помножений на нестримне почуття гумору, який зведено у ступiнь повноi вiдсутностi стереотипiв. Усiм iншим радимо – ЧИТАЙТЕ «Архе». Тому що це не просто модно, це те, що захоплюе i не вiдпускае…





Любко Дереш

Архе

Монолог, який усе ще тривае




ОБЕРЕЖНО! Даний текст самоусвiдомлюеться.



Архетиповi формати:

– звичайний режим уваги;

– стан змiненоi свiдомостi тексту;

– розширене сприйняття текстом читача;

– СТАН ГОТОВНОСТІ;

– розчинення смислiв.

Надмiрна концентрацiя уваги на Об’ектах може призвести до короткотривалих емоцiйних коливань. Не розглядати за кермом.





Роздiл перший

Терезка i тощо



Терезi, шукачцi свободи, любительцi кашалотiв



* * *


…потiм вiн вигадав новий спосiб запису слiв, коли лiтери не вимальовувались послiдовно одна за одною, а накладались одна на одну. Вже пiсля дванадцятоi лiтери на пергаментi виникав суцiльний чорний квадрат.

    В.Єшкiлев, Квадрати чорний та червоний






Терезка i води тишi



1

Своею появою десь мiж пермом i трiасом сонечко семикрапкове (також знане як Coccinella septempunctata) створило справжню архаiчну сенсацiю.

Воно вилiзло з-за обрiю бруньки на самiсiнькому чубковi дерева гiнгко, вказуючи бiлими цятками на палаючий оранжем захiд. У мить трiумфу сонечко нагадувало сяючу планету, що затулила сонце. На пiвкулi маренового в чорну цятку панцира лищали неозорi хiтиновi полиски. Сонечко завмерло на тлi велетенського сонячного диска i вмиротворено заворушило вусиками.

Так на свiт необов’язковим транзитом з’явилося сонечко, найгармонiйнiша серед присутнiх на планетi iстот. І хоч у реальностi, доступнiй нашому сприйняттю, сонечка семикрапковi проводять всього шосту частину вiдведеного iм часу, саме вони пiдтримують у людинi вiдчуття спокою та злагоди iз самим собою. У свiтовiй свiдомостi образ сонечка так мiцно пов’язаний з епохою праящерiв, що й досi, коли бачиш цього щокатого малюка, згадуються не корови на левадi – згадуються папоротi, плауни i динозаври.

Лускатий цилiндр попелу вiдлупився вiд сигарети i впав у траву. Терезка зупинила зiр на жеврiючому кiнчику, що сам собою тягнувся до фiльтра. Сонечко вилiзло на травину. Терезка перевернулася на живiт, затягнулася й пустила дим у небо серпня.

Був останнiй день лiта.


2

Що могла Терезка на прiзвисько Температура розповiсти про саму себе?

Вона була жахливим спiврозмовником: поки видавиш iз неi слово, всi нерви з’iси. Бiльшiсть народу, з яким вона спiлкувалася, i досi переконана, що з них невимушено знущалися.

Кожен дослiдник бiографii Температури на перших же кроках вiдчував, як невiдома сила стае на завадi й не дозволяе бачити образ Терезки цiлiсно. У гру вступае непояснима тугiсть, яка затягуе внутрiшнiй зiр рябим шерехтiнням. (Це дратуе – коли дивишся на когось, але не можеш побачити його двома очима нараз). На цю дiвчинку взагалi важко дивитися прямо, важко у фiзичному значеннi: очi несамохiть зiсковзують униз i вправо. А хто дивиться просто, у того рiже в очах i болить голова. Це не можна пояснити, але це правда.

(Пiдказка: причина – в особливому гатунку магii, який опанувала Терезка. Свiдченням ii сили е вiдсутнiсть зачiпок, уже помiчена уявним бiографом.)


3

Заглядати в чужi сумки цiкаво i трохи небезпечно. Що там?

Ксерокопii конспектiв лекцiй проф. Лобачевського (дуже цiннi, треба повернути доцентовi Козлику). Компас; люстерко; засохла живиця; воронячi пера; буковi горiшки; фотоапарат-«мильниця»; пляшечка прозора (наповнена в’язкою, пiнистою вiд слини субстанцiею, закручена бiлим корком) i пляшечка зелена (iз жовтим корком, практично порожня, на днi два ковтки води). Жменя слимакових мушель кольору «бiрюза» (у темрявi мушельки свiтяться).

Навiщо, питаеться? Навiщо це тобi, мишко? Чи ти здурiла?


4

Температура вважала себе боягузкою. Вона важила сорок дев’ять кiлограмiв i мала худi ноги. Комплексувала з приводу власноi зовнiшностi, але це типово. (Звiдти, мiж iншим, можна простежити ii бажання стати невидимкою). Була завбiльшки з лилика, гарячою та прозорою, з бровами, що нагадували вуса шовкопряда кульбабкового (Lemonie taraxaci), i з сухожиллями, напнутими, немов линви на вiтрильнику. У неi серце кита – велике i спокiйне. Чотирикамерне.

Терезка схильна до нiяковiнь.

Їй видавалося, що нiяковiння – найтактовнiший спосiб переконати спiврозмовника, буцiм сказане направду заганяе ii в глухий кут. Наче ii це зачiпае. Наче вона – хо-хо-хо! – справдi чула, про що з нею говорять. Коли Ви думаете, що Тереза кивае Вам на пiдтвердження Ваших слiв, не будьте смiшними. Їй просто подобаеться вiдчувати, як по шиi ковзають сухожилля.

Ви будете смiятись, але кожного разу, коли вона вдавала, буцiм нiяковiе, губить слова чи втрачае думку, iй просто робилося лiньки пiдтримувати таку нав’язливу галюцинацiю, як Ви (з приводу чого див. вище).

Терезка Температура, найхоробрiша дiвчинка на свiтi, любила дiтей i твердо вирiшила стати вихователькою в дитсадочку. Це було таке рiшення, яке приймаеться у станi особливого загострення свiдомостi. Коли хтось, наприклад, остаточно вирiшуе стати геологом, або богословом, чи океанологом. Коли iнтерес до предмета затьмарюе сам предмет. Якраз такий шлях вона й подолала.

Малi дiти усвiдомлюють, як щосекунди бачать НОВЕ. Дорослi на тлi дiтей здавалися слiпими. Дорослi з оточення Терезки були впевненi, буцiм устигли побачити все, i це робило iх важкими й кумарними.

Тому з дiтьми iй було легко. Вони видiляли якесь молочко.


5

Лiто цього року видалося iй найтихiшим лiтом у життi. Кожна дiя, кожен жест вiбрував особливою увагою, наче перебував у фокусi невидимого ультрафiолету. Кожен погляд заштовхував ii у нiмоту – затишну, вiддалену i прохолодну. Якось цим поглядом вона збила з нiг перехожого.

Снiдала вона салатом iз посолених настурцiй на олii та канапкою з сиром. Запивала це чаем – чорним, якщо виспалась, i зеленим, якщо нi. Вмикала радiоколгоспник. Зранку iй подобалося, як вiд холодних стiн кухнi вiдбиваеться голос диктора, той самий, що у дитинствi.

По трапезi Терезка викурювала сигарету. Палила вона вже понад рiк, i збиралася кинути. Бридкий смак заiдала двома ложками згущеного молока або жменькою митих родзинок.

Потiм нацiджувала воду в пластикову пляшечку з-пiд лимонаду, вдягала шльопки i набирала з баклажки повний рот води. Замикала квартиру i рушала геть.

Вiдколи Терезка почала збирати «води тишi», ii накрило свiтлом.

Лiто звучало як масивний гул безмов’я. Очi стали гарячими, розкрилися по кутиках i безперестанку iскрили. Цiлий день Терезка слухала, як за спиною шльопають по п’ятках шльопки. Гiпнотично.

Всi речi, що з ними доводилося мати справу цього лiта, чомусь поверталися тим боком, з якого роздивлятися iх було найприемнiше. Цiлолiтня тиша i безстрашнiсть закували ii в сяючу невидиму броню – мiцну й невагому. І жодна неприемнiсть не могла пiдкрастися ближче, нiж на вiдстань прямого копняка. Невидима сила напнулася довкола неi прохолодним вiтерцем, що циркулював злiва направо i зверху вниз, а також у зворотнiх напрямках, наче Терезка стала невеличким циклоном.

Терезка,

(цей кажан серед бiлого дня – цей прозорий, нечутний нетопирець iз розфокусованим поглядом, шустка вечiрниця гiгантська, нiчниця триколiрна, великий пiдковонiс, широковух звичайний – навiть не знаю, з ким ще порiвняти: вони всi гарнi)

уся ця кажаняча, лилична, розфокусованоока Терезка слухала шльопанцi, лазила Львовом i рахувала ворон. Бувало, вона занурювалася в себе так глибоко, що все довкола зникало. Видавалося, нiби не йде вона, а пливе повiтрям, як мовчазний цеппелiн, з кожним кроком здiймаючись усе вище й вище. Інколи вона здiймалася так високо, що аж скронi торкались верхiвок дерев.

Але варто було впiймати себе на цьому, як думки поверталися, а п’ятки знову торкали брукiвку. Тодi Температура спльовувала воду в порожню пляшечку i набирала до рота свiжоi.

У хвилини перепочинку Тереза прикривала долонею очi вiд сонця i дивилася за обрiй так напружено, нiби то був овид пустелi. Збоку вона нагадувала маленьку, суху бушменку, дивовижно енергiйну й свiтлу завдяки цiлодобовому перебуванню на свiжому повiтрi. Скупу на слова, пряму, з небесно-сiрими очима. Непомiтну та ембiентну.

Вона роззиралася, нiколи не забуваючи глянути на небо. Цього лiта все виходило так, що коли вона дивилася вгору, над головою пролiтала чорна хмара вороння. Вона бачила блакитне i чорне, i це було дивно.

Блакитне i чорне. Температура глибоко вдихала, набирала до рота свiжоi води i рушала вглиб пустелi.

Певне, так i було. Терезка виявилась останнiм бушменом.


6

Інодi вона сiдала пiд деревом, ховала пальчики на ногах у холодну траву, а цибатi колiна – у спiдницю. Розпружувала очi й видивлялаcя в тiнь. Думала, чи не закрапати собi очi. Думала, куди дiвся нафтизиновий бум.

Нафтизиновий бум у Львовi почався ранньоi весни, ще десь у березнi. Розгортався бум самовiльно, з непередбачуваним розмахом. Хронологiя того сенсацiйного наркоперевороту така:


7

У кiнцi лютого на котромусь росiйськомовному (певне, омському) сайтi, присвяченому наркотикам, вiд такого собi hoo_Poe (e-mail: antihoopoe@yandex.ru) з’являеться не надто переконливе повiдомлення про галюцинаторну дiю емульсii кiлькох сортiв очних крапель. Рецепт, спершу пiднятий на кпини, за пару тижнiв здобувае серця сотень фармаколюбiв, про що свiдчать численнi повiдомлення на тому ж таки сайтi.

Початок березня – на спорiднених тематикою сайтах з’являються десятки захоплених вiдгукiв щодо рецептури, запропонованоi hоо_Рое. Інформацiя про сенсацiйну знахiдку шириться Інтернетом iз сервера на сервер. Центральнi полiси СНД крие нафтизиновою лихоманкою. Емульсiю, одержану в результатi змiшування атропiну, лiдокаiну, ксилометазолiну та iнших складникiв, називають «архе». У колах, схильних до ажiотажу, вона приживаеться як «плазма».

На третю декаду березня вiдважнi експериментатори встановлюють:

– марихуана знижуе дiю «архе» практично до нуля;

– опiати й похiднi барбiтуровоi кислоти в поеднаннi з краплями викликають судоми астматичного характеру;

– мiкшування з iншою комунальною фармакопеею (кетамiн, дипразин, галоперидол, похiднi ефедрину, ацетон) призводить до анафiлактичного шоку iз загрозою для життя.

З висновками не забарилися: «архе» починають приймати на чисту голову. Це збагатило ритуал закрапування заморочками на кшталт очищувального посту, священного промивання очей, нарко- та лiброцелiбату [1 - Лiброцелiбат – добровiльна вiдмова вiд читання. Практикувалася ентузiастами крапель для навiювання специфiчного настрою перед закрапуванням. Лiброцелiбат викликав нездоровий iнтерес у середовищi бiблiофiлiв-iнтелектуалiв.] тощо.

У Львiв синхронно входять квiтень i хiмiчна революцiя. 3’являються першi зразки «плазми», закалатаноi у кустарних умовах. Ошалiлi вiд успiху неофiти пробують зберегти таемницю рецепту при собi. Семеро студентiв-хiмiкiв, якi першими вивели пропорцiйний склад «архе», за копiйки збувають на книжковому ринку бiля Федорова пiдручники, а на вирученi кошти закуповують нечувану кiлькiсть «Нафтизину», сульфацилу натрiю, 0,1 %-го р-ну атропiну та ще кiлькох видiв крапель. Попередньо закалатавши близько п’ятдесяти порцiй «плазми», вони знищують усi хiмiчнi рiвняння у страху, що вiдкриття вийде за межi iх вузького кола й «архе» пiде по людях. Хiмiки проголошують себе «КЛАНОМ АРХЕ», приймають рiшення забарикадуватися в кiмнатi й не впускати нiкого, поки не спорожняться запаси очних крапель. Протягом чотирьох днiв семеро археакцепторiв у цiлковитому зацiпенiннi споглядають «плазму».

Хлопцiв урятували товаришi по гуртожитку, якi запiдозрили негаразди завдяки мiцному запаху екскрементiв, що вибивався з-пiд дверей кiмнати. Юнакiв вiком вiд вiсiмнадцяти до двадцяти двох рокiв доставлено у станi глибокого зневоднення у Львiвську обласну реанiмацiю. Один iз горе-студентiв, третьокурсник Денис Р., досi перебувае у комi. Решта членiв Клану зазнали глибоких i невiдворотних змiн у психiцi: поведiнка в’яла, реакцii на оточуючих вiдсутнi або порушенi, загальна глибока регресiя, аутизм.

Жодноi iнформацii про «архе» у зв’язку з цим випадком у масовiй перiодицi не зауважено. Завдяки Інтернету нафтизиновий бум проникае в Івано-Франкiвськ, Луцьк i Володимир-Волинськ. Чергова хвиля повiдомлень про «плазму» з Омська накривае Харкiв, Запорiжжя i Днiпропетровськ.

Два тижнi Львiв у паузi. Пiдвищення активностi на Сонцi. Аматори реторт i спиртiвок гарячково комбiнують. На кiнець другого тижня у мiстi вiдчуваеться зрозумiле полегшення: геомагнiтнi коливання стихають, i без усяких попереджень стаеться колосальний, нi з чим не порiвнюваний прорив.

Це стаеться одночасно й незалежно в трьох кiнцях Львова приблизно у днi сильних квiтневих буревiiв, про якi чимало писалось у пресi. Рецептуру плазми вiдновлено. Формуеться новий цикл «архе».

Ураховуючи досвiд попередникiв, друга хвиля львiвських плазматикiв ставиться до споглядання «плазми» бiльш вiдчужено, що дозволяе втриматися вiд повного занурення у свiт крапельних видiнь.

Стае модним носити чисту пiпетку та свiжу пачку гiгiенiчних серветок.

Несподiваноi популярностi здобувае свист-авангард – маловiдомий до цього вид акустичного мистецтва. З приходом «архе» свист, як i саме поняття звуку, кардинально переосмислюеться, що призводить до справжнього культурного вибуху в середовищi львiвсього under- та upperground’у.

На кiлька тижнiв масовим стае захоплення дахiвницями[2 - Дахiвниця-сейшн – нiчне закрапування «плазми» на дахах будинкiв заради споглядання зоряноi карти. Тiсно пов’язане з феноменом upperground’у, концептуальнi засади якого були спричандаленi Зоряном Безкоровайним (сорт «Nameless»). (примiтки за: А.М. Давихам, неопубл.).], однак двiйко нещасних випадкiв охолоджують цей запал. Наступний мiсяць iронiчно названо «поземним»: для подальших офтальмологiчних експериментiв архемани починають вiддавати перевагу вiдкритим мiсцям ближче до Землi.

Багато хто вiдмiчае специфiчний дух радикального ревiзiонiзму, притаманного людям, котрi спробували краплi. Переоцiнцi пiддаються базовi соцiальнi догми, самоспростовуються ранiше незаперечнi цiнностi спiлкування.

Доба «архе» багата на рiзнi ексцентричнi нововведення. Завдяки поширенню «плазми», особливо сортiв «Ехолалiя» та «Неопубл», зазнае змiн молодiжний балак. Найзаповзятiшi плазматики повнiстю вiдмовляються вiд мови, якою вони спiлкувались у «попередньому життi», натомiсть беруться вигадувати власнi фонетичнi системи. Балаки «архе» виказують вражаючу внутрiшню схожiсть.

Вираз «видiти плазму» перестае рiзати слух незвичнiстю. Єдине слово, яке видцi [3 - Архе-акцептори, «тi, що видiли плазму»; вiзiонери. (примiтки за: А.М. Давихам, неопубл.).] зумiли пiдiбрати до пережитого, – це назва емульсii. Вона виявилась останнiм упiзнаваним орiентиром помiж звичайним баченням i видженням плазми.

Кiнець травня ставить крапки хiба пiд знаками запитань:???



Терезка пригадувала ту нi на що не схожу весну. Тi осяянi атропiном зiницi, розширенi вiд переповнюючоi iх таемницi… Їх можна було стрiти на кожному кроцi, особливо в поглядах молодi. Перехожi смiливо дивилися одне одному у вiчi. Не вiдводили поглядiв, а вдивлялися глибше. Над мiстом вiдкрився отвiр: наче у Бога, що спостерiгав за нами, вiд здивування розширилася зiниця. Кожен, хто був уважним, глянув догори, у Teum Occuli, i зувидiвНебуденне. Люди пiзнали щось бiльше. «Архе мiняе», – любили повторювати архемани. «Архе розсiюе, архе збирае», – додавали вони.

Практично кожен, хто закрапувався хоч би раз, виносив зi своiх видiнь тверде переконання: краплi готують людству НОВУ ДОБУ. Не ЧЕРГОВУ добу, а НОВУ. Щось реально радикальне, кардинальне, нелiнiйно-перпендикулярне! Амфотерне! Ноосферне! Усе вiщувало зсув небачених масштабiв. Сила крапель була такою, що тiльки той, хто не пробував iх, – тiльки той хiба не вiрив тому, що «архе» мiняе свiт.

«Плазмою» зацiкавилися львiвськi наркобарони. Найспритнiшi з них вирiшують органiзувати картель. У найкоротшi термiни картель набирае з вулицi торгашiв краплями до очей i засилае тих у мiсця, де не ступала ще нога наркобариги. Картель дiе нахабно i продумано: продае «плазму» в бiблiотеках, музеях, театрах, картинних галереях тощо.

Вiдразу ж з’являються й шукачi легкоi наживи – люди в беретах та окулярах, котрi видають себе за представникiв львiвського картелю. Перiодично вони з’являються на мистецьких капищах i продають легковажним клiентам звичайну дистильовану воду. Правда, незабаром мiсцевi мешканцi повiдомляють про вiсiм трупiв, знайдених у кар’ерi бiля озера Комсомольського, що за Львовом. На тiлах загиблих знайдено слiди катувань, а з очних ям у кожного стирчало по уламковi пiпетки. У подальшому спроби несанкцiонованого продажу «плазми» суттево зменшуються.



Десь у серединi червня число молодих людей, якi «видiли плазму», починае скорочуватися. Прошарок населення, котре виказувало щодо «архе» спецiальний iнтерес (особи вiком вiд 14 до 3З рокiв), тоншае, стае бiльш вiдокремленим. До послуг картелю вдаються хiба цiлком некомпетентнi особи, якi не вирахували власного «золотого» спiввiдношення мiж компонентами. Бувалi видцi «плазми» вiддають перевагу краплям, скалапуцьканим [4 - Скалапуцькати – закалатати краплi. N.B.: «замутити краплi» – означае зiпсути, зробити краплi каламутними, непридатними для використання, (за: А.М.Давихам, неопубл.).] власноруч.

Зауважуеться, що внаслiдок постiйних тривалих закрапувань накопичуеться пост-ефект, званий «ментол-ефектом» [5 - «Ментол-ефект», або ж «ефект вiдчуження» – особливий настрiй самобутньоi свiжостi всього органiзму. Навiюе думки про цiлковиту самодостатнiсть та автономнiсть iндивiда, робить спiлкування з собi подiбними непотрiбним i надлишковим. Як унiкальний психофiзiологiчний стан, ментол-ефект супроводжуеться вiдчуттям м’ятноi прохолоди у цiлому тiлi, високим життевим тонусом, враженням абсолютного здоров’я. Помiтне психологiчне вiдсторонення, непричетнiсть, споглядання речей з вiдстанi. Людина, котра перебувае пiд ментол-ефектом, вiдчувае напливи «м’ятного морозу», вiд якого «нiмiе» не тiльки тiло, але й весь процес мислення. Видець-у-ментолi, якщо його певний час не тривожити, впадае в цiлковите м’ятне зацiпенiння, звiдки й вираз: «цiпенiти на причандалах (малiмонах)» (див. далi) (за: А.М.Давихам, неопубл.).]. Багато хто саме в ньому видить iмпульс, який призвiв до самовщухання буму. Архемани-ентузiасти розбиваються на невеличкi групи за iнтересом: видцi тiней, видцi шумiв, видцi небесних тiл. Здебiльшого вони заперечують факт закрапування, робляться вiдлюдьками, шукають фiзичноi самотностi.



Тотальний рух за видження «плазми» до початку липня зводиться нанiвець. Бiльшiсть колишнiх краплярiв закидують пiпетки, лишають скляночки й носовички. Увага великих мас легко вiдволiкаеться на новi подразники. На змiну братствам i кланам «архе» приходять свiжi вiяння, не менш екзотичнi: вiдв’язнi парафренiки з немитими очима та парафренiки-аннiгiлiсти з кисневими подушками; помпезне Товариство Абстрактних Богiв; слизький Котар, чиi послiдовники ледь не спалили дурдiм на Кульпаркiвськiй; веселий сексапiл Оранжевих оподельдокiв i готична антисанiтарiя «Немитих Трутнiв» – хiба не досить?

Тому пiд тиском моди i громади маса тих, хто був помiчений у причетностi до крапель, поспiшае покiнчити з минулим. Тема крапель ураз виявляеться дуже непопулярною, про неi кажуть: «зав’язла на зубах». Навiть у колах уже згаданих вiдв’язних парафренiкiв «архе»-iстерiя звинувачуеться у «штучностi», «надуманостi» i взагалi – пiддаеться Огульнiй Критицi. Публiчне поширення про особистi переживання «плазми» стае ознакою поганого тону. Воно допускаеться хiба серед початкiвцiв, або в колi друзiв-побратимiв. Решта суспiльного фронту «чистить зуби».



Хтось iз видцiв зауважив: «Натовпу лячно пригадувати цi днi власноi величi, днi свободи – днi «архе». Важко не погодитись. Колишнi агiтатори за видження «плазми» вчасно зрозумiли: «колективне спасiння» нiкому непотрiбне, навiть на халяву. Куди цiкавiше натягнути гетри i гуляти топлес разом з iншими Оподельдоками.

Легкi до змiн видцi, чий дух волiв видiти й надалi, змотали жилки i перестали навiть признаватися, що колись мали справу з «тими краплями».



Чи хтось крапае «архе» й досi, невiдомо.

Напевно, так.




Терезка пригадуе



1

Надвечiр Температура сидiла бiля вiдчиненого вiкна i малювала простим олiвцем. В якийсь момент iй це набридло, i дiвчина вихилилася через вiкно надвiр.

Надворi було тепло. Повiтря пронизували шаруватi пролежнi холоду десь iз пiвночi: типово на початок осенi.

Мiж пiдвiконням повзало пару сонечок. Кiлька хвилин Терезка вичiкувала, чи не будуть сонечка злягатися. Не спостерiгши нiчого екстравагантного, пiшла на кухню ставити чайник.

Запарила мате. (Цього лiта всi пили мате: таке вже лiто). Сiла на лiжку, запивала ним бублики й сiяла дрiбки довкола. Вона завжди купувала бублики, коли передчувала загострення геометричностi. Бублики у цьому планi були бездоганними. Бублики робили iй добре.

Терезка зiтхнула вiд млоску. Вiд запаху осенi скубло у перенiссi. Вона вгризла сушку, запила гiрким запаром (на грудях – легко-легко), i, для годиться, пригадала школу.


2

У десятому класi Тереза Температура впала в мiстичне передчуття.

Їй захотiлося чогось окультного й герметичного, бажано – прикладного й наочного. Терезка гадала, що в нiй прокидаеться Генiй. Невiдомо, що то з нею було, але iй хотiлося чогось такого-претакого, що рознесло б голову на друзки вiд здивування й зачарування.

Те, що з нею коiлося, було цiлковито невиразимим. То був настрiй, то було вiдчуття десь пiд ложечкою, десь у потилицi, у перенiссi. Це було Казна-що з великоi лiтери, позаяк зовсiм не пiддавалося окресленню. Шукаючи джерело загадкового подразника, Терезка уявляла себе нетопирем, що вперше пробуе керуватися за допомогою ультразвуку. Вона бачила себе мiкроскопiчною бульбашкою серед колосальних потокiв, маленькою iкринкою Тайни, випорснутою на мiлководдя Свiту силою, що править у час Нересту Безконечностi.

Хто б повiрив, що такi несподiванi енергii бурлять у такому звичайнющому на вигляд дiвчиську?


3

Можливо, якби Терезка спрямувала цей таемничий намiр на щось людське, – на конкретного молодого чоловiка, що самотiв за нею в сусiднiй аудиторii, або на вiдомого бас-гiтариста, чи на сексапiльного мiкробiолога, – якби така сублiмацiя мала мiсце, то виникло б велике i дуже людське почуття.

Натомiсть Температура мiтила в абстрактне. Туди, де не мiсце теплим людським тавтологiзмам, де прохолодно i стерильно.

Унаслiдок вервицi малопомiтних синхронiзмiв Терезка опинилася перед геометрiею. Усе в нiй в один мент пiдтвердило велику здогадку: ключ до безконечностi десь тут, у геометрii. Залишилося придумати, куди цей ключик пхати.

Думка про те, що геометрiя мiстить у собi певний Секрет, так перейняла ii, що за якийсь час Терезка уже не могла нормально нi iсти, нi спати. Усi цi розлади вона списувала на симптоми пробудження Генiя. Щось у Температурi накручувалося дедалi тугiше. Смiх робився гострим i неприроднiм, а довгi паузи тишi чергувалися з невтримним словесним потоком, яким вона парила свого сусiда по партi, невиразного енурезника-зубрилу Сашка: геометрiя, геометрiя, геометрiя!


4

За тиждень до кiнця навчання Сашко, задовбаний зумотiнням своеi неспокiйноi товарки-лихоманки, жартома а чи всерйоз, вирiшив звести Терезку з деяким обивателем, таким собi Петькою, на прiзвисько Кварк.

Петя Кварк був задупленим крабоподiбним довгов’язом, похуiстом i хамом у п’ятому колiнi, iстотою з немитим волоссям, банькатими очима i збитим пiдборiддям. Коли до нього зверталися першим, Петя пiдкреслено зосереджено курив зi спущеного рукава папiроску i вдивлявся за обрiй, iгноруючи усiх довкола. Вiн вiв iзольоване iснування.

Перiодично Кваркова задупленiсть вилуплювалась назовнi в дуже неспокiйнi веселощi, i тодi було краще вiдiйти на крок назад. У припадку жвавостi ця iстота нагадувала зачакловане опудало, що рiже краков’як (кварков’як?) серед залитого мiстичним сяйвом поля. До всирачки моторошно. І водночас весело.

Спiлкування з Петьою для багатьох оберталося нежданим смисловим екстримом. Своiми потойбiчними жартами вiн мiг налякати до смертi.

Петя Кварк поводився так, наче володiв усiма Істинами, доступними людинi, i знав, що йому за це нiчого не буде. Дивнi манери й iнопланетна пластика надавали таiнам, що були в розпорядженнi його немитих клешень, особливого тремору. На Кваркових руках бракувало трьох пальцiв: кожна спроба закурити негайно перетворювалася на атракцiйний перформенс, що викликав болючий iнтерес у школярiв, якi димiли поруч. Коли з покалiчених рук падала запальничка або сигарета, Кварк заходився в реготi, хапався клешнями за боки й пускав слину.


5

Кварка вона зустрiла пiд каштаном за школою.

За порадою Сашка Температура прогулювала урок хiмii. Сонце стояло в зенiтi, i все довкола маювало. Кварк одиноко стояв пiд каштаном i палив папiросу. У повiтрi висiла причиннiсть кiно. Терезка стала поруч, плечем до курця, i, не дивлячись на того, запалила й собi.

Прогледiвши малу наскрiзь, Кварк скашлянув. Терезка потупилась i збила з сигарети попiл.

– А чи вiдомо Вам, Глибокоуважаема Добродiйко, – нагнувся до неi Петя, тримаючись за кутик окулярiв. – Чи вiдомо Вам, що сьогорiчного Нобеля було вручено не кому iншому, як есто-оо-нцю?

Терезка сказала, що вперше про таке чуе.

– А я чув вiд Сашка, Ви великий Ерудит i Спецiалiст вiд точних наук… – заманював монстр.

Терезка сказала, що подiбнi заяви Сашковi честi не роблять.

– Тодi я должен Вам сообщити, миленька моя, Огромнейшую Тайну, – не розгубився Кварк. Вiн зиркнув на неi з-пiд окулярiв i хижо заусмiхався. Боже, оце так зуби! – Ви готовi пiрнуть зi мною до самих бездн Метаматики?…

Терезка сказала, що завжди готова, бо нiколи нi на що не чекае.

– Цьогорiчну Нобелiвську премiю, – артистично кривляючись i витягуючись, повiдомив Петя, – було вручено есто-ОО-нському метаматиковi. Бо есто-О-онець геометрично бездоганно показав, шо людина живе всерединi нерухомоi сфери-яйця з радiусом, равним вiдстанi, на яку сягають витягнутi кiнцiвки людини. – Петя екзальтовано махав руками, окреслюючи межi яйцесфери. Вiн махав руками i крутився довкола, мов крокуючий циркуль.

З нього полилися бурхливi потоки аргументiв. За неповну хвилину вiн створив шуму й гамору бiльше, нiж паровий автомобiль. Терезцi на лице осiдала Кваркова слина, але вона, оглушена такою лавиною одкровень, нiчого не чула. Терезка слухала щось свое. В очах ii заграв непояснимий запал. Вона знайшла замкову щiлину.


6

Спосiб, у який божевiльний Кварк розповiв про вiдкриття, справив на Терезку глибинне, гiпнотизуюче враження. З тоi часини нi про що iнше вона й думати не могла, як про есто-онця i його сенсацiйну знахiдку.


7

Цiлий тиждень Терезка перебудовувала своi уявлення стосовно простору.

Для практики уявляла себе ходячою яйцесферою. Практика дала рiшучi, об’ективнi й повторюванi результати. Все, що ii оточувало, раптом почало осмислюватися не iнакше, як мереживний вiзерунок на внутрiшнiй сторонi писанки-геометрii.

Їй робилося дуже незвично.


8

На лiнiйку з приводу закiнчення навчального року Терезка прийшла накрученою до межi. Кожен рух, який вона робила, запалена свiдомiсть миттю проектувала на «шкаралупу» «писанки» з позицiй суть яйцесферних. Спостерiгалося поступове ущiльнення яйцесфери. Виразно окреслювався прорив у Таемницю.

Терезка зробилася вiдчуженою, сприймала оточення, мов крiзь дистанцiю порожнечi. Бiльше навiть не сумнiвалася, що свiт, який ми звикли бачити вiд народження, насправдi е тiльки внутрiшньою стороною персонального яйця-райця, або ж Писанки, зiтканоi з вiдчуттiв дотику, зору, слуху i тощо.


9

КОЛИ ЗАДЗВЕНІВ ДЗВІНОК, УСЕРЕДИНІ ЩОСЬ ЗАВМЕРЛО, ВІДСЛОЇЛОСЯ, І ВОНА ПОБАЧИЛА НАТОВП ЛЮДЕЙ У ВИГЛЯДІ ЛОТКА ЕСТОНСЬКИХ ЯЙЦЕСФЕР.


10

Щось у нiй трiснуло й потекло. Мабуть, шкаралупа.

Вона вiдчула, як пiдгинаються колiна. Очi знову намацали нормальний свiт, але серце ii розлетiлось на друзки. Вона почала осiдати, хтось iз учнiв пiдтримав ii, закричали: «Води!», але iй стало трохи краще.

З нею щось коiлось. У головi крутилися клаптi образiв, а розум вiдмовлявся вiрити в побачене. Розум панiчно шукав зачiпку, яка б спростувала все побачене. Адже не могло бути так, що все життя вона бачила одне, а в Реальностi усе виявилось по-iншому. По-яйцесферному.

І тут розум знайшовся.

Терезка пiшла за школу.

Кварк наче ждав ii – стояв пiд тим самим каштаном i палив папiросу. Вiн був готовий вiдповiсти на будь-яке запитання, а в Терезки якраз було одне. Якраз те, через яке вона ледь не з’iхала з глузду, коли побачила яйцесфери.

Терезка пiдiйшла впритул до монстра й заявила, що математикам Нобеля не дають. Вона звинуватила Кварка в тому, що про писанки вiн вигадав усе сам, а вона через нього ледь не здурiла. Навiть галюцинацii почалися.

Петя вислухав, глянув по-змiiному й вiдказав смiючись, що так, звiсно – у нього не було права на помилку, га-га-га, але вiн таки справдi дещо переплутав, за що й просить пробачення. Го-го-го!

«ГА-ГА-ГА! ЕСТОНЦЕВІ ДАЛИ ПРЕМІЮ НЕ З МЕТАМАТИКИ, А З ПСИХОЛОГІЇ!» – виреготав Кварк i на ii очах перетворився в яйцесферу, миттю


11

Коли Температура опам’яталася, на неi напав копотун. Вона загубилася в iстерицi. Душа законопатилась у щось нiме й туге, схоже на гамiвну сорочку, виткану з новокаiну. Як дурна, на автопiлотi добралася додому, скрутилася калачиком, забилася в кут i заскиглила.

У неi не просто iхав дах – пiд ногами розбiгалася пiдлога. Хто переживав подiбне, розумiе, що мова йде не про банальну нерводрайку, а нервовий зрив, що здригае основи кiмнати, кiмнати цiлком конкретноi, сповненоi того душевного рику, вiд якого трiскае камiнь, сиплеться штукатурка, гнуться зi скрипом гвiздки й злiтають один за одним листи шиферу: злiтають i птахами зникають у мирнiй безоднi неба.

(Терезка, що сидiла навпроти вiкна й хрумкала гарячими бубликами, не могла пригадувати тi подii iнакше як сон, невимовно далекий i нiмий.

Пригадувала точно, як десь тижнiв зо два лежала в лiжку й нiкого не впiзнавала, – пригадувала iз чималим недовiр’ям, як i всякий, кому перепало пережити щось таке, не вiд свiту сього. Сяючi яйцесфери бiльше ii не тривожили. Пам’ять про них вiдiйшла в тi регiстри, де зберiгаються спогади про липкiсть, леткiсть, текучiсть i тощо. Натомiсть добре запам’яталося iй ось що: лiжковi вилежування були густо присмаченi страхом, i страх ii на смак був, як суха пакля, як забитий пилом войлок у знеслиненому ротi.)



Пiд час тих страшних лiдокаiнових жбурлянь подушкою, з присмаком пилу на губах, зi стоматитом i температурою, з ломотою в крижах i гусячою шкiрою на болючих пипках, чутливих, мов кошачий вус, до Терезки прийшло спасiння.

То було видiння. Воно пiдказало, як переламати лiнiйнiсть ii становища. Ідея насправдi була настiльки дикою, що зважитися на неi могла хiба зовсiм вiдчужена особа.



О, що це був за час! Магiя була довкола. Зажовкли кульбаби, ожили подорожники, а повiтря запахло нектаром. Того раннього лiта

(сiм? десять рокiв тому?? Цього червня??? Як усе нелiнiйно!)

вона за один вечiр окинула поглядом цiлiсiньке свое життя. Сидiла в куточку, палила цигарку за цигаркою, бо думала, що ii то деконцентруе. Пригадувала найсоковитiше, витягувала з нього кiсточки й щоразу питала себе:

Так чи нi? Так чи нi?

Побачила, що цiнного в ii життi мало. Побачила, що вона геть заплуталася в собi. Заплутанiше вже не буде. Речення ставали вiдiрваними, абзаци

сяяли обламами.

Кришаться



крижанi провалля мiж голими кусками тексту

Вирiшила спробувати.

Чому б i нi? Чому б i нi? Бляха. Так боюсь, але чому б i нi?



В одну з парких червневих ночей Терезка вийшла з дому i направилася в керунку телебашти на Високому Замку. У парку було порожньо й страшно. Мимо проiхав патруль, але вона вчасно сховалася. Дiйшла до телебачення, низькоi будiвлi, схожоi на обитель радiолюбителя-гiгантомана. Будинок був темний, при входi жовкла тьмяна лампа. Порожня автостоянка. О третiй ночi Терезка перелiзла невисоку огорожу. Бiля пiднiжжя вежi почала вiдлiк часу.

Доторк у темрявi до полущеноi поверхнi опори. Пiд пальцями лущилася фарба. Червона барва. Пригадалося красиве слово: умбра.

Терезка оглянула мiсце висадки. Їi лякало те, що вежа освiтлена. Взагалi лякало все на купу, але вона спитала себе: так чи нi? І взяла себе в руки.

На мить запанiкувала: вихiд на монтерський мiсток знаходився на рiвнi другого поверху. Входили на нього з будинку. Обiйшла будиночок у пошуках пожежноi драбини. Думала залiзти на дах, а звiдти на вежу. Драбини не було. Ринва для такоi цiлi видалась ненадiйною.

Вона набралася хоробростi й полiзла вгору по косiй трубi, як по стовбуру. Запам’ятала мить, коли ii ноги вiдiрвалися вiд землi. Запам’ятала вiдчуття, що назад дороги немае. Це пiдбадьорювало.

Дотягнулася до щаблин драбини i просунулася всередину захисного каркасу, пiд обручi. Терезка зосередилася на руках i вже за сiм хвилин видерлася на перше гнiздо техобслуговування, де й зробила привал.

Терезка робила фотографii довколишньоi темряви, засвiдчуючи спалахом пам’ятi кожен пролiт. Футуристичнi накипи антен i тарiлок, шум дерев у парку, нiчнi вогнi. Жодного разу не зiрвавшись, успiшно досягла середини телевежi, де знаходилася площадка-хрестовина. Полiзла далi. Нив живiт.

Врештi опинилася на верхiвцi, на тiй площадцi, де вже не було захисних перилець. Ногами вiдчувала, як повiльно погойдуеться чубок вежi. Тут було вiдчутно прохолоднiше. І значно страшнiше, нiж на всiх решту станцiях. Коли вiтер дув сильнiше, ставало геть жахно.

Температура зацiнила виднокiл. Обережно глянула вниз i затулила долонею рот. Подивувалася сяйву Львiвського двiрця, викурила на вершечку сигарету, подихала повiтрям. Для розминки зробила серiю дитячого цигун «Песик бореться з ведмедиком».

Видихнула, вдихнула. І рушила донизу.



Спустившись таким простим робом на поверхню планети Земля вдруге, Терезка вiдчула, як змiнилася. Двi секунди пiдряд вже не були однаковими. Наповнюючись нiчним трiумфом, вона виконала вправу гуцульського цигун «Молодий гуцул, озброений саперною лопаткою, кидаеться на танк i перемагае». Вправу закiнчила диким видихом: «ГОЙ!», i весь парк у цей момент зблиснув, як вiд Божого фотоспалаху, i все довкола наче скинуло з себе шкаралупу зцiпенiння.

Тiло, ранiше затиснуте корчами страху, вiдпустило. Воно зробилося м’яким i повiтряним, стало продуватися нiчними вiтерцями.


12

І стала вона блаженною. І було iй лагiдно й легко, як пiсля пологiв, i захотiлося не плакати, але й не смiятися, а чогось одночасного й переповнюючого. І вона вiддалася цьому переповненню.


13

Тепер у натовпi ii зраджував хiба той легкий шарм рукокрилих: сколочене волосся, гарпуннi пострiли очей, вiдстовбурченi вуха i закушуючi губу зуби. Ця худенька iстота просвiчувала, мов крильце кажана проти сонця, а рухалася швидко-швидко, мов кажанячий пульс. Вона стала незрозумiлим чимось, схожим на напiвпрозорий корiнець iскор. Безгучним салютом завбiльшки з дитячий силует. Істотою, про котру кажуть: ТОЩО.


14

Свiдомiсть плавно в’iхала в тепер. Терезка поклiпала очима, розтерла лице. Сонце вже сховалося за сусiднiм будинком. Нi сiло нi впало Терезка вирiшила пiти завтра на крапку. Пiти i прикупити собi трохи «плазми».

Ледь тепле мате пахло хлiбом. Терезка надпила трохи, злiзла з лiжка й зазирнула до гаманця. Приклавши пальця до вуст, щось порахувала й подивилася за вiкно.

І сiла малювати далi. Малювала моржа.




Терезка зустрiчае Антона



1

Снiдала Температура абияк.

На кухнi о дев’ятiй ранку було ще тiнисто й холодно. Терезка увiмкнула Радiоколгоспник, по чому завмерла над чайником, чекаючи, поки закипить вода. Спостерiгаючи за ii спокiйними бровами й розгладженим чолом, навряд чи хтось би запiдозрив, як за лобовою кiсткою шалено впучуються гiперсфери, потрiскують фрактали, самозаковтуються пляшки Кляйна… І правильно зробив би: з самого ранку в головi стояла вiдмiнна погода – нiяких бубликiв.

Тиша.

Судячи по клаптевi, що виднiвсь у вiкнi, небо мусило бути чистим. Унизу, вздовж холодних дерев, повз пiсочницю та турнiкет, молода мама вела двох дiтей у дитсадок. Для неi це, далебi, добрий знак.

Вiд тiнистоi прохолоди хотiлося розсипати мармуром сталевi кульки. Терезка висунулася з вiкна й, проводячи поглядом щасливу маму, допивала чай.

Набрала в рот води, закинула на плечi сумку, вхопила пальцями нiг по шльопанцю й пошльопала геть.


2

Найпопулярнiшим мiсцем на пiку нафтизинового буму вважався Високий замок i дiлянка довкола. Сквер навпроти Академii друкарства належав якраз до таких. Опустiлi археманiвськi територii ще зберiгали позитивну iлюмiнацiю, залишену натовпами видцiв, i на цих прогрiтих порожнинах вилежувалась рiзна шваль. У серпнi тут збиралася зграйка захiпованих невихованих жумчок-малолiток, косметизованих i наглючих. Жумчки вдягалися так, наче хотiли за останнi днi канiкул вiдтрахати цiлий свiт. Лукавi, пропiрсингованi уздовж i впоперек недорослi стрiляли в перехожих цигарки i реготали за iх спинами так, що мурашки по шкiрi.

«Р-р-р-р-р-р-р», – подумала Терезка. Присутнiсть жумчок викликала суперечливi почуття: кортiло наставити iм двiйок у щоденник, або вiдшмагати по голiй срацi указкою, чи запатентувати автогеном. Юнi iстоти не визнавали бюстгальтерiв, що наче виправдовувало iхнi добротних розмiрiв груди. Дiвчатка на лавках мали рiвнi нiжки, рiвнi й достатньо вгодованi, мiсцями навiть грубi. Для Температури це було як образа. Вона розправила складки на спiдницi, щоб не стирчали колiна. Такi ж худi, як i вся вона, схожа на нетопира. «Так, нетопира – але такого дуже доброго», – втiшила себе Терезка.

Оцiнюючи цю антроподегенеративну руiну так неоднозначно, Температура впевнилася: у даний момент руiна виглядае когось iз плазматикiв-ветеранiв – когось iз тих, що зав’язали.

Сутанистi зав’язки [6 - Зав’язок – людина, яка припинила архе-сесii (за: А.М. Давихам, неопубл.).] бiльше не ходили строем. Вони любили тинятися мiсцями слави поодинцi. І справа зовсiм не в ефектi вiдчуження. Бiльшiсть зав’язкiв страждае патологiчним бажанням знаходитись у центрi уваги. Аудиторiю, яку Терезка застала бiля Академii, слiд було вважати досконалою. Зав’язок-одинак, який натрапить на подiбну жилу уваги, може цiлими днями впиватися розповiдями про те, як йому зривало черепицю: i на даху крапав, i на Сонце втикав, а з шумами взагалi – ледь не залишився в полонi звуковоi цивiлiзацii з вiддаленоi метагалактики, ось.

Загалом, такий персонаж, попри начiпну браваду, залишав враження розгубленоi особистостi, переповненоi витiсненими реакцiями й страхами.

Терезка примостилася на лавцi ближче до пожежноi частини. Уявила себе хамелеоном. Набравши невидимоi барви, завмерла в строкатiй яешнi зi свiтла й тiней листочкiв дерев.

Тиша.

Яешня колишеться на вiтрi, вiдшаровуючись вiд землi.

Перехоплюе подих.

У протилежному кiнцi вулицi вийшла темна постать. Терезка придивилася. Звiдти до компанii дiвчат близився певний юнак. Культурний герой намiрявся увiйти в контакт. «Зав’язок», – подумала вона.

Хлопчина (куций самурайський хвостик, жирне чоло, пiжонськi штани-«багами», нашийний ланцик з медальйоном) пiдiйшов до малявок. Руки в кишенях. Зав’язалася балачка. Хлопчина пригладжував зачiску i щось розпитував. Найактивнiша з тусiвниць, лiдер середовища, закушувала губу й кивала головою. Вона закладала за вухо пасмо волосся й показувала рукою в браслетах у керунку Академii: здаеться, звiдти мав звичку являтися крапляр.

Хлопчина, втомлений чеканням навстоячки, сiв до дiвчат. Хi-хi, ха-ха. Дiвчата штурхаються. Пiжон либиться.

Поки Терезка оцiнювала розклади, на вулицi з’явився пiдозрiлий суб’ект. Це був живий архефакт доби архе. У такт нечутнiй музицi вiн крутив головою в беретi, кивав неголеним пiдборiддям, розкошував своiми шортами- «вiтрилами», глядiв спонад своiх малинових окулярiв i човгав сандалями на босу ногу. Рукою вiн притримував сумку, перекинуту через плече. Одним словом, поводився, як правдивий архе-фактор [7 - Архе-фактор – людина, яка продае власноруч закалатанi краплi, штовхач. Через картель у «час архе» далеко не кожен наважувався продавати краплi на вулицi заради iдеi. Тому для безпеки архе-фактори брали в напарники нунцiя – людину, яка попередньо готуе мiсце контакту. Тандем фактора i нунцiя породив низку мiфологем, мотто яких – дiалектична спряженiсть цих людей. У Львовi певний час був вiдомий тандем видцiв Сантехнiка i Курсанта. Вони безпосередньо причетнi до вибухового поширення «плазми» на природничих факультетах вищих навчальних закладiв мiста. Архе-пушер – найманий робiтник, який продае краплi для картелю чи iншоi органiзацii, (за: А.М. Давихам, неопубл.).]. Крапляр прошкував тiнистим боком вулицi й тихенько зумотiв у русяву борiдку: «плаззма», «плаз-з-зма», «плаз-зма». З кожним кроком з-пiд шортiв спекулянта визирали волохатi колiна, а по задницi м’яко гупала сумка.

Терезка пробiглася поглядом уздовж вулицi, але нунцiя не помiтила. Барига працював на свiй ризик. Похвально. Чи, може, нунцiй – то самурайчик на лавочцi?

Компашка затихла. Поглядами вони ловили кроки торгаша. Хлопчина кiлька разiв силкувався пiднятися, але щораз безсило осiдав, нiяковiв i напружувався. Дiвчата стали гнати його в шию. На штивних ногах той пiднявся i послiдував за штовхачем. Терезка витягла з наплечника жовту пляшечку, сплюнула туди «воду тишi», витерла рукою губи й вийшла з тiнi. (На сонцi спека.)

Коли молодик у беретi прочовгав повз, Терезка впала йому на хвiст.

– Плаз-зз-ззз-зз-зма-плазма-плазма-плазма-плазма… – нашiптував молодик. Раптом вiн гикнув, здригнувся i на ходу глянув через плече.

Терезка, пiдлаштовуючи крок, спитала:

– Скiльки флакон…?

Молодик сповiльнився – Терезка теж. Вiн знову гикнув, роззирнувся i примружив очi. Мружити очi – найперша ознака битого архемана.

– Десятка.

Це на скiльки раз? Юнак розгледiвся по боках i поправив окуляри.

– А ти шо, не крапала? – не допетрав той i пляцнув себе по лобi: – Ну й дурень! Якби крапала, не питала би…

– То скiльки?

– У флаконi десять порцiй. По двадцять крапель на око. Якщо гарно оком розкрутити, то в’ючить [8 - Бути нав’юченим, в’ючити (син.: печенiжити, щурити, грицати, пацючити) – перебувати у станi змiцненоi (посиленоi) свiдомостi, як правило, внаслiдок вживання офтальмологiчних психоделiкiв; для опису нав’язливих iнтоксикацiй, викликаних барбiтуратами, транквiлiзаторами, психотропами використовують бiльш влучне дiеслово «марамулити». На певнiй стадii одурманення дiеслово «марамулити» по вiдношенню до «мармулядити» стае антонiмiчним. Рос. сурж. аналог: ковбасити. (за: А. М. Давихам, неопубл.).] десь години три.

Юнак знову сторожко озирнувся i гикнув утрете. Помружився. Помiтно було, як очi спiймали нового клiента. Самурайський Хвiст нiяково оглядався назад, шукаючи пiдтримки серед дiвчаток. Крапляр глянув поверх Терезки, зненацька здер iз голови берета й шмигонув у найближчу браму.

Терезка знизала плечима й послiдувала за баригою. У пiд’iздi було по-ранковому прохолодно й темно. Пахло гливами. 3-за спини долинули кроки хлопаки.

Хлопчур зайшов у пiд’iзд, змiряв Терезку поглядом. Подивився на сходи догори й спитав:

– Де вiн?

Терезка вдала, нiби не знае, о цо ходзi[9 - У чому справа (япон.).].

– Та ладно, не мнися, я тоже хочу собi закрапатись. – Хлопчина топтався з ноги на ногу. Розгублений i насуплений, вiн Терезi не подобався.

Тому вона спитала першою:

– А ти вже крапав колись?

– Не, я власне хотiв попробувати, наслухався, знаеш, у себе в школi тих iсторiй, то, виявилося, поки я екзамени здавав, тут ТАКЕ вiдбувалося! Кажуть, тут на краплях цiлий бум тривав! А потiм усi чогось узяли й покинули те дiло, от, вiриш, не розумiю, з чого би це, то, думаю, треба й самому спробувати…

Ну, ясно. Цей, на противагу Терезi, мовчати не звик.

Із пiдвалу вигулькнуло знекровлене вiд страху лице крапляра. Окуляри й берет вiн заховав до сумки й на дану мить нiчим особливим не вирiзнявся.

– Гляньте, чи там за дверима нiкого немае, – сказав вiн. – Таких старших чоловiкiв… з ломиками. В оранжевих безрукавках…

Проноза з хвостиком визирнув.

– Нема?

– Чисто. А за тобою шо, погоня? – поцiкавився пiжон i пiдморгнув Терезi. Їй стало зле.

Плазматик пригласкав борiдку i, мовби виправдовуючись, мовив:

– Я ж насправдi не вiд картелю чувак. Я так собi – пiдробляю самопалом… Тiльки не думайте, шо я вам воду хотiв продати. Крапельки супер, сорт «Мьобiус»…

– «Мебiус»?

– «Мьобiус». Ну, ви в курсах. Це тридцятипроцентний, на лiдокаiнi. Досi ше iх крапаю… То як, берете?

Хвилю хлопчур вирiшував, дурять його чи нi. Урештi кивнув.

– А цього… «фрактала» восьмипроцентного не маеш?

– Е, братику, «фрактал» тiльки пiд замовлення роблять. Це ж на бромi. Гривень на сорок потягне. Елiтний… Ну, то як? – торгашевi краплинами не терпiлося скинути речовi докази. – Будеш брати, не?

– Один флакончик… Ой, не, два флакони, ше один для Олi та Юлi, – хлопчина вказав вухом на дверi, за якими сидiла ранкова тусня жужок. – О, слухай, а як iх крапати? Слухай, а може, давай заприятелюемо? Мене от Бубою звати, а тебе?

– Антон.

– О, Антон! Антон… гм… Чекай-чекай… то ти, може, Бронкса знаеш? Коля його звати. Колян мiй друг, також «архе» колись на вулицi талкав. Знаеш? Таке волосся довге, от десь доци. Русяве таке… У чорнiй футболцi з рибою такою. Не знаеш?

– Не.

– А Курсанта мусиш знати. Льолiк Курсант – це ж найолдовiший видець, вiн мiй друг! Льолiк досi «плазму» крапае, уявляеш?! Ну, так знаеш Льолiка? – Буба посмiхнувся ширше: – Та-а-а… Курсант у тих дiлах грицаний-перегрицаний [10 - Грицаний – бувалий, стрiляний, олдовий. Вiд прiзвища першоi львiвськоi дiвчини-археманки (за: А. М. Давихам, неопубл.).]. Хто-хто, а Курсант – так той в натурi щурить по сутанах [11 - Щурити по сутанах – орiентуватися у всiх змiнах всерединi певноi субкультури, вiдчувати найтоншi, капiлярнi перетiкання емоцiй в компанii в результатi закрапування «плазми». Див. також: щурити, сутанити. (примiтки за: А. М. Давихам, неопубл.).]. Вiн мiй друг, спитаешся, чи вiн Бубу пам’ятае…

– Курсант минулого мiсяця загинув…

– Ага. ОЙ, СПРАВДІ?! Та ти шо!.. От чорт. Ну, та й архе з ним. Послухай, Антоне, шо я радив би тобi: давай разом пiдемо десь на Високий Замок i крапнемо собi по двадцяточцi, як ти на таке дивишся?… Чи ти, може, зайнятий?

– У мене ше справи з оцiею дiвчиною. До слова, ти хто? – спитав Антон у Терезки.

Температура знизала плечима. Удала, що нiяковiе.

– Менi теж флакон, – сказала вона й простягла купюру горе-баризi.

Антон сховав грошi, а з сумки видобув двi пластмасовi пляшечки з-пiд заводських крапель, халтурно запаянi на газовому пальниковi. Корок пляшечки був обладнаний спецiальною пiпеткою.

Терезка вiдчула, як перед животом ворухнулося щось живе. Передчуття забави.

– Слухай, – сказав Антон. – Ти ще також не крапала? Йдемо тодi вже втрьох!

– Серйозно, давай! – загорiвся Буба.

Терезка змовчала, подумки оцiнюючи Антона. Зокрема, чи в силах той скомпенсувати нав’язливу присутнiсть Буби, вiчного знайомого всiх знайомих. Історii, якi вона чула, радили вперше крапатись «архе» пiд наглядом досвiдченого плазматика.

Терезка поборола гнiтюче вiдчуття, наче ii змусили погодитись, i мовчки приедналась до ентузiастiв.


3

Антон i Буба йшли попереду, Терезка крокувала за ними. У Буби рот не закривався нi на мить: вiн сотав своi спекуляцii i час вiд часу вимушував Антона погоджуватись i доповнювати висловленi припущення реальними фактами.

– А от скажи, Антоне, як це – перший раз крапати очi? Пече? – запитував Буба. – Бо я чув, шо це просто нестерпно.

– Так е. Перший раз – дуже сильно, – вже трохи втомлено вiдповiдав Антон. – Очi аж горять. У мене перший раз був такий малiмон [12 - Малiмони (причандали) – полiсемантична формацiя, асоцiативно близька як iз лексемою «глюк» (у значеннi перцептивноi облуди), так iз вичерпалим себе в украiнському iдейному полi термiном «iзмена» в його онтологiчному тлумаченнi (а саме: циркуляцiя iдей, несподiвана експлозiя емоцiй тощо). Категорiальна та субстанцiйна приналежнiсть причандалiв (малiмонiв) аморфна, однак асоцiативно там однозначно мае мiсце причина, чехарда, малина, лимони, анемони i, можливо, амонiти-белемiнти. Себто весь комплекс iдей, якi виражають гедз (див. Гедз). Причандали: сутаняться, в’ються, мотаються; малiмони: приходять, скрикують, скапують, в’ючать; з малiмонiв: зiскакують, зiсковзують, гепаються (останне передае найвищий ступiнь екзистенцii, щось типу: впасти в небо, але догори ногами i задом наперед); на причандалах: сканують, цiпенiють, остигають тощо. Для описування причандалiв епiкурейського складу використовують дiеслово: «мармулядити», «печенiжити». Див. також: «марамулити» (за: А.М. Давихам, неопубл.)], нiби очi стали завбiльшки з два сонця. Такi ж розпеченi. Можеш собi таке уявити?

Буба захоплено, аж недовiрливо, кивав головою.

– Подумати тiльки! Два сонця! Не, ти чуеш?… Як там тебе? – Буба озирнувся через плече до Терезки. – Давай, може, познайомимося?

– Тереза, – буркнула вона.

– Буба, – вiн грайливо нагадав свою кличку й знову пiдморгнув. Терезку ледь не вивернуло. Вона секунду вагалася, чи не пiти закрапатися на самотi. Але Антон глянув на неi так, що в животi перевернулася на iнший бiк одна з недавнiшнiх мрiй про хлопчика.

Буба продовжив розпитувати.

– Ага. Значить, як два Сонця, кажеш, – вдумливо повторив вiн, повертаючи Антонову увагу. – А я не здурiю вiд того? Ну, коли вiдчую, шо в мене очнi яблука розмiрами як зiрка?

– Усяке може бути. Якщо психiка слабенька – легко! Тiльки так. Пiд «плазмою» здурiти – простiше, нiж iз табуретки впасти. Мiж iншим, ти в туалет не хочеш?

Буба замислився.

– Ну… Не знаю. А шо? Буде здаватися, ги-ги, нiби я космос з’iв?

– Не. Просто всраешся, i все.

Терезка слухала цi балачки й тихо йшла за iхнiми тiнями. Час вiд часу вона притримувала крок: вирiвнювала дистанцiю у два метри. У зiпрiлому кулацi стискала флакончик «архе». Інколи скалатувала його й спостерiгала на сонцi, як розчиняються бульбашки, пiдносила до носа, щоби вловити ледь вiдчутний аптечний аромат.

спека

– Перед тим, як закрапатися, – радив упiвголоса Антон, – обов’язково сходи на природу. З першого разу практично всi, хто не сходив, роблять у штани. Закон жанру.

– Давай повернемося до самого закрапування… Значить, крапаю собi по двадцяточцi, вiдчуваю, як пече, так? А далi?

– Далi крутиш очними яблуками, розганяеш краплi по поверхнi рогiвки. Це найголовнiше. Чим лiпше розiгрiеш очнi м’язи, тим повнiше засвоiться «плазма». Зрозумiло, так? А далi збираеш усю силу в кулак i змушуеш себе розплющити очi, хоча це й дуже важко, бо пече несамовито. Якраз тут i лiзуть ковбаски.

– Ну та шо ж там такого, скажи?! Ну приблизно, хоч натякни якось! – Буба зробив мужне лице, вiд чого Антон заусмiхався, а Терезка мало не розреготалась. Антон поворушив губами, наче шукав потрiбнi слова.

– Не можу сказати, – зiтхнув вiн. – Далi йде чиста плазма. Архе. Це тiльки вiдчуття. Неначе пальцi стали бачити. У сенсi, видiти. А очi навчилися мацати. Це архе, i все.

Буба скривився. Здаеться, вiн навiть загнiвався, що Антон не зумiв пояснити все як належить. Антон покосився на Терезку, що безгучно крокувала за iхнiми спинами, i поспiшив заспокоiти Бубу:

– Можеш не перейматися. Ти збагнеш ТО при любому розкладi.

Вони видерлися на Високий Замок iз того боку, де оглядова площадка. Якраз навпроти мiлiцii.

Парк оглушував безлюддям. Кував на спеку дикий голуб, а бите скло блищало пiд ногами, нiби очi закопаних у землю роботiв. Антон запропонував сiсти тут же, на схилi гори, i поспостерiгати за мiстом. Терезка скинула зi спини наплечник, сiла на траву i, як просив Антон, поспостерегла.

Внизу сiрiли смiтники та асфальти. Мiж сухих кульбаб обабiч ii нiг лазило сонечко. Цвiрчали цвiркуни.

Буба з Антоном палили щось дешеве й злободенне. За iх спинами вiдкривалася бетонна площадка й вижухлий травник, зарослий деревiем. Обабiч – вузький i плутаний шлях крiзь колюче гiлляччя, павутину й спеку. Над головою виднiлося гаряче небо, на колiр бiле. Попереду – затягнута серпанком Ратуша й дiорама Львова. Довкола панував той рiзновид полуденноi тишi, коли пiд ногами сюрчать цвiрконики й десь далеко репетують дiти.

Терезка попросила цигарку. Буба з незрозумiлою усмiшечкою простягнув одну й зразу ж нагнувся припалити. Терезi закортiло вiдсахнутись, але вона стрималася. Зi схожим притиском поборола бажання загасити цигарку, припалену цим хлопчаком, об нього ж, i попросити вогню в Антона. Натомiсть глибоко вдихнула, зiбрала нав’язливi думки в жменю й видихнула п’ятами, вганяючи все в землю.

Легше.

Ще легше.

Терезка заспокоiлася й розтягнулася на травi, поклавши сумку пiд голову. Поруч, на травинi, займався йогою павук.

– А скiльки часу в’ючить? – озвалася вона до Антона, вдосталь надивившись на павука.

Антон задумався.

– Якшо вперше, то в’юк [13 - В’юк – час дii офтальмоделiка вiд гедза до терпуги. Англомовний аналог – trip. Див. також: «гедзяти», «терпуга» (за: А.М. Давихам, неопубл.).] може затягнутися години десь на двi. І терпуга [14 - Терпуга – вiдхiдняк, час найвищих терпiнь та на(п)руги. Гедз – момент шквального западання фокусу бачення, наступае вiдразу по заркапуваннi й тривае вiд трьох до двадцяти хвилин. (за: А. М. Давихам, неопубл.).] ше на добу.

– А яка терпуга може бути?

– Нiчого страшного. Пряма дiя атропiну. Зiр розфокусований, усе розпливаеться й так далi. Свiтло разить. А може й навпаки бути – усе чiтким, ясним робиться. У тебе який зiр?

– На лiве мiнус два, а на праве пiвтора.

– Пiсля «плазми» будеш мати стопроцентний. Навiть бiльше.

Буба мiряв поглядом то ii, то Антона, i з невiдомо яких причин почав хмурнiти. Докурили мовчки. Буба насуплено сопiв.

Цвiркуни. Лящить у вухах.

На спецi Терезка впала в легкий транс, але Антон прокашлявся, зiбрався з Духом i сказав:

– Отож.

Буба пiдняв голову. Йому щось не подобалось.

– Хто хоче, сходiть звiльнiться. Бо всраетеся тiльки так. – Антон клацнув пальцями, показуючи, як то легко може статися, i виразно глянув на Бубу.

– Не хочу, – буркнув той, але для перестраховки поплентався в кущi. Терезка вирiшила зекономити сили й не зав’язувати розмови; тепер ii погляд ковзав по прямiй мiж цигаркою та сонечком навпроти. Лускатий цилiндр попелу вiдлупився вiд цигарки й упав десь у траву. Вона зупинила зiр на жеврiючому кiнчику, що сам собою тягнувся до фiльтра. Перевернулася на живiт, затягнулася й пустила дим у небо серпня.

Антон теж зауважив сонечко, кашлянув i мовив:

– Деякi моi знайомi, старi плазматики, кажуть, шо сонечка – це загуслi краплини «архе». Не живi iстотки, а народний малiмон. Та частина «плазми», яку ми призвичаiлися бачити нормальними очима. Закислими очима, якшо ти розумiеш.

Терезка насупила брови. Останнiм часом у неi виникали проблеми зi слухом: здавалося, до неi звертаються не то грецькою, не то японською. Так само щойно – не розiбрала нi слова. «Ай, пофiг…»

Із кущiв повернувся Буба, i iй не довелося перепитувати.

– Крапаемо, – бадьоро смикнувся той. Це Терезка зрозумiла.


4

Терезка розправила спiдницю. Витягнула з кишенi пляшечку. Побачила, як Антон розкорковуе свою кишеньковим ножем, i попросила й собi.

Надрiзала целофанову запайку, розкрутила й понюхала. Пахло, як у прогрiтiй лабораторii. На кiнчику пiпетки виблискувала металом крапелька «архе».

Кiлька разiв глибоко вдихнула, щоб якось утихомирити нерви.

– А скоро почне дiяти? – спитала вона.

– Так, по-справжньому – хвилин через десять. Повний малевiч [15 - Малевичi – зони пiдвищеноi семантичноi невизначеностi, квадранти поглинання iнтерпретацiй. Архемани вважають малевичi отворами у вертикальний спосiб усвiдомлення, який веде безпосередньо до антицентру. Див. також: «велике тощо». (за: А. М. Давихам, неопубл.).].

Терезка стиснула спiтнiлi сiдницi й знову втягнула нiздрями гаряче повiтря (пахло сiном i кропом). Розслабилась.

Набрала в пiпетку розчин i закинула голову. Знову тяжко втягнула повiтря. – Може, допомогти тобi? – турботливо поцiкавився Буба.

Терезка заперечливо мотнула головою, мiцно зажмурила, потiм розслабила очi й стиснула пальцями гумовий резервуар на пiпетцi. З кiнчика потекло, i в очах стало

МОКРО

Без пауз вiдмiряла декiлька крапель у друге око. Втягнула носом сльози й швидко почала обертати очима за годинниковою стрiлкою.

С-С-С-С-ЧОРТАЛЕМЕНЕПЕЧЕ

Ще раз лiве око.

І знову в праве. Хутко засмоктавши пiпеткою ще, вона докрапала необхiдну кiлькiсть. Знову завертiла очима.

ПЕЧЕ АЙ ПЕЧЕ ПЕЧЕ МЕНЕ ПЕЧЕ МЕНЕ ПЕЧЕ

Терезка заклiпала. З очей порснули сльози, i Терезка застогнала. Пекло все сильнiше (пече пече пече). Пальцi дрiбно задрижали. Долонями вона обережно втерла сльози. Злякалася, як би не виплакати всю «плазму». Щось вiдбувалося.

– АЙ, МЕНЕ ПЕЧЕ! ЛЮДИ, ЧУЄТЕ, МЕНЕ ПЕЧЕ!!! – почувся розпачливий клич Буби. Терезка закусила губу й теж застогнала. Очi спалахнули бiлим перцем, а в головi все так перемакiтрилося, що вона вже не знала, де право, ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ де лiво. Очницi вибухали щораз потужнiшими порцiями киплячоi бiлиЗНИ.

(ШО ЗІ МНОЮРОБИТЬСЯ )

Терезка застогнала, вiдчуття жару в очах стало непереборним, ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ вона танула в бiлих озерах полум’я в очницях, очницi розбухали, iхнi краi вiддалялися десь за обрiй, стали завбiльшки з два кратери на Мiсяцi, боже, якi в неi тепер велетенськi очницi, о боже, ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ ПЕЧЕ а очi якi, та я просто не вiрю, я ж у них i впасти можу, гей, обережно, тiльки б не втратити рiвновагу, а то ще полечу вниз головою вони завбiльшки з атомну станцiю! та що там – два велетенськi розпеченi Сонця двi зiрки одна дiрка на два кiнцi








– Я БАЧУ!!! БОГ ТИ МІЙ! Я БАЧУ! – хрипить вона й знае: ЯКЩО ЗАРАЗ НЕ РОЗПЛЮЩИТЬ ОЧІ, ОЧІ РОЗПЛЮЩАТЬ ЇЇ. Неймовiрно, але ноги продовжують вiдчувати асфальт, вуха – чути цвiркунiв, а тiло продовжуе БАЧИТИ. Терезка робить зусилля над повiками, i нею спалахуе вiдчуття, наче вона не просто розкрила очi, вона вибила iх, наче вiконницi, вилупила навстiж iз такою силою, що повiки не витримують i шматуються в клоччя, розлiтаються разом iз цiлим тiлом, друться й шматками зникають у








Терезка пробуе клiпнути, але не може знайти, де це – повiки. Їi переповнюе Я БАЧУ. Вона дивиться впритул на лiтери, з яких складаеться це вiдчуття, вона бачить я, бачить б, а, також ч i у. Вона переводить погляд на себе. Спочатку вона бачить загадковi сяючi кореневища, iскристе павутиння, задимлене дзеркальною iмлою лiтер. Шаруватi маси темряви вовтузяться в калюжах свiтла, шшшшшш очi вхоплюють фокус, i вона з болючою рiзкiстю видить








Я лiтери, видить вона у дзеркальних струминах диму й починае реготати. Я – погляд.

– Ти чуеш мене? – питае зовсiм поруч Антон, i вона кивае. Чути, як стогне Буба. Не по-живому виразно вона ВИДИТЬ усе, що вiдбуваеться.

– Що це? – питае вона. – Просто шалено! Невже?., мене НЕ МОЖЕ так щурити!

– Ти видиш?

Тереза не тратить сил на описи, просто каже:

– ВСЕ НАСТІЛЬКИ БУКВАЛЬНО!.. Ха-ха-ха, як класно! Так просто! Уяви собi: шо би ти зараз не казав, я все розумiю добре, як нiколи! Виявляеться, Все настiльки просте, таке ОДНОЧАСНЕ… О, довкола якiсь молекули. Перетiкають у рiзнi форми… АГАААА! ЯСНО! Оце клас! ЦЕ ВЕЛИКО!

– Вааааааааа! – кричить Буба. – Вааааааааааа!

– Поглянь на себе, Бубо, тiльки не лякайся. Це лiтери! Ми з таких i складаемося.

– Я не лiтера! Я не лiтера! – долинають Бубинi крики. – Я не можу бути буквою! Я не такий! Я СПРАВЖНІЙ!!!

– Ну звичайно, – iронiзуе Антон. – А ти, мала, тримайся. Це ж тiльки 

Що це було? Терезка роззираеться. Довкола знову зависи лiтер. Вона силкуеться пригадати, де був ii погляд секунду назад. Очний сплеск.

Простiр. He-букви. Срiблястi молекули. Молекули живi. Пiняться.

– Менi все розпливаеться. Менi тоне фокус. Тебе очi не печуть?

– Не. Тобi теж зараз пройде. Зосередься на смугах. Бачиш iх? Згрупуй лiтери в смуги. Спробуй. Схоже на рiвчаки, свiтлi й темнi. Знайшла?

– Бачу.

– Це ти бачиш своi вii крiзь архе. Зосередься на темних зернятах. Розпружся… обережно на коми.

– Бачу шось темне… трохи двоiться…

– А тепер виверни те, що бачиш.

– О Господи, ЦЕ Ж НЕМОЖЛИВО!!!

– Давай-давай. Вивертай!

– Бути такого не може!!! Та тут цiла щiлина мiж свiтами! А он ще одна! Цiла пустеля горизонтiв!

– Не фiксуйся. Це тiльки пунктуацiя. Точки напруженостi Архе. Краще фокусуй себе на рядках! Вони довгiдовгi, i


г о р и з о н т а л ь н i

– У-у-у-ух ти!!! Ну ти й сказанув! Менi аж дух захопило: го ри з онт аль нi… Цiла пустеля горизонтiв!

– Не фiксуйсь, а то фiлолологом станеш!

– ОгоГОгоГО!!! ЛОГОГОЛОГОМ?!! Але мене малiмонить! Я все зрозумiла! Як влучно! Та я просто не вi-i-i-iрю! Уааааа!

– Сприймай це вiдсторонено. Нiби книгу читаеш. Просто пiрни 

– Вау! Вау! Я вийшла! Вийшла на це! Я вивернула, Антон! Це тощо! ТОЩО! Я ЗРОЗУМІЛА! ЦЕ ТОЩО!


ОН В О Н О Щ О!!!







Терезку дежав’ючить



1

– Антоне? Це ти?

Постать без чiтких контурiв кивнула головою, i Терезка знову замружилась. Дико кололо в очах. Пальцями розчепiрила повiки, зойкнула вiд яскравого промiння й знову зажмурилася. Бiль стихав.

Хтось сiв поруч.

Терезка спробувала пригадати, що вiдбувалося кiлька секунд назад. Здаеться, на цей раз щось цiлком космiчне.

Їй захотiлося плакати: щойно вона знаходилася всерединi таiни, а зараз навiть не пам’ятала, в чому ж приваба загадки, яку вона видiла. Хоч убий, не пригадала би. Залишилося хiба враження чогось страшенно потрiбного. Вона почувала себе достоту так, мовби осягнула, як наяву можна лiтати, але наступноi ж митi все забула.

– Ти видiла плазму? – спитав Антон. – Кажи: видiла, нi? Терезка кивнула. Перед очима пливли мокрi плями, де-не-де вiдтороченi пекучими порiзами свiтла.

– Точно пам’ятаю, шо видiла. Навiть зараз, коли згадую про неi, трiшки наповнююся тим свiтлом. У тебе нема такого? А де цей, другий?

– Буба? Буба впав у кому. Його затягнуло десь далеко-далеко. Образно кажучи, десь на край книжки. Ну, ти розумiеш.

До ii вух долинуло черкання сiрника i звук припалюваноi цигарки. Запахло димом. Довелось перебороти себе, щоб не вирвати. Антоновi губи розлiпилися, i вiн заговорив:


1

– Антоне? Це ти?

Постать без чiтких контурiв кивнула головою, i Терезка знову заплющила очi. Дико кололо свiтло.

Пальцями вона розчепiрила повiки, зойкнула вiд яскравого промiння й знову зажмурилася. Бiль стихав. Хтось присiв поруч.

Терезка спробувала пригадати, що ж такого небувалого вiдбувалося кiлька секунд назад. Здаеться, щось геть потойбiчне.

– Ми вже крапали? Ах, ми вже крапали! – згадала Терезка й зiтхнула. Їй захотiлося плакати: щойно вона знаходилася всерединi загадки, а зараз навiть не пам’ятала, в чому ж полягала приваба тоi загадки, яку вона видiла. Хоч убий, не пригадала би. Залишилося хiба враження чогось страшенно потрiбного. Якщо пояснити на прикладi, то вона почувала себе так, мовби на секунду осягнула, як наяву можна лiтати, але наступноi митi все забула.

– Ти видiла плазму? – спитав Антон. – Кажи: видiла, нi?

Перед очима пливли мокрi плями, де-не-де вiдтороченi пекучими зрiзами свiтла.

– Точно пам’ятаю, шо видiла… Ого! Навiть зараз, коли згадую про неi, трiшки нiби наповнююся нею. У тебе нема такого?… Слухай, а де цей другий?

– Буба? Буба впав у кому. Або в апостроф. По-любому, затягнуло десь далеко-далеко. Образно кажучи, на край книжки. Ну, ти розумiеш.

До ii вух долинуло черкання сiрника i звук припалюваноi цигарки. Запахло димом. Терезку вивернуло спазмом, довелося переборювати. Антоновi губи з тихим звуком розлiпилися, i вiн заговорив:



– Ти видiла «плазму»? – спитав Антон. – Кажи: видiла, не?

Терезка кивнула головою.

– Видiла.

– І як? Сильно?

– Сильно. Навiть зараз, коли пригадую собi, роблюся iншою. Чим бiльше пригадую, тим бiльше наповнююся. Тим бiльше iнакшаю. Зауважую бiльше, буквально на льоту. Але згадати повнiстю не можу. А де цей, другий?

– А, Буба? Е-е-е, Буба впав у кому… чи у крапку. Про таке кажуть: погорiв на пунктуацii. В Архе багато пасток. Буба прийняв «плазму» занадто особистiсно. Тому його й затягнуло – далеко-далеко. Десь аж на сам край книжки. А шкода. Був би з нього колоритний персонаж. А тепер бовтаеться десь, неборак, недоречний, як до паска рукав. Ну, але нехай…

До ii вух долинуло черкання сiрника i звук припалюваноi цигарки. Затягнуло димом. Губи Антона розлiпилися, i вiн заговорив:

– «Плазма» дiе на нас, як атмосфера на метеорит. Коли той влiтае в густi шари, практично повнiстю згоряе. Зате уламок, який падае в море – набувае нечуваноi моцi. А Буба твiй








Зненацька Терезка зiрвалася з мiсця. Щойно вона пережила диявольськи реалiстичний малiмон.

– Як ти це зробив? – вона заклiпала очима й обмацала лице. Сон чи нi?

– Шо «зробив»?

– Ну! Так дмухнув: пух-х… а мене, як пiр’iну в порохотяг, засмоктало!.. Башка – пуф-ф-ф! Як хлопавка!.. Тьфу, аж мороз обдер, – Терезка розтерла гусячу шкiру на лiктях. – У мене мало очi на лоба не вилiзли! Дивлюся я на тебе, а тут ти починаеш тягнутися й паф! Хлоп! У шиi – трiсь! У носi – хрясь! А очi взагалi в боки роз’iжджаються, як у п’яноi.

– І шо, побачила шось нове?

– Так! Там е новий фокус! Ти якось розтягнув це… упорядкував. Ти показав менi, де шукати новий фокус для очей! Я не можу це пояснити, але… Ти взагалi розумiеш, про шо я, чи це малiмони? Ти нiби розтягнув простiр, звiльнив його вiд

– Видiла. Точно видiла… Сильно. Навiть зараз, коли пригадую собi, як я видiла, потрохи наповнююся нею. Роблюся iншою. Навiть здаеться: чим бiльше пригадую, тим бiльше наповнююся. Тим бiльше я iнакшаю… А де цей, другий?

– Буба? Буба впав у кому. Задивився у щiлину мiж свiтами i йобнувся вниз головою.

– І де вiн зараз?

– Не знаю. Певне, далеко-далеко. Десь на краю книжки. Надто м’який для «плазми», – пояснив Антон. – А ти – нi. Тобi не цiкаво, чому?

До ii вух долинули черкання сiрника й звук припалюваноi цигарки. Затягнуло димом. Терезку ледь не вивернуло. Вона пересилила нудоту. Антоновi губи з тихим звуком розлiпилися, i вiн заговорив:

– Менi це бачиться як астероiд. Вiн влiтае в атмосферу й майже весь згоряе. Зате у ла мок, який падае в мо ре – той улам ок гартуеться. Ну, i так далi. Сiчеш, н е? А Буба








Терезка зiрвалася, наче з неi щось порснуло.

– Як ти це зробив? – вона заклiпала очима й обмацала лице, перевiряючи, чи не спить.

– Шо «зробив»?

– Ну. Так дмухнув: пух-х – i нiби пiр’iна вилетiла! А мене цiлу аж мороз обдер! Ти менi очi цим ледь не вивернув. Укидуешся, про шо я? Господи, Я ЗРОЗУМІЛА!..

– Шо? Скажи, шо ти зрозумiла!

– На моiх очах iснуе постiйний спазм. А тобi вдалося цей корч на мить напружити, щоби вiн попустився! Існуе також iнший фокус для зору – не тiльки прямолiнiйний! А ти – ти нiби розтягнув простiр, звiльнив його ЦЕ ВЖЕ БУЛО ТИ ВЖЕ РОБИВ ЦЕ! ТИ РОБИВ ЦЕ!!!


2

Антон затягнувся цигаркою. Потер неголене пiдборiддя. Змiряв Терезку поглядом. Пустив носом по струминi диму й посмiхнувся кутиком рота.

Затяжка. Видих. А мiж ними свист.

Терезка, незважаючи на шок, устигла подумати: «Який вiн усе-таки сопляк!». Раптом Антон iй перестав подобатися. І це було дивно.

Фацет затягнувся ще раз.

– Значить, усе-таки видiла, – мовив Антон розважливо й затягнувся. – Бо не видiла б – не знайшла би й фокусу.

Затяжка (свист). Видихнув дим i продовжив:

– Ти видiла «плазму». І Буба видiв. Але Бубу, як уже було сказано, не могло врятувати нiщо. Вiн булькнув у безконечнiсть.

Терезка розгублено клiпнула.

– Я не про те, – сказала вона. – Я говорю: ти вже робив це колись. Навiть не так: робив це не КОЛИСЬ, а саме ТОДІ, КОЛИ ти це робив… От бля, все перемакiтрилося задом наперед, – вона облизала пересохлi губи. Болюче бракувало слiв. – Суцiльне дежав’ю якесь…

Антон затягнувся цигаркою. (Цей свист затяжки – чому Терезка вiдчувае його аж по сам чубок голови? Наче по тiм’ячку водять смичком.)

– Я розумiю, про шо ти, – промовив Антон, видихаючи. – Не хвилюйся. Це одна з форм утечi вiд свободи архе. Тобi не переповiдали iсторiй про те, що дехто з плазматикiв губився в «плазмi»? Не витримували ii спопеляючоi свободи й тiкали в галюцинацii. Та ти й сама розумiеш…

Терезка знизала плечима.

– Ну… – знову затяжка й свист аж у коренi голови, там, на макiвцi. – Уяви собi: е крапочки. Так? А тут ти вирiшила iх порахувати, i починаються в тебе галюцинацii на грунтi математики. Ну, це так, на хлопський розум.

Терезка змiряла Антона своiм новим поглядом i переконалася: барига не просто перестав викликати симпатii. Хай тепер навiть на довiру не розраховуе.

– А хто рахуе? – спитала вона.

– Шо рахуе?

– Крапочки. Нашо iх рахувати?

– Є такi. Заставляють цим займатися. Насправдi крапочки – це не крапочки, а такi собi пiвкрапочки. Я навiть знаю, як вони називаються. Ноони, щуриш?

– Про що ми взагалi говоримо?! Малiмон якийсь!

– Серйозно. Слухай-слухай! Потiм сама менi розкажеш. Я сам вiдкрив iх. Це такi часточки, якi не можуть iснувати повнiстю у нашому свiтi. Кажучи мудрими словами, вони е базисом палiндромiчноi реальностi. Дзеркальнiсть свiдомостi. Ноо-. ноон. Дзеркальний горизонтально i дзеркальний вертикально. Те, що вiн дзеркальний вертикально, можна тiльки пiдозрювати… або закрапатись архе. Є навiть цiла контора – «Архе-8». Це люди, якi



Антон заперечливо мотнув головою. Затягнувся цигаркою. (Цей свист… звiдкiля цей свист такий упiзнаваний?)

– Але я розумiю, про шо ти, – повторюе Антон, видихаючи. – Не филюйся. Це тiльки одна з форм утечi вiд архе. Тобi не розказували, що насправдi «плазма» попускае тому, шо «плазматики» втiкали вiд неi? Розумiеш, вони дозволяли, щоби iх попустило! Якби видець не боявся крижаноi свободи, яку пропонуе архе, вiн пiрнув би в краплi раз i назавжди. Як тi, з Клану Архе. А люди, яких я знав, не могли витримувати ii простороi простоти, тому тiкали десь у галюцинацii. Та ти й сама розумiеш…

Терезка знизала плечима.

– Але е люди, якi присвятили себе вивченню природи таких галюцинацiй. Серйозно. «Архе-8». Це простi люди. Але вони вмiють видiти так само, як це видно пiд «архе». Тому я iх так назвав. Архе-8.

– А чого вiсiм? Їх шо – восьмеро?

– Не. Скорше думаю, чотири. Але вiсiм – це чотири, побачене в дзеркалi. – Затяжка. Свист. Видих. – А це вже пiдводить нас до теми палiндромiчноi реальностi й ноонiв. Я не розказував тобi, шо таке ноони?

Пауза.

– Я розкусив iх, – упевнено закiнчив Антон i рукою з папiросом вiдсiк щось у повiтрi.

Терезка змовчала. Подii останнiх десяти хвилин змiшалися у безконечний, невiдчитуваний палiндром. У головi стогнало щось: «Ноон! Ноон!».

«Ну мене й причандалить!» – подумала Температура. Вона вловлювала стiльки площин рiзних значень, скiльки тiло наважувалося сприймати. Терезка вiдчувала, що вiжки можна вiдпустити – але хто зна, шепотiв страх, хто зна, чи не загубишся ти так само, як Буба.

Затяжка. Свист. Видих.

У фокусi – Антон. Повiльнiше: затяжка… свист… видих…

Антон втупився в неi примруженими очима й знавiснiло затягувався цигаркою. У Температурi бурлило незрозумiле бажання полоснути його по очах кiгтями. До дiдька, звiдкiля стiльки неприязнi?

Затяжка. Свист. Видих.

Затяжка.

Свист.

Видих.

Памороки в головi та пальцях. Форсоване дежав’ю. Довкола – суцiльне дежав’ю без кiнця-краю.

Щоби не випасти з себе, Терезка охопила руками колiна. Вона зауважила, що в такiй позi вiдстежувати думки зручнiше. Здалося навiть: трохи пильностi, й вона спiймае момент дежав’ю за зябра, як старого сома.

Тим часом щось посувало ii все далi вбiк i вбiк, наче хвиля за хвилею, свс, свс пiд час вiдпливу. А ще цей Антон, – теревенило далi ii я. – Чому вiн раптом зробився таким напружним? Чому довкола все так дратуе? Ускладнення. Безупинне ускладнення значень. Чому предмети такi неживi i незграбнi? Чому все довкола так пiдозрiло не вiдповiдае своiм назвам? Наче дехто свiдомо паралiзуе текст, морить речення етером i викладае бiдачок на папiр напiвзомлiлими кириличними цiп’яками.

Затяжка. Ссссвиссст. Видих.

– Але навiщо це iм? – вiдкрила вона рота i мов впустила в себе чергову порцiю нудоти вiд присутностi Антона.

(чекай, а про кого це ми? Я вже забула)

Як може людина, щойно тобi приемна, в такий короткий час

(ссссвиссст)

зробитися нестерпною? (О, диви як розгойдуе – нiби на хвилях!)

Затяжка. Ссссвиссст. Видих.








Терезка встигла подумати: «Який вiн усе-таки сопляк!».

Антон затягнувся ще раз. Раптом вiн перестав iй подобатися – отак, у момент. У всьому тому, що зараз вiдбувалося з нею, витала нудотна нав’язливiсть сто-разiв-чутого. Вже навiть романтики дежав’ю не стало. Тiльки бридотна зацикленiсть думок самих на собi.

– Значить, усе-таки видiла, – мовив розважливо сам до себе й затягнувся. – Бо не видiла б – не вловила би й фокусу.

Затяжка. (свист) Видихнув дим i продовжив:

– Ти видiла «плазму». Буба теж. Прикро, та Бубу, як ми вже казали, не могло врятувати нiщо. Вiн загубився в безконечностi… Ну й архе йому в спину.

Терезка розгублено клiпнула. Вона облизала пересохлi губи. Раптом



– ТА СКІЛЬКИ МОЖНА! – вигукнула вона. – Я зс с с с суваюся i зс с с с с суваюся!

Антон подивився на неi, мов на дальтонiка, – недовiрливо й зверхньо. Терезка знала, що жiнки дальтонiками не бувають. Отже, причина в iншому.

– Що? Ковзанки? – поцiкавився Антон, пахкаючи димом. – Знаемо-знаемо.

Терезка насилу розтулила губи й видавила:

– Довго ше?

– Ну, якщо вже розмовляеш зi мною, то

– Що? Ковзанки? – поцiкавився Антон i почiхрав пiдборiддя. – Знаемо-знаемо.

Терезка насилу розтулила губи й видавила:

– Ще довго?

– Ну, якщо вже розмовляеш зi мною, то може, хiба ше раз.

– Ти вже казав це.

– Тодi зберися з силами й зувидь це, як «плазму». Спробуй припинитися. Орiентуйся на цiлi числа! Чуеш? ЦІЛІ ЧИСЛА!

Терезка напружила всi своi м’язи й вiдчула

враження, що свiт довкола неi враз набув нечуваноi слизькостi. Спершу вона думае, що ця ковзкiсть виникае на межi тiла й середовища, наче тiло занурене у надтекучий гелiй, i вона пробуе знайти опору у власному руховому апаратi, але й ця опора теж розслизькуеться на дрiбнi бризки, може, опора десь у кишках, у головi, але це все розлiтаеться в неймовiрному зiсковзуваннi, в панiцi Терезка чiплеться за щось усерединi голови, але все просковзуе помiж пальцiв, урештi самi «пальцi», якими вона пробувала зафiксуватися, розлiтаються пiд натиском слизькостi, навiть очi, ПОГЛЯД розлiтаеться мiрiадами свiтних точок, на жоднiй з яких не можна зупинити погляд, Терезка вливаеться в осяйну масу аерозольноi пiтьми, палаючих блiкiв н а во дi знову БЕЗРОЗМІРНА, БЕЗКОНЕЧНА ПЛАЗМА

– Ну, я кщ о вж е р оз мовля е ш зi м ною, то м оже, хiбащ е ра з. Алепе вне, бiль ш е нi, – сказав Антон i поплес кав Терезку по плечi. – І тiльки й того.

Терезка глибоко втягнула повiтря й почула, як заново розкриваються легенi – два м’ясистi прозорi тюльпани. Їi тiло стало звичайним тiлом, а не бронею, котра вивертае реальнiсть i зупиняе потоки лiтер крiзь очi.

Вона зафiксувалася. Пам’ятаючи Антонову пораду, Терезка вхопилася за вiдчуття десь у горлi, вiдчуття обрисiв потойбiчноi пiктограми:


4

Терезка спробувала зорiентуватися й визначити джерело млосноi тривоги. Перше, що зробила для подолання цього стану, пiдтягнула до нiг наплечник i добула звiдти пляшечку з водою.

Озирнулася. Спека стала жирною й липкою, мов лiкувальна багнюка. Що ближче робилося до вечора, то бiльше тiнi нагадували отвори, продертi в золотiй фользi.

Вони сидiли на краечку бордюра, на тiй самiй площадцi з панорамою на Львiв, де й починався спiльний в’юк. Трохи далi, на травi пiд кущем, валявся скоцюблений Буба. Побачивши, що з Бубою все гаразд (у планi присутностi), Терезцi вiдлягло: поки нею ковзало, вона свято вiрила, що бiдолаху й справдi засмоктало в невiдоме.

Терезка лигнула теплоi води, мовчки запропонувала Антоновi. Той вiдмовився. Барига курив, ховаючи лукаву посмiшку мiж пальцiв з недопалком. Пашiла теплом рiвна земля. Терезка лягла на траву й пiдперла голову руками. Їi вiдпустило, i на душi стало страшно приемно. Легеням зробилося легко-легко, наче з грудей злетiв корсет. Терезка пальцем вiдтягнула майку й подула собi на зiпрiлi цицi. Прохолодно. Приемно.

Очi здавалися вiдпочилими й повними сил, як два келiшки з росою. Зiр зробився до болю гострим: свiт кришився вiд надмiру деталей. Гостро. Дуже гостро.

– Ну, як тобi моi дзеркала? – запитав Антон, не вiдводячи погляду вiд цiлющого вечiрнього сонця. Ще кiлька хвилин i жарке свiтило сховаеться за деревами. Вечорiло. – Маеш щось вiд них для мене?

Терезка струсила головою. Запитували, очевидно, у неi. Насилу розтуливши рота, вона випiрнула з солодких вод мовчання. Скашлянула.

– А-а-а-а… ти про двiйникiв?

Вiдiрвала очi вiд сонечка, якого щойно вистежила своiм супер-зором, i подивилася на Антона.

– Про тих, з якими говорила, коли ковзала?

– Так, так, про них, рiднесеньких.

– Вiдверто кажучи, паскуднi.

– А шо, злi?… Чи трохи нормальнi якiсь?

Терезка байдуже знизала плечима. Антон, хоч i пробував приховати iнтерес до двiйникiв, напружився.

– Не, не злi. Тiльки страшенно надутi. Зазнайкуватi. Про ноон шось чесали.

– А-а-а-а, – Антон удав, що йому то по цимбалах. Дiзнавшися, що в iнших положеннях вiн не такий iдеальний, як собi уявляв, його вже не цiкавило, що то за ноон. Терезка зчитувала це, як iз книжки. Вона пiдмiтила, як трiпотять Антоновi нiздрi, й потай посмiхнулася. (Пальчики несвiдомо вовтузились iз зав’язками сумки, сплетеними не так, як завжди.)

Очi пiдмiчали на порядок бiльше, i це було по-новому. Напинання екрана, фокусування дiапроектора – ось на що це подiбно. Очi ловили вовтузiння кожноi рисочки на Антоновiй шкiрi, таке ж розбiрливе й закономiрне, як рух мурах коло мурашника.

ВІТЕР. ШЕРХІТ СУХОЇ ТРАВИ

Їi аж пiдкинуло вiд несподiванки. «Ого!.. Оце так чiткiсть!»



Смикнувся Буба. Застогнав i сiпнувся вдруге. Схотiв перевернутися на iнший бiк, натомiсть сiв i очманiло розгледiвся довкола. Вiн скидався на ослiпленого пророка-невдаху.

Буба щось прохрипiв i простягнув руку в iх керунку. Мовчки Терезка запропонувала плящину з водою. Буба жестом показав, що мова не про те, i потягнувся до Антонового недопалка. Затягнувшись кiлька разiв, вiн зiтхнув iз полегшенням.

У повнiй тишi Буба спробував повернути недопалок Антону, але той махнув: можеш добити. Поки Буба пожадливо смоктав дим, Антон вiдкинув голову до заходу й насолоджувався промiнням. Терезка зауважила, що вiн дивився на сонце, зовсiм не клiпаючи. Антону як плазматиковi з досвiдом сонце бiльше не разило. Значить, недаремно кажуть, що «плазма» перетворюе людськi очi на орлинi. Інакше звiдки в неi, по життю короткозорого крота, взявся той гострий погляд, що виколював деталi, мов дорогоцiннi камiнцi?

– То чому я так «iздила»? – спитала вона.

Буба пiдняв голову, мовби на слух визначав, звiдки йде звук. Його очi нагадували риб’ячi.

– Нiхто сього не вiдае, – сказав Антон, зажурений i задивлений. – Це Загадка. Архе – се холодний вогонь… Ти це вiдчула, пра’? Зазвичай кажуть так: коли закрапуешся, ти губиш нитку розповiдi, а читати починаеш iз того мiсця, яке першим покажеться на очi. Не сподобалося – шукаеш далi. Ви зрозумiли? – вiн покосився на Бубу, що з вiдкритим ротом у цiлковитiй нерухомостi витрiщався на Антона.

Терезка кивнула, хоча думала зовсiм про свое.

– Якщо ви видiли, як виглядае «плазма», можемо погомонiти й про «Архе-8», – продовжив Антон i знову змiряв поглядом нерухомого Бубу.

Терезка наморщилася.

– Котресь iз твоiх дзеркал вже цим займалося. Ноон, блiн, крапочки… Такий завал, шо здохнути. Даремно час гаяти. Певне, тупенька я.

Антон задумався й посмикав бороду. Йому хотiлось виправити враження вiд дзеркал. Йому хотiлося (вона вiдчувала це) вiдновити в Терезцi перше враження приемного i незазнайкуватого молодика, якому е що розказати.

– Ти давай усе поволi. По реченню, – пiддалася Терезка. – Так, шоби я зрозумiла. Окi-докi?

Антон, ще поскубавши свою рослиннiсть, розпочав iз такого:


5

– Я зрозумiв, що iснуе змова, – сказав вiн i на пiдтвердження кивнув пiдборiддям.

Терезка кивнула й собi: можливо. Буба втягнув кутиком рота слину, що стiкала по пiдборiддю.

– Наступне. Я зрозумiв, якого роду це змова. Я назвав ii змовою команд. Схоже, тi, хто регулюють еволюцiю, вирiшили пiдкорити людину. Це, сказати би, змова самоi еволюцii проти людини. Бо, виявляеться, все, що б людина не робила, вона робить по командi.

Терезка дала знак спинитися.

– Якi ще, до бiса, команди?

– Геометричнi, – сказав Антон i насупив брови.

Терезчин регiт як обрiзало. Сплило кiлька назв: Лобачевський, «Сумнiвання» (неопубл.). Риман, «Проникнення в неточковiсть» (неопубл.). Гаусс, «Введення в нелiнiйнiсть» (неопубл.). Лжеевклiд [16 - Лжеевклiд, вiн же Сантехнiк – один зi львiвських видцiв. Прославився завдяки своiй геометричнiй антидоктринi, зведенiй у працi «Антицентр». Сантехнiк був одним iз перших видцiв, якi не належали до «Клану Архе». Згiдно з легендою, вiн написав «Антицентр» за одну нiч, одразу пiсля свого першого в’юку. Отже, «Антицентр» став своерiдним манiфестом руху плазматикiв. Апокрифiчнi варiанти «Антицентру» й досi ходять по руках у виглядi ксерокопiй, iх переписують й уважно вивчають. Згiдно з легендою, Сантехнiк викалатав особливий сорт плазми «Albedo», який вкупi з освоенням його брошури «Антицентр» дае поштовх до остаточного польоту у Велике Тощо. Кажуть, Сантехнiк – единий зi всiеi львiвськоi тусiвки плазматикiв, хто остаточно пiрнув у Тощо. Принаймнi, бiльше його нiхто не видiв.Антицентр – його персональна синтаксична знахiдка, свого роду катапульта для перемiщення по свiтах Архе. Одне з ключових понять для розумiння механiзму руху плазматикiв. Також див: Велике Тощо. (за: А. М. Давихам, неопубл.).] i його «Антицентр». Теж неопубл. А ось черговий вар’ят, прошу познайомитися: Антон i його «Архе-8». Черговий неопубл.?

«Парафренiк», – подумала Терезка й здригнулася. Парафренiки-анннiгiлiсти, яких удосталь розплодилося на попелищi буму, були людьми небезпечними. У планi надцiнних iдей вони дуже продуктивнi, а iх спекуляцii на грунтi крапель i крапочок часто виявлялись заразними.

Вона пiймала себе на тому, що ii очi прижмурюються точно так, як Антоновi. «Архе таки мiняе». Новий, примружений погляд сам покосився вбiк i зупинився на сумцi. Терезку прохромила бридка пiдозра: поки вона була нав’ючена, Антон лазив досередини й знайшов папку з безцiнними конспектами лекцiй маестро Лобачевського, позиченi у доцента Козлика.

«Отож, усе стае на мiсця. Історiя розвивалася так. Божевiльне падло Антон користаеться нагодою, поки я, бiдненька, валяюся нав’ючена: зазирае до мого наплечника й на совiсть знайомиться з його вмiстом, по чому використовуе побачене й заради неясних цiлей тампонуе менi звивини, – упевнилась вона, – пiдбираеться ближче. Тiльки для чого? Молодитися? Якби ж то…». Терезка знов примружила око й уявила себе вороною. Перспектива помiнялася. Вона вгледiла цього фраера у зовсiм iншому свiтлi.

Фраер, навiть гадки не маючи, що його розкушено, нiжився на останньому сонцi й чiхрав щоки. «Он воно – обличчя справжньоi змови!» – Терезка вчергове придивилася до Антоновоi мiни i в душi посмiялася над своiми гiпотезами. Нiщо не веселило ii так, як вигадування змов… i не тривожило так раптово, як iх пiдтвердження. Вона припала поглядом до Антонового профiлю. У вiдповiдь профiль замерехтiв тисячею незаперечних подробиць-доказiв, якi однозначно свiдчили про змовницьку натуру його власника.

Швидко, аби ii не розкусили, Терезка набрала подоби уважноi, вдумливоi дiвчинки, – дiвчинки, яка легко нiяковiе, дiвчинки, яку легко загнати в кут, дiвчинки, яка з’iсть п’ять кiло макаронiв i бровою не поведе, – i вражено заклiпала очима:

– Ах, геометричних?! – пiдiграла вона. «Бляха, що ж таке робиться?»

– Так, – Антон кивнув i зробився ще серйознiшим. – Менi цiкаво зараз, хто за цим стоiть. Я вже згадував про «АРХЕ-8»? Людей, якi сприяли виникненню нафтизинового буму?

– Дуже, м-м-м-м, побiжно. Можеш розповiсти бiльш докладно?

Антон кивнув, а Терезка краечком всевидячого ока помiтила, як розлiзлося Бубине лице в зловтiшнiй либi.

– Так от. Насправдi весь бум довкола «плазми» був майстерно органiзований командою людей, якi називають себе «АРХЕ-8»…

– Ти, певне, маеш на увазi «КЛАН АРХЕ»?

– Та нi, то були просто першi видцi. За браком досвiду все наплутали. Поки, врештi, жаба не вдавила, – Антон махнув рукою. – Насправдi, нiякого Архе-8 i не iснуе, але е виразний процес, який очолюють певнi особи. Рiч у тiм, що людство в образi окремих iндивiдiв веде вiйну…

– Проти кого?!

– Проти геометрii, звiсно. Евклiд, Архiмед, Декарт – це ж зрадники! Геометрiя являлась iм, як Мефiстофель Фаусту. Вона пропонувала спiвпрацю. Задурманила казковими перспективами подвiйного бачення, геометричного й текучого. Космiчний Симбiоз. Цi видцi знали, що пропозицiя подвiйного, кристалiчного й некристалiчного бачення, – насправдi пiдступ, однак вони знехтували цим фактом. Вони хотiли величi, вже i зараз, а геометрiя вимагала надто високу цiну. Зате бiльшiсть iз них легко платила той оброк. Античнi товстолобики занапастили людство в обмiн на пам’ять про себе. Усяке геометричне вiдкриття – це торжество окремого самолюбивого егоiста, якого геометрiя пiдкупила незмiрними багатствами душi. Розумiеш?

– Красномовно. Але нашо? У сенсi, для чого геометрii пiдкупляти самолюбивих егоiстiв? Якщо вона й так повсюди?

– Щоби живитися нашою увагою! Увага – ii щоденний харч, ii тiло й сила. Розумiеш? Геометрiя за природою – паразит. Ранiше ii так багато не було. Узагалi, було всюди чисто вiд неi. Але столiття за столiттям, через своiх глашатаiв геометрiя впiймала всiх. Геометрiя – це структура, схожа на вiрус. Вона вмонтовуеться в людську свiдомiсть, кристалiзуе ii певним неприроднiм чином. Так що ми починаемо некеровано сприймати свiт як певну вiдчуттеву матрицю, як обмежений набiр шаблонiв сприйняття. А ми за це живимо ii своею увагою. Ранiше, за часiв Великих Геометричних Вiдкриттiв, цi порцii уваги були цiлком помiркованими. Але вона не задовiльнялася малим, та й нiколи не мала на метi задовiльнитися. Геометрiя розросталася. А що уваги при цьому потребувала щораз бiльше, то це нас виснажило настiльки, що тепер ми геть охляли. Стали такими, якими й потрiбнi геометрii. Ледь живими й напiвпритомними! Фактично, ми спимо на ходу! У нас вистачае уваги тiльки на те, щоби слiдувати за автоматизмами, запропонованими геометрiею. Терезко, ми в полонi. І найбiльша катастрофа в iсторii людства – це те, що ми навiть НЕ ЗАУВАЖУЄМО цього!

Антон робився пафосним, немов Господнiй глас:

– Геометрiя обнаглiла! Тепер вона навiть не криеться. Вона щосекунди перед самiсiньким носом, наче хизуеться тим, що нiхто бiльше не в силах ii iгнорувати. Вона слабне тiльки тодi, коли на неi агресивно не звертати уваги. Скажiмо, коли довгий час не iдентифiкувати коло як коло, а квадрат як квадрат, ти перестаеш знаходити iх серед того, що бачиш. Але людство програло геометрii…

– Шо, все аж так фатально?

– А шо, тобi вiдома хоч одна людина, яка не знае, як виглядае трикутник, а як – квадрат? Сама бачиш: не залишаеться нiчого iншого, як займатися диверсiею.

– Якою диверсiею?

– Уважною. Такою, яка витiсняе з мiзкiв геометричнiсть. Скажiмо, споглядання диму. Архемани знали, що роблять. Вони зрозумiли це й стали боротися навiть за найменшi крихти своеi внутрiшньоi уваги. Просто мало хто мiг витримати таку боротьбу. Дим, мiж iншим, – це все ще негеометрiя, тому «архе» часто порiвнюють хто з димом, хто з вогнем, то з полисками на водi. Як тiльки математик здогадаеться, якими формулами можна задати динамiчне рiвняння, скажiмо, для диму, вiн наче звiльниться з полону i його сприйняття опиниться в «плазмi» без жодних попереджень. Але який божествений фрактал, яке мiжгалактичне дифрiвняння потрафить описати цей хроносинкластичний iнфундибулум?… Дехто з АРХЕ-8 утямив, що геометрiю не здолати рацiональнiстю. Тому цi люди побачили iнший шлях. Вони винайшли карплi.

– Але щось у них не спрацювало, – посмiхнулася Терезка. – Бум щез, а геометрiя як була, так i залишилася. Хiба нi?

Антон розвiв руками.

– Тим, кому це потрiбно, «плазма» вiдкрилась, а це головне. Краплi самi знаходили людей, у яких кристалiзованiсть геометрiею була не такою мiцною. Це не мiстика, все вiдбувалося за законами лiнiйного мислення: рiдина стiкала в дiлянках iз пiдвищеною кривизною.

Вiн перевiв подих, вочевидь, пiдiйшов у своiй ораторii до пафосного звершення, аж тут:

– Не вiр йому! Це в нього такий задум! – втрутився Буба напрочуд рiшуче. – Поки ви тут пиздякали, я ТАКЕ ТАМ зувидiв, шо вам i не снилося! Я про вас тепер все-все знаю! – сказав вiн i захвилювався вiд спогадiв. – А той… цей… – Буба тицьнув пальцем на Антона. – А вiн взагалi цей-во… енурезник!

Терезка перевела погляд з одного на iншого, потiм назад i розсмiялася. Невже «плазма» справдi зiрвала хлопцям дах?

Антон, якого на секунду вибили з сiдла, взяв себе в руки. Вiн розвернувся до Буби i, дiбравши з арсеналу найбiльш iронiчний тон, сказав:

– То розкажи нам, шо ти бачив! Із задоволенням послухаемо! – i покосився на Терезку, неначе силомiць уплiтаючи ii в колаборацiю супроти Буби.

Буба паскудно заусмiхався, а пальцi його заметушилися по травi.

– Хочеш мене переманити на свою вiру, та, Антоне? Геометрiя, тра-ля-ля! Ге-е-е-е, не на того напав! Не вiр йому, Терезко, я знаю краще за нього, як то все мае бути, – при цих словах Буба ухитрився ще й пiдморгнути. Терезка здригнулася. Вiд упевненостi, що бринiла в Бубиному голосi, робилося незатишно. Буба продовжив:

– Вiрите, я знаю наперед, як мае вiдбуватися розмова! Я вже все то повидiв! І я про вас обидвох всьо-всьо-оо-о дiзнався!.. Ти би знала, Терезко, шо то е насправдi за один! То такий хитрун! Такий гiвнюк! Отак утертися в довiру?! Знала би ти, як вiн усе це прорахував! До мiлiметрика!!! А я спочатку й сам купився! Думав, вiн такий покладистий, такий добренький… ех, наiвна я душенька…

Антон увесь пожорсткiшав i загострився. Вiн скептично пiдсмiхався й похитував головою, чим вiдразу ж переводив кожне Бубине слово на жарт. Буба пiймав його погляд i збуджено замахав руками:

– Не, ти поглянь на нього! Ти бачиш, який вiн засранець? Та вiн же насмiхаеться з нас! Я знаю, до чого то! Вiн хоче забрати в тебе твою папку з ксерокопiями доцента Козлика, яку ти нам показувала. А тепер буде на ходу вигадувати рiзнi побрехеньки, лиш би вимацати папку! – i Буба глянув на неi таким навiженим поглядом, що довкола серця стислися судини.

Дещо розгублено Терезка сказала:

– Але ж я не показувала вам нiякоi папки! І про Козлика не говорила…

– Ну та, теж скажеш – «не показувала»! А хто нам про геометрiю торочив тут цiлу годину? Я, скажеш? Та в тебе ж рот не закривався!

– Не було такого! – сказала вона i глянула на Антона.

Антон подивився на неi й сказав:

– Ну, не зовсiм так. Про геометрiю ти, звичайно, розказувала, iнакше з якого то дива став би я про АРХЕ-8 отут розпинатися?… Але папки з собою ти не мала, тут Буба щось конфабулюе. У тебе в сумцi лежать моi документи. Коли ми йшли на Замок, я попросив тебе понести iх у наплiчнику. Шоби не загубилися, коли ми тут закрапаемося.

Терезка швидко розв’язала торбу, заглянула, впiзнала свою папку на шнурiвки i, навiть не заглянувши до неi, негайно зав’язала сумку назад.

– У сумцi тiльки моi ксерокопii.

Буба вихопив у повiтря вказiвного пальця й запально продовжив:

– А бачиш? Я видiв то! Я кажу тобi, шо так ся мало стати! Ти мала розкрити сумку, аби вiн ше раз подивився на ту папку, а тепер вiн змусить тебе рiзними вмовляннями вiддати папочку, або, принаймнi, витягти ii з сумки. Тодi вiн вирве ii в тебе й вiдразу втече. Бо тiльки тi листочки йому й потрiбнi. ЙОГО ПІДІСЛАЛИ ЗАБРАТИ ЇХ!


6

Тут Антон кашлянув. Сплюнув i м’яко посмiхнувся.

– Так, звичайно. Я такий. Бандюга з широкоi дороги, пiдiсланий математичними мафiозi, якi давно вже точать зуб i на доцента Козлика, i на професора Бурачка, i на всю кафедру асинхронноi геотерики… Ха-ха. Терезко, пригадай, як ми йшли сюда, нагору, ми зупинилися покурити. Я попросив тебе покласти деякi листки до себе в папку. Ти поклала. А тепер я би волiв iти додому: сама бачиш, сутенiеться. Сонце низенько, вечiр близенько. І хотiв би отримати своi листки назад. То ж е дуже цiннi копii… Я повинен iх переписати. Ти навiть не уявляеш, шо вони значать для мене i вiд кого дiстались!

Щось смикнуло Терезку за нутрощi, бо вiдчула, як мимоволi опинилася в геть лажовiй ситуацii. На Високому Замку вже споночiло, i помiж кущами почали увижатися якiсь обличчя. Стало страшно. Температура зiбралася з духом i заявила:

– Значить так. По-перше. Я вам нiчого про геометрiю не розказувала й папку свою не показувала…

Буба гмикнув: «Ну та, якраз! Може, досить дурочку ламати?…»

– По-друге, – продовжила вона. – нiяких документiв я вiд тебе не брала, це я твердо знаю. Нашо ти, Антоне, вигадав таку iсторiю, менi не зрозумiло. По-трете, вже зовсiм стемнiлося, а ви обидва перестали менi подобатися, так що я йду на маршрутку, а ви собi як хочете. Дякую за компанiю i…

Терезка спробувала пiднятися, але Антон ухопив ii за лiкоть i крiзь зуби видавив:

– Не, сядь.

Терезка стерпла. «Пi-i-iздец. – тiльки й подумала вона. – Оце так уляпалася!»

– Терезо. Давай серйозно. Я не жартую. Вiддай моi документи. Менi дуже потрiбно повернути iх однiй людинi.

– А ти вiдпусти мене.

– Я вiдпущу, але ти сядь.

– Перше вiдпусти.

– Сядь, я сказав.

Терезка сiла. Антон вiдпустив. Рука, там де ii стиснув Антон, пекла. Горло стиснулося вiд передчуття неприемностей.

– Давай розiйдемося нормально, без ексцесiв. Сюда ми йшли з порожнiми руками… Це ти пам’ятаеш? – спитав Антон.

Терезка кивнула, зiбрала всю волю в погляд i заглянула в Антоновi очi.

– Але пригадай, шо ми зробили, як тiльки-но ви купили в мене флакончик «плазми». Ми йшли бiля пожежноi частини, зупинилися. Я витягнув нам по цигарцi, i ми курили, балакали. Було таке, правда? А тепер пригадуй, шо в мене було в руках, крiм цигарки?

– Нiчого! Руки в тебе були вiльнi! Я добре пам’ятаю!

– Ой чи…? Я мав iз собою папочку, усерединi папери – дуже важливi. Я попросив потримати iх, шоби ми не загубили, коли пiдемо крапатись. Ти сказала: «добре», i запхала iх до сумки! Ну, пригадуй! Це ти мусиш пам’ятати! Як ти могла таке забути!

– А ти не злися! Не брала я нiякоi папки в тебе! Шо ти взагалi вiд мене хочеш?

– Я не злюся! Я просто хочу забрати в тебе документи!

– Ага, попався! – трiумфував Буба. – Ти чуеш? Сам каже, шо хоче забрати iх у тебе.

– А ти взагалi не втикайся: не твоя справа! – визвiрiв Антон. – Пиздуй звiдси, поки не дали в радiо… Не, серйозно, Терезко, я розумiю тебе. Коли перший раз крапати «плазму», завжди якiсь малiмони з пам’яттю. Усяке бувае: це забудеш, то переплутаеш…

Буба сплеснув руками, вочевидь, уражений безцеремонною брехнею.

– І ти його ше слухаеш? Ти тiльки вдумайся, шо вiн каже!.. Бiлими нитками шито, хлопче! Я ж тебе наскрiзь, – Буба закотив пальцем повiку, – чуеш, наскрiзь оцим-во бачу!

Антон пiдняв руку до голови, утомлений безглуздiстю ситуацii. Секундна пауза, i вiн, начебто заспокоений, невимушеним тоном звернувся до Терезки.

– Послухай. Терезко. Ми з тобою тiльки сьогоднi як познайомилися. Я не знаю, нашо тобi здалися моi документи, шо ти iх не хочеш вiддавати. Можливо, ти просто вирiшила пожартувати. Я таке розумiю. Але менi вони позарiз потрiбнi ще нинi. Тому давай без цих, без дурниць. Якщо боiшся, просто в сумцi привiдкрий свою папку й переконайся, що там лежать моi документи. Я тобi сiрником присвiчу…

– Не смiй! – стрепенувся Буба, i Терезка зiщулилася з переляку. Матка охолола до кiмнатноi температури, зате в голову ударило щось гаряче. – Не смiй йому навiть показувати! – Буба пiдскочив до Терезки, готовий, у разi чого, захищати ii вiд агресора. – Пригадай, шо я казав: захоче в тебе iх вiдiбрати!

– Дай iй подивитися! Не лiзь у чужу справу, ти, блядь, простокваша ходяча!

– Терезко! Навiть не розв’язуй! Ти знаеш, чим це може скiнчитися!

Крапляр сплюнув. Терезка побачила, що вiн уже справдi лютий.

– Усе, – наказав Антон. – Досить того маскараду. Або ти вiддаеш менi мою папку, або…

Антон рiзко пiднявся, Терезка пискнула з жаху й зiрвалася на ноги в темряву. Вона помчала дико й несамовито, притискаючи сумку з дорогоцiнною папочкою до грудей, скочила через балку, протовклася через кропиву, бiгла, бiгла, бiгла вниз, поки не добiгла до колii.

На свiтлофорi, як по магii, бiля неi пригальмував трамвай. Тереза копнула дверi, i тi вiдчинились. Терезка заскочила.

Дверi закрилися.


7

Щойно замкнувши дверi на ключ, Температура дозволила собi зорiентуватись. Намацала в темрявi вимикач, клац, у плафонi спалахнула жарiвка.

Вона кинула сумку на пiдлогу й почала панiчно розшнуровувати зав’язку. Понадта поспiшнiсть тiльки ускладнила вузол, у хiд пiшли зуби, поки насилу не розшнурувала наплiчник. Видобула папку, розв’язала шнурiвки, вiдкрила й отетерiла. Поверх ксерокопiй лекцiй Лобачевського лежали видертi з зошита листки. Списанi з нитки до нитки синiм чорнилом, косим тоненьким почерком.

Перший абзац у купi листiв починався так:

Невже це почалось iз писемнiстю? Невже тi iстоти були ЗАМІСТЬ НАС уже тодi? Можливо, нас почали контролювати вiдтодi, як мавпоподiбний Адам намалював перший символ?

Вона не могла не здогадатися, що це за текст. Так починався Лжеевклiдiв «Антицентр».




Терезка читае



1

Дома було як завжди: прохолодна кiмната, закидана пiдручниками хiмii («Хiмii? – кортiло здивуватися iй, та не знайшлося сил. – Хiба я мала книжки з колоiдноi хiмii?»), годинник без батарейки й знайома iй пара сонечок на пiдвiконнi.

Не вiдчуваючи проблискiв апетиту, Терезка сiла на кухнi й викурила цигарку, з кожним вдихом по-новому пригадуючи день. Зненацька вона впiймала свою пам’ять за неприпустимим дiлом. Пам’ять з невинною усмiшечкою на устах випаровувала спогади про «плазму».

Терезка сполошилась i забичкувала сигарету. Щось у нiй докладало всiх старань, аби списати просто колосальний спогад у розряд непотребу. Їi охопило дивне збентеження. Одна можливiсть забути, втратити цю чудотворну жилку в поглядi, тендiтний контакт зi свiтлом i знову стати прислiпкуватою недорiкою жахала. Забути й не зауважити – оце в натурi страшно.

Неспокiй i туга за чимось безповоротно загубленим не зникли навiть тодi, коли iй повнiстю пригадався в’юк. Згадалося навiть подвiйне, але нiскiльки не зрозумiлiше g


2

Архемани казали, що переживання втрати, якi можна вiдчути пiсля першого в’юку, особливо загострюються при усвiдомленнi плину часу та спогляданнi величi природи: свiтанкiв, сутнкiв, злив iз блискавицями, веселок, неба тощо. За умови нагляду бiльш досвiдчених видцiв цей дискомфорт легко перетворити в настрiй, вiдомий як «свист у вухах».

«Свист у вухах» – це особливе змiцнення Духу, добре знайоме всiм плазматикам. Багато чим воно схоже на перемогу над лiнню. Наприклад, замiсть того, щоб iпохондрично чiхрати сраку на канапi, людина зриваеться i iде в гори. Така перемога повертае життевiсть i дае почуття свободи. Стан супроводжуеться напливом сил, розкутiстю рухiв, м’ятним холодом усерединi черепноi коробки та живота. Вiдчуття «свисту», яке в першу чергу асоцiюеться з внутрiшньою розкутiстю, можна навчитись викликати самовiльно, закрапавши «плазму» й запам’ятавши елементи правильного настрою. Тодi просте пригадування цих елементiв легко налаштовуе на потрiбний лад.

«Свист у вухах» е одним з етапiв досягнення повноцiнного ментол-ефекту, одного з найвищих досягнень у видженнi «плазми». Вважаеться, що видець, який досконало опанував ментол-ефект, легко цiпенiе й виходить у видження плазми без допомоги крапель.

Якщо ж нав’язливi симптоми «втраченоi пам’ятi про головне» запустити без нагляду, людину сковуе в’ялотекуча меланхолiя, виробляеться вiдраза до «плазми», а досвiд закрапування безповоротно губиться.


3

Терезка погладила себе по животу. З невiдомих науцi причин матка почала гудiти на тиждень швидше. «Сходити в аптеку», – вiдмiтила в думках вона, заодно пригадавши, що сьогоднi збиралася помити голову.

Терезка поставила грiтися баняк з водою. З незачиненого вiкна до лампи налетiв цiлий виводок нiчних метеликiв та комарiв. Терезка розтягнула невдало припалену вiд газового пальника цигарку й задумалася, навiщо Антон пiдкинув iй своi папери. Чи справдi вона не пригадуе той момент, коли взяла на себе вiдповiдальнiсть за iх збереження? Звiдки в нього мiг узятися «Антицентр», ще й, судячи з почерку, оригiнал?

3-пiд сумбурних подiй пережитого вечора вчувалося холодне сяйво «плазми». Недарма все-таки ходили чутки, начебто «архе» торкаеться не тiльки внутрiшнього свiту, але й зовнiшнього. Воно сплавлюе межi мiж першим i другим так зухвало, що багато археманiв поплатилися за любов до такоi дифузii повним розчиненням у середовищi. Справжнiй ембiент. Сторонньому важко робити висновки, наскiльки жахливим чи прекрасним е подiбний досвiд, але достеменним е одне: деякi люди справдi губилися. Крапали очi й зникали саме в ту секунду, коли вiд них вiдводили погляд.

Терезка принесла на кухню, яка вже сповнилася гарячоi пари з неприкритого покришкою баняка, Антоновi папери.

Листок, списаний чиiмось гострим, нерозбiрливим почерком Лжеевклiда, починався так:



Хто б мiг припустити: геометрiя.

Хто б подумав: геометрiя. Ця, здавалося б, найлояльнiша наука всiх часiв i режимiв, дисциплiна, яку не можна було запiдозрити у жоднiй змовi, жодному непослуху.

Хто повiрив би: геометрiя!

Геометрiя – це Вiрус. Геометрiя – це код. Але код веде тiльки вглиб себе.

Моi пiдозри видаються неймовiрними навiть для самого себе, але вони НЕСПРОСТОВНІ, i я не можу вiдкинути iх просто так. Геометрiя – НЕЗАПЕРЕЧНИЙ доказ iх невловимоi присутностi. Вони настiльки впевненi у своiй нездоланностi, що зумiли пiдкорити людство чимось таким очевидним як геометрiя. Питання:

ХТО ВОНИ?



позаземний iнтелект вбудувався в людську свiдомiсть, познайомивши нас iз тепер такими близькими колами, прямокутниками, трикутниками тощо. Дивуе: чому людство досi не збагнуло, що всi тi трикутники та паралелограми – це щупальця чужорiдноi свiдомостi?



Невже це почалось iз писемнiстю? Невже тi iстоти були ЗАМІСТЬ НАС уже тодi? Можливо, нас почали контролювати вiдтодi, як мавпоподiбний Адам намалював перший символ?


З кожною перегорнутою сторiнкою Терезку нудило чимраз бiльше; так, як, мабуть, нудить старi годинники, коли закiнчуеться завiд i пружина здавлюе колiщатка. Вона гортала листки чимраз швидше, похапцем пробiгаючи по написаному:



КОМАНДИ ІСНУЮТЬ НЕ ПРОСТО НА РІВНІ ІНФОРМАТИВНОМУ, НЕ ПРОСТО НА РІВНІ ВЕРБАЛЬНОМУ ЧИ СЕНСУАЛЬНОМУ, ХОЧ І ВКЛЮЧАЮТЬ ЇХ. ВОНИ ІСНУЮТЬ НА РІВНІ ГРАФІЧНОМУ, БО Є СИМВОЛОМ, ІЗ ЯКОГО ПОЧАВСЯ ТОТАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ ЛЮДСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ. ЦІ КОМАНДИ, ВХОПЛЕНІ В КІЛЬКОХ ГЕОМЕТРИЧНИХ РЕВЕРАНСАХ, НАВІКИ ПІДКОРИЛИ ЛЮДСТВО ДЛЯ ВЛАСНИХ КОРИСЛИВИХ ЦІЛЕЙ.



Звiдси випливае, що й геометрiя накреслення Лiтер уже е нiчим iншим, як кодом. Судячи з досвiду архе, ми полонили самi себе остаточно й безповоротно. Ми набiр геометричних автоматизмiв. Межа мiж психiкою й геометрiею при ближчому розглядi розчиняеться.

А що, як побудова КОМАНДИ е настiльки замкнутою на себе, що не потребуе втручання зназовнi? Виходить, що й моi думки теж е не бiльше нiж


Терезка перегорнула ще кiлька сторiнок.

Марення, записанi на листочках, разили чимраз глибшою прiрвою, iстинним бездонням плазми. Їi нудило так, як, мабуть, нудить старi годинники, коли закiнчуеться завiд i пружина давить на колiщатка.




Конец ознакомительного фрагмента.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=7660226&lfrom=362673004) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.



notes


Примечания





1


Лiброцелiбат – добровiльна вiдмова вiд читання. Практикувалася ентузiастами крапель для навiювання специфiчного настрою перед закрапуванням. Лiброцелiбат викликав нездоровий iнтерес у середовищi бiблiофiлiв-iнтелектуалiв.




2


Дахiвниця-сейшн – нiчне закрапування «плазми» на дахах будинкiв заради споглядання зоряноi карти. Тiсно пов’язане з феноменом upperground’у, концептуальнi засади якого були спричандаленi Зоряном Безкоровайним (сорт «Nameless»). (примiтки за: А.М. Давихам, неопубл.).




3


Архе-акцептори, «тi, що видiли плазму»; вiзiонери. (примiтки за: А.М. Давихам, неопубл.).




4


Скалапуцькати – закалатати краплi. N.B.: «замутити краплi» – означае зiпсути, зробити краплi каламутними, непридатними для використання, (за: А.М.Давихам, неопубл.).




5


«Ментол-ефект», або ж «ефект вiдчуження» – особливий настрiй самобутньоi свiжостi всього органiзму. Навiюе думки про цiлковиту самодостатнiсть та автономнiсть iндивiда, робить спiлкування з собi подiбними непотрiбним i надлишковим. Як унiкальний психофiзiологiчний стан, ментол-ефект супроводжуеться вiдчуттям м’ятноi прохолоди у цiлому тiлi, високим життевим тонусом, враженням абсолютного здоров’я. Помiтне психологiчне вiдсторонення, непричетнiсть, споглядання речей з вiдстанi. Людина, котра перебувае пiд ментол-ефектом, вiдчувае напливи «м’ятного морозу», вiд якого «нiмiе» не тiльки тiло, але й весь процес мислення. Видець-у-ментолi, якщо його певний час не тривожити, впадае в цiлковите м’ятне зацiпенiння, звiдки й вираз: «цiпенiти на причандалах (малiмонах)» (див. далi) (за: А.М.Давихам, неопубл.).




6


Зав’язок – людина, яка припинила архе-сесii (за: А.М. Давихам, неопубл.).




7


Архе-фактор – людина, яка продае власноруч закалатанi краплi, штовхач. Через картель у «час архе» далеко не кожен наважувався продавати краплi на вулицi заради iдеi. Тому для безпеки архе-фактори брали в напарники нунцiя – людину, яка попередньо готуе мiсце контакту. Тандем фактора i нунцiя породив низку мiфологем, мотто яких – дiалектична спряженiсть цих людей. У Львовi певний час був вiдомий тандем видцiв Сантехнiка i Курсанта. Вони безпосередньо причетнi до вибухового поширення «плазми» на природничих факультетах вищих навчальних закладiв мiста. Архе-пушер – найманий робiтник, який продае краплi для картелю чи iншоi органiзацii, (за: А.М. Давихам, неопубл.).




8


Бути нав’юченим, в’ючити (син.: печенiжити, щурити, грицати, пацючити) – перебувати у станi змiцненоi (посиленоi) свiдомостi, як правило, внаслiдок вживання офтальмологiчних психоделiкiв; для опису нав’язливих iнтоксикацiй, викликаних барбiтуратами, транквiлiзаторами, психотропами використовують бiльш влучне дiеслово «марамулити». На певнiй стадii одурманення дiеслово «марамулити» по вiдношенню до «мармулядити» стае антонiмiчним. Рос. сурж. аналог: ковбасити. (за: А. М. Давихам, неопубл.).




9


У чому справа (япон.).




10


Грицаний – бувалий, стрiляний, олдовий. Вiд прiзвища першоi львiвськоi дiвчини-археманки (за: А. М. Давихам, неопубл.).




11


Щурити по сутанах – орiентуватися у всiх змiнах всерединi певноi субкультури, вiдчувати найтоншi, капiлярнi перетiкання емоцiй в компанii в результатi закрапування «плазми». Див. також: щурити, сутанити. (примiтки за: А. М. Давихам, неопубл.).




12


Малiмони (причандали) – полiсемантична формацiя, асоцiативно близька як iз лексемою «глюк» (у значеннi перцептивноi облуди), так iз вичерпалим себе в украiнському iдейному полi термiном «iзмена» в його онтологiчному тлумаченнi (а саме: циркуляцiя iдей, несподiвана експлозiя емоцiй тощо). Категорiальна та субстанцiйна приналежнiсть причандалiв (малiмонiв) аморфна, однак асоцiативно там однозначно мае мiсце причина, чехарда, малина, лимони, анемони i, можливо, амонiти-белемiнти. Себто весь комплекс iдей, якi виражають гедз (див. Гедз). Причандали: сутаняться, в’ються, мотаються; малiмони: приходять, скрикують, скапують, в’ючать; з малiмонiв: зiскакують, зiсковзують, гепаються (останне передае найвищий ступiнь екзистенцii, щось типу: впасти в небо, але догори ногами i задом наперед); на причандалах: сканують, цiпенiють, остигають тощо. Для описування причандалiв епiкурейського складу використовують дiеслово: «мармулядити», «печенiжити». Див. також: «марамулити» (за: А.М. Давихам, неопубл.)




13


В’юк – час дii офтальмоделiка вiд гедза до терпуги. Англомовний аналог – trip. Див. також: «гедзяти», «терпуга» (за: А.М. Давихам, неопубл.).




14


Терпуга – вiдхiдняк, час найвищих терпiнь та на(п)руги. Гедз – момент шквального западання фокусу бачення, наступае вiдразу по заркапуваннi й тривае вiд трьох до двадцяти хвилин. (за: А. М. Давихам, неопубл.).




15


Малевичi – зони пiдвищеноi семантичноi невизначеностi, квадранти поглинання iнтерпретацiй. Архемани вважають малевичi отворами у вертикальний спосiб усвiдомлення, який веде безпосередньо до антицентру. Див. також: «велике тощо». (за: А. М. Давихам, неопубл.).




16


Лжеевклiд, вiн же Сантехнiк – один зi львiвських видцiв. Прославився завдяки своiй геометричнiй антидоктринi, зведенiй у працi «Антицентр». Сантехнiк був одним iз перших видцiв, якi не належали до «Клану Архе». Згiдно з легендою, вiн написав «Антицентр» за одну нiч, одразу пiсля свого першого в’юку. Отже, «Антицентр» став своерiдним манiфестом руху плазматикiв. Апокрифiчнi варiанти «Антицентру» й досi ходять по руках у виглядi ксерокопiй, iх переписують й уважно вивчають. Згiдно з легендою, Сантехнiк викалатав особливий сорт плазми «Albedo», який вкупi з освоенням його брошури «Антицентр» дае поштовх до остаточного польоту у Велике Тощо. Кажуть, Сантехнiк – единий зi всiеi львiвськоi тусiвки плазматикiв, хто остаточно пiрнув у Тощо. Принаймнi, бiльше його нiхто не видiв.

Антицентр – його персональна синтаксична знахiдка, свого роду катапульта для перемiщення по свiтах Архе. Одне з ключових понять для розумiння механiзму руху плазматикiв. Також див: Велике Тощо. (за: А. М. Давихам, неопубл.).